<<
>>

3.1. Зарубіжний досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність

Як вже відмічалося, з моменту виокремлення інституту адміністративної відповідальності як самостійного правового утворення, відповідні норми містилися в Адміністративному Кодексі УСРР, постановах ЦВК та РНК СРСР та УРСР, актах Ради Міністрів УРСР, постановах Президії Верховної Ради УРСР та інших документах.

21 червня 1961 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку”, а 15 грудня 1961 року Указ з такою ж назвою прийняла і Президія Верховної Ради УРСР, який став першим кроком на шляху систематизації законодавства про адміністративну відповідальність, прообразом майбутнього Кодексу про адміністративні правопорушення. В цьому указі встановлювався загальний перелік порушень, за які могли бути передбачені адміністративні стягнення у вигляді штрафу, встановлювались максимальні розміри штрафів, визначався порядок їх накладення тощо.

У 1967 році, з метою впорядкування законодавства про адміністративну відповідальність і укріплення законності в його застосуванні, комісії законодавчих предположеній Ради Союзу і Ради національностей ВР СРСР висловились за розробку Основ законодавства Союза РСР і союзних республік про адміністративну відповідальність, що й було передбачено у Постанові Президії Верховної Ради СРСР від 13.10.1967 р. Процес розробки зазначеного акта тривав досить довго і 23.10.1980 р. Верховна Рада СРСР прийняла Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. На той час законодавство про адміністративну відповідальність включало біля 500 нормативних актів і потреба в їх кодифікації була вкрай актуальною.

І, нарешті, 7 грудня 1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення, який з певними змінами діє і сьогодні. Прийняттям цього Кодексу завершився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність.

Аналогічні кодекси були прийняті й у інших союзних республіках тодішнього СРСР.

Після розпаду СРСР, в більшості держав, що утворилися на основі його союзних республік були розроблені і прийняті нові відповідні кодекси. І хоча революційних змін в них не відбулося, досвід кодифікації в окремих країнах представляє певний інтерес, а виявлення недоліків у цих документах може стати в нагоді для систематизації законодавства про адміністративну відповідальність в Україні.

З 1 липня 2002 року вступив в дію новий Кодекс РФ про адміністративні правопорушення [247]. Однією з його основних особливостей на відміну від діючого до цього КпАП РРФСР є та обставина, що новим Кодексом передбачається значна кількість адміністративних правопорушень, відповідальність за здійснення яких покладається на юридичних осіб.

З 402 статей, що складають особливу частину КпАП РФ, в 214 (тобто в 53 % статей) передбачається відповідальність юридичних осіб або разом з відповідальністю громадян і посадовців, або сама по собі.

До адміністративних правопорушень юридичних осіб відносяться в основному правопорушення, пов'язані з їх підприємницькою та іншою організаційно–господарською діяльністю. Це адміністративні правопорушення в таких областях: в області охорони власності (з 28 статей, що входять в даний розділ Кодексу, 23 передбачають відповідальність юридичних осіб); в області охорони навколишнього природного середовища і природокористування (з 40 статей, що входять в даний розділ Кодексу, 35 передбачають відповідальність юридичних осіб); у промисловості, будівництві та енергетиці (з 14 статей, що входять в даний розділ Кодексу, 13 передбачають відповідальність юридичних осіб); у сільському господарстві, ветеринарії і меліорації земель (з 14 статей, що входять в даний розділ Кодексу, 13 передбачають відповідальність юридичних осіб); в області зв'язку і інформації (з 24 статі, що входять в даний розділ Кодексу, 20 передбачають відповідальність юридичних осіб); в області підприємницької діяльності (з 25 статей, що входять в даний розділ Кодексу, 18 передбачають відповідальність юридичних осіб); в області фінансів, податків і зборів, ринку цінних паперів (з 26 статей, що входить в даний розділ Кодексу, 15 передбачають відповідальність юридичних осіб); порушення митних правил (всі 22 статті даного розділу Кодексу передбачають відповідальність юридичних осіб).

З 193 статей, що містяться у вказаних розділах КпАП РФ, 159 статей (82 %) передбачають відповідальність юридичних осіб.

Крім того, згідно КпАП РФ правопорушення, зокрема юридичних осіб, встановлення відповідальності за які не входить до предмету ведення Російської Федерації, можуть передбачатися і законами суб'єктів РФ про адміністративні правопорушення.

КпАП РФ встановлює значні розміри адміністративних покарань, що застосовуються до юридичних осіб. Наприклад, адміністративний штраф за порушення: законодавства про виняткову економічну зону Російської Федерації; антимонопольного, митного, валютного законодавства; законодавства про природні монополії, про рекламу, про охорону навколишнього природного середовища, про державне регулювання виробництва і обороту етилового спирту, алкогольної і спіртомісткої продукції, що накладається на юридичну особу, може досягати величини, що в п'ять тисяч разів перевищує мінімальний розмір оплати праці, встановлений федеральним законом на момент закінчення або припинення правопорушення. Адміністративний штраф за низку правопорушень обчислюється, виходячи з вартості предмету адміністративного правопорушення або суми несплачених податків, зборів, незаконної валютної операції, сягаючи трикратного розміру відповідної величини. Крім штрафних санкцій за цілу низку правопорушень юридичних осіб як додаткове адміністративне покарання передбачена конфіскація знаряддя здійснення або предмету адміністративного правопорушення.

Разом з адміністративною відповідальністю юридичних осіб Кодексом широко передбачена відповідальність їх посадових осіб, причому призначення покарання юридичній особі не звільняє від адміністративної відповідальності за дане правопорушення винну посадову особу.

Серед покарань, що застосовуються до посадових осіб, крім адміністративного штрафу в сумі до двохсот мінімальних розмірів оплати праці, особливо слід виділити таке адміністративне покарання, як дискваліфікація, яка полягає в позбавленні особи на строк до трьох років права посідати керівні посади у виконавчому органі управління юридичної особи, входити до ради директорів (наглядової ради) і здійснювати підприємницьку діяльність по управлінню юридичною особою.

Дискваліфікація може бути застосована до осіб, що здійснюють організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції в органі юридичної особи, до членів ради директорів, а також до осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, до арбітражних керуючих [204].

У Кодексі про адміністративні правопорушення РФ 2001 р. значно розширені положення, що стосуються основних принципів адміністративного процесу і, зокрема, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Значно оновлена норма, що визначає принцип відкритого провадження по справі. У КпАП РФ зазначено, що справи про адміністративні правопорушення підлягають відкритому розгляду, за винятком випадків, коли це може привести до розголошування державної, військової, комерційної або іншої таємниці, що охороняється законом, а рівно у випадках, якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у провадженні по справі, членів їх сімей, їх близьких, а також захисту честі і гідності вказаних осіб. Причому, що важливе з позицій охорони прав громадянина, орган адміністративної юрисдикції (посадовець) зобов'язаний винести спеціальну ухвалу про закритий розгляд справи як самостійний процесуальний документ.

Вперше до КпАП РФ включена стаття, що проголошує принцип презумпції невинуватості. У ній вказано, що особа, відносно якої здійснюється провадження по справі про адміністративне правопорушення, вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена в порядку, передбаченому Кодексом, і встановлена ухвалою судді, органу, посадовця, що розглянули справу і яка вступила в законну силу. Крім того підкреслено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинуватість і що неусувні сумніви у винності такої особи тлумачаться на її користь.

У КпАП РФ реалізовані конституційні вимоги про забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу у зв'язку з адміністративним правопорушенням. Йдеться про дотримання вимог компетентності суб'єкта адміністративної юрисдикції, про заборону застосовувати заходи адміністративного примусу, що принижують людську гідність, про зворотну силу закону тощо.

Проголошено, що адміністративне стягнення не може мати на своїй меті приниження людської гідності фізичної особи, що вчинила адміністративне правопорушення, або спричинення йому фізичних страждань, а також нанесення шкоди діловій репутації юридичної особи.

Значно розширені гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, а також інших осіб, що беруть участь в справі. Зокрема, встановлений порядок розгляду клопотань осіб, що беруть участь в справі: вони підлягають обов'язковому і негайному розгляду відповідним суб'єктом адміністративної юрисдикції, у провадженні якого знаходиться дана справа. Про розгляд клопотання виноситься ухвала як самостійний процесуальний документ.

Особа, що притягається до адміністративної відповідальності, має право користуватися допомогою захисника, яким може бути як адвокат, так і інша особа, що має вищу юридичну освіту. Потерпілий має право користуватися юридичною допомогою представника, до якого пред'являються аналогічні вимоги. Особливо слід відзначити, що захисник і представник допускаються до участі у провадженні по справі з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення. У разі адміністративного затримання фізичної особи захисник допускається до участі у провадженні з моменту адміністративного затримання.

Захисник і представник, допущені до участі у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, мають право знайомитися зі всіма матеріалами справи, надавати докази, заявляти клопотання і відводи, брати участь в розгляді справи, оскаржувати застосування заходів забезпечення провадження, постанову по справі і користуватися іншими процесуальними правами.

Докладно визначені в КпАП РФ права і обов'язки свідка, фахівця, експерта, перекладача. Вперше введено адміністративну відповідальність вказаних осіб за відмову з'явитися по виклику судді, органу, посадовця, у провадженні яких знаходиться справа про адміністративне правопорушення, і за неналежне виконання обов'язків, покладених на вказаних осіб цим Кодексом.

Вперше в законодавстві про адміністративну відповідальність врегульований інститут відводу суб'єкта адміністративної юрисдикції, визначені обставини, що виключають можливість розгляду справи суддею, членом колегіального органу, посадовцем. До таких обставин віднесені родинні відносини перелічених вище осіб з особою, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілим, законним представником фізичної або юридичної особи, захисником і представником, а також особиста пряма або непряма зацікавленість відповідного суб'єкта адміністративної юрисдикції у вирішенні справи. За наявності згаданих обставин виникає обов'язок такої особи заявити самовідвід.

Слід зазначити і ряд новел в процесі порушення і розгляду справи про адміністративне правопорушення. У КпАП РФ введено розділ «Порушення справи про адміністративне правопорушення», в якій визначені приводи для порушення справи, обставини, що вважаються моментом, з якого справа вважається порушеною. Новими є норми, що визначають повноваження посадовців по складанню протоколів про адміністративні правопорушення.

Слід також звернути увагу на передбачену КпАП РФ процедуру адміністративного розслідування, яка реалізується у випадках, коли після виявлення адміністративного правопорушення у області антимонопольного законодавства, податків і зборів, митної справи, охорони навколишнього середовища, виробництва та обігу етилового спирту, алкогольної і спіртомісткої продукції, дорожнього руху, пожежної безпеки здійснюються експертиза або інші процесуальні дії, що вимагають значного часу. У таких випадках в ухвалі про порушення справи вказуються привід для порушення справи, дані, що вказують на наявність події правопорушення, та інші необхідні дані. Адміністративне розслідування проводиться за місцем вчинення або виявлення правопорушення. Термін розслідування — один місяць, за винятком випадків, коли складність справи обумовлює продовження цього терміну на один місяць, а по митних справах — до шести місяців. Після закінчення розслідування складається протокол про адміністративне правопорушення або виноситься ухвала про припинення провадження по справі про адміністративне правопорушення.

В КпАП РФ вперше встановлені конкретні строки направлення протоколу про адміністративне правопорушення органу адміністративної юрисдикції і строки виправлення недоліків в протоколі. Так, протокол повинен бути направлений судді, органу, посадовцю, уповноваженому розглядати справу, протягом доби з моменту його складання; протокол про правопорушення, вчинення якого тягне за собою адміністративний арешт, повинен бути направлений судді негайно після його складання.

У зв'язку з істотними недоліками протоколу, виявленими при підготовці справи до розгляду, він повинен бути повернений особі, що склала протокол, а відповідні недоліки повинні бути усунені в строк не більш ніж три доби з дня повернення протоколу. Після цього дається ще доба для направлення протоколу суб'єкту адміністративної юрисдикції.

Більш докладно і ґрунтовно, порівняно з попереднім Кодексом, в КпАП РФ регламентований порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення. Нові вимоги пред'являються й до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, в КпАП РФ вказано, що в постанові по справі повинні бути вирішені питання про вилучені речі і документи, про речі, на які накладений арешт, якщо відносно них не застосовано або не може бути застосовано стягнення у вигляді конфіскації або оплатного вилучення.

Суттєвим моментом є те, що в КпАП РФ передбачено окремий розділ «Перегляд постанов і рішень у справах про адміністративні правопорушення», в яку включені норми про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення. При цьому характерним є те, що основною інстанцією для оскарження таких постанов, у тому числі і постанов, винесених мировими суддями, є районний суд. Якщо ж постанова винесена районним суддею, вона може бути оскаржена в суд суб'єкта РФ (вищестоящий суд).

Постанова про накладення стягнення на юридичну особу або особу, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, може бути оскаржена в арбітражний суд і розглядається відповідно до арбітражного процесуального законодавства.

У зв'язку з оскарженням постанов по справах про адміністративні правопорушення слід звернути увагу ще одну новелу КпАП РФ. Зокрема до нього включена стаття, що визначає умови (підстави) і строк вступу постанови в законну силу. Цей строк пов'язується, перш за все, зі строком оскарження постанови (протягом десяти днів з дня вручення або отримання копії постанови). Після закінчення вказаного строку, якщо постанову не було оскаржено, вона вступає в законну силу і підлягає виконанню. Крім того, аналогічне правило вступу постанови в законну силу передбачене і для випадків, коли закінчився строк, встановлений для оскарження рішення.

Встановлено і «наглядовий» порядок перегляду постанов і рішень, що вступили в законну силу. Йдеться про право прокурорів суб'єктів РФ, Генерального прокурора РФ і його заступників, голів і заступників голів судів суб'єктів РФ, Голову Верховного Суду РФ і його заступників вносити протести на ухвали першої інстанції, що вступили в законну силу, і рішення другої інстанції у справах про адміністративні правопорушення. Аналогічне право закріплене і відносно перегляду відповідних справ Вищим Арбітражним Судом РФ.

Ще однім моментом вартим уваги є наявність серед органів адміністративної юрисдикції мирових суддів. В основному до підвідомчості мирових суддів віднесені справи, що відповідно до статті 23.1 КпАП РФ підлягають розгляду суддями, але не потребують проведення адміністративного розслідування и не пов’язаних з адміністративним видворенням за межі РФ.

Відродження інституту мирових суддів, на думку російських дослідників, обумовлено відповідністю статусу мирового судді тенденціям поглиблення спеціалізації, професіоналізації суддів і розділення компетенції між судами різних ланок і, крім того, необхідністю увільнення федеральних суддів від розгляду незначних справ у зв’язку зі збільшенням кількості звернень до судів, а також низкою інших причин [248, c. 80].

Особливістю регулювання відносин адміністративної відповідальності у Російський Федерації є те, що до законодавства про адміністративну відповідальність відносяться і відповідні закони суб’єктів федерації. Вони можуть мати назву “кодекс” або просто “закон”.

Прикладами таких актів можуть служити Кодекс Республіки Татарстан про адміністративні правопорушення від 29 листопада 2002 року [249] та Закон Кемеровської області №52-ОЗ від 15.07.2002 р. “Про адміністративні правопорушення в Кемеровський області” [250].

Відповідно до статті 2.1 Кодексу Республіки Татарстан про адміністративні правопорушення, цей кодекс відповідно до загальних положень і принципів встановлення адміністративної відповідальності, що визначаються Кодексом РФ про адміністративні правопорушення:

1) встановлює адміністративну відповідальність з питань, що мають республіканське та місцеве значення, в тому числі за порушення правил і норм, передбачених законами та іншими нормативними актами Республіки Татарстан;

2) визначає органи і посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені цим Кодексом;

3) визначає посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені цим Кодексом.

Аналогічні питання врегульовані і Законом Кемеровської області “Про адміністративні правопорушення в Кемеровський області”.

В Кодексі Киргизської Республіки про адміністративну відповідальність [251] в цілому збережено модель адміністративної відповідальності радянських часів, але є й певні новели. Зокрема, цим Кодексом встановлена адміністративна відповідальність юридичних осіб.

Незвичним є те, що згаданий Кодекс містить аж три визначення поняття адміністративної відповідальності.

Так, у статті 4 зазначено, що відповідальністю за адміністративне правопорушення є правовий наслідок вчинення правопорушення, що виражається в осуді і застосуванні адміністративного стягнення судом (суддею), органом (посадовою особою) до особи, винної у вчиненні правопорушення. У статті 14 зазначено, що під адміністративною відповідальністю розуміється вид юридичної відповідальності застосовуваного судом (суддею), органом (посадовою особою) адміністративного стягнення до фізичної або юридичної особи, що вчинила адміністративне правопорушення (проступок). І, нарешті в розділі VI “Поняття, що використовуються у Кодексі Киргизської Республіки про адміністративну відповідальність”, зазначено “Адміністративна відповідальність – різновид юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність настає тільки при наявності адміністративного правопорушення. Різні види адміністративного правопорушення тягнуть за собою застосування різної адміністративної відповідальності”.

До оригінальних положень зазначеного Кодексу можна віднести також деякі види адміністративних стягнень. Так, статтею 34 передбачено адміністративне стягнення у вигляді перевірки знань Правил дорожнього руху. Відповідно до цієї статті водії транспортних засобів, що вчинили адміністративні правопорушення, передбачені цим Кодексом, з причини недостатніх знань Правил дорожнього руху, поряд з накладенням адміністративного стягнення можуть направлятись на перескладання іспитів.

Ще одним незвичним моментом Кодексу Киргизської Республіки про адміністративну відповідальність можна вважати статтю 18, відповідно до якої, з урахуванням характеру вчиненого адміністративного правопорушення, особи правопорушника, матеріали по адміністративним правопорушенням можуть бути передані за узгодженням сторін на розгляд судів аксакалів, які розглядають майнові, сімейні спори та інші передбачені законом справи для досягнення примирення сторін і винесення справедливого, такого, що не суперечить закону рішення.

Систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Республіці Білорусь здійснювалась на підставі Концепції вдосконалення законодавства Республіки Білорусь, схваленої Указом Президента Республіки Білорусь від 10 квітня 2002 р. №205.

В п.47 цієї концепції, зокрема було зазначено, що необхідно прийняти Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення, в якому доцільно:

– надати йому статус єдиного закону про адміністративну відповідальність, діючого на території Республіки Білорусь. Всі норми про адміністративну відповідальність, що знов приймаються, повинні включатися до даного Кодексу;

– визначити нові поняття і принципи адміністративної відповідальності, концептуально відповідні Кримінальному кодексу Республіки Білорусь;

– встановити адміністративну відповідальність юридичних осіб та індивідуальних підприємців як самостійних суб'єктів, що дозволить надати стабільність законодавству, що регулює економічну (фінансову) відповідальність юридичних осіб та індивідуальних підприємців за порушення у сфері фінансово-господарської діяльності, що випливають із адміністративних правовідносин;

– вирішити питання про відповідальність за замах на адміністративне правопорушення і за співучасть в його вчиненні;

– узгодити максимальні розміри штрафних санкцій за вчинення адміністративних правопорушень фізичними особами з мінімальними розмірами штрафних санкцій, передбаченими Загальною частиною Кримінального кодексу Республіки Білорусь;

– узгодити побудову і зміст особливих частин Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу Республіки Білорусь.

Крім того, п.48 згаданої концепції передбачалося прийняти процесуально-виконавчий кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення, в якому істотно розширити виняткову компетенцію судів по накладенню адміністративних стягнень.

Практично всі ідеї концепції були втілені в життя з прийняттям у 2003 році Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення (далі – КпАП РБ). Цей Кодекс дійсно максимально наближений до відповідного Кримінального Кодексу і за структурою і за багатьма положеннями, яких не було у попередньому Кодексі про адміністративні правопорушення.

Так, ідентичні з кримінальним законом положення про дію КпАП РБ в часі, просторі і за колом осіб, в КпАП РБ передбачені такі традиційно кримінально-правові інститути як співучасть у вчиненні правопорушення, та виділена стадія замаху на правопорушення, передбачено сукупність адміністративних правопорушень, знижений вік адміністративної відповідальності (14 років), обставини, що виключають адміністративну відповідальність ідентичні тим, що передбачені в Кримінальному Кодексі (необхідна оборона, крайня необхідність, спричинення шкоди при затриманні фізичної особи, що вчинила злочин або адміністративне правопорушення, виправданий ризик) тощо.

Максимальне наближення конструкції адміністративної відповідальності до конструкції кримінальної відповідальності свідчить про ідентичність їх функцій, в тому числі і каральної, хоча у ч.2 статті 1.2 КпАП РБ зазначено, що Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення направлений на попередження адміністративних правопорушень.

В КпАП РБ зроблено спробу дати визначення поняття адміністративної відповідальності, але воно є досить тавтологічним і не містить характерних ознак адміністративної відповідальності. Так, відповідно до статті 4.1, адміністративна відповідальність виражається в застосуванні адміністративного стягнення до фізичної особи, що вчинила адміністративне правопорушення, а також до юридичної особи, визнаної винною і такої, що підлягає адміністративній відповідальності відповідно до цього Кодексу.

У свою чергу, відповідно до статті 6.1, адміністративне стягнення є мірою адміністративної відповідальності, відповідно до статті 2.1, адміністративним правопорушенням визнається протиправне винне, а також що характеризується іншими ознаками, передбаченими цим Кодексом, діяння (дія або бездіяльність), за яке встановлена адміністративна відповідальність.

Якщо розглянути вищенаведене поняття адміністративної відповідальності з урахуванням визначень понять “адміністративне стягнення” та “адміністративне правопорушення”, то практично жодного конкретного уявлення про його ознаки отримати неможливо.

Суттєвою новелою КпАП РБ можна вважати норми, якими описується адміністративна відповідальність юридичних осіб. В той же час, норм, якими визначаються особливості адміністративної відповідальності цих осіб досить мало. Так, відповідно до статті 3.5, юридична особа визнається винною в здійсненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що цією юридичною особою не дотримані норми (правила), за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, і даною особою не були вжиті всі заходи по їх дотриманню.

Така конструкція вини юридичної особи представляє собою дещо спрощений варіант визначення винності юридичної особи у ч.2 статті 2.1 КпАП РФ і головним її недоліком є те, що винність фактично зводиться до наявності об’єктивної сторони правопорушення і жодним чином не враховує суб’єктивних характеристик.

Крім того у статті 4.8 КпАП РБ визначаються особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб в процесі їх реорганізації або припинення. Так, при злитті декількох юридичних осіб до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення притягується знов виникла юридична особа. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення притягується юридична особа, що приєднала. При розділенні юридичної особи або при виділенні зі складу юридичної особи однієї або декількох юридичних осіб до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення притягується та юридична особа, до якої відповідно до розподільчого балансу перейшли права і обов'язки по здійснених операціях або майну, у зв'язку з якими було вчинено адміністративне правопорушення. При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду, до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення притягується знов виникла юридична особа.

Згідно ч.7 цієї ж статті, накладення адміністративного стягнення на юридичну особу не звільняє від адміністративної відповідальності за дане правопорушення винну посадову особу юридичної особи, рівно як і притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи юридичної особи не звільняє від адміністративної відповідальності за дане правопорушення юридичну особу.

Суттєвою особливістю КпАП РБ є відсутність у ньому процесуальної частини, оскільки Концепцією вдосконалення законодавства Республіки Білорусь передбачається прийняти процесуально-виконавчий кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення.

Заслуговує на увагу й досвід кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність Республіки Казахстан. Без перебільшення можна стверджувати, що Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення (далі – КпАП РК) [253], прийнятий 30 січня 2001 року, є одним із найбільш фундаментальних і деталізованих актів такого характеру серед всіх країн колишнього Радянського Союзу.

Відповідно до статі 1 КпАП РК, законодавство Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення складається із цього Кодексу. Інші закони, що передбачають адміністративну відповідальність, підлягають застосуванню тільки після їх включення до цього Кодексу. Крім того, складовою частиною законодавства Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення є міжнародні договірні зобов’язання Республіки Казахстан, а також нормативні постанови Конституційної Ради Верховного Суду Республіки Казахстан, що регулюють адміністративно-деліктні правовідносини.

Навіть поверхневе ознайомлення зі змістом цього закону дає можливість стверджувати, що його основою був Кодекс про адміністративні правопорушення радянських часів і це обумовило перенесення в новий кодекс старих конструкцій. Це стосується підстав адміністративної відповідальності, форм вини, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, переліку і принципів призначення адміністративних стягнень тощо. В той же час багато положень КпАП РК викладені більш детально ніж у попередньому кодексі, в тому числі в нього внесені деякі положення, які виходять за межі предмету регулювання кодексу

Так, наприклад, у ч.1 статті 10 зазначено, що компетенція суду, межи його юрисдикції, порядок здійснення ним провадження у справах про адміністративні правопорушення визначаються законом і не можуть бути довільно змінені. Утворення надзвичайних чи спеціальних судів під якою б то ні було назвою не допускається. Рішення надзвичайних судів, а також інших незаконно утворених судів юридичної сили не мають і виконанню не підлягають. Привласнення владних повноважень суду будь ким тягне відповідальність передбачену законом.

Значну увагу приділено в КпАП РК принципам законодавства про адміністративну відповідальність. Ним присвячено цілу главу 2, яка містить 20 статей. Зокрема закріплено такі принципи, як принцип законності, принцип вини, принцип презумпції не винуватості, принцип гуманізму, недоторканості приватного життя, рівності громадян перед законом, недоторканості особистості, неприпустимості повторного притягнення до адміністративної відповідальності, поваги честі і гідності особистості та багато інших.

Окремо статтею 8 визначено значення принципів законодавства про адміністративні правопорушення, яке полягає в тому, що їх порушення в залежності від його характеру і суттєвості тягне визнання здійсненого провадження у справі нечинним, відміну винесених в ході такого провадження рішень або визнання зібраних при цьому матеріалів такими, що не мають сили доказів.

Відповідно до статті 31 КпАП РК, юридична особа визнана суб’єктом, що підлягає адміністративні відповідальності. В той же час, норм, що визначають особливості відповідальності саме юридичних осіб досить мало і основні норми містяться у статті 36 “Адміністративна відповідальність юридичних осіб”. Відповідно до цієї статті юридична особа підлягає адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення у випадках передбачених особливою частиною цього розділу.

Хоча окремо про вину юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення у кодексі не йдеться, ч.2 статті 36 встановлює, що юридична особа підлягає адміністративні відповідальності, якщо передбачене особливою частиною цього розділу діяння було вчинене, санкціоновано, схвалене органом чи особою, що здійснює функції управління юридичною особою.

Крім того, в цій статті зазначено, що якщо в нормах цього Кодексу не вказано, чи застосовуються вони до фізичної або юридичної особи, ці норми рівною мірою діють відносно тієї та іншої особи за винятком випадків, коли за змістом даних норм вони відносяться і можуть бути застосовані тільки до фізичної особи. Структурні підрозділи юридичної особи, що є самостійними платниками податків і вчинили адміністративні правопорушення в області оподаткування несуть адміністративну відповідальність як юридичні особи.

Суттєвими новелами КпАП РК, які представляють інтерес для вітчизняних дослідників є норми, що встановлюють порядок перегляду таких, що не вступили та таких, що вступили у законну силу постанов по справах про адміністративні правопорушення винесені судами.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, у відношенні якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, потерпілим, їх законними представниками, законними представниками юридичної особи та захисником.

Відповідно до статті 655 КпАП РК, постанова судді районного і прирівняного до нього суду може бути оскаржена до вищестоящого суду. Процесуальний порядок перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення встановлений цим кодексом. При цьому слід звернути увагу на мінімізацію оціночних норм. Так, наприклад, у статті 665 “Підстави для відміни чи зміни постанови по справі про адміністративне правопорушення” встановлено, що такими є:

1) невідповідність висновків судді, органу (посадової особи) про фактичні обставини справи, викладені у постанові по справі про адміністративне правопорушення, досліджених при розгляді скарги, протесту доказах;

2) неправильне застосування закону про адміністративну відповідальність;

3) суттєве порушення процесуальних норм цього Кодексу;

4) невідповідність накладеного постановою адміністративного стягнення характеру вчиненого правопорушення, особистості винної особи або майновому стану юридичної особи.

У свою чергу, у статті 668 роз’яснено, наприклад, що можна вважати суттєвим порушенням процесуальних норм. Зокрема суттєвими порушеннями процесуальних норм цього Кодексу визнаються порушення принципів та інших загальних положень цього Кодексу при провадженні по справі і його розгляді, які шляхом позбавлення або утиснення гарантованих законом прав осіб, що беруть участь у справі, недотримання процедури провадження по справі про адміністративне правопорушення завадили всебічно, повно і об’єктивно дослідити обставини справи, вплинули чи могли вплинути на винесення законного і обґрунтованого рішення.

Постанова підлягає відміні, коли однобічність або неповнота провадження у справі стали результатом помилкового виключення із дослідження допустимих доказів або необґрунтованої відмови у дослідженні доказів, які можуть мати значення для справи; не дослідження доказів, що підлягають обов’язковому дослідженню.

Відповідно до статті 672, за протестом прокурорів областей і прирівняних до них прокурорів та їх заступників, є можливим перегляд у судовому порядку постанов у справах про адміністративні правопорушення, що набрали законної сили, винесених суддею районного і прирівняного до нього суду, ухвал голів районних і прирівняних до них судів, суддів вищестоящих судів по скарзі, протесту на постанови суддів районних і прирівняних до них судів.

Окремо слід відзначити й те, що КпАП РК є єдиним серед аналогічних актів, яким передбачено особливості провадження по справах осіб, що мають привілеї та імунітет від адміністративної відповідальності і цьому питанню присвячена окрема глава 42 у цьому Кодексі. При цьому ці особливості мають місце відносно засобів процесуального примусу та заходів адміністративного стягнення, що застосовуються у судовому порядку.

Окремо врегульовано особливості провадження у відповідних справах стосовно депутатів Парламенту Республіки Казахстан, кандидатів в Президенти і депутати Парламенту, голови і членів Конституційної Ради Республіки Казахстан, Генерального Прокурора Республіки Казахстан.

В цілому, попри всі недоліки юридичної техніки, яких у КпАП РК досить багато, можна стверджувати, що цей Кодекс відрізняється від аналогічних актів інших країн, перш за все, своєю детальністю і увагою до найдрібніших моментів. З одного боку це додає зручності у користуванні, а з іншого робить його досить громіздким.

Кодекс Азербайджанської Республіки про адміністративні проступки [254] (далі – КпАП АР) з поміж розглянутих нами найбільшою мірою є дещо поліпшеним варіантом Кодексу про адміністративні правопорушення радянських часів.

Відповідно до статті 1 КпАП АР, законодавство Азербайджанської Республіки складається із цього Кодексу. Закони, що визначають адміністративну відповідальність і передбачають накладення стягнення на особу, яка вчинила адміністративний проступок, застосовуються тільки після включення їх у цей Кодекс.

Суттєвими новелами КпАП АР можна вважати лише визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративних проступків, включення до особливої частини складів правопорушень юридичних осіб та закріплення можливості оскарження і перегляду рішень судів у справах про адміністративні проступки.

Що стосується юридичних осіб, то відповідно до статті 17 КпАП АР, юридичні особи (в тому числі іноземні юридичні особи), що вчинили адміністративні проступки, передбачені цим Кодексом, притягуються до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Розглянуті вище приклади систематизації законодавства про адміністративну відповідальність дають можливість зробити висновки про тенденції розвитку цього законодавства та звернути увагу на певні його проблеми.

Загальним для всіх розглянутих Кодексів є визнання адміністративної відповідальності юридичних осіб і тенденція щодо включення до кодексу всіх складів адміністративних правопорушень (крім РФ, де існує двоступенева система законодавства про адміністративні правопорушення).

Фактично можна стверджувати, що в розглянутих Кодексах продовжено реалізацію концепції, яка була розроблена ще за часів СРСР. Головну увагу зосереджено на концентрації в одному документі складів адміністративних правопорушень і практично не приділено уваги удосконаленню процесуальної форми і принципів реалізації адміністративної відповідальності, за винятком, мабуть, норм, що регламентують заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб.

Всі проблеми, на які ми звертали увагу у попередніх розділах практично залишились у незмінному вигляді, за винятком того, що вирішена проблема оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення, які були винесені судами. Незмінними залишились форми вини, обставини, що виключають адміністративну відповідальність, механізми обчислення штрафів тощо.

Звертає на себе увагу і той момент, що в жодному кодексі не йдеться про особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб.

Побудова розглянутих кодексів свідчить про те, що домінуючою концепцією адміністративної відповідальності у країнах колишнього СРСР залишилась каральна концепція адміністративної відповідальності, яка навіть посилилась у КпАП Республіки Білорусь через наближення цього Кодексу до Кримінального Кодексу.

Модернізація адміністративно-деліктного законодавства в країнах Прибалтиці здійснюється іншим шляхом, аж до відмови від системи заходів адміністративної відповідальності як автономної. Так в Естонії система заходів адміністративної відповідальності юридично перероблена і переведена у систему так званих пенітенціарних покарань, куди увійшли крім традиційно адміністративних і заходи кримінально-правового характеру. Ти самим естонський законодавець систематизував каральні санкції у межах одного юридичного документа і уніфікував їх систему у відповідності з правовими традиціями низки держав-учасників Ради Європи, фактично відмовившись від адміністративних санкцій як самостійних заходів юридичної відповідальності. У Литві і Латвії законодавство про адміністративні правопорушення прийняте ще за часів існування Радянського Союзу поки що зберігається [255, c. 25].

З точки зору юридичної техніки найбільш відпрацьованим є КпАП РФ, але, як свідчать матеріали чергових Лазаревських читань присвячених проблемам адміністративної відповідальності, навіть з прийняттям цього Кодексу значна кількість проблем залишилась невирішеною. Так, залишилась відкритою проблема визначення вини юридичної особи [256] , проблема превенції адміністративних правопорушень юридичних осіб [257], виявились недоліки порядку перегляду постанов і рішень у справах про адміністративні правопорушення [258], колізії між Податковим Кодексом РФ та КпАП РФ [259] тощо.

<< | >>
Источник: ЛУК’ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович. РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЇ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2007. 2007

Еще по теме 3.1. Зарубіжний досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність:

  1. § 3. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  2. Відповідальність за порушення законодавства про надра
  3. 3.1. Зарубіжний досвід протидії жіночому насильству
  4. 3.1. Зарубіжний досвід нормативного визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та основні пріоритети його запозичення в Україні
  5. 3.2. Основні перспективи розвитку законодавства в сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
  6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про використання та охорону земель, зайнятих зеленими насадженнями в населених пунктах
  7. 1.3 Відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них за зарубіжним кримінальним законодавством
  8. 1.2 Кримінальна відповідальність за порушення порядку проходження військової служби за законодавством зарубіжних держав
  9. 3.1. Адаптація українського законодавства до механізмів міжнародного регулювання адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб
  10. ЗМІСТ
  11. ВСТУП
  12. РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  13. 3.1. Зарубіжний досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність
  14. 3.2. Концептуальні засади систематизації сучасного законодавства про адміністративну відповідальність
  15. 3.3. Актуальні проблеми сучасного етапу систематизації законодавства про адміністративну відповідальність
  16. Відповідальність за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями
  17. Відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України
  18. 3.1. Зарубіжний досвід протидії жіночому насильству
  19. 3.2. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання поліцейських послуг та можливості його використання в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -