<<
>>

6.1 Поняття та підстави для перегляду судових рішень у випадку втрати адміністративної справи

Перегляд судових рішень є однією з гарантій справедливого та неупередженого розгляду справи, вирішення спору дійсно законно та обґрунтовано, не допускаючи при цьому ані порушень норм матеріального, ані процесуального права.

Добре, коли перегляд судового рішення, з процесуальної точки зору, нічим не ускладнюється: кожна сторона судового розгляду висловила всі свої доводи, і суд має можливість вирішити справу на засадах рівності та змагальності сторін. Але, життя багатше всілякого плану, і реалізація особою власних прав може ускладнитися за різних причин. Наприклад, такою причиною може бути втрата справи. Звісно, якщо справа є втраченою, закономірно, що чинним законодавством передбачається її поновлення задля захисту інтересів і повноцінної реалізації принципів правосуддя.

Так, за запитом «Відновлення втраченої адміністративної справи» у Єдиному державному реєстрі судових рішень з 01.01.2014 по 07.10.2015 міститься 2452 справи, з яких: 1748 рішень суду першої інстанції, 373 – суду апеляційної інстанції, 331 – суду касаційної інстанції.

За запитом «Відновлення втраченої адміністративної справи» у ЄДРСР з 01.01.2013 по 31.12.2013 наявно 1108 справ, з яких 719 рішень – рішення суду першої інстанції, 342 рішення суду апеляційної інстанції, 47 рішень – рішення суду касаційної інстанції.

З цього випливає, що порівняно з 2013 роком у 2015 році справ щодо відновлення втрачених проваджень з адміністративних справ стало у два рази більше. Причому, щодо порівняння кількості рішень у суді першій інстанції, то їх кількість збільшилася більше ніж у два рази, кількість рішень суду апеляційної інстанції майже однакова, а кількість рішень суду касаційної інстанції збільшилася у сім разів.

Дійсно, право на перегляд судових рішень, у тому числі після втрати та поновлення справи закріплено не перший рік, але реалізація такого права найбільш активізувалася зовсім недавно, внаслідок окупації територій, виникнення загрози незалежності та територіальної цілісності нашої держави, проведення антитерористичної операції мають місце певні зміни у судовому процесі.

При цьому, слід зазначити, що проблеми відновлення втрачених матеріалів адміністративної справи рідко були предметом наукових досліджень в юридичній науці. На рівні монографічних досліджень, що стосувалися питання відновлення втраченого провадження, можна назвати дисертацію В. Ю. Кузьмінової на тему «Правові та наукові основи відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ». Майже цією працею й обмежуються наукові пошуки. Окремі аспекти досліджуваної проблеми розглядалися фрагментарно такими науковцями, як А. Б. Романюк, О. В. Підлубна, Д. А. Козачук, В. В. Комаров, Є. В. Лейба, Г. О. Резнік, О. М. Шиманович, О. О. Штафан, С. Я. Фурса та іншими.

На жаль, така тема поки що детально не розглянута науковцями на сьогодні, більшість вчених та практичних діячів приділяли увагу перегляду судових рішень у загальному його прояві, без поглиблення та акцентування уваги на тому, що може мати місце втрата та поновлення справи.

Інститут втрати адміністративного провадження, як зазначалося вище, в адміністративному процесі є малодослідженим, тому для з’ясування сутності ключових понять, які характеризують його сутність, варто звернутися до надбань інших юридичних процесуальних наук.

Під втратою судового провадження слід розуміти втрату заведеної судом цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку, у якій має місце відображення усього ходу цивільного процесу, усі процесуальні акти, які супроводжували такий процес, включаючи ухвалене рішення чи ухвалу суду. Тобто, коли відсутні відомості про відкриття провадження та подальший рух справи на усіх стадіях цивільного процесу. Тобто, відновлення втраченого судового провадження може мати місце у двох випадках: 1) щодо усього судового провадження чи його частини; 2) якщо справа закінчена ухваленням судового рішення або у ній закрито провадження [389, с. 91]. Аналогічні визначення поняття «втрачене провадження» містяться й у працях В. В. Комарова [185] та О. О. Штефана [393].

Цивілістичною наукою вироблені й ознаки, що характеризують інститут відновлення втраченого судового провадження в цивільному процесі: 1) диспозитивність, тому що відкриття провадження у справі залежить від волевиявлення заявника; 2) цільове призначення, тому що мета звернення до суду є обов’язковою складовою заяви про відновлення судового провадження і має бути пов’язана із захистом прав та інтересів заявника; 3) безстроковість, тому що строк зберігання судового провадження не має значення для вирішення заяви про його відновлення, за винятком випадків, коли закінчився строк на пред’явлення виконавчого листа до виконання; 4) завершений характер провадження, тому що відновлюватися може тільки закінчене провадження; 5) повнота та всебічність дослідження, тому що за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів; 6) відповідність, тому що поновлена справа має відповідати за змістом матеріалам втраченого судового провадження [389, с.

96].

На нашу думку, надбання науки цивільного процесу, що характеризують інститут втраченого судового провадження, цілком можна використовувати для характеристики відновлення адміністративного провадження.

Однак, автор не погоджується з існуючим в цивілістичній науці визначенням втрата судового провадження. Також, викликає сумнів правильність назви розділу VII КАСУ «Відновлення втраченого судового провадження». На нашу думку, предметом з приводу якого виникає відповідне судове провадження, є не провадження, а відповідна судова справа (цивільна, кримінальна чи адміністративна), яка або в цілому, або її частина була втрачена. Адже внаслідок відповідного провадження саме відновлююється відповідна судова справа або в цілому, або окремі частини (документи). У зв’язку з цим, на нашу думку, логічнішою була б така назва розділу VII КАСУ «Провадження з відновлення втраченої адміністративної справи».

Під втратою адміністративної справи є так зване зникнення частини матеріалів справи або всієї справи, якій присвоєно певний порядковий номер, заведено статистичну картку, в якій відбито хід розгляду публічно-правового спору, усі процесуальні акти, які супроводжували такий процес, включаючи ухвалене рішення чи ухвалу суду. Втратою матеріалів судової справи також потрібно вважати і втрату окремими документами ознак документів. Наприклад, знебарвлення тексту внаслідок довготривалого зберігання та дії природних факторів, яке не надає можливості однозначно встановити зміст документа [289].

На нашу думку, провадження з відновлення втраченої адміністративної справи – це виключне та факультативне провадження у системі адміністративних проваджень, спрямоване на відновлення документів, що відображають зміст та результати адміністративної справи.

Специфіка відновлення втраченого провадження проявляється в тому, що предметом судового захисту є охоронювані законом процесуальні інтереси осіб, що беруть участь у справі про відновлення втраченого судового провадження. Для всіх видів провадження в адміністративному процесі предметом захисту є порушені матеріальні суб’єктивні права, свободи чи інтереси.

При відновленні втраченого провадження суд діє з метою захисту процесуальних прав, пов’язаних із втратою судового провадження. З цієї ознаки випливає мета відновлення втраченого провадження, якою є відновлення і відтворення документів, які були втрачені з різних причин, оскільки будь-які зміни, уточнення в їх змісті не допускається, відновлення втраченого провадження не можна розглядати як подальшу трансформацію судової справи [156].

Таким чином, провадження відновлення втраченої адміністративної справи спрямоване на вирішення як загальних завдань адміністративного судочинства, так і на досягнення на цій підставі цілей у межах відповідного адміністративного провадження. В межах нашого дослідження, нас цікавлять питання особливостей перегляду судового рішення у відновленій адміністративній справі. Тому, на нашу думку, завдання провадження з перегляду судового рішення у відновленій адміністративній справі будуть наступні: 1) специфічні завдання з відновлення адміністративної справи; 2) визначення законності та обґрунтованості судового рішення на основі відновленої адміністративної справи.

При розгляді публічно-правових спорів адміністративна справа в адміністративних судах перебуває в межах одного суду від моменту відкриття провадження до моменту винесення остаточного рішення, однак це зовсім не означає, що гарантована цілісність справи і її втрата неможлива.

Досить цікавим фактом є те, що, в більшій мірі прийнято вважати, що імовірність втрати справ у адміністративному процесі є значно меншою, аніж, наприклад, у кримінальному провадженні [289]. Хоча, стосовно кримінального провадження і так зрозуміло, що є більша імовірність втрат, оскільки матеріали кримінальної справи в силу специфіки кримінального судочинства, викликаної наявністю досудової та судових стадій процесу, можуть неодноразово передаватися від одного органу до іншого – від слідчого до прокурора, від прокурора до суду, від суду – назад прокурору, а потім знову до суду. Природно, враховуючи такий рух справи, збільшується ймовірність втрати матеріалів при її передачі.

Насправді, випадки втрати справи можуть бути доволі таки різні: від банальної халатності, так і пов’язані із настанням форс-мажорних обставин. Тобто, можна виділити випадки суб’єктивного характеру (навмисна або ненавмисна втрата справи) та об’єктивного характеру (природні катаклізми). Справу може бути загублено, знищено, викрадено. Справа також може бути втрачена у зв’язку з її знищенням.

Враховуючи вищевикладене, ми пропонуємо виокремити загальні та спеціальні підстави для відкриття провадження з відновлення втраченої адміністративної справи. Загальною підставою для відкриття провадження з відновлення втраченої адміністративної справи є судове рішення, ухвалене по суті справи або ухвала про закриття провадження у справі. Спеціальною підставою є достатні дані, що вказують на те, що адміністративна справа дійсно втрачена і що для вирішення завдань адміністративного судочинства існує необхідність відновлення матеріалів адміністративної справи;

Наприклад, Вінницький окружний адміністративний суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні без здійснення технічної фіксації матеріали, які надійшли з Вищого адміністративного суду України щодо відновлення втраченого провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України про відшкодування збитків за неотримане продовольче забезпечення встановив: як слідує з матеріалів справи, на неодноразові запити Вищого адміністративного суду України, які надсилались до Замостянського районного суду м. Вінниці, Вінницького міського суду, Вінницького окружного адміністративного суду про направлення вищезазначеної адміністративної справи, направлялись лише листи про неможливість виконати вимоги запиту. Так, судом встановлено, що адміністративну справу № 2-а-1583/08 за позовом ОСОБА_1 до Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення компенсації продовольчого забезпечення знищено, про що складено акт Вінницького окружного адміністративного суду № 2 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду" від 25.07.2013 року, погодженого протоколом № 9 ЕПК Державного архіву Вінницької області від 26.06.2013 року [353].

По суті, для сторони не має значення, які випадки у теорії призводять до втрати справи, особу лише цікавить справедливе вирішення спору. Однак, зіткнувшись з втратою безпосередньо, вже не можна нігілістично відноситися до цього, оскільки настання такого факту заважає розгляду або перегляду справи у апеляційній, касаційній інстанціях та за нововиявленими обставинами, видачі виконавчого листа, а тому не можна уникати дослідження причин, проходити крізь них.

Отже, аналіз та дослідження випадків втрати справи є важливим з двох причин. По-перше, для усунення наслідків такої втрати, тобто для відновлення та розгляду справи по суті або його перегляду (практична мета). По-друге, для зменшення випадків втрати справи, оскільки досконало дослідивши проблематику, можна усунути причини (наукова мета). Лише визначивши хворобу, можна виписати правильний рецепт і вилікувати хворого.

Відповідно до положень Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, судові справи та загальні документи з часу створення (надходження) і до передачі в архів суду зберігаються за місцем формування справ та/або централізовано в службі діловодства згідно із затвердженою номенклатурою справ. Крім того, згідно з вимогами даної Інструкції, справи повинні зберігатися в робочих кабінетах та розташовуватися у шафах (сейфах), здатних забезпечити їх збереження та неможливість доступу сторонніх осіб [109].

Тобто, вищенаведеним нормативним документом визначено, що діяльність працівників суду повинна бути спрямована на збереження та унеможливлення випадків втрати справи. Але, не завжди все трапляється, як бажається, тому не виключеним є те, що особа може зіткнутися з навмисною або ненавмисною втратою справи.

Як свідчить власний досвід роботи у судових органах, ненависна втрата справи пов’язана з людським фактором, а саме з неналежним виконанням особою своїх функціональних обов’язків.

Наприклад, апеляційним адміністративним судом Сумської області було прийнято рішення про відновлення судового провадження в зв’язку з тим, що на стадії відправлення до Глухівського міськрайонного суду адміністративної справи за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області, було виявлено відсутність оригіналу постанови колегії суддів судової палати з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області номер справи 2-а-3163/09, номер провадження 22-а/1890/12827/12 від 03 серпня [339].

Як правило, передумовами ненавмисної втрати справи є такі обставини: 1) неуважне ставлення працівниками суду до інтересів суспільства, цілей судочинства, недоліки професійної орієнтації, відволікання і втрата контролю за тим, що відбувається через особисті обставини; 2) неналежні умови праці працівників суду, велика завантаженість, недостатній контроль за дотриманням виконання обов’язків, низький стан трудової дисципліни, безкарність; 3) відсутність належної організації оперативного та якісного ведення діловодства; недотримання працівниками суду вимог посадових інструкцій у сфері діловодства.

Отже, ненавмисна втрата справи залежить від особи, її психофізичних властивостей, її ставлення до виконання функціональних обов’язків.

А тому, для попередження виникнення випадків ненавмисної втрати справи, у судах необхідно удосконалювати умови праці, здійснювати підбір кадрів на підставі професійних та психофізіологічних якостей, удосконалювати контроль за працівниками, вимагати суворе виконання вимог Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, а також безумовно дотримуватися принципу невідворотності відповідальності за спричинену шкоду правам та інтересам осіб, тим паче, коли мова йде про право на судовий захист, і тоді, випадки ненавмисної втрати справи, принаймні мінімізуються.

Ненавмисна втрата справи характеризується випадковістю, необачністю, виникає без попереднього наміру, на відміну від навмисної втрати справи.

У такому випадку, особа усвідомлює всю суспільну небезпечність власних дій, однак все одно бажає їх настання з тих чи інших причин.

Одночасно слід зазначити, що чинний Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само за їх умисне знищення, пошкодження чи приховування [176].

Закріплення кримінальної відповідальності за таке правопорушення є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів, оскільки всім давно відомо, що у сучасному суспільстві, реалізація прав і законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридичнj значимих фактів і відносин.

Складність навмисної втрати справи полягає у тому, що такі дії вчиняються свідомо, задля завдання шкоди правам особи та з власного інтересу, а отже, такі випадки важче передбачити та попередити. Тобто, у такому випадку, особа усвідомлює суспільну цінність блага, на заподіяння шкоди якому спрямовані її дії, усвідомлює тяжкість заподіюваної шкоди, усвідомлює заборонність цього діяння, однак все одно його вчиняє. При таких обставинах особу важко зупинити, в чому і полягає велика небезпечність таких дій та викликає велику проблему з усуненням завданих наслідків.

Так, дійсно, вже зазначалося про те, що обмеження доступу до матеріалів справи є превентивним заходом по усуненню навмисної втрати справи, але, при цьому, не слід забувати про право на інформацію, процесуальні права сторін на ознайомлення з матеріалами справи. Дійсно, віддавши той чи інший документ на руки, завжди залишається ризик втрати його.

Тому, перед працівниками апарату суду стоїть складне завдання: з однієї сторони, необхідно вчинити всі заходи по збереженню справи, а з іншої, необхідно беззаперечно реалізовувати та не порушувати права сторін.

Єдиним вірним кроком у цій ситуації буде лише чітка регламентація та координація доступу до справ, жорсткий контроль за процесом отримання, збереження, видачею документів. Лише дотримуючись таких, здається простих заходів, можна зберегти судову справу від навмисної втрати.

Таким чином, проаналізувавши випадки справи навмисного та ненавмисного характеру, розглянувши халатність, як особливу причину втрати справа, можна підсумувати та зазначити наступне. З одного боку, досліджувані обставини, в більшій своїй мірі, є проявом огріхів у роботі працівників суду, неналежної організаційної та координаційної діяльності у середині судової системи. Але, з іншого боку, все це можна попередити та мінімізувати шляхом проведення заходів матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру.

Наступною підставою, що пов’язана з втратою адміністративного провадження є наявність юридичного факту, а саме подій, які не залежать від діяльності працівників суду щодо зберігання, ведення, використання адміністративних справ. Такі події можна поділити на наступні види: 1) обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини); 2) проведення антитерористичної операції в Україні; 3) окупація Криму.

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що потреба у поновленні втраченої адміністративної справи виникає у зв’язку з їх знищенням (наприклад під час стихійного лиха) та втратою. Втрата та знищення адміністративних справ, як показує вивчення практики діяльності адміністративних судів, найчастіше пов’язана з об’єктивними причинами (проведення антитерористичної операції, порушення громадського порядку), ніж суб’єктивними (навмисні чи ненавмисні дії працівників суду) чинниками.

Проведене вивчення поновлених адміністративних справ дозволяє прийти висновку, що втрата адміністративної справи найчастіше відбувається у зв’язку з проведенням антитерористичної операції та окупації Криму (73%) [364; 356; 355; 357], у зв’язку з протиправними діями (викраденням, під час масових зворушень) – 24% [366], інші випадки втрати справи (3%) [339; 230] відбувалися у зв’язку з неналежним виконанням працівниками суду своїх функціональних обов’язків.

Перейдемо до аналізу змісту цих обставин.

Указом Президента України від 14.04.2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» [337] на підставі чого в Україні проводиться Антитерористична операція.

Антитерористична операція представляє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності [91].

Так, у судових ухвалах вже неодноразово можна прослідити таке формулювання, як справа вважається втраченою, оскільки знаходиться у колишній будівлі суду, яка незаконно захоплена. Однак, законодавством не передбачено, що справа, яка знаходиться в зоні антитерористичної опреації, вважається такою, що втрачена апріорі [370], на що вказують деякі практичні діячі юриспруденції. Але ж, терористичний акт, терористична діяльність є обставинами, що не залежать від волі сторони і не дають можливості виконання відповідних зобов’язань, а тому також є повноцінною підставою втрати справи без спеціального закріплення у законодавстві, оскільки у загальному вигляді це питання давно врегульовано.

Звісно, що такі події впливають і на судову систему, тому також можуть призводити до втрати справи, крім того, по праву вважаються форс-мажорними.

Також, не можна обійти стороною такі події, як окупація та анексія, які теж є подіями військового форс-мажору. Під анексією розуміється насильнице приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку. Відразу ж слід окреслити, що анексію необхідно відрізняти від окупації, так останнє, само по собі, не тягне зміни юридичної приналежності території, не супроводжується набуттям суверенітету та в більшості випадків є тимчасовим.

Україна в дійсності зіткнулася з окупацією, оскільки на сьогодні, у зв’язку з гострою політичною ситуацією у нашій країні та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Автономна Республіка Крим визнана тимчасово окупованою територією України, яка є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України [95].

Дійсно, на громадян тимчасово окупованої території поширюється дія Конституції та законів нашої держави, однак, на жаль, не можна забувати про той факт, що на цій території встановлений особливий правовий режим, що у кінцевому випадку, призводить до утруднення реалізації прав та інтересів громадянами.

Виникають труднощі і у судовому захисті, оскільки до всіх подій, у Автономній Республіці Крим була налагоджена судова влада, кожному гарантувалося право на звернення до суду і був чіткий механізм реалізації цього права. Зі зміною приналежності території потерпіла законодавча, виконавча, у тому числі і судова гілки влади, а тому такі події теж є форс-мажором.

Будівлі деяких місцевих судів в Донецькій та Луганських областях були захоплені озброєними людьми, окремі судді та працівники апарату суду зазнали переслідування та (або) тиску, а загальна обстановка в зоні АТО становила велику небезпеку для життя та здоров’я всіх учасників судових процесів. Звісно, що за таких умов не можна здійснювати судочинство на засадах законності та неупередженості [70].

Тому, єдиним виходом здійснення правосуддя, при таких обставинах: окупації території, захвату території, тероризму, проведення антитерористичної операції та не тільки є зміна підсудності.

Підсудність, у загальному розумінні, означає розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати який суд буде розглядати дану справу. А ось зміна підсудності – це переміна суду, який повинен був розглядати дану справу, але внаслідок об’єктивних причин не може здійснити розгляд справи.

Звісно, що зміна повинна проводитися оперативно, стрімко, поспішно, а тому зрозуміло, що при такому становищі не виключаються випадки втрати справи.

Крім того, належній зміні підсудності можуть заважати зовсім різні чинники: реальна неможливість направлення судових справ, об’єктивна неможливість виїзду або в’їзду на іншу територію, зовнішня небезпека, тиск з боку третіх сторін (наприклад, з боку будь-яких військових формувань) та не тільки.

До речі, неможливість передачі матеріалів справи, не повинно впливати на законні права та інтереси осіб, а тому, у таких випадках, вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за доступними документами і матеріалами, що були подані учасниками судового процесу, однак, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для прийняття відповідного судового рішення. Тобто, містять необхідний обсяг інформації і доказів.

Якщо особа бажає захистити власні права та інтереси звертаючись до суду, обов’язково необхідно враховувати правила підсудності, які встановлюються законом з урахуванням низки юридичних ознак, властивостей та особливостей провадження певних (конкретних) груп адміністративних справ.

За загальним правилом адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача [151].

Відповідно до частити 1 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: 1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду. Під предметною підсудністю слід розуміти розподіл адміністративних справ між адміністративними судами, що діють як суди першої інстанції, залежно від категорії справ (предмета позову); 3) після відкриття провадження у справі з’ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду; 4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу. До речі, у разі ліквідації адміністративного суду справи, що знаходилися у його провадженні, невідкладно передаються до суду, до підсудності якого віднесено розгляд таких справ. Як правило, справа за цією підставою передається до адміністративного суду, що територіально є найзручнішим для осіб, які беруть участь у справі; 6) однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду [151].

Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, ліквідації адміністративного суду, який розглядав справу, розглядається судом у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду. Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено. Ухвала про відмову в передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, поставлена у судовому засіданні, не викладається окремим документом і оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи [151].

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, а в разі подання апеляційної скарги – після залишення її без задоволення. Отже, передача адміністративної справи здійснюється за умови набрання законної сили ухвалою суду про передачу справи.

Суд надсилає адміністративну справу разом з ухвалою про її передачу до визначеного в ухвалі адміністративного суду. Адміністративний суд, якому передана справа, не має права оцінювати законність і обґрунтованість ухвали про передачу справи і повертати її назад, оскільки спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Така зміна підсудності є звичною, чітко визначеною у чинному законодавстві, але у зв’язку з окупацією Автономної Республіки Крим, проведенням антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, зміна підсудності стала надто актуальною і потребуючою додаткового нормативного регулювання.

Так, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, оскільки на території Автономної Республіки Крим, в деяких містах Донецької та Луганської областей судочинство на засадах українського законодавства та винесення рішення іменем України, з об’єктивних причин, стало неможливим, гостро стало питання про зміну підсудності, мобілізації або передислокації судів.

Під мобілізацією, в загальному понятті, розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу [89].

До речі, особливим періодом вважається період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій [100]. Тобто, на сьогодні, в Україні і є той самий особливий період, у зв’язку з чим і було змінено територіальну підсудність судів, про яку буде йти мова надалі.

Організаційне забезпечення мобілізаційної підготовки Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснює Кабінет Міністрів України, інших судів загальної юрисдикції – Державна судова адміністрація України [89].

Однак, мобілізацію судів не слід плутати з мобілізацією суддів, багатьом з яких, у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» [93], надходили повістки з військових комісаріатів щодо призову на військову службу за частковою мобілізацією.

До речі, у зв’язку з такою обставиною Рада суддів України відреагувала на такі зміни рішенням, в якому акцентували увагу на тому, що призов на військову службу під час часткової мобілізації суддів та працівників апарату судів може призвести до обмеження конституційного права громадян України на судовий захист. Аргументовано стверджувалося про те, що вибуття судді, який розглядає справу, матиме наслідком його заміну та розгляд відповідної справи спочатку, що, у свою чергу, призведе до затягування строків судового розгляду. Зменшення кількості працюючих суддів також призведе до збільшення навантаження на інших суддів суду, що може негативно вплинути на якість правосуддя. Подібні наслідки матиме й вибуття працівників апарату судів. А відсутність секретарів судових засідань узагалі унеможливить подальший судовий розгляд справ будь-якої спеціалізованої юрисдикції. На підставі таких аргументів, Рада суддів України зверталися до Кабінету Міністрів з проханням про бронювання під час мобілізації військовозобов’язаних суддів та працівників апарату судів, які безпосередньо пов’язані із здійсненням правосуддя [280].

Також, на сьогодні, дуже часто можна зустріти таке поняття, як передислокація. Такий термін, хоча також як і мобілізація, обарвлені військовим підґрунтям. Наприклад, передислокація є нічим іншим, як зміною розташування збройних сил або їх повернення із зони бойових дій до місця їх попередньої дислокації.

Якщо зазначати про зміну порядку роботи суду у Автономній Республіці Крим, то тут мова йде про передислокацію, якщо ж про суди у Донецькій та Луганських областях, то тут необхідно стверджувати про мобілізацію. Однак, що у першому випадку, що у другому, звичніше і правильніше буде зазначати про зміну територіальної підсудності.

Так, ще зовсім недавно ніхто і не мав поняття що таке тимчасово окупована територія, на жаль, зараз з упевненістю можна стверджувати, що це невід’ємна частина території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. До такої частини України належить сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України [95].

Звісно, що законодавець був зобов’язаний прописати та розтлумачити права громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, тим паче забезпечити право на судовий захист, яке передбачено нормами, як національного, так і міжнародного права.

Так, відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [168].

Саме тому, для забезпечення права на судовий захист у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, необхідно змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд [96].

У Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1543/11/10/14-14 відразу ж є роз’яснення порядку розгляду справ, судовий розгляд яких не закінчено [114].

Відповідно до цього роз’яснення, адміністративні справи, що перебували у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, переданих відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до визначених цим Законом судів, розглядаються судами першої та апеляційної інстанцій спочатку [114].

Для розгляду таких матеріалів за допомогою автоматизованої системи документообігу відповідного суду суддя повинен встановити факт надходження позовної заяви місцевого адміністративного суду, розташованого на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та її рух (ухвала про відкриття провадження у справі, ухвала про призначення до судового розгляду справи тощо).

У разі, коли документів, наданих учасниками судового процесу, недостатньо для розгляду справи, суд згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України вживає передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Якщо доказів для ухвалення судового рішення недостатньо через відсутність можливості їх одержання з причин не передачі матеріалів справи, розгляд якої не закінчено судом, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі та роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення за наявності необхідних документів.

Знову ж таки, у Листі Вищого адміністративного суду України, наголошується на тому, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не передбачено зміни підсудності справ або їх передачі, які розглянуті судами, розташованими на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя [114].

Тобто, зміна територіальної підсудності не поширюється на заяви, що подаються після ухвалення судового рішення (про ухвалення додаткового судового рішення, роз’яснення судового рішення, виправлення описки в судовому рішення тощо), заяви, подання клопотання, подані у порядку виконання судового рішення, заяви про видачу виконавчого документа, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, які неможливо розглянути без наявності матеріалів справ, заяви про відновлення втраченого провадження.

У зв’язку з цим, зазначені заяви та подібні матеріали, які надходять до судів, визначених Законом, або інших адміністративних судів, крім розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, що розглядали адміністративні справи, підлягають поверненню заявникові як такі, що не підсудні цьому суду.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не наділено суди повноваженнями витребувати справи з судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У зв’язку з цим, у разі відсутності справи апеляційні скарги, подані на рішення, ухвалені судами, розташованими на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у справах, розгляд яких закінчено, підлягають поверненню.

На перший погляд, такі положення можуть здатися не досить справедливими, оскільки, при наявності вищезазначених обставин, особа позбавляється можливості вирішення її спору шляхом судового захисту.

Однак, з іншого боку, суд також, навіть який передислокувався, не має жодного права вирішити спір без відповідних матеріалів справи, оскільки є велика імовірність у допущенні невиправної помилки. Невірне вирішення спору, прийняття завідомо несправедливого рішення буде ще гіршим висновком, аніж повернення заявникові позову або апеляційної скарги, адже у такому разі особа не позбавляється права звернутися до суду ще раз. Саме тому, не можна казати про порушення права на судовий захист, а навпаки, такими рекомендаціями гарантується законне вирішення судового спору.

У зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя окремими судами в районі проведення АТО, було розроблено та прийнято Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції». Саме цим актом запропоновано змінити територіальну підсудність справ, яким було одночасно доручено Державній судовій адміністрації скласти перелік місцевих і апеляційних судів, розташованих у зоні проведення АТО, в яких неможливо здійснювати правосуддя.

У зв’язку з цим, 02.09.2014, Вищим адміністративним судом України було прийнято розпорядження «Про забезпечення розгляду адміністративних справ, підсудних адміністративним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції», в якому здійснено розподіл судів. Одночасно у розпорядженні було акцентовано увагу на тому, що приймання-передачу справ, розгляд яких не закінчено, необхідно здійснити протягом десяти робочих днів з дня видання розпорядження [288].

За такими правилами територіальна підсудність стосувалася справ, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих у районі проведення антитерористичної операції. Отже, справи, розгляд яких закінчено, до визначених судів не передаються. Передача справ, розгляд яких не закінчено, здійснюється суддею-доповідачем суду, розташованого у районі проведення антитерористичної операції, за правилами 22 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення безпосереднього з’ясування обставин спору, розгляд переданої адміністративної справи починається спочатку [113]. У разі неможливості передачі матеріалів справи, вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення [98].

Тобто, по-перше, ці документи і матеріали стосуються (є похідними) справ, розгляд яких не закінчено і які неможливо передати до суду. При надходженні цих документів суддя повинен з’ясувати, чи зареєстрована справа в автоматизованій системі документообігу відповідного суду та чи не завершено її розгляд, оскільки у разі, якщо справа не зареєстрована або розгляд справи завершено, такі документи і матеріали не підсудні вищерозглянутими судами.

По-друге, таких документів і матеріалів повинно бути достатньо для ухвалення відповідного судового рішення. Якщо під час розгляду цих документів і матеріалів, з урахуванням інших доказів у справі, суд, встановивши, що їх недостатньо для ухвалення відповідного судового рішення, повинен закрити таке провадження і роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення за наявності необхідних документів, яких було б достатньо для ухвалення відповідного судового рішення, або зажадати відновлення роботи суду, в провадженні якого перебуває нерозглянута справа, стосовно якої подано недостатньо документів і матеріалів [113].

Відразу ж оговорюся, що вищезазначене розпорядження «Про забезпечення розгляду адміністративних справ, підсудних адміністративним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції» втратило чинність на підставі розпорядження Вищого адміністративного суду України «Про відновлення роботи Луганського окружного адміністративного суду» від 27.03.2015 № 70 [286]. Відповідно до положень якого відновлено роботу Луганського окружного адміністративного суду у м. Сєвєродонецьк. А тому, голові Харківського окружного адміністративного суду було доручено завершити розгляд справ, провадження за якими було відкрито у відповідності з вимогами Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» щодо територіальної підсудності. Також було доручено головам Луганського та Харківського окружних адміністративних судів здійснити приймання-передачу справ протягом десяти робочих днів з дня видання розпорядження [286].

Натомість, ще раніше, розпорядженням Вищого адміністративного суду України «Про відновлення роботи Донецького окружного адміністративного суду по здійсненню правосуддя у зв’язку із зміною місцезнаходження суду» відновлено роботу Донецького окружного адміністративного суду по здійсненню правосуддя з 22 грудня 2014 року за адресою: м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2. Голові Запорізького окружного адміністративного суду було доручено забезпечити вирішення питань, пов’язаних з відкриттям провадження та розглядом усіх справ, які надійшли до суду до 22 грудня 2014 року відповідно до вимог Закону «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» [287].

Такі розпорядження відповідають вимогам Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції». Так, у вищезазначеному законі передбачено, що Державна судова адміністрація України на підставі прийнятих в установленому законом порядку рішень про зміну меж або завершення антитерористичної операції в разі відновлення належних умов діяльності місцевих судів, апеляційних судів, які знаходяться в районі, де проводилася антитерористична операція, направляє до відповідного вищого спеціалізованого суду подання про можливість відновлення роботи відповідного місцевого, апеляційного суду. Голова відповідного вищого спеціалізованого суду видає розпорядження про відновлення роботи, визначеного в поданні Державної судової адміністрації України місцевого або апеляційного суду.

При цьому, якщо місцеві та апеляційні суди, які розпочали розгляд справ відповідно до зміненої підсудності, після видання головою відповідного вищого спеціалізованого суду розпорядження про відновлення роботи відповідних місцевих або апеляційних судів у зв’язку із зміною меж району або завершенням антитерористичної операції продовжують розгляд таких справ [98].

У зв’язку із зміною місцезнаходження зазначених судів видано Указ Президента України «Про внесення змін до мережі адміністративних судів України» від 12.11.2014 № 866/2014. Цим указом Головам Донецької та Луганської обласних державних адміністрацій доручено ужити в установленому порядку невідкладних заходів щодо забезпечення Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду службовими приміщеннями [336].

Отже, слід відмітити, що зміна територіальної підсудності, передислокація суддів, їх мобілізація, тягнуть за собою проведення великої кількості дій: від прийняття нормативно-правової бази до організації передачі справ. Звичайно, що така процедура порушує звичайний ритм судочинства, але ж ця міра вимушена і проводиться лише з метою збереження права на судовий захист за будь-яких умов. Також, не слід забувати, що при проведенні таких заходів, також необхідно враховувати належне інформування учасників процесу про те, якому саме суду доручили розгляд їхньої справи, інформацію про дату і час слухання. Для цього, як ніколи, стають у нагоді технічні засоби та використання всесвітньої мережі Інтернет. Також, відповідну інформацію висвітлюють у засобах масової інформації, розміщають на сайті судової влади і, таким чином, учасник процесу зможе дізнатися хоча б про місце розгляду справи. Інформацію ж про дату й час слухання можна буде дізнатися за телефоном (розраховувати на повістки в нинішніх умовах не доводиться). Якщо ж справи з однієї установи розподілятимуться між кількома судами, то учасникові процесу доведеться зателефонувати до кожного з них, аби дізнатися, в якому саме розглядатиметься його спір.

Підводячи підсумок вищенаведеному, слід зазначити, що провадження з відновлення втраченої адміністративної справи є виключним та факультативним провадженням у системі адміністративних проваджень, спрямованим на відновлення документів, що відображають зміст та результати адміністративної справи. Провадження з відновлення втраченої адміністративної справи спрямоване на вирішення як загальних завдань адміністративного судочинства, так і на досягнення на цій підставі цілей у межах відповідного адміністративного провадження.

Процесуальна діяльність з відновлення втраченої адміністративної справи здійснюється у формах: 1) відновлення адміністративної справи, втраченої цілком; 2) відновлення частини адміністративної справи; 3) відновлення окремого процесуального документа. В процесі провадження з перегляду судового рішення у відновленій адміністративній справі виконуються такі завдання: 1) специфічні завдання з відновлення адміністративної справи; 2) визначення законності та обґрунтованості судового рішення на основі відновленої адміністративної справи.

<< | >>
Источник: КАЙДАШЕВ РОМАН ПЕТРОВИЧ. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ 2016. 2016

Еще по теме 6.1 Поняття та підстави для перегляду судових рішень у випадку втрати адміністративної справи:

  1. 2.2. Інститут народних засідателів і правові підстави їх участі в цивільних процесуальних правовідносинах
  2. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  3. Вирішення проблем перегляду рішень адміністративних судів у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця
  4. 3.1. Вирішення земельно-правових колізій за юридичною силою джерел права
  5. 1.3. Сучасні концепції адміністративної відповідальності
  6. Місце та роль перегляду судових рішень в адміністративному процесі України у механізмі судового контролю
  7. 6.1 Поняття та підстави для перегляду судових рішень у випадку втрати адміністративної справи
  8. 3.2. Адміністративні санкції за проступки у галузі сільського господарства
  9. Підстави та порядок перегляду адміністративних судових рішень за винятковими і нововиявленими обставинами
  10. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  11. 2.1. Правові засади реалізації правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення адміністративними судами
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -