6.2 Характеристика провадження з перегляду судового рішення у відновленій адміністративній справі

Розглядаючи порядок перегляду судових рішень поновлених адміністративних справ судами апеляційної та касаційної інстанції, Верховним Судом України та у зв’язку з нововиявленими обставинами не можна не звернути увагу на те, що ця процедура для судів різних інстанцій врегульована Розділом 7 «Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі» КАСУ.

Системний аналіз ст. 273 КАСУ дозволяє зробити висновки, що поданню заяви про відновлення втраченого провадження повинні передувати такі умови:

1) втрата судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення, повністю або частково;

2) втрата судового провадження в адміністративній справі, в якій провадження закрите повністю або частково.

Для порушення питання про відновлення судового провадження в адміністративній справі повинні бути відсутні документи (справа) в цілому або їх частина. Тобто, відновлення втраченого судового провадження в адміністративні справі може здійснюватися щодо всього судового провадження або його частини (окремих матеріалів, які втрачені). Предметом відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі є зміст документів, які необхідно відновлювати або повністю, або їх окремих частин.

Для порушення питання про відновлення судового провадження в адміністративній справі розгляд справи повинен бути завершений або провадження у справі має бути закрите повністю. У випадку, якщо, наприклад, особа звернулася з приводу відновлення втраченого провадження у справі, яка не була розглянута повністю, суд залишає таку заяву без розгляду [71, c. 144]. І, як правильно зазначає з цього приводу Козачук Д. А., судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, в якому, наприклад, винесено постанову про зупинення провадження у справі або про залишення заяви без розгляду, відновленню не підлягає. У таких випадках судовий розгляд може бути відкрито заново на загальних підставах шляхом пред’явлення нового позову.

Як свідчить практика діяльності адміністративних справ, у разі неможливості поновити матеріали втраченої справи особа може повторно звернутися з адміністративним позовом. Наприклад, у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити певні дії суд виніс ухвалу про закриття провадження у справі, мотивувавши своє рішення наступним чином. Дослідивши матеріали, додані до адміністративної справи з відновлення втраченого судового провадження, суд дійшов висновку про неможливість установлення змісту відновлення втраченого судового рішення у зв’язку з неможливістю участі у розгляді справи усіх учасників адміністративного процесу з втраченого провадження та недостатності матеріалів для точного відновлення втраченого провадження. Згідно з ч. 3 ст. 279 КАС України, у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження, суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення втраченого провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Оскільки зібраних матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого провадження, суд закриває провадження в адміністративній справі з розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження. Суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що вони мають право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів [364].

Отже, судова практика йде таким шляхом, якщо наявна апеляційна (касаційна) скарга, а по справі провадження відсутнє і неможливо його встановити частково (або цього недостатньо для об’єктивного вирішення справи), заявникові, та іншим особам, які беруть участь у справі, роз’яснюється право на повторне звернення з такою самою заявою до суду за наявності необхідних документів, або звернення із заявою про відновлення втраченого провадження, до суду, який прийняв рішення по суті справи [350; 357].

Як вже зазначалося вище, втрачене судове провадження в адміністративній справі може бути відновлене за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (ст. 274 КАСУ). Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 275).

Тобто, у разі подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення, якщо втрачені матеріали справи, особа повинна звернутися із заявою про відновлення втраченого провадження до суду, який прийняв рішення по суті. В іншому разі суд апеляційної чи касаційної інстанції таку скаргу не буде розглядати.

Наприклад, Вищий адміністративний суд, розглянувши питання про витребування матеріалів справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання" до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії встановив, що відповідно до статті 274 КАС України втрачене судове провадження в адміністративній справі може бути відновлене за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду [357].

Частинами першою та третьою статті 279 КАС України встановлено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів [357].

З урахуванням викладених обставин та положень процесуального закону, суд розцінює вищевказану заяву позивача як повторне звернення з заявою про відновлення втраченого судового провадження та вважає за необхідне направити її копію разом із матеріалами касаційного провадження та відновленими судом першої інстанції матеріалами справи до Луганського окружного адміністративного суду для повторного вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження у справі № 812/885/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання" до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними [357].

Ст.ст. 275 та 276 КАСУ передбачені вимоги до заяви про відновлення втраченого провадження і наслідки недотримання цих вимог. Так, згідно зі ст. 275 КАСУ, у заяві має бути зазначено, про відновлення якого саме провадження просить заявник, чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження, якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, з якою метою необхідно їх поновити [151].

У разі, якщо в заяві не зазначена мета відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків. У разі, якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

При надходженні відповідної заяви та вирішуючи питання про відновлення втраченого провадження суддя першочергово повинен звертати увагу на наявність інформації по даній справі у Єдиному реєстрі судових рішень.

Аналіз судової практики та проведене нами опитування суддів адміністративних судів свідчить про труднощі у правозастосування при розгляді скарги на ухвалу суду про відновлення втраченого провадження, про залишення заяви без руху, або відмову у відкритті провадження.

Однозначної відповіді на це питання немає. З одного боку, враховуючи положення статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки практики Конституційного суду України, за заявою про відновлення втраченого провадження не виноситься постанова суду, а отже на винесену ухвалу не може бути подано заперечення, тому з процесуальної точки зору, відмова не може бути переглянута з тих же самих підстав, які існували на момент звернення. Але, з іншого боку, виходячи з конституційних засад та принципів, а саме відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України, така ухвала може бути переглянута.

Для приклада можна привести ухвалу Вищого адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання відмови протиправною, якою за апеляційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва про відмову у відновленні провадження у справі Вищий адміністративний суд вирішив питання про часткове відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі у частині наявних судових рішень. Своє рішення суд мотивував таким чином: Ухвалою від 05.10.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва закрив провадження у справі з відновлення втраченого провадження у зв'язку з недостатністю матеріалів для точного відновлення втраченого провадження та у зв'язку з відсутністю завірених копій судових рішень [348].

Враховуючи необхідність розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги у справі належить повторно ініціювати розгляд питання про повне або часткове відновлення втраченого провадження.

За таких обставин, враховуючи необхідність розгляду касаційної скарги Вищим адміністративним судом України, належить повторно ініціювати питання про відновлення втраченого провадження, у частині, якій це можливо [348]. Відповідною є й судова практика. Так, рішенням Вищого адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М.В.М." до Головного управління Міндоходів у Донецькій області, третя особа Східна митниця Міндоходів, про скасування податкових повідомлень-рішень [351].

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.07.2014 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року у справі № 805/3057/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М.В.М." до Головного управління Міндоходів у Донецькій області, третя особа Східної митниці Міндоходів, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та витребування матеріалів справи з Донецького окружного адміністративного суду. 22 січня 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом повідомлено, що вказана справа вважається втраченою, у зв’язку з чим її надіслання неможливо. Відповідно до статті 274 Кодексу адміністративного судочинства України, 23.02.2015 року Вищий адміністративний суд України направив до Донецького окружного адміністративного суду лист для вирішення питання відновлення втраченого судового провадження [351].

03 вересня 2015 року на адресу Вищого адміністративного суду України Донецьким окружним адміністративним судом надіслано частину матеріалів справи № 805/3057/14. Як вбачається з ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 року, суд дійшов висновку про неможливість встановлення обставин для відновлення втраченого провадження, у зв’язку з недостатністю в повному обсязі матеріалів для точного відновлення втраченого провадження. У зв’язку з наведеним, провадження про відновлення втраченого провадження закрито. Вищий адміністративний суд України зазначив, що справа втрачена і у зв’язку з неможливістю відновлення втраченого провадження, здійснити її перегляд неможливо та, керуючись статтею 279 Кодексу адміністративного судочинства, закрив касаційне провадження у справі ухвалою від 24.09.2015 року. На підставі статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за необхідне висловити окрему думку з приводу прийнятого рішення [351].

Згідно з частиною 3 статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження, суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення втраченого провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Отже, за змістом наведеної норми, закриття судом розгляду заяви про відновлення втраченого провадження можливе у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження. Тобто, можливість закриття розгляду такої заяви пов’язується з якісним критерієм, а саме неможливістю точного відновлення провадження, але не кількісним (повного відновлення провадження) [351].

Разом з тим, процесуальним законом передбачено можливість часткового відновлення втраченого провадження. Так, відповідно до статті 273 Кодексу адміністративного судочинства України, відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення або в якій провадження закрите, проводиться в порядку, встановленому цим Кодексом. Крім того, згідно з частиною 1 статті 278 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася. Також, частиною 1 статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. Зміст вказаних норм свідчить про можливість відновлення втраченого судового провадження у частині [351].

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 року суд закрив розгляд заяви про відновлення втраченого провадження, посилаючись на недостатність в повному обсязі матеріалів для точного відновлення втраченого провадження. Проте, як свідчать матеріали справи, у суду була наявна частина матеріалів, у тому числі позовна заява з додатками, апеляційна скарга та судові рішення суду першої інстанції. Зазначені документи дають можливість для точного відновлення втраченого провадження у відповідній частині. За таких обставин належить повторно ініціювати питання про відновлення втраченого провадження частково. Отже, висновок Вищого адміністративного суду України про неможливість здійснити перегляд оскаржених судових рішень є передчасним, оскільки не вжито усіх заходів для відновлення тієї частини втраченого провадження, яка збереглася. Крім того, Вищий адміністративний суд України, закриваючи касаційне провадження у справі, послався на статтю 279 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає закриття розгляду заяви про відновлення втраченого провадження, але не закриття провадження у справі, зокрема, касаційного. Закриття касаційного провадження у справі підстав, зазначених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 року, законом не передбачено [351].

Аналогічним є рішення у справі за позовом прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим до Ялтинської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсним пункту 1.17 рішення № 51 від 10.12.1998. Так, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу, Вищому адміністративному суду, враховуючи необхідність розгляду касаційної скарги Вищим адміністративним судом України, належить повторно ініціювати питання про відновлення втраченого провадження, у частині, якій це можливо. Далі Вищий адміністративний суд ухвалив Київському окружному адміністративному суду вирішити питання про можливість відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі [351].

У разі, якщо справу поновлено, з впевненістю можна презюмувати, що по конкретній справі наявні усі дані, установлений зміст та встановлені докази, які попередньо (ще до втрати) досліджувалися судом. Саме тому, не має жодних підстав сумніватися у істині відновлення такої справи, та немає жодних перешкод для перегляду. Однак, вищезазначений факт, все ж таки, повинен бути врахований судом, в чому і виявляється специфіка перегляду таких справ.

Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвали суду першої інстанції також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку[151].

Під час апеляційного провадження судом переглядається судове рішення з юридичної та фактичної сторони, тобто перевіряється законність та обґрунтованість рішення. Дійсно, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Але, у разі, якщо мало місце поновлення справи, на суд апеляційної інстанції покладається ще більша відповідальність, велику роль будуть відігравати не лише факти, а й внутрішнє упередження суду.

Прийняти рішення за таких умов значно складніше, оскільки одна справа – прочитати чуже рішення й погодитись чи не погодитись із ним, але апеляційна інстанція повинна поставити підпис під своїм рішенням, а отже викласти і фактичну, і юридичну сторону справи [151].

Але, не потрібно до відновлення справи відноситися з певним скептицизмом, оскільки, по-перше це є необхідною мірою, оскільки інакше неможливо поновити, захистити, визнати права особи; а по-друге, в законодавстві передбачається процедура відновлення з максимальним поновленням всіх фактів.

Не слід забувати, що подібне відновлення відбувається за ухвалою суду на підставі зібраних і перевірених матеріалів. До того ж, відповідно до вимог чинного законодавства, суддя у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначає, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні за участю всіх учасників адміністративного процесу з втраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження [151]. Всі ці висновки, для встановлення істини по справі повинні бути також враховані і при перегляді справи. Суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності [151], незалежно від того, чи поновлені ці докази чи ні.

У таких випадках, сторонам судового процесу необхідно максимально застосовувати власні зусилля при написанні апеляційної скарги та при поданні заперечень на апеляційну скаргу. Дійсно, зазвичай, апеляційна скарга містить в собі лише ті положення, які стосуються обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Але, коли має місце факт втрати справи, не зайвим буде ще раз наголосити апелянту або іншій стороні процесу на важливих моментах, обставинах справи, для правомірного вирішення спору. Особливо це важливо, якщо той чи інший факт міг бути не встановлений при відновленні справи.

І, також, хотілось би порадити сторонам, а точніше зробити наголос на необхідності додавати до суду письмових доказів щонайбільше, оскільки це аж ніяк не буде зайвим. Якщо, у загальному порядку, суд апеляційної інстанції може не залучати той чи інший доказ, то при такому становищі, у доказах в повному об’ємі будуть зацікавлені абсолютно всі, бо мета будь-якого судового процесу – це вирішення справи правомірно.

Особливість перегляду поновлених справ апеляційною інстанцією ще полягає у тому, що за таких обставин дуже велике значення має реалізація прав апеляційним судом. Так, якраз в нагоді, є право судді-доповідача пропонувати особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або право витребувати їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи [151].

Крім того, для реалізації прав на судовий захист, в нагоді будуть права, передбачені чинним законодавством щодо того, що суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Також, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. І? крім цього, суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права [151].

При цьому, варто звернути увагу на той факт, що конституційну норму щодо забезпечення касаційного оскарження рішення суду необхідно трактувати у широкому розумінні: не тільки як право фізичної чи юридичної особи на подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції, але й як обов’язок цього суду відповідно до норм матеріального та процесуального права розглянути таку скаргу і ухвалити відповідне законне та обґрунтоване рішення [76].

По суті, на попередньому етапі розгляду касаційної скарги, зовсім не має значення поновлена вона чи ні, оскільки суддя-доповідач буде знайомитися зі скаргою, вивчаючи лише копії рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, попередньо не маючи перед собою матеріалів справи. Оскільки такі рішення та ухвали, у тому числі, містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, отже з поновленням не повинно виникати жодних труднощів.

Відповідно до вимог законодавства, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскільки все це є прерогативою двох попередніх інстанцій. У противному випадку нівелювалась би сама суть касації. Всі зазначені вище обставини можуть бути лише враховані судом і розцінені як такі, що спричиняють обов’язкове скасування судового рішення [282].

Суд касаційної інстанції, який переглядає касаційну скаргу у справі, провадження за якою відновлене, не допускає представлення нових доказів, а займається перевіркою викладених в касаційній скарзі доводів з точки зору того, чи відповідають вони вимогам віднесеності і допустимості, чи можуть вони впливати на судові висновки про фактичні обставини справи, чи викликано їх непредставлення до судів першої та касаційної інстанцій порушенням норм процесуального права або пов'язане з упущеннями з боку особи, що своєчасно не надала їх до суду.

Тобто, може скластися враження того, що касаційна інстанція суворо розглядає лише рішення судів нижчого рівня, не вдаючись у подробиці суті спору, а тому особливої специфіки перегляду рішень поновлених справ не має.

Оскільки копії рішення повинні надавати сторони, так, дійсно із розвитком комп’ютерних технологій, а саме з існуванням Єдиного державного реєстру судових рішень, отримати рішення не викликає жодних проблем.

Але є певний нюанс, справді, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, але не слід забувати, що суд має право встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі, тобто перевіряє справу за колом осіб і за колом правовідносин у повному обсязі. В таких випадках, у разі, коли суд має справу з поновленим судовим провадженням, повинен більшу увагу приділяти аргументам та контраргументам сторін та більш детально приділити увагу всім фактам, а не лише обмежуючись дослідженням рішень та ухвал першої та апеляційної інстанцій, в інакшому випадку касаційна інстанція буде лише формалізмом, що допустити не можна, бо мова йде про права та інтереси людей.

Враховуючи компетенцію касаційної інстанції щодо перегляду рішення з питань права, дійсно приходиш до висновку, що ця інстанція не встановлює нових фактичних обставин. Але в питанні дослідження доказів, на мій погляд, між апеляційним і касаційним судом існує дуже тонка грань. Для апеляційної інстанції все є зрозумілим – вона і приймає, і досліджує докази, і дає їм оцінку. Касаційна інстанція не може ті чи інші обставини вважати доведеними чи не доведеними, вона їх сприймає такими, якими їх визнали дві попередні інстанції. Але питання доведення, оцінки і питання дослідження зовсім різні за своєю природою. Наприклад, для того, щоб визнати, що суд всупереч закону відхилив той чи інший доказ, тобто прийти до висновку, що цей доказ мав значення для справи і міг вплинути на рішення суду, іноді треба його дослідити. Тому, повністю абстрагуватися від факту поновлення справи аж ніяк не вийде.

Окрім перегляду рішення Вищим адміністративним судом, чинне законодавство передбачає, як знову ж таки, ще одну гарантію права на судовий захист, перегляд рішення Верховним судом України.

Однак, таке звернення може бути лише з виняткових підстав таких, як: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права [151].

Перегляд Верховним Судом України є виключним та потребує детального дослідження справи, але такий перегляд в більшій мірі залежить від сформованої судової практики, у тому числі й міжнародної.

З одного боку, здається, що не має значення при такому перегляді чи була справа поновлена чи ні, однак це не зовсім вірно. Дійсно, основний акцент, при такому перегляді робиться на те, що суд повинен встановити неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, встановити ухвалення різних за змістом судових рішень, встановити наявність спірних питань, що виникли у подібних правовідносинах. Тобто, при такому перегляді, суд повинен більше досліджувати судову практику, яка вже наявна з тих чи інших правовідносин, аніж суть справи, оскільки спір вже вирішений судами нижчої інстанції. Але, і в такому разі, не можна повністю абстрагуватися від суті спору, тому при наявності поновленої справи, необхідно детально дослідити та не уникнути найголовніших аргументів при вирішенні конкретного спору.

Так, навіть, за таких обставин можуть виникнути складнощі у встановленні подібності правовідносин. До слова, подібність правовідносин виявляється у тотожності суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта і предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) [236].

Для того, щоб суд встановив неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, він повинен виявити різне тлумачення змісту і сутності правових норм, різне застосування правил конкуренції правових норм, застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто, перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення [54].

При перегляді справи за нововиявленими обставинами, першочергово суд повинен встановлювати істотність обставини, яка означає те, що у разі, коли б суд мав можливість урахувати цю обставину при вирішенні справи, то це тією чи іншою мірою вплинуло б на результат її вирішення. Для цього суду необхідно детально встановити суть спору, а найголовніше – встановити з яких підстав, ґрунтуючись на яких доказах суд вирішив так чи інакше справу. У разі, коли справа була поновлена, суду необхідно дослідити підстави такого поновлення, оскільки саме в цій частині вказуються основні докази, на яких ґрунтувалося задоволення або відмова у задоволенні позову. Також, при такому перегляді суду необхідно встановити ознаку «не були і не могли бути відомі особі» [54]. Тут вже необхідно повноцінно досліджувати доводи сторін, і поновлення справи не відіграє жодної важливої ролі.

Тому, знову ж таки, при таких обставинах, якщо справа була поновлена, суд повинен звернути увагу на ухвалу про поновлення справи, адже необхідно чітко відрізняти нововиявлені обставини від нових. При вирішенні питання про поновлення справи суд вже робить висновок про основні докази, які є належними та допустимими, тому такі доводи не можна обійти стороною у разі перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Не забуваємо також про той факт, що, у разі, якби втрата судової справи стала б причиною неможливості перегляду її, суд би не поновив справу.

Оскільки, у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів [151].

Тому, не потрібно скептично відноситися до поновлення справи, а навпаки, висновки отримані внаслідок такого провадження, як поновлення справи, необхідно враховувати.

Ще однією з підстав перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути [151].

За таких обставин достатньо лише звернути увагу на прийняті рішення судом, які поновлюються не так вже й важко. Однак, вирішуючи питання про скасування судового рішення з підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд повинен виходити з преюдиційного зв’язку судових рішень. Разом із тим, слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання [54].

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України, ще однією підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами є встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом під час вирішення справи, за умови, якщо рішення суду ще не виконано. Отже, скасування чи зміна нормативного акта, на якому ґрунтувалося судове рішення, може вважатися нововиявленою обставиною лише за умови, якщо в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили або пом’якшено чи скасовано відповідальність фізичної особи. Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України [54].

Знову ж таки, і в цьому випадку, при перегляді поновленої справи необхідно досліджувати суто підстави прийнятого рішення, тобто при перегляді необхідно враховувати доводи суду, який прийняв рішення відновити справу.

Для встановлення цих обставин, суд повинен враховувати не лише аргументи сторін судового процесу, а й повинен розібратися у спорі, який вже вирішувався, якщо ж мало місце втрата справа, подальше її поновлення, тоді суд не може оминути аргументи, на яких ґрунтувалося задоволення вимоги поновлення справи, адже в такому випадку акцентують увагу на основні аргументи, докази, вони також повинні бути враховані.

Отже, підсумувавши вищезазначене, залишається лише відмітити, що в чинному законодавстві передбачаються методи для більш детального перегляду справи у разі її поновлення, тому, по суті, не потрібно знову винаходити велосипед. Вся специфіка полягає у тому, що якщо у загальному порядку суд виступає арбітром і прописані права використовує неохоче, оскільки у цьому немає необхідності, сторони самі доведуть суть спору та всі свої аргументи до суду, то при перегляді поновленої справи такі права необхідно застосовувати обов’язково.

Єдине, що необхідно сторонам при таких обставинах, це максимально реалізовувати власні права та надавати всі необхідні докази, власні пояснення, висловлювати заперечення, аргументи та контраргументи. Стосовно суду, то за таких обставин необхідно лише ще зайвий раз прискіпливіше розглядати справу та займати не лише сторону арбітрування, а й всебічно допомагати, використовуючи процесуальні права для захисту інтересів громадян.