ВИСНОВКИ

В ході дисертаційного дослідження при вирішенні наукової проблеми визначення концептуальних засад розвитку інституту адміністративної відповідальності, а також проблем реалізації цього інституту були отримані наступні наукові результати:

1.

2. Адміністративна відповідальність як відносини, існує в межах більш широкого кола відносин, а саме адміністративно-деліктних. При цьому виділяються відносини об’єктивної адміністративної відповідальності та суб’єктивної адміністративної відповідальності. Змістом відносин об’єктивної адміністративної відповідальності є формування обов’язку зазнавати обмеження передбачені адміністративним стягненням для правопорушника, а змістом відносин суб’єктивної адміністративної відповідальності - практична реалізація цього обов’язку правопорушником.

3. Адміністративно-деліктні відносини представляють собою систему, функціонування якої базується на таких закономірностях:

– кожна стадія розвитку адміністративно-деліктних відносин характеризується зміною їх суб’єктного складу;

– зміна суб’єктного складу обумовлює те, що зміст попередніх відносин стає об’єктом наступних;

– юридичний факт, що став підставою виникнення адміністративно-деліктних відносин, стає на останній стадії об’єктом владного впливу з боку особи, уповноваженої накладати адміністративні стягнення або забезпечувати їх практичну реалізацію.

4. З урахуванням загальної структури правовідносин нормативна модель адміністративної відповідальності має включати:

– норми, що визначають правовий статус суб’єктів відносин адміністративної відповідальності (органів адміністративної юрисдикції та осіб, до яких застосовуються стягнення);

– норми, що визначають процесуальну форму (адміністративний порядок) застосування, а також виконання стягнень;

– норми, що визначають принципи застосування стягнень;

– норми, що визначають перелік та характеристики стягнень;

– норми, що визначають загальні засади адміністративної відповідальності;

– норми, що визначають загальні характеристики підстав виникнення відносин адміністративної відповідальності.

5. Для адміністративної відповідальності головною відмінністю від інших видів юридичної відповідальності є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо–розпорядчих повноважень. При цьому процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками.

6. Уявлення про роль адміністративної відповідальності в умовах сучасного суспільства дають три її основні концепції – управлінська, публічно-сервісна та правозахисна. Відповідно до управлінської концепції адміністративна відповідальність представляє собою специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління. У контексті публічно-сервісної концепції, адміністративна відповідальність може виступати як засіб забезпечення виконання зобов’язань, що випливають із договорів та інших відносин, що не відносяться до державного управління. З точки зору правозахисної концепції, адміністративна відповідальність є елементом механізму захисту прав і свобод громадян.

7. У структурі системи права інститут адміністративної відповідальності є функціональним інститутом адміністративного права, а сама адміністративна відповідальність може вважатись однією із форм реалізації виконавчої влади.

Основу інституту адміністративної відповідальності складає його нормативна конструкція. Під нормативною конструкцією в даному випадку слід розуміти сукупність правових норм, які описують адміністративну відповідальність безвідносно до конкретних складів її підстав, і ця сукупність норм може бути використана як основа для адміністративно-деліктного регулювання багатьох видів суспільних відносин.

8. Адміністративним правопорушенням притаманна протиправність двох видів: безпосередня (протиправність у даному випадку означає, що діяння полягає в порушенні приписів правових норм, за що і встановлена юридична відповідальність) та опосередкована (полягає в забороні вчинення певних діянь шляхом встановлення за них юридичної відповідальності). Відповідно до цих видів протиправності існує два способи побудови складів адміністративних правопорушень: бланкетне регулювання і деліктне регулювання;

9. З позицій закону діалектичного протиріччя та загального принципу причинності усі види юридичної відповідальності, в тому числі й адміністративна, мають спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу відповідного правового регулювання. При цьому побудова нової або удосконаленої нормативної моделі адміністративної відповідальності має здійснюватись з обов’язковим урахуванням цих принципів.

Вихідним для побудови такої системи принципів є принцип відповідальності у нормативному регулюванні. Його сутність полягає в тому, що у випадку відхилення поведінки адресата відповідної норми від припису цієї норми, з боку суб’єкта, що встановив цю норму або ним уповноваженого, повинна мати місце певна реакція. Така реакція повинна бути спрямована на суб’єкта, який допустив відхилення від норми, і мати характер виховного або превентивного впливу. Відповідно мають бути сформовані нормативна модель відхилення від норми та нормативна модель реакції на відхилення, а також принципи їх побудови.

10. Базовими для нормативної моделі реакції на відхилення від норми є:

– принцип реалізовуваності реакції - нормативна модель реакції на відхилення від норми обов’язково має містити в собі механізм практичної реалізації заходу впливу, застосування якого становить зміст самої реакції;

– принцип адекватності реакції - виходячи з того, що реакція має на меті певним чином компенсувати відхилення або досягти іншої мети реагування, вона має бути адекватною самому відхиленню.

– принцип об’єктивності оцінки - нормативна модель реакції на відхилення від норми має містити в собі такий елемент, який би забезпечував об’єктивність оцінки характеристик відхилення від норми з метою подальшого досягнення адекватності реакції;

– принцип об’єктивності істини - інформація на підставі якої здійснюється оцінка характеристик відхилення від норми має бути істинною, тобто повинна відображати всі характеристики такими, якими вони є в об’єктивній реальності;

– принцип достовірності джерел - джерелами інформації придатної для об’єктивної оцінки мають виступати тільки такі, відносно яких немає сумнівів про їх достовірність;

– принцип компетентності суб’єкта ініціювання реакції - нормативна модель реакції на відхилення (відповідальності) має містити в собі можливість ініціювання реакції тим суб’єктом, який виступає достовірним джерелом відповідної інформації.

– принцип необхідності підстав ініціювання реакції - інформація, яка стала підставою ініціювання реакції має бути необхідною для встановлення об’єктивності істини;

– принцип достатності підстав об’єктивної оцінки - для забезпечення об’єктивної оцінки має бути забезпечена мінімально достатня кількість достовірної інформації про відповідне діяння.

– принцип подолання неочевидності - якщо конструкція об’єктивної сторони діяння допускає неочевидність у зв’язку між суб’єктом і об’єктивною стороною діяння, з’ясування об’єктивної істини має здійснюватись з дотриманням принципів правосуддя. Із принципу подолання неочевидності випливає й те, що якщо конструкція об’єктивної сторони діяння не допускає неочевидності у зв’язку між суб’єктом і об’єктивною стороною діяння, з’ясування об’єктивної істини може здійснюватись в адміністративному порядку.

– принцип страхування об’єктивності - за будь-яких умов особі, що вчинила діяння, за яке передбачена відповідна реакція, має бути забезпечене право на оскарження ступеню об’єктивності істини та об’єктивності оцінки.

11. Базовими для нормативної моделі відхилення від норми є:

– принцип формалізації відхилення - відхилення від норми має бути описане з таким рівнем деталізації характеристик, який є необхідним і достатнім для реалізації принципів, що складають концептуальну основу нормативної моделі реагування на відхилення від норми;

– принцип пропорційності рівня нормативної деталізації відхилення і точності визначення меж можливої реакції - при визначенні виду і розміру заходу впливу, який має бути застосований як реакція на відхилення від норми, має бути дотримана його пропорційність з рівнем нормативної деталізації відхилення. При цьому ця залежність є зворотно пропорційною: чим менше рівень деталізації відхилення, тим більшими мають бути межи в яких можлива зміна виду і розміру заходу впливу і навпаки;

– принцип відповідності об’єкта реакції адресату норми - в нормативній моделі відхилення має бути відображено той момент, що реагування на відхилення від норми має бути спрямованим тільки на особу, яка є адресатом цієї норми і яка допустила таке відхилення;

– принцип належної спрямованості реакції - зміст заходу впливу має забезпечувати вплив на той параметр особи, що допустила відхилення від норми, який обумовив це відхилення;

– принцип дієвості реакції - захід впливу, що застосовується як реакція на відхилення від норми, повинен бути таким, що викликає у особи, до якої він застосований, почуття втрати певних благ, які для нього виступають як усвідомлювана цінність.

– принцип конкретності ознак об’єктивної сторони - по-перше, ознаки об’єктивної сторони мають бути сформульовані таким чином, щоб вони не допускали можливості подвійного та розширеного тлумачення і містили якомога менше оціночних понять; по-друге, ознаки об’єктивної сторони мають бути такими, що можуть бути певним чином виявлені в реальності, зафіксовані та описані.

– принцип об’єктивної обумовленості діяння волею відповідного суб’єкта і адекватного відображення цього діяння у його свідомості. Цей принцип покликаний закріпити зв’язок між суб’єктом та об’єктивною стороною відповідного діяння.

– принцип конкретизації реакції - у відповідній частині норми має міститись вказівка на якісні і кількісні характеристики заходу впливу, які є реакцією на діяння, описане у цій нормі.

12. Побудова нової або удосконаленої нормативної моделі адміністративної відповідальності має здійснюватись з урахуванням фундаментального принципу верховенства права. Дія принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності проявляється у принципах адміністративної відповідальності та принципах провадження у справах про адміністративні правопорушення, які є похідними від принципу верховенства права. Такими, зокрема, є: принцип відповідальності за вину; принцип презумпції невинуватості; принцип обмеження формальності підстав адміністративної відповідальності; принцип об’єктивності істини та принцип абсолютної оскаржуваності рішень у справах про адміністративні правопорушення.

13. Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів, мають стати наступні:

– для подолання об’єктивного ставлення у вину та урахування формальності складів адміністративних правопорушень необхідно розширити існуючий перелік форм вини для адміністративних правопорушень за рахунок введення таких її форм, як намір та необачність;

– обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, мають братись до уваги тільки в тих випадках, коли буде встановлено зв’язок між їх наявністю та фактом і характером вчиненого діяння;

– слід визнати, що особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, якщо його вчинення було обумовлене необхідністю реалізації її прав, законних інтересів або трудових чи службових обов’язків та водночас неможливістю діяти іншим чином, або утриматись від дії внаслідок незабезпечення державою або державними органами чи органами місцевого самоврядування, або їх посадовими чи службовими особами умов для її правомірної поведінки;

– запровадження порядку оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення у випадках, коли такі рішення приймаються судами. Порядок такого оскарження має бути аналогічним апеляційному та касаційному провадженням у кримінальному або цивільному процесах.

14. Формалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності має відбуватися через систематизацію законодавства про адміністративну відповідальність (адміністративно-деліктного законодавства) з урахуванням досвіду систематизації відповідного законодавства в зарубіжних країнах.

15. Систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Україні може здійснюватися двома основними способами, які умовно можна назвати “суцільна кодифікація” та “концептуальна кодифікація”. Суцільна кодифікація полягає в тому, що до кодифікованого акту включаються абсолютно всі норми, які передбачають адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб. Концептуальна кодифікація передбачає не об’єднання в одному нормативно-правовому акті абсолютно всіх норм, що стосуються адміністративної відповідальності, а створення в окремому нормативно-правовому акті єдиної, логічної і стабільної нормативної конструкції адміністративної відповідальності на основі системи відповідних принципів. Більш прийнятною для України виглядає концептуальна кодифікація. Перевагами реалізації цього способу є стабільність кодифікованого акту, можливість чіткого описання нормативної конструкції адміністративної відповідальності та принципів її реалізації.

16. Загальним для нових Кодексів про адміністративні правопорушення (проступки) Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, є визнання адміністративної відповідальності юридичних осіб і тенденція щодо включення до кодексу всіх складів адміністративних правопорушень (крім РФ). У розглянутих кодексах практично не приділено уваги удосконаленню процесуальної форми і принципів реалізації адміністративної відповідальності, за винятком норм, що регламентують заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб. В жодному кодексі не йдеться про особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб.

Але, для кожного з проаналізованих нормативно-правових актів властиві певні новели, частина яких може бути врахована і у вітчизняній нормотворчій діяльності. Це стосується, зокрема, гарантій прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, а також інших осіб, що беруть участь у справі; відповідальності свідка, фахівця, експерта, перекладача за відмову з'явитися по виклику судді, органу, посадовця, у провадженні яких знаходиться справа про адміністративне правопорушення, і за неналежне виконання обов'язків, покладених на вказаних осіб; відводу суб'єкта адміністративної юрисдикції; перегляду постанов і рішень у справах про адміністративні правопорушення; особливостей провадження по справах осіб, що мають привілеї та імунітет від адміністративної відповідальності тощо.

16. З позиції теорії управління з урахуванням синергетичного підходу, реалізація нормативної моделі адміністративної відповідальності також має базуватися на системі відповідних принципів. Такими, зокрема є:

– принцип реординації – для досягнення максимального коефіцієнту корисної дії правової норми необхідно забезпечити умови для її реалізації. Відсутність таких умов має бути підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності за порушення відповідної норми. Іншими словами, при формуванні правових норм необхідно враховувати залежність можливості дотримання норм законів або правових актів управління від наявності реальних умов для їх дотримання.

– принцип адекватності та абсолютної реалізації стягнення - адміністративні стягнення або інші санкції, які передбачені за вчинення адміністративного правопорушення мають забезпечувати максимальну утримуючу від вчинення правопорушення здатність та бути абсолютно реалізовуваними;

– принцип забезпечення гарантій виявлення підстав адміністративної відповідальності (правопорушень):

а) у сферах, де здійснюється державне регулювання за допомогою нормативно-правових актів, що встановлюють обов’язки або заборони для адресатів відповідних норм, має забезпечуватись достатній контроль для виявлення і фіксації правопорушень;

б) серед складів адміністративних правопорушень мають бути мінімізовані такі, об’єктивна сторона яких полягає в діях або бездіяльності, які або не піддаються державному контролю, або результативність якого є незначною;

в) перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати максимальну результативність державного контролю;

г) термін, протягом якого можливе притягнення до адміністративної відповідальності не повинен бути меншим ніж періодичність державного контролю.

17. Практичними заходами щодо реалізації зазначених вище принципів мають стати наступні:

– забезпечення відповідності адміністративних стягнень у вигляді штрафу рівню фактичних доходів правопорушника та встановлення таких розмірів штрафів, щоб інтерес в уникненні адміністративної відповідальності переважав інтерес у вчиненні адміністративного правопорушення і, таким чином, утримував би особу від його вчинення;

– забезпечення абсолютного виконання адміністративних стягнень незалежно від особистих характеристик та майнового стану правопорушника. При цьому має бути створений механізм заміни стягнень з використанням такого їх виду, як громадські роботи;

– з огляду на обмеженість підстав застосування конфіскації, в арсеналі адміністративних стягнень, що накладаються на фізичних осіб, а також санкцій, що застосовуються до юридичних осіб необхідно передбачити такі, яки б на законних підставах давали б можливість примусово вилучати певне майно без встановлення обов’язкових вимог щодо визначення права власності на це майно (“безкомпенсаційне вилучення”);

– адміністративне стягнення у вигляді позбавлення будь-якого суб’єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. Крім того, якщо відбувається позбавлення спеціального права, то його відновлення має здійснюватись у повній відповідності до передбаченої законом процедури первинного набуття цього права.

– у сферах, де здійснюється державне регулювання за допомогою нормативно-правових актів, що встановлюють обов’язки або заборони для адресатів відповідних норм, має забезпечуватись достатній контроль для виявлення і фіксації правопорушень.

– коли організація належного державного контролю є неможливою, справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися в тому випадку, коли особа, чиї права порушені, звертається, наприклад, до адміністративного суду із адміністративним позовом на рішення, дії або бездіяльність відповідного державного органу і в процесі розгляду справи за цим позовом буде встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення відповідними посадовими особами.

– надання громадянам права прямого звернення до органів адміністративної юрисдикції із заявами про притягнення певних осіб до адміністративної відповідальності.

– заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб можуть застосовуватися у строк, що не перевищує встановленої законодавством періодичності планових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами);

– заходи адміністративної відповідальності до юридичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, виявлених під час позапланових перевірок уповноваженими органами (посадовими особами), можуть застосовуватися протягом трьох місяців після виявлення відповідного адміністративного правопорушення;

– якщо за вчинення адміністративного правопорушення передбачена відповідальність одночасно юридичної та її посадової (службової) особи, правила щодо застосування заходів адміністративної відповідальності, передбачені для юридичних осіб, застосовуються і до фізичних осіб.

18. Процесуальну основу реалізації адміністративної відповідальності становить адміністративний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, який базується на принципах деліктного процесу розшукового типу.

19. Серед проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб виділяються такі їх види:

1) за особливостями стадії адміністративного розслідування: автономне провадження та об’єднане провадження.

2) за характеристиками типу деліктного процесу: адміністративне провадження та квазісудове провадження.

Багатоманітність проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб значною мірою ускладнює систематизацію відповідного законодавства з огляду на неможливість встановлення єдиної уніфікованої процедури порушення, розгляду і вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і ця проблема має бути врахована в процесі систематизації.

20. Слід визнати недоцільним розширення кола справ про адміністративні правопорушення підвідомчих судам з огляду на очевидний характер правопорушень і відсутність у таких справах спору, який потребує вирішення у судовому порядку. Проте до компетенції судів мають бути віднесені:

– справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування адміністративного арешту, позбавлення спеціального права, а також конфіскації;

– справи про адміністративні правопорушення в тих випадках, коли регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою норм особливої частини КпАП і в цих сферах відсутнє інше законодавче регулювання;

– справи про адміністративні правопорушення, об’єктом яких є суспільні відносини, регулювання яких хоча і здійснюється державою, але відсутні державні органи, наділені контрольними і юрисдикційними повноваженнями у сфері цих суспільних відносин.