Адміністративно-правове забезпечення діяльності закладів загальної середньої освіти

У новітньому періоді розвитку української державності з боку влади здійснено низку правових заходів щодо розвитку системи закладів загальної середньої освіти, оптимізації їхньої діяльності у контексті євроінтеграційних процесів.

Таким чином, Державна національна програма «Освіта» вперше окреслила базові напрями розвитку загальної середньої освіти в Україні, стала путівником подальшого інноваційних ідей всієї діяльності закладів освіти. Насамперед мова йде про: децентралізацію та регіоналізацію закладів освіти; розвиток загальноосвітнього профільного та професійного спрямування закладів освіти; інтегрування освіти та науки у навчальний процес; розширення дозвільної та контрольної функцій держави у сфері освіти.

Наступним кроком розвитку системи закладів загальної середньої освіти стало втілення у життя Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої указом Президента України від 17.04.2002 № 347/2002, згідно якої визначено, що перехід до інформаційного суспільства ставить перед органами публічної адміністрації завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти. Окрема увага в аналізованій доктрині присвячена адміністративній діяльності відповідних органів публічної влади, яка має розвиватися як державно-громадська, враховуючи регіональні особливості, тенденції до зростання автономії закладів освіти, конкурентоспроможності освітніх послуг [30].

Наукова спільнота та фахівці в галузі освітньої діяльності неоднозначно поставилися до положень Національної доктрини розвитку освіти, прикладом, Л. М. Паращенко наголошує, що в цьому правовому акті напрями розвитку освіти сформульовано без безпосереднього визначення самих понять «розвиток освіти» та «критерії розвитку освіти», що спричиняє плутанину в частині правозастосування. Автором запропоновано наступне визначення розвитку освіти - процес визначення і здійснення цілей освітньої політики, який характеризується якісною зміною компонентів системи освіти, появою нових організаційних їх форм, інновацій та нововведень, що забезпечує здатність системи освіти до успішного забезпечення потенціалу людського розвитку [79, с. 261-264]. Таким чином, сутність поняття «розвиток освіти» є більш глибинним ніш звичайне вдосконалення мережі, напрямів діяльності та підходів до управління закладами освіти. Основною метою такого розвитку має стати забезпечення з боку публічної влади та окремих зацікавлених представників громадськості вивільнення та нагромадження потенціалу людського розвитку для переходу суспільства на якісно новий рівень буття.

Одним із ключових на сьогодні нормативно -правовим актом є також Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схвалена указом Президента України від 25.06.2013 № 344/2013, у якій визначено державне бачення забезпечення діяльності, зокрема закладів загальної середньої освіти. У преамбулі визначено, що більшість завдань розвитку освіти виконано, однак постійно виникають нові виклики у галузі освіти. Саме тому, розроблення цієї стратегії зумовлено необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, прискорення інтеграції України у міжнародний освітній простір [31].

Керуючись необхідністю реалізації зазначених аспектів, розроблено та втілюється у життя План заходів з реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 686-р.

компетентнісного підходу; створення умов для диференціації навчання, посилення професійної орієнтації [31].

Найактуальніший на сьогодні підхід до бачення діяльності системи закладів загальної середньої освіти, а також роль і місце держави в цій сфері можна почерпнути в Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 988-р. Так, до основних критеріїв загальної середньої освіти, які мають бути впровадженні публічною владою, віднесено наступне: дитиноцентризм, наскрізний процес виховання, що базується на цінностях, нова структура школи, реальна автономія шкіл, забезпечення якості освіти, справедливе фінансування закладів освіти, рівний доступ громадян до освіти, вмотивований і кваліфікований педагог, сучасне освітнє середовище, інклюзивна освіта, компетентнісний зміст освіти [80].

З урахуванням положень Державної національної програми «Освіта», Національної доктрини розвитку освіти, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, та Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року, розроблено значний масив адміністративно-правових актів щодо створення належних умов функціонування системи загальної середньої освіти [81, с. 179]. Таким чином, зупинимося на основних аспектах адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів загальної середньої освіти у нашій країні.

Опираючись на загальнодержавні стратегічні документи вітчизняна наукова спільнота протягом останніх двох десятиліть значну увагу приділила розробленню питань вдосконалення та оптимізації системи закладів загальної середньої освіти.

B. П. Ляхова, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун, К. О. Пінюгіна,

C. О. Сисоєва), створення сприятливого клімату у педагогічному колективі (Л. М. Карамушка, Л. В. Пшенична, Т. В. Чаусова, Н.В. Хованець), підготовка та професійна діяльність учителя (О. Є. Антонова, С. С. Вітвицька, О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченка, О. М. Коберник) та б. ін.

У той же час, аспекти адміністративно -правового регулювання функціонування закладів загальної середньої освіти розглядалися фрагментарно та незначною кількістю вітчизняних науковців, серед яких монографічні дослідження І. І. Литвина, В. І. Пальчикова, Н. С. Ракші, Р. В. Шаповала. Представники науки державного управління також приділяли певну увагу щодо впливу органів державної влади на реалізацію права громадян на отримання повної загальної середньої освіти, зокрема В. А. Грабовський, А. В. Мазак, В. І. Шилова.

Функціонування всіх закладів загальної середньої освіти має різнобічний характер. Саме тому, адміністративно-правове забезпечення їхньої діяльності з боку органів публічної влади визначимо за наступними напрямами: адміністративно -правове забезпечення впровадження

державних стандартів загальної середньої освіти у діяльність закладів освіти; адміністративно-правове забезпечення реалізації основних засад діяльності закладів загальної середньої освіти; адміністративно -правове забезпечення професійної діяльності педагогічних працівників; адміністративно-правове забезпечення освітнього процесу.

Владний вплив держави завжди розпочинається із визначення ключових цілей та способів їх досягнення у будь -якій сфері життя, який об’єктивує забезпечення нагальних і перспективних інтересів всього суспільства. Саме державні стандарти загальної середньої освіти концентрують у собі основні вимоги до організації діяльності та результатів функціонування відповідних закладів освіти в Україні.

На слушну думку Г. В. Єгорова, під терміном стандарт перш за все мається на увазі норма результату, який може формуватися на різних рівнях: на рівні загальних цілей і цінностей освіти; на рівні компетентностей, пов’язаних з певною предметною галуззю; на рівні навчальних цілей і змісту освіти; на рівні показників, які піддаються виміру за допомогою тестових завдань. З урахуванням цього, державний стандарт загальної середньої освіти - унормована система показників щодо освіченості особи на певному освітньому рівні, що реалізується комплексом нормативних документів, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, структурований за ступенями навчання, та вимоги й гарантії держави до громадян щодо її одержання [82, с. 103-104].

Згідно ст. 32 Закону України «Про освіту» стандарти освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій, затвердженою постановою Кабінетів Міністрів України від 23.11.2011 № 1341. У загальному розумінні Національна рамка кваліфікацій - системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, та призначена для використання органами виконавчої влади, установами та організаціями, що реалізують державну політику, зокрема у сфері освіти, навчальними закладами, роботодавцями, іншими юридичними і фізичними особами з метою розроблення, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій [83].

Стандарт освіти визначає вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти відповідного рівня; загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти; інші складники, передбачені спеціальними законами [2]. У свою чергу, положеннями ст.ст. 30-33 Закону України «Про загальну середню освіту»

конкретизовано, що державний стандарт загальної середньої освіти розробляються і переглядаються не менше одного разу на 10 років Міністерством освіти і науки України. Цей стандарт ввібрав до себе зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на відповідному рівні загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні [4].

У законодавстві та практичній площині дотримання державного стандарту загальної середньої освіти характеризується дуальним підходом, згідно якого створюється двонаправленим процесом забезпечення виконання всіх його вимог: з одного боку - держава зобов’язана забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти на рівні державних стандартів загальної середньої освіти (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про загальну середню освіту»), а з іншого - обов’язком закладу освіти, що забезпечує здобуття загальної середньої освіти, є створення умов для досягнення здобувачами освіти результатів навчання, передбачених у відповідному державному стандарті загальної середньої освіти» (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про загальну середню освіту») [4]. Таким чином, законодавець зобов’язав усі без виключення загальноосвітні навчальні заклади дотримуватися відповідних державних стандартів, а органи публічної адміністрації мають не лише контролювати вказане, але й створити за допомогою доступних адміністративно-правових засобів належні умови діяльності закладів освіти у строгій відповідності до встановлених державних стандартів освіти.

На сьогодні чинним Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1392, який спрямований на виконання завдань загальноосвітніх навчальних закладів і визначає вимоги до освіченості учнів школи. Цей Державний стандарт складається із: загальної характеристики складових змісту освіти; Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів; державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів [84].

Більшість провідних фахівців у галузі загальної середньої освіти, серед яких співробітники Національної академії педагогічних наук України І. Д. Бех, В. Г. Кремень, В. І. Луговий, В. М. Мадзігон [85], О. Я. Савченко, вважають, що у змісті Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти віддзеркалено головну мету навчання - формування компетентної особистості [86, с. 4]. Дотримуючись подібної позиції І. В. Родигіна доповнює, що ідея компетентнісного підходу у новому стандарті перейшла до системної реалізації. Отже, відбувся суттєвий розвиток, кількісне та якісне оновлення компетентнісний ідей в їх змісті [87, с. 190-191].

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1392 до ключових компетентностей належить уміння вчитися, компетентності в галузі природознавства, техніки, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницької компетентності, а до галузевих -

комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова та математична, інформаційно-комунікаційна,

суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності. У свою чергу, діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища [84].

Кожен наступний державний стандарт загальної середньої освіти є обов’язковий до виконання всіма загальноосвітніми навчальними закладами, а тому ними завжди розробляються плани заходів щодо його дотримання. Зазначені плани охоплюють період переважно на п’ять років, координуються та контролюються адміністраціями навчальних закладів.

З урахуванням вищевикладеного слід зробити висновок, що адміністративно-правове забезпечення впровадження державних стандартів загальної середньої освіти у діяльності закладів освіти полягає у систематичній розробці, оновлені та втіленні у життя МОН України за участі інших уповноважених органів публічної адміністрації, з погодженням із Кабінетом Міністрів України, зведення норм і положень, відповідно до Національної рамки кваліфікацій, що визначають державні вимоги до закладів загальної середньої освіти щодо рівня освітньої підготовки учнів і випускників шкіл на відповідному рівні загальної середньої освіти, а також система державних гарантії у досягненні встановленого рівня освітньої підготовки. Саме такими гарантіями є адміністративно-правове забезпечення: реалізації основних засад діяльності загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників; навчання, атестації та оцінювання знань учнів; інших складових діяльності закладів загальної середньої освіти.

Безпосереднє забезпечення дотримання окремих складових Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти з боку органів публічної влади міститься у значній кількості нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, МОН України та ін. Окремо зауважимо на тому, що створення необхідних умов впровадження державних стандартів загальної середньої освіти корелюється з усіма іншими ланками пропонованої вище класифікації. Даний взаємозв’язок полягає у тому, що належна розробка та провадження державних стандартів в освітню галузь є первинною ланкою відповідного ефективного адміністративно-правового забезпечення, тоді як всі інші ланки у своїй сукупності - механізмом втілення такого владного впливу в життя, з урахуванням специфіки різних напрямів діяльності закладів освіти.

Першочерговим завданням адміністративно -правового забезпечення реалізації основних засад діяльності загальноосвітніх навчальних закладів є обов’язкове ліцензування їхньої діяльності, під яким у загальному сенсі розуміють засіб державного регулювання провадження освітньої діяльності, спрямований на захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та споживачів освітніх послуг (п.6 ч.1 ст. 1, п.6 ч.1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») [88]. З огляду на зазначене, маємо погодитися із О. А. Зубчиком, що одним з структурних елементів регуляторної діяльності органів публічної влади, спрямованої на формування і розвиток суспільних відносин у сфері освіти є адміністративно-правові засоби, серед яких чільне значення відводиться ліцензуванню [89, с. 72-73].

Ключове місце серед нормативно-правових актів, які унормовують дозвільну діяльність відповідних уповноважених органів публічної влади, займають Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності закладів освіти, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187, у яких низка положень присвячені питанням ліцензування діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Процедура ліцензування включає декілька етапів та передбачає отримання ліцензії, що видається органом ліцензування відповідно до законодавства, у нашому випадку, згідно п. 2 ч. 2 ст. 43 Закону України «Про освіту». Здобувач ліцензії разом

із заявою про отримання ліцензії, форма якої затверджена наказом МОН України від 17.09.2012 № 1022, подає до вищевказаних органів

ліцензування низку необхідних документів [90].

Із зазначеного слідує, що у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти визначаються вимоги до якісних показників і результатів навчання здобувача освіти, тоді як дотримання Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти є гарантією досягнення відповідних цілей, прописаних державними стандартами в аналізованій сфері.

Підставою для отримання та подальшого використання протягом всього встановленого строку дії ліцензії на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти є чітке дотримання положень п.п. 42-56 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти, у яких визначені кадрові, технологічні та організаційні вимоги. Крім того, матеріально-технічне забезпечення освітньої діяльності включає наступні обов’язкові пункти: наявність достатньої кількості площ і приміщень для здійснення навчально-виховного процесу, спортивного майданчика та їдальні; заклад освіти повинен забезпечити доступність навчальних приміщень для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення [90].

Зауважимо на тому, що у ліцензійних умовах та інших дотичних до них правових актах закладено не лише декларативні норми та певні вимоги щодо діяльності закладів освіти, але й акцентовано на низці організаційних, процедурних та контрольних аспектів, за рахунок чого ліцензування перетворюється у дієвий засіб адміністративно-правого забезпечення діяльності закладів освіти. Зокрема ліцензіат зобов’язаний: повідомляти органу ліцензування про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви, двічі на рік за попередній період провадження освітньої діяльності; провадити освітню діяльність виключно в місцях її провадження, зазначених у документах, поданих органу ліцензування;

подати органу ліцензування порядок дій у разі позапланового припинення провадження ним освітньої діяльності; забезпечувати присутність керівника закладу освіти, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування в перевірки додержання ліцензіатом вимог встановлених ліцензійних умов [90].

У разі недотримання чи неналежного дотримання Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти відповідна обласна державна адміністрація або Київська міська державна адміністрація набуває законних підстав для анулювання ліцензії або звуження провадження освітньої діяльності з певного освітнього рівня загальної середньої освіти. Таким чином, органи ліцензування наділені достатнім адміністративно-правовим інструментарієм для організації належних умов провадження освітньої діяльності закладами загальної середньої освіти.

Після отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності заклад освіти, його керівник та органи управління набувають відповідного адміністративного статусу, стаючи суб’єктами специфічних адміністративно-правових відносин у сфері загальної середньої освіти. З цього моменту на них починає вчиняти свій регулюючий вплив не лише профільні закони, зокрема Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», але й доволі об’ємна система адміністративно -правових актів. Насамперед, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 778, визначено організаційно-правові вимоги до діяльності закладів освіти щодо: зарахування учнів до загальноосвітнього навчального закладу та їх відрахування; організація навчально-виховного процесу; оцінювання навчальних досягнень учнів; матеріально-технічної бази, фінансово- господарської діяльності.

Більше того, зважаючи на різні типи закладів освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти, вітчизняним законодавством впроваджено відповідні правові акти, які враховують

специфіку їхньої діяльності. Наприклад, Положення про спеціалізований навчальний заклад спортивного профілю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1999 № 2061, Положення про школу соціальної реабілітації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2012 № 734; Інструкція про організацію та діяльність гімназії, Інструкція про організацію та діяльність ліцею, затверджені наказом МОН України від 20.07.1995 № 217.

Останніми роками у нашій країні нововведенням у сфері загальної середньої освіти стала можливість створення представницькими органами місцевого самоврядування об’єднаних територіальних громад та районними радами освітніх округів - об’єднання закладів освіти, закладів культури, фізичної культури і спорту. До них можуть входити навчальні заклади незалежно від типу та форми власності, у тому числі загальноосвітні навчальні заклади, що є опорними, та міжшкільні навчально-виробничі комбінати [91].

У відповідності до Положення про освітній округ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 777, навчальний округ, опорний заклад та його філія утворюється з метою створення єдиного освітнього простору; забезпечення рівного доступу осіб до якісної освіти; створення умов для здобуття особами загальної середньої освіти, впровадження профільного навчання, поглибленого вивчення окремих предметів, забезпечення всебічного розвитку особи, а також допрофесійного навчання незалежно від місця їх проживання; раціонального і ефективного використання наявних ресурсів суб’єктів округу, їх модернізації [91].

Суб’єктами публічної влади, які здійснюють адміністративно-правове забезпечення реалізації основних засад діяльності закладів освіти є органи управління освітою відповідних місцевих державних адміністрацій, а також міський, районних, обласних рад. У п.п. 9, 10 Положення про

загальноосвітній навчальний заклад вказано, що статут державного та комунального закладу затверджується зазначеними органами управління освітою, статут приватного закладу - власником та погоджується з органом управління освітою за місцем проживання. Крім того, класи у закладі формуються за погодженням з відповідним органом управління освітою згідно з нормативами їх наповнюваності, встановленими законодавством, з урахуванням наявності приміщень та кількості поданих заяв про зарахування до закладу [92].

Керівник закладу освіти відіграє вирішальну роль щодо якісної організації діяльності навчального закладу, здійснює підбір кваліфікованих працівників, вирішує матеріально-технічні, фінансові та інші питання. Як зауважує Л. М. Сергеєва, вказаній особі доводиться працювати в період оновлення функціональних обов’язків та видів управлінської діяльності, розширення сфери знань та умінь в галузі менеджменту освіти. Обов’язок керівника - створити умови, в яких би кожен міг самореалізуватися, а тому він стає ключовою фігурою в здійсненні управлінської діяльності навчально-виховного процесу. Тому модернізація освітнього процесу вимагає зробити універсальними вимоги до професійної компетенції керівника професійного навчального закладу [93, с. 1-4], а також в докорінній зміні характеру інформаційно-комунікаційної взаємодії та зв’язків між усіма суб’єктами управління різних ієрархічних рівнів, новими соціальними вимогами до професійної діяльності керівної ланки навчального закладу [94, с. 17].

З урахуванням зазначеного, процедура належного забезпечення управлінськими кадрами навчальних закладів з боку владних суб’єктів врегульовується окремими положеннями адміністративного законодавства. Мова йде про п.п. 92-100 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Порядок призначення на посаду керівників загальноосвітніх навчальних закладів державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.15 № 827, та інші нормативно-правові акти. Окремо слід відмітити, що керівники загальноосвітніх навчальних закладів державної форми власності у певній мірі є розпорядниками державних коштів, саме тому на них також поширюється дія фінансового законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України.

Основним ресурсом закладів освіти виступають діти, педагогічні та інші працівники, саме тому держава прагне забезпечити належні та безпечні умови праці, не допускати загроз їхньому життю та здоров’ю. Вказане досягається за рахунок встановлення відповідних нормативів, правил тощо. У цьому контексті першочергову роль відіграють Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 [95], та Правила пожежної безпеки для навчальних закладів та установ системи освіти України, затверджені наказом МОН України від 15.08.2016 № 974.

Державна атестація є основною формою державного контролю за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування, типів і форм власності, проведення якої регламентовано Порядком державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів, затвердженим наказом МОН України від 30.01.2015 № 67. Підкреслено, що адміністративно-правове забезпечення діяльності закладів загальної середньої освіти насамперед переслідує мету створення оптимальних та належних умов для досягнення під час навчання учнями умінь, знань та навичок, встановлених державними стандартами, а, отже, різноманітні перевірки з боку публічної адміністрації зведені до мінімуму. Тому планова державна атестація навчальних закладів проводиться лише один раз на десять років. Разом із тим, у випадку, наприклад, створення нового навчального закладу, перша така атестація проводиться не раніше ніж через один календарний рік, але не пізніше двох календарних років з дати державної реєстрації статуту [55].

Головними завданнями державної атестації навчальних закладів є визначення відповідності навчального закладу державним стандартам певного освітнього рівня; забезпечення надання якісної освіти; надання організаційно-методичної допомоги навчальним закладам, що атестуються. Залежно від форми власності законодавством визначено різні контролюючі суб’єкти, а саме: заклади освіти державної форми власності - МОН України, інші центральні органи виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають навчальні заклади; заклади освіти комунальної форми власності - місцеві органи управління освітою, у сфері управління яких перебувають навчальні заклади; заклади освіти приватної форми власності - органи управління освітою обласних і Київської міської державних адміністрацій [55].

На наше переконання, логічним виглядає проведення державної атестації навчальних закладів саме тими органами публічної влади, у сфері управління яких вони перебувають. У той же час, перевірка діяльності закладів освіти має проводитися органами місцевого самоврядування та лише за участі представників місцевих органів виконавчої влади.

Для проведення державної атестації конкретного навчального закладу орган, що її здійснює, створює атестаційну комісію з числа працівників цього органу, фахівців навчальних закладів, установ освіти, підприємств, організацій та представників громадськості. Атестаційна експертиза проводитись не більше ніж п’ятнадцять робочих днів та полягає у публічній презентації діяльності закладу освіти його керівником та заслуховуванні інформації від органу управління освітою, у сфері управління якого перебуває навчальний заклад, щодо створення ним умов для забезпечення функціонування навчального закладу; вивченні атестаційною комісією напрямів діяльності навчального закладу, визначених робочою програмою [55].

Керуючись положеннями п. 15 Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів та додатку 1 до Методичних рекомендацій для проведення державної атестації та внутрішнього контролю навчальних закладів, які закріплені у листі МОН України від 07.08.2013 № 1/9-533 [96], результатами проведення державної атестації є прийняття із наступних рішень: створення, реорганізації або перепрофілювання закладу освіти відповідно до законодавства; ліквідація закладу освіти відповідно до законодавства [55].

Атестація є лише одним із адміністративно -правових інструментів в аналізованій сфері, який застосовується досить нечасто. Більш системний характер має внутрішній контроль навчальних закладів, який здійснюється безпосередньо їхніми керівниками. Згідно Орієнтовної програми здійснення внутрішнього контролю в загальноосвітньому навчальному закладі, закріпленої у листі МОН України від 07.08.2013 № 1/9-533, внутрішній контроль - одна з функцій управління навчальним закладом, що забезпечує зворотній зв’язок між суб’єктом і об’єктом контролю шляхом інформування про дійсний стан справ у навчальному закладі та фактичне виконання управлінських рішень [96]. Керівник закладу несе персональну відповідальність за якість проведення контролю та достовірність інформації у звітах, які він періодично подає відповідним органам публічної влади. Крім того, у межах адміністративно-правового забезпечення реалізації основних засад діяльності загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності важливим є також впровадження дієвих механізмів запобігання надмірного використання окремими представниками публічної адміністрації своїх владних повноважень [97].

Педагог надзвичайно важлива професія у суспільстві, оскільки він безпосередньо взаємодіє з дітьми з наймолодшого віку, передає їм свої знання та досвід, виховує та прививає морально-етичні норми поведінки, фактично сприяє формуванню особистості. Саме тому, до даної категорії осіб держава висуває підвищенні вимоги, які стосуються не лише рівня отриманої освіти, але й професіоналізму, наявністю низки відповідних позитивних якостей характеру тощо. Зважаючи на це, у вітчизняному законодавстві визначено, що педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дає змогу виконувати професійні обов’язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти [92].

Адміністративно-правове забезпечення професійної діяльності педагогічних працівників як обов’язкової складової організації належних умов функціонування закладів загальної середньої освіти з боку органів публічної влади розпочинається з чіткого визначення переліку посад, які відносяться до даної категорії осіб, згідно Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963. Крім того, на нормативноправовому рівні врегульовано порядок та умови формування штатів шкіл з урахуванням їх контингенту учнів, кількості класів, режиму роботи, площ та санітарного стану приміщень, будівель і споруд.

Штатний розпис школи розробляється в межах затвердженого центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування фонду заробітної плати, дотримуючись найменування посад, передбачених Типовими штатними нормативами загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених наказом МОН України від 06.12.2010 № 1205. Слід зауважити, що при формуванні штатного розпису опорного закладу освіти враховується кількість учнів, класів тощо його філій [98].

Особі, яка має вищу педагогічну освіту та значний стаж роботи, навіть за наявності вільного робочого місця у закладі освіти, не гарантоване працевлаштування на конкретну посаду, якщо вона не відповідає Кваліфікаційним характеристикам професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів, затверджених наказом МОН України від 01.06.13 № 665. Цим нормативно - правовим актом визначено, що кваліфікаційні характеристики сприяють підбору і розстановці кадрів, створенню дієвого механізму розмежування повноважень та відповідальності між працівниками. Вони застосовуються як нормативні документи і можуть служити основою для розробки посадових інструкцій, що містять конкретний перелік посадових обов’язків працівників з урахуванням особливостей організації праці та управління, їх прав, відповідальності та компетентності. Кваліфікаційна характеристика кожної посади має три розділи: «Завдання та обов’язки», «Повинен знати» і «Кваліфікаційні вимоги» [99].

Основні положення, що врегульовують професійну діяльність педагогічних працівників загальноосвітніх начальних закладів закріплені у ст.ст. 50, 51, 54, 57-61 Закону України «Про освіту», ст.ст. 24-28 Закону України «Про загальну середню освіту», п.п. 78-88 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, а також низка інших нормативно - правових актів, які регламентують окремі складові правового статусу та роботи педагога. Акцентуємо, що слід розмежовувати державні гарантії професійної діяльності педагогічних працівників, перелік яких міститься у ст. 57 Закону України «Про освіту», та адміністративно-правове забезпечення такої діяльності. Державне гарантування концентрує увагу виключно на особі педагога, його правовому, соціальному та професійному захисті, додатковому матеріальному забезпеченні, з метою поліпшення умов праці, стимулювання належного виконання своїх

функціональних обов’язків.

У той же час, адміністративно-правове забезпечення професійної діяльності педагогічних працівників основним суб’єктом владного впливу визначає педагога, але кінцевий результат такого впливу передбачає ефективну організацію навчального процесу, за якого здобувачі освіти отримають знання та інші компетентності згідно Державного стандарту загальної середньої освіти. Державні гарантії та адміністративно-правове забезпечення професійної діяльності педагога є взаємопов’язаними, утворюючи важливу окрему ланку реалізації державної політики у сфері загальної середньої освіти.

Професійна діяльність педагога перебуває під громадським і державним контролем, що зумовлює постійний розвиток його кваліфікації, опанування сучасних методів навчання та виховання дітей у закладах освіти. У цьому ракурсі головним адміністративно -правовим інструментом забезпечення високого рівня підготовки вказаних осіб є обов’язкове проведення атестацій не рідше одного разу на п’ять років [100]. «Робота вчителя в міжатестаційний період та в період атестації, - зазначають Л. І. Островенко та В. А. Казимирчак, - це надзвичайно важливий етап діяльності педагога. Атестація для вчителів стає перевіркою особистого зростання, можливістю поділитися з колегами своїми здобутками та екзаменом на компетентність» [101, с. 78].

Не залежно від типів і форм власності всі заклади загальної середньої освіти переслідують основну мету, що полягає в організації належного освітнього процесу та забезпечення високої якості освіти своїх учнів чи вихованців. У зв’язку із чим, на сьогодні затверджено надзвичайно велика кількість нормативних актів щодо адміністративно-правового

врегулювання цієї діяльності уповноваженими органами публічної адміністрації. Таким чином, пропонуємо систематизувати адміністративне законодавство [33] у сфері забезпечення освітнього процесу закладів загальної середньої освіти МОН України за наступними групами, у тому числі щодо:

1) структури навчального року та змісту навчальних планів (накази МОН України: «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня» від 03.04.12 №409, «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІІ ступеню» від 27.08.10 № 834; лист МОН України «Про структуру 2016/2017 навчального року та навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів» від 09.06.2016 № 1/9-296; та б. ін.);

2) розробки, оновлення та змісту навчальних програм (накази МОН України: «Про оновлені навчальні програми для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів» від 07.06.2017 № 804, «Про затвердження навчальних програм для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» від 14.07.16 № 826; та б. ін.);

3) змісту, конкурсного відбору та порядку видання навчальної літератури (накази МОН України: «Про затвердження Положення про конкурсний відбір проектів підручників для учнів загальноосвітніх навчальних закладів» від 25.12.15 № 1361, «Про надання грифа навчальній літературі» від 29.09.15 № 985, «Про видання підручників для учнів 4 та 7 класів загальноосвітніх навчальних закладів» від 29.09.15 № 983; та б. ін.);

4) реалізації окремих форм навчання (накази МОН України: «Про

затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» від 12.01.16 № 8, «Про

затвердження Положення про екстернат у загальноосвітніх навчальних закладах» від 13.03.2017 № 369; та б. ін.);

5) організації загального освітнього процесу (накази МОН України:

«Про затвердження інструктивно-методичних матеріалів для

загальноосвітніх навчальних закладів» від 06.01.15 № 5, «Про

затвердження Порядку переведення учнів (вихованців) загальноосвітнього навчального закладу до наступного класу» від 14.07.15 № 762; листи МОН України: «Про організацію навчально-виховного процесу у

загальноосвітніх навчальних закладів і вивчення базових дисциплін в основній школі» від 01.07.2014 № 1/9-343, «Щодо організації навчального процесу» від 05.02.16 № 1/9-62; та б. ін.);

6) організації освітнього процесу для осіб з особливими освітніми потребами (листи МОН України: «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» від 18.05.2012 № 1/9-384, «Про

організаційно-методичні засади забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами» від 08.08.2013 № 1/9-539, «Про

організацію навчально-виховного процесу учнів з розумовою відсталістю та затримкою психічного розвитку» від13.08.2014 № 1/9-413; та б. ін.);

7) контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців) (накази МОН України: «Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти» від 13.04.2011 № 329, «Деякі питання моніторингу якості загальної середньої освіти» від 17.07.13 № 995, «Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти» від 30.12.2014 № 1547; лист МОН України «Щодо контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів» від 28.01.14 № 1/9-74; та б. ін.).

Підкреслимо, що запропонована систематизація адміністративно- правових актів МОН України не має за мету окреслення всього нормативного масиву в аналізованій сфері, однак сприяє визначенню ключових напрямів адміністративно-правового забезпечення освітнього процесу закладів загальної середньої освіти.

З урахуванням вищевикладеного слід зробити висновок, що першочерговою метою адміністративно-правового забезпечення діяльності закладів загальної середньої освіти з боку уповноважених органів публічної адміністрації є ефективна організація належних умов отримання здобувачами освіти повної загальної середньої освіти у відповідності до встановлених державних стандартів і ліцензійних умов. Це реалізується на наступними напрямами:

а) адміністративно-правове забезпечення впровадження державних стандартів загальної середньої освіти;

б) адміністративно-правове забезпечення внутрішньої організації діяльності;

в) адміністративно-правове забезпечення професійної діяльності педагогічних працівників;

г) адміністративно-правове забезпечення освітнього процесу з урахуванням вікової специфіки, а також особливих освітніх потреб окремих здобувачів освіти.

2.2.