<<
>>

2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України

Служба безпеки України як державний правоохоронний орган спеціального призначення забезпечує національну (державну) безпеку України у певних напрямках. У науковій літературі такі напрямки класифікуються, як правило, залежно від методів та засобів, які застосовуються під час оперативно-розшукової діяльності, та мети їх застосування.

Так, Ю. П. Битяк до таких напрямків відносить: 1) контррозвідувальну діяльність, яка полягає у виявленні, запобіганні, припиненні розвідувальної та іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди безпеці України; 2) боротьбу з корупцією і організованою злочинністю, сутність якої полягає у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті шпигунства, терористичної діяльності, організованої злочинності, корупції, незаконного обігу зброї і наркотичних засобів, контрабанди та інших злочинів; проведенні дізнання і попереднього слідства в справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України; виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті діяльності незаконних збройних формувань, окремих осіб і громадських об’єднань, які мають за мету насильницьку зміну конституційного ладу України, вирішують інші завдання у сфері боротьби зі злочинністю; 3) розвідувальну діяльність, під якою розуміється комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного вирішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, пов’язаних з національною безпекою [181, с.458].

Такі ж самі напрямки забезпечення національної безпеки України виокремлюють С. В. Ківалов, О. П. Коренєв, В. С. Четверіков, Б. М. Габрічідзе, О. Г. Чернявский, С. М. Кузнєцов [172, с.108-109; 173, с.783; 258, с.397-398; 563, с.406-407; ].

У цілому ми погоджуємося з думкою наведених авторів про доцільність виділення трьох основних напрямів діяльності СБУ (контррозвідувальної, розвідувальної та боротьби зі злочинністю) щодо забезпечення національної безпеки.

Проте аналіз нормативно-правових актів, які регулюють оперативно-службову діяльність Служби безпеки України [18], дає підстави зробити висновок про два загальні (основні) напрями її діяльності: 1) діяльність, метою якої є захищеність людини, суспільства і держави від зовнішніх загроз та 2) діяльність, метою якої є захищеність людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз. У свою чергу, кожен із цих напрямків поділяється на ряд так званих «піднапрямків», які є похідними від завдань та повноважень цього правоохоронного органу. Так, до напрямків оперативно-службової діяльності, метою яких є захищеність людини, суспільства та держави від зовнішніх загроз і які у зв’язку з цим складають основу діяльності СБУ щодо забезпечення зовнішньої безпеки, можна віднести: 1) захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; 2) розкриття злочинів проти миру і безпеки людства; спроб втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; 3) реагування на воєнно-політичну нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України; 4) протидія міжнародному тероризму.

Вважаємо за доцільне зазначені напрями оперативно-службової діяльності СБУ щодо забезпечення зовнішньої безпеки закріпити у ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» [20] як її завдання (зараз серед завдань цього правоохоронного органу у сфері забезпечення зовнішньої безпеки визначено лише такі: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; розкриття злочинів проти миру і безпеки людства; спроб втручання у внутрішні справи України з боку інших держав).

Функції оперативно-службової діяльності СБУ щодо забезпечення зовнішньої безпеки реалізуються шляхом добування, аналітичної обробки оперативно-розшукової інформації, проведення дізнання та слідства, здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній, інформаційній та інших сферах.

Варто зазначити, що наприкінці 2005 р. було прийнято Закон України «Про Службу зовнішньої розвідки України» [59], що є правонаступником розвідувального органу Служби безпеки України, який ліквідовано. Відповідно до ст. 1 цього Закону Служба зовнішньої розвідки України є державним органом, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах. У ст. 3 Закону закріплено основні завдання цього правоохоронного органу, які спрямовані на забезпечення зовнішньої безпеки.

У цьому підрозділі ми проаналізуємо другий напрям оперативно-службової діяльності СБУ, метою якої є захищеність людини, суспільства та держави від внутрішніх загроз. Цей напрямок оперативно-службової діяльності Служби безпеки України реалізується під час:

1. Забезпечення охорони державної таємниці.

2. Попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, підслідних СБУ.

3. Протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, які діють на території України.

4. Протидії зрощенню бізнесу і політики.

5. Протидії поширенню тероризму [368, с.72].

6. Протидії використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів.

7. Протидії створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використання в інтересах певних сил діяльності військових формувань і правоохоронних органів держави.

8. Протидії проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.

Очевидно, що ці напрямки оперативно-службової діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки доцільно закріпити у ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» як її завдання (зараз серед завдань цього правоохоронного органу у сфері забезпечення внутрішньої безпеки визначено лише такі як: охорона державної таємниці; запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України).

Розглянемо виокремлені напрямки оперативно-службової діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави більш детально. Як зазначалося вище, одним із напрямків діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки є забезпечення охорони державної таємниці, яку у ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» [27] визначено як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. У ст. 5 цього ж Закону зазначено, що спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

До повноважень СБУ щодо забезпечення охорони державної таємниці слід віднести такі:

1) подання на призначення державного експерта з питань таємниць на підставі пропозицій керівників відповідних державних органів, Національної академії наук України, підприємств, установ і організацій (ст. 9 Закону України «Про державну таємницю»);

2) погодження розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю, змін до них (ст. 9 Закону України «Про державну таємницю»);

3) погодження висновків про скасування рішень щодо віднесення інформації до міждержавних таємниць з відповідними посадовими особами держав – учасниць міжнародних договорів України про взаємне забезпечення збереження міждержавних таємниць (ст.

9 Закону України «Про державну таємницю»);

4) подання пропозицій про віднесення інформації до державної таємниці, її розсекречення, проведення експертизи щодо визначення ступеня секретності відомостей, прийняття рішень у зв’язку із закінченням строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці (ст. 9 Закону України «Про державну таємницю»);

5) реєстрація рішення державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 11 Закону України «Про державну таємницю»);

6) формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю [125], в офіційних виданнях на підставі рішень державних експертів з питань таємниць (ст. 12 Закону України «Про державну таємницю»);

7) встановлення строку ступеня секретності інформації (ст. 13 Закону України «Про державну таємницю»);

8) надання дозволів на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею та їх скасування (ст. 20 Закону України «Про державну таємницю»);

9) надання згоди на створення, реорганізацію чи ліквідацію режимно-секретних органів (підрозділів) (ст. 20 Закону України «Про державну таємницю»);

10) затвердження разом із Міністерством охорони здоров’я України переліку психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці (ст. 23 Закону України «Про державну таємницю»);

11) проведення перевірки громадян у зв’язку з їх допуском до державної таємниці (ст. 24 Закону України «Про державну таємницю»);

12) здійснення контролю за додержанням законодавства про державну таємницю, завдяки чому Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також одержувати у зв’язку з виконанням цих повноважень безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов’язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ і організацій незалежно від їх форм власності (ст.

37 Закону України «Про державну таємницю») [27].

Слід підкреслити, що: по-перше, наведені повноваження СБУ щодо забезпечення (охорони та захисту) державної таємниці закріплені у різних розділах та статтях Закону України «Про державну таємницю»; по-друге, Служба безпеки України названа у цьому ж Законі спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці; по-третє, повноваження СБУ щодо забезпечення державної таємниці у Законі України «Про Службу безпеки України» закріплено лише у загальному вигляді, тобто без деталізації її окремих прав та обов’язків у цій сфері. Сказане стосується і повноважень інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці, що їх у досить загальному вигляді закріплено у ст. 5 Закону України «Про державну таємницю». Беручи до уваги ці моменти, Закон України «Про державну таємницю» вважаємо за доцільне доповнити окремою статтею з назвою: «Суб’єкти забезпечення державної таємниці та їх повноваження». До того ж, у цьому Законі словосполучення «охорона таємниці» варто замінити на «забезпечення таємниці» (у відповідних відмінках), з більш широким значенням, яке крім охоронних заходів включає і захисні. Тоді мова йтиме не лише про охорону державної таємниці, а й про її захист.

Варто зазначити, що в Законі України «Про Службу безпеки України» охорона державної таємниці (будемо використовувати словосполучення, яке закріплене у Законі, хоча свої міркування з цього приводу ми висловили вище) закріплена як завдання (ст. 2), обов’язок (ст. 24) та право СБУ (ст. 25) [20]. А в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 6) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках визначено як одну із підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності [18].

Одним із напрямків діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки є запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів, підслідних СБУ. Відповідно до ст. 112 Кримінально-процесуального Кодексу України у справах про злочини, передбачені статтями 109 («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»), 110 («Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»), 111 («Державна зрада»), 112 («Посягання на життя державного чи громадського діяча»), 113 («Диверсія»), 114 («Шпигунство»), 201 («Контрабанда»), 209 («Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»), 258 («Терористичний акт»), 261 («Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення»), 294 («Масові заворушення»), 305 («Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів»), 328 («Розголошення державної таємниці»), 329 («Втрата документів, що містять державну таємницю»), 330 («Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави»), 332 («Незаконне переправлення осіб через державний кордон України»), 333 («Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю»), 334 («Порушення правил міжнародних польотів»), 359 («Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації»), 361 («Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку»), 361-1 («Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут»), 361-2 («Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації»), 362 («Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї»), 363 («Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється»), 363-1 («Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»), 422 («Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості»), 436 («Пропаганда війни»), 437 («Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни»), 438 («Порушення законів та звичаїв війни»), 439 («Застосування зброї масового знищення»), 440 («Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення»), 441 («Екоцид»), 442 («Геноцид»), 443 («Посягання на життя представника іноземної держави»), 444 («Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист»), 446 («Піратство»), 447 («Найманство») Кримінального кодексу України [5], досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328 («Розголошення державної таємниці»), 329 («Втрата документів, що містять державну таємницю»), 422 («Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості»), будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем»), 365 («Перевищення влади або службових повноважень»), 366 («Службове підроблення»), 367 («Службова недбалість»), 423 («Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем»), 424 («Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень»), 425 («Недбале ставлення до військової служби»), 426 («Бездіяльність військової влади») Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов’язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі й ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу» [22], та особами, посади яких віднесено до 1–3 категорій посад державних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів.

Хоча перераховані злочини і містяться у різних розділах Кримінального кодексу, їх об’єднує одна загальна ознака – всі вони разом і кожен з них окремо становить загрозу для внутрішньої безпеки України. Запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів Службою безпеки України здійснюється під час оперативно-розшукової та слідчої діяльності (дізнання), розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням наведених злочинів. Так само, як і охорона державної таємниці, попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів у Законі України «Про Службу безпеки» визначено як завдання (ст. 2), обов’язок (ст. 24) та право (ст. 25) СБУ.

Слід зазначити, що серед учених-правників немає єдності щодо розуміння сутності таких напрямків боротьби із злочинністю як попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів [269, с.4; 397, с.4; 490, с.11]. Не вдаючись до аналізу конкретних думок вчених з цього приводу, зазначимо, що під попередженням (запобіганням) злочинів ми розуміємо вжиття заходів, як правило оперативно-розшукових, спрямованих на недопущення здійснення протиправних діянь або усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Виявлення злочину полягає у встановленні як самої події злочину, так і особи (осіб), яка його вчинила. Факт виявлення події злочину слугує підставою для порушення кримінальної справи. Припинення, на думку дисертанта, – це діяльність щодо недопущення завершення розпочатого злочину. Способи припинення злочинів залежать від конкретних обставин і можуть бути різними (порушення кримінальної справи, застосування заходів примусу та інші. Під розкриттям злочину ми розуміємо з’ясування усіх обов’язкових для встановлення істини фактів, які стосуються як події злочину, так і особи (осіб), яка його вчинила. Варто відзначити деяку термінологічну подібність між термінами «виявлення» та «розкриття» злочинів, на що неодноразово вказувалось у науковій літературі. На думку дисертанта, основним критерієм розмежування між цими видами правоохоронної діяльності є те, що виявлення злочинів є прерогативою оперативно-розшукових підрозділів, а розкриття – слідчих.

Протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, які діють на території України, як один із напрямків діяльності СБУ полягає у здійсненні її органами та підрозділами контррозвідувальних заходів із застосування специфічних методів і засобів з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм такої діяльності проти України. Порядок використання методів і засобів при здійсненні контррозвідувальної діяльності визначається нормативними актами [18; 20]. Принциповим, на думку дисертанта, має бути те, що такі методи і засоби не повинні завдавати шкоди життю, здоров’ю, честі і гідності людей. Цей напрямок діяльності СБУ у Законі України «Про Службу безпеки України» закріплено як одне з її завдань (ст. 2) та обов’язок (ст. 24).

Одним із небезпечних явищ у нашій державі є злочинне зрощення бізнесу і політики (влади), протидія чому також належить до основних напрямків діяльності СБУ. На відміну від попередніх напрямків, цей не отримав законодавчого закріплення як завдання чи повноваження СБУ, однак пріоритетність протидії зрощенню бізнесу і політики визначена в іншому законодавчому акті, який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, а саме Законі України «Про основи національної безпеки України» (ст. 7). Небезпечність зрощення бізнесу і політики (на думку дисертанта, більш влучним є використання замість слова «політика» слова «влада», оскільки переважна більшість сучасних політичних партій фінансується бізнесовими структурами, що, до речі, і не заборонено) полягає у тому, що така влада буде насамперед відстоювати (лобіювати) власні інтереси, а не державні. Яскравим прикладом цього є сучасна політична ситуація в нашій країні (енергетичні, цукрові, автомобільні, податкові, приватизаційні та інші кризи, які безпосередньо пов’язані із прізвищами відомих політиків та державних діячів). Протидія СБУ зрощенню бізнесу і політики полягає у здійсненні її органами та підрозділами заходів із застосування специфічних методів і засобів з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинних діянь у цій сфері, зокрема, корупційних, а також у розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням таких злочинів.

До напрямків діяльності СБУ щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави слід віднести протидію поширенню тероризму, під яким у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» [52] розуміється суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Ми вважаємо, що із цього визначення поняття тероризму необхідно виключити слова «ні в чому не винних людей», оскільки за логікою використання таких слів виходить, що суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом вчинення протиправних дій щодо винних в чомусь людей тероризмом не вважається, що не відповідає дійсності.

Під протидією тероризму необхідно розуміти діяльність щодо попередження (запобігання), виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності [197, с.92; 368, с.74], яка визначена у цьому ж Законі як діяльність, що охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»). У ст. 4 цього Закону Служба безпеки України визначена головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю.

Служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах, визначених чинним законодавством, повноважень виключно з метою отримання упереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції, оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій, які можуть використовуватися терористами; здійснює досудове слідство у справах про злочини, пов’язані з терористичною діяльністю; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їх сімей.

Координацію діяльності суб’єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України [208, с.117], на який покладається: розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною метою; збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами; організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб’єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій; організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань; участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб’єктами, які ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності; взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.

Окремо як напрямок забезпечення СБУ національної безпеки від внутрішніх загроз варто виділяти протидію використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження на території України. Важливість цього напрямку правоохоронної діяльності СБУ полягає у надзвичайно великій небезпеці такої зброї. Злочинна діяльність, під час якої використовуються з терористичною метою ядерні, хімічні, бактеріологічні (біологічні) та інші засоби масового ураження або їх компоненти, інші шкідливі для здоров’я людей речовини, засоби електромагнітної дії, комп’ютерні системи та комунікаційні мережі, дістала назву технологічного тероризму [420, с.16-27]. Протидія СБУ використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів полягає у здійсненні її органами та підрозділами заходів із застосування специфічних методів і засобів з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинних діянь, предметом яких є зазначені об’єкти (речовини), а також у розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням таких злочинів [231, с.77]. Здійснення таких заходів реалізується у ході виконання повноважень СБУ. Так, наприклад п. 17 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що СБУ зобов’язана брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

До напрямків діяльності СБУ щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз необхідно віднести також протидію створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використання в інтересах певних сил діяльності військових формувань і правоохоронних органів держави. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю [5]. Поняття військових формувань та правоохоронних органів визначені у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України». Так, перші визначено як формування, утворені відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз; другі – як органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій [55].

Протидія створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави полягає у здійсненні комплексу оперативно-службових та слідчих дій, які спрямовані на попередження, виявлення, припинення і розкриття відповідних злочинних діянь, а також у розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням таких злочинів.

У період загострення політичної боротьби та інтенсифікації створення місцевих органів міліції, громадських формувань правоохоронної спрямованості діяльність СБУ щодо протидії використанню в інтересах певних політичних сил діяльності військових формувань і правоохоронних органів держави має надзвичайно важливе значення для забезпечення внутрішньої безпеки. На думку дисертанта, оперативно-службові заходи СБУ мають у першу чергу бути спрямовані на попередження та виявлення заполітизованості військових формувань і правоохоронних органів, підтримання ними певних політичних сил та їх лідерів, тобто дотримання ними принципу позапартійності (ст. 6 Закону України «Про Службу безпеки України»). Але варто підкреслити, що чинна процедура призначення силових міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади за квотами депутатських фракцій у Верховній Раді України, які утворюють коаліційну більшість, ускладнює дотримання їх керівниками принципу позапартійності.

Як зазначено у Проекті доповіді «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році», що підготовлена в рамках виконання Розпорядження Президента України від 6 травня 2006 року № 66/2006-рп «Про підготовку щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України», «принцип деполітизації передбачає заборону використання силових інститутів держави для досягнення політичних інтересів окремих угруповань чи осіб. При цьому деполітизація сектора безпеки не повинна заважати реалізації працівниками силових структур їх законних політичних прав. Водночас принцип деполітизації не може бути ширмою для безвідповідальності при реалізації завдань державної політики безпеки і оборони, визначеної в законах та нормативно-правових актах України» [493, с.106].

Сепаратизм та намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України створюють реальну небезпеку для внутрішньої безпеки України, а тому протидія цьому антидержавному явищу органами та підрозділами СБУ є надзвичайно важливим напрямком їх діяльності. Ми поділяємо думку В. Кременя, який свого часу у зверненні до освітян, науковців і студентів України зазначав, що «історичний досвід нагадує нам, що отаманщина та міжрегіональна «руїна» рано чи пізно закінчувалися для України «пропащим часом» бездержавності, культурного занепаду та втрати національного обличчя. Останні події в світі переконливо доводять, що сепаратизм відкриває дорогу хаосу, насильству і тероризму» [307].

Сепаратистські тенденції у ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначені як загроза національним інтересам і національній безпеці України. Про антисоціальний та антидержавний характер сепаратистських проявів зазначається у нормативно-правових актах Верховної Ради України та Президента України. Так, у Постанові Верховної Ради України «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» від 1 грудня 2004 р. № 2215 вказувалось, що «сепаратистські прояви мають штучний характер і зумовлені прагненням конкретних осіб та політичних сил задовольнити свої неправомірні корпоративні та політичні інтереси». У зв’язку з цим було постановлено: 1) рішуче засуджувати будь-які рішення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, прийняті після 21 листопада 2004 року і які суперечать Конституції та законам України, прояви сепаратизму з боку окремих державних діячів, керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також інших осіб, сприяння у будь-який спосіб таким проявам з боку громадян іноземних держав, що створюють загрозу суверенітету та територіальній цілісності держави; 2) Генеральній прокуратурі України та Службі безпеки України невідкладно дати правову оцінку діянням окремих осіб, що спрямовані на порушення територіальної цілісності України, і за наявності правових підстав вирішити питання про притягнення їх до відповідальності [66]. В Указі Президента України «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» передбачалось зосереджувати зусилля на деполітизації релігійного середовища, недопущенні спроб перетворення релігійного чинника на знаряддя етнічного чи територіального сепаратизму [78].

Протидія СБУ проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України полягає у здійсненні комплексу оперативно-службових та слідчих дій, які спрямовані на попередження, виявлення, припинення і розкриття відповідних злочинних діянь, а також у розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням таких злочинів.

Варто зазначити і те, що Кримінальний кодекс України не містить терміна «сепаратизм», однак кримінальна відповідальність за такі дії передбачена ст. 110 Кримінального кодексу України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».

Отже, чітке визначення напрямів діяльності СБУ щодо забезпечення національної безпеки України від внутрішніх загроз, яке має отримати відповідне закріплення у Законі України «Про Службу безпеки України» шляхом визначення її структури, формулювання завдань, функцій та повноважень її органів та підрозділів, аналізу яких присвячено наступний підрозділ, дозволить підвищити якість захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і самої держави – Україна.

<< | >>
Источник: ПОНОМАРЕНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України:

  1. Система електронних платежів Національного банку України
  2. 2.3.2. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
  3. Система електронних платежів Національного банку України
  4. Національний банк України: історія створення, статус і функції
  5. Перспективи переходу Національного банку України до режиму монетарної політики, що базується на ціновій стабільності
  6. Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  7. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  8. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  9. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  10. 2.4. Адміністративно-правові відносини, що складаються в управлінні забезпеченням національної безпеки Службою безпеки України
  11. Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВІД ВНУТРІШНІХ ЗАГРОЗ СЛУЖБОЮ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  12. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  13. 2.2. Напрямки забезпечення національної безпеки України Службою безпеки України
  14. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  15. 2.4. Адміністративно-правові відносини, що складаються в управлінні забезпеченням національної безпеки Службою безпеки України
  16. Національний банк України як суб’єкт регулювання ліквідності банків України
  17. Принципи діяльності Національного банку України у сфері рефінансування банків
  18. РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ У СФЕРІ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -