<<
>>

4.1. Охорона та захист державного кордону як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави

Україна, як і будь-яка суверенна держава, має свій державний кордон, охорона та захист недоторканності якого є однією з функцій держави [482, с.279]. Наша країна не має жодних територіальних претензій до сусідніх держав, проводячи політику миру й добросусідства, разом з тим вона піклується про зміцнення своєї національної безпеки, одним із напрямків якої є охорона та захист державного кордону, що відмічається переважною більшістю адміністративістів та закріплюється у нормативно-правових актах України.

Слід безперечно підтримати позицію А. С. Сіцінського, що Україна не має на меті відмежовуватися від світу, який її оточує, а прагне до створення на своїх кордонах контролю, який би враховував передовий світовий досвід [509, с.49]. Ми також погоджуємося з думкою Д. М. Бахраха, який зазначає, що державний кордон виконує дві основні функції: забезпечує безпеку країни і служить передовою лінією контактів з іншими країнами, сприяє встановленню добросусідських відносин з ними [211, с.433].

Однак, незважаючи на те, що охорона та захист державного кордону розглядаються науковцями як один із напрямків забезпечення національної безпеки, терміни для його характеристики використовуються різні. Так, наприклад, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, Б. М. Габрічідзе, О. В. Дьомін, О. П. Коренєв, С. М. Кузнєцов, А. С. Сіцінський, О. Г. Чернявський, С. Д. Хазанов, Х. П. Ярмакі використовують термін «охорона державного кордону» [172, с.120; 181, с.486; 211, с.433; 258, с.405; 508, с.3; 572, с.38]; О. П. Альохін, О. О. Кармолицький та Ю. М. Козлов – «захист та охорона державного кордону» [189] С. В. Ківалов – «забезпечення охорони державного кордону» [173, с.787]; Ю. М. Козлов – «захист державного кордону» [338, с.162].

З іншого боку, аналіз зазначених та інших наукових праць з цієї проблематики дозволяє зробити висновок про їх одноманітність щодо характеристики охорони та захисту державного кордону, оскільки у переважній більшості випадків у них містяться загальні положення законодавчих актів з цих питань, а саме законів України «Про державний кордон України» [14] та «Про Державну прикордонну службу України» [54].

Відома окрема монографічна праця А. С. Сіцінського, яка так і називається «Державне управління у сфері охорони державного кордону: організаційно-психологічні засади», однак у ній аналізується лише один із аспектів управління у цій сфері, а саме – управління персоналом Державної прикордонної служби України [509]. Більше того, у переважній більшості випадків охорона та захист державного кордону розглядаються вченими лише як засоби забезпечення зовнішньої безпеки, з чим ми не можемо погодитись, тому що перетинання кордону є двостороннім, тобто у двох протилежних напрямках, а отже, і загрози при цьому можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зважаючи на ці та інші проблемні питання у сфері забезпечення режиму державного кордону, у цьому підрозділі буде зроблено спробу проаналізувати правові засади охорони та захисту державного кордону; розглянути категорійний апарат з досліджуваних питань; розрізнити такі поняття як «охорона державного кордону» та «захист державного кордону»; охарактеризувати види загроз, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України і відповідно до яких обираються відповідні засоби забезпечення режиму державного кордону.

Правові засади охорони та захисту державного кордону закріплені в Конституції України, численних законодавчих та підзаконних актах. Так, у ст. 2 Основного Закону України зазначено, що «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». У ст. 17 вказано, що «забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом». Згідно зі ст. 92 Конституції, до питань, які визначаються виключно законами України, віднесено «правовий режим державного кордону».

Як зазначено у преамбулі Закону України «Про державний кордон України» [14], «Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України, виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України.

Державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються». У цьому ж Законі визначено поняття державного кордону як «лінії і вертикальної поверхні, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору» (ст. 1). Зазначено, що державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2).

На думку дисертанта, потребують семантичного уточнення сформульовані у цьому Законі поняття «захист державного кордону» та «охорона державного кордону». Так, у ст. 2 Закону України «Про державний кордон України» зазначено, що захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів. Охорону державного кордону України визначено як невід’ємну складову загальнодержавної системи захисту державного кордону, яка полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

По-перше, вважаємо нелогічним визначення спочатку поняття захисту державного кордону, а потім – охорони державного кордону, оскільки захистові, який є наслідком (засобом, заходом) припинення неправомірної діяльності осіб, що порушують недоторканність державного кордону, завжди передує охорона, сутність якої полягає у попереджувальній та наглядовій діяльності.

По-друге, не можна погодитись з тим, що «охорона державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону», оскільки охорона та захист є самостійними категоріями і не охоплюються одна одною. Вони є елементами більш широкої за змістом категорії, якою, на думку дисертанта, є забезпечення режиму державного кордону. Якщо схематично зобразити ці категорії, то вони будуть мати такий вигляд: забезпечення: охорона + захист. По-третє, вважаємо недоречним відносити до заходів захисту державного кордону політичні, дипломатичні, економічні, бо вони більш характерні для забезпечення режиму державного кордону, а не для його захисту. Захист здійснюється шляхом застосування військових, прикордонних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, технічних, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних заходів, а також цілої низки кримінально-правових та адміністративно-правових засобів переконання та примусу.

Зважаючи на наведені міркування, ст. 2 Закону України «Про державний кордон України» доцільно було б викласти у такій редакції:

«Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення режиму державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і здійснюється під час його охорони та захисту на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, у повітряному та підводному просторі військовими формуваннями та правоохоронними органами держави з метою забезпечення його недоторканності.

Забезпечення режиму державного кордону України здійснюється шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави щодо охорони та захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України».

Слід вказати, що охороні державного кордону України, на відміну від його захисту, у Законі України «Про охорону державного кордону України» присвячено окрему статтю. Так, у ст.27 Закону зазначено, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря – на Збройні Сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні Сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються цим Законом, законами України «Про Державну прикордонну службу України» [54], «Про оборону України» [17], «Про Збройні Сили України» [15], іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

На думку дисертанта, охорона державного кордону України здійснюється під час реалізації Державною прикордонною службою України і Збройними Силами України таких заходів: прикордонного нагляду та контролю [54; 398, с.3-5], пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення випадків незаконного їх переміщення; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення охорони державного кордону України; попередження злочинів та адміністративних правопорушень; запобігання в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; організації відповідно до законодавства прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, які мають намір його набути та змушені були незаконно перетнути державний кордон України; встановлення за погодженням з Державною митною службою України та Міністерством транспорту України режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, контроль за його додержанням; перевірки в осіб, які прямують через державний кордон України, документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України; надання дозволу на перетинання державного кордону у спрощеному порядку; надання дозволу щодо вильоту і посадки повітряних суден з аеропортів (аеродромів), у яких відсутні пункти пропуску через державний кордон України; зупинення та огляду в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів самостійно, а за їх межами – разом з органами ДАІ МВС України транспортних засобів, а також перевірки документів, що посвідчують особу водія та пасажирів; виконання польотів на літальних апаратах Державної прикордонної служби України на повітряних трасах, за маршрутами поза трасами, а також за встановленими маршрутами у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах та виключній (морській) економічній зоні України; здійснення плавання на кораблях, катерах, суднах забезпечення по всій акваторії внутрішніх вод, територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, підходах до берега, будь-яких причалів (пристаней) і здійснення висадки на них особового складу Державної прикордонної служби України; надання дозволів на заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води; зупинення та огляду в установленому порядку суден і плавзасобів, що ведуть промисел риби та інших водних живих ресурсів, здійснюють пошук, дослідження та операції, пов’язані з таким промислом, виконують інші роботи у виключній (морській) економічній зоні України та територіальному морі; координації діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із охороною державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму [76] і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

До заходів захисту державного кордону варто віднести такі: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; припинення правопорушень, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; недопущення в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; прийняття у взаємодії з органами внутрішніх справ і органами Служби безпеки України рішень про видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, які затримані в межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, видворення цих осіб; охорону, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду; участь у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань [208, с.119]; здійснення згідно з дорученнями правоохоронних органів України затримання в пунктах пропуску осіб, які прямують через державний кордон України та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України; вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; розгляд справ про правопорушення, накладання стягнень або передачу матеріалів про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснення особистого огляду затриманих, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду здоров’ю людей; тримання осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях [352, с.151]; обмеження або тимчасова заборона у випадках, які спричиняються обставинами, пов’язаними із забезпеченням охорони державного кордону України, проведення навчань і бойових стрільб, виконання різних робіт, переміщення транспортних засобів, плавзасобів і доступу осіб на окремі ділянки місцевості чи об’єкти у прикордонній смузі, контрольованих прикордонних районах, за винятком робіт на будовах, що виконуються відповідно до міжнародних договорів, та на будовах державного значення і робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха та осередків особливо небезпечних інфекційних захворювань; затримання суден, що допускають порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України або норм міжнародного права, і доставлення їх в один з відкритих для заходження іноземних невійськових суден портів України; тимчасове обмеження мореплавства та заборона виходу у море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у територіальному морі та внутрішніх водах України; заборона сходження на берег і перебування на березі членам екіпажів іноземних невійськових суден та інших осіб, що перебувають на них і допустили правопорушення під час плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України; у взаємодії з митними та іншими державними органами здійснення заходів щодо недопущення незаконного переміщення через державний кордон України вантажів та іншого майна, стосовно яких законодавством встановлено заборони і обмеження, вилучення таких вантажів та іншого майна в разі здійснення спроби переміщення їх через державний кордон України або самостійно в ході проведення оперативно-розшукових заходів та передача їх за призначенням у встановленому порядку; запрошення осіб до підрозділів Державної прикордонної служби України для з’ясування обставин незаконного перетинання державного кордону України, порушення режиму державного кордону, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, а також інших правопорушень, розгляд яких належить до компетенції Державної прикордонної служби України [398, с.3-5].

Таким чином, різниця між охороною та захистом державного кордону полягає у тому, що охорона здійснюється з метою попередження протиправного його перетинання, а коли таке протиправне перетинання вже сталося, то здійснюється захист кордону. Варто зазначити, що не є порушеннями правил перетинання державного кордону України вимушене його перетинання особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені у стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин.

Охорона та захист державного кордону пов’язані із функціонуванням відповідних адміністративно-правових режимів, а саме: 1) режиму державного кордону України, який визначено як «порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України»; 2) прикордонного режиму, який встановлюється у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який регламентує правила в’їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України; 3) режиму у пунктах пропуску через Державний кордон, тобто порядку перебування і пересування всіх осіб і транспортних засобів у межах території прикордонних залізничних і автомобільних станцій, морських і річкових портів, аеропортів і аеродромів, відкритих для міжнародного сполучення, а також здійснення іншої діяльності, пов’язаної з пропуском через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна [76].

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державний кордон України» у приміщеннях і місцях, де здійснюється прикордонний контроль, Державна прикордонна служба України встановлює додаткові режимні правила, що регламентують порядок допуску в них осіб, які беруть участь у контролі та обслуговуванні пасажирів і транспортних засобів закордонного прямування, відправленні з пунктів пропуску транспортних засобів, що вибувають за кордон і прибувають в Україну, а також інші обмеження для запобігання незаконному перетинанню державного кордону України.

У ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» до загроз національним інтересам і національній безпеці України у сфері безпеки державного кордону України віднесено: поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатню ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; нелегальну міграція; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося; незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України [55; 277, с.3-5].

Аналіз наведених положень Закону України «Про основи національної безпеки України» дозволяє зробити висновок про те, що основна особливість охорони та захисту державного кордону як одного із напрямів забезпечення внутрішньої безпеки держави полягає у тому, що загрози, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам України, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Так, до зовнішніх загроз у цій сфері можна віднести ті з них, які надходять ззовні, тобто від інших держав. Переважна більшість таких загроз перерахована у ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України». Так, у ст.19 Закону України «Про державний кордон України» зазначено, що у разі загрози поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб на території України або іноземної держави сполучення через державний кордон України на загрожуючих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено, або встановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон України.

До внутрішніх загроз державному кордону можна віднести: сепаратистські настрої усередині країни; нелегальне перетинання кордону України фізичними особами (громадянами, іноземцями та особами без громадянства), що проживають на території України; незаконне переміщення через кордон наукових та культурних цінностей України, фінансових коштів, інформації, яка становить державну таємницю, інших видів охоронюваної інформації тощо; конфлікти та інші провокації на державному кордоні України; особи, яким згідно із законодавством тимчасово обмежено виїзд з України; корупційні діяння та злочини у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України; особи, які прямують через державний кордон з боку України та розшукуються за підозрою у вчиненні злочину, переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінального покарання та в інших випадках, передбачених законодавством України.

У науковій літературі виділяють різні види забезпечення (охорони, захисту) режиму державного кордону: 1) політичний, який здійснюється на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах і покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному просторі – на війська протиповітряної оборони України; 2) санітарний, який здійснюється з метою запобігання занесенню небезпечних інфекційних хвороб із-за кордону на територію України і за межі України [181, с.471]. Подібну точку зору підтримують й інші вітчизняні та зарубіжні вчені [173, с.786-791; 172 с.120-127].

На думку дисертанта, крім зазначених видів охорони та захисту державного кордону, які влучніше назвати засобами, необхідно виділити дипломатичні, економічні, військові, імміграційні та екологічні. Так, дипломатичні засоби охорони та захисту державного кордону використовуються для врегулювання невирішених прикордонними представниками України або їх заступниками питань, які вирішуються у дипломатичному порядку. Такі засоби використовуються для: відстоювання національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера; забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торговельно-економічних та інших інтересів; вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій; забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики.

Економічні засоби охорони та захисту державного кордону використовуються для забезпечення економічних інтересів за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, що у сукупності складають митну справу, яку визначено як порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил. Економічні засоби охорони та захисту державного кордону використовують митні органи (спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці), одним із завдань яких є захист економічних інтересів України (п. 2 ст. 11 Митного кодексу України) [6].

Військові засоби охорони та захисту державного кордону використовуються під час територіальної оборони України, яку визначено як систему загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період з метою: охорони та захисту державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил); охорони та оборони важливих об’єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями; організації та здійснення евакуаційних заходів; проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах; захисту населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними актами та диверсіями; підтримання правового режиму воєнного стану.

Безпосереднє керівництво територіальною обороною країни покладається на заступника Міністра оборони України – командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи.

Імміграційні засоби охорони та захисту державного кордону застосовуються органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби та Служби безпеки, які реалізують державну політику з питань міграції та національної безпеки, спрямованої на активізацію протидії незаконній міграції. До основних завдань протидії незаконній міграції необхідно віднести: недопущення проникнення на територію України осіб, які незаконно прибувають в Україну і не заявляють у встановленому порядку про свій намір набути статус біженця чи отримати притулок, втратили підстави для подальшого перебування в Україні і ухиляються від виїзду з неї, переховуються та уникають контактів з компетентними державними органами; перекриття транснаціональних каналів незаконної міграції на державному кордоні України та за її межами; припинення протиправної діяльності фізичних і юридичних осіб, які незаконно переправляють мігрантів в Україну та (або) транзитом переміщують їх через територію України; посилення контролю за додержанням правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства.

В Указі Президента України від 9 січня 1999 року № 4 «Питання імміграційного контролю» [70] з метою вдосконалення роботи, спрямованої на спрощення формальностей під час перетинання державного кордону та запобігання незаконній міграції в Україну було вказано, що координацію роботи, пов’язаної з боротьбою з незаконною міграцією, здійснює Міністерство внутрішніх справ України. Забезпечення проведення міграційної роботи є одним із завдань МВС, що закріплено у п. 3 Положення про Міністерство внутрішніх справ України. Участь у протидії незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів є однією із функцій органів (підрозділів) Державної прикордонної служби України. Нелегальну міграцію у ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначено як один із видів загроз національним інтересам і національній безпеці України.

Міграційні тенденції, що сформувалися протягом останніх десяти років, свідчать про активну участь України у світових міграційних процесах. Кінець XX – початок XXI століття характеризується різкими змінами структури і характеру міграційних потоків. Так, якщо за період з 1990 по 1993 роки населення країни за рахунок імміграційних процесів збільшилося на 565,4 тис. чоловік, то протягом 1994–2001 років внаслідок виїзду з України чисельність населення зменшилася на 669,4 тис. чоловік. Некерованість міграційних процесів створює значну небезпеку для національних інтересів України, тому вони потребують ефективного регулювання з боку держави з метою максимального збереження її трудового та демографічного потенціалу [108].

Екологічні засоби охорони та захисту державного кордону використовуються органами державної прикордонної служби України разом із спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади і посадовими особами у районах несення служби з метою контролю за збереженням природних ресурсів, додержанням правил промислової та іншої діяльності, охороною довкілля.

Отже, механізм охорони та захисту державного кордону України досить складний і потребує пошуку й впровадження нових, надійних та економічно обґрунтованих засобів його забезпечення, удосконалення прикордонного контролю, підвищення ефективності комплексного використання сил та засобів із широким залученням до охорони та захисту державного кордону населення [398, с.3-5; 566, с.3]. Наскільки довго буде тривати цей процес, залежить від того, як швидко Україна стане повноправною європейською державою з авторитетним міжнародним іміджем [509, с.49]. Процес розбудови державного кордону України, забезпечення його охорони й захисту має ґрунтуватись на принципах Гельсінського заключного акта з питань безпеки й співробітництва в Європі про непорушність кордонів, територіальну цілісність, суверенітет і єдність держави, гарантування національної безпеки, законності, дотримання прав і свобод громадян, зміцнення добросусідських відносин із суміжними державами.

<< | >>
Источник: ПОНОМАРЕНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2008. 2008

Еще по теме 4.1. Охорона та захист державного кордону як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -