3.3. Завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами

Як було підкреслено у попередньому підрозділі, найбільшим обсягом завдань, функцій та повноважень щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки наділені органи внутрішніх справ, правовий статус яких, на жаль, залишається невизначеним, оскільки й досі не прийнято Закон «Про органи внутрішніх справ України».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» структуру органів внутрішніх справ складають, крім міліції, з’єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ; навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення [49]. У зв’язку з цим пропонуємо визначити органи внутрішніх справ як єдину систему озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів (служб, підрозділів), які виконують забезпечувальні функції.

Оскільки сутність категорій: «завдання», «функції» та «повноваження» було з’ясовано вище, перейдемо до безпосереднього розгляду завдань, функцій та повноважень органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Однак, оскільки сьогодні не прийнято Закон України «Про органи внутрішніх справ», а основні (загальні) завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ співпадають із завданнями, функціями та повноваженнями міліції (виняток хіба що становлять внутрішні війська), у подальшому ми їх будемо розглядати: по-перше, через призму правоохоронної діяльності міліції; по-друге, аналізуючи ті із них, що містяться у проекті Закону «Про органи внутрішніх справ України» [148], схваленому Колегією МВС; по-третє, з метою надання власних пропозицій щодо їх нормативного закріплення у майбутньому Законі.

Відразу ж зауважимо, що законодавча невизначеність досліджуваних питань спричинила невизначеність і жваві дискусії у науковому середовищі. Так, переважна більшість науковців та практиків завдання органів внутрішніх справ розглядає як похідні від завдань Міністерства внутрішніх справ України. Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138, останнє визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів. Такий стан справ наглядно актуалізує проблему законодавчої неурегульованості завдань органів внутрішніх справ.

Проаналізуємо думки науковців з цього питання. Так, деякі автори до основних завдань органів внутрішніх справ відносять: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки [181, с.474].

На думку О. П. Альохіна, О. О. Кармолицького та Ю. М. Козлова, завданнями органів внутрішніх справ є: охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю; забезпечення громадської безпеки; охорона майна власників; надання соціальної і правової допомоги населенню [189, с.130]. Недоліком такого визначення завдань органів внутрішніх справ є віднесення до них лише боротьби зі злочинністю, боротьба ж з адміністративними правопорушеннями залишилася поза увагою авторів, з чим погодитись не можна.

У ст. 2 Закону України «Про міліцію» до її основних завдань віднесено: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Слід погодитись з зауваженням А. Т. Комзюка, що в наш час міліція не бере участі у безпосередньому виконанні покарань [350, с.20]. Підтвердженням цього також є визначення у ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України [7] (далі – КВК) переліку органів виконання покарань, до яких віднесено: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавчу інспекцію; Державну виконавчу службу; військові частини; гауптвахти і дисциплінарні батальйони, а у статтях 30, 36, 41, 163 КВК зазначено, що органи внутрішніх справ проводять «індивідуально-профілактичну роботу із засудженими», а не виконують кримінальні покарання.

Крім того, зауваження викликають й інші сформульовані у ст.2 Закону України «Про міліцію» завдання. Наприклад, такі з них як «забезпечення особистої безпеки» та «забезпечення безпеки дорожнього руху» схожі за змістом, а тому, на думку дисертанта, мають бути об’єднані в одне – «забезпечення громадської безпеки». Це ж можна запропонувати і щодо таких завдань як «запобігання правопорушенням та їх припинення» та «виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили», які доцільно об’єднати в одне – «боротьба з правопорушеннями». По-друге, зважаючи на те, що органи внутрішніх справ не «беруть участь», а реально надають соціальну та правову допомогу фізичним та юридичним особам, сприяють у межах своєї компетенції у виконанні покладених на них законом обов’язків, доцільно, як уявляється, це завдання сформулювати як «забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб». По-третє, термін «громадян» у всіх випадках необхідно замінити на «фізичних та юридичних осіб», що було обґрунтовано вище.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [13] основними завданнями внутрішніх військ є: охорона та оборона важливих державних об’єктів, установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; виконання доручень адміністрації установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю; участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються; охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

На думку дисертанта, перелік цих завдань необхідно доповнити таким: «охорона, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб». А таке завдання як «участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю» подати у редакції: «охорона та захист громадського порядку та громадської безпеки, боротьба з правопорушеннями».

У п. 3 Положення про Міністерство внутрішніх справ України [77] зазначено, що основними завданнями МВС України є: організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи МВС; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Проте, на думку дисертанта, у визначенні цих завдань є певні прогалини: по-перше, оскільки МВС є найвищим органом управління у системі органів внутрішніх справ, то, вочевидь, усі його завдання мають починатися словами «організація», «координація», «забезпечення» чи «контроль», тому що безпосередню участь у виконанні правоохоронних завдань МВС практично не бере; по-друге, такі завдання як «участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю»; «забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини», «вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень» необхідно об’єднати в одне, яке пропонуємо назвати «організація та забезпечення боротьби з правопорушеннями, координація діяльності у цій сфері»; це ж стосується і таких завдань як «забезпечення громадської безпеки» та «забезпечення безпеки дорожнього руху», де одне охоплюється іншим; «організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів» та «здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності», які доцільно об’єднати під єдиною назвою «організація охорони та захисту власності від протиправних посягань»; по-третє, таке завдання як «забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства» доцільно, як уявляється, викласти у такій редакції: «забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виконання вимог законодавства щодо їх соціально-правового захисту».

У проекті Закону «Про органи внутрішніх справ України» [148] передбачається закріпити положення, що «на органи внутрішніх справ України покладаються завдання щодо реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань» (ст. 1). З огляду на те, що у ст. 2 проекту наведено перелік функцій органів внутрішніх справ, які здебільшого збігаються із завданнями міліції, визначеними у ст. 2 Закону України «Про міліцію», то з таким визначенням завдань органів внутрішніх справ у цілому можна було б погодитись. Проте слово «громадян» потрібно було б замінити на слова «фізичних і юридичних осіб», що було обґрунтовано вище. Крім того, до основних завдань органів внутрішніх справ, на думку дисертанта, необхідно віднести і такі: 1) охорону, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; 2) забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності. У зв’язку з цим ми пропонуємо таку редакцію статті проекту Закону України «Про органи внутрішніх справ України», в якій будуть визначатися їх основні завдання: «На органи внутрішніх справ України покладаються завдання щодо реалізації державної політики із охорони, захисту та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності».

Тепер щодо функцій органів внутрішніх справ, які, як зазначалося, є похідними від завдань, у зв’язку з чим їх деталізують. Як правило, під функціями органів внутрішніх справ розуміють основні напрямки (види) їх діяльності в процесі вирішення поставлених перед ними завдань [462, с.260]. У науковій літературі функції органів внутрішніх справ, як правило, поділяють на: адміністративні, профілактичні, оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні, виконавчі та охоронні (на договірних засадах) [178], що насамперед пов’язано із їх законодавчим визначенням як функцій міліції. Так, у ст. 7 Закону України «Про міліцію» зазначено, що міліція є «єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції» [9]. Очевидно, що зазначені функції досить загальні і тому мають скоріше теоретико-пізнавальний, ніж практичний характер.

Щодо видів головних функцій у сфері внутрішніх справ, то деякі вчені до них відносять: охорону життя, прав, свобод і законних інтересів громадян від протиправних посягань; охорону громадського порядку; забезпечення громадської безпеки; попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень; охорону на основі договорів майна [172, с.30]. Погоджуючись в цілому з таким переліком функцій органів внутрішніх справ, все ж зробимо деякі зауваження. Так, оскільки попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень є лише окремими напрямами боротьби з правопорушеннями, що є одним із завдань органів внутрішніх справ, які потребують деталізації, доцільно цю функцію визначити як «попередження (запобігання) правопорушень, їх виявлення і припинення, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень». Крім того, визначення такої функції, як охорона на основі договорів майна, значно звужує обсяг правоохоронних повноважень органів внутрішніх справ у цій сфері, оскільки вони обмежуються лише укладеними договорами, а органи внутрішніх справ, як відомо, здійснюють охорону власності також під час: перевірки документів у осіб, що підозрюються у вчиненні правопорушень, об’єктами яких була власність, затримання та доставлення таких осіб, проведення дізнання та слідства, оперативно-розшукових заходів у цій сфері, проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення правопорушень проти власності, тощо. А структурні підрозділи органів внутрішніх справ – внутрішні війська здійснюють охорону важливих державних об’єктів, установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення МВС України; спеціальних вантажів; дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

Науковці здебільшого поділяють функції органів внутрішніх справ на три групи: 1) основні, ресурсні (забезпечувальні, допоміжні, другорядні) та управлінські (організаційні, загального керівництва, штабні) [462, с.260]; 2) основні, забезпечувальні і організаційно-інспекційні [178, с.43]. Незважаючи на різні назви, за своєю суттю вони відображають основні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у процесі вирішення поставлених перед ними завдань. Так, основні функції – це ті функції, заради яких створюється система. Вони пов’язані з охороною громадського порядку, боротьбою зі злочинністю, розслідуванням злочинів, забезпеченням безпеки дорожнього руху тощо і реалізуються галузевими структурними підрозділами органів внутрішніх справ, для яких виконання цих функцій становить головний зміст їх роботи (підрозділи карного розшуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчі, охорони громадського порядку та ін.) [462, с.261].

Забезпечувальні функції спрямовані на забезпечення реалізації (здійснення) основних функцій. Їх виконують кадрові, фінансові, медичні, транспортні, господарчі та фінансово-економічні підрозділи (служби, відділи, відділення). Якщо основні функції органів внутрішніх справ спрямовані на забезпечення їх зовнішньо-правоохоронної діяльності, то функції забезпечення мають внутрішньо-організаційний характер.

Функції загального керівництва виконуються керівниками різних рівнів (старшими груп, відповідальними), штабними підрозділами та черговими частинами. Однак, не можна погодитися з твердженням, що до таких функцій належать: інформаційно-аналітична; розробка проектів комплексних рішень; перспективне і поточне планування; підготовка проектів інформаційних документів для урядових інстанцій, прокуратури України, Верховного Суду України [178, с.44]. Заперечуємо ми й думку В. М. Плішкіна, який зазначає, що «функцію управління (загального керівництва) виконує інформаційне бюро» [462, с.261]. Ці функції скоріше є забезпечувальними, ніж загального керівництва (управлінськими). До управлінських, на думку дисертанта, слід віднести функції: контролю, нагляду, вирішення кадрових, фінансових та матеріально-технічних питань; юрисдикційну (притягнення до відповідальності); координаційну; організаційну; взаємодії; організуючу; регулюючу.

Безперечно, найвищим органом управління у системі органів внутрішніх справ є МВС. У науковій літературі серед функцій МВС, як правило, називають такі: забезпечення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю; організацію здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів; забезпечення взаємодії між органами внутрішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції; організацію боротьби з пияцтвом, бродяжництвом, правопорушеннями неповнолітніх та іншими антигромадськими явищами; забезпечення охорони об’єктів власності та особистого майна громадян; забезпечення безпеки дорожнього руху; фінансове, матеріально-технічне, військово-технічне, військове та господарське постачання; проведення кадрової політики [347, с.414-419].

Відоме й інше визначення видів функцій МВС: 1) централізованого керівництва, яке полягає у керівній діяльності щодо найважливіших питань роботи органів внутрішніх справ, визначенні головних її напрямів; вдосконаленні системи управління й організації праці; виданні відомчих нормативних актів; веденні обліку та розподілу людських і матеріально-технічних ресурсів; здійсненні координуючих, контролюючих функцій, а також в інспектуванні; вивченні, узагальненні та поширенні позитивного досвіду; організації охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю; встановленні на основі законодавства України порядку та методики оперативно-службової і організаційної діяльності органів внутрішніх справ; 2) безпосереднього оперативного управління, яке здійснюється МВС України у випадках його прямого управлінського зв’язку з підлеглими органами внутрішніх справ усіх рівнів [178, с.40-41]. Подібну точку зору підтримують В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко [347, с.419-420].

МВС України відповідно до п. 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України виконує понад тридцять функцій, які, на думку дисертанта, доцільно поділити на дві групи:

1) зовнішні, які дозволяють МВС організовувати (забезпечувати, координувати, контролювати тощо) правоохоронну діяльність підпорядкованих йому органів (служб, підрозділів). Зокрема, МВС: забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби з правопорушеннями; організовує роботу органів внутрішніх справ, пов’язану з охороною громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх припиненням та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і попереднього (досудового) слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на ці органи; здійснює у випадках, передбачених законодавством України, спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; організує виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, організовує проведення серед населення роз’яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробленні на основі їх результатів державних програм боротьби із злочинністю і охорони громадського порядку [296, с.25; 366, с.124]; вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує і проводить розшук громадян у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами; організовує проведення усіх видів експертиз у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує в установленому порядку участь спеціалістів експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних засадах відповідних видів експертиз і досліджень на замовлення фізичних і юридичних осіб; організовує ресоціалізацію осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; забезпечує функціонування дозвільної системи, здійснює контроль за придбанням, зберіганням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, за відкриттям і функціонуванням об’єктів, де вони використовуються; організовує роботу Державної автомобільної інспекції, забезпечує реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, разом з іншими державними органами вживає заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху; контролює проведення іншими центральними органами виконавчої влади і транспортними організаціями роботи, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам; організовує на договірних засадах охорону майна всіх форм власності, охороняє та обороняє особливо важливі державні об’єкти, разом із заінтересованими державними органами проводить роботу для підвищення надійності охорони цих об’єктів; забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України; забезпечує здійснення контролю за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; організовує здійснення заходів щодо рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків; забезпечує участь органів внутрішніх справ у межах їх повноважень у здійсненні заходів щодо охорони довкілля; бере участь у розробленні проектів міжнародних договорів України з питань боротьби із злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України, відповідно до законодавства укладає з відповідними органами іноземних держав угоди про співробітництво у сфері боротьби із злочинністю та з інших питань, що належать до його компетенції; вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, іншими міжнародними договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу; забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності [77];

2) внутрішньо-організаційні, спрямовані на забезпечення реалізації зовнішніх. МВС, зокрема: організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність; забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, бере відповідно до законодавства участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його введення на території України або в окремих її місцевостях; забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, в органах внутрішніх справ і внутрішніх військах; розробляє і організовує виконання програм кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, вживає заходів до додержання дисципліни і законності в їх діяльності; організовує роботу навчальних закладів, наукових установ, що належать до сфери його управління; вживає відповідно до законодавства заходів щодо забезпечення правового і соціального захисту осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців та працівників внутрішніх військ, пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їх сімей, розробляє пропозиції з цих питань і вносить їх на розгляд відповідних органів [414, с.59, 81; 391, с.51-56]; виконує відповідно до законодавства України функції з управління об’єктами державної власності; організовує в установленому порядку матеріально-технічне забезпечення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій, що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів і коштів; організовує в системі МВС України роботу з питань фінансування, праці, заробітної плати, економічного прогнозування, бухгалтерського обліку і звітності, контрольно-ревізійної діяльності; вносить відповідним органам виконавчої влади пропозиції щодо будівництва об’єктів адміністративного, виробничого, соціально-побутового, військового призначення та житла для забезпечення діяльності його системи, здійснює контроль за цим будівництвом; бере участь у формуванні науково-технічної політики у сфері діяльності органів внутрішніх справ; організовує і координує впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду, забезпечує розроблення озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для органів внутрішніх справ та внутрішніх військ; організовує і забезпечує функціонування відомчої мережі зв’язку; організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у навчальних закладах та наукових установах, що належать до сфери його управління; організовує діяльність закладів охорони здоров’я, що належать до сфери його управління.

У проекті Закону України «Про органи внутрішніх справ України» до функцій пропонується віднести: запобігання правопорушенням та їх припинення; боротьбу зі злочинністю, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; охорону громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; реалізацію державної політики з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (перебування), проведення паспортної та міграційної роботи; участь у наданні соціальної та правової допомоги в межах, встановлених законодавством, громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям та об’єднанням громадян у реалізації їх законних прав та інтересів; виконання адміністративних стягнень [148].

Дещо інший перелік функцій дається у проекті Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, серед яких: виявлення, припинення, розкриття і попередження злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; розшук осіб, які безвісно відсутні; забезпечення досудового розслідування злочинів; охорона і забезпечення громадського порядку та громадської безпеки; здійснення оперативно-розшукової діяльності; нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які перебувають на обліку; нагляд і контроль за додержанням правил перевезень екологічно небезпечних вантажів; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; організація та здійснення охорони державного кордону, забезпечення протидії нелегальній міграції; забезпечення пожежної безпеки, організація роботи з гасіння пожеж та профілактики порушень протипожежних правил; участь в організації та проведенні рятувальних заходів і аварійно-відновлювальних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; участь у поданні соціально-правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам у виконанні покладених на них законом обов’язків [153]. Такий широкий перелік функцій органів внутрішніх справ пов’язаний насамперед із пропозицією доповнити їх організаційну структуру і такими органами як: Державна служба з питань міграції, Державна прикордонна служба, Державна служба протипожежної охорони. Свої міркування з цих питань ми наведемо нижче.

Як зазначалося вище, діяльність органів внутрішніх справ здійснюється у двох напрямках: адміністративно-правовому та кримінально-правовому, у зв’язку з цим і їх функції мають відображати адміністративно-правовий та кримінально-правовий блоки діяльності окремих органів, підрозділів та служб. Зважаючи на те, що: по-перше, у законах визначаються основні функції суб’єктів правовідносин, у нашому випадку – органів внутрішніх справ, зокрема, їх зовнішньо-правоохоронні функції; по-друге, основним призначенням функцій є деталізація завдань цих органів, у майбутньому Законі України «Про органи внутрішніх справ України» доцільно передбачити такі з них:

1) надання соціальної та правової допомоги фізичним та юридичним особам у реалізації ними законних прав, свобод та інтересів, їх захист у разі порушення;

2) охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки;

3) попередження правопорушень, їх виявлення і припинення, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

4) проведення усіх видів експертиз у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, у тому числі і на договірних засадах на замовлення фізичних і юридичних осіб;

5) здійснення дозвільної діяльності;

6) забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення контрольно-наглядової та реєстраційно-дозвільної діяльності у цій сфері;

7) охорона та захист майна всіх форм власності від протиправних посягань;

8) здійснення заходів щодо охорони довкілля;

9) здійснення ліцензування окремих видів господарської діяльності;

10) реалізація державної політики з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (перебування), проведення паспортної та міграційної роботи;

11) виконання адміністративних стягнень.

Відповідно до поставлених перед органами внутрішніх справ завданнями та визначеними функціями їх працівники наділяються різноманітними за своїм характером і змістом повноваженнями (правами та обов’язками), які, на думку дисертанта, можна поділити на такі основні п’ять груп залежно від спрямованості на: 1) боротьбу з правопорушеннями; 2) охорону громадського порядку; 3) забезпечення громадської безпеки; 4) охорону та захист власності від протиправних посягань; 5) забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб. Розглянемо їх детальніше.

Так, здійснюючи боротьбу з правопорушеннями [286, с.90; 296, с.25; 350, с.253], працівники органів внутрішніх справ можуть: виявляти, попереджати (запобігати), припиняти та розкривати правопорушення, виявляти причини та умови їх вчинення; проводити оперативно-розшукові заходи, передбачені чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення; виконувати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення; розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях; охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; вимагати від громадян і службових осіб припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні правопорушення, а в разі невиконання зазначених вимог – застосовувати відповідні заходи примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; викликати громадян і посадових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки; затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб певних категорій; складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, об’єднань громадян або трудових колективів; проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства; здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів [18; 331, с.9-12]; проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту; проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень; вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний облік; входити безперешкодно у будь-який час доби: а) на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; б) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю.

Охороняючи громадський порядок, працівники органів внутрішніх справ наділені частиною таких же повноважень, як і щодо боротьби з правопорушеннями [334, с.3; 401, с.14], зокрема вони: попереджують, виявляють та припиняють протиправні діяння, які вчинюються у громадських місцях; проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення правопорушень. Крім того, вони: здійснюють адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено; контролюють додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства; забезпечують в межах своїх повноважень виконання рішень сільських, селищних, міських рад з питань охорони громадського порядку, торгівлі, утримання тварин у домашніх умовах, додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тощо, а також контроль за утриманням територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах; забезпечують громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять; забезпечують згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду; вимагають від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень ОВС; перевіряють у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; затримують порушників громадського порядку, а також інших передбачених законом осіб, наприклад, осіб, які перебувають в громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, – до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а при відсутності таких – до їх витвереження; проводять кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб запобіганням порушенням громадського порядку; зберігають та застосовують спеціальні засоби та зброю.

Забезпечуючи громадську безпеку [336, с.136-137; 448, с.10], працівники органів внутрішніх справ: виявляють, припиняють та розкривають правопорушення, які спричинили (можуть спричинити) небезпеку для фізичних чи юридичних осіб; виявляють причини й умови, що сприяють вчиненню таких правопорушень, вносять відповідні подання, проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення таких правопорушень; забезпечують у межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснюють контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів; контролюють додержання фізичними та юридичними особами правил дозвільної системи; повідомляють відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживають невідкладні заходи для ліквідації їх наслідків, рятування людей і подання їм допомоги; беруть участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; сприяють забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; у встановленому порядку виявляють і повідомляють закладам охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснюють за поданням закладу охорони здоров’я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування; здійснюють за рішенням суду привід осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, до протитуберкульозного закладу; подають у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування; забезпечують у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну; затримують і тримають у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих; проводять кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій; обмежують або забороняють доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей; обмежують або забороняють рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів в передбачених законом випадках; використовують передбачені нормативними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху; забороняють експлуатацію транспортних засобів [350, с.255]; відвідують підприємства, установи й організації для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вимагають від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, якщо при цьому не додержуються вимоги щодо забезпечення громадської безпеки; анулюють виданий підприємству, установі чи організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучають при необхідності зазначені предмети, опечатують склади, бази й сховища, закривають стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил; анулюють дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством; оглядають з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними; оглядають зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання; вилучають у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищують ці предмети, речі та документи або передають їх за призначенням у встановленому порядку; вимагають від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції органів внутрішніх справ, а також у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводять перевірки за фактами порушення законодавства, контроль за додержанням якого віднесено до компетенції органів внутрішніх справ.

Охороняючи (захищаючи) власність від протиправних посягань, працівники органів внутрішніх справ використовують такі повноваження: виявляють, попереджають, припиняють правопорушення, які вчинюються з метою протиправного заволодіння власністю; проводять профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення таких правопорушень; розшукують таких осіб, а також викрадене майно; охороняють майно, що залишилось без нагляду; охороняють на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства; забезпечують збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживають заходів до повернення їх законним власникам; забезпечують охорону приміщень судів; вимагають від громадян і службових осіб припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень органів внутрішніх справ; перевіряють у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на органи внутрішніх справ; затримують і тримають у спеціально відведених для цього приміщеннях передбачених законодавством категорій осіб, наприклад, осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, – на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; складають протоколи про адміністративні правопорушення, провадять особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовують інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Значним обсягом повноважень щодо охорони власності наділені військовослужбовці внутрішніх військ, вони, зокрема: охороняють важливі державні об’єкти, установи виконання покарань і лікувально-трудові установи, об’єкти матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; спеціальні вантажі; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав на території України [13].

Забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб здійснюється під час реалізації (виконання) таких повноважень працівниками ОВС як: розгляд звернень громадян, зокрема, заяв і повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття по них рішення; виконання прийнятих в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішень прокурора, слідчого, суду, інших державних органів; здійснення реєстрації автомототранспортних засобів, приймання іспитів на право керування транспортними засобами, видання відповідних документів; видання (анулювання) дозволу на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються; видання паспортів та інших документів, що посвідчують їх особу; надання у межах наданих прав допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; забезпечення затриманим або заарештованим (взятим під варту) особам права на юридичний захист у передбаченому законом порядку; видання (анулювання) дозволів (ліцензій, сертифікатів) на провадження окремих видів господарської діяльності.

Завершуючи розгляд завдань, функцій та повноважень органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами, зазначимо, що у 2006-2007 рр. МВС підготовлено пакет документів, до якого увійшли Проект Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, а також проекти законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів з питань реалізації державної політики у сфері реформування органів внутрішніх справ. Зокрема, як зазначено в Проекті Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, «існуюча на сьогодні в Україні правоохоронна система не здатна адекватно відповісти на вищезазначені виклики. Починаючи з середини 90-х років, в Україні було здійснено кілька спроб реформування органів внутрішніх справ. Але й дотепер у країні фактично збережено радянську систему органів внутрішніх справ з надмірною централізацією, мілітаризацією, бюрократизмом, авторитарно-дисциплінарною моделлю управління. Найбільш кричущими вадами цієї системи є: зорієнтованість на досягнення формальних показників в роботі, наслідком чого є застосування тортур, необґрунтовані затримання громадян, інші порушення законності, політизованість, значна корумпованість особового складу. Наслідком цього є вкрай низький рівень довіри населення до міліції, негативні оцінки з боку міжнародних експертів» [153].

За роки незалежності України було розроблено кілька концепцій реформування органів внутрішніх справ, однак жодна не була реалізована у повному обсязі. Серед причин такого становища вказані: відсутність політичної волі щодо послідовного та глибокого реформування правоохоронних органів, в т.ч. системи МВС України; відсутність загальної узгодженої концепції реформування всієї правоохоронної системи України; неузгодженість концепцій реформування органів внутрішніх справ України з теорією та практикою здійснення інших системних перетворень у країні; часті зміни керівництва Міністерства, галузевих служб, головних управлінь (управлінь) та міськрайлінорганів внутрішніх справ; відтік досвідчених кадрів з системи МВС України, деформація та «розмивання» її професійного ядра; фахова та психологічна неготовність значної частини керівного складу органів системи МВС України до глибокого реформування її діяльності; виключення витрат на систему МВС України з числа пріоритетних напрямів державного фінансування; недостатнє наукове забезпечення реформаційних процесів як наслідок недооцінки, а часто-густо й прямого ігнорування відомчої науки [153].

Під головуванням Президента України 7 березня 2006 р. відбулося засідання РНБО України, на якому було схвалено в цілому проект Концептуальних засад реформування правоохоронних органів. Згідно з цим проектом структура та функції системи МВС України мають бути приведені у відповідність до усталеної практики європейських держав. Виходячи з цього, МВС має взяти на себе значну частину повноважень у сфері внутрішньодержавних відносин. На виконання рішення РНБО в МВС було створено чотири робочих групи на чолі із заступниками міністра, до складу яких увійшли керівники структурних підрозділів центрального апарату МВС, досвідчені практики та науковці. Перша група визначала та обґрунтовувала роль і місце органів внутрішніх справ у структурі сучасної Української держави та системи правоохоронних органів. Друга група зосередилась на завданнях, пов’язаних із вдосконаленням досудового слідства та ролі слідчих апаратів системи МВС. Третій групі було доручено працювати над питаннями вдосконалення оперативно-розшукової діяльності, зміцнення її правової бази та організаційних форм. Четверта група працювала над комплексом документів, які стосувалися правового регулювання міліції громадської безпеки [440, с.6].

Підготовлені проекти законів та інших нормативно-правових актів неодноразово розглядалися на нарадах керівництва МВС, були предметом широкого обговорення в колективах усіх департаментів, територіальних і лінійних управлінь, відомчих вищих навчальних закладів. До цієї проблематики зверталися і ми, свідченням чого є низка наукових публікацій з питань реформування ОВС [471; 472; 474; 481; 482; 484-486]. Понад півтора місяця проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань реформування ОВС перебували на сайті МВС, де ознайомитися з ними мав можливість широкий загал працівників міліції та громадськості. Роботу з підготовки законопроектів було активізовано і завершено з урахуванням зауважень Президента України, висловлених ним у ході розширеного засідання колегії МВС 22 червня 2006 р.

Зокрема, проектом передбачено такі інституційні перетворення: 1) у складі МВС створити Національну міліцію України, до якої входитимуть блоки кримінальної міліції та міліції громадської безпеки; 2) податкову міліцію передати від ДПА до МВС, у якому створити службу податкових розслідувань; 3) внутрішні війська реформувати у Національну гвардію України; 4) від СБУ до МВС передати функції щодо боротьби з організованою злочинністю, а також виконання завдань на окремих напрямах контррозвідувального захисту економіки держави; 5) на базі Головного слідчого управління створити Слідчий комітет, функції якого розширяться за рахунок додаткової підслідності, що має бути передана з відання Генпрокуратури та СБУ; 6) Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС реорганізувати у Державну міграційну службу України як урядовий орган державного управління у складі МВС; 7) створити місцеву міліцію; 8) підпорядкувати МВС Державну прикордонну службу та органи пожежної безпеки [492, с.4-5].

Погоджуючись у цілому із розробленими напрямами реформування органів внутрішніх справ, вважаємо за необхідне висловити деякі зауваження та пропозиції: 1. Створення Національної міліції України, до якої входитимуть блоки кримінальної міліції та міліції громадської безпеки, викликає низку запитань щодо правового статусу транспортної та судової міліції; незрозумілим залишається і те, чому автори проекту залишили поза увагою уже давно обґрунтовану думку щодо необхідності заміни назви «міліція» на «поліція». 2. Перш ніж змінювати назви, а саме: внутрішні війська на Національну гвардію України; Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС на Державну міграційну службу України доцільно було б навести перелік змін у їх компетенції. 3. Дивною є пропозиція щодо створення місцевої міліції, адже відповідно до статей 7, 7-1 Закону України «Про міліцію» вона уже існує. 4. Додаткового вивчення і обґрунтування потребує пропозиція щодо підпорядкування Міністерству внутрішніх справ Державної прикордонної служби та органів пожежної безпеки, оскільки пріоритетним у діяльності органів внутрішніх справ завжди було і, на думку дисертанта, має залишитися спрямування зусиль на виконання основного завдання – забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб від протиправних посягань, і як наслідок – позбавлення їх від невластивих функцій

Слід сказати, що значний резонанс серед фахівців різних правоохоронних відомств викликає пропозиція створення на базі Головного слідчого управління МВС Слідчого комітету.

На думку дисертанта, приведення кримінального судочинства у відповідність до потреб суспільства неможливе без внесення змін до інституту попереднього розслідування кримінальних справ. Механічне перейменування терміна «попереднє слідство» на «досудове», як це зроблено під час так званої «малої судової реформи» у 2001 році, не вирішує вказаних проблем. Загалом у Верховній Раді України обговорювались та розглядались такі законопроекти щодо реформування системи досудового слідства: 1) проект Закону України «Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист» № 1230 від 17.06.2002 [149]; 2) проект Закону України «Про систему органів досудового слідства» № 5372 від 04.10.2004 [150]; 3) проект Закону України «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України» № 136 [151]; 4) проект Закону України «Про національне бюро розслідувань» № 4387 від 18.11.2003 [152]. До цієї проблематики зверталися і ми [472, с.5-7; 488, с.23].

З метою підвищення ефективності діяльності слідчого апарату органів внутрішніх справ України, оптимізації його структури, фахівцями Головного слідчого управління Міністерства розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України», який на даний час проходить узгодження. Вважаємо, що цей Проект спрямований на подальше реформування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України. Він створює нову систему підпорядкування слідчих підрозділів, яка ефективно забезпечуватиме дотримання вимог Кримінально-процесуального кодексу щодо процесуальної незалежності працівників слідства, розширюватиме права керівників органів досудового слідства у вирішенні питань кадрового та матеріально-технічного забезпечення підпорядкованих підрозділів [488, с.23]. Прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України» дозволить органам внутрішніх справ забезпечити належне розслідування злочинів, що, у свою чергу, підвищить рівень законності і правопорядку в державі.