<<
>>

5.1 Процесуальний статус Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення

В Україні систематично здійснюються заходи, спрямовані на реформування судової системи, що здійснюється з метою створення належних умов для забезпечення реального захисту прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [172]. Реалізація цього конституційного положення, згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України, здійснюється шляхом покладення на суд обов’язку щодо захисту прав і свобод людини.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України, найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України. Дане конституційне положення узгоджується з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус судів».

Без сумніву, ключова роль у процесі здійснення правосуддя як діяльності з утвердження загальнолюдської справедливості має належати найвищим судовим органам, тобто верховним судам, які у більшості країн світу очолюють судові системи (приміром, досвід Іспанії, Польщі, Угорщини, Фінляндії, Франції тощо). Саме у такій організації судового устрою може забезпечуватися особливий правовий статус верховного суду, що обумовлюється не лише повноваженнями у сфері судочинства, а й виконанням низки функцій загальнодержавного значення та місією із забезпечення єдності застосування норм законодавства всіма елементами судової системи, тобто судами [386].

Окремим проблемам правового статусу та функціонування Верховного Суду України присвячені роботи вітчизняних правників: В. Борденюка, В. Бринцева, С. Глущенко, В. Гончаренка, В. Городовенка, В. Долежана, В. Коваля, М. Козюбри, В. Комарова, В. Кривенка, В. Маляренка, І. Марочкіна, В. Нора, Д. Притики, М. Руденка, А. Селіванова, В. Сердюка, Н. Сібільової, В. Смородинського, В. Стефанюка, І. Шицького, С. Штогуна й інших [386].

Однак, дослідження правової природи перегляду судових рішень адміністративних судів Верховним Судом України, на жаль, не досліджувалися.

Недослідженими є й питання ролі Верховного Суду України в інстанційній системі судів адміністративної юрисдикції. Наведене спонукає до здійснення комплексного дослідження цієї тематики, що надасть можливість сформулювати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації стосовно покращення судочинства, а саме діяльності Верховного Суду України по перегляду адміністративних справ.

28 березня 2015 р. набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 р. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» [97], що є значним кроком на шляху судової реформи та впровадження в державі європейських стандартів життя. Цим Законом у новій редакції викладено Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», внесено зміни до процесуальних законів і законів «Про Вищу раду юстиції», «Про доступ до судових рішень», «Про судовий збір», «Про Регламент Верховної Ради України».

Прийняття Верховною Радою України 12.02.2015 року закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» [97] обумовило зміни у процесуальному статусі Верховного Суду України при перегляді судових рішень, а саме це стосується його повноважень та порядку перегляду адміністративних справ. А також відбулися зміни, які змінили місце цієї інстанції в системі судових органів України.

Вказані зміни у законодавство відобразилися й на статистичній діяльності Верховного Суду України. Так, упродовж січня-березня 2015 р. до вищих спеціалізованих судів надійшло 3,1 тис. (6 місяців 2014 р. – 5,5 тис.) заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України. За 2,6 тис. заяв у допуску справи до провадження у Верховному Суді України відмовлено. Вищі спеціалізовані суди постановили 361 (495) ухвалу про допуск справи до провадження у Верховному Суді України. Залишилися нерозглянутими 24 заяви. Верховний Суд України впродовж І півріччя 2015 р. закінчив провадження в 3,6 тис. (426) справ і матеріалів, що у 8,5 разів більше, ніж у I півріччі минулого року.

На розгляді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, на виконання положень статей 235-2442 КАС України у I півріччі 2015 р.

перебувало 2,4 тис. (323) заяв про перегляд судового рішення в адміністративних справах, що в 7,4 рази більше, ніж у I півріччі 2014 р. Із різних підстав було повернуто 133 заяви; відмовлено у допуску за 1,5 тис. заявами. Відкрито провадження у справі та допущено до провадження справ за 445 (277) заявами, що на 60,6% більше, або 18,5%( [85,8%) від кількості заяв, що перебували на розгляді [22].

Процесуальний порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України в адміністративному процесі регламентується нормами КАСУ та КУпАП. В адміністративному судочинстві регламентується КАСУ та у загальних рисах є подібним до процесуальних норм, які регламентують відповідну діяльність Верховного Суду України в кримінальному, цивільному та господарському процесах. Зовсім іншим є процесуальний порядок перегляду постанов по справі про адміністративні правопорушення, визначений Главою 24-1 КУпАП.

Таким чином, Верховний суд України є тією інстанцією, яка наділена повноваженнями здійснювати перегляд судових рішень адміністративних судів нижчих інстанцій та постанов у справах про адміністративні правопорушення. У зв’язку з цим виникає питання щодо місця Верховного Суду України в системі перегляду судових рішень та постанов у справах про адміністративні правопорушення в адміністративному процесі.

У ст. 125 Конституції зазначено, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації, та передбачає існування місцевих, апеляційних та вищих судів (п.п.2-3 ст. 125). Згідно з п. 1 ст. 125 Конституції України, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України.

У п. 8 ст. 129 Конституції України зазначається, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження, крім випадків, встановлених Законом. Ці конституційні положення знайшли своє відображення у Законі України «Про судоустрій і статус судів» від 07.07.2010 р., в якому система судів загальної юрисдикції, відповідно до Конституції України, будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ст.

17) [102].

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2011 року N 9-рп/2011 у справі щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції, Основний Закон України закріплює не тільки принципи територіальності і спеціалізації, але й принцип інстанційності щодо побудови системи судів загальної юрисдикції (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) [277].

Системний аналіз вищенаведених статей дозволяє дійти висновків: по-перше, що ланкова система побудови судів загальної юрисдикції є чотирирівневою і складається з місцевих судів (перший рівень), судів апеляційної інстанції (другий рівень), вищих спеціалізованих судів (третій рівень) та Верховного Суду України (четвертий рівень). По-друге, цими нормативними актами також визначається інстанційна побудова судів загальної юрисдикції, яка передбачає існування таких інстанцій – першої (місцеві суди), другої (апеляційні суди), третьої (вищі спеціалізовані суди).

Аналізуючи приписи Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус судів» не можна не зазначити, що Верховний Суд України, як суд касаційної інстанції, ніде не згадується. Так, згідно зі ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус судів» Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд України: 1) здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; 2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; 3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням судової системи України; 4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; 6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; 7) здійснює інші повноваження, визначені законом.

В даному випадку мова йде про загальні організаційні повноваження Верховного Суду України стосовно судів загальної юрисдикції.

За правовою позицією Конституційного Суду України, сформульованою в Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 у справі про Касаційний суд України, побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях) (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) [271].

У зв’язку з цим доцільно навести погляди Л. М. Москвич, яка вважає, що внаслідок сучасного реформування судового устрою в Україні запроваджено три судові інстанції, а ВСУ займає окреме судоустрійне місце як найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції [205, с. 313]. Крім того, ані ст. 17, ані ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус судів» не визначено місце Верховного Суду України в інстанційній системі судових органів. І тому, власне, стає незрозумілим, в який спосіб він здійснюватиме правосуддя та які правила судочинства запроваджуватимуться для його «позаінстанційного» процесуального статусу, враховуючи те, що законодавець імперативно вимагає від нього єдності правозастосування. Принагідно звертаємо увагу, що у статті 17 Закону в обох редакціях йдеться про однойменний принцип побудови системи судів загальної юрисдикції (інстанційність), тобто про те, що всі суди, як мінімум, повинні бути не тільки судовими органами, а й судовими інстанціями. Водночас, даний підхід підсилює положення про те, що ВСУ на підставі чинних законодавчих актів України, наділений особливими повноваженнями, не властивими іншим судам [387, с. 18-19].

Говорячи про зміст поняття інстанційність можна звернутися до напрацювань процесуальної науки. Так, інстанційністю судового процесу в процесуальній науці розуміють організацію судів, яка має на меті забезпечити право заінтересованої особи на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Тобто, це поняття ґрунтується не тільки на нормах процесуального законодавства, але є взаємопов’язаною консистенцією норм законодавства про судоустрій, статус суддів, адвокатуру та норм матеріального права [296, c.

39]. Аналогічні підходи до поняття «інстанційність» висвітлювали у своїх працях К. В. Гусаров, С. П. Штелик [390], Є. М. Чупринська, Л. М. Москвич та інші. Тобто, це дозволяє зробити висновок, що інстанційна побудова судів має здійснюватися за правилом: один суд-одна судова інстанція.

Крім цього, не можна не звернути увагу на рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010, згідно з яким визначення у частині другій статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції [270].

У процесуальних кодексах України встановлюється процедура розгляду вищим спеціалізованим судом заяви про перегляд судових рішень, зокрема визначаються вимоги до такої заяви, процедура її перевірки на відповідність цим вимогам і наслідки недотримання цієї процедури та документи, які повинні бути додані до неї, тощо. Вищий спеціалізований суд на цій стадії не повноважний оцінювати обґрунтованість змісту заяви, він перевіряє її відповідність вимогам процесуального закону, зокрема встановлює, чи подана вона належним суб'єктом, чи є відповідні ухвали вищого спеціалізованого суду, і вирішує питання про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права в аналогічних правовідносинах [268].

Ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус судів» встановлено, що судову владу реалізовують професійні судді шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. У сенсі досліджуваної проблеми звернемо увагу на особливості судових процедур в адміністративній юрисдикції.

Згідно зі ст. 235 КАСУ, Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до змін, які відбулися, підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України в адміністративному судочинстві є (ст. 237 КАСУ): 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАСУ; 5) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Аналіз наведених вище положень КАСУ дозволяє прийти висновку, що Верховний суд України має особливі повноваження щодо адміністративних судів нижчих інстанцій. Він не є судом касаційної інстанції, у розумінні Розділу 4 Глави 2 КАСУ. Однак виконує функцію апеляційної інстанції при перегляді апеляційних скарг у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Згідно з п. 7 ст. 171-1 КАСУ, рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення, дії чи бездіяльність Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному цим Кодексом

У Главі 24-1 КУпАП передбачені повноваження Верховного Суду України при перегляді постанов у справах про адміністративні правопорушення. Так, згідно зі ст. 297-1 КупАП, визначені інші повноваження Верховного Суду України при перегляді справ про адміністративні правопорушення: постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

У цьому разі, як ми бачимо, Верховний суд України здійснює перегляд постанов у справі про адміністративне правопорушення не в порядку касації чи апеляції, а в порядку виключення. В цьому разі здійснюється судовий контроль за законністю винесення постанови у справі з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення з метою захисту прав та законних інтересів особи.

Отже, наведене вище дозволяє зробити висновок, що Верховний Суд України є як міжгалузевим судовим органом, оскільки він виконує покладені на нього функції без орієнтування на окрему спеціалізацію, а комплексно щодо усієї системи судів загальної юрисдикції та адміністративних судів. Також, завданнями ВСУ є здійснення правосуддя на засадах верховенства права в рамках відповідних судових процедур з метою захисту та охорони прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави [387, с. 21]. Однак, в адміністративному судочинстві Верховний суд України має особливий статус, а саме є міжгалузевим судовим органом до судів адміністративної юрисдикції та судом касаційної інстанції, у випадках, встановлених п. 7 ст. 171-1 КАСУ.

Отже, особливості Верховного Суду України обумовлені специфікою його правового статусу, який визначає його місце у системі судів загальної юрисдикції та складається з таких елементів: а) законодавчо визначених повноважень; б) завданнь і функцій в правовій системі; в) повноваженнь структурних підрозділів; г) прав і обов’язків посадових осіб; д) актів, чинність і юридичні властивості яких обумовлені їх місцем у системі правових актів держави [297, c. 7].

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що особливості становища Верховного Суду України при перегляді адміністративних справ обумовлені специфікою його процесуального статусу як міжгалузевого судового органу. Процесуальний статус Верховного Суду України з перегляду адміністративних справ обумовлений такими властивостями: 1) повноваженнями, визначеними у КАСУ і КУпАП; 2) завданнями та функціями в системі судових органів.

Першочергове значення у змісті правового статусу Верховного суду України мають його повноваження у встановлених законом випадках здійснювати правосуддя. Відповідні повноваження Верховного суду України визначені у Главі 3 КАСУ та Главі 24-1 КУпАП.

Заслуговують на увагу висловлені В. В. Молдован та В. Т. Білоус наукові погляди стосовно того, що реалізація судової влади відбувається шляхом здійснення таких повноважень: здійснення правосуддя; конституційний контроль; контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб; формування органів суддівського самоврядування; роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства; утворення державної судової адміністрації [33, c. 68].

В. В. Сердюк і Н. В. Сібільова, на підставі аналізу повноважень ВСУ, наводять їх класифікацію. Вченими виділяються судові повноваження, спрямовані на забезпечення єдності судової практики, повноваження, спрямовані на реалізацію принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів, політичні (або посвідчувальні чи виключні) й представницькі повноваження [387, с. 18; 219, с. 172-173].

Аналіз повноважень Верховного Суду України, визначених у ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус судів», а також у Главі 3 КАСУ та Главі 24-1 КупАП, дозволяють прийти висновку, що Верховний Суд України в адміністративному процесі здійснює повноваження, спрямовані на забезпечення єдності судової практики та здійснення правосуддя при перегляді судових рішень адміністративних судів та під час перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Повноваження із забезпечення єдності судової практики в адміністративному процесі реалізуються шляхом здійснення аналізу судової статистики, узагальнення судової практики, забезпеченням однаковості застосування судами адміністративної юрисдикції норм права та у спосіб, що визначені процесуальним законом.

Отже, узагальнюючи повноваження Верховного Суду України в адміністративному процесі, можна їх поділити на процесуальні та організаційні.

Процесуальні повноваження, пов’язані зі здійсненням правосуддя, а саме перегляду судових рішень адміністративних судів нижчої інстанції, а також постанов у справах про адміністративні правопорушення. В цьому разі Верховний суд України є суб’єктом перегляду судових рішень в адміністративних справах і постанов у справах про адміністративні правопорушення. Процесуальні повноваження Верховного суду України в адміністративному процесі реалізуються під час: 1) перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення та рішення адміністративного суду з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення (ч. 2 ст. 297-1 КУпАП; п. 3 ч. 1. ст. 237 КАСУ); 2) перегляду рішень судів (суду) касаційної інстанції у разі неоднакового застосування ними (ним) одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 3) у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів; 4) при перегляді адміністративних справ у разі порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАСУ; 5) у разі, коли судове рішення суду касаційної інстанції, ...............викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Організаційні повноваження Верховного Суду України в адміністративному процесі спрямовані на організаційне забезпечення здійснення правосуддя і випливають з процесуальних повноважень. Організаційні повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом: 1) забезпечення єдності судової практики в адміністративному процесі; 2) здійснення аналізу судової статистики, узагальнення судової практики; 3) забезпечення однаковості застосування судами адміністративної юрисдикції норм права та у спосіб, що визначені КАСУ та КУпАП.

Не можна не звернути увагу на те, що згідно з положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» аналіз судової статистики та узагальнення судової практики згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 32 та пункту 2 частини другої статті 38 першого із згаданих законів покладається одночасно на вищі спеціалізовані суди та ВСУ. При цьому, до компетенційної сфери вищих спеціалізованих судів також віднесено вивчення судової практики. При цьому, слушно навести думку В. Д. Бринцева, за якою слід звернути увагу на повноваження ВСУ щодо забезпечення однакового застосування законів всіма судами і необхідність у зв’язку із цим вироблення механізмів реалізації суттєво зміненої цієї функції найвищого судового органу, тому що вона нерозривно пов’язана саме із критерієм якості судових рішень [387, с. 35].

Пленум ВСУ, так само як і пленум вищого спеціалізованого суду, є колегіальним органом, проте визначити його повноваження можна лише шляхом звернення до приписів Конституції України (стаття 128 щодо призначення Пленумом Голови ВСУ) та цього Закону, який не містить посилань щодо участі цього органу в процесі забезпечення однакового правозастосування на теренах України. Таким чином, наведені окремі обґрунтування правового статусу ВСУ в частині однієї із покладених на цей суд функції засвідчили про існування значної кількості невирішених питань як нормативного, так і практичного характеру, які потребують концептуального переосмислення та вирішення [387, с. 35].

З наведено вище можна зробити деякі узагальнення.

Очевидно, для того, щоб суд ефективно та дієво стояв на сторожі захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави, необхідно не лише наділити його відповідним обсягом повноважень, а й забезпечити належне місце в ієрархії судових органів. Тому оптимальним, на наш погляд, є така побудова системи судів загальної юрисдикції, яка б відповідала стадіям судочинства та мала єдину центральну вісь, тобто була централізованою (на жаль, нинішнє реформування призвело до невиправданої децентралізації судової системи). Історично склалося так, що верховні суди у більшості країн виконують повноваження найвищої (вищої) та останньої інстанції, яка, крім здійснення судочинства, забезпечує однакове застосування норм права [387, c. 25].

Процесуальний статус Верховного Суду України в адміністративному процесі визначається: 1) його правовим статусом як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції; 2) особливими підставами реалізації процесуальних повноважень; 3) особливим змістом організаційних повноважень.

Як зазначалося вище, всі види адміністративних проваджень з перегляду судових рішень в адміністративному процесі є самостійними факультативними стадіями. Всі види переглядів судових рішень в адміністративному процесі можна поділити на види, виходячи із таких критеріїв: 1) підстав правового регулювання: а) перегляд судових рішень, що регулюється нормами КАСУ; б) перегляд судових рішень, що регулюється нормами КУпАП. Залежно від об’єкту перегляду: 1) перегляд постанов та ухвал адміністративних судів; 2) перегляд постанов судді у справах про адміністративні правопорушення. Залежно від підстав перегляду: 1) заява (перегляд за нововиявленими обставинами та Верховним Судом України); 2) скарга (апеляційний перегляд судового рішення; касаційний перегляд судового рушення).

Перегляд судових рішень та постанов у справах про адміністративні правопорушення Верховним судом України серед усіх видів переглядів судових рішень в адміністративному процесі можна охарактеризувати як особливий вид перегляду, якому притаманні як загальні риси, характерні для всіх видів переглядів, так і специфічні (особливі).

До загальних ознак перегляду справ у Верховному суді України можна віднести: спрямованість на досягнення загальних завдань судочинства (здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України); є процесуальною діяльністю суду, сторін та інших учасників адміністративного процесу, результатом якої є винесення судового рішення у справі; є цілісною, відносно автономною та факультативною стадією в системі стадій адміністративного процесу; цей вид провадження врегульований адміністративно-процесуальними нормами, які містяться у Главі 3 Розділу 4 КАСУ та Главі 24-1 КупАП.

Провадження у Верховному суді України має й особливі, притаманні цьому виду адміністративних проваджень риси: виключність; остаточність.

Виключність є особливою ознакою провадження у Верховному Суді України і пов’язана з факультативністю цієї стадії адміністративного процесу. Виключність цього виду перегляду характеризують особливі, взаємопов’язані ознаки: завдання перегляду; підстава перегляду; передумова перегляду; особливе коло учасників провадження; правова природа судових рішень, які ухвалюються за результатами розгляду справи (постанови).

На відміну від інших видів переглядів, перегляд справи Верховним судом України не має основної спрямованості на забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, виправлення судових помилок, перевірки дотримання судами норм матеріального та процесуального права. Ця спрямованість має побічний характер. Основні завдання, які вирішує Верховний Суд України у межах цього виду провадження в адміністративному процесі це: 1) забезпечення єдності судової практики застосування адміністративним судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права; 2) забезпечення відповідності судового рішення адміністративного суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах; 3) недопущення порушення міжнародних зобов’язань України.

Наступними специфічними ознаками, які характеризує виключність перегляду справи Верховним Судом України, є підстави та передумови перегляду. У КАСУ та у КУпАП містяться чітко регламентовані підстави та передумови для перегляду справи Верховним судом України, які визначають особливості реалізації особою права на перегляд справи у Верховному Суді України, підстави та порядок звернення до суду.

Визначені у ст. 237 КАСУ та у ч. 1 ст. 297-1 КУпАП підстави для звернення до Верховного Суду України аж ніяк не пов’язані з незаконністю чи необґрунтованістю судового рішення чи постанови у справі, крім того, у заяві про перегляд справи у Верховному суді України заявник не повинен вказувати на порушення норм процесуального чи матеріального права, про доведеність обставин справи тощо). У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заявник, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 239 КАСУ, повинен обґрунтувати підстави для перегляду судових рішень, передбачені статтею 237 КАСУ. Згідно з п. 3 ст. 297-3 КупАП, заявник, у разі звернення до Верховного Суду України про перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення, повинен обґрунтувати необхідність перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з ухваленням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Таким чином, підстави провадження з перегляду судових рішень ВСУ мають інтегруючий та комплексний характер, стосуються не лише конкретної судової справи, правопорушення та особи (у випадку неоднакового застосування норм права) чи, окрім цього, мають стосунок до судової системи загалом (у разі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом), а й певної сукупності правових явищ – суперечностей та непослідовностей у судовій практиці суду касаційної інстанції, що суттєво впливають на ухвалені судові рішення і свідчать про неоднакове тлумачення та застосування ним норм матеріального та / або процесуального права; або ж порушення судом, який діє та ухвалює рішення іменем України, взятих нею міжнародних зобов’язань, що нерідко мають системний та повторюваний характер [387, с. 153-154].

Реалізація права на перегляд судового рішення Верховним Судом України здійснюється шляхом подання відповідної заяви та з дотриманням процесуальних строків. Згідно зі ст. 236 КАСУ, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень: 1) в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку; 2) Вищого адміністративного суду України з питань, передбачених статтею 171-1 КАСУ. Заява про перегляд судового рішення в адміністративних справах з підстави встановлення міжнародною установою порушення міжнародних зобов’язань України, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Ст. 297-1 КУпАП встановлює такі підстави реалізації права на звернення, а саме – заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Реалізація права на звернення про перегляд справи Верховним судом України обмежується певними процесуальними строками подання відповідної заяви та вимогами щодо змісту і форми скарги.

За правилами, встановленими ч. 1 ст. 238 КАСУ, заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 КАСУ, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАСУ, заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 КАСУ, подається не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало або мало стати відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного

Заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАСУ, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАСУ, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою – четвертою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд, за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Питання про поновлення строку вирішується колегією суддів під час вирішення питання про допуск справи до провадження.

Дещо іншими є процесуальні строки реалізації права на перегляд, встановлені у КУпАП. Так, згідно з ч. 1 ст. 2297-2 КупАП, заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. У разі пропущення строку для подання заяви з причин, визнаних поважними, він може бути поновлений за клопотанням особи, яка подала заяву. Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Крім того, до поданої у встановленій формі та з дотриманням процесуальних строків заяві має бути вказано і надані відповідні копії: 1) про судові рішення, про перегляд яких подано заяву; 2) про судові рішення, надані для порівняння або відповідне рішення (рішення) Європейського суду з прав людини, залежно від підстави звернення. У разі необхідності – клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву.

Наступний момент, на який не можна не звернути увагу є те, що, на відміну від інших видів перегляду адміністративних справ, Верховний Суд України переглядає не тільки судові рішення двох інстанцій (апеляційної та касаційної), але й власне і свої рішення, у випадках невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а також у випадку встановлення Європейським судом з прав людини порушення положень Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Тобто, в адміністративному процесі існує шестирівнева система перегляду адміністративних справ (в адміністративному судочинстві) і трирівнева (у справах про адміністративні правопорушення). Так, одна і таж адміністративна справа спочатку розглядається в адміністративному суді першої інстанції, потім в апеляційному та касаційному порядку, потім у Верховному Суді України, і, нарешті, знову у Верховному Суді України у випадку, якщо рішення Європейського суду з прав людини буде прийнято не на користь держави Україна.

При перегляді справ про адміністративні правопорушення справа розглядається по суті уповноваженим суб’єктом, після того, вона переглядається в апеляційному порядку, і, нарешті, Верховним судом України, у випадку, якщо рішення Європейського суду з прав людини буде прийнято не на користь держави Україна (трирівнева система перегляду).

Існування шестирівневої системи (в адміністративному судочинстві) та трирівневої системи (в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення) перегляду адміністративних справ не є правильним з точки зору права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку, стабільності та непохитності судового рішення, яке набрало законної сили (та виконане). Існування двох касаційних інстанцій при перегляді судових рішень адміністративних судів також, на нашу думку, не відповідає принципу правової визначеності.

Наступне, на що хотілося б звернути увагу, це те, що однією з особливостей перегляду Верховним судом України адміністративних справ є предмет перегляду, а виключно судове рішення адміністративного суду касаційної інстанції, в особливих випадках – рішення Верховного Суду України, та постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, передумовами для перегляду адміністративної справи Верховним Судом України є: 1) процесуальні строки подання заяви для ініціювання перегляду; 2) існування інших судових рішень адміністративного суду касаційної інстанції, в яких має місце неоднакове застосування норм матеріального або процесуального права, або наявність рішення Європейського суду з прав людини, в якому встановлено порушення Україною міжнародних зобов’язань; 3) предмет перегляду – рішення адміністративного суду касаційної інстанції, яке переглядається або рішення Верховного Суду України; 4) дотримання змісту та форми заяви про перегляд справи Верховним Судом України.

Таким чином, аналіз підстав та передумов перегляду справи Верховним Судом України в адміністративному процесі, з дослідженими у вищих розділах підставами та передумовами реалізації права на апеляційне та касаційне оскарження, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами свідчить про виключний характер, унікальність та особливість підстав і передумов перегляду справи Верховним Судом України.

Наступною складовою, яка характеризує виключність провадження у Верховному Суді України є особливе коло учасників провадження.

Так, згідно зі ст. 236 КАСУ, право подати заяву про перегляд судових рішень Верховним судом України мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Наприклад, такого права не мають особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, як це має місце в апеляційному та касаційному провадженнях.

Згідно зі ст. 297-1 КУпАП, право на перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення має особа, на користь якої постановлено рішення Європейським судом з прав людини.

Особливим учасником досліджуваного нами провадження є Верховний Суд України, який: 1) має особливий процесуальний статус у судовій системі судів загальної юрисдикцій; 2) приймає судові рішення, які крім загальних, притаманних ознак судовому рішенню, «характеризуються нормативним змістом, квазіпрецедентним характером та особливою метою постановлення – спрямованістю на усунення неоднакового застосування норм законодавства у сфері матеріального та процесуального права, забезпечення єдності судової практики і правильності правозастосування усіма суб’єктами владних повноважень» [387, с. 162].

Наступною особливою ознакою, яка характеризує остаточність провадження у Верховному Суді України є правова природа судових рішень, які ухвалюються за результатами розгляду справи (постанови). Верховний суд України наділений повноваженнями переглядати судові рішення адміністративного суду касаційної інстанції

При вирішенні адміністративної справи Верховний суд України, переглядаючи рішення адміністративного суду касаційної інстанції та співставляючи його з іншими судовими рішеннями, наданими йому для порівняння, робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися відповідна матеріальна норма Закону та (або) процесуальна норма КАСУ щодо подібних правовідносин. При цьому, прийняте за наслідками справи судове рішення Верховного суду України має виключний та остаточний характер, оскарженню не підлягає, а також є обов’язковим не тільки для виконання зацікавлених осіб, але й обов’язковим для суб’єктів владних повноважень, які застосовують відповідні норми закону, та адміністративних судів України.

Рішення Верховного суду України, які приймаються за розглядом адміністративної справи, мають остаточний характер. Остаточність рішень безпосередньо впливає і на характеристику провадження у ВСУ як завершального та останнього у національній судовій системі порядку перегляду судових рішень. А передбачена законодавцем можливість оскарження рішень вищого судового органу України в разі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують її міжнародні зобов’язання як підстава для відкриття провадження у ВСУ є винятком із загального правила і не піддає сумніву остаточність рішень вищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції [387; 295, c. 36].

Отже, узагальнюючи вищевикладене і роблячи підсумки до підрозділу слід зазначити, що Верховний суд України має особливий статус, а саме є міжгалузевим судовим органом до судів адміністративної юрисдикції та судом касаційної інстанції, у випадках, встановлених п. 7 ст. 171-1 КАСУ. Особливість правового статусу Верховного Суду України в адміністративному процесі визначається: 1) його правовим статусом як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції; 2) завданнями та функціями в системі судових органів; 3) повноваженнями, визначеними у Главі 3 КАСУ та Главі 24-1 КУпАП.

Аналіз вищенаведених змін дозволяє зробити висновок, що особливість правового статусу Верховного Суду України обумовлюється його повноваженнями в адміністративному процесі, які пов’язані з колом завдань, що ним вирішуються: 1) здійснення судового контролю за однаковим застосуванням норм матеріального та процесуального права адміністративними судами нижчих інстанцій; 2) здійснення судового контролю за дотриманням судами України міжнародних зобов’язань при здійсненні правосуддя в адміністративних справах та у справах про адміністративні правопорушення.

Верховний Суд України в адміністративному процесі здійснює повноваження, спрямовані на забезпечення єдності судової практики (організаційні повноваження) та здійснення правосуддя в адміністративних справах, а також під час перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення (процесуальні повноваження).

Організаційні повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом: 1) забезпечення єдності судової практики в адміністративному процесі; 2) здійснення аналізу судової статистики, узагальнення судової практики; 3) забезпечення однаковості застосування судами адміністративної юрисдикції норм права та у спосіб, що визначені КАСУ та КУпАП.

Процесуальні повноваження Верховного суду України в адміністративному процесі реалізуються під час: 1) перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення та рішення адміністративного суду з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення (ч. 2 ст. 297-1 КУпАП; п. 3 ч. 1 ст. 237 КАСУ); 2) перегляду рішень судів (суду) касаційної інстанції у разі неоднакового застосування ними (ним) одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 3) у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів; 4) при перегляді адміністративних справ у разі порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАСУ; 5) у разі, коли судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

<< | >>
Источник: КАЙДАШЕВ РОМАН ПЕТРОВИЧ. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ 2016. 2016

Еще по теме 5.1 Процесуальний статус Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -