Висновки до розділу 1

1. Адміністративна відповідальність представляє собою механізм реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення. Таке розуміння об’єднує в собі адміністративну відповідальність як застосування стягнень, як обов’язок зазнати обмежень внаслідок застосування стягнення та реалізацію цього обов’язку, як правовідносини, як прояв примусового методу державного управління та реакцію на правопорушення.

2. Інститут адміністративної відповідальності – це сукупність норм, які визначають структуру, принципи і правила функціонування механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень або, іншими словами – інститут адміністративної відповідальності представляє собою нормативну модель механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень.

3. З урахуванням загальної структури правовідносин (суб’єкти, об’єкт, зміст, юридичні факти), нормативна модель адміністративної відповідальності має включати:

– норми, що визначають правовий статус суб’єктів відносин адміністративної відповідальності (органів адміністративної юрисдикції та осіб, до яких застосовуються стягнення);

– норми, що визначають процесуальну форму (адміністративний порядок) застосування, а також виконання стягнень;

– норми, що визначають принципи застосування стягнень;

– норми, що визначають перелік та характеристики стягнень;

– норми, що визначають загальні засади адміністративної відповідальності;

– норми, що визначають загальні характеристики підстав виникнення відносин адміністративної відповідальності.

4. Відносини адміністративної відповідальності є складовою більш широкого кола адміністративно-деліктних відносин, до складу яких входять:

– власне деліктні відносини (відносини адміністративного правопорушення);

– відносини адміністративного розслідування;

– відносини попереднього розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення;

– відносини об’єктивної адміністративної відповідальності;

– відносини суб’єктивної адміністративної відповідальності.

5. Адміністративно-деліктні відносини представляють собою систему, функціонування якої базується на таких закономірностях:

– кожна стадія розвитку адміністративно-деліктних відносин характеризується зміною їх суб’єктного складу;

– зміна суб’єктного складу обумовлює те, що зміст попередніх відносин стає об’єктом наступних;

– юридичний факт, що став підставою виникнення адміністративно-деліктних відносин, стає на останній стадії об’єктом владного впливу з боку особи, уповноваженої накладати адміністративні стягнення або забезпечувати їх практичну реалізацію.

6. Традиційний поділ юридичної відповідальності на конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову й матеріальну, обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку системи права й механізму держави, а також логікою правового регулювання, що підтверджується результатами здійсненої природної класифікації в рамках такого методу наукового пізнання як типологія. Для адміністративної відповідальності головною відмінністю є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, тобто в процесі реалізації державним органом своїх виконавчо-розпорядчих повноважень. При цьому з процесуальної точки зору процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена адміністративно-правовими нормами у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками. Навіть в тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами, можна стверджувати про наявність того ж самого адміністративного порядку притягнення до відповідальності.

7. Крім охоронної та каральної, основними сучасними концепціями адміністративної відповідальності, які відображають її призначення в сучасних умовах функціонування є управлінська, публічно-сервісна і правозахисна.

8. Відповідно до управлінської концепції адміністративна відповідальність представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління, який полягає у застосуванні до об¢єкта управління у випадку невідповідності його поведінки вимогам, викладеним у законах, передбачених законом адміністративних стягнень.

9. В контексті публічно – сервісної концепції, адміністративна відповідальність у випадках передбачених законом, може виступати як засіб забезпечення виконання зобов’язань, що випливають із договорів та інших відносин, що не відносяться до державного управління. В даному випадку відносини адміністративної відповідальності відносяться до адміністративно-правових в основному за ознакою участі в них органів, наділених виконавчо-розпорядчими повноваженнями. Проте реалізація цих повноважень має обслуговуючий, сервісний характер, а конкретну користь від такої діяльності отримують як ті суб’єкти чиї права порушені, так і держава. Інтерес однієї із сторін, наприклад, цивільно-правових відносин задовольняється за рахунок владного впливу на іншу сторону – порушника, а інтерес держави задовольняється за рахунок надходження до бюджету відповідних сум штрафних санкцій.

10. З точки зору правозахисної концепції, адміністративна відповідальність розглядається як елемент механізму захисту прав і свобод громадян . Реалізація правозахисної функції адміністративної відповідальності може проявлятись декількома способами:

– через реалізацію органами виконавчої влади адміністративної відповідальності як примусового методу державного управління, оскільки в окремих випадках метою державного управління у певній сфері як раз і є забезпечення прав і свобод громадян;

– через використання інституту адміністративної відповідальності для забезпечення окремих прав громадян у тих сферах, де державне управління не здійснюється, наприклад, у сфері виконання умов колективних договорів та угод;

– через механізм деліктного адміністративно-правового регулювання, тобто в тих випадках, коли відносини, пов’язані із забезпеченням прав громадян, регулюються тільки шляхом встановлення адміністративної відповідальності за певні правопорушення;

– опосередковано, через встановлення відповідальності за правопорушення, об’єктом яких виступають не самі права громадян, а інші цінності, унаслідок посягання на які створюється загроза порушення прав громадян;

– опосередковано, через забезпечення за її допомогою виконання законних вимог з боку різноманітних державних органів, які пов’язані з припиненням дій, що порушують права і свободи людини і громадянина;

– через сприяння забезпеченню формування матеріальної бази для реалізації певних прав громадян України.

11. При дослідженні системи права за допомогою методу теоретичної типології, можливим є виділення трьох фундаментальних галузей права – адміністративного, цивільного і судового. Кожній з наведених вище фундаментальних галузей права відповідає свій властивій тільки цій галузі метод правового регулювання – метод адміністративного права, метод цивільного права і метод судового права. Всі ці автономні методи правового регулювання обумовлюють особливості конструкції відомих видів юридичної відповідальності – адміністративної, цивільно-правової та кримінальної. У свою чергу, використання у такий предметній галузі, як трудове право, методів цивільного та адміністративного права обумовило виникнення матеріальної і дисциплінарної відповідальності. Перша з них подібна цивільно-правовій, а інша – адміністративній.

12. В кожному інституті права має повністю відбиватися метод правового регулювання, притаманний відповідній галузі права. Іншими словами, на прикладі кожного інституту методоутворюючої галузі можна повністю описати її метод правового регулювання. Інститут адміністративної відповідальності є інститутом саме адміністративного права, оскільки в цьому інституті повністю відображається метод адміністративного права.

13. В адміністративному праві виділення інститутів можна здійснювати також за елементарними формами реалізації виконавчої влади. За таким принципом можна виділити інститути владного планування, реєстрації, ліцензування, сертифікації, патентування, державного контролю, нормативного регулювання, виконавчого провадження, виконання кримінальних покарань тощо. Об’єднання декількох окремих елементарних форм реалізації виконавчої влади дає більш складні утворення такі наприклад як державне управління (сукупність інститутів організаційно-владного впливу, владного планування, реєстрації, ліцензування, сертифікації, патентування, державного контролю, адміністративної відповідальності, нормативного регулювання), державне регулювання (реєстрації, ліцензування, сертифікації, патентування, державного контролю, адміністративної відповідальності).

14. В межах адміністративного права можна виділити статусні і функціональні інститути. Причому інститут адміністративної відповідальності слід вважати функціональним інститутом, через який реалізується регулятивна динамічна функція адміністративного права.

15. Основу інституту складає його нормативна конструкція. Під нормативною конструкцією слід розуміти сукупність правових норм, які описують певне правове явище як узагальнену модель, що може бути використана як єдине ціле для регулювання багатьох видів суспільних відносин. Так, нормативну конструкцію адміністративної відповідальності утворюють норми, що містяться у розділі І, загальній частині розділу ІІ, розділах IV і V Кодексу України про адміністративні правопорушення. Якщо ж до нормативної конструкції додати норми, що регулюють функціонування даної конструкції у певній сфері реалізації виконавчої влади, то ми отримаємо інститут як цілісний елемент галузі адміністративного права.

16. Адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів:

– безпосередня протиправність - протиправність в даному випадку означає, що діяння полягає у порушенні приписів правових норм, за що і встановлена юридична відповідальність;

– опосередкована протиправність - полягає у забороні вчинення певних діянь шляхом встановлення за них юридичної відповідальності.

Відповідно до видів протиправності існує два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання і деліктне регулювання. Деліктне регулювання полягає у встановленні юридичної відповідальності за діяння, яки за своїм характером не є прямими порушеннями встановлених законом обов’язків або заборон і яким властива суб’єктивна протиправність. Бланкетне регулювання полягає у визначенні тільки санкцій за порушення норм, що містяться в інших нормативно-правових актах.