<<
>>

Стан нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності

Нормативно-правове регулювання будь-якої сфери суспільних відносин є тим фундаментом на основі якого забезпечується її розвиток та функціонування. Галузь архітектурно-будівельної діяльності приваблює багатьох дослідників.

Обумовлена така зацікавленість тим, що дана сфера суспільних відносин врегульовується, як уже неодноразово зазначалося, різними галузями права. А оскільки держава перебуває на шляху свого становлення як незалежна, демократична та правова, не є виключенням випадки недосконалості нормативно-правового забезпечення, що проявляються у вигляді прогалин, колізій, неточностей або навпаки

трапляються випадки дублювання одних норм іншими.

До моменту проголошення незалежності Українська РСР, перебуваючи

у складі СРСР, керувалися тими джерелами, які приймалися радянською владою, виходити за рамки прийнятих нормативів чи приймати власні акти категорично заборонялося, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти приймалися виключно на основі та на виконання всесоюзних джерел. Такий стан справ призвів до того, що після розпаду Радянського Союзу, нові державні утворення були неспроможні самостійно реалізовувати будь-які управлінські рішення. Тому не випадково Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про правонаступництво України» в якому зазначалося, що Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Та, зокрема, Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки [150].

Найбільш продуктивними виявилися перші п’ять років незалежності держави. Було розроблено цілу низку законодавчих актів, які забезпечували розвиток усіх галузей виробництва та самостійність держави. Сфера архітектурно-будівельної діяльності не є виключенням, фундаментальні джерела якої також були прийняті в перші роки незалежності України.

Але як і будь-яка галузь суспільних відносин, архітектурно-будівельна діяльність потребує постійного удосконалення своєї джерельної бази. Обумовлена така потреба тим, що по-перше, галузь постійно розвивається, виникають нові й нові сфери, які потребують нормативного врегулювання, по-друге, виникають

різного роду спори, які також потрібно вирішувати.

Говорити про юридичну відповідальність у сфері архітектурно-

будівельної діяльності варто в контексті кола суспільних відносин, які можуть бути порушені, або на які посягає правопорушник. Так, перше і найголовніше це те, що правовідносини у зазначеній сфері регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, які визначають загальні засади правового регулювання даних відносин, а також Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, які забезпечують охорону таких правовідносин, а також забезпечують притягнення винних осіб до відповідальності за порушення норм у сфері архітектурно-будівельної діяльності.

Крім того, відповідні правовідносини регулюються нормами, наведеними у законах України, Указах Президента України, Постановах Кабінету Міністрів України, наказах Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та інших підзаконних нормативно-правових актах (див. табл. 2, 3).

г* і • • __ • •• • •

Законодавче регулювання у сфері архітектурно-будівельної діяльності

Назва нормативноправового акту Зміст нормативно-правового акту
«Про основи містобудування» від 16.11.1992 р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини [145].
«Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів [151].
«Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 р. прийнято з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи.
Цей Закон спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з будівництвом житла [124].
«Про будівельні норми» від 17.02.2011 р. визначає правові та організаційні засади розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування будівельних норм [114].
«Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно- епідеміологічної служби і здійснення
державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні [123].
«Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.1994 р. встановлює відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (суб’єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності [116].
«Про архітектурну визначає правові та організаційні засади
діяльність» від 20.05.1999 р. здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів [112].
«Про ліцензування видів регулює суспільні відносини у сфері
господарської діяльності» від 02.03.2015 р. ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності [142].
«Про дозвільну систему у сфері господарської визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері
діяльності» від 06.09.2005 р. господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів [121]
«Про благоустрій визначає правові, економічні, екологічні,
населених пунктів» від 06.09.2005 р. соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини

[113].

«Про основні засади визначає правові та організаційні засади,
державного нагляду (контролю) у сфері основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності» від 28.12.2007 р. господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність
суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) [146].
«Про технічні регламенти та оцінку відповідності» від 15.01.2015 р. визначає правові та організаційні засади розроблення, прийняття та застосування технічних регламентів і передбачених ними процедур оцінки відповідності, а також здійснення добровільної оцінки відповідності

11531___________________________________________________

Таблиця 3.

Підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері архітектурно-будівельної діяльності

Вид нормативноправового акту Назва нормативно-правового акту
Указ Президента України від 08.04.2011 р. № 439/2011 «Про Положення про Державну архітектурно- будівельну інспекцію України».
Постанова Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 р. № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України».
Постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244 «Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування».
Постанова Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1396 «Про ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури».
Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів»
Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 «Про деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт»
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 р. № 557 «Про затвердження Порядку віднесення об’єктів будівництва до IV і V категорій складності»
Постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 р. № 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»
Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 р.
№ 553
«Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю»
Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 р. № 554 «Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури»
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. № 548 «Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації»
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. № 556 «Про Порядок обміну інформацією між містобудівним та державним земельним кадастрами»
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. № 559 «Про містобудівний кадастр»
Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 р. № 701 «Про затвердження Порядку проведення державної експертизи інвестиційних програм (проектів)»
Постанова Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 р. № 921 «Деякі питання відшкодування суб’єктом господарювання вартості відібраних зразків нехарчової продукції та проведення їх експертизи (випробування)»
Постанова Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 р. № 1017 «Про затвердження Порядку здійснення контролю стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів»
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 16.05.2011 р. № 45 «Про затвердження Порядку розроблення проектної документації на будівництво об’єктів»
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 24.04.2015 р.
№ 79
«Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II
категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт»
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 05.07.2011 р. № 103 «Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки»
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 07.07.2011 р. № 109 «Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст»
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 15.05.2012 р. № 240 «Про затвердження форм актів та інших документів, які складаються під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю»

Порушення норм вищеперерахованих законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів призводить до юридичної відповідальності, де домінуюча роль відведена адміністративній відповідальності. Проведений аналіз наведених джерел дає змогу зробити висновок про те, що незважаючи на детальну регламентацію окремих аспектів архітектурно-будівельної діяльності, в даній сфері ще залишається чимало невирішених питань. Так, чи не найголовнішою проблемою, яка з одного боку стримує розвиток будівельного ринку України, а з іншого - часто призводить до порушень, є відсутність затвердженої містобудівної документації у населених пунктах. Планування за принципом ієрархії як провідна система управління країною фактично не виконує регуляторних функцій розвитку населених пунктів. Це призводить до стихійної та безсистемної забудови населених пунктів, без урахування принципів сталого розвитку [50].

На сьогодні в Україні процес розроблення планувальної документації місцевого рівня має стати провідним напрямком розвитку соціально- економічних відносин у будівництві та землекористуванні. Стратегія розвитку та генеральний план населеного пункту як основні документи, що регулюють процеси планування, а також план зонування територій та детальний план територій мають розроблятись на підставі професійного прогнозування з урахуванням демографічних, соціально-економічних, інженерно-технічних, екологічних, санітарно-гігієнічних та інших чинників [24, с. 2; 8]. Тому, поряд з посиленням відповідальності приватного сектору за порушення у сфері містобудування, суб’єктам законодавчої ініціативи варто було б запропонувати конкретні шляхи для вирішення проблеми відсутності містобудівної документації, включно з встановленням персоналізованої відповідальності за розробку й затвердження такої документації [50]. Оскільки саме неефективність роботи органів містобудування та архітектури локального рівня в контексті повної відсутності коштів місцевих бюджетів на розробку та затвердження містобудівної документації обумовлює

необхідність нормативного визначення.

На доктринальному рівні виникає чимало суперечок з приводу

впровадження декларативного принципу для отримання права на виконання будівельних робіт і прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів І-ІІІ категорії складності. Певна річ, даний принцип є принципом розвитку прогресивного суспільства, але наша держава ще не готова до впровадження таких фундаментальних ідей у вітчизняну практику. Враховуючи реалії сьогодення, впровадження цього принципу призвело до зменшення державного контролю за процесом будівництва, що породжує ті ситуації, коли замовник спеціально вносить недостовірні відомості у декларацію, що тягне за собою пряме порушення вимог архітектурно- будівельного законодавства. Навіть великі розміри штрафів за недостовірні відомості у деклараціях не можуть утримати суб’єктів містобудування від зловживання декларативним принципом [189, с. 39]. За таких обставин

виникає потреба переглянути систему стягнень в сторону посилення

адміністративної відповідальності за такі правопорушення,оскільки штраф

сьогодні не є дієвим механізмом впливу на суб’єктів містобудування, які

зловживають декларативним принципом.

Наступною проблемою нормативно-правового регулювання

адміністративної відповідальності в сфері архітектурно-будівельної

діяльності є декодифікація норм. Що мається на увазі, а те що окрім Кодексу

України про адміністративні правопорушення, Господарського кодексу

України є спеціальне законодавство, яке містить матеріальні і процесуальні

норми направлені на регламентацію адміністративної відповідальності у

зазначеній сфері. Такий порядок речей значно обтяжує процедуру здійснення

провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері

архітектурно-будівельної діяльності. Тому на наш погляд, вбачається

доречним розробити та прийняти єдиний, комплексний кодифікований акт -

«Кодекс України Про архітектурно-будівельну діяльність в Україні», який би

акумулював усі норми, що існують в сфері архітектурно-будівельної

діяльності, зокрема містив би розділ присвячений юридичній

відповідальності, оскільки нормативно-правовому регулюванню підлягають

не лише управлінські відносини, але і відносини адміністративно-деліктні,

покликані здійснювати охорону адміністративно-правових норм.

У процесі кодифікації законодавства, зокрема в частині про

адміністративні правопорушення, важливо забезпечити наявність положення

про те, щоб всі норми про адміністративну відповідальність були включені

саме в єдиному кодексі, а не були присутні в тому чи іншому законі, що

регламентує окремі сторони життя суспільства. Такий підхід має принципове

значення для забезпечення верховенства (привілейованого становища)

кодифікованих актів над іншими спеціальними актами.

Окрему увагу хотілося б акцентувати на адміністративній

відповідальності фізичних та юридичних осіб у сфері надання експертних

висновків щодо проектів будівництва. Так, відповідно до Кодексу України

про адміністративні правопорушення - порушення строків надання

замовникові висновків (звітів) експертизи проектної та містобудівної документації, надання таких висновків з порушенням установленого порядку, а також вимагання під час проведення експертизи документів, не передбачених законодавством, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [59]. Тобто в даному випадку коло суб’єктів адміністративної відповідальності є звуженим та передбачає наявність спеціального суб’єкта - посадової особи. В свою чергу Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» встановлює, що суб’єкти містобудування, які здійснюють експертизу проектів будівництва, несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об’єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, містобудівної документації, вихідних даних для проектування об’єктів містобудування, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі за нестворення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, незабезпечення приладами обліку води і теплової енергії, а також за заниження категорії складності об’єкта будівництва: експертна організація - у розмірі вісімнадцяти мінімальних заробітних плат [116]. В даному випадку передбачається адміністративна відповідальність виключно до юридичних осіб, а саме: експертної організації. Коли ми зіставимо штрафні санкції передбачені цими законами для юридичних та фізичних осіб можемо побачити дисбаланс. Тобто посадова особа, що надавала експертні послуги у разі порушення встановлених норм законодавства, зобов’язана буде сплатити штраф у розмірі приблизно від двох з половиною до трьох з половиною тисяч гривень, тоді як експертна організація зобов’язана сплатити біля двадцяти шести тисяч гривень. По суті ж зміст висновку експерта та його юридичні властивості не залежать від того, хто саме (юридична чи фізична особа) його надали.

Проте більшої уваги заслуговують норми затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», де зазначено, що право проведення експертизи будівництва надається виключно експертним організаціям незалежно від форми власності, що відповідають критеріям, визначеним Мінрегіоном [130]. В даному випадку відповідальність за дане правопорушення покладається виключно на юридичну особу.

В даному випадку маємо колізію норм. Для її вирішення існує два шляхи:

- унормувати положення КУпАП, Закону України «Про

відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України, та передбачити адміністративну відповідальність за неналежне проведення експертизи

будівництва виключно для юридичних осіб;

- в межах єдиного кодифікованого акту «Про архітектурно-будівельну

діяльність в Україні» чітко передбачити адміністративну відповідальність як для юридичних, так і для фізичних осіб та викласти відповідну норму у такій редакції: «Експертиза проектів об’єктів будівництва проводиться

експертними організаціями і здійснюється експертами, атестованими за відповідними напрямками техніко-економічних обґрунтувань або проектно- кошторисної документації. Ніхто не має права втручатися в роботу експертів або експертних організацій в ході підготовки документації на експертизу, розгляду проектів, підготовки і оформлення експертних висновків по ним,

якщо інше не передбачено законами України».

На наш погляд, більш прийнятним є все ж таки варіант з

розмежуванням адміністративної відповідальності між юридичними та фізичними особами, уповноваженими надавати експертний висновок щодо об’єктів будівництва.

На порядку денному залишається невизначеним питання адміністративної відповідальності замовника будівництва за визначення категорії складності з порушенням законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил. З цього приводу слушним є зауваження К. Черкашиної з приводу того, що замовник і проектувальник несуть солідарний обов’язок щодо визначення категорії складності об’єкта будівництва, але не несуть солідарної відповідальності. В практичній діяльності це призводить до того, що у випадку зниження категорії складності об’єкта будівництва механізм притягнення замовника до відповідальності за подібне правопорушення у більшості випадків відсутній. Виключення становить випадок, коли замовник і проектувальник є однією особою [189, с. 40]. Враховуючи викладене, варто доопрацювати положення норм законодавства в частині адміністративної відповідальності замовника будівництва за визначення категорії складності.

Наступною суттєвою проблемою на яку варто звернути увагу полягає у тому, що законодавство встановлює, що фізична чи юридична особа підлягає адміністративній відповідальності тільки за ті порушення, щодо яких встановлено наявність її вина. Проблема вини юридичних осіб, в тому числі колективних суб’єктів в сфері архітектурно-будівельної діяльності існує вже давно.

Вина - це суб’єктивне явище, факт свідомості. Вона полягає в особливому психічному ставленні суб’єкта правопорушення до своїх дій і суспільно-шкідливих наслідків свого діяння. У літературі неодноразово зазначалося, що така категорія як вина може зводитись до аналізу поведінки конкретних фізичних осіб, так як тільки вони наділені такими якостями, як воля, свідомість, мислення, інтелект, тому можуть відчувати почуття провини. Але немає необхідності доводити, що вина юридичної особи, як суб’єкта адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері архітектурно-будівельної діяльності, є вина його працівників, зайнятих безпосередньо у будівництві та організації роботи у всіх сферах діяльності будівельних організацій. Юридична особа не може розглядатися як носій об’єктивно існуючого прояву діяльності мислення і свідомості. Таке юридичне припущення по суті є фікцією. Тому вивчення інституту вини юридичних осіб заслуговує на особливу увагу з боку дослідників та практичних діячів. [43].

Хоча вина юридичної особи визначається лише при виявленні провини конкретних осіб, доведенню підлягає винність всіх працівників, що діють від імені організації при здійсненні будівельної діяльності.

Як бачимо, ми торкнулися лише невеликої частини тих невирішених аспектів, що виникають у межах суспільних відносин у сфері адміністративної відповідальності, яка виникає у результаті порушення норм архітектурно-будівельного законодавства. Але на цьому прогалини, колізії та неточності не обмежуються. Нормативно-правове регулювання

адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної

діяльності, незважаючи на усю різноманітність джерельної бази, потребує вдосконалення, яке поширюється як на змістовну сторону викладу теоретичного матеріалу, так і на структурну оптимізацію та систематизацію нормативно-правових актів та врегулювання найважливіших сфер архітектурно-будівельної діяльності.

1.3.

<< | >>
Источник: САВИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Стан нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності:

  1. ЗМІСТ
  2. Архітектурно-будівельна діяльність, як об’єкт охорони нормами адміністративно-деліктного права
  3. Поняття та особливості адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  4. Стан нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  5. Особливості провадження у справах про правопорушення у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  6. Висновки до розділу 1
  7. Загальна характеристика адміністративних правопорушень у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  8. Об’єкт та об’єктивна сторона складу адміністративного правопорушення у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  9. Вдосконалення взаємодії суб’єктів, які мають право розглядати справи та застосовувати стягнення за правопорушення у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  10. Заходи забезпечення провадження у справах про правопорушення у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  11. ВИСНОВКИ
  12. ДОДАТКИ
  13. 3.2. Класифікація адміністративного розсуду
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -