<<
>>

Інститут адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб у системі юридичної відповідальності

Інститут адміністративної відповідальності є одним із важливих інститутів адміністративного права, що виступає важливим засобом охорони громадського порядку і якому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності.

За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки адміністративно-правових відносин, а й відносин, урегульованих нормами фінансового, екологічного, трудового, митного, а в деяких випадках - цивільного права та процесуальних галузей.

Статтею 92 Конституції України [114] адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона вважається наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Аналіз наявної емпіричної бази переконує, що на сьогодні не вщухають наукові дискусії щодо природи юридичної відповідальності, у тому числі її видового розмаїття, підстав, принципів, специфіки функціонального наповнення, правового регулювання тощо. Ще у 80-х рр. ХХ ст. відомий правознавець О. Лейст зауважив, що поняття «юридична відповідальність» і низка її ключових проблем, безперечно, є предметом дискусії, яка не припиняється протягом тривалих років і в процесі якої закономірно постає потреба в уточненні та розробці методологічних питань, без чого неможливе вироблення загальновизнаного її поняття. На думку дослідника, проблему спричиняє не стільки наявна кількість точок зору й визначень відповідальності, скільки умоглядність деяких із них, відірваність їх від чинного законодавства та практики застосування [129, с. 17]. Схожою ситуація є також відносно усвідомленням суті адміністративної відповідальності як складової юридичної відповідальності.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено чіткого тлумачення зазначеного поняття: у другому розділі КУпАП «Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність» лише зазначено умови її настання (за правопорушення, передбачені КУпАП, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності), а також її міра (адміністративне стягнення, що застосовується з метою перевиховання правопорушника й запобігання правопорушенням).

Не викликає сумнівів, що специфіка цього нормативного акта передбачає наявність чіткої дефініції зазначеного поняття. Більше того, окремі науковці взагалі пропонують змінити існуючу назву КУпАП на Кодекс про адміністративну відповідальність [69, с. 196], адже зміст цього документа напряму пов’язаний з інститутом відповідальності в сфері адміністративних правовідносин. Проте, як бачимо, законодавчо донині не розроблено концепцію відповідальності, не визначено її принципи та складові.

Проблема поглиблюється й тим, що єдиного та чіткого розуміння поняття «адміністративна відповідальність» немає не лише в законодавстві, а й у науковій літературі. На сьогодні питання однозначного й остаточного визначення цього поняття та його закріплення в законодавстві є досить затребуваним, про що свідчить наявна кількість досліджень, оприлюднених протягом останнього десятиріччя. З огляду на це, варто виокремити роботи, які найбільш дотичні до нашого дослідження, зокрема ті, в яких принаймні побіжно розкривається адміністративна відповідальність стосовно фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних. Так, серед вітчизняних досліджень вирізняється робота О. Аніної «Іноземці та особи без громадянства в адміністративно-деліктному процесі» [15], у якій авторка вивчає правовий статус іноземців та осіб без громадянства як суб’єктів адміністративно- деліктного провадження. Дисертаційне дослідження В. Галунько «Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства в Україні» передбачає виявлення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із правовою реалізацією іноземців своїх повноважень у сфері адміністративно- правової відповідальності та визначення їх правового статусу [50].

Серед подібних робіт - дослідження таких українських і російських учених, як В. Палько [165], О. Зима [70], С. Фетісова [231], О. Жильцов [75], Б. Нефьодов [153], В. Олефір [159] та ін.

Аналіз зазначених робіт переконує, що окремі аспекти досліджуваної проблеми досить ґрунтовно розкрито у вітчизняній науці, проте помітною прогалиною все ж залишається комплексне вивчення адміністративної відповідальності зазначеної вище категорії осіб на території України.

Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені здебільшого пропонують власне суб’єктивне бачення цієї категорії з позиції проведених ними досліджень. Крім цього, як зазначає Н. Грищук, на сьогодні в Україні ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій доктрині не склалося «європейського» уявлення про зміст і форми адміністративної відповідальності. Так, розуміння

адміністративної відповідальності не виходить за межі правового наслідку правопорушення осіб, на яких спрямоване управлінське законодавство, хоча має охоплювати також правові наслідки недотримання норм адміністративного права органами державної влади та їх посадовими особами під час здійснення управлінської діяльності [60, с. 115]. Тому, аналізуючи найпоширеніші визначення, спробуємо виокремити найбільш загальні характерні риси цього поняття, які дають змогу якнайповніше відобразити природу адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб країн ЄС в Україні.

Так, заслуговує на увагу дефініція адміністративної відповідальності, запропонована В. Колпаковим, який уважає, що адміністративна

відповідальність - це примусове з додержанням установленої процедури застосування уповноваженим суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником [105, с. 290].

Застосовуючи поняття адміністративної відповідальності суто відносно суб’єктів проступку, Р. Денчук визначає її як обов’язок фізичних і юридичних осіб понести негативні наслідки правопорушень у вигляді адміністративних стягнень, передбачених нормами адміністративного права [66, с. 135].

Більш комплексним і повним є усвідомлення зазначеного феномена П. Макушевим: «адміністративна відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності, який реалізовують усі органи юридичної відповідальності (постає на підставі норм права, за порушення правових норм, конкретизується юрисдикційними актами компетентних органів, пов’язаний із державним примусом). Водночас цей вид відповідальності є складовою адміністративного примусу, відповідно, набуває всі його ознак (наприклад, реалізовується в межах позаслужбового підпорядкування)» [135, с.

92].

Отже, практично в кожному з наведених визначень першочергово підкреслюється міра примусу як головна складова поняття адміністративної відповідальності. Вітчизняні науковці доводять, що це явище є цілком закономірним, адже успадкована від радянських часів методологічна база з її так званим державоцентризмом передбачає першочергово «орієнтацію на тотальний примус, заборони, каральні санкції як головний спосіб вирішення продовольчої, господарської, житлової, енергетичної та інших проблем» [102, с. 85]. Тому не випадково автори низки визначень акцентують увагу саме на санкціях правових норм, заходах адміністративного примусу, з огляду на що адміністративну відповідальність вони усвідомлюють як:

- примусове застосування до правопорушників в установленому законом порядку уповноваженими органами та посадовими особами адміністративних стягнень [170, с. 82];

- реалізація всіх адміністративно-правових санкцій (каральних,

відшкодувальних і санкцій реального виконання [42, с. 161];

- модель механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, що мають форму стягнень [133];

- сукупність адміністративних правовідносин, що виникають з огляду на застосування уповноваженими органами до осіб, які вчинили адміністративний проступок, особливих санкцій - адміністративних стягнень [10];

- одна з форм державного осуду, що полягає у впливі відповідних органів державного управління та посадових осіб на правопорушників у межах санкцій адміністративно-правових норм [139];

- реалізація адміністративно-правових санкцій, застосування

уповноваженим органом або посадовою особою адміністративних стягнень відносно громадян та юридичних осіб, які вчинили правопорушення [5, с. 335336];

- засіб (вид) адміністративного примусу [72, с. 55];

- застосування частини заходів адміністративного примусу, тобто адміністративних стягнень [210, с. 88].

Такий самий, зведений до застосування санкцій, «каральний» підхід застосовує і Г. Бондаренко, на думку якого, адміністративна відповідальність - це «форма реагування держави на правопорушення, що полягає в застосуванні повноважними державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, визначених законодавством; це обов’язок правопорушника відповісти за свою протиправну поведінку та зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми» [31, с.

84].

Беручи до уваги факт застосування державними органами каральних адміністративних санкцій як своєрідну форму реагування на правопорушення, А. Комзюк визначає адміністративну відповідальність як «... застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру й накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, установленими нормами адміністративного права» [6, с. 6].

Прихильником подібного підходу є А. Васильєв, який у «Науково- практичному коментарі до Кодексу України про адміністративні

правопорушення» цілком завбачливо підкреслює: ретельний аналіз законодавства про адміністративну відповідальність показує, зокрема, що термінологічно прикметник «адміністративний» (застосовно і до

«адміністративна відповідальність») першочергово вказує не на сферу суспільних відносин, де відбуваються ці протиправні діяння (тобто не на сферу державного управління), а на те, що за вчинення зазначеного правопорушення застосовується примусовий захід, тобто міра одного з видів державного примусу [98].

З огляду на це, цілком логічним є той факт, що окремими авторами адміністративна відповідальність усвідомлюється як один із двох видів адміністративного примусу. Ця відповідність має дві відмінні ознаки: фактична підстава адміністративної відповідальності - адміністративний проступок - і міра відповідальності, що за своєю природою належить до адміністративних заходів [138, с. 9]. Дійсно, адміністративним правом передбачено, що відповідальність є складовою примусу. У ст. 23 КУпАП України зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності, а отже, наведене визначення є цілком правильним, хоча й сповна не розкриває суті поняття. Тому цілком погоджуємося з позицією В. Колпакова щодо некоректності ототожнення адміністративної відповідальності з примусом [102, с. 88].

Схожими в цьому сенсі є визначення, у яких підкреслюються різноманітні обмеження, як матеріального, так і морального, особистісного характеру.

Наприклад, Д. Додін уважає, що адміністративна відповідальність - це визначення державними органами через застосування адміністративно- примусових заходів обмежень майнових, а також особистих благ та інтересів за здійснення адміністративних правопорушень [8, с. 228].

Проте вже найменший аналіз наведених визначень, співставлення їх теоретичного змісту з реаліями практики правової системи України дає змогу констатувати їх неповноту. На нашу думку, слід обережно підходити до визначень, що мають «каральний» характер, оскільки вони суттєво звужені та не розкривають головну мету адміністративної відповідальності. Критично підходячи до аналізу усвідомлення зазначеного поняття сучасниками, Н. Грищук цілком справедливо зауважує, що «у вітчизняній доктрині адміністративного права, вочевидь, не повною мірою розуміють суть адміністративної відповідальності з позиції не її вияву (як негативних наслідків протиправної з позиції адміністративного права поведінки), а призначення та мети» [60, с. 115].

Так, не випадково окрім факту санкцій, стягнень, часто підкреслюється мета їх застосування, реакція державних органів, що виражається в засудженні діяння, у негативній оцінці вчиненого, реалізації компетентним органом права пред’явлення звинувачень певній особі, здійснення професійної оцінки протиправного діяння, а також, у разі негативних результатів оцінки, - застосування до винної особи адміністративного стягнення [26].

І. Г алаган ураховує також і виховний фактор (факт несприйняття, осуду діяння тощо), наявність особливого виду проступку, факт забезпечення безпеки суспільних відносин та ін. Адміністративну відповідальність він трактує як застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами й службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється в негативних для них наслідках, які вони зобов’язані виконати, адже їх метою є покарання, виправлення й перевиховання, а також охорона суспільних відносин у сфері державного управління [48, с. 41]. Зазначений підхід, який можна іменувати «виховним», варто визнати хоча й не повним, проте досить правомірним, адже ст. 23 КУпАП передбачено, що «адміністративне стягнення ... застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття.» [96].

Елементи засудження проступку та загальної негативної оцінки цього явища підкреслено у визначенні С. Г ончарука, згідно з яким адміністративна відповідальність - це «специфічна форма негативного реагування з боку держави ... на відповідну категорію протиправних проявів (передусім, адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли ці правопорушення, повинні відповісти перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії та понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку [56, с. 19].

Підхід І. Слубського має нормативно-регулятивний характер,

підкреслюючи, що адміністративна відповідальність є реакцією державних органів на вчинене діяння, заборонене законом, яка полягає в осуді діяння, у «негативній оцінці» учиненого. Негативна оцінка адміністративної провини - самостійний захід впливу, реалізований компетентним (юрисдикційним) органом. Підставою для застосування адміністративного стягнення є відповідний правозастосовний акт. Останній є постановою, що негативно оцінює поведінку винного та власне визнає його винним. Для пояснення та розуміння адміністративної відповідальності ця ознака є також істотною.

Дослідник застерігає, що негативну оцінку під час притягнення винного суб’єкта до адміністративної відповідальності не можна зводити до разового, одноактного впливу. Певною мірою вона є перманентною, адже фіксується у власне факті правопорушення, відображається в протоколі про адміністративне правопорушення, висловлюється під час розгляду справи, підсумовується у відповідній постанові [209, с. 281].

Не варто також зводити розуміння адміністративної відповідальності до суто контролюючої діяльності держави. Адже така відповідальність є результатом правової оцінки висновків або результатів контролю. Більше того, вона не залежить від контрольних проваджень і такими провадженнями не породжується. Вона, на відміну від дисциплінарної, є компетенцією інших за правовою природою і статусом суб’єктів, а не тих, що здійснюють контрольні (управлінські) функції. Відповідно, різною є й правова природа відносин, що виникають: а) між суб’єктом та об’єктом контролю; б) між суб’єктом проступку й носієм юрисдикційних повноважень [102, с. 88].

Найбільш повними та конкретизованими визначеннями адміністративної відповідальності, на нашу думку, слід уважати ті, що враховують не лише наявність особливого виду проступку - адміністративного, специфіку стягнень і реакцію уповноваженого органу, а й порядок притягнення до відповідальності, урегулювання нормами адміністративного права та ін. Серед таких дефініцій особливо вирізняється позиція К.Л. Бугайчука, на думку якого адміністративна відповідальність - це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, установлених нормами адміністративного права [8, с. 229].

До такого переліку нерідко додають ще одну ознаку адміністративної відповідальності: вона реалізуються за умов неслужбової непідлеглості [10, с. 434]. Дійсно, адміністративна відповідальність застосовується органом чи посадовою особою, яким порушник не підпорядковується за родом своєї діяльності. Ключовим моментом є те, що цей вид юридичної відповідальності застосовується органами виконавчої влади і реалізується під час здійснення ними функцій державного управління, причому порядок її реалізації встановлюється нормами адміністративного права та закріплюється у відповідних нормативно-правових актах.

Вивчення напрацювань науковців у цій сфері надає можливість констатувати, що це поняття вчені розглядають як один з інститутів адміністративного права; ефективний засіб запобігання правопорушень і забезпечення правопорядку; форму забезпечення одного із заходів примусу (стягнення); різновид юридичної (правової) відповідальності; певний стан суспільних відносин, що виникає внаслідок порушення законодавства.

Адміністративна відповідальність є особливим видом юридичної відповідальності, їй властиві всі ознаки останньої. Зазвичай правову відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу. Її розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, реалізацію, застосування й здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру. Водночас правопорушник, як фізична, так і юридична особа, відповідає перед державою за неправомірну поведінку.

У цьому сенсі адміністративній відповідальності властива низка специфічних рис, що відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Так, вона настає зазвичай за особливий вид правопорушень - адміністративні. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також під час звільнення від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що мають ознаки злочинів, які не становлять значної суспільної небезпеки.

Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та майнової відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються багатьма органами й посадовими особами, яким таке право надано законодавчими актами. Їх повний перелік наведено в спеціальному розділі КУпАП. Незважаючи на те, що в окремих випадках адміністративні стягнення застосовуються районними (міськими) судами (суддями), адміністративна відповідальність є позасудовим видом правової відповідальності. Між органами (посадовими особами), що накладають адміністративні стягнення, та правопорушниками відсутні службові відносини. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності особливий, він суттєво відрізняється від кримінального й цивільного процесів і дисциплінарного провадження. Крім цього, адміністративну відповідальність урегульовано нормами

адміністративного права, що містять вичерпні переліки адміністративних

проступків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження і в сукупності становлять її нормативну основу [8, с. 228].

Аналізуючи адміністративну відповідальність як особливий різновид юридичної відповідальності, А. Агапов виділяє в якості її характерних рис такі:

1) адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, що не становлять високого ступеня суспільної небезпеки. Зважаючи на зазначене, каральні санкції держави за такі протиправні діяння йменуються адміністративними проступками (правопорушеннями). Водночас, на відміну від таких проступків, злочин становить значно вищий ступінь небезпеки для суспільних і приватноправових інтересів;

2) адміністративне право завжди є наслідком протиправної дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи. Учасниками правовідносин у цій сфері завжди є суб’єкти публічно-правової сфери (галузі загальнодержавних інтересів). Ідеться про органи виконавчої влади й наділені її повноваженнями посадові особи. Усі види правової відповідальності накладають органи (посадові особи) держави. Водночас обов’язковим учасником адміністративних правовідносин завжди є орган виконавчої влади або виконавчо-розпорядчий орган місцевого самоврядування (муніципальний орган);

3) адміністративна відповідальність здебільшого наступає внаслідок правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватноправових інтересів [2, с. 10].

Уже найменші спроби аналізування доводять, що такий підхід вражає дещо применшеним значенням категорії, що вивчається, у системі юридичної відповідальності. Так, викликає сумнів положення щодо «невисокого» ступеня небезпеки при тому, що здебільшого береться до уваги посягання на загальнодержавні інтереси, що вже не може бути незатребуваним, адже безпека держави передбачає національну, економічну, екологічну, інформаційну та ін. Унаслідок цього адміністративні правопорушення в зазначених сферах, насамперед, посягають на публічно-правові інтереси держави, а отже, завдавання збитків у них апріорі є небезпечним для безпеки загалом.

Натомість Ю. Дрозд, визнаючи пріоритетними карально-організаційні риси адміністративної відповідальності, виокремлює такі її характерні ознаки:

- метою адміністративної відповідальності є покарання. Інші види (засоби) адміністративного примусу мають за мету забезпечення юридичного обов’язку, забезпечення матеріальних правовідносин (наприклад, заходи процесуального примусу - привід, обшук) тощо;

- адміністративна відповідальність реалізується в межах охоронних правовідносин, характерною особливістю яких є спеціальний суб’єктний склад (компетентні державні органи й посадові особи);

- заходи адміністративної відповідальності здійснюються в особливій процесуальній формі. Проведення таких заходів передбачає особливий порядок порушення справ, провадження в справі, збирання доказів, строків розгляду справ, процедури оскарження рішень суду тощо [72, с. 58-59].

Найбільш повною видається характеристика зазначеного поняття, запропонована М. Лапіною, на думку якої поряд із загальними ознаками юридичної відповідальності адміністративна характеризується такими специфічними особливостями:

- підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення;

- суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні особи і юридичні особи;

- мірою адміністративної відповідальності є адміністративні покарання, що застосовуються за здійснення адміністративних правопорушень;

- адміністративні покарання застосовує широке коло повноважних органів і посадових осіб у судовому й позасудовому (адміністративному) порядку;

- адміністративні покарання застосовують уповноважені суб’єкти відносно правопорушника, що не підпорядкований їм;

- застосування адміністративного покарання не тягне за собою судимість і звільнення з роботи;

- заходи адміністративної відповідальності застосовують відповідно до законодавства, що регламентує провадження в справах про адміністративні правопорушення [127].

Як бачимо, науковець ураховує не лише підстави, заходи, порядок притягнення, а й чітко визначає суб’єкти (фізичні та юридичні особи), наслідки адміністративного покарання (не тягне судимості й звільнення з роботи) тощо.

Узагальнення зазначеного дає підстави констатувати, що специфічні риси адміністративної відповідальності, що відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності, передбачають такі елементи:

- умова (йдеться про адміністративне правопорушення (проступок) як підставу для її настання);

- специфіка реагування (безпосередня реакція відповідних органів на правопорушення (проступок), що полягає в застосуванні відносно суб’єктів адміністративних стягнень, а також факт осуду, негативної оцінки вчиненого);

- уповноважений орган, якому законодавством надано право притягувати до адміністративної відповідальності;

- порядок притягнення до відповідальності, що встановлений законодавством і містить необхідні гарантії законності, реалізації права на захист;

- керування нормами адміністративного права, що регулюють процес притягнення до відповідальності (зокрема, вони передбачають перелік адміністративних порушень, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати тощо).

Зазначені особливості дають підстави стверджувати, що адміністративну відповідальність не можна тлумачити однобічно, лише через обов’язки правопорушника, каральні санкції, реакцію держави тощо. Вона є специфічною сукупністю суб’єктивних прав та обов’язків правопорушника, дій уповноваженого органу тощо. Тому, на нашу думку, варто погодитися з позицією К. Бєльського [26] щодо можливості формулювання поняття адміністративної відповідальності лише на основі різноманітності визначень, які доповнюватимуть, конкретизуватимуть і розкриватимуть одне одного. Адже, з одного боку, це поняття становить об’єктивну категорію, що виражає реакцію держави на адміністративне правопорушення, а з іншого - суб’єктивно-особистісну категорію, що показує її як сукупність прав особи, яка зазнає покарання.

Адміністративна відповідальність - явище складне, багатогранне, що охоплює адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, норми, що містять адміністративні санкції, правопорушення з їх статистичними елементами (об’єкт, об’єктивний бік, суб’єкт, суб’єктивний бік) діяльність правозастосовних органів та їх посадових осіб тощо. Крім цього, окреслене нами розуміння поняття адміністративної відповідальності можна застосувати як до фізичних, так і юридичних осіб (залежно від суб’єкта відповідальності).

Варто зазначити, що чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення, як це, наприклад, зроблено в ст. 18 Кримінального кодексу України стосовно суб’єкта злочину. Водночас, як завбачливо зазначає С. Омельянчик, для теорії та методології адміністративного права визначення такого поняття є не менш важливим, ніж «суб’єкт злочину» для кримінального права. Суб’єкт правопорушення входить до складу адміністративного проступку, без якого неможливо притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тому виправданою є позиція автора щодо необхідності подальшого законодавчого закріплення такого поняття в теорії адміністративного права [161, с. 114]. Більше того, порушення юридичною особою встановленого порядку управління та державної дисципліни може завдати значно більшої шкоди державі й суспільству, ніж проступок окремої фізичної особи.

Так, на сьогодні в низці країн запроваджено інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб, зокрема в Німеччині, Італії та Португалії, у праві європейських держав. Юридичну особу як суб’єкта адміністративної відповідальності законодавчо закріплено в Кодексах про адміністративні правопорушення Російської Федерації, Білорусі, Азейбарджану, Казахстану, Киргизстану та ін.

На теренах України аналіз відповідних статей КУпАП дає змогу дійти висновку, що суб’єктом адміністративного правопорушення визнається осудна фізична особа, яка досягла на момент учинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

На думку В.К. Колпакова, усі ознаки складу, що характеризують суб’єкта можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно до цього й суб’єктів прийнято поділяти на загальні й спеціальні) [104, с. 278-279]. До загальних ознак належать такі, що повинна мати будь-яка особа, на яку накладається адміністративне стягнення. До них належать вік та осудність.

У КУпАП уживається лише термін «особа», тоді як «фізична особа» - взагалі не зустрічається. З огляду на це, В. Колпаков небезпідставно зазначає, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути як фізична, так і юридична особа [103, с. 62]. Аналогічної позиції дотримується й видатний теоретик держави та права О. Скакун, зазначаючи, що суб’єкт

правопорушення - це фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто спроможна нести юридичну відповідальність. При цьому деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку й психічних можливостей контролювати свою поведінку волею та розумом (свідомістю) [27, с. 625].

На думку численних науковців, суб’єкт адміністративного права - це фізична чи юридична особа, яка є носієм прав та обов’ язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність реалізовувати надані права, а також виконувати покладені обов’язки [7, с. 25].

Така позиція перегукується з висновками Д. Лук’янця, який визнає юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності, виокремлюючи такі особливості нормативної моделі їх адміністративної відповідальності:

- відсутність у юридичних осіб власних психологічних характеристик;

- участь юридичних осіб у правовідносинах через уповноважених представників;

- наявність у юридичних осіб внутрішньої організаційної структури;

- специфічні параметри оцінки діяльності юридичних осіб.

Водночас науковець обґрунтовує, що адміністративні стягнення як заходи адміністративної відповідальності покладаються на фізичних осіб, а санкції, що застосовуються в адміністративному порядку, - на юридичних осіб [133, с. 20-22].

Серед досліджень вітчизняних учених-адміністративістів наявна також позиція, згідно з якою суб’єкти адміністративного права слід класифікувати за двома групами, розділивши на індивідуальні та колективні. Так, С. Ківалов і Л. Біла відносять до останніх: органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян. При цьому вони акцентують увагу на тому, що підприємства, установи й організації посідають особливе місце в системі суб’ єктів адміністративного права, оскільки через їх діяльність держава здійснює свої функції та реалізовує завдання [91, с. 18-24].

Така позиція не викликає сумнівів, особливо якщо враховувати, що за межами КУпАП діє досить велика група норм, що передбачають відповідальність юридичних осіб за вчинення протиправних діянь. Водночас, хоча відповідальність за них і не названа адміністративною, вони мають їх найважливіші ознаки.

Юридичні особи є суб’єктами правових відносин майже в усіх галузях права. Виняток становлять лише ті сфери, де це неможливо, з огляду на природу власне відносин (наприклад, у кримінальному, сімейному праві та деяких інших). Перебуваючи в правових відносах, юридичні особи, як і фізичні, своїми діями можуть реалізовувати властиві їм права та виконувати обов’язки, тобто здійснювати правомірну поведінку, але можуть і порушувати їх, тобто здійснювати неправомірну поведінку. За певні прояви неправомірної поведінки законодавством передбачено притягнення порушника, тобто юридичну особу, до правової відповідальності.

Явною ознакою адміністративної відповідальності юридичних осіб є норми, передбачені численними нормативно-правовими актами України. Так, наприклад, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., що змістом глави 5 чітко визначає відповідальність суб’єктів господарювання (юридичних осіб) за недобросовісну конкуренцію (накладення штрафу, відшкодування шкоди, вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб’єкта господарювання, спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей); Закон України «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину» від 5 грудня 1996 р., що передбачає перелік допущених порушень та відповідний розмір штрафу; Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р., який визначає відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України (установлює розмір штрафу, відшкодування шкоди тощо).

Заслуговує на увагу позиція А. Агапова, який розглядає фізичні та юридичні особи фактично як рівноправні суб’єкти адміністративної відповідальності. Зокрема, він зазначає, що суб’єкт адміністративної провини - фізична або юридична особа, винною дією (бездіяльністю) якої заподіяно шкоду потерпілому або загальнодержавним інтересам [2, с. 37]. Подібну позицію обстоює і С. Гончарук, стверджуючи, що юридичні особи цілком можуть бути суб’єктами адміністративної відповідальності нарівні з фізичними особами - у такій ролі ці юридичні особи виступають як різні організації незалежно від форм власності, що підлягають адміністративній юрисдикції України [56, с. 40]. Думку щодо можливості трактування юридичних осіб як суб’єктів адміністративної відповідальності поділяють також В. Колпаков, В. Авер’янов, Ю. Битяк, І. Голосніченко, А. Комзюк та ін.

Водночас окремі науковці негативно ставляться до ідеї юридичної відповідальності юридичних осіб, висловлюючи думку, що визначення юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності руйнує цілісність інституту адміністративної відповідальності [212, с. 51].

Слід зазначити, що суперечки та дискусії щодо суб’єктів адміністративної відповідальності змусили законодавця останнім часом при внесенні змін до чинного законодавства більш чітко визначити суб’єктів відповідальності та конкретизувати цих осіб. Наприклад, ст. 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування» від 8 липня 2010 р. встановлено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення й строків сплати єдиного внеску; накладення, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формулою звітності щодо єдиного внеску; подання передбачених відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом. У «Прикінцевих та перехідних положеннях» цього Закону передбачено внесення змін до ст. 165-1, 165-3, 165-4, 165-5 КУпАП, у диспозиціях яких законодавець уточнює суб’єкт відповідальності, а саме: порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про загальнообов’язкове державне страхування. Аналогічне уточнення суб’єкта адміністративної відповідальності законодавець робить у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних» від 2 червня 2011 р., де в санкціях ст. 188-39 і ст. 188-40, доповнених до КУпАП, установлює, що накладення штрафу здійснюється на громадян та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності. У законах України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 р. та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інсойдерської інформації» від 22 квітня 2011 р. у статтях про доповнення КУпАП та внесення змін до статей КУпАП з метою конкретизації суб’єкта відповідальності законодавець робить перелік суб’єктів у спеціально призначених примітках до статей. У всіх цих випадках законодавець установлює, що суб’єктом є лише фізична особа [63, с. 127].

Аналіз наявних підходів дає змогу стверджувати, що юридичні особи, цілком можна вважати суб’ єктами адміністративного права, про що детальніше йтиметься в третьому розділі дисертації. Однозначно не викликає сумнівів те, що закріплення на законодавчому рівні у КУпАП підстав визнання юридичної особи суб’ єктом адміністративного проступку остаточно поставить крапку в наявній науковій дискусії.

Отже, аналіз існуючих концепцій переконує, що адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб не слід розуміти однобічно, наприклад, переважно через каральні санкції, підстави, реакцію держави, специфіку дій уповноважених осіб тощо. Зазначений інститут права є специфічною комплексною складовою системи юридичної відповідальності. Вона передбачає низку суб’єктивних та об’єктивних ознак, що в сукупності дають змогу усвідомити це поняття як пріоритетний засіб охорони й захисту суспільних відносин.

1.2.

<< | >>
Источник: ВІХРОВА ВІКТОРІЯ СТАНІСЛАВІВНА. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Інститут адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб у системі юридичної відповідальності:

  1. 3.2. Особливості застосування матеріальної* (спеціальної) відповідальності за забруднення і засмічення ґрунтів
  2. 3.3. Умови та порядок застосування інших видів юридичної відповідальності за забруднення та засмічення ґрунтів
  3. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  4. Сутність та особливості підсудності адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця
  5. 2.2. Галузеві принципи адміністративно-процедурної діяльності
  6. 1.1. Правова природа діяльності захисника у провадженні по справах про адміністративні правопорушення.
  7. 2.2. Місце захисника в системі суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення.
  8. Інститут адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб у системі юридичної відповідальності
  9. 1.4. Місце адміністративно-деліктних норм в системі адміністративного права
  10. 4.1. Принципи реалізації нормативної моделі адміністративної відповідальності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -