<<
>>

2.1 Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному процесі України

Реалізація конституційного права особи на судовий захист у частині забезпечення апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві та при перегляді постанов у справах про адміністративні правопорушення зумовлена діяльністю системи судів апеляційної інстанції.

Перевірка законності і обґрунтованості судових рішень (постанов судді), прийнятих адміністративними судами першої інстанції та у справах про адміністративні правопорушення, здійснюється апеляційними адміністративними судами та апеляційними судами загальної юрисдикції у формі апеляційного провадження. Реалізація апеляційними судами свого процесуального статусу пов'язана фактично із додатковими гарантіями законності в адміністративному процесі, що спрямовані на захист прав, свобод фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у публічно-правових відносинах. Апеляційний перегляд судових рішень (постанов судді) є основною функцією судів апеляційної інстанції, а також є засобом усунення помилок, які були допущені під час розгляду справи адміністративними судами першої інстанції.

У КАСУ встановлена предметна та інстанційна підсудність, що диференціює процесуальну правосуб’єктність адміністративних судів. Адміністративні суди апеляційної інстанції переглядають судові рішення в порядку апеляційного провадження. КУпАП також встановлює можливість перегляду постанов судді в апеляційному порядку апеляційними судами загальної юрисдикції.

Термін «апеляція» (лат. appellatio звернення, скарга) іншомовного походження. В словниках апеляція розглядається по різному: 1) оскарження будь-якої постанови у вищу інстанцію; 2) одна із форм оскарження судового рішення у вищу судову інстанцію, яка має переглядути справу по суті; 3) звернення за порадою, підтримкою [303]. В тлумачних словниках поняття «апеляція» розуміється двояко: як вид скарги, звернення; як діяльність з оскарження судового рішення.

В юридичній науці термін «апеляція» також розуміють по-різному: 1) «як форму прохання» (К. І. Малишев, В. І. Адамович) [227]; 2) «як спосіб виправлення неправильного, неостаточного рішення і прохання сторони» (І. Є. Енгельман) [227]; 3) «є проханням сторони, яка вважає рішення суду першої інстанції неправильним, про перевирішення справи судом вищестоящої інстанції» (Є. В. Васьковський [40, c. 341], Сліпченко В. І. [302, с. 48]); 4) перевирішення справи, тобто повторний розгляд по суті в повному обсязі чи в якійсь частині з постановленням нового рішення (М. Й. Штефан [392, c. 475], [164, с. 420; 165] (Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С.); 5) як порядок оскарження (Р. О. Кукурудз [184, с. 6]); як спосіб оскарження (Т. О. Коломоєць [7, с. 191]).

Науковий аналіз різних думок фахівців юридичної процесуальної науки щодо тлумачення змісту поняття «апеляція» дозволяє прийти висновку, що «апеляцію» слід розглядати як статичне правове явище у таких значеннях: як форма звернення до адміністративного суду про перегляд судового рішення; або як спосіб оскарження судового рішення. На нашу думку, розуміння терміну «апеляція» як перевирішення справи, розуміння апеляції, як діяльності суду є помилковим. Діяльність суду з розгляду апеляції є апеляційним провадженням.

Поняття «апеляційне провадження» в юридичній науці також розуміється по-різному: 1) як новий розгляд справи по суті, продовження процесу першої інстанції, сконцентрованому на тому ж предметі і на тих же правовідносинах між сторонами по спірній справі [384]; 2) як стадію кримінального процесу, змістом якої є перегляд за апеляціями сторін рішень місцевих судів, що не набрали чинності [301, с. 48; 191, с. 308; 328, c. 485; 14, с. 153]; 3) як звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, з проханням про його перегляд. Уніфікованою формою звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, про незгоду з ним є апеляція [174, c.

5-7].

Тобто, апеляційне провадження в юридичній науці вченими розглядається: 1) як діяльність суду і 2) як стадія провадження. На нашу думку, таке різнобічне розуміння апеляційного провадження є правильним і говорить про складність цього правового явища, про його багатогранність. Так, дійсно апеляційне провадження є діяльністю особливого суб’єкта – адміністративного суду апеляційної інстанції, який розглядає апеляцію. Така діяльність суду включає в себе комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених процесуальних дій, які утворюють певну сукупність процесуальних відносин, пов’язаних з відкриттям справи, її розглядом і прийняттям рішення.

Однак, говорити про те, що апеляційне провадження складається виключно з дій суду апеляційної інстанції буде помилково. Апеляційне провадження також тісно пов’язане й з діями інших осіб – сторін справи, третіх осіб, осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив про їхні права та обов’язки тощо. В справах про перегляд постанов судді апеляційне провадження складається з дій особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, потерпілого, або з дій їх законних представників, захисників. Такі особи, також вчиняють певні дії (подання апеляції, клопотань, доказів тощо), які також утворюють частину апеляційного провадження.

Тобто, норми досліджуваного інституту регулюють не тільки діяльність адміністративного суду апеляційної інстанції, але й регулюють правовідносини, які виникають між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками адміністративного процесу.

Таким чином, апеляційне провадження складається із сукупності взаємопов’язаних та взаємопослідовних процесуальних дій суб’єктів відповідних правовідносин. Такі дії суб’єктів правовідносин є нормативно врегульованими Розділом 4 Главою 1 «Апеляційне провадження» КАСУ та ст. 294 КУпАП. Тобто, зі змістовної сторони апеляційне провадження в адміністративному процесі представляє собою врегульовані нормами КАСУ і КУпАП процесуальні відносини, які об’єднані спільністю предмета – наявністю апеляційної скарги.

З іншого боку, апеляційне провадження «складається з процесуальних дій; ці процесуальні дії взаємопов’язані та взаємопослідовні; ці процесуальні дії об’єднані спільністю предмета правового регулювання [338, с. 69]. Таким чином, апеляційне провадження представляє собою сукупність взаємопов’язаних та послідовно здійснюваних процесуальних дій та процесуальних правовідносин, які об’єднані спільним предметом правового регулювання. Тобто, апеляційне провадження з формальної сторони є різновидом адміністративних проваджень, є системним утворенням, яке включає в себе сукупність послідовно здійснюваних елементів, які в юридичній науці отримали назву процесуальних стадій.

В нашому дослідженні не можна оминути увагою з’ясування місця апеляційного провадження в системі адміністративних проваджень, у зв’язку з чим доцільним є аналіз співвідношення понять «стадія провадження» та «адміністративне провадження».

Аналіз співвідношення понять «стадія» та «адміністративне провадження» надає можливість виокремити критерії їх розмежування: за структурною побудовою; за процесуальною метою; за процесуальними наслідками.

Адміністративні провадження та стадія адміністративного провадження мають різну побудову структурних компонентів. Так, будь-яке адміністративне провадження характеризується складною побудовою, яка включає в себе не складні компоненти – стадії. В свою чергу, процесуальні стадії складаються з системи процесуальних дій, які у своїй сукупності складають процесуальні форми окремих стадій. Отже, процесуальні стадії є структурними елементами адміністративних проваджень, і тому характеризуються незмінною послідовністю та взаємообумовленістю [338, с. 74].

Адміністративні провадження та стадії провадження спрямовані на досягнення різної мети та вирішення відповідних завдань. Загальною метою будь-якого адміністративного провадження є вирішення публічно-правового спору на засадах справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, а завданням – захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У той же час, кожна стадія адміністративного провадження має свою локальну тему та визначається конкретним завданням у межах стадії провадження (наприклад, порушення адміністративного провадження; судовий розгляд справи тощо).

Науковий аналіз структури Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє зробити висновок, що адміністративний судовий процес складається із сукупності різних адміністративних проваджень, які законодавець систематизує за такими критеріями:

1) предмет публічно-правого спору (вимоги статті 17 КАС України);

2) інстанційна юрисдикція адміністративних судів (розділ ІІІ «Провадження у суді першої інстанції», глави І, ІІ та IV розділу IV КАС України: «Апеляційне провадження», «Касаційне провадження», «Провадження за нововиявленими обставинами»);

3) залежно від особливостей порядку розгляду та вирішення публічно-правового спору (за загальними правилами, визначеними КАС України, скороченого провадження (вимоги статті 183 – 2 КАС України) та письмового провадження (з урахуванням правових приписів статей 197 та 222 КАС України)).

На нашу думку, така позиція законодавця є дещо невірною, адже будуючи структуру КАСУ не враховувалися особливості співвідношення понять «провадження» та «стадія». Норми КУпАП взагалі не виокремлюють апеляційне провадження. Про цей інститут згадується лише у ст. 294 КУпАП.

Продовжуючи дослідження сутності апеляційного провадження не можна не оминути увагою погляди А. Т. Комзюка, В. М. Бевзенка та Р. С.

Мельника про те, що особливості співвідношення таких процесуальних категорій як «провадження» та «стадія» адміністративного процесу полягають в наступному: при ознайомленні з стадіями адміністративного процесу у вічі впадає те, що назви окремих з них позначаються саме терміном «провадження» (зокрема, такі стадії як: апеляційне провадження, касаційне провадження). Проте, позначення назв стадій саме таким чином, тобто присвоєння їм назв «провадження», не означає, що ці стадії є провадженнями юридичного процесу в їх класичному розумінні; завдяки своїй специфіці окремі стадії, своєю чергою, можуть утворюватись із інших стадій адміністративного процесу.

Так, перераховані провадження складаються з обов’язкових стадій: порушення адміністративної справи в адміністративному суді; підготовка адміністративної справи до судового розгляду; судовий розгляд адміністративної справи [165, с. 60].

Викладене вище твердження є цілком логічним. Вживання у КАСУ та у ч. 11 ст. 294 КУпАП терміну апеляційне провадження ніяк не дозволяє говорити про те, що воно (апеляційне провадження) є самостійним видом адміністративних проваджень. Апеляційне провадження є факультативною стадією в адміністративному процесі, яка не завжди є обов’язковою, і її не проходження аж ніяк не впливає на досягнення мети та завдань провадження.

Отже, апеляційне провадження в адміністративному процесі є врегульованою нормами КАСУ і КУпАП факультативною стадією, яка складається з певного кола процесуальних відносин, зміст яких пов'язаний з переглядом судами апеляційної інстанції судового рішення, яке не набрало законної сили.

Як і будь-яке системне утворення, апеляційне провадження складається з сукупності процесуальних елементів, які визначають його структуру.

Змістовний аналіз КАСУ дозволяє виокремити таку структуру апеляційного провадження: звернення до апеляційного суду та відкриття апеляційного провадження (ст. 184-189 КАСУ); підготовка справи до апеляційного розгляду (ст.ст. 190-195-1 КАСУ); апеляційний розгляд справи у судовому засіданні (ст.ст. 196-197 КАСУ); винесення рішення у справі (ст. ст. 198-200-9 КАСУ). Кожен із структурних елементів апеляційного провадження має локальну мету та завдання.

Однак, якщо звернутися до положень КУпАП, то можна зазначити, що в даному кодексі апеляційне провадження врегульоване недостатньо. Якщо проаналізувати ст. 294 КУпАП, то можна виокремити такі складові цієї стадії: 1) звернення до суду та відкриття апеляційного провадження (ч.ч. 2-3 ст. 294 КУпАП); 2) судовий розгляд справи (ч.ч. 5-7 ст. 294 КУпАП); 3) винесення рішення у справі (ч.ч. 7-11 КУпАП). Процесуальні етапи та дії взагалі залишилися поза увагою законодавця.

Крім того, характеризуючи апеляційне провадження в адміністративному процесі можна зазначити, що: 1) кожна із зазначених вище частин апеляційного провадження складається із сукупності процесуальних дій суду апеляційної інстанції, осіб, які беруть участь у справі і які є чітко регламентованими нормами КАСУ та КУпАП; 2) процесуальні дії у межах кожної із частин апеляційного провадження виконують проміжні цілі, у межах загальної мети апеляційного провадження; 3) кожна із частин апеляційного провадження спрямована на вирішення визначеного кола питань та має самостійне завдання; 4) всі процесуальні дії та складові частини апеляційного провадження реалізовуються послідовно учасниками провадження і судом.

Продовжуючи характеристику апеляційного провадження в адміністративному процесі не можна не звернути увагу на те, що цей вид провадження має певні особливості, які відрізняють його від інших видів переглядів судових рішень. Перейдемо до з’ясування змісту цих особливостей.

Багато вчених у галузі кримінального процесу вважають, що апеляційне провадження стосовно рішення місцевого суду виконує дві важливі функції кримінального судочинства: контрольну та правовідновлювальну [36, с. 29; 373, с. 80; 302].

Погоджуючись з цим, можна зазначити, що в адміністративному процесі у межах апеляційного провадження також реалізується функція судового контролю, адже здійснюючи перегляд судового рішення, яке не набрало законної сили, суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення.

Реалізуючи функції судового контролю суди апеляційної інстанції: 1) перевіряють дотримання судами першої інстанції принципу законності при розгляді адміністративної справи та винесенні рішення по справі; 2) перевіряють законність та обґрунтованість судових рішень (постанов судді) судів нижчої інстанції. Тобто, апеляційне провадження в адміністративному процесі виконує функцію внутрішнього контролю за законністю і обґрунтованістю судових рішень, які виносять суди нижчої інстанції.

За шість місяців 2015 року до апеляційних адміністративних судів надійшло 49 235 справ і матеріалів, що на 29% менше, ніж у першому півріччі 2014 року (69 121 справа та матеріали). Аналіз судової статистики ВАСУ свідчить: у 2011 році до адміністративних судів апеляційної інстанції надійшло 472 4 тис. апеляційних скарг, у 2012 році 624 7 тис., у 2013 році – 626 4 тис. [23]

Однак, вже за період січень-жовтень цього року до апеляційних адміністративних судів надійшло 78 667 справ і матеріалів [314].

У першому півріччі 2015 року на розгляді у Вищому адміністративному суді України перебувало 16 справ за апеляційними скаргами. У попередньому звітному періоді перебувало 33 таких справи. З них 3 апеляційні скарги – у справах, пов’язаних з проміжними виборами народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі № 205 Чернігівської області та 13 апеляційних скарг – у справах зі спорів про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності [23].

На розгляді у Вищому адміністративному суді України перебувало 23 справи за апеляційними скаргами, пов’язані з проведенням дострокових виборів Президента України, 3 – щодо організації та проведення виборів депутатів місцевих рад, 4 – зі спорів про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності, 3 – інших категорій [23].

Якщо звернутися до статистичних даних перегляду судових рішень адміністративним судом касаційної інстанції, то показники наступні. У першому півріччі 2015 року на розгляд Вищого адміністративного суду України надійшла 29 901 касаційна скарга та справа проти 34 345 скарг і справ у відповідному періоді минулого року. Крім того, на розгляді ВАСУ у першому півріччі 2015 року знаходилася 71 заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та 1793 заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України. У першому півріччі 2014 року до суду надійшло 336 позовних заяв і справ, серед них 84 заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, 2911 заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Упродовж досліджуваного періоду у Вищому адміністративному суді України перебувало 107 заяв і справ про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами проти 120 заяв у першому півріччі 2014 року [23].

У січні–березні 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшло 1793 заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. З 29 березня 2015 року у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» такі заяви до суду не надходять. Їх розгляд віднесено до компетенції Верховного Суду України [23].

Аналіз статистичних даних здійснення адміністративними судами перегляду судових рішень дозволяють прийти висновку, що в системі перегляду судових рішень апеляційне провадження займає провідне місце. Більшість скарг про перегляд судового рішення надходить саме до апеляційних судів. І це не випадково, адже апеляційне провадження в адміністративному процесі слугує фільтром для судових рішень першої інстанції. Завдяки апеляційному провадженню в адміністративному процесі забезпечується виправлення судових помилок, зменшуються випадки прийняття незаконного і необґрунтованого судового рішення, яке не набрало законної сили.

Статистичні дані щодо перегляду постанов судді у справах про адміністративні правопорушення апеляційними судами дещо інші, у порівнянні з діяльністю апеляційних адміністративних судів. Так, у першому півріччі 2012 року апеляційними судами було переглянуто 2440 постанов судді у справах про адміністративні правопорушення, у першому півріччі 2013 року апеляційними судами було переглянуто 2047 постанов, у першому півріччі 2014 року – 7301 постанова судді у справах про адміністративні правопорушення, що на 9,21% менше, ніж за аналогічний період минулого року. У першому півріччі 2014 року в апеляційному порядку було переглянуто 6067 постанов, що на 16,78% менше, ніж у 2013 році. За перше півріччя 2015 року апеляційні суди переглянути 5143 постанови, що на 15,36% менше, ніж за аналогічний період 2014 року [18; 19; 24].

Цікавими виглядають цифри діяльності апеляційних судів при перегляді постанов судді у справах про адміністративні правопорушення у порівнянні з кількістю розглянутих справ про адміністративні правопорушення загальними судами. Так, у першому півріччі 2012 року загальні суди розглянули і винесли 478 868 постанов у справах про адміністративні правопорушення, у першому півріччі 2013 року загальні суди розглянути 434 773 справи про адміністративні правопорушення, у першому півріччі 2014 року ця цифра становила 350 307 справ, за аналогічний період 2015 року загальні суди розглянути 281 855 справ про адміністративні правопорушення, що на 19,54% менше ніж за аналогічний період минулого року [18; 19; 24].

Порівнюючи статистичні дані щодо розгляду загальними судами справ про адміністративні правопорушення у порівнянні з даними судової статистики щодо перегляду постанов суду у правах про адміністративні правопорушення апеляційними судами можна прийти висновку, що переглядається лише 0,2% справ. Наприклад, у порівнянні з діяльністю апеляційних адміністративних судів, то цей відсоток є дещо більшим. Так, якщо до адміністративних судів першої інстанції у першому півріччі 2015 року надійшло 163 077 справ і матеріалів, то було оскаржено в апеляційному порядку 68 948 судових рішень, що становить 40% справ [18; 19; 24].

Аналіз судової статистики свідчить про невелику кількість постанов суддів у справах про адміністративні правопорушення, які переглядаються в апеляційному порядку, на відміну від перегляду судових рішень адміністративними судами апеляційної інстанції.

Аналіз вищенаведених статистичних даних також дозволяє стверджувати, що апеляційне провадження займає центральне місце в загальній системі контрольних стадій перегляду судового рішення в адміністративному судочинстві України, так як в межах апеляційного провадження (на відміну від касаційного провадження та перегляду судових рішень Верховним Судом України) існує найбільше важелів та можливостей виправлення судової помилки, яка була допущена адміністративним судом першої інстанції.

Апеляційний перегляд судових рішень як перевирішення спору або інший перегляд справи, що здійснюється апеляційною інстанцією, яка у повному обсязі використовує права, надані суду першої інстанції, при перевірці рішення останнього. Апеляційний суд переглядає справу за правилами, які застосовуються судом першої інстанції. При апеляції перегляд судового рішення здійснюється не у формі перевірки юридичної оцінки та повноти обставин справи, а у формі повторного розгляду цієї справи [249, с. 21].

Слід звернути увагу й на те, що при апеляції відбувається фактичний перегляд справи, а не судового рішення (постанови суду).

Адміністративному суду апеляційної інстанції недостатньо знайомитися з самим судовим рішенням, при апеляції також досліджуються й матеріали справи. Таке твердження ґрунтується на аналізі статті 188 КАСУ, згідно з ч. 1 якої суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції. Закріплення цього положення у КАСУ доводить, що в апеляційному порядку здійснюється перегляд адміністративної справи у сукупності з судовим рішенням суду першої інстанції, а не судового рішення, як самостійного документу.

Отже, адміністративний суд апеляційної інстанції здійснює перегляд адміністративної справи, а не судового рішення у вузькому розумінні. Причому справа може бути переглянута як у частині, так і в цілому. Згідно статті 195 КАСУ, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Однак, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Крім того, адміністративний суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями дослідження доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ (ч. 2 ст. 195 КАСУ).

Аналіз ст. 294 КУпАП дозволяє прийти висновку, що Адміністративному суду апеляційної інстанції недостатньо знайомитися з самим судовим рішенням, при апеляції також досліджуються й інші матеріали справи, адже згідно з вимогами даної статті місцевий суд протягом трьох місяців надсилає апеляційну скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд. Розгляд справи відбувається у судовому засіданні, на яке, згідно зі ст. 294 КУпАП, запрошуються особа, яка подала скаргу, інші особи, які беруть участь у провадженні. Ці особи запрошуються не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання.

Крім того, при розгляді апеляційної скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Таким чином, дані повноваження суду апеляційної інстанції не є випадковими, адже апеляційне провадження в адміністративному процесі є основною стадією в системі контрольних стадій, на якій відбувається повторний перегляд справи, що дозволяє не допустити набуття законної сили судовим рішенням (постанови судді), яке є незаконним і необґрунтованим.

Тому, на нашу думку, цілком слушно вважає Сліпченко В. І., який, досліджуючи апеляційне провадження в кримінальному процесі, зазначає, що здійснення контрольної та правовідновлювальної функції забезпечує виконання головного завдання апеляційного провадження – надання новим судовим розглядом справи додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що, по-перше, сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді справи. По-друге, внаслідок того, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується ризик судової помилки. По-третє, краще забезпечується дотримання законності, оскільки друга інстанція наділена більш владними повноваженнями, а саме може виправити помилки як допущені під час досудового слідства, так і судового розгляду залежно від того, на якій стадії кримінального процесу була зроблена помилка. Це, у свою чергу, формує початкову єдність судової практики, оскільки рішення суду вищого рівня є орієнтиром для першої інстанції, що сприяє також зростанню кваліфікації суддівського корпусу. Крім того, судді апеляційного суду більш неупереджені, оскільки не піддані так званому місцевому впливу як судді першої інстанції [302, с. 83].

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що при повторному розгляді справи адміністративним судом апеляційної інстанції забезпечується додаткова гарантія справедливості судового рішення та реалізації права на судовий захист. Подвійний розгляд справи як у суді першої інстанції, так і в адміністративному суді апеляційної інстанції дає змогу усунути судову помилку, яка могла мати місце при попередньому розгляді справи і не допустити набрання законної сили необґрунтованому рішенню суду.

Таким чином, усунення суддівської помилки шляхом перегляду оскаржуваних судових рішень, як і право на звернення до суду та виконання судового рішення, є однією зі складових механізму судового захисту. Гарантування державою судового захисту означає обов’язок держави забезпечити здійснення права на судових захист, який має бути справедливим, компетентним, повним і ефективним. Разом з тим, судове рішення не може бути визнано справедливим і правосудним, а судовий захист – повним і ефективним, якщо допущена суддівська помилка [60].

Таким чином, можна стверджувати, що метою апеляційного провадження в адміністративному процесі є усунення судової помилки шляхом перегляду ухвал та постанов адміністративних судів першої інстанції, які не набрали законної сили та постанов судді у справах про адміністративні правопорушення, які не набрали законної сили. Внаслідок такого перегляду забезпечується законність та обґрунтованість судових рішень судів нижчої інстанції, захист прав, свобод та інтересів сторін осіб, які беруть участь у справі.

Зміст апеляції полягає в здійсненні повторного обмеженого вимогами апеляційної скарги розгляду фактичної та (чи тільки) юридичної сторони справи. Саме повторний розгляд справи є суттю апеляції. Разом з тим, неможливо повторно розглядати вже розглянуту справу без входження в оцінку винесеного в ній судового рішення (хоча й неостаточного), в якому згідно з законом має відображатись вся фактична сторона розгляду справи та здійснені судом відповідні юридичні оцінки. Таким чином, рішення нижчого суду, безумовно, входить до предмета апеляційного розгляду, але предмет апеляції не складається виключно із рішення нижчого суду. Тобто завдання апеляційних судів насамперед полягає не в тому, щоб ревізувати рішення судів першої інстанції, а в тому, щоб повторно «вслухатись» у представлені сторонами й іншими учасниками процесу докази, встановити наявність чи відсутність фактів, що залишились спірними, та повторно дати юридичну оцінку в справі з огляду на вимоги закону та спираючись на власне переконання. А тому рішення апеляційного суду – це його власне рішення в справі, а не результат ревізії рішення суду першої інстанції [298].

Системний аналіз Глави 1 «Апеляційне провадження» КАСУ, порівняння апеляційного провадження з іншими видами перегляду судових рішень, дозволяє виокремити особливості цього виду перегляду судових рішень:

1) підставою для порушення апеляційного провадження є апеляційна скарга, яка відповідає установленим ст. 187 КАСУ вимогам та подана у передбачений статтею 186 КАСУ термін. Це загальне правило;

2) апеляційна скарга подається на судове рішення (постанова, ухвала), яке не набрало законної сили;

3) повноваженнями розглядати апеляційну скаргу наділені адміністративні суди апеляційної інстанції. Однак, з цього загального правила є деякі виключення. Так, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду (ч. 3 ст. 20 КАСУ). Судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Вищий адміністративний суд України, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає (ст. 183-1 КАСУ).

Наприклад, згідно з приписами п. 6 ст. 177 КАСУ, судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 КАСУ Київським апеляційним адміністративним судом, є Вищий адміністративний суд України.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів (ст. 24 КАСУ);

4) адміністративний суд апеляційної інстанції, переглядаючи адміністративну справу, досліджує як питання права, так і питання факту, а саме перевіряє як юридичні, так і практичні обставини справи у тому ж обсязі, що і адміністративний суд першої інстанції, але у межах апеляційної скарги. Зміст апеляції полягає в здійсненні повторного обмеженого апеляційними вимогами розгляду фактичної та (чи тільки) юридичної сторони справи;

5) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення. Залишення рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб’єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач). Крім того, апеляційний суд зобов’язаний надати у своєму рішенні відповіді на всі доводи апеляційної скарги ще й тому, що інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такій його частині, як мотивація судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів [60];

6) адміністративний суд апеляційної інстанції розглядає адміністративну справу повторно за наявними у справі доказами. Однак, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи;

7) апеляційне провадження є додатковою гарантією повної реалізації права на судовий захист, адже передбачає повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції дослідити нові докази та обставини справи. Так, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права;

8) адміністративний суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, які не були заявлені у суді першої інстанції.

Аналіз ст. 294 КУпАП дозволяє також виокремити певні особливості апеляційного провадження, які відрізняють його від інших видів переглядів судових рішень в адміністративному процесі:

1) підставою для порушення апеляційного провадження, згідно зі ст. 294 КупАП, є апеляційна скарга, яка, як випливає із змісту цієї статті, подається у письмовій формі;

2) апеляційна скарга у справі про адміністративне правопорушення подається на постанову судді, яка не набрала законної сили;

3) повноваженнями розглядати апеляційну скаргу у справах про адміністративні правопорушення наділені суди апеляційної інстанції. Однак, з цього загального правила є деякі виключення. Згідно з приписами ст. 221-1 КупАП, апеляційні суди можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185-3 КУпАП. Постанова у справі є остаточною і оскарженню не підлягає;

4) суд апеляційної інстанції, переглядаючи постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, як це випливає із змісту ст. 294 КУпАП, може досліджувати як питання права, так і питання факту, а саме перевіряти як юридичні, так і фактичні обставини справи у тому ж обсязі, що суд першої інстанції, який виніс постанову. Однак, апеляційний суд, згідно з приписами ч. 7 ст. 294 КупАП, перевіряє постанову у межах апеляційної скарги;

5) переглядаючи постанову судді у справі про адміністративне правопорушення суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, допущене судом першої інстанції;

6) у разі, якщо суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими ненадання до суду першої інстанції доказів, або встановить необґрунтованим їх відхилення місцевим судом, то в такому разі суд апеляційної інстанції може дослідити такі докази;

7) рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене внаслідок перегляду постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, є остаточним і оскарженню не підлягає.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити деякі висновки та узагальнення. По-перше, апеляційне провадження в адміністративному процесі є врегульованою нормами КАСУ і КУпАП факультативною стадією двох видів адміністративних проваджень – провадження у справах про адміністративні правопорушення і адміністративного судового процесу і яка складається з певного кола процесуальних відносин, зміст яких пов'язаний з переглядом судами апеляційної інстанції судових рішень, які не набрали законної сили.

По-друге, апеляційне провадження в адміністративному процесі, як при перегляді постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, так і при перегляді судового рішення адміністративного суду першої інстанції має мету – усунення судової помилки шляхом перегляду судового рішення (ухвали або постанови), які не набрали законної сили. Дана мета обумовлює й функціональний зміст апеляційного провадження в адміністративному процесі, а саме здійснення контролю за законністю і обґрунтованістю судових рішень, які виносяться судами першої інстанції. Завданнями апеляційного провадження в адміністративному процесі є: 1) захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі; 2) перевірка законності та обґрунтованості судового рішення шляхом перегляду справи по суті.

По-третє, порівнюючи особливості апеляційного провадження у справах про адміністративні правопорушення та при перегляді судових рішень адміністративних судів першої інстанції слід зазначити, що досліджувані нами види проваджень мають спільні їм притаманні ознаки, які включають в себе підставу та об’єкт перегляду, а також зміст перегляду. Підставою для порушення провадження в обох випадках є апеляційна скарга, об’єктом перегляду є судове рішення, яке не набрало законної сили (ухвала або постанова суду). Змістом перегляду є дії суду апеляційної інстанції, які спрямовані на перевірку законності і обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції, перевірку дотримання нижчим судом норм процесуального та матеріального права. При цьому, суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями повторного розгляду справи, але у межах апеляційної скарги.

По-четверте, апеляційне провадження в адміністративному процесі є системним утворенням, яке включає в себе процесуальні елементи, які взаємообумовлені і пов’язані між собою. Дані елементи й визначають таку структуру апеляційного провадження: 1) звернення до суду апеляційної інстанції та відкриття апеляційного провадження; 2) підготовка справи до апеляційного розгляду; 3) апеляційний розгляд справи; 4) винесення рішення у справі. Маючи однакову побудову процесуальних стадій апеляційного провадження, процесуальні етапи та дії на цих стадіях при перегляді судових рішень в порядку адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення будуть відрізнятися.

<< | >>
Источник: КАЙДАШЕВ РОМАН ПЕТРОВИЧ. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ 2016. 2016

Еще по теме 2.1 Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному процесі України:

  1. 3.1. Відвід (самовідвід) суду та його юридичні підстави
  2. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  3. Вирішення проблем перегляду рішень адміністративних судів у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця
  4. 2.2. Форми адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо реформування місцевих судів в Україні
  5. Суддівський імунітет та його роль у забезпечення незалежності суддів адміністративних судів
  6. 1.1. Правова природа діяльності захисника у провадженні по справах про адміністративні правопорушення.
  7. 3.2. Основні перспективи розвитку законодавства в сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
  8. 3.2. Адміністративно-правові гаранти захисту прав фізичних та юридичних осіб країн Європейського Союзу в Україні
  9. Поняття та сутність правосуддя в адміністративному процесі України
  10. Місце та роль перегляду судових рішень в адміністративному процесі України у механізмі судового контролю
  11. 2.1 Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному процесі України
  12. 2.2 Загальна характеристика права на апеляційне оскарження та особливості його реалізації в адміністративному процесі України
  13. 3.1 Сутність та значення касаційного провадження в адміністративному процесі України
  14. 5.1 Процесуальний статус Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення
  15. 6.2 Характеристика провадження з перегляду судового рішення у відновленій адміністративній справі
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -