<<
>>

Адміністративно-правові відносини, їх зміст і механізм регулювання органами місцевої міліції

Вітчизняні представники науки адміністративного права єдині у своїх поглядах щодо необхідності проведення комплексної адміністративної реформи та переосмислення ключових положень адміністративно-правової доктрини України на основі загальновизнаних демократичних цінностей.

В основу такої доктрини має бути покладена “людиноцентристська” ідеологія, згідно з якою держава повинна, умовно кажучи, “служити” інтересам громадян (тобто діяти на “благо людини”) – шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод та законних інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації. Запровадження демократичних стандартів діяльності органів публічної адміністрації – органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування – виступає однією з передумов розвитку в Україні правової держави, утвердження верховенства права, громадянського суспільства, забезпечення всебічної реалізації прав та свобод, законних інтересів громадян [93, с. 77-78].

З метою досягнення вказаного результату необхідно подолати існуючий правовий механізм нейтралізації прав громадян. По своїм структурним компонентам він аналогічний механізму їх реалізації і включає норми адміністративного права, які конкретизують права громадян, закріплені в Конституції, але при цьому обмежує їх обсяг, шляхом вилучення цих прав і свобод із загальних норм за допомогою виняткових норм [94, с. 97]. Наприклад, реалізація права місцевого населення на самостійну організацію охорони громадського порядку.

Правове регулювання сучасних суспільних відносин забезпечується нормами публічного права, яке спрямоване на забезпечення і охорону спільних інтересів суспільства та держави. Адміністративне право, як одна із складових частин публічного права є відображенням суспільного інтересу як в організації соціального життя, так і у формах, методах і змісті адміністративної діяльності, функціонуванні виконавчої влади [95, с.

59].

Процес реформування органів внутрішніх справ, як напряму адміністративної реформи, одним з етапів передбачає утворення місцевої міліції як елементу системи публічної влади в Україні. Для успішної реалізації цього процесу виникає необхідність характеристики адміністративних правовідносин у сфері функціонування ОВС, визначення змісту та механізму їх регулювання органами місцевої міліції.

Для характеристики регулювання адміністративних правових відносин органами місцевої міліції виникає необхідність з’ясування природи інституту місцевої міліції та її місця в системі органів публічної влади. Ця проблема, на наш погляд, вирішується шляхом визначення місця органів публічної адміністрації в державного механізмі.

Існує полеміка в питаннях, чи місцеве самоврядування, інтереси якого, насамперед, представлятимуть органи місцевої міліції, лише елемент громадянського суспільства, яке прагне побудувати Україна, чи воно є також складовою частиною державного механізму, основне соціально-політичне призначення якого полягає у реалізації завдань та функцій держави.

В цьому плані існує дві позиції, перша з них визначає відсутність підстав для включення ОМС до державного механізму (визнання місцевого самоврядування лише елементом громадянського суспільства), а друга, посилаючись на функціональну близькість органів місцевого самоврядування з органами виконавчої влади, розглядає їх як одну з ланок механізму держави, проте ні в якому разі не як компонент її апарату [96, с. 45-46].

Найбільш наближеною до реалій державно-правового життя є, на наш погляд, точка зору М.І. Корнієнка, який вбачає “коріння місцевого самоврядування в тій владі, джерелом якої є увесь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень – у законі, де, як відомо віддзеркалюється державна воля всього народу” [96, с. 47].

Тому, на наш погляд, природа інституту місцевої міліції, незалежно від підпорядкування та місця в системі органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, вказує на її сутність як однієї з форм державного управління, функціонування якої базується на нормах адміністративного права.

Специфікою функціонування органів місцевої міліції є регулювання суспільних відносин, які виникають, насамперед, у сфері встановленого порядку управління.

На думку О.І. Остапенка та Л.О. Остапенка визначення кола суспільних відносин, що виникають у сфері встановленого порядку управління, з урахуванням їх неоднорідності і взаємопереплетіння, є досить складним. Складність полягає в тому, що коло відносин, на які впливає держава через свої органи влади, об’єктивно поширюється. Це вимагає не лише виокремлення із загальної маси адміністративно-правових відносин, відносин в сфері встановленого порядку управління, але і упорядкування їх за певними вимогами [97, с. 3].

Суспільні відносини, які входять у предмет адміністративного права Б.В. Россінський пропонує класифікувати за такими видами:

- правовідносини, в межах яких безпосередньо реалізуються завдання, функції і повноваження виконавчої влади;

- правовідносини внутрішньоорганізаційного характеру, які виникають у процесі діяльності органів державної влади;

- правовідносини за участю суб’єктів місцевого самоврядування;

- правовідносини, внутрішньоорганізаційного характеру, які виникають у процесі діяльності організацій, установ, підприємств, громадських об’єднань [98, с. 13].

Правовідносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами права і виражені у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи) так і організації чи установи (юридичні особи) [99, с. 26].

В.К. Колпаков вважає, що адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру [100, с. 80].

На думку А.П. Альохіна та А.А. Кармоліцького, адміністративні правовідносини – це в основному управлінські відносини, врегульовані нормами адміністративного права, їх адміністративно-правова форма [101, с. 33].

О.І. Остапенко та В.Д.

Люблін вважають, що характерні ознаки адміністративно-правових відносин виражені в таких положеннях:

- обов’язки і права сторін зв’язані з виконавчою і розпорядчою діяльністю держави, з державним і місцевим самоврядуванням;

- в адміністративно-правових відносинах однією з сторін завжди виступає суб’єкт адміністративної влади;

- при порушенні адміністративно-правової норми порушник несе відповідальність перед державою;

- адміністративно-правові відносини є владними відношеннями, побудованими на засадах “влада-підпорядкування”;

- адміністративно-правові відносини за своєю сутністю є різновидом організаційних відносин, відображають публічно-правовий і державний інтерес, виникаючи за ініціативою любого з учасників цих відносин;

- спори, що виникають при порушенні адміністративно-правових відносин, вирішуються в адміністративному і судовому порядку;

- в умовах необхідності застосування існує можливість державного примусу, а саме – при виконанні обов’язків та здійсненні суб’єктивних прав;

- відносини виникають на підставі адміністративно-правових норм;

- адміністративно-правові відносини між суб’єктами здійснюються на вольовій основі, свідомо та цілеспрямовано [102, с. 11-12].

Д.Н. Бахрах, Б.В. Россінський, Ю.Н. Старілов для характеристики ознак адміністративно-правових відносин виділять дві концепції. Згідно з першою концепцією адміністративно-правові відносини:

- виникають в процесі державного управління;

- мають в якості обов’язкового суб’єкта орган державного управління (виконавчої влади);

- характеризуються юридичною нерівністю сторін.

За другою концепцією адміністративно-правові відносини:

- виникають у сфері державного управління;

- можуть мати місце між всіма суб’єктами адміністративного права в будь-якому поєднанні;

- поділяються за співвідношенням прав і обов’язків учасників на дві групи: відносини влади-підпорядкування і відносини рівності [95, с. 106].

Адміністративні правовідносини можуть виникати при наявності адміністративно-правової норми.

В.К. Колпаков визначає адміністративно-правові норми як “…обов’язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають і припиняються у сфері державного управління” [100, с. 62].

Лише правова норма надає управлінським відносинам правовий характер. Однак наявність адміністративно-правової норми, хоч і необхідна умова, але її недостатньо для виникнення адміністративних правовідносин. Тому сторони цих відносин повинні мати адміністративну правосуб’єктність, яка дозволяє їм самостійно набувати права та виконувати обов’язки, передбачені правовою нормою, відповідати за дії чи бездіяльність. Проте, адміністративно-правова норма, як правова основа, для її реалізації (виникнення, зміни або припинення) потребує наявності юридичного факту, передбаченого цією нормою, тобто вольових дій або подій [101, с. 36-37].

Існують різні критерії для класифікації адміністративно-правових відносин, зокрема:

- за характером загальних суспільних відносин вирізняють адміністративно-правові відносини вертикального (субординаційного) та горизонтального характеру;

- за метою адміністративно-правові відносини поділяються на зовнішні та внутрішні;

- за змістом виділяють матеріальні, адміністративно-процесуальні та адміністративно-договірні правовідносини [102, с. 93-96].

Ю.М. Козлов та Л.Л. Попов вважають, що, насамперед, можна виділити дві основні групи адміністративно-правових відносин:

а) відносини, які безпосередньо відображають основну формулу управлінського впливу (“суб’єкт-об’єкт”), в якій чітко виявляється владна природа державно-управлінської діяльності – владні відносини;

б) відносини, що складаються поза межами безпосереднього управлінського впливу на той чи інший об’єкт, але органічно пов’язані з його здійсненням [103, с. 94].

Згідно з розробками в галузі загальної теорії права до структури будь-яких правовідносин належать їх суб’єкти, об’єкти, а також зміст правовідносин у вигляді суб’єктивних прав і юридичних обов’язків їх суб’єктів.

Суб’єктами адміністративних правовідносин є два і більше учасника, як мінімум один з яких виражає публічний (державний інтерес) у правовідносинах, тобто наділений спеціальною компетенцією в галузі державного управління. Це може бути орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування або організація з державно-владними повноваженнями, або посадова особа такого органу чи організації. Другою стороною в адміністративних правовідносинах може бути будь-яка фізична або юридична особа (колективний суб’єкт), на яку розповсюджує свою дію норма адміністративного права [104, с. 209-210].

На думку Ю.А. Дмітрієва, А.А. Євтєєвої, С.М. Петрова, об’єктом правовідносин є те, на що спрямовані суб’єктивні права і юридичні обов’язки їх учасників, тобто відповідна поведінка суб’єктів правовідносин. А зміст адміністративно-правових правовідносин складають суб’єктивні права і юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин [104, c. 212-213].

Регулювання адміністративних правовідносин відбувається у різних сферах державного управління.

Сам термін „регулювання” походить від латинського слова „regulo” (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь [105, с. 368].

За метою регулювання буває економічним та соціальним, за формою державного регулювання – політичне і законодавчо-адміністративне [106, с. 376].

Правове регулювання обумовлене об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких, на наш погляд, можна віднести: а) економічний розвиток суспільства; б) соціальну структуру суспільства; в) правову культуру; г) особливості правового регулювання тощо.

Правове регулювання суспільних відносин в державі є важливим засобом забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Ю.А. Тіхоміров вважає, що адміністративно-правове регулювання, в якості різновиду державного регулювання – це механізм імперативно-нормативного впорядкування організації і діяльності суб’єктів і об’єктів управління та формування стійкого правового порядку їх функціонування. Причому воно, як і саме адміністративне управління, розповсюджується на багато сфер державного і суспільного життя [106, с. 379].

Поняття „змісту регулювання” пов’язане передусім із завданнями і функціями, а „механізм регулювання” – із засобами, кожний з яких має своє призначення для регулювання суспільних відносин. Правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів [107, с. 24-25].

Правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, під якими розуміються об'єктивовані і субстанціональні явища, які мають фіксовані властивості, дозволяють реалізувати потенціал права, його силу [108, с. 13].

Як вказує М.М. Іванов: “Управління органами внутрішніх справ не може успішно здійснюватись без використання засобів правового регулювання” [109, с. 5].

Під способами правового регулювання розуміють первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків. До основних способів правового регулювання належать такі позитивні способи: зобов'язання (припису), заборони, дозволи [108, с. 127].

Ці способи називають також прийомами правового регулювання. На думку О.В.Кузьменко, вони характеризуються наступним чином:

- дозвіл – прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб’єктів юридичних відносин;

- заборона – спосіб впливу на поведінку суб’єктів правовідносин, шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності;

- припис – закріплення необхідної поведінки суб’єктів, встановлення її єдиного або кількох варіантів, які є обов’язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права [110, с. 88].

На наш погляд, поряд з основними способами (прийомами) правового регулювання, які реалізуються через виконання, дотримання та використання, застосовуються й допоміжні, у співвідношенні з якими формуються методи правового регулювання.

Загальний метод правового регулювання – система закріплених юридичними нормами прийомів правового регулювання (дозвіл, припис та заборона), яка має на меті встановлення бажаного для держави вольового стану суб’єктів соціальних відносин у стосунках між собою та у відношенні до результатів їх поведінки [111, с. 124].

Враховуючи наведене вище, можна стверджувати, що способи (прийоми) правового регулювання виражені в правовідносинах, юридичних нормах, юридичних фактах тощо.

Правове регулювання завжди здійснюється завдяки особливому “інструментарію”, притаманному тільки правовому механізму, призначеного юридично гарантувати досягнення цілей, які ставить законодавець, видаючи або санкціонуючи юридичні норми в межах певних типів – “моделей” юридичного впливу [112, с. 348].

На думку С.С. Алексєєва, як динамічна категорія процес правового регулювання складається з трьох основних стадій:

- перша – регламентація суспільних відносин, яка потребує правового опосередкування;

- друга – дія юридичних норм, в результаті яких виникають або змінюються правовідносини;

- третя – реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків [113, с. 34].

Вважаємо, що цим стадіям відповідають три складові механізму правового регулювання: 1) правовідносини; 2) юридичні норми; 3) акти реалізації суб'єктивних прав та обов'язків.

Механізм правового регулювання – це сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. При цьому, по-перше, поняття механізму правового регулювання – це категорія, яка повинна охопити всі правові засоби; по-друге, механізм правового регулювання дає можливість системно розділити суспільні явища за окремими ознаками, що в подальшому зводить їх в цілісний механізм, кожна частина якого, взаємодіючи з іншими, виконує свої специфічні функції; по-третє, механізм правового регулювання припускає і характеристику стадій правового впливу, тобто динамічної сторони правового регулювання, що характеризує функцію часу параметра, без якого соціальні системи не працюють [113, с. 78].

І.П. Голосніченко аналізує механізм правового регулювання в якості системи взаємозв'язаних і взаємозумовлених елементів, які поділяються на три групи: засоби впливу, проміжні ланки й об'єкти впливу. До першої з них входять правові принципи, норми, джерела права, правовідносини; до другої – правосвідомість, правова культура; до третьої – акти реалізації норм [114, с. 97-104].

Ю.Н. Старілов, намагаючись подолати “технічність” термінології пропонує традиційний термін “механізм адміністративно-правового регулювання” замінити терміном “система адміністративно-правового регулювання”, яка дозволяє комплексно бачити матерію адміністративного права, дає можливість зрозуміти логіку адміністративно-правового впливу на суспільні відносини, виділити головні елементи організаційно-правового впливу і регулювання цих відносин. Він пропонує до цієї системи відносити такі елементи:

1) адміністративно-правові норми як первинні елементи адміністративного регулювання впливу на суспільні відносини;

2) застосування (трактування) норм адміністративного права суб’єктами права;

3) адміністративно-правові відносини, які утворюються в результаті дій і застосування норм адміністративного права, і які завершують формування цієї системи, а встановлення законних адміністративних відносин є головною метою процесу адміністративно-правового регулювання [115, с. 397-398].

Для визначення змісту правового регулювання діяльності органів місцевої міліції обов'язковим є визначення сфери правового регулювання, тобто сукупності суспільних відносин, що врегульовуються за допомогою права.

Міліція в Україні є одним з основних державних системних утворень, яке глибоко впливає на відносини громадян і держави, відображає багато найважливіших політичних і соціальних цінностей країни. Сфера діяльності міліції – це сфера соціального управління [116, с. 107].

Як вважає А.Т. Комзюк: “Міліція в Україні виконує широке коло завдань та функцій щодо забезпечення правопорядку, захисту прав і свобод громадян, попередження і припинення правопорушень, тому від удосконалення її правоохоронної діяльності значною мірою залежить зміцнення законності і правопорядку в країні. Переважну більшість зазначених завдань міліція реалізує в ході здійснення адміністративної діяльності, тобто під час використання адміністративного законодавства, використання адміністративно-правових заходів впливу до організацій, посадових осіб та громадян” [117, с. 3].

Отже, сферою правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ та органів місцевої міліції, зокрема, є їх адміністративна діяльність.

Адміністративна діяльність в юридичному словнику Блека визначається як практичне управління та керування різними органами та агенціями, які не є частиною державної влади [118, с. 97].

Адміністративну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну діяльність з організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших правопорушень [119, с. 8].

А.В. Зубач, А.Н. Кокорєв та Р.А. Русакова вважають, що “адміністративна діяльність міліції – це виконавчо-розпорядча діяльність, яка полягає в організації і практичному здійсненні апаратами, службами і працівниками міліції функцій по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю адміністративно-правовими засобами” [120, с. 7].

Вказана категорія визначає характер і специфіку механізму правового регулювання діяльності ОММ, у його правовому аспекті, включаючи можливість визнання пріоритету доцільності процесу над формально визначеними процедурами. Механізм регулювання вводить необхідну структуризацію у процеси, пов'язані з діяльністю у зазначеній сфері.

На підставі наведеного вище, можна вважати, що правове регулювання діяльності органів місцевої міліції – це дія права на суспільні відносини у сфері адміністративної діяльності її органів за допомогою юридичних засобів, через систему яких забезпечується розвиток відносин у межах і напрямах, визначених нормами права.

Реформування системи ОВС та її ланок не є самоціллю. Головне в цьому процесі – формування механізмів, за допомогою яких можна адекватно реагувати на процеси в суспільстві, якісно виконувати обов’язки покладені на ОВС [121, с. 136].

Важливим напрямом реформування правоохоронної галузі є вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ.

На нашу думку, адміністративно-правове регулювання діяльності місцевої міліції – складне соціальне явище, яке зумовлене існуванням значної кількості проміжних систем. Проте жодна із систем, що пов'язані з процесами регулювання діяльності, не може бути використана без механізму регулювання, тобто функцій, процесів тощо. Система органів місцевої міліції може бути визначена як система суб’єктів правовідносин, система права та об’єктів правовідносин, що надають їй індивідуального характеру. Нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини у сфері правоохоронної діяльності, теж становлять певну систему.

Системність правого регулювання діяльності ОММ, за сучасного нормативно-правового забезпечення, є ускладненою об'єктивними обставинами:

1) значною кількістю джерел правового регулювання діяльності в різних галузях (конституційній, адміністративній, кримінальній, кримінально-процесуальній) та сферах (соціальній, фінансово-економічній, бюджетній) тощо;

2) невизначеністю статусу ОММ.

Отже, правове регулювання функціонує нормально, якщо має ознаки системності. В юридичній літературі питання про систему правового регулювання відносин у сфері управління традиційно пов'язують із характеристикою джерел адміністративного права [122, с. 7].

В основі адміністративних правовідносин лежить дія адміністративно-правових норм, серед яких основну роль відіграє закон. Але, спроба обійтися без підзаконних нормативно-правових актів приречена на невдачу Законодавчий орган не в змозі настільки швидко реагувати на зміни. Крім цього це призвело б до надмірного навантаження цієї гілки влади. Підзаконні акти (адміністративно-правового характеру) дозволяють оперативніше реагувати на зміни, що відбуваються з об'єктом правового регулювання, долати прогалини в законі тощо. Специфіка інформації у правоохоронній сфері, її об’єм та характерні особливості зумовлюють необхідність чітко розмежувати ті сфери правового впливу, які не можуть бути врегульовані за допомогою таких підзаконних актів.

Правовий аналіз дає підстави вважати, що юридична наука ще не має чітких критеріїв розмежування суспільних відносин, за допомогою яких слід здійснювати регулювання на законодавчому або підзаконному рівні. О.Ф.Скакун стверджує, що питання, які торкаються прав, свобод і відповідальності, недопустимо регулювати через посередництво підзаконних нормативно-правових актів [123, с. 362-364].

На нашу думку, виключною сферою законодавчого регулювання мають бути питання визначення правового статусу (наприклад органів внутрішніх справ та працівників міліції). За допомогою підзаконних актів слід лише конкретизувати законодавчі приписи та регламентувати порядок їх виконання в межах обсягу правового регулювання. Внаслідок дії підзаконних нормативних актів не повинні створюватись нові та втрачатись передбачені законодавчими актами повноваження. Не слід допускати також розширення чи звуження підстав застосування тих чи інших законодавчих норм.

Звідси можна зробити висновок про необхідність узагальнення правових вимог щодо діяльності місцевої міліції, яке б регламентувало функціонування відповідних суб'єктів. Доцільним, на наш погляд, є прийняття нового Закону України “Про поліцію”, що дозволило б заповнити прогалини у правовому регулюванні, зменшило б кількість підзаконних актів, актів МВС України, надало логічну послідовність і цілеспрямованість процесу формування місцевої поліції в Україні.

Про необхідність такого Закону свідчить і соціологічне опитування, що проводилось в ході дисертаційного дослідження. За його результатами 73,2 % респондентів відзначили необхідність внесення змін в нормативні акти. Більше того, лише 48,4 % опитаних працівників служб міліції громадської безпеки хотіли б працювати в місцевій міліції за умов існуючого нормативно-правового регулювання діяльності місцевої міліції (Додаток А).

Отже, слід зауважити, що для реалізації комплексного підходу до реформування системи ОВС, в частині утворення місцевої міліції, необхідно забезпечити належний механізм адміністративно-правового регулювання їх діяльності, складовими елементами якого є:

1. Норми адміністративного права, як основа механізму правового регулювання. Саме через них здійснюється правовий вплив на правовідносини в галузі внутрішніх справ. Залежно від того наскільки чітко ці норми враховують характер суспільних відносин, рівень правової культури населення та органів влади, настільки якісним буде процес правового регулювання. Ці норми є результатом правотворчої діяльності держави, яка відповідає за прийняття, зміну чи відміну певних правових норм.

2. Адміністративні правовідносини, як форма вираження правових норм у поведінці суб’єктів.

3. Акти реалізації прав і обов'язків, як дії суб'єктів по реалізації своїх прав та обов’язків в межах адміністративно-правових норм.

Процес адміністративно-правового регулювання діяльності місцевої міліції повинен, як і будь-який інший процес, мати певні стадії. На нашу думку такими стадіями повинні бути:

1. Розробка адміністративно-правових норм.

2. Прийняття адміністративно-правових норм.

3. Використання адміністративно-правових норм.

Причому використання адміністративно-правових норм, може розглядатись як правозастосування. Роль місцевої міліції у правозастосовчому процесі пояснюється тим, що вони знаходяться в безпосередньому контакті з населенням, що обумовлено формами і методами їх діяльності. При цьому правозастосування передбачає обмеження прав і свобод громадян, що в свою чергу обумовлює суворе дотримання законності [124, с. 3].

Важливим аспектом адміністративно-правового регулювання є встановлення цілей, що ставляться при виданні тих чи інших юридичних норм. Тобто, на етапі реформування системи ОВС такі цілі повинні бути узгодженими. Досягнення цілей через реальні результати або показники визначає ефективність юридичних норм. Зокрема, видання галузевих нормативних актів щодо регулювання діяльності служб міліції громадської безпеки повинно передбачати можливість, в подальшому, утворення органів місцевої міліції. Проте, цьому може заважати ряд чинників, наприклад, недосконалість законодавства (Закон України “Про міліцію”), невідповідність вимог правових норм рівню соціального-економічного розвитку (низький рівень фінансово-економічних можливостей ОМС), низький рівень правової культури суспільства тощо.

Підсумовуючи дослідження загальнотеоретичної характеристики адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції, в процесі реформування системи МВС України, можна констатувати:

1. Діяльність ОММ вимагає відповідного адміністративно-правового механізму реалізації.

2. Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності ОММ становить цілісну систему дій.

3. Структура механізму адміністративно-правового регулювання діяльності ОММ складається із компонентів, що відрізняються цілями і завданнями, функціями і змістом:

· правотворчість (встановлення, зміна або скасування правових норм, що регулюють суспільні відносини);

· правозастосування (видання на основі норм права індивідуальних правових розпоряджень, що упорядковують конкретні відносини);

· правоохоронна діяльність (попередження і припинення правопорушень в адміністративно-правовому, кримінальному, матеріальному, дисциплінарному значенні).

Отже, механізм адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції – це комплекс спеціальних заходів, засобів і способів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері їх діяльності, що має юридичний зміст і націлений на реалізацію повноважень суб’єктів, згідно їх правового статусу.

Адміністративно-правове регулювання діяльності ОММ у цілому обумовлене рівнем розвитку і станом права і правопорядку у країні, правовою зрілістю держави і суспільства, ступенем розвитку правової свідомості, відповідністю норм права міжнародним стандартам. Тому, для реалізації адміністративної реформи в Україні, в частині реорганізації правоохоронної системи, слід належним чином забезпечити механізм адміністративно-правового регулювання діяльності органів місцевої міліції.

<< | >>
Источник: КОГУТ Ярослав Михайлович. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ МІЛІЦІЇ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів –2008. 2008

Еще по теме Адміністративно-правові відносини, їх зміст і механізм регулювання органами місцевої міліції:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -