2.3. Особливості підстав адміністративної відповідальності

Дослідження підстав адміністративної відповідальності представлені в науці адміністративного права досить широко. Так, проблематика підстав адміністративної відповідальності фізичних осіб знайшла відображення в працях А.Б.

Що стосується підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб, то їм була присвячена монографія автора цієї праці [66].

Окремо слід звернути увагу на фундаментальну працю В.К. Колпакова [8], в якій він, розглядаючи стан теоретичних досліджень проблем проступку в українському адміністративному праві виділив шість основних проблем, які розроблялись фахівцями і які він піддає подальшому дослідженню, а саме: 1) з’ясування сутності матеріальної ознаки проступку; 2) наявності такої властивості як караність; 3) співвідношення змісту термінів “правопорушення” і “проступок”; 4) особливостей суб’єктивної сторони щодо необхідності встановлення вини як підстави застосування заходів відповідальності; 5) змісту терміна “адміністративний” у понятті “адміністративний проступок” або “адміністративне правопорушення”; 6) відмежування адміністративного проступку від злочину [8, c. 165].

Що стосується з’ясування сутності матеріальної ознаки проступку, тобто оцінки його з точки зору суспільної шкідливості або суспільної небезпечності, то критерій поділу між цими двома якісними характеристиками діяння напряму залежить від існуючої в суспільстві системи цінностей. На сьогодні мірилом суспільної шкідливості або небезпечності виступає саме суспільна оцінка конкретного діяння, яка виражається у встановленні за його вчинення певного виду відповідальності, причому не обов’язково юридичної.

Другий аспект цього питання полягає в тому, що оцінка ступеня суспільної шкідливості діяння є дуже суб’єктивною і суттєво залежить від рівня розвитку особистості, а іноді навіть від ідеологічних поглядів. Так, наприклад спекуляція за радянських часів вважалася спочатку злочином (суспільно небезпечне діяння), потім адміністративним правопорушенням (суспільно шкідливе діяння), а зараз взагалі вважається нормальною підприємницькою діяльністю. Зміст діяння не змінився, змінилася лише ідеологія, а точніше ідеологічні засади його оцінки.

Таким чином, питання визначення ступеню шкідливості має скоріше морально-ідеологічну природу ніж суто правову.

Але це питання представляє інтерес у зв’язку з проблемою розмежування адміністративних правопорушень і злочинів. Вже звичною стала думка про те, що основною підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок). При цьому проблематичним є те, чому за частину діянь законодавець встановлює адміністративну відповідальність, а за інші – кримінальну і якими критеріями слід користуватись встановлюючи той чи інший вид відповідальності за відповідні правопорушення.

Питання про відмежування адміністративних правопорушень від злочинів є досить розробленим в науковій літературі і практично всі дослідники, яки так чи інакше торкалися у своїх дослідженнях проблеми визначення підстав адміністративної відповідальності, звертали увагу на зазначене питання. При цьому слід погодитись і з твердженням про те, що поділ соціальних відхилень на злочини та адміністративні правопорушення доволі умовний, про що свідчить і сучасна правозастосовча практика, і світовий досвід [174, c. 59].

В узагальненому вигляді існуючи підходи до розмежування адміністративних правопорушень і злочинів можна згрупувати за такими основними напрямками:

1) розмежування здійснюється за формальними ознаками наведеними у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального Кодексу України ;

2) розмежування здійснюється за характером їх протиправності, тобто адміністративне правопорушення полягає у порушенні норм, що регулюють відносини державного управління, а злочин – будь-яких;

3) розмежування здійснюється за комплексом ознак, зокрема таких, як наявність і характер суспільно-шкідливих наслідків, форма вини тощо.

4) розмежування здійснюється за ступенем суспільної шкідливості діянь, що утворюють їх об’єктивну сторону;

Перший підхід є справедливим тільки для порівняння нормативних конструкцій адміністративного правопорушення і злочину як формалізованих підстав адміністративної та кримінальної відповідальності і він не дає відповіді на головне для нас питання.

Другий підхід також не може задовольнити наш інтерес з огляду на те, що серед передбачених КпАП складів адміністративних правопорушень досить багато таких, що не мають жодного відношення до державного управління і з цього приводу зазначений підхід справедливо піддається критиці [159, c. 39].

Третій підхід є цілком справедливим, але він має використовуватись в тих випадках, коли перед суб’єктом правозастосування постає проблема кваліфікації конкретного протиправного діяння як адміністративного правопорушення або як злочину в умовах подібності об’єктивної сторони діяння (наприклад як дрібного розкрадання за статтею 51 КпАП або як крадіжки за статтею 185 КК).

Безумовно найбільш продуктивним є четвертий підхід, адже навіть історично виникнення адміністративної відповідальності було обумовлено прагненням відмежувати менш значні проступки від злочинів і полегшити процедуру розгляду справ про них. Так, зокрема було при розробці проекту судово-поліцейського статуту, який потім набув чинності у 1864 році під назвою „Статут про покарання, що накладаються мировими суддями” [9, c. 85-86], так було й у 1927 році, коли Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Раднарком УСРР видали Постанову “Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства” [175].

Зрозуміло, що діяння, які визнаються адміністративним правопорушеннями мають меншу суспільну шкідливість ніж ті, які визнаються злочинами, а відтак і відповідальність за їх вчинення має бути меншою. Але якими критеріями слід користуватись при оцінці суспільної шкідливості ?

Якщо конкретизувати це питання, то воно має два аспекти: по-перше, якими критеріями користується законодавець, коли вносить до КпАП або КК нові склади і, по-друге, якими критеріями можуть скористатись адресати правових норм для вирішення аналогічного питання.

Для адресатів норм КпАП та КК зазначене питання вирішується досить просто, необхідно тільки оцінити вид і розмір санкції, яка застосовується за те чи інше адміністративне правопорушення або злочин. Цей критерій, зокрема, використаний у статті 12 КК при класифікації злочинів. В цій статті зазначено, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Наприклад, злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

Більш м’якими покараннями відповідно до КК можна вважати штраф, громадські роботи, арешт, виправні роботи тощо. В межах цього Кодексу начебто все логічно. Але КпАП в якості адміністративних стягнень також передбачає штрафи, арешт та виправні роботи. Що стосується арешту і виправних робіт то їх строки є значно меншими ніж для аналогічних кримінальних покарань, а ось для адміністративних правопорушень, за які передбачено застосування адміністративних стягнень у вигляді штрафу, ситуація дещо інша.

Відповідно до частини 2 статті 53 КК, розмір штрафу визначається в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Водночас, багато адміністративних стягнень у вигляді штрафу за КпАП мають розмір, що перевищує тридцять неоподатковуваних мінімумів. Так, наприклад санкція статті 164-4 КпАП складає від 43 до 170 НМДГ, статті 164-12 – від 70 до 100 НМДГ, статті 166-8 – від 100 до 200 НМДГ, а статті 166-7 – від 300 до 500 НМДГ. І таких прикладів у КпАП досить багато.

Таким чином, якщо суспільну шкідливість протиправного діяння оцінювати виходячи із характеру і розміру санкції, яка передбачена за його вчинення, то частина адміністративних правопорушень за своєю суспільною шкідливістю адекватна злочинам невеликої тяжкості. Але в такому випадку постає логічне питання: а чому за діяння однакового рівня суспільної шкідливості передбачені заходи різних видів юридичної відповідальності ?

Такий стан речей змушує шукати інші критерії визначення доцільності віднесення тих чи інших суспільно-шкідливих діянь до категорії злочинів або адміністративних правопорушень.

Одним із таких критеріїв можна вважати не рівень суспільної шкідливості діяння як такий, а характер шкоди, яка завдається цим діянням відповідним суспільним відносинам. Тим більш, що у частині 2 статті 11 КК зазначено, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Тобто в даному випадку звертається увага саме на характер шкоди.

Якщо взяти за основу характер шкоди, що завдається протиправним діянням, то очевидно, що вона повинна мати форму реальних істотних матеріальних або особистих втрат, або виражатись у формі потенційної можливості, загрози таких втрат. Водночас „істотність” є оціночною категорією і в залежності від різних умов вона може мати різні характеристики. Крім того певну проблему представляє оцінка того, з якою формою вини вчинене протиправне діяння, а саме чи охоплювалось умислом винної особи заподіяння зазначеної шкоди.

З урахуванням розмитості критеріїв оцінки суспільної шкідливості діяння, проведення розмежування між адміністративними правопорушеннями і злочинами доцільно було б проводити взагалі за критерієм наявності реальних матеріальних або особистих втрат чи потенційної можливості, загрози таких втрат. З урахуванням цього, на нашу думку слід повернутись до дискусії про доцільність введення у кримінальне право категорії кримінального проступку.

Питання про караність, як ознаку підстави адміністративної відповідальності теж вирішується досить просто. Визначальним фактором для цього є мета застосування адміністративного стягнення. Про караність мова може йти тільки в тому випадку, коли метою застосування стягнення є відплата за вчинене діяння, що характерно для кримінальних покарань. Але ж метою застосування адміністративних стягнень є попереджувальний і виховний вплив і це чітко зазначено у статті 23 КпАП, хоча повністю відкидати елемент покарання при застосуванні адміністративних стягнень за певні види правопорушень теж було б неправильним.

Визначення співвідношення термінів “адміністративне правопорушення” і “адміністративний проступок” не має суттєвого практичного значення з огляду на те, що у статті 9 КпАП вони визначені як синоніми. Але наявність двох термінів може стати в нагоді при створенні єдиного кодифікованого акту про адміністративну відповідальність. При цьому термін “адміністративний проступок” зручно використовувати для позначення відповідних діянь фізичних осіб, а “адміністративне правопорушення” – для узагальненого позначення підстав адміністративної відповідальності як фізичних, так і юридичних осіб. Тобто адміністративний проступок стане різновидом адміністративного правопорушення.

Стосовно змісту терміна “адміністративний” у понятті “адміністративний проступок” або “адміністративне правопорушення”, то на нашу думку, слово “адміністративний” у зазначених поняттях означає, той, за який передбачена адміністративна відповідальність. Така ознака є й у нормативному визначенні адміністративного правопорушення (проступку) у статті 9 КпАП. За цією логікою злочином є діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність, а дисциплінарним правопорушенням – дисциплінарна.

Важливою проблемою в контексті дослідження підстав адміністративної відповідальності є проблема суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень і, зокрема, визначення вини особи у їх вчиненні. Але ця проблема вже була детально розглянута при дослідженні принципу відповідальності за вину в контексті дії принципу верховенства права у сфері адміністративної відповідальності.

Ще одним, досить важливим моментом, що стосується підстав адміністративної відповідальності, є різноманітність суб’єктів, які можуть притягуватись до адміністративної відповідальності. Оскільки такими можуть бути і фізичні, і юридичні особи, а кількість їх різновидів є дуже багатою, це не може не відбиватись і на інших елементах складів правопорушень, що виступають підставами адміністративної відповідальності.

Отже зосередимо увагу на особливостях осіб, що можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності.

Багатоманітність відносин, що є об’єктами адміністративних правопорушень обумовлює і велику кількість різновидів суб’єктів, які є учасниками відносин адміністративної відповідальності. Серед ознак суб’єкта адміністративного правопорушення виділяють ознаки загального суб’єкта, тобто притаманні всім особам, що вчиняють адміністративні правопорушення, та ознаки спеціального суб’єкта. При цьому однією із особливостей суб’єктного складу відносин адміністративної відповідальності слід вважати велику кількість спеціальних суб’єктів.

Якщо загальний суб’єкт адміністративного правопорушення досить добре описаний в літературі, то питанням спеціальних суб’єктів уваги приділялося явно недостатньо.

Традиційно, спеціальним суб’єктом вважається особа, яка може бути визнана суб’єктом конкретного адміністративного правопорушення, а відтак і притягнута до адміністративної відповідальності за умов наявності у неї, крім віку адміністративної відповідальності та стану осудності, певних додаткових ознак.

Такими ознаками, зокрема, можуть бути: громадянство; вік; наявність статусу посадової особи або конкретна займана посада; стан здоров’я або фізіологічний стан особи; родинні зв’язки; професія; род або сфера професійної діяльності; факт наділення певними правами або окремими обов’язками або факт позбавлення суб’єктивного права чи його відсутності; факт попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності; спеціальний правовий статус тощо.

За ознакою громадянства особливості адміністративної відповідальності мають місце для іноземних громадян та осіб без громадянства. Відповідно до статті 16 КпАП, іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України, а питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Певні особливості адміністративної відповідальності мають місце для неповнолітніх, тобто осіб у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у зазначеному віці, застосовуються не визначені КпАП адміністративні стягнення, а заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, статтями 173, 174, 185, 190-195 КпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

Крім того, вік є ознакою спеціального суб’єкта адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 211-1 КпАП. Цією статтею передбачена відповідальність за неявку громадян до військового комісаріату без поважних причин для приписки до призовного пункту, але обов’язок з’явитись за викликом у військкомат для приписки виникає у громадян, яким у рік приписки виповнилося 17 років.

Що стосується посадових осіб, то відповідно до статті 14 КпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Крім того, ще одна особливість адміністративної відповідальності посадових осіб полягає в тому, що у випадках, коли суб’єктами певних адміністративних правопорушень виступають і громадян і посадови особи, розмір стягнення для посадових осіб передбачається вищий ніж для громадян. Так, наприклад, відповідно до статті 53-1 КпАП самовільне захоплення земельної ділянки тягне накладення штрафу на громадян в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від восьми до п’ятнадцяти.

В окремих випадках передбачається адміністративна відповідальність не просто посадових осіб, а осіб, що займають конкретні посади. Так, наприклад, статтею 62 КпАП передбачено відповідальність капітанів або інших осіб командного складу судна чи іншого плавучого засобу за невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами. У свою чергу, статтею 102 КпАП передбачено відповідальність керівників, заступників керівників, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів та служб підприємств, установ і організацій за експлуатацію паливо- і енерговикористовуючого устаткування без засобів автоматичного регулювання, або приладів енергетичного контролю, або теплоутилізаційного обладнання, передбачених проектом, або у разі їх несправності.

Серед ознак спеціального суб’єкта зустрічаються й таки, що відображають стан здоров’я особи. Так, наприклад, статтею 44-1 КпАП передбачено відповідальність особи, хворої на наркоманію, за ухилення від медичного огляду на наявність наркотичного сп'яніння, а статтею 46 встановлюється відповідальність хворих на венеричну хворобу за умисне приховування джерела зараження та осіб, які були у контакті з цими хворими.

Особливістю адміністративної відповідальності, пов’язану із такою характеристикою спеціального суб’єкта як стан здоров’я, є також закріплена у ч.2 статті 30 КпАП заборона застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами (з деякими винятками) до осіб, які користуються цими засобами у зв’язку з інвалідністю.

Фізіологічний стан особи використовується в якості ознаки спеціального суб’єкта у випадках притягнення до адміністративної відповідальності осіб, що знаходились під час вчинення правопорушення у стані сп’яніння (ч.3 ст.127, ст.130 КпАП).

Ознакою спеціального суб’єкта адміністративного правопорушення можуть виступати і його родинні зв’язки з іншими суб’єктами. Так, наприклад статтею 184 КпАП передбачено відповідальність батьків за невиконання ними обов’язків щодо виховання дітей.

Іноді, як ознака спеціального суб’єкта виступає обов’язок, покладений на особу або надане їй право. Таким може бути, зокрема, обов’язок за вироком або рішенням суду відшкодувати майнову шкоду, заподіяну злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам. За ухилення від виконання такого обов’язку статтею 51-1 КпАП передбачено адміністративну відповідальність. Прикладом суб’єктивного права як ознаки спеціального суб’єкта адміністративної відповідальності може служити ч.2 статті 106-1 КпАП, яка передбачає відповідальність землекористувачів або землевласників за невжиття ними на закріплених за ними земельних ділянках заходів щодо знищення дикоростущих конопель чи снотворного маку. В даному випадку в якості ознаки спеціального суб’єкта виступає право землекористування або землеволодіння, надане певній особі.

Крім того, в багатьох випадках законодавством передбачається адміністративна відповідальність осіб, наділених правом управління транспортними засобами (наприклад ст.ст. 121-124 КпАП) або річковими чи маломірними суднами ( наприклад ст.116 КпАП). В окремих випадках ознакою спеціального суб’єкта може бути попереднє позбавлення суб’єктивного права або його відсутність взагалі. Так, наприклад, громадяни у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на зберігання і носіння вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності за ухилення від реалізації такої зброї згідно зі статтею 193 КпАП. А особи, які не мають права керування транспортними засобами, є суб’єктами адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 126 КпАП.

Окремі особливості адміністративної відповідальності мають місце і для представників певних професій. Так, відповідно до вимог статті 29 КпАП, такий вид адміністративного стягнення як конфіскація, якщо вона передбачає вилучення вогнепальної зброї, інших знарядь полювання та бойових припасів, не може бути застосований до людей, для яких полювання є основним джерелом існування. До таких осіб також не може застосовуватись адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права полювання. У свою чергу суб’єктами адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 108 КпАП, яке полягає у грубому порушенні правил експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки при їх експлуатації, можуть бути тільки механізатори. В якості суб’єктів правопорушення передбаченого статтею 165-1 КпАп виступають, крім інших суб’єктів, представники такої професії як адвокати.

Крім професії, в якості ознаки спеціального суб’єкта може використовуватись і род діяльності, яким займається особа або, навіть, сфера діяльності. Так, суб’єктами правопорушення, яке полягає у недотриманні квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу є суб’єкти кінематографії і телебачення (ст.164-8 КпАП), суб’єктами правопорушень передбачених статтями 155, 155-1, 155-2 КпАП є працівники торгівлі, громадського харчування і сфери послуг.

Досить велику групу спеціальних суб’єктів адміністративної відповідальності утворюють суб’єкти, що мають спеціальний правовий статус. До таких можна віднести, зокрема, військовослужбовців, членів дільничних виборчих комісій (ст.186-2 КпАП), громадян - суб’єктів підприємницької діяльності (ст.ст.133-1,133-2,165-1,166-1,166-2 КпАП тощо), суб’єктів цивільного або кримінального процесів, а саме свідків, потерпілих, позивачів, відповідачів, експертів, перекладачів (ст.ст.185-3,185-4 КпАП), тощо.

Суттєві особливості притаманні адміністративній відповідальності військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (стаття 15 КпАП).

В цілому тільки у КпАП передбачено адміністративну відповідальність більш ніж п’ятдесяти видів спеціальних суб’єктів і при вирішенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності тієї чи іншої особи необхідним є ретельне вивчення правового статусу цієї особи і встановлення ознак спеціального суб’єкта.

Ознаки спеціального суб’єкта притаманні і суб’єктам корупційних діянь та інших правопорушень пов’язаних з корупцією, види яких визначені у Законі України “Про боротьбу з корупцією”. Зокрема, у статті 2 цього закону зазначається, що за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави: а) державні службовці; б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад; в) посадові особи місцевого самоврядування.

У статті 3 також зазначено, що у разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

Крім того, у Постанові Пленуму Верховного Суду від 25.05.1998 №13 “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією”, зазначено, що крім названих осіб до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч.1 ст.2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

На сьогодні, суттєвою залишається проблема несуперечливого формулювання складів правопорушень, що вчинюються посадовими особами. У статті 14 КпАП, зазначено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Водночас склади правопорушень в яких суб’єктами виступають і просто громадяни, і посадові особи, сконструйовані без урахування особливостей, викладених у статті 14 КпАП.

Так, наприклад, у статті 59 КпАП встановлено, що забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища, - тягне за собою накладення штрафів на громадян і на посадових осіб.

Виходячи із формулювання статті 14, можна стверджувати, що посадову особу можна притягнути до відповідальності за статтею 59 тільки в тому випадку, якщо до кола її службових обов’язків входить запобігання забрудненню, засміченню тощо. В такому випадку диспозиція статті 59 відносно посадової особи має виглядати таким чином: Невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків, що призвело до забруднення і засмічення вод порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища.

На перший погляд це стало схожим на правопорушення з матеріальним складом, але тут є суттєва відмінність. Відомо, що основними елементами об’єктивної сторони правопорушення є діяння (дія чи бездіяльність), суспільно-шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками. Але, в наведеному нами прикладі між невиконанням або неналежним виконанням своїх обов’язків посадовою особою і забрудненням чи засміченням вод зв’язок має не причинний, а обумовлюючий характер [178, c. 49]. Аналогічна ситуація має місце у статтях 42-2, 46-1, 55, 57, 59-1, 60, 61, 72, 73, 75 КпАП та багатьох інших.

Фахівці з кримінології та адміністративної деліктології звертають увагу на те, що серед факторів того чи іншого явища слід розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умови. Причина в такому вузькому розумінні – це вирішальний активний фактор, який ізначально містить в собі реальну можливість даного наслідку. Умова – відносно пасивний фактор, який впливає на розвиток причинного зв’язку, але такий, що не породжує наслідки. Умова грає роль каталізатора процесу: без необхідних умов не настане наслідок [179, c. 45].

Умова – філософська категорія, яка виражає відношення предмету до оточуючих його явищ, без якого він існувати не може. Сам предмет виступає як щось обумовлене, а умова – як відносно зовнішню предмету багатоманітність об’єктивного світу. На відміну від причини, що безпосередньо породжує те чи інше явище чи процес, умова утворює те середовище, обстановку, в який останні виникають і розвиваються [145, c. 49].

В наведеному прикладі діяння посадової особи не може бути причиною вчинення дій, що призвели до забруднення, засмічення тощо. Діяння посадової особи, що характеризується як невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків виступає умовою, за наявності якої стає можливим вчинення відповідних дій. При цьому ці дії взагалі можуть вчинюватися іншою особою.

Ця обставина і є особливістю, яку необхідно враховувати при нормативному регулюванні притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб. З огляду на це, в багатьох випадках неможливо об’єднувати в одній частині статті конструкцію об’єктивної сторони для громадян і для посадових осіб. Але можливим є встановлення у законодавстві принципів відповідальності посадових осіб.

Ці принципи можуть виглядати таким чином: посадова особа притягується до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків, в тому числі, у випадках:

- коли її дії або бездіяльність обумовили вчинення правопорушень, передбачених у відповідній частині (статті, главі тощо) закону, іншими особами;

- коли її дії або бездіяльність безпосередньо спричинили наслідки передбачені у відповідній частині (статті, главі, тощо) закону.

Іншими словами ми встановлюємо два фундаментальні принципи адміністративної відповідальності посадових осіб: принцип обумовленості і принцип безпосередності.

Крім особливостей зв’язків між елементами об’єктивної сторони правопорушень, які залежать від виду спеціального суб’єкта, слід також звернути увагу на певну залежність між ознаками спеціального суб’єкта і характеристиками суб’єктивної сторони правопорушень.

Справа в тому, що для окремих видів спеціальних суб’єктів встановлення наявності у них відповідних ознак фактично означає визнання вчиненого ним діяння об’єктивно винним, тобто таким, коли правопорушення не може бути вчинене поза волею і свідомістю особи.

Так, наприклад, наявність у особи правового статусу водія свідчить про те, що вона знає правила дорожнього руху і має достатні навички керування транспортним засобом, оскільки набуття такого правового статусу обумовлене наявністю цих знань та навичок, що підтверджується складанням іспитів необхідних для отримання права керування транспортним засобом. Крім того, водієм може стати тільки осудна особа, що також підтверджується відповідними медичними документами. Із цього слідує, що особа, яка є водієм і порушує правила дорожнього руху, завжди здійснює це свідомо. Наприклад перевищення швидкості неможливо без усвідомлення водієм цього факту і, більш того, воно є неможливим поза волею водія. Таким чином, в даному випадку має місце об’єктивно винне діяння, а індикатором цього є наявність у особи, що вчинює правопорушення спеціального статусу.

Аналогічна ситуація має місце і для посадових осіб, оскільки якщо особа займає певну посаду, вона має знати свої посадові обов’язки. Крім цього, об’єктивно винні діяння властиві працівникам торгівлі, громадського харчування чи сфери послуг, членам виборчих комісій, особам щодо яких встановлено адміністративний нагляд тощо.

На перший погляд може скластися враження, що у наведених випадках має місце, так звана, «презумпція вини». Але правова презумпція – це, насамперед, припущення про існування певного факту, що має юридичне значення. Проте в розглянутих ситуаціях здійснюється не припущення, а констатація факту. Це має значення для процедури доказування, оскільки в таких випадках головне встановити наявність події правопорушення і наявність у особи, що його вчинила статусу спеціального суб’єкту. Окремо встановлювати наявність вини потреби вже немає, оскільки про її наявність свідчать два зазначені факти.

Конкретизація спеціальних суб’єктів, яка на перший погляд може здаватись зайвою, має позитивний аспект, який полягає у виключенні можливості спору про наявність вини. А це виключає необхідність застосування процедури правосуддя для вирішення подібних справ, тобто це є аргументом на користь адміністративного порядку їх розгляду.

У законодавстві про адміністративну відповідальність фізичних осіб зустрічаються взагалі безсуб’єктні правопорушення. Так, частиною 2 статті 104 КпАП встановлено, що повторне пошкодження насаджень худобою чи птицею протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В даному випадку діяння вчинюється худобою чи птицею, тобто істотою, яка не може бути суб’єктом правопорушення, а до відповідальності притягується громадянин або посадова особа. при цьому не визначено, в якому зв’язку знаходяться ці особи з худобою чи птицею.

Фактично в усіх розглянутих вище випадках ми маємо справу з недотриманням розглянутого вище принципу об’єктивної обумовленості діяння волею відповідного суб’єкта і адекватного відображення цього діяння у його свідомості.

Отже, можна стверджувати, що різноманітність спеціальних суб’єктів обумовлює необхідність урахування цього як при створенні нормативних моделей складів адміністративних правопорушень, так і при доказуванні факту вчинення такого правопорушення конкретною особою. Тобто, предметом доказування, поряд з іншим, мають бути і ознаки спеціального суб’єкта, а наявність окремих видів спеціальних суб’єктів, зокрема посадових осіб, часто вимагає доказування наявності обумовлюючого зв’язку між їх діями або бездіяльністю та діянням, що утворює об’єктивну сторону правопорушення.

Ознаки адміністративної відповідальності притаманні не тільки відносинам, де суб’єктом, до якого в адміністративному порядку застосовуються стягнення за правопорушення, виступає фізична особа, але й відносинам за участю юридичних осіб. Подібні відносини регулюються Законами України “Про відповідальність підприємств, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування”, “Про виключну морську (економічну) зону України”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про банки і банківську діяльність” та багатьма іншими.

Дискусії про можливість визнання юридичних осіб суб’єктами відносин адміністративної відповідальності ведуться досить давно. Ще за радянських часів послідовними прихильниками цієї точки зору виступали Є.В. Додін [180], В.Л. Наумов [181; 182], В.Новоселов [183] та інші дослідники. У пострадянський період у науці адміністративного права юридичні особи були фактично визнані повноцінними суб’єктами відносин адміністративної відповідальності. Зокрема, в Україні проблемам адміністративної відповідальності юридичних осіб були присвячені роботи Є.В. Додіна [160; 184], Д.М. Лук’янця [66], О.Т. Зими [185], І.В. Март’янова, Г.Й. Ткач [186] та інших. Досить активно проблеми адміністративної відповідальності досліджуються в Російський Федерації [187 – 194]. Починаючи з середини 90-х років минулого сторіччя відповідна інформація стала з’являтись у підручниках та навчальних посібниках з адміністративного права [195 – 199].

Більш того, логічним розвитком уявлень про юридичну особу як суб’єкта відносин адміністративної відповідальності стало законодавче закріплення відповідних положень у нових Кодексах про адміністративні правопорушення Російської Федерації, Білорусі, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану. Водночас окремі науковці зберігають негативне відношення до ідеї юридичної відповідальності юридичних осіб, вважаючи визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності однією із тенденцій, що руйнують цілісність інституту адміністративної відповідальності [200, c. 51].

Е.Б. Хохлов та В.В. Бородин звертають увагу на те, що першочергова мета, яка стояла перед дослідниками феномену юридичної особи, - обгрунтування розмежування майна корпорації і учасників цієї корпорації, а також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети об’єднує теорії юридичної особи і дозволяє всім ним чудово обслуговувати потреби сучасного капіталістичного обігу. Юридична особа постає в якості суб’єкта як публічного, так і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні, кримінальні та трудові відносини від свого власного імені і відповідаючого в рамках цих відносин власним майном. [201, c. 153–156]

Відповідно до статті 80 Цивільного Кодексу України, юридичними особами є організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Крім того, статтею 81 встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.

Як відомо, для правопорушника відповідальність полягає у виконанні додаткових обов’язків обтяжуючого характеру або обмеженні його прав, а відтак із наведених у ЦК України ознак юридичної особи слідує, що відносно них існує можливість застосування санкцій різноманітного характеру:

- володіння відокремленим майном зумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру ( стягнення недоїмки, штрафу, пені тощо);

- можливість набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав (цивільна правоздатність та дієздатність) зумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад ст.37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” передбачено застосування до конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування, а також тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення такими суб’єктами положень цього Закону);

- організаційна єдність зумовлює можливість застосування санкцій, які направлені на ліквідацію цієї єдності ( наприклад статтею 53 Закону України “Про захист економічної конкуренції” передбачено, що якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище).

Таким чином, юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто здатна нести відповідальність, причому не тільки цивільно-правову, але й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрямок впливу на юридичних осіб, виключно через майно. Водночас адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрямки впливу [66, c. 74–75].

Багато європейських країн, зіткнувшись з проблемою різкого зростання правопорушень і злочинів, що вчинюються корпораціями та іншими юридичними особами, давно пішли шляхом введення інституту відповідальності юридичних осіб не тільки за вчинення адміністративних, але й кримінальних правопорушень. Зокрема їх кримінальна відповідальність встановлена у Франції, Фінляндії, Бельгії, Данії, Японії, Канаді, США, Кореї, Голландії, Норвегії, Австрії і деяких інших країнах. Адміністративна відповідальність юридичних осіб, причому кодифікованими актами, введено в Німеччині, Італії і Португалії. Слід відмітити, що даний інститут самим широким чином використовується у праві Європейської Спільноти [202, c. 90]. Іноді у літературі зустрічається згадування і про так звану “квазікримінальну”, а за суттю адміністративно-кримінальну відповідальність юридичних осіб. Зокрема така відповідальність передбачена законодавством Швеції, Італії і Бельгії. В Італії, наприклад, така відповідальність передбачена за порушення законодавства про свободу конкуренції, у Бельгії – у податковій, митній та сільськогосподарській сферах [203, c. 69–70].

В літературі домінує думка, що для правопорушень юридичних осіб характерним є те, що винесення лише індивідуального покарання у відношенні правопорушуючого члена спільноти оказує на саму юридичну особу недостатній превентивний вплив. Значна шкода, що завдається правопорушеннями юридичних осіб і отримана господарcька вигода неспівставими з розміром індивідуального покарання, який як правило незначний і при його визначенні необхідно враховувати майнове становище особи. При цьому з поля зору випадає те, що юридична особа, яка отримує вигоду від цього, залишається поза впливом закону [203, c. 90–91].

Цікаву точку зору висловлює з цього приводу В.Б. Россинський. Зокрема, він відмічає, що введення до КпАП РФ інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, кваліфікація як правопорушення значного числа вчинюваних ними діянь, встановлення таких жорстких адміністративних санкцій як для самих юридичних осіб, так і для їх посадових осіб обумовлюються наступними обставинами. Необхідні заходи щодо виконання положень норм і правил, направлених на: забезпечення життя і здоров'я громадян; охорону власності; забезпечення безпеки в промисловості, будівництві, енергетиці, на транспорті; охорону навколишнього природного середовища; забезпечення політики держави у області підприємницької діяльності, фінансів, податків і зборів, ринку цінних паперів; дотримання порядку в митній справі і деяких інших, часто не тільки виходять за рамки основної діяльності юридичних осіб, але й вимагають від них істотних матеріальних, трудових і інших витрат, суперечать економічним інтересам цих організацій. Природно, що такі порушення юридичних осіб нерідкі в процесі їх економічної і організаційно-господарської діяльності. Застосування при здійсненні подібних правопорушень серйозних адміністративних санкцій покликане забезпечити дотримання юридичними особами встановлених норм і правил всупереч їх економічним інтересам. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб в сучасних умовах стає могутнім важелем державного регулювання економіки. Основною особливістю цього інституту на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб є не тільки його правоохоронна, але й фіскальна спрямованість [204].

Хоча існування адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні є фактом правової реальності, ступінь впорядкованості відповідних відносин, у порівнянні з адміністративною відповідальністю фізичних осіб, значно менший. Зокрема, не існує єдиного кодифікованого нормативного акту, який би визначав основні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб, порядок провадження по справах про відповідні правопорушення та інші важливі моменти. Водночас правовому регулюванню відносин адміністративної відповідальності юридичних осіб притаманні багато спільних рис з відносинами адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Розглядаючи ознаки суб’єкта правопорушення юридичної особи слід звернути увагу на те, що не кожний колективний суб’єкт наділений правовим статусом юридичної особи може бути суб’єктом правопорушення. Такими, зокрема, не можуть бути державні органи або органи місцевого самоврядування, за винятком мабуть бюджетних правопорушень. Враховуючи закріплений в Цивільному Кодексі України поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права, можна сказати, що суб’єктами правопорушення можуть бути переважно юридичні особи приватного права і це є найбільш суттєвою узагальненою характеристикою суб’єкта правопорушення.

Що стосується інших характеристик, то вони визначаються в кожному конкретному законі, яким встановлюється адміністративна відповідальність юридичних осіб. Так, наприклад, у статті 1 Закону України “Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” зазначається, що відповідальність несуть підприємства, їх об'єднання, установи та організації незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту, виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика. Ознакою суб’єкта в даному випадку є види діяльності, яки він здійснює.

Відповідно до статті 27 Закону України “Про рекламу” відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, виробники реклами та розповсюджувачі реклами. Причому такими можуть бути як юридичні так і фізичні особи. У свою чергу, відповідно до статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” відповідальність несуть суб'єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг.

В окремих випадках, суб’єктами правопорушень можуть виступати групи юридичних осіб. Так, відповідно до статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи, поряд з юридичними і фізичними особами, також на об’єднання та суб’єктів господарювання у вигляді групи суб’єктів господарювання.

Відмінності, які відрізняють фізичних і юридичних осіб як суб’єктів правовідносин, обумовлюють і особливості нормативної моделі адміністративної відповідальності цих осіб. До таких особливостей, зокрема можна віднести такі:

- відсутність у юридичних осіб власних психічних характеристик;

- участь юридичних осіб у правовідносинах через уповноважених представників;

- наявність у юридичних осіб внутрішньої організаційної структури;

- специфічні параметри оцінки діяльності юридичних осіб.

Наявність таких особливостей обумовлює проблеми з існуванням і реалізацією відносно юридичних осіб таких принципів, як принцип відповідності об’єкта реакції адресату норми, принцип належної спрямованості реакції, принципі дієвості реакції та деяких інших.

Відсутність у юридичних осіб власних психічних характеристик впливає, в першу чергу, на зміст суб’єктивної сторони правопорушення юридичної особи. Хоча, в цілому немає сенсу заперечувати її повну відсутність. Більш того, ціла низка наукових праць присвячена, поряд з іншим в тому числі і характеристиці елементів суб’єктивної сторони правопорушень юридичних осіб [185; 207; 208; 209].

Крім того, ця особливість не дає можливості використовувати відносно юридичних осіб переважну більшість традиційних обставин, що виключають, обтяжують або пом’якшують адміністративну відповідальність.

Участь юридичних осіб у правовідносинах через уповноважених представників обумовлює той факт, що часто до відповідальності за вчинення певного правопорушення одночасно притягуються і юридична особа, і фізична особа, що входить до складу юридичної особи. Підставою адміністративної відповідальності в даному випадку виступає складне правопорушення [66, c. 94–96], а з точки зору окремих авторів в даному випадку реалізується принцип двосуб’єктної відповідальності [194, c. 53–54].

Ця обставина змушує передбачити у нормативній моделі адміністративної відповідальності положення про те, що притягнення до відповідальності юридичної особи не виключає відповідальності її посадової особи і, крім того, необхідним є узгодження строків накладення стягнень на юридичних осіб та на посадових осіб. Проблема полягає в тому, що відповідно до статті 38 КпАП, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а строки застосування різноманітних санкцій до юридичних осіб вимірюються, як правило, роками. Усунути такий дисбаланс строків можливо за рахунок розповсюдження для таких випадків правила, що використовується для юридичних осіб і на їх посадових осіб.

І, нарешті, параметри оцінки діяльності юридичних осіб, наприклад, обсяг реалізації товарів за рік чи розмір доходу або вартість виробленої (реалізованої) продукції, дають можливість співвіднести розмір санкції, що до них застосовується з масштабами їх фінансово-економічної діяльності.

Таким чином, можна констатувати, що у порівнянні з іншими видами юридичної відповідальності, адміністративної відповідальності є властивою багатосуб’єктність, що має бути враховано при удосконаленні її нормативної моделі.