Зарубіжний досвід адміністративно-правовогорегулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві
З метою подолання ресурсо-екологічної кризи в умовах ринкової економіки, як глобальної проблеми людства країнами Світової спільноти у 80-х роках минулого століття сформована Концепція сталого розвитку.
Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього природного середовища і розвитку ухвалила декларацію та визнала Концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією цивілізації у XXI ст. Ця Концепція передбачає дотримання збалансованості між екологічними, соціальними та економічними складовими, спрямованість на соціально-економічний прогрес на засадах охорони, збереження, відтворення природних багатств як для нинішнього, так і для прийдешніх поколінь [113]. Також, на рівні ООН прийняті Принципи лісівництва, основною ціллю яких визначено сприяння раціональному використанню. Збереженню та розвитку лісів та реалізації їх багатоцільових й взаємодоповнюючих функцій і видів використання [119].На виконання зазначених міжнародно-правових орієнтирів нормами Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», в яких за основу подальшого економічного розвитку України обрано Концепцію сталого розвитку, закріплені вимоги щодо удосконалення контрольних заходів у сфері охорони навколишнього природного середовища у т. ч. у сфері ведення лісового господарства, як одного із інструментів реалізації національної екологічної політики в Україні [130]. Також нормами зазначеного закону передбачено заходи щодо реалізації вимог Кіотського протоколу до Рамкової конвенції
ООН про зміну клімату у сфері раціонального ведення лісового господарства з метою досягнення цілей конвенції [62; 134]. Крім цього досить важливим на даний час для держави Україна залишається публічне завдання адаптації адміністративно-правового регулювання контрольно-нагядової діяльності у лісовому господарстві до законодавства ЄС у світлі рекомендацій міжнародних організацій та проектів, а також напрямів професійної Стратегії збалансованого розвитку лісового та мисливського господарства в Україні [71].
Так в ЄС у 2006 р. були визначені програмні завдання зі сталого лісового менеджменту в лісовому Плані Дій ЄС та низці національних програм розвитку сільських територій [156; 60]. Відповідні міжнародні угоди, зокрема прийняті у рамках програми ENPI FLEG «Вдосконалення систем правозастосування і управління в лісовому секторі країн східного напрямку Європейської політки добросусідства і Росії», дозволили підвищити рівень суспільного усвідомлення проблем та дійти згоди, що «всі країни - ті, що експортують і ті, що імпортують лісову продукцію, поділяють відповідальність за виконання заходів щодо усунення незаконних заготівель лісових ресурсів і пов’язаної з ними торгівлі» [172, с. 63].В Україні окремі питання зарубіжного досвіду правового регулювання у сфері ведення лісового господарства тією чи іншою мірою досліджували у своїх роботах П. В. Кравець, М. М. Лазебник, Р. В. Леньо, Є. Ю.Хань, Л. Полякова, В. Сторожук, М. Попков, С. Кирилюк, В. Д. Байтала, В. Г. Дубін, А. М. Дейнека, О. В. Павліщук, Т. В. Пімоненко, Я. М. Лазаренко, С. О. Мельник, І. М. Синякевич та інші. У своїх працях вчені спрямовували свої пошуки на розробку загальних проблем зарубіжного досвіду правового регулювання у сфері ведення лісового господарства. Разом із цим, у не достатній мірі у роботах приділено уваги спеціальним питанням зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері ведення лісового господарства. Отже, необхідно з’ясувати зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері ведення лісового господарства та розробити пропозиції і рекомендації удосконалення
контрольно-наглядових відносин в Україні.
Невирішеність загальносистемних адміністративно-правових проблем у сфері організації і ведення лісового господарства України впливають на якість реалізації існуючих стратегічних публічно-правових цілей розвитку. Наприклад, невирішеним залишається питання конституційно-правового закріплення компетенції КМ України щодо організації і ведення лісового господарства, державного контролю як одних із пріоритетних завдань публічної влади.
Поділ використання лісових ресурсів на загальне і спеціальне не відповідає науковому лісівничому змісту користування лісом і не має аналогів у європейському законодавстві та ін. [87]. Крім цього не встановлено правових норм в українському законодавстві, що зобов’язували посадових осіб в органах державної влади впроваджувати комп’ютерні системи і програми контролю руху та стеження деревини у рамках рекомендацій визначених положеннями програми «Правозастосування та управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства і партнерства-2» (FLEG II) [121] тощо.За висновками дослідника Р. В. Леньо європейський досвід управління лісовим господарством свідчить про доцільність закріплення в законодавстві норм правового забезпечення відтворення і використання лісів, моніторингу і контролю за станом лісів та безпосереднього управління цими процесами, які сприяють сталому розвитку. У більшості зарубіжних країн надається особливе значення функції плануванню лісогосподарської діяльності, оскільки ця функція, по-перше, надає змогу визначити довго- та короткострокові цілі розвитку галузі, по-друге, через неї здійснюється вплив громадськості на процес ведення лісового господарства. Використовується цілеспрямована податкова політика, щоб стимулювати лісовласників та інших суб’єктів лісогосподарської діяльності до організації та ведення лісового господарства відповідно до публічних стратегічних цілей [83, с. 25].
У науковій літературі класифіковані нормативно-правові акти ЄС, які регулюють правові відносини охорони лісів, зокрема: Регламент Комісії (ЕС) № 804/94 від 11 квітня 1994 року, що встановлює детальні правила для застосування Регламенту Ради (ЄЕС) № 2158/92 стосовно інформаційних систем про лісові пожежі [144]; Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 2152/2003 від 17 листопада 2003 року про моніторинг лісів та екологічну взаємодію у Співтоваристві [145]; Регламент Комісії (ЄС) № 1091/94 від 29 квітня 1994 року, що встановлює певні деталізовані правила імплементації Регламенту Ради (ЄЕС) № 3528/86 щодо захисту лісів Співтовариства від атмосферних забруднень [146]; Директива Ради (ЕЄС) № 926/93 від 1 квітня 1993 року про внесення змін до Директиви (ЄЕС) № 1696/87, що визначає детальні правила застосування Директиви Ради (ЕЄС) № 3528/86 про захист лісів, що належать Співтовариству від атмосферних забруднень [42]; Резолюція Ради від 15 грудня 1998 року відносно Стратегії лісівництва в ЄС (1999/С 56/01) [147] та ін.
Характерним для законодавства ЄС є наявність Стратегії лісівництва, тобто усі документи, що приймаються на сьогодні в цій сфері мають конкретизувати та удосконалювати положення Стратегії [118, с. 344].Достатньо важливим для перспектив удосконалення відносин організації адміністративно-правового регулювання державного контролю у лісовому господарстві України є стан конституційно-правового режиму використання прав власності на природні лісові ресурси у різних країнах. Адже згідно із нормами Конституції України, а рівно як і норм більшості сучасних конституцій європейських країн правовий режим, наприклад, приватної власності юридично утворює публічно-обов’язкові умови для власників виконувати норми адміністративного і екологічного законодавства у процесі володіння і користування природними у т. ч. лісовими ресурсами. Це у свою чергу надає можливість раціонально будувати систему адміністративно- правових норм у сфері державного контролю починаючі від системи правових норм самоконтролю громадян, неурядових суб’єктів публічного управління починаючи із рівня конституційно-правових норм. Так, у Франції діють норми так званої Хартії навколишнього середовища, що затверджені Конституційним законом № 2004-206 від 1.03.2005 року у яких закріплені обов’язки кожної особи приймати участь в охороні та покращенні навколишнього середовища (ст. 2), попереджати негативні посягання відносно навколишнього середовища (ст. 3), сприяти відшкодуванню шкоди (ст. 4). Також конституційними нормами закріплено публічно-владні обов’язки щодо проведення державної політики, яка повинна сприяти довгостроковому розвитку та узгоджуватись з використанням навколишнього середовища, економічним розвитком і соціальним прогресом (ст. 6), тобто як це визначено у нормах міжнародної концепції сталого розвитку [68, с.121-122].
Норми Конституції Німеччини закріплюють публічні обов’язки громадян використовувати власність на загальне благо суспільства (ст. 14). Земля та інші природні ресурси й засоби виробництва, згідно із нормами ст.
15 Конституції Німеччини можуть бути передані у суспільну власність або інші форми суспільного господарства законом, що регулює вид й розміри відшкодування. Крім цього важливість функції охорони природних ресурсів сприяло закріпленню на рівні конституційної системи норм, що визначають основи державного устрою Німеччини, публічний обов’язок держави здійснювати охорону навколишнього природного середовища при здійсненні законодавчої влади за допомогою можливостей виконавчої влади та правосуддя, при дотриманні умов визначених законом і правом [68, с. 170174].Норми Конституції Італьянської Республіки (ст. 44) закріплюють публічний обов’язок при використанні права приватної земельної власності встановлювати межі такої власності, покращенню землі тощо [68, с. 279]. Норми Договору щодо діяльності у рамках ЄС передбачають у Розділі XX обов’язковість організації державами-учасниками заходів контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища. Також, відповідно до норм ст. 37 Хартії ЄС про основні права, захист навколишнього природного середовища є частиною публічно-владної політики інституцій управління у відповідності до принципу довгострокового розвитку [68, с. 412-414, 488].
Результатами економічних досліджень у економічно розвинених країнах встановлена значна частка приватної власності на ліси. Так у європейських країнах у середньому питома вага приватного лісокористування складає 50 %. Наприклад, в Австрії питома вага приватної власності у лісовому секторі складає 80 %, у Великобританії - 75 %, у Швеції - більше 70 %, у Німеччині 46 %. В Україні основні лісові ресурси знаходяться у загальному лісокористуванні та мають державну форму власності [107, с.187-189]. На думку вчених Т. В. Пімоненко, О. С. Денисенко доцільним є реформування вітчизняної політики лісокористування у напряму зміни структури власності у ньому та збільшення питомої ваги приватної власності [107, с.187-189].
Окремо необхідно зазначити про досвід організації лісового господарства у Фінляндській Республіці.
Так у кінці 90-х рр. частка приватних лісів Фінляндії почала зростати. Приватні ліси Фінляндії представлені дрібними лісовласниками, діяльність яких регулюється Законом Фінляндії «Про приватні ліси». Середня площа одного приватного господарства (нараховується 320000 приватних власників) складає 32 га. У країні налічується майже 1 млн власників лісів або 1/5 населення країни. У лісопромисловому комплексі задіяно майже 44000 осіб [88].Приватні лісоволодіння у Фінляндії регулюються і контролюються Лісовим центром Фінляндії (Finnish Forest Centre). Лісовий центр Фінляндії є державною організацією, що що входить до сфери управління Міністерства сільського і лісового господарства та відповідає за управління лісовими ресурсами країни, здійснює контроль за дотриманням законодавства у галузі. Центр здійснює функції екологічного моніторингу шляхом збору, консультування та обміну інформацією між лісовими господарствами щодо даних стану лісових ресурсів. Планується, що до 2020 р. буде проведено інвентаризацію усіх лісових насаджень методом лазерного сканування, а отримана інформація буде розміщена у вільному доступі у базі даних Центру
Відомчими організаціями, що є в управлінні Міністерства сільського і лісового господарства, які розробляють лісову політику та втілюють її у практику ведення лісового господарства є: 13 лісових центрів у тому числі регіональні. Наприклад, Центр розвитку лісового господарства «Forestry Development Centre Tapio», Центральний союз сільськогосподарських виробників та власників лісів «Central Union of Agricultural Producers an Forest Owners», Асоціація лісів Фінляндії «Finnish Forest Association», Асоціація лісової промисловості Фінляндії «Finnish Forest Industries Federation», Інститут навколишнього середовища Фінляндії «Finnish Environment Institute SYKE», Інститут природних ресурсів Фінляндії «Natural Resources Institute Finland Luke», Європейський інститут лісу «European Forest Institute» [88].
У 90-х рр. на законодавчому рівні було закріплено концепцію сталого лісокористування. У 1886 р. у Фінляндії був розроблений перший Закон Про ліс, який забороняв знищення лісів і зобов’язував після вирубки забезпечити відновлення лісу. Лісова політика Фінляндії ґрунтовно змінилася в 90-х рр. ХХ ст. після набуття країною членства в ЄС, коли лісове господарство набуло нового значення і постало питання екологічної та соціальної стійкості [88]. «Національна лісова програма-2015», що діяла останній час у Фінляндії містить основні напрями лісової політики країни, а на рівні регіонів, з урахуванням його перспективного розвитку, розроблені регіональні лісові програми. Принцип сталого лісового господарства, який лежить в основі норм Закону про ліс, складається з трьох рівносильних по відношенню один до одного складових, що забезпечують сталий розвиток лісів: екологічна, соціальна і економічна складові [88].
Ефективним інструментом державного регулювання у лісовому господарстві є екологічна сертифікація лісів. У 1999 р. почала діяти Фінська система сертифікації лісів. Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під управлінням Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім цього, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує конфліктні питання, що виникають у процесі сертифікації. На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства [88].
Законодавчі норми у Фінляндії передбачають також функції державного контролю за продажем лісових земель, що знаходяться у приватній власності. Контроль продажу лісових земель здійснюєть відповідними асоціаціями. Без їх дозволу приватні лісовласники мають право продавати лісові ділянки площею не більше 2 га. [88]. Фінансування утримання державних органів управління лісовим господарством здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та внесків лісовласників (кошти відраховуються щорічно від прибутків на основі спеціальної угоди). За рахунок коштів державного бюджету може здійснюватися пряме фінансування лісогосподарських заходів, якщо вони забезпечують підвищення продуктивності лісів. Державна лісова політика Фінляндії спрямована на застосування біологічних методів захисту лісу. В лісогосподарському виробництві рідко практикується використання хімічних речовин [88].
У 2014 році у результаті системних політичних і соціально-економічних реформ оновлено та доповнено законодавство у сфері ведення лісосвого господарства. Так до норм Закону «Про ліс» внесено зміни і доповнення у частині удосконалення системи управління приватними лісами, підвищення рентабельності лісового господарства. Прийнято норми Закону «Про фінансування сталого розвитку лісів», що сприятимуть розвитку екологічноого менеджменту у приватних лісах і використанню деревини для виробництва енергії. Внесено зміни і доповнення до норм Закону «Про охорону навколишнього середовища» та Закону «Про розміщення на ринку деревини і лісоматеріалів» [88].
Законодавство Фінляндської Республіки сприяє формуванню умов для сталого розвитку (гармонійного пріоритетного поєднання екологічної, соціальної і економічної складової) лісового господарства, яке є також об’єктом політичної підтримки з боку держави. Держава надає фінансову допомогу довгостроковим інвестиціям у лісове господарство, серед яких - будівництво лісових доріг, відновлювальна меліорація, лісорозведення та використання деревини як джерела біоенергії [88].
На наш погляд виходячи із встановлених тенденцій значної частки права приватної власності виникає необхідність в удосконаленні адміністративно - правових норм діяльності посадових осіб органів державного контролю (закріплення спеціальних принципів, основних елементів компетенції тощо) в умовах тенденцій збільшення або зменшення частки приватної або колективної не державної власності. На даний час такі умови частково утворені і можуть бути розширені (удосконалені) конституційно-правовими нормами в Україні. Зазначена необхідність підтверджується зарубіжним досвідом, наприклад, Чеської Республіки.
Так, у межах виконання функцій державного контролю органи державної національної компанії «Ліси Чеської Республіки» двічі на рік здійснюють загальний огляд якості та обсягу виконуваної роботи приватними власниками лісових ресурсів та їх відповідність принципам сталого лісокористування, що передбачаються у нормах міжнародного й національного права [107, с.187-189].
Крім проблем приватної власності на природні ресурси та у зв’язку із загостренням глобальних екологічних проблем, у світі спостерігається тенденція зміщення основного акценту в управлінні лісовим господарством від виробничих функцій до природоохоронних - збереження біологічного різноманіття, захисту та багатоцільового використання лісів. Це у свою чергу потребує удосконалення функцій державного контролю у сфері ведення лісового господарства виходячи із особливостей цілей публічного управління й розширення предмету адміністративно-правового регулювання.
Так, організація публічного управління лісовим господарством Канади ґрунтується на принципі роздільного виконання функцій управління та ведення господарства. Функції управління, у т.ч. контролю виконують державні органи. Лісогосподарську діяльність щодо використання і відтворення лісових ресурсів здійснюють суб’єкти підприємництва. На федеральному рівні існує так звана Канадська національна лісова стратегія на основі якої реалізуються дев’ять стратегічних напрямів, які спрямовані на взаємозв’язок екологічних, економічних та культурних аспектів ведення лісового господарства. Більшість питань щодо управління лісовим господарством Канади вирішується на рівні провінцій. На рівні округів основне завдання органів публічного управління лісовим господарством є складання середньо- та довгострокових планів використання і відтворення лісів за участю місцевого населення. Управління лісового округу поряд із складанням планів здійснює заходи державного регулювання видаючи, наприклад, ліцензії на оренду лісових ресурсів з обмеженими правами лісокористувачів. На рівні лісових районів здійснюється контроль за їхньою діяльністю щодо заготівлі деревини, штучного і природного поновлення лісів, їх захисту від пожеж та шкідників [83, с. 2].
У вітчизняній науковій літературі здійснено порівняльні дослідження систем публічного управління у сфері ведення лісового господарства різних країн. Так за результатами порівняльний аналізу І. В. Тустановської застосування права в галузі охорони довкілля в Україні та США встановлено, що в Україні (у 1991 р.) і США (у 1970 р.) були утворені центральні спеціалізовані органи виконавчої влади, які зосередили основні функції управління у сфері охорони довкілля. Так були утворені Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Агентство з охорони навколишнього середовища США. Правовий статус цих органів характеризується: 1) комплексним управлінням в галузі охорони довкілля; 2) невіднесенням їх до кола господарських міністерств та відомств; 3) відмежуванням функцій державного екологічного контролю від керівництва експлуатацією природних ресурсів. Проте в законодавстві України більш послідовно, ніж в законодавстві США, втілено принцип єдиного керівництва охороною довкілля, який обумовлений єдністю і взаємопов'язаністю екологічних систем та принцип надвідомчого характеру рішень органів Мінприроди [165, с. 8-11].
Діяльність посадових осіб Управління федеральними лісами в США здійснюється через систему органів федеральної виконавчої влади, що підпорядковані Президентові США. Управління лісовим господарством США здійснюється за чотирирівневою системою. На урядовому рівні функції управління виконуються Федеральною лісовою службою, що входить до організаційної структури управління Міністерства сільського господарства США. Для оперативного прийняття та реалізації рішень всі федеральні лісові землі розділені на дев’ять територій, які утворені не за адміністративно - територіальним принципом, а за подібністю кліматичних, лісовідновлюваних та екологічних умов [83, с. 2-5]. Основу екологічного законодавства США складають федеральні закони, наприклад, Закон США «Про національну екологічну політику» («NEPA», 1969). У США існують також закони штатів, що регулюють екологічні відносини, які не мають автономної інкорпорованої форми та включаються у Звід законів США [165, с. 7-10]. Спільним для України та США є те, що основні природоохоронні органи цих держав мають у своєму складі спеціальні підрозділи, головним завданням яких є контроль за виконанням і правильним застосуванням еколого-правових норм, наприклад це Держекоінспекція (в Україні) та Служба застосування екологічного права та моніторингу (у США). Основними формами їх діяльності є здійснення спостереження, аналіз і перевірки (інспекції) дотримання та виконання екологічного законодавства, виявлення і застосування санкцій за вчинені правопорушення. Правозастосовчі заходи органів Мінприроди України поділяються на попереджувальні, заходи адміністративного впливу та компенсаційні; Агентства з охорони навколишнього середовища - на попереджувальні та заходи адміністративного впливу [165, с. 9-13].
З огляду на перспективи подальшої європейської інтеграції важливим є досвід організації ведення лісового господарства у Республіці Польща.
Так, центральним органом державного управління у сфері лісового господарства у Польщі є Міністерство охорони навколишнього середовища у складі якого функціонує Відділ охорони лісової природи та ландшафтів [83 ]. Одним із основних органів публічного управління у лісах країни є державна холдингова компанія «Державні ліси Польщі», яка здійснює організацію рубок і лісогосподарських робіт, продаж деревини, сертифікацію, охорону і екологічний захист лісу. На відміну від України, де право розпорядження державними лісами передано обласним адміністраціям і органам місцевого самоврядування, що значно ускладнює процес державного контролю, у Польщі основні повноваження по розпорядженню державними лісами делеговані неурядовій організації - так званій Г енеральній дирекції, що має повноваження самостійно визначати внутрішньоорганізаційну структуру лісогосподарського холдингу, у тому числі і територіальне їх розташування [83, с. 5]. Порівнюючи досвід організації ведення лісового господарства в Україні та Польщі необхідно зазначити, що протягом усього періоду незалежності Україна дотримується публічної політики вилучення лісів з господарського використання із переважанням природоохоронних заходів. Українська модель «невиснажливого ведення лісового господарства» сформувалася в умовах законодавчого закріплення переважаючої екологічної ролі лісів, тоді як польська модель «раціонального ведення лісового господарства» базується на законодавчому закріпленні умов самофінансування державного лісового господарства [121].
Підхід щодо організації механізму адміністративно-правового регулювання у сфері ведення лісового господарства в Україні лише за своїми стратегічними цілями і суттю адаптований до стратегії на рівні законодавства ЄС де нормативно-правові акти щодо регулювання відносин управління лісами є складовими нормативно-правових баз декількох спільних політик країн ЄС, зокрема, сільськогосподарської політики та політики розвитку сільських територій, екологічної політики, енергетичної політики, розвитку внутрішнього ринку тощо [121].
Удосконалення норм діяльності суб’єктів контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві України повинно ураховувати ряд основних системоутворюючих факторів в організації і ведення лісового господарства, що пов’язані із принциповими нормативними положеннями міжнародно-правових актів у сфері сталого екологічного, економічного й соціального розвитку людини і суспільства. У цьому зв’язку необхідним для організації адміністративно-правового регулювання контрольно-наглядової діяльності в Україні є нормативного забезпечення підтримання збалансованості між екологічними, соціальними та економічними складниками у функціональній та організаційній структурах відносин державного контролю ведення лісового господарства. За своїм основним змістом зазначені вище принципові положення повинні бути законодавчо визначені у чітких юридичних взаємозв’язках заходів державного контролю у сфері ведення лісового господарства України [7].
Досить важливим є, на наш погляд, урахувати, що функція планування лісогосподарської діяльності повинна бути не лише юридично визначена і впроваджена у практику ведення лісового господарства але й узгоджена із функціями планування контрольно-наглядових заходів, що повинно сприяти вчасному коректуванню природоохоронних та інших заходів на досягнення цілей сталого розвитку.
Необхідно ураховувати позитивні аспекти зарубіжного досвіду, що додатково підтверджуються й вітчизняними економічними й юридичними фундаментальними дослідженнями. Зокрема до таких аспектів можна віднести те, що у ряді провідних країн світу території лісів прив’язані до правового режиму земель на яких розташовані ліси. Крім цього, поділ лісогосподарських територій здійснюється з метою досягнення принципу досягнення збалансованості між екологічними, соціальними та економічними складовими, спрямованості застосування необхідних засобів регулювання на
соціально-економічний розвиток на засадах охорони, збереження,
відтворення природних ресурсів. Такий підхід доцільно застосувати при нормопроектуванні елементів механізму адміністративно-правового регулювання відносин у сфері організації та ведення лісового господарства. З метою сприяння поширенню практики управління лісами та
лісокористування на засадах сталого розвитку було започатковано ряд схем, програм та систем добровільної лісової сертифікації [60]. Однією з найбільш поширених у світі схем лісової сертифікації є схема Лісової Опікунської Ради, на основі керівних принципів кої розроблено, схвалено і зареєстровано стандарт організацій України «Сертифікація системи ведення лісового господарства. Принципи, критерії та індикатори» [155; 60].
Також, виходячи із встановлених тенденцій значної частки права приватної власності у нашому дослідженні встановлена необхідність у проектуванні системи адміністративно-правових норм діяльності посадових осіб органів державного контролю (закріплення понять, спеціальних принципів, основних елементів компетенції тощо) в умовах правового режиму приватної або колективної не державної власності на лісові ресурси, у т. ч. на землі лісогосподарського призначення, а також враховувати тенденції збільшення або зменшення її частки.
Встановлено, що нормопроектна робота щодо удосконалення норм контрольно-наглядової діяльності у сфері ведення лісового господарства повинна бути здійснена у межах удосконалення і закріплення норм ЛК України у вигляді окремого розділу норм системних правил. Ці норми повинні передбачати спеціальні засади здійснення не лише функції державного контролю в умовах використання права приватної та інших форм власності на земельно-лісові ресурси в Україні, але й передбачати здійснення функцій взаємодії державного і інших форм недержавного публічного контролю громадян.
2.2.