Висновки до розділу 2
1. Аналіз установчих договорів і законодавства ЄС у цілому дозволяє дійти висновку, що діяльність інститутів Союзу значною мірою відповідає теоретичним положенням неофункціоналізму, що передбачає більш активну роль інститутів Союзу в процесі прийняття рішень в ЄС.
2. Наднаціональна організація влади - це автономна територіальна організація політичної влади, що заснована суверенними державами заради досягнення загальнозначущих цілей, наділена з цією метою широкою компетенцією, включаючи право приймати загальнообов’язкові рішення кваліфікованою більшістю голосів держав-членів, і спирається на власне право, яке визнається верховним відносно національного права.
3. Визначальною ознакою, що допомагає ідентифікувати
Європейський Союз як наднаціональну організацію влади, виступає право ЄС, яке характеризується прямою дією і верховенством щодо національного, включаючи конституційне, права держав-членів. Право ЄС, хоча йому і властиві окремі риси як романо-германської та англо-саксонської правових систем, так і міжнародного права, у цілому є відмінним як від національних правових систем держав-членів, так і міжнародної правової системи. Право ЄС створюється інститутами інтеграційного об’єднання, які непідконтрольні національним урядам і здатні приймати з певного кола питань, що повністю або частково (конкуруюча компетенція) вилучені з відання держав-членів, обов'язкові для останніх рішення, ігноруючи при цьому негативне ставлення до цих рішень з боку однієї або декількох держав.
4. Зміцнення наднаціональних начал в організації ЄС відбувається передусім шляхом розширення його предметної компетенції, яка еволюціонувала від вузькоспеціалізованих сфер до загальноекономічних проектів і зрештою до поширення на весь спектр суспільних відносин, якими традиційно опікується державна влада. У процесі цих перетворень перевага завжди надається подальшому розширенню завдань і повноважень у сферах, якими Союз вже опікується, тоді як до визнання за ЄС нових сфер компетенції держави-члени ставляться доволі обережно, а тому вдаються доволі рідко.
5. З утворенням міждержавних організацій наднаціонального характеру проблема забезпечення державного суверенітету набуває додаткової актуальності та значущості. Заснування Європейського Союзу не ставить перед юридичною наукою завдання щодо перегляду теорії державного суверенітету, але потребує розстановки акцентів у питанні реалізації державного суверенітету державами-членами ЄС. Членство держави в Європейському
Союзі створює правові передумови для співпраці та координації дій між наднаціональними інститутами влади та урядами суверенних держав. Конструктивна співпраця держав-членів і наднаціональної організації влади означає, що в межах ЄС виникає принципово новий механізм узгодження інтересів національної та наднаціональної влади, який полягає в спрямуванні об'єднаних зусиль на досягнення спільного інтересу; надання їм необхідного рівня легітимності як з боку Європейського Союзу, так і держав-членів; запровадження практики делегування окремих суверенних прав і повноважень від національних урядів до інститутів Союзу.
6. Членство держави у наднаціональному міждержавному об’єднанні, зокрема в ЄС, не позбавляє суверенітету держави і навіть не обмежує його як такий, оскільки національні уряди самообмежують себе не в суверенітеті і навіть не в суверенних правах, а лише в праві реалізації останніх. Відповідно Євросоюз перебирає на себе реалізацію тих суверенних прав, стосовно яких держави-члени дійшли згоди, що їх здійснення на наднаціональному рівні є більш ефективним і корисним, аніж на національному. Обсяг суверенних прав, у праві реалізації яких національні уряди обмежили себе, може змінювати як в напрямку розширення, так і звуження їх числа відповідно до волевиявлення держав-членів. У цілому слід визнати, що існування Європейського Союзу передбачає збереження суверенітету його членів, без чого поняття “наднаціональна організація влади” втрачає сенс.
7. Більш серйозні наслідки для збереження суверенітету держав- членів матиме поширення інтеграційного процесу на політичну сферу.
Якщо національні уряди погодяться на проведення повноцінної спільної зовнішньої політикаи і політики безпеки, а також на більш тісне співробітництво поліцій та судових органів, фактично відбудеться добровільна відмова від монополії державної влади на легітимне застосування примусу. У цьому зв’язку слід визнати, що збереження національними урядами контролю над реалізацію таких суверенних прав, як право стягувати податки, визначати адміністративно- територіальний поділ, встановлювати режим діяльності адміністративних одиниць, мати збройні сили, оголошувати війну і укладати мир набуває вирішального значення для збереження суверенітету.8. Подальше розширення повноважень Європейського парламенту щодо здійснення законодавчої і бюджетної функцій, реформування Європейської комісії в напрямку наближення основних напрямків її діяльності до традиційних функцій виконавчої влади сприятиме подальшому вдосконаленню системи інститутів ЄС, створенню більш сбалансованого механізму стримувань і противаг, посиленню наднаціонального характеру Європейського Союзу.
9. Процес прийняття нормативних актів інститутами ЄС ілюструє прояв наднаціональних рис у діяльності як інститутів ЄС, так і Європейського Союзу в цілому. Найбільш послідовно і чітко наднаціональні тенденції виявляються в рамках першої (соціально-економічної) опори Європейського Союзу, тобто в рамках Співтовариств, де ступінь делегування суверенних прав від держав- членів до Європейського Союзу є найвищою, а основним методом співпраці є коммунітарний метод.
10. Існує прямий зв'язок між правовою природою міждержавного утворення та тими процедурами прийняття рішень правового характеру, які властиві для його органів. Найбільш чітко наднаціональні тенденції проявляються під час здійснення законодавчої функції у тих процедурах, де роль Європейського парламенту є найбільш помітною (процедура співробітництва, процедура сумісного прийняття рішень та процедура санкціонування).