Висновки до розділу 3

З урахуванням проведеного дослідження щодо визначення головних шляхів розвитку адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів освіти у контексті реформування освітнього законодавства, у тому числі з урахуванням відповідних міжнародних стандартів і зарубіжного досвіду окремих європейських країн, дозволяє зробити наступні висновки.

1. Поряд із загальним міжнародним правом у сфері державного регулювання діяльності закладів освіти паралельно отримав розвитку значний нормативний масив, присвячений різнобічним освітянським питанням окремих категорій людей, у тому числі жінок, неповнолітніх, осіб з інвалідністю та з особливими освітніми потребами. Зумовлено це тим, що історично склалося зачасти дискримінаційне та нетолерантне ставлення до вказаних індивідів у силу їхніх вікових, статевих, фізіологічних та інших ознак. Саме тому, ООН постійно закликає у своїх міжнародних документах національні публічні адміністрації скорегувати свою діяльність у бік належної реалізації та захисту прав і свобод усіх громадян.

2. Сучасний етап реформування освітньої діяльності, який реалізується через прийняття нових Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», внесення змін до Законі України «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» та до інших відповідних нормативно-правових актів, а також створення НАЗЯВО, суттєво наблизило нашу країну до міжнародних європейських стандартів з питань освіти. У той же час, значна кількість інноваційних положень потребує розвитку, доопрацювання та реалізації у практичній площині, зокрема унормування діяльності закладів фахової передвищої освіти; забезпечення функціонування Національного агентства кваліфікацій та ін.

3. Необхідним для вітчизняної системи освіти є перейняття зарубіжного досвіду адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів освіти в частині належної децентралізації та надання ширших повноважень для закладів вищої освіти, переформатування професійно - технічної освіти у бік прив’язки до реальних потреб ринку праці відповідного регіону країни.

4. У сучасних реаліях реформування законодавства з питань освіти адміністративно-правове забезпечення діяльності закладів освіти позбувається ознак виключно на власний розсуд владного впливу уповноважених органів публічної адміністрації на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу. На перше місце щодо державної політики у сфері освіти остаточно вийшли засади людиноцентризму, відповідальності та підзвітності органів управління освітою та закладів освіти, інших суб’єктів освітньої діяльності перед суспільством, державно-громадського управління та партнерства.

Поступово створюється система забезпечення діяльності закладів освіти, де адміністративно-правове забезпечення здійснюється не паралельно, а у тісному взаємозв’язку із державно-громадським управлінням і громадським самоврядуванням. За таких умов співпраці досягаються кращі результати в аналізованій сфері, де держава координує таку співпрацю за допомогою легальних адміністративно -правових засобів і заходів, а відповідні інститути громадянського суспільства - здійснюють моніторинг і контроль за діяльністю органів публічної адміністрації, забезпечують реальну прозорість та публічність результатів управлінської діяльності з питань освіти.

5. Ефективна спільна діяльність держави та зацікавлених інститутів громадянського суспільства щодо управління освітніми процесами має бути забезпечена відповідними правовими механізмами для недопущення зловживань публічної адміністрації та нехтуваннями потребами широких верств населення. У цьому контексті слід схвалити Концепцію розвитку державно-громадського управлінням у сфері освіти, а також затвердити План реалізації Концепції розвитку державно -громадського управлінням у сфері освіти, у якому окреслити найголовніші гарантії діяльності громадських формувань та окремих громадян у сфері здійснення освітньої діяльності закладами освіти. Водночас передбачити законодавчі запобіжники для громадськості, що унеможливлять надмірний вплив окремих осіб чи груп населення на заклади освіти.

6. Адміністративно-правовий статус закладів корпоративного типу вимагає активного розвитку державно-приватного партнерства, як однієї із базових засад державної політики у сфері освіти та принцип освітньої діяльності. Вказане зумовлює удосконалення відповідного законодавства, у тому числі щодо визначення провідної ролі місцевих органів публічної адміністрації у державно-приватному партнерстві, однак без надання повноважень, які можуть негативно відбитися на такій взаємодії; затвердження Плану заходів розвитку корпоративних закладів освіти до 2020 року, де окреслити реальний адміністративно -правовий та фінансовий механізм залучення інвестицій від приватних партнерів у сферу освіти.