<<
>>

Функціональні принципи державного контролю у сфері ведення лісового господарства України (адміністративно-правовий аспект)

Згідно положень Концепції адміністративної реформи в Україні система державного управління повинна бути підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною.

Зазначені принципи повинні скласти концептуальну основу реформування уряду в Україні через їх законодавче визначення у межах основоположних напрямів його діяльності [124]. Науково обґрунтовані принципи діяльності можуть бути актуальними для дослідження не лише з погляду основи удосконалення системи державного управління але і системи нормативно-правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування, лісового господарства в Україні та її гармонізації з міжнародними принципами сталого розвитку.

У наукових економічних джерелах встановлено, що «основою для теоретичних та методологічних досліджень у сфері охорони, захисту, відтворення та використання лісових ресурсів мають стати принципи екологічної економіки та сталого лісокористування. На думку спеціалістів, концепція сталого лісокористування не є досконалою, адже вона не враховує умови соціального розвитку суспільства. Вона зможе стати дієвим інструментом лише у тому випадку, коли буде комплексно вирішувати екологічні, соціальні та економічні проблеми і супроводжуватиметься відповідними економічними інструментами лісової політики [36, с. 107-112].

Одним із основних засобів досягнення зазначених публічних цілей є державний контроль, як основна функція державного управління і вид управлінської діяльності спрямований не лише на поточне забезпечення функціонування всієї системи управління [46, с. 12-18] але й на її удосконалення і розвиток. Із цим пов’язана і необхідність наукового пізнання сучасних принципів контрольно-наглядової діяльності, взагалі, і у лісовому господарстві, зокрема.

У теорії управління принципи державного управління як соціальної діяльності (принципи діяльності) визначаються по різному.

Так, В. М. Гаращук під принципами контролю розуміє розроблені з урахуванням досягнень науки управління і втілені у практику організаційні та правові основи організації і здійснення контролю, що забезпечують його результативність [24]. Із урахуванням норм Конституції України у науковій літературі визначені такі види принципів контролю та нагляду, як законність, відповідальність контролюючого органу перед державою і підконтрольною структурою, тягар збирання доказів, раціональний розподіл контрольних повноважень між контролюючими органами та інші [23, с. 8]. З погляду контролю як однієї із основних форм державного управління В. М. Гаращуком виділені такі принципи контролю, як коректність, централізм (або субординація в службових відносинах), фахова спеціалізація контролю, професіоналізм, науковість, об’єктивність контролю та інші [23, с. 18]. Додатково В. Я. Малиновським виділені такі принципи, як дієвість (оперативність), універсальність, гласність, систематичність (постійність), ефективність та інші [93, с. 294]. Поряд з такими принципами як законність, систематичність та гласність, О. Ф. Андрійко розкриті такі принципи як системність, дієвість і прозорість здійснення державного контролю. За висновками автора дотримання цих принципів є однією з умов ефективності контрольної діяльності та належної спрямованості на виконання її завдань [3, с. 8-10]. Також на основі функціонального принципу у науковій літературі запропоновано утворення спеціального координаційного органу управління для координації діяльності органів контролю, регулювання перевірок у різних сферах державного управління з залученням різних органів контролю [3, с. 20-21].

Зазначені вище та подібні принципи визначені вченими як загальні, системоутворюючі і фундаментальні у системі відносин державного управління і контролю. Крім загальних у наукових джерелах виділені вченими також спеціальні принципи щодо конкретних сфер управлінської діяльності. Наприклад Т. О. Кичилюк запропоновано такий принцип державного контролю у галузі земельних ресурсів як принцип недопущення необгрунтованого втручання у діяльність власників і землекористувачів щодо використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням [61, с.

8].

Принципи контролю діяльності, виступаючи елементами його правової і сутнісної форми, надають контролю внутрішньої стрункості в силу того, що є його теоретичним стрижнем, неписаними правилами, дотримання яких наділяє провадження такою комплексною характеристикою, як ефективність [19]. У електронних ресурсах узагальнені і класифіковані такі принципи контролю. Так, принцип відповідності основний логічний принцип для будь- якого методу (твердження). Суть його в тому, що зміст, мета і завдання контролю мають відповідати: завданням об'єкту, що піддається перевірці; завданням контролюючого органу. Принцип системності, тобто вимога, аби при проведенні контролю має бути включено повністю всі аспекти діяльності обєкта у взаємозв’язку. Принцип загальності, тобто вимога, щоб будь-яку соціальну або економічну діяльність, яка відбувається в державі, було піддано системному і комплексному контролю з точки зору: законності; доцільності; ефективності. Принцип неперервності, тобто вимога, аби всі об'єкти контролю підлягали постійному спостереженню. Заходи контролю мають здійснювати послідовно й регулярно. Необхідний також контроль дій, які вчиняє об'єкт контролю з метою усунути виявлених порушень. Принцип об'єктивності, тобто вимога оцінювати діяльності об'єкта контролю і її результатів лише на основі відповідності перевірених фактів із вимогами законодавчих і інших нормативних актів, що регулюють діяльність. Принцип незалежності означає неприпустимість положення, при якому суб’єкт контролю при здійсненні контрольних заходів керується певними міркуваннями, окрім компетентного і добросовісного виконання задач контролю. Заборона на будь-який силовий, матеріальний чи моральний вплив на суб’єкт контролю. Принцип гласності, що випливає з принципу відповідності означає, що результати контролю має бути неодмінно доведено: до об'єкта контролю; до суб'єкта прийняття рішень за результатами контролю. Принцип ефективності означає, що результати контролю мають забезпечувати: повноту виявлення відхилень (фактичного стану від того, що вимагався); своєчасність виявлення таких відхилень; установлення причини відхилень; установлення винних осіб; допомогу у розробленні профілактичних заходів.

Принцип науковості означає, що контроль здійснюють, використовуючи науково обґрунтованих методів і прийомів. Принцип плановості вимагає, аби контроль здійснювали планово: планують заходи контролю певного суб'єкта (контролюючого органу) на період часу; планують набір певних контрольних дій у межах заходів контролю; контрольним діям має передувати попереднє вивчення об'єкта контролю для досягнення розуміння його діяльності. Принцип законності значить, що здійснення контролю проходить відповідно до законодавства; забезпечення охорони законних інтересів як держави, так і суспільства у цілому, так громадян і юридичних осіб. Принцип відповідності це нормативно передбачена відповідальність суб'єкта контролю: за дотриманням у процесі контролю законів і правових підзаконних актів; за достовірність результатів контролю (бо на їх підставі приймають рішення, включаючи правові) [19].

Разом з цим для нашого дослідження є важливим у контексті визначення спеціальних принципів щодо конкретних сфер управлінської діяльності - принципи контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві України у адміністративно-правовому аспекті.

У системі норм законодавства України у сфері державного контролю спостерігається формально-юридичний підхід нормативно-правового закріплення змісту принципів контрольно-наглядової діяльності від загального до конкретного. Так у нормах ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 19.06.2003 № 963-IV визначені такі основні принципи державного нагляду (контролю) як:

- пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

- підконтрольність і підзвітність органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

- рівність прав і законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;

- гарантування прав суб’єкту господарювання;

- об’єктивність та неупередженість здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимість проведення перевірок суб’єктів господарювання за анонімними та іншими необгрунтованими заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв;

- здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом;

- відкритість, прозорість, плановість й системність державного нагляду (контролю);

- неприпустимість дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимість здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання;

- невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб’єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

- відповідальність органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

- дотримання умов міжнародних договорів України;

- незалежність органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об’єднань громадян;

- наявність одного органу державного нагляду (контролю) у складі центрального органу виконавчої влади [131].

Принципи діяльності органів державного контролю передбачені також і у нормах ст. 3 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV у яких закріплений зміст спеціальних принципів контрольно-наглядової діяльності. Наприклад принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:

- забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;

- пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами;

- повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України;

- поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель та інші [122].

Аналіз системи правових норм ЛК України засвідчив, що спеціальні норми взагалі не передбачають будь-яких принципів публічно-владної діяльності у сфері організації та ведення лісового господарства. Спеціальні норми Глави 17, що призначені регулювати відносини у сфері публічного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів закріплюють лише чотири основних завдання щодо реалізації державної політики, додержання лісового законодавства та запобігання порушенням його норм учасниками відносин. Реалізація цих завдань згідно із законодавчими нормами ст. 94 ЛК України покладено на вищий і центральні органи виконавчої влади. Проте норми ЛК України не передбачають принципів, функцій і спеціального порядку здійснення державного контролю у лісовому господарстві. У цих правових умовах юридичної невизначеності виникає нагальна потреба привести норми лісового законодавства до вимог ст. 19 Конституції України та утворити необхідні адміністративно-правові умови (вимоги, правила тощо) контрольно-наглядової діяльності.

Зазначена проблема частково була урахована положеннями Концепції

реформування лісового та мисливського господарства розробленої і прийнятої при Держлісагенстві у 2015 [71].

Концепція передбачає

принципові положення на основі яких повинно здійснюватись подальше удосконалення, наприклад, передбачено принцип щодо збалансованого екологічного, економічного та соціального розвитку на засадах гармонійного поєднання державного регулювання, довгострокових інтересів держави з механізмами саморегулювання ринкових відносин. Разом з цим, положення Концепції реформування лісового та мисливського господарства також як і лісове законодавство не надають орієнтирів удосконалення правових норм законодавства щодо діяльності у сфері державного контролю організації та ведення лісового господарства.

У процесі удосконалення адміністративно-правового регулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві органам публічної влади необхідно урахувати не лише норми-принципи нормативно-правових актів ЄС але й базових актів ООН, що лише частково передбачені у законодавстві України. Так положеннями Всесвітньої Хартії Природи, прийнятої у 1982 році на 37 сесії Генеральної Асамблеї ООН визнано, що людина може власними діями або їх наслідками видозмінювати природу та вичерпати її ресурси, і тому вона повинна в повній мірі усвідомлювати нагальну необхідність збереження рівноваги у природі й якісних властивостей природних ресурсів [21]. Зазначений постулат Хартії Природи є важливим з погляду формування системи правових норм щодо порядку здійснення державного контролю, адже людина, що реалізує своє право на використання природних лісових ресурсів повинна усвідомлювати відповідальність і здійснювати самоконтроль над своїми діями. Це може бути закріплено окремим принципом у спеціальному законі або у спеціальних нормах, що регулюють сферу діяльності. Також у положеннях Хартії Природи передбачені принципи діяльності, що можуть бути використані у національному лісовому законодавстві. Наприклад зазначається, що людська діяльність здатна шкідливо впливати на природу і тому повинна контролюватися. При цьому необхідно використовувати методику, яка може зменшити масштаби небезпеки або інших шкідливих наслідків для природи. Зокрема запропоновані такі принципи-норми:

1) необхідно утримуватися від діяльності, що може завдати непоправної шкоди природі;

2) діяльності, що приховує в собі підвищену небезпеку для природи, повинен передувати глибокий аналіз, і особи, які здійснюють таку діяльність, повинні довести, що передбачувана користь від неї значно більше, ніж збиток, який може бути нанесений природі, а у випадках, коли можливе згубний вплив такої діяльності чітко не встановлено, вона не повинна вживатися;

3) діяльності, яка може завдати шкоди природі, повинна передувати оцінка її можливих наслідків, і дослідження про вплив проектів з метою розвитку на природу слід проводити досить завчасно, і якщо прийнято рішення про проведення такої діяльності, вона повинна здійснюватися на плановій основі і вестися таким чином, щоб до мінімуму скоротити її можливі шкідливі наслідки;

4) діяльність щодо лісового господарства необхідно здійснювати з урахуванням особливостей і запасів природних лісових ресурсів конкретних районів;

5) райони, які прийшли в результаті діяльності людини в занепад, підлягають відновленню відповідно до свого природного потенціалу і вимогам добробуту населення, що проживає в цих районах [21].

У положеннях Декларації з навколишнього середовища і розвитку, прийнятої 1992 року на Всесвітній конференції з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро [38] передбачені принципи щодо здійснення екологічної оцінки наслідків людської діяльності, що може негативно вплинути на довкілля, прийняття превентивних заходів у випадках, коли є загроза суттєвої або безповоротної шкоди, забезпечення на національному рівні кожній людині відповідного доступу до інформації, що

стосується довкілля, тощо.

Достатньо важливим для удосконалення адміністративно-правововго регулювання організації та ведення лісового господарства в Україні і внесенні змін і доповнень до норм законодавства урахувати сформульовані на Всесвітній конференції у Ріо-де-Жанейро так звані принципи лісівництва, якими, зокрема, передбачається, що заходи щодо збереження й збільшення площі лісового покриву й продуктивності лісів необхідно приймати на основі обґрунтування екологічних, економічних та соціальних потреб людини. Ці заходи повинні бути спрямовані на лісовідновлення, лісовідтворення, а також раціональне використання наявних лісових ресурсів [38].

Аналіз конституційних актів ЄС, і зокрема правових норм Договору щодо діяльності ЄС передбачають, що політика ЄС у сфері навколишнього природного середовища ґрунтується на принципах обачності та превентивних діях, пріоритетної корекції відносно джерел посягань на навколишнє природне середовище та на принципі плати за забруднення [68, с.412-414]. Крім цього відповідно до ст. 37 Хартії ЄС про основні права захист навколишнього природного середовища є частиною публічно-владної політики інституцій управління у відповідності до принципів довгострокового розвитку [68, с. 412-414, 488].

На даний час в Україні одним із основних нормативно-правових актів, що визначає державну екологічну політику і стратегію у сфері охорони і захисту навколишнього природного середовища є Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 № 2818-VI. Нормами цього закону передбачається необхідність здійснити реформування сфери лісового господарства із забезпеченням розмежування природоохоронних і господарських функцій. Відповідно принципи, функції й повноваження діяльності органів державного та інших видів контролю повинні бути сформульовані і закріплені із урахуванням зазначеної вимоги розмежування безумовно із пріоритетністю екологічного і природоохоронного чинників перед економічними. Відповідно до норм основних засад державної екологічної політики України реформування передбачається здійснити на основі таких принципів:

- посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (екологічної, соціальної, економічної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку;

- врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень, розробленні документів, які містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;

- міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

- запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, що передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах стратегічної екологічної

- оцінки, державної екологічної експертизи, а також державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

- відповідальність нинішнього покоління за збереження довкілля на благо прийдешніх поколінь;

- участь громадськості та суб’єктів господарювання у формуванні та реалізації екологічної політики, а також урахування їхніх пропозицій при вдосконаленні природоохоронного законодавства;

- невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- пріоритетність вимоги «забруднювач навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів платять повну ціну»;

- доступність, достовірність та своєчасність отримання екологічної інформації;

- політична й юридична, відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади за виконання публічно-правових обов’язків щодо доступності, своєчасності і достовірності екологічної інформації;

- державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб'єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище [130].

Ураховуючи теоретичні положення напрацьовані у наукових джерелах, а також те, що концептуальною основою реформування уряду має бути законодавче визначення основоположних принципів і напрямів його діяльності, пропонуємо:

1) поняття «принципи контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві України» можна визначити як розроблені з урахуванням досягнень науки управління, адміністративного права, міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів (концепцій реформування і розвитку), стану практики, організаційні та правові основи здійснення комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів в Україні [8];

2) з метою удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві України пропонуємо внести такі зміни і доповнення у систему норм Лісового кодексу України :

до Розділу 1 ввести окрему статтю із назвою: «Принципи контрольно- наглядової діяльності у лісовому господарстві України» у яку включити наступний зміст принципів:

- збалансованого екологічного, економічного та соціального розвитку, гармонійного поєднання принципів державного регулювання та довгострокових інтересів держави з механізмами ринкових відносин, принципах сталого розвитку;

- державне забезпечення кожній людині необхідного доступу до інформації (даних) щодо стану охорони, відтворення й раціонального

використання лісових ресурсів;

- захист навколишнього природного середовища є частиною публічно- владної політики інституцій управління у відповідності до принципів довгострокового розвитку;

до Розділу 17 ввести окрему статтю із назвою: «Принципи контролю щодо ведення лісового господарства» у яку включити такий зміст принципів:

- здійснення екологічного моніторингу, аналізу, оцінки наслідків людської діяльності, що може негативно вплинути на довкілля, а також вжиття заходів на їх попередження і усунення;

- прийняття попереджуючих заходів у випадках, коли є загроза суттєвої або безповоротної шкоди лісовим ресурсам, здійснення контрольних заходів попередження;

- постійне уточнення, розмежування і удосконалення функцій і повноважень контрольно-наглядових органів [8].

2. Державний контроль у лісовому господарстві може бути найбільш ефективним і результативним, якщо посадові особи уповноважених державних органів будуть ураховувати наступні передумови його здійснення:

- людська діяльність здатна шкідливо впливати на природу і тому повинна контролюватися. При цьому необхідно використовувати технологію, яка може зменшити масштаби небезпеки або інших шкідливих наслідків для природи;

- в умовах коли кожний член суспільства буде утримуватись від дій, що можуть спричинити небезпеку або шкоду природному середовищу (самоконтроль). Практична реалізація цього принципу здійснюється у сфері екологічної освіти і виховання громадян;

- правові норми, що закріплюють принципи, функції й повноваження діяльності органів державного та інших видів контролю повинні бути сформульовані і закріплені із урахуванням основних засад державної екологічної політики України, тобто із розмежуванням природоохоронних і господарських функцій при пріоритетності екологічного і

природоохоронного чинників перед економічним;

- при формуванні соціально-політичних й економічних заходів планування здійснення господарської діяльності необхідно забезпечення юридичного закріплення публічних обов’язків суб’єктів адміністративного права щодо напрямів й засобів контрольно-наглядових заходів суб’єктів державного контролю і недержавного публічного контролю у сфері ведення лісового господарства;

- при розробці будь-яких концепцій реформування лісового господарства необхідно формувати нормативно-правові орієнтири удосконалення норм законодавства щодо принципів та функцій діяльності у сфері державного контролю ведення лісового господарства;

- тому вона повинна в повній мірі усвідомлювати нагальну необхідність збереження рівноваги і якості природи й природних ресурсів (хартія природи). Зазначений постулат Хартії Природи є важливим з погляду формування системи норм щодо порядку державного контролю, адже людина, що реалізує своє право на використання природних лісових ресурсів, насамперед повинна усвідомлювати відповідальність і здійснювати самоконтроль над своїми діями;

- ведення лісового господарства необхідно здійснювати із урахуванням особливостей і запасів природних ресурсів конкретних районів.

3.3.

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Функціональні принципи державного контролю у сфері ведення лісового господарства України (адміністративно-правовий аспект):

  1. Основні рекомендовані повноваження органів публічної влади на різних рівнях адміністративно-територіального поділу
  2. 2.3.1. Поняття та умови ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства
  3. Попередження і усунення колізій між земельно-правовими нормами, вміщеними до актів законодавства різних галузей
  4. Кодифікація як основний засіб усунення правових колізій у межах актів земельного законодавства
  5. 3.1. Вирішення земельно-правових колізій за юридичною силою джерел права
  6. 1.3. Сучасні концепції адміністративної відповідальності
  7. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  8. Історико-правові аспекти розвитку державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  9. Сучасний стан адміністративно-правового регулювання державного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні
  10. Зарубіжний досвід адміністративно-правовогорегулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві
  11. Функціональні принципи державного контролю у сфері ведення лісового господарства України (адміністративно-правовий аспект)
  12. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні
  13. ВИСНОВКИ
  14. Д О Д А Т К И
  15. Адміністративно-юрисдикційні повноваження державних сільськогосподарських інспекцій
  16. Місце і роль податкового контролю в системі функцій державного управління
  17. 2.1. Поняття та елементи механізму здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері оподаткування
  18. 1.6. Правові засади функціонування банківської системи України
  19. 1.1. Особливості механізму публічно-правового регулювання валютних відносин в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -