1.4. Суб’єкти управління загальної компетенції та їх функції і повноваження щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави

Ефективність державного управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави залежить від чіткого нормативного визначення функцій та компетенції його суб’єктів [482, с.71].

У цьому підрозділі ми розглянемо функції та повноваження суб’єктів першого виду щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, а саме: Верховної Ради України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Президента України; Кабінету Міністрів України; Ради національної безпеки і оборони України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; судів; органів прокуратури; військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів (крім тих, яких ми віднесли до суб’єктів спеціальної компетенції).

У науковій літературі пропонуються різні визначення поняття «функції державних органів» [181, с.119; 284; 15-16; 347, с.25], в деяких випадках вони ототожнюються із завданнями та компетенцією [223, с.16; 299, с.22]. Ми погоджуємося з думкою В. Б. Авер’янова, який зазначає, що «інколи складається ситуація, за якої одні й ті самі терміни (формулювання) використовуються як для означення функцій органів виконавчої влади, так і для означення їх компетенції (повноважень).

Функції суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави доцільно об’єднати у дві групи: 1) основні (загальні) та 2) спеціальні, особливість яких полягає у тому, що вони відображають специфіку окремого суб’єкта загальної компетенції у досліджуваній нами сфері. На думку дисертанта, до основних (загальних) функцій суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави доцільно віднести такі: 1) створення (участь у створенні) нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи внутрішньої безпеки [493, с.103]; 2) вироблення концепції (стратегії, програми) у сфері внутрішньої безпеки; 3) кадрове, фінансове, матеріально-технічне, інформаційне та інше забезпечення діяльності в цій сфері; 4) постійний моніторинг потенційних загроз внутрішній безпеці; проведення аналізу ситуації в державі щодо забезпечення безпеки людини, суспільства та держави; 5) надання пропозицій щодо фінансування пріоритетних напрямів забезпечення внутрішньої безпеки, проведення експертизи ефективності використання коштів, які виділяються на цю мету; 6) запобігання та припинення небезпек, притягнення винних у їх створенні осіб до юридичної відповідальності.

Особливість основних (загальних) функцій полягає у тому, що вони для окремо взятого суб’єкта загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави є одними з багатьох, можуть виконуватись окремим суб’єктом повністю, тобто у комплексі, а можуть виконуватись лише деякі із них.

Як було зазначено вище, спеціальні функції суб’єктів загальної компетенції у досліджуваній нами сфері відображають специфіку діяльності окремого із них. Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Проблеми компетенції суб’єктів державного управління завжди перебували у центрі уваги науковців, про що свідчать публікації Б. Авер’янова, Л. Альохіна, Д. Бахраха, Ю. Битяка, Л. Коваля, В. Колпакова, Б. Лазарєва, В. Мамутова, Ю. Старилова, Ю. Тихомирова та ін. Однак, проблеми компетенції загальних та спеціальних суб’єктів управління щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без комплексного підходу, що обумовлює актуальність їх наукового аналізу. Крім того, в юридичній літературі даються різні, а подекуди й протилежні визначення поняття «компетенція», виділяються різні її елементи, ототожнюються такі категорії як «компетенція» та «функції».

Слово «компетенція» в тлумачному словнику визначається як «коло повноважень будь-якого органу чи посадової особи; коло питань, в яких дана особа (орган) володіє пізнаннями, досвідом» [543, с.269; 512, с.241]. У науковій літературі компетенція, як правило, означає як сукупність повноважень органу (організації, установи) [181, с.59; 284, с.119-123; 347, с.25].

Ю. М. Старилов до елементів компетенції відносить: повноваження органу державної влади, його відповідальність, правові засоби, форми і методи реалізації прав і виконання обов’язків [520, с.498]. О. М. Костюков до таких елементів включає: суб’єктивні права і обов’язки – повноваження; предмети відання – управлінські функції; цілі, завдання, найменування [369, с.10-12].

На думку дисертанта, найбільш вдалим є визначення компетенції Б. М. Лазарєвим, під якою він розуміє «систему повноважень органу щодо здійснення державної влади», або ж «коло питань відання чи повноважень як комплексу прав і обов’язків щодо керованого об’єкта» [389, с.101].

Таким чином, компетенцію загальних суб’єктів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави слід визначити як закріплену законодавчими актами сукупність їх повноважень (прав і обов’язків), а також встановлення предмета їх відання (кола вирішуваних завдань). Елементами компетенції загальних суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки є їх повноваження та предмет (сфера) відання.

Розглянемо ці елементи компетенції більш детально. Що стосується повноважень суб’єктів загальної компетенції у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, то вони не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов’язок [351, с.242]. З одного боку, при здійсненні повноважень суб’єктами управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави центр ваги у співвідношенні прав і обов’язків припадає на обов’язки, оскільки за їх невиконання суб’єкт управління може бути притягнутий до юридичної відповідальності. З іншого боку – державний орган і посадові особи як суб’єкти управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, зокрема шляхом прийняття обов’язкових для виконання нормативно-правових актів. Тому повноваження суб’єктів загальної компетенції у сфері забезпечення внутрішньої безпеки необхідно розглядати як певні правообов’язки (покладені обов’язки виконуються через реалізацію наданих прав; права кореспондуються з обов’язками і навпаки).

Компетенція загальних суб’єктів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої гілки влади належить державний орган – законодавчої, виконавчої чи судової [392, с.23].

Як було зазначено вище, у забезпеченні внутрішньої безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також недержавні організації. Повноваження загальних суб’єктів управління у сфері внутрішньої безпеки держави визначені в Конституції України та законодавчих актах.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України», в якій закріплено повноваження суб’єктів забезпечення національної безпеки, Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України [55; 328, с.67].

Аналіз ст. 85 Конституції України, в якій закріплено загальні повноваження Верховної Ради України, уможливлює до її повноважень щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави віднести такі:

1. Призначення всеукраїнського референдуму з питань зміни території України. Відповідно до ст. 2 Конституції України «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». А у ст. 17 Основного Закону зазначено, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Не викликає сумнівів, що територіальні питання, особливо їх загострення і непорозуміння під час їх вирішення становлять для будь-якої держави як зовнішню, так і внутрішню загрозу. Отже, розв’язання цих питань шляхом призначення Верховною Радою України всеукраїнського референдуму є одним із ефективних засобів подолання внутрішніх та зовнішніх суперечностей у цій сфері, які у своєму комплексі можуть становити загрозу людині, суспільству та державі в цілому.

2. Прийняття законів та інших законодавчих актів з питань внутрішньої безпеки. Серед таких нормативно-правових актів щонайперше слід назвати закони України «Про основи національної безпеки України» [55], «Про Раду національної безпеки і оборони України» [38], «Про міліцію» [9], «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [13], «Про пожежну безпеку» [30], «Про Службу безпеки України» [20], «Про Державну прикордонну службу України» [54], «Про судоустрій» [51], «Про прокуратуру» [11], «Про місцеві державні адміністрації» [40], «Про місцеве самоврядування в Україні» [36], «Про об’єднання громадян» [16], «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [46] та ін. Ці законодавчі акти визначають основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, визначають правові основи організації та діяльності окремих суб’єктів забезпечення внутрішньої безпеки, їх загальну структуру, чисельність, функції та повноваження [408, с.33]. На жаль, і досі не прийнято таких основоположних законодавчих актів, які детально визначали б правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, що є суб’єктами загальної компетенції у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Частково їх правовий статус визначено в Конституції, однак переважна більшість їх повноважень потребує деталізації шляхом прийняття окремих законодавчих актів. Викликає подив ситуація, коли чинні Закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», а статус самої Верховної Ради України та Президента й досі детально не встановлено, що призводить до різних непорозумінь та конфліктів (тобто, як обирати – знаємо, а який правовий статус тих, кого ми обираємо (президента), чи органу, в якому вони будуть працювати (Верховна Рада України), – не знаємо). Тому ми приєднуємося до позиції тих науковців, які обґрунтовують необхідність якнайшвидшого прийняття законів «Про Верховну Раду України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про Президента України», що, у свою чергу, покладе край так званому «перетягуванню повноважень» зазначеними суб’єктами між собою.

3. Затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. У Державному бюджеті України передбачаються кошти на проведення заходів із забезпечення внутрішньої безпеки та на утримання органів, які її забезпечують. При затвердженні Державного бюджету України визначається розмір витрат на забезпечення оборони, державної безпеки України і громадського порядку із зазначенням конкретного спрямування бюджетних асигнувань. Однак слід зазначити, що теперішній стан видатків Державного бюджету на утримання державних воєнізованих правоохоронних органів не витримує жодної критики. Наприклад, Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» для Міністерства внутрішніх справ України передбачалось 2893,3 млн. грн., що забезпечувало потребу на 29,5%. Бюджетом на 2006 р. було заплановано суму в 3660,6 млн. грн., що забезпечує об’єктивну потребу лише на 44,4% [499, с.5].

4. Визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, в тому числі і з питань внутрішньої безпеки. Так, Верховною Радою України в цілому, її окремими комітетами і спеціалізованими комісіями: проводиться системний аналіз ситуації в державі щодо забезпечення безпеки людини, суспільства та держави, за результатами якого органам влади даються відповідні рекомендації; опрацьовуються рекомендації щодо політичного і правового забезпечення реалізації внутрішньої політики держави у сфері забезпечення внутрішньої безпеки; розглядаються проекти національних і загальнодержавних програм з питань внутрішньої безпеки; даються пропозиції щодо фінансування пріоритетних напрямів забезпечення внутрішньої безпеки, проводиться експертиза ефективності використання коштів, які виділяються на цю мету; аналізується стан додержання законів, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України з питань забезпечення внутрішньої безпеки.

5. Прийняття загальнодержавних програм з питань забезпечення внутрішньої безпеки чи з питань організації діяльності суб’єктів, які її забезпечують, що затверджуються відповідними законами чи постановами, наприклад: Про Національну програму інформатизації, Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації, Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України, Про Національну енергетичну програму України до 2010 року, Про Державну програму боротьби із злочинністю та ін. Верховна Рада України розглядає за поданням Кабінету Міністрів України і затверджує загальнодержавні програми реформування та розвитку правоохоронних органів, вирішення соціальних проблем, а також інші програми, що стосуються безпеки держави, програми військового, військово-політичного та військово-технічного співробітництва з іншими державами та міждержавними союзами.

6. Заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України, у тому числі з питань внутрішньої безпеки [493, с.119].

7. Призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України, який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України.

8. Призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

9. Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

10. Надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

11. Затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

12. Здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією та законом, в тому числі з питань забезпечення внутрішньої безпеки держави.

13. Надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України, в тому числі тих, що безпосередньо стосуються забезпечення внутрішньої безпеки, правоохоронної діяльності тощо.

Відповідно до Конституції і законів України комітети Верховної Ради України аналізують хід виконання ухвалених Верховною Радою України законів і постанов у сфері внутрішньої безпеки держави, охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, інформують з цих питань та вносять у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вирішення наявних у цих сферах проблем та усунення причин, що їх породжують. Для вивчення, підготовки і попереднього розгляду окремих питань у сфері внутрішньої безпеки держави, правоохоронної діяльності Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, – тимчасові слідчі комісії.

Наслідком політичної реформи стало розширення повноважень Верховної Ради у сфері контролю над сектором безпеки. Тим самим на Парламент покладається більша відповідальність за прийняття рішень та стан справ у сфері безпеки, особливо щодо питань соціального захисту військовослужбовців і бюджетного забезпечення програм розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань [493, с.119].

У свою чергу, народні депутати України відповідно до Конституції і законів України: здійснюють право законодавчої ініціативи щодо правового регулювання проблем внутрішньої безпеки та правоохоронної діяльності; беруть участь в обговоренні законопроектів та інших питань, пов’язаних з внутрішньою безпекою держави, на засіданнях Верховної Ради України, «Днях Уряду України», парламентських слуханнях, у парламентських комітетах і комісіях; звертаються на сесії Верховної Ради України із запитом з питань внутрішньої безпеки, боротьби зі злочинністю до керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у тому числі до посадових осіб військових формувань, правоохоронних органів, які зобов’язані у встановлений законом термін повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт загальної компетенції із забезпечення внутрішньої безпеки держави:

1. Перевіряє за своєю ініціативою чи за дорученням Верховної Ради України або за зверненням громадянина чи громадської організації стан справ у сфері забезпечення внутрішньої безпеки.

2. Має право запитувати та отримувати від керівників та інших службових (посадових) осіб військових формувань, правоохоронних органів документи, матеріали та пояснення, необхідні для здійснення повноважень, покладених на них законом.

3. Користується правом невідкладного прийому службовими (посадовими) особами військових формувань та правоохоронних органів.

4. Має право безперешкодно, у тому числі без попередження, відвідувати, при дотриманні встановленого режиму, військові формування та правоохоронні органи, а також бути присутнім на засіданнях їх колегіальних органів при обговоренні питань, що належать до його повноважень [400, с.11].

5. Направляє у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина у сфері їх безпеки для вжиття цими органами заходів.

6. Перевіряє стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина у сфері забезпечення безпеки відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

До повноважень Президента України як суб’єкта загальної компетенції забезпечення внутрішньої безпеки держави доцільно віднести такі:

1. Здійснення загального керівництва у сфері внутрішньої безпеки держави.

2. Звертання з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, зокрема з питань стану забезпечення внутрішньої безпеки [493].

3. Укладення міжнародних договорів з питань безпеки України.

4. Призначення на посаду та звільнення з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України.

5. Внесення до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.

6. Зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності, у тому числі з питань внутрішньої безпеки держави [90].

7. Призначення на посади та звільнення з посад вищого командування військових формувань.

8. Прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

9. Видання указів і розпоряджень з питань забезпечення внутрішньої безпеки держави, які є обов’язковими до виконання на території України.

10. Внесення на затвердження Верховної Ради України пропозицій щодо загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

11. Вжиття заходів щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих формувань, а також будь-яких спроб використання Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

12. Розгляд перед внесенням на затвердження Верховною Радою України розроблених Кабінетом Міністрів України загальнодержавних програм у сфері внутрішньої безпеки держави.

13. Здійснення контролю за діяльністю військових формувань і органів виконавчої влади у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави та правоохоронної діяльності як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створюваних ним у разі необхідності допоміжних служб.

Водночас слід зазначити, що після конституційної реформи загострилася проблема незбалансованості повноважень Парламенту, Президента та Уряду в сфері контролю над сектором безпеки. Очевидно, що повноваження, які стосуються Уряду, мають бути чітко виписані в Законі України «Про Кабінет Міністрів України» [493, с.119].

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави [38]. З урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії внутрішньої безпеки України та Воєнної доктрини України. Рада національної безпеки і оборони України має такі повноваження:

1. Розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання щодо: 1) визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення внутрішньої безпеки у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах; 2) удосконалення системи забезпечення внутрішньої безпеки, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; 3) проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням внутрішньої безпеки; 4) матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань внутрішньої безпеки; 5) заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних внутрішніх загроз національним інтересам України; 6) доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері внутрішньої безпеки, органам виконавчої влади та науковим закладам України; 7) залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України; 8) забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах внутрішньої безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних внутрішніх загроз інтересам України; питань оголошення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації [367, с.3-4].

2. Здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері внутрішньої безпеки держави, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції.

3. Ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань внутрішньої безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання.

Серед повноважень Кабінету Міністрів України як одного із суб’єктів загальної компетенції у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави необхідно назвати такі:

1. Вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

2. Розробляє і здійснює загальнодержавні програми з питань забезпечення внутрішньої безпеки держави.

3. Розробляє проект закону про Державний бюджет України, в якому передбачаються видатки на забезпечення внутрішньої безпеки, на утримання державних воєнізованих правоохоронних органів, і забезпечує його виконання.

4. Здійснює заходи щодо забезпечення внутрішньої безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

5. Спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, у тому числі і з питань забезпечення внутрішньої безпеки.

6. Утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, у тому числі і тих, які здійснюють спеціальну компетенцію у сфері забезпечення внутрішньої безпеки.

7. Розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України проекти законів з питань забезпечення внутрішньої безпеки держави, що потребують законодавчого врегулювання, і в межах своєї компетенції приймає відповідні рішення.

8. Видає постанови і розпорядження з питань забезпечення внутрішньої безпеки, які є обов’язковими до виконання [93-100 та ін.].

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади як суб’єкти загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави (крім тих, які ми віднесли до суб’єктів спеціальної компетенції) здійснюють такі повноваження:

1. Організовують і забезпечують виконання законів України, інших нормативно-правових актів з внутрішньої безпеки держави та правоохоронної діяльності.

2. Забезпечують об’єктивне і своєчасне інформування Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України про стан забезпечення внутрішньої безпеки держави у підвідомчих їм галузях.

3. Сприяють суб’єктам спеціальної компетенції у виконанні покладених на них завдань та функцій щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави.

4. Забезпечують реалізацію державної політики з питань внутрішньої безпеки держави.

5. Здійснюють контроль за дотриманням вимог, правил та стандартів з питань забезпечення внутрішньої безпеки у підвідомчих їм сферах [324, с.5].

Місцеві державні адміністрації забезпечують вирішення питань у сфері внутрішньої безпеки, віднесених законодавством до їх компетенції. Так, відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [40; 320, с.33] останні наділені такими повноваженнями щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави:

1. Забезпечують виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади з питань внутрішньої безпеки.

2. Забезпечують здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

3. Здійснюють заходи щодо організації правового інформування і виховання населення.

4. Проводять роботу, пов’язану з розробленням та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання.

5. Розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх відання, утворюють адміністративні та спостережні комісії, координують їх діяльність.

6. Здійснюють разом з відповідними виконавчими органами рад підготовку і внесення в установленому порядку на розгляд ради пропозицій, погоджених з відповідними головними управліннями, управліннями Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, щодо утворення, реорганізації або ліквідації місцевої міліції, чисельності її працівників згідно з нормативами, затвердженими Міністерством внутрішніх справ України, витрат на утримання та матеріально-технічне забезпечення діяльності місцевої міліції, навчання її працівників, створення для них необхідних житлово-побутових умов.

7. Забезпечують здійснення заходів щодо соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

На органи місцевого самоврядування як суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави покладаються такі повноваження:

1. Підготовка і внесення на розгляд відповідної ради пропозицій щодо створення міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов [36].

2. Сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури.

3. Внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів з питань забезпечення внутрішньої безпеки держави.

4. Вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку [457, с.146].

5. Розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

6. Утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності.

Повноваження судів як суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави реалізуються під час: оцінювання конкретних фактів, зокрема, під час розгляду справ про адміністративні правопорушення чи злочини; вирішення скарг та інших звернень громадян [525, с.18]; вирішення питання про відповідність управлінських рішень державних органів Конституції, законодавчим та підзаконним актам; попередження та припинення випадків порушення законності в діяльності державних органів та їх посадових осіб (наприклад, зловживання службовим становищем та перевищення владних повноважень).

До повноважень органів прокуратури як суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави можна віднести право: 1) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення у сфері внутрішньої безпеки; 2) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз з питань внутрішньої безпеки; 3) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо правопорушень; 4) при виявленні порушень у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави прокурор або його заступник у межах своєї компетенції можуть: опротестовувати акти; вносити подання або приносити протест залежно від характеру порушень; порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; давати приписи про усунення очевидних порушень закону; звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб; 5) вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства [11; 422, с.50].

До суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави ми відносимо і військові формування, утворені відповідно до законів України, та правоохоронні органи (крім тих, які є суб’єктами спеціальної компетенції). У Законі України «Про основи національної безпеки України» військові формування визначено як складові воєнної організації держави, утворені відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз. Під правоохоронними органами у цьому ж Законі розуміються органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій [55].

Військові формування, утворені відповідно до законів України, та правоохоронні органи як суб’єкти загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави наділені так званими «владно-розпорядчими повноваженнями правоохоронного характеру», серед яких: затримувати осіб, проводити огляд, складати протоколи про правопорушення, обмежувати (забороняти) певну діяльність, застосовувати вогнепальну зброю та спеціальні заходи, перевіряти документи тощо.

Що стосується предмета (сфери) відання суб’єктів загальної компетенції у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, то ним є: 1) у широкому розумінні – внутрішня безпека, поняття якої було визначено вище; 2) у вузькому – конкретні її аспекти (напрямки, об’єкти), на які можуть впливати окремі суб’єкти [470, с.193]. Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», до їх відання у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави належить вирішення питань щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; громадських формувань правоохоронної спрямованості – охорона громадського порядку, охорона державного кордону [40] та ін.

Таким чином, особливості суб’єктів управління загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки полягають у такому: по-перше, вони визначають засади внутрішньої політики держави, наділені правом прийняття загальних нормативно-правових актів в цій сфері, здійснюють координаційні повноваження, реалізують державну політику щодо забезпечення внутрішньої безпеки у підвідомчих їм сферах; по-друге, їх діяльність регулюється багатьма нормативними актами, норми яких мають різну юридичну силу та ступінь конкретності; по-третє, порядок встановлення і обсяг компетенції таких суб’єктів залежать від того, до якої гілки влади належить державний орган, як наслідок їх компетенція обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються; по-четверте, діяльність суб’єктів загальної компетенції щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави завжди ототожнюється з певною мірою самостійності та відособленості окремого органу держави у системі всього апарату держави; по-п’яте, діяльність цих суб’єктів спрямована на те, щоб втілити в життя демократичну сутність держави, яка полягає у тому, що держава існує для громадян, а не навпаки, надає їм державні послуги, створює умови для всебічної реалізації їх прав, свобод та законних інтересів.