Висновки до розділу 1

Узагальнюючи викладене у цьому розділі, варто наголосити, що забезпечення внутрішньої безпеки держави є специфічним різновидом адміністративно-політичної діяльності і як необхідна умова життєдіяльності людини, суспільства та держави становить систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, що реалізуються спеціально уповноваженими суб’єктами з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.

Необхідність виділення категорії «внутрішня безпека держави» пояснюється не тільки певною термінологічною плутаниною в законодавстві (зокрема, в Законі України «Про основи національної безпеки України» державна безпека визначена як один із напрямків національної безпеки (ст. 8), що, на думку дисертанта, є помилковим, державна безпека і національна безпека – явища однопорядкові), але й реальним існуванням системи державних органів, діяльність яких спрямована на забезпечення охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз. Внутрішня безпека є частиною національної безпеки, вона пов’язана, в першу чергу, із усуненням (нейтралізацією) внутрішніх загроз, тобто тією частиною загроз, які виникають усередині держави. У зв’язку з цим Закон України «Про основи національної безпеки України» доцільно доповнити двома новими статтями: «Внутрішня безпека» та «Зовнішня безпека», в яких було б закріплено їх поняття, а також види загроз (внутрішні та зовнішні) як критерії їх розрізнення.

Внутрішня безпека людини і громадянина, суспільства і держави гарантується Конституцією України і досягається проведенням єдиної державної політики у галузі її забезпечення, розробкою і своєчасним проведенням як превентивних, так і відновних заходів, що адекватні внутрішнім загрозам. У забезпеченні внутрішньої безпеки держави беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також деякі недержавні організації.

Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави – це діяльність взаємозв’язаних між собою суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінський вплив на відповідні об’єкти для досягнення загальної мети – охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз.

Потребує уточнення низка нормативних актів, які визначають теоретико-правові засади управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, зокрема: 1) статтю 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» доцільно доповнити такими словами: «Перелік сфер та видів загроз національним інтересам і національній безпеці України не є виключним. Законодавчими актами можуть передбачатися й інші їх види, а також органи, які здійснюють діяльність щодо забезпечення безпеки від зовнішніх та внутрішніх загроз»; 2) Закон України «Про основи національної безпеки України» доповнити двома статтями: «Внутрішня безпека» та «Зовнішня безпека», про що йшлося вище; 3) ст. 11 Закону України «Про основи національної безпеки України», в якій визначається система суб’єктів, що здійснюють контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки, доповнити такими як: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом; суди України; громадяни України та їх об’єднання; засоби масової інформації; 4) до завдань державної служби у Законі України «Про державну службу» необхідно віднести також: забезпечення реалізації державної політики держави в усіх її сферах; забезпечення суверенітету, незалежності та демократичного розвитку держави Україна; забезпечення недоторканності і безпеки людини, її життя і здоров’я, честі і гідності; забезпечення участі громадян у процесі прийняття державних рішень, об’єктивного та оперативного інформування громадськості України про діяльність державних органів і державних службовців.