<<
>>

2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз

Забезпечуючи національну безпеку від внутрішніх загроз, Служба безпеки України виконує ряд специфічних завдань та функцій, реалізує (виконує) надані їй повноваження, з’ясуванню сутності та видів яких і присвячено цей підрозділ.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на неї покладається виконання таких завдань: 1) захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; 2) забезпечення охорони державної таємниці; 3) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

На думку дисертанта, визначення завдань СБУ не позбавлено окремих хиб, які можна усунути у ході доопрацювання. Так, із змісту ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» випливає, що основним завданням СБУ є захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян лише від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, (виділено нами. – Г. П.) з чим не можна погодитись, зважаючи на різноманітність загроз національній безпеці, які були досліджені вище. Тому вважаємо за доцільне словосполучення «розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб» замінити на «зовнішніх та внутрішніх загроз». Крім того, у попередньому підрозділі, розглядаючи напрямки забезпечення національної безпеки України СБУ від внутрішніх загроз, пропонувалося до завдань цього спеціалізованого правоохоронного органу віднести і такі як: 1) реагування на воєнно-політичну нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України, протидія міжнародному тероризму, метою яких є захищеність людини, суспільства та держави від зовнішніх загроз і які у зв’язку з цим складають основу діяльності СБУ щодо забезпечення зовнішньої безпеки; 2) протидія зрощенню бізнесу і політики; протидія поширенню тероризму; протидія використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів; протидія створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; протидія проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України, метою яких є захищеність людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз, і які у зв’язку з цим складають основу діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки.

У цьому ж підрозділі більш детально охарактеризуємо таке завдання СБУ як «захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України», особливість якого полягає у тому, що залежно від виду загроз (зовнішніх чи внутрішніх) воно має розглядатися як діяльність СБУ щодо забезпечення зовнішньої чи внутрішньої безпеки. Звичайно, нас буде цікавити саме другий аспект цього завдання – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які можуть становити внутрішню небезпеку для державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України. Відповідно, державний суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал необхідно визначити як об’єкти охорони та захисту Служби безпеки України від внутрішніх загроз. Розглянемо ці об’єкти детальніше.

Відразу ж зазначимо, що законодавче визначення державного суверенітету відсутнє. У науковій літературі державний суверенітет розглядають як ознаку держави [279, с.29; 409, с.10], як принцип суспільного життя [393, с.369; 425, с.990], як властивість держави виконувати покладені на неї функції [425, с.12-13; 511, с.42; 550, с.12]; як якість держави [527, с.17], як стан держави [256, с.12; 393, с.9]. Пропонуються й різні визначення поняття державного суверенітету. Так, О. Ф. Скакун під суверенітетом держави пропонує розуміти «політико-юридичну властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні» [511, с.42]. В. Д. Гапотій визначає державний суверенітет як історично обумовлену політико-юридичну властивість сучасної держави, що відображає її верховенство і рівень її самостійності у вирішенні внутрішніх питань та у взаємовідносинах з іншими державами і міжнародними організаціями (корпораціями) [261, с.15].

У науковій літературі пропонуються й різні ознаки державного суверенітету [261, с.3; 393, с.8-9; 409, с.23; 527, с.3-38]. У свою чергу, в Декларації про державний суверенітет України до таких ознак віднесено: 1) верховенство; 2) самостійність; 3) повноту; 4) неподільність влади держави в межах її території; 5) незалежність у зовнішніх відносинах; 6) рівноправність у зовнішніх відносинах [62]. А основними елементами державного суверенітету у Декларації визначено: 1) самовизначеність української нації, тобто здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; 2) наявність народовладдя, яке здійснюється громадянами всіх національностей, що становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади (під нацією у Декларації розуміється народ, основу якого складають різні національності, об’єднані певною територією); 3) наявність державної влади, яка є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя і здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову; 4) наявність громадянства, підстави набуття і втрати якого визначаються Законом України «Про громадянство» [10]; 5) територіальне верховенство, сутність якого полягає у тому, що Україна здійснює верховенство на всій своїй території, яка в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди; 6) наявність економічної самостійності, тобто права України самостійно визначати свій економічний статус і закріплювати його у законах та інших нормативних актах; права на володіння, користування і розпорядження національним багатством України; права на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу України; права на самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної, податкової систем, формування державного бюджету, впровадження грошової одиниці; 6) екологічна безпека, сутність якої полягає у самостійному встановленні Україною порядку організації охорони природи на її території та порядку використання природних ресурсів; 7) культурний розвиток, відповідно з яким Україна є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на її території, право їх вільного національно-культурного розвитку, забезпечує національно-культурне відродження Українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя; 8) зовнішня і внутрішня безпека, сутність яких була з’ясована вище; 9) міжнародні відносини, відповідно з якими Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

Однак, як нам видається, під час викладення змістової частини Декларації була втрачена певна логічна послідовність. Так, наприклад, як окремий аспект державного суверенітету у Декларації виділено «екологічну безпеку», яка є одним із видів зовнішньої і внутрішньої безпеки (ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки»), які виділені самостійним аспектом (напрямком) державного суверенітету. Виділення екологічної безпеки [65] як самостійного аспекту вочевидь викликано Чорнобильською трагедією, яка сталася у 1986 р., однак й інші види небезпек, наприклад, інформаційна, науково-технологічна тощо не менш значущі, тому виокремлення якоїсь із них у самостійний аспект державного суверенітету вважаємо необґрунтованим. Отже, беручи до уваги те, що екологічна безпека охоплюється поняттям «зовнішня та внутрішня безпека» вважаємо у тексті Декларації її зайвою.

Викладене дозволяє говорити про дві складові державного суверенітету: 1) внутрішню, сутність якої полягає у повноті державної влади стосовно інших суб’єктів суспільного життя усередині країни в межах її державної території; 2) зовнішню, яка виражає незалежність і рівноправність держави як суб’єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами.

Служба безпеки України, охороняючи та захищаючи державний суверенітет, здійснює комплекс оперативно-службових та слідчих заходів, спрямованих на запобігання, виявлення, припинення зазіхань на державний суверенітет та мінімізацію їх наслідків. Ця служба веде боротьбу із злочинами, що посягають на державний суверенітет, шляхом проведення оперативно-розшукових заходів у цьому напрямку; збирає інформацію про діяльність організацій, які становлять небезпеку для державного суверенітету; здійснює досудове слідство; взаємодіє із іншими правоохоронними органами, виконує інші повноваження, які ми розглянемо нижче.

Важливе значення для повноцінного виконання завдання щодо охорони та захисту конституційного ладу має з’ясування сутності останнього. Словосполучення «конституційний лад» пояснюється через значення слів «конституційний», тобто такий, який закріплений у Конституції, та «лад», під яким у тлумачних словниках розуміється: 1) порядок у чомусь або де-небудь; 2) стан, коли все робиться, виконується як слід, відповідно до певних вимог, правил; 3) система суспільного, державного укладу [543, с.290].

З наведеного можна зробити висновок, що конституційний лад – це не що інше як дотримання (виконання, непорушення) приписів (правил, норм), які закріплені Конституцією України і захищені системою: економічних, політичних, ідеологічних та юридичних гарантій [263, с.106]. Закріплені у Конституції приписи стосуються державного устрою, форми правління, громадянства, державної мови, основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, державної влади тощо, і закріплені системою відповідних гарантій, серед яких: 1) економічні, тобто забезпеченість економічним розвитком суспільства, ритмічністю роботи господарського механізму країни, ростом продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіттям і рівністю усіх форм власності, рівністю економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин; економічною незалежністю суб’єктів господарювання; 2) політичні, які полягають у наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; додержанні принципу поділу влади; 3) ідеологічні, які означають певний ступінь розвитку правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, неприпустимість протиправних та аморальних вчинків; 4) юридичні, за допомогою яких забезпечується створення якісних нормативних актів, їх додержання і виконання [253, с.4], і які можуть бути: превентивними – полягають у запобіганні правопорушенням; припиняючими, тобто спрямовані на припинення виявлених правопорушень; відновлюючими, які виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень; каральними (штрафними), що спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників.

Саме останній вид гарантій (юридичних) становить основу діяльності СБУ щодо охорони та захисту конституційного ладу від внутрішніх загроз і реалізується під час наданих їй повноважень, які ми розглянемо нижче.

Під територіальною цілісністю як об’єктом охорони та захисту Служби безпеки України від внутрішніх загроз слід розуміти збереження її територіальних меж (кордонів, адміністративно-територіального устрою тощо) та забезпечення її недоторканності. Як зазначає О. Ф. Скакун, територія є матеріальною основою існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство – юридичний зв’язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов’язках [511, с.39]. У Законі України «Про планування і забудову територій» під територією розуміється «частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами» [44].

Забезпечуючи територіальну цілісність, Служба безпеки України здійснює комплекс оперативно-службових та слідчих заходів, які спрямовані на попередження, виявлення, припинення злочинних дій, що вчиняються з метою зміни меж території або державного кордону України, а також публічних закликів чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Під економічним, науково-технічним і оборонним потенціалом України як об’єктом охорони та захисту Служби безпеки України від внутрішніх загроз розуміється сукупність важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальних потреб суспільства і держави у цих сферах. Наприклад, в економічній сфері – це забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки шляхом подолання «тінізації» та корупції у цій сфері; у науково-технологічній сфері СБУ здійснює комплекс оперативно-розшукових заходів щодо контролю за використанням бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, а також позабюджетних асигнувань; в оборонній сфері – заходів щодо попередження та припинення поширення зброї масового ураження і засобів її доставки, корупції у Воєнній організації тощо.

Завдання щодо охорони та захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України від внутрішніх загроз є пріоритетним в діяльності СБУ. Це завдання, у комплексі із іншими, які передбачені ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» та запропонованими нами доцільно закріпити як основні (загальні) завдання СБУ, котрі мають виконувати усі без винятку структурні органи (підрозділи) СБУ.

Спеціальні завдання СБУ закріплені у нормативних актах, які регулюють правоохоронну діяльність її окремих структурних органів чи підрозділів. Так, в Указі Президента України «Питання Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України» від 6 жовтня 2000 року № 1120 до спеціальних завдань Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України віднесено: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації; забезпечення у встановленому порядку спеціальними видами зв’язку Президента України, посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності; забезпечення Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України урядовим зв’язком з вищим командуванням Збройних Сил України, інших військових формувань, командуванням військових об’єднань у мирний та воєнний час; забезпечення управління Національною системою конфіденційного зв’язку, її функціонування, розвитку, використання та захисту інформації; виконання в межах своєї компетенції контрольно-наглядових функцій щодо захисту інформації, необхідність охорони якої визначено законодавством [75].

Проблема функціональної характеристики є однією із найважливіших у теорії і практиці державного управління. Це зумовлено тим, що через функції окремого суб’єкта державного управління розкривається його соціальне призначення, роль і місце у правоохоронній системі в цілому, і у системі органів, які забезпечують внутрішню безпеку держави, зокрема. Вважаємо, що правильне усвідомлення сутності функцій СБУ щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз має важливе і теоретичне, і практичне значення, оскільки саме за допомогою функцій та повноважень реалізуються покладені на СБУ завдання у досліджуваній нами сфері. Однак, незважаючи на беззаперечну важливість функцій СБУ, вони так і не дістали законодавчого закріплення у Законі України «Про Службу безпеки України», що не може позитивно позначитися на правоохоронній практиці цього органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.

З точки зору етимології термін «функція» має декілька значень. Зокрема, в одному із тлумачних словників української мови функція визначається як «робота кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось, чогось» [543, с.628]. Тобто функції тут визначаються через категорії «діяльність», «робота», «обов’язки», «коло діяльності», «призначення» та «роль».

На думку В. Б. Авер’янова та Б. М. Лазарєва, поняття «функція органу» поєднує у собі всі родові ознаки загально соціологічного поняття «функція управління»: 1) найвищий ступінь абстрактності у розумінні напрямку (вектора) діяльності (впливу) або призначення когось чи чогось; 2) чітко визначена якісна ознака напрямку діяльності (впливу); 3) пов’язаність із суб’єктом (носієм) функції або з об’єктом (тим, на що спрямована функція); 4) обумовленість цілями й завданнями існування або діяльності носія і «споживача» функції [284, с.104; 389, с.104].

Адміністративісти визначають функції управління як: 1) «найбільш важливі, типові та стабільні управлінські дії» [559, с.126]; 2) «діяльність суб’єкта з організації і розвитку підпорядкованого йому колективу» [218, с.40]; 3) «основний напрямок управлінської діяльності» [258, с.7]. Вчені визначають ознаки функцій, серед яких: типовість та якісна однорідність видів діяльності, що об’єднуються у функцію; визначеність сфери впливу або напрямку (вектора) діяльності державного органу; складова частина змісту управлінської діяльності державного органу; об’єктивна обумовленість цілями та завданнями державного управління [218, с.42; 389, с.34, 67].

На думку дисертанта, функції СБУ щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз необхідно визначити як однорідні за змістом та призначенням (метою) дії, що є похідними від її завдань і відповідно до яких формуються її повноваження.

Ми підтримуємо В. Б. Авер’янова у тому, що «правильне розуміння функцій органу виконавчої влади: дає змогу чітко відрізняти їх від меж повноважень та способу дії органу виконавчої влади і його посадових осіб; спрямовує орган виконавчої влади на керування у своїй державно-владній діяльності повноваженнями, а не загальною та доволі абстрактною функцією; спрямовує діяльність органу виконавчої влади у русло виконання завдань і цілей його створення та існування; надає можливість законодавцеві більш виважено підходити до визначення переліку функцій та повноважень органів виконавчої влади у так званих установчих і статусних актах, що сприятиме покращенню структури таких актів» [284, с.106-107].

У науковій літературі визначаються як функції окремих правоохоронних органів, так і їх певних груп. Так, наприклад, до функцій органів внутрішніх справ, як правило, відносять: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) [178, с.4-8, 49-66]. Серед функцій органів кримінальної юстиції такі як: запобігання злочинам; виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили; розшук злочинців; розслідування кримінальних справ; відправлення правосуддя; виконання покарань; виправлення і перевиховання засуджених; здійснення нагляду за законністю функціонування системи кримінальної юстиції; надання юридичної допомоги суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності [421, с.40-41]. Деякі вчені виділяють такі функції: оперативно-розшукову; попереднього розслідування; відправлення правосуддя; виконання покарань; нагляду за дотриманням законності; надання правової допомоги [557, с.24].

Але, на думку дисертанта, наведені функції є досить загальними і через це мають більше теоретико-пізнавальний, ніж практичний характер.

Слід підкреслити ще раз, у Законі України «Про Службу безпеки України» її функції не визначено. Не ставлячи завданням визначити загальні функції СБУ, що виходить за межі цього дослідження, спробуємо сформулювати функції СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. До таких, на наш погляд, доцільно віднести:

1. Участь у розробленні та реалізації державної політики щодо забезпечення внутрішньої безпеки.

2. Участь у підготовці концепції (стратегії, програми) у сфері внутрішньої безпеки за напрямками діяльності СБУ.

3. Участь у створенні нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи забезпечення внутрішньої безпеки.

4. Постійний моніторинг потенційних загроз внутрішній безпеці, які зобов’язані попереджувати та припиняти органи та підрозділи СБУ.

5. Надання пропозицій щодо фінансування пріоритетних напрямів забезпечення внутрішньої безпеки відповідно до покладених на СБУ завдань.

6. Участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та інших законодавчих актів заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації.

7. Проведення профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і попереднього (досудового) слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на СБУ.

8. Проведення у випадках, передбачених законодавством України, спеціальних заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

9. Розшук осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням злочинів та у інших випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами.

Наведені функції є основними (загальними) щодо забезпечення СБУ національної безпеки від внутрішніх загроз. Крім цих функцій, доцільно виділити і спеціальні, які виконують окремі органи (підрозділи) СБУ відповідно до покладених на них завдань щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз (контррозвідки; захисту національної державності; контррозвідувального захисту економіки держави; боротьби з корупцією [208, с.117; 415, с.12] та організованою злочинністю; боротьби з тероризмом [208, с.117] і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; охорони державної таємниці; оперативно-технічних заходів; оперативного документування; спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації), і які визначені у положеннях про ці органи (підрозділи, служби).

Окремо, на думку дисертанта, необхідно виділити функції забезпечення, які виконують кадрові, фінансові, аналітичні, господарські та інші підрозділи забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України. До таких функцій ми відносимо: забезпечення додержання дисципліни та законності в діяльності персоналу СБУ; забезпечення правового і соціального захисту персоналу СБУ; управління об’єктами державної власності; матеріально-технічне забезпечення діяльності органів і підрозділів СБУ; здійснення контролю за правильністю використання матеріально-технічних та фінансових ресурсів і коштів; виробниче та соціально-побутове забезпечення діяльності СБУ та багато інших, які також визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регулюють їх діяльність (положеннях, інструкціях).

На відміну від функцій СБУ, які характеризуються певним ступенем загальності, її повноваження, під якими ми розуміємо сукупність обов’язків та прав, завжди реалізуються у вигляді певних конкретних дій. Повноваження (права та обов’язки) СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз дозволяють їй діяти чи утримуватись від певних дій; діяти у чітко передбачених межах або діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із декількох варіантів дій (або утримуватись від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Права та обов’язки державних органів невід’ємні одне від одного, взаємообумовлені і не можуть існувати ізольовано [426, с.35]. Крім того, ці права та обов’язки завжди кореспондуються, а в деяких випадках одні і ті ж самі дії у законодавчих актах визначаються як обов’язки та права одночасно. У зв’язку з цим пропонуємо розглядати обов’язки та права СБУ у їх сукупності, тобто як повноваження.

Повноваження СБУ щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз, так само як і завдання та функції цього державного правоохоронного органу спеціального призначення, можуть бути загальними (основними), які характерні для усіх її органів (підрозділів) незалежно від специфіки діяльності і які відповідно визначені у статтях 24, 25, 26 Закону України «Про Службу безпеки України», та спеціальними, які характерні лише для одного або кількох органів (підрозділів) СБУ відповідно до покладених на них завдань і які закріплені у відповідних положеннях про такі органи (підрозділи, служби).

Зважаючи на те, що переважній більшості таких положень присвоєно певні грифи секретності («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») або вони є такими, що призначені лише для службового користування, ми розглянемо загальні (основні) повноваження СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. Аналіз статей 24, 25, 26 Закону України «Про Службу безпеки України» доводить, що такими є повноваження:

– здійснювати інформаційно-аналітичну роботу з питань забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз;

– здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення, пов’язані з охороною державних інтересів від внутрішніх загроз;

– виявляти, припиняти та розкривати злочини, які посягають на внутрішню безпеку, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням зазначених злочинів;

– здійснювати контррозвідувальні заходи з метою запобігання, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України юридичними та фізичними особами, які знаходяться на території України;

– брати участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави [125], сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

– забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяв, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;

– взаємодіяти з органами державної влади та органами місцевого самоврядування щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз;

– брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються виїзду за кордон іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;

– виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки держави;

– брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів [231, с.77], радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт;

– вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв’язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності;

– надавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов’язкові для розгляду пропозиції з питань забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз;

– одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України дані і відомості, необхідні для забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз;

– входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення;

– складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Служби безпеки України, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення [353, с.107];

– використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги;

– виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на територію і земельні ділянки громадян та оглядати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин;

– проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» [18];

– здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин;

– користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;

– створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз;

– виконувати запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод;

– інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов’язані з службовою діяльністю посадових осіб;

– зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства.

Завершуючи аналіз завдань, функцій та повноважень Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз, які на сьогодні закріплені у чинному законодавстві, вважаємо за необхідне вказати, що деякі із них потребують перегляду. Це, у першу чергу, стосується таких завдань та похідних від них функцій та повноважень, як протидія корупції та організованій злочинності, оскільки: по-перше, для боротьби з корупцією як загальновизнаним найбільшим «національним лихом», на думку дисертанта, необхідно створити єдиний правоохоронний орган, наприклад, Антикорупційний центр (назва умовна); по-друге, для боротьби із організованою злочинністю у системі органів внутрішніх справ створено спеціальні підрозділи. Вважаємо, що створення окремого спеціального правоохоронного органу щодо боротьби з корупцією та зосередження завдань, функцій і повноважень по боротьбі із організованою злочинністю в одному із правоохоронних органів системи МВС значно підвищить результативність протидії цим видам протиправної діяльності, унеможливить дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.

Необхідно наголосити, що пропозиції подібного змісту містяться у Проекті Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України: «Необхідним є нормативно-правове закріплення розмежування функцій міністерств (відомств) в системі органів державної виконавчої влади в Україні, що дозволить визначити перелік функцій, які має виконувати у своїй діяльності Міністерство внутрішніх справ України та інші міністерства (відомства) держави за результатами їх функціонального обстеження, усунути паралелізм у роботі різних правоохоронних органів» [153].

Як зазначено у Проекті доповіді «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році», що підготовлена в рамках виконання Розпорядження Президента України від 6 травня 2006 року № 66/2006-рп «Про підготовку щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України», за 15-річну історію загальна чисельність Служби безпеки України зросла вдвічі (майже до 40 тис.), а Центрального управління – втричі. Водночас ефективність її роботи залишається низькою. Сьогодні Служба безпеки України безпідставно залучається до виконання невластивих завдань у сфері боротьби зі злочинністю, господарських, фінансових, правових відносин, які не мають безпосереднього стосунку до питань національної безпеки. Це створює передумови для використання службового становища в особистих цілях [493, с.113]. У вказаному Проекті доповіді зазначено, що першочергові кроки щодо оптимізації діяльності Служби безпеки України мають бути орієнтовані на: забезпечення захисту національних інтересів держави; недопущення порушення прав і свобод людини; виконання прийнятих міжнародних зобов’язань; збереження і розвиток національних особливостей та традицій; підвищення ефективності діяльності та авторитету Служби; збереження професіоналів [493, с.113], що ми безперечно підтримуємо.

Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що чітке нормативне визначення завдань, функцій та повноважень СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз дозволить: по-перше, підвищити якість оперативно-службової діяльності щодо захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від реальних та потенційних внутрішніх загроз національним інтересам; по-друге, окреслити об’єкти та обсяг правоохоронного впливу на них СБУ з метою забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз; по-третє, визначити систему органів (підрозділів) СБУ та їх структуру, які забезпечуватимуть національну безпеку від внутрішніх загроз; по-четверте, запобігати дублюванню завдань, функцій та повноважень органами (підрозділами) СБУ у сфері забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз, з одного боку, та забезпечити належну взаємодію між ними – з іншого; по-п’яте, забезпечити ефективний контроль за виконанням покладених на СБУ завдань, функцій та повноважень щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз.

<< | >>
Источник: ПОНОМАРЕНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2008. 2008

Еще по теме 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз:

  1. 1.3. Державно-службові відносини у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави
  2. 1.4. Суб’єкти управління загальної компетенції та їх функції і повноваження щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави
  3. Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  4. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  5. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  6. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  7. 2.4. Адміністративно-правові відносини, що складаються в управлінні забезпеченням національної безпеки Службою безпеки України
  8. 3.3. Завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами
  9. 4.3. Завдання, функції та повноваження органів Державної прикордонної служби України
  10. 5.3. Завдання, функції та повноваження органів пожежної охорони
  11. 1.3. Державно-службові відносини у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави
  12. 1.4. Суб’єкти управління загальної компетенції та їх функції і повноваження щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави
  13. Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  14. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  15. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  16. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  17. 2.4. Адміністративно-правові відносини, що складаються в управлінні забезпеченням національної безпеки Службою безпеки України
  18. 3.3. Завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами
  19. 4.3. Завдання, функції та повноваження органів Державної прикордонної служби України
  20. 5.3. Завдання, функції та повноваження органів пожежної охорони
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -