Висновки до розділу 2

1. Всі види юридичної відповідальності мають спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу їх правового регулювання. Вихідним для побудови згаданої системи принципів є власне сам принцип відповідальності у нормативному регулюванні.

2. У змісті принципу відповідальності можна виділити дві складові, зміст яких буде визначати нормативну модель відповідальності, а саме нормативну модель відхилення від норми і нормативну модель реакції на відхилення. При цьому для цих нормативних моделей також мають існувати принципи, покладені в основу правового регулювання.

3. Базовими для нормативної моделі реакції на відхилення від норми є:

– принцип реалізовуваності реакції - нормативна модель реакції на відхилення від норми обов’язково має містити в собі механізм практичної реалізації заходу впливу, застосування якого становить зміст самої реакції;

– принцип адекватності реакції - виходячи з того, що реакція має на меті певним чином компенсувати відхилення або досягти іншої мети реагування, вона має бути адекватною самому відхиленню. Іншими словами, реакція має бути необхідною і достатньою для досягнення мети реагування;

– принцип об’єктивності оцінки - нормативна модель реакції на відхилення від норми має містити в собі такий елемент, який би забезпечував об’єктивність оцінки характеристик відхилення від норми з метою подальшого досягнення адекватності реакції;

– принцип об’єктивності істини - інформація на підставі якої здійснюється оцінка характеристик відхилення від норми має бути істинною, тобто повинна відображати всі характеристики такими, якими вони є в об’єктивній реальності;

– принцип достовірності джерел - джерелами інформації придатної для об’єктивної оцінки мають виступати тільки такі, відносно яких немає сумнівів про їх достовірність;

– принцип компетентності суб’єкта ініціювання реакції - нормативна модель реакції на відхилення (відповідальності) має містити в собі можливість ініціювання реакції тим суб’єктом, який виступає достовірним джерелом відповідної інформації.

– принцип необхідності підстав ініціювання реакції - інформація, яка стала підставою ініціювання реакції має бути необхідною для встановлення об’єктивності істини;

– принцип достатності підстав об’єктивної оцінки - для забезпечення об’єктивної оцінки має бути забезпечена мінімально достатня кількість достовірної інформації про відповідне діяння.

– принцип подолання неочевидності - якщо конструкція об’єктивної сторони діяння допускає неочевидність у зв’язку між суб’єктом і об’єктивною стороною діяння, з’ясування об’єктивної істини має здійснюватись з дотриманням принципів правосуддя. Із принципу подолання неочевидності випливає й те, що якщо конструкція об’єктивної сторони діяння не допускає неочевидності у зв’язку між суб’єктом і об’єктивною стороною діяння, з’ясування об’єктивної істини може здійснюватись в адміністративному порядку.

– принцип страхування об’єктивності - за будь-яких умов особі, що вчинила діяння, яке передбачає відповідну реакцію, має бути забезпечене право на оскарження ступеню об’єктивності істини та об’єктивності оцінки. В даному випадку можливість оскарження виступає як запорука, страховка від помилок, які можуть бути допущені при з’ясуванні об’єктивності істини та об’єктивності оцінки.

4. Базовими для нормативної моделі відхилення від норми (правопорушення) є:

– принцип формалізації відхилення - відхилення від норми має бути описане з таким рівнем деталізації характеристик, який є необхідним і достатнім для реалізації принципів, що складають концептуальну основу нормативної моделі реагування на відхилення від норми;

– принцип пропорційності рівня нормативної деталізації відхилення і точності визначення меж можливої реакції - при визначенні виду і розміру заходу впливу, який має бути застосований як реакція на відхилення від норми, має бути дотримана його пропорційність з рівнем нормативної деталізації відхилення. При цьому цей зв’язок є зворотно пропорційним, чим менше рівень деталізації відхилення, тим більшими мають бути межи в яких можлива зміна виду і розміру заходу впливу і навпаки;

– принцип відповідності об’єкта реакції адресату норми - в нормативній моделі відхилення має бути відображено той момент, що реагування на відхилення від норми має бути спрямованим тільки на особу, яка є адресатом цієї норми і яка допустила таке відхилення;

– принцип належної спрямованості реакції - зміст заходу впливу має забезпечувати вплив на той параметр особи, що допустила відхилення від норми, який обумовив це відхилення;

– принцип дієвості реакції - захід впливу, що застосовується як реакція на відхилення від норми, повинен бути таким, що викликає у особи, до якої він застосований, почуття втрати певних благ, які для нього виступають як усвідомлювана цінність.

– принцип конкретності ознак об’єктивної сторони - по-перше, ознаки об’єктивної сторони мають бути сформульовані таким чином, щоб вони не допускали можливості подвійного та розширеного тлумачення і містили якомога менше оціночних понять; по-друге, ознаки об’єктивної сторони мають бути такими, що можуть бути певним чином виявлені в реальності, зафіксовані та описані.

– принцип об’єктивної обумовленості діяння волею відповідного суб’єкта і адекватного відображення цього діяння у його свідомості. Цей принцип покликаний закріпити зв’язок між суб’єктом та об’єктивною стороною відповідного діяння.

– принцип конкретизації реакції - у відповідній частині норми має міститись вказівка на якісні і кількісні характеристики заходу впливу, які є реакцією на діяння, описане у цій нормі.

5. Для забезпечення можливостей реалізації принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності необхідно на основі цього принципу удосконалити законодавство про адміністративну відповідальність шляхом удосконалення та закріплення в ньому принципів адміністративної відповідальності та принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення, які є похідними від принципу верховенства права. Такими, зокрема, є принципи відповідальності за вину, презумпції невинуватості, обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності, об’єктивності істини, абсолютної оскаржуваності рішень у справах про адміністративні правопорушення.

6. З огляду на те, що переважна більшість складів адміністративних правопорушень є формальними, до вже відомих форм вини у вигляді умислу та необережності слід додати таки форми вини як намір та необачність. Намір має місце тоді, коли особа усвідомлювала характер (або зміст) вчинюваного протиправного діяння і бажала його вчинення, а необачність - коли особа не бажала вчинення протиправного діяння але вчинила його за умов, коли могла і повинна була уникнути його вчинення.

7. Обставини що пом’якшують або обтяжують відповідальність мають братись до уваги тільки в тих випадках, коли буде встановлено зв’язок між їх наявністю та фактом і характером вчиненого діяння.

8. Принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності проявляється в тому, що законодавець має визначити обставини за яких навіть за наявності формальних ознак складу адміністративного правопорушення особа, що його вчинила, звільняється від відповідальності. В чинному КпАП такими є крайня необхідність, необхідна оборона та стан неосудності. Поряд з цим, зазначений перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність є не повним і уявляється необхідним доповнення зазначеного переліку додатковими обставинами.

Зокрема, слід визнати, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, якщо його вчинення було обумовлене необхідністю реалізації її прав, законних інтересів або трудових чи службових обов’язків та водночас неможливістю діяти іншим чином або утриматись від дії в наслідок незабезпечення державою або державними органами чи органами місцевого самоврядування, або їх посадовими чи службовими особами умов для її правомірної поведінки.

9. Різноманітність спеціальних суб’єктів адміністративних правопорушень обумовлює необхідність урахування цього як при створенні нормативних моделей складів адміністративних правопорушень, так і при доказуванні факту вчинення такого правопорушення конкретною особою. Іншими словами, предметом доказування поряд з іншим мають бути і ознаки спеціального суб’єкта. В той же час, наявність окремих видів спеціальних суб’єктів, зокрема посадових осіб, вимагає доказування наявності обумовлюючого зв’язку між їх діями або бездіяльністю та діянням, що утворює об’єктивну сторону правопорушення, що представляє певну складність з огляду на його гіпотетичний, імовірнісний характер.

10. Основними принципами адміністративної відповідальності посадових осіб виступають принцип обумовленості і принцип безпосередності. Ці принципи можуть бути сформульовані таким чином: посадова особа притягується до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків, в тому числі, у випадках:

– коли її дії або бездіяльність обумовили вчинення правопорушень, передбачених у відповідній частині (статті, главі тощо) закону, іншими особами;

– коли її дії або бездіяльність безпосередньо спричинили наслідки передбачені у відповідній частині (статті, главі, тощо) закону.

11. Для окремих видів спеціальних суб’єктів встановлення наявності у них відповідних ознак фактично означає визнання вчиненого ним діяння об’єктивно винним, тобто таким, коли правопорушення не може бути вчинене поза волею і свідомістю особи. Такі ситуації мають місце, коли набуття правового статусу з ознаками спеціального суб’єкта обумовлено знанням відповідних норм та усвідомленням необхідності їх дотримання. Зокрема такими суб’єктами слід вважати водіїв, посадових осіб, працівників торгівлі, громадського харчування, сфери послуг тощо.

12. Відмінності, які відрізняють фізичних і юридичних осіб як суб’єктів правовідносин, обумовлюють і особливості нормативної моделі адміністративної відповідальності цих осіб. До таких особливостей, зокрема можна віднести такі:

– відсутність у юридичних осіб власних психічних характеристик;

– участь юридичних осіб у правовідносинах через уповноважених представників;

– наявність у юридичних осіб внутрішньої організаційної структури;

– специфічні параметри оцінки діяльності юридичних осіб.

13. В преважній більшості передбачених КпАП випадків, конфіскація як адміністративне стягнення не може бути застосована через неузгодженість між нормами загальної частини КпАП, нормами Особливої частини розділу ІІ КпАП, а також Цивільним Кодексом України. По-перше, декілька статей КпАП передбачають застосування конфіскації відносно предметів, які не можуть знаходитись у приватній власності правопорушника. По-друге, частина статей передбачає конфіскацію предметів, які не відносяться ні до знарядь вчинення правопорушення, ні до його безпосереднього об’єкту. В окремих випадках передбачається застосування конфіскації за правопорушення вчинені посадовими особами.

14. В арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб не вистачає такого, яке б на законних підставах давало б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов’язкових вимог щодо визначення права власності на це майно.

15. Зміст і порядок виконання адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права наданого даному громадянинові не відповідає його назві. Позбавлення будь-якого суб’єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права.

16. Нагальною потребою є встановлення такого механізму застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, який унеможливлює зловживання ним. Елементами такого механізму можуть бути, наприклад, обмеження можливості застосування адміністративного арешту за правопорушення, яке вчинено особою вперше; закріплення можливості оскарження рішення суду щодо застосування адміністративного арешту; забезпечення обов’язкової участі у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, за яке може застосовано адміністративний арешт, захисника тощо.

17. На відміну від адміністративних стягнень, що застосовуються до фізичних осіб, заходи адміністративної відповідальності юридичних осіб є набагато більш різноманітними і такими з урахуванням відповідного рівня узагальнення їх змісту, відповідно до чинного законодавства можуть виступати:

– фінансові санкції – це застосовувані до юридичних осіб в адміністративному порядку стягнення, розмір яких встановлюється у грошовому еквіваленті. Конкретна форма та розмір фінансових санкцій встановлюються законом, що визначає склади відповідних правопорушень;

– майнові санкції – це застосовувані до юридичних осіб в адміністративному або, за клопотанням органу адміністративної юрисдикції, в судовому порядку, стягнення, що передбачають перехід права власності на майно, цінні папери, доходи або інші об’єкти цивільних прав без визначення їх вартісного еквіваленту;

– обмежувальні санкції - це застосовувані до юридичних осіб в адміністративному порядку стягнення, що передбачають обмеження дієздатності юридичних осіб стосовно певних видів діяльності. Обмежувальні санкції можуть встановлюватись у вигляді обмеження, повного чи тимчасового зупинення, відкликання чи позбавлення ліцензій або інших видів спеціальних дозволів, а також у вигляді встановлення обмежувальних режимів діяльності юридичних осіб. Конкретні форми обмежувальних санкцій встановлюються законом , що визначає склади відповідних правопорушень;

– організаційні санкції - це застосовувані до юридичних осіб в адміністративному або, за клопотанням органу адміністративної юрисдикції, в судовому порядку, стягнення, що передбачають примусову реорганізацію або припинення юридичної особи.