<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у подальшій розробці питання про правову природу Європейського Союзу шляхом визначення його як наднаціональної організації влади.

1. Історія європейської інтеграції - це тривалий і складний процес,

коріння якого уходить у середньовіччя. Об’єднання країн Європи історично обумовлене низкою політичних чинників (боротьба проти зовнішнього ворога, необхідність припинення внутрішніх війн у Західній Європі), до яких у другій половині ХХ сторіччя додалися вагомі економічні фактори. Важливою передумовою інтеграції, що певною мірою обумовила її успіх, стали культурні (існування загальноєвропейських демократичних і правових традицій і цінностей) та ідеологічні (усвідомлення історичної цивілізаційної

(християнської) єдності) чинники.

2. Об’єднавчий процес після Другої світової війни відбувався в традиційному для європейців дусі - через конкуренцію численних концепцій, форм і методів інтеграції, у результаті чого в Європі виникли різноманітні організації функціонального характеру (оборонні - ЗЄС, НАТО; політичні - Рада Європи, економічні - ЄСВС, ЄЕС, Євратом). Якщо більшість з утворених організацій будувалися на принципах міжурядового співробітництва, то в організації Європейських співтовариств (Європейського Союзу) чітко простежуються поєднання ознак традиційного міжурядового способу співпраці і наднаціональної організації влади. Як наслідок утворюється специфічна інституційна система ЄС, в якій окремі інститути (Рада ЄС) є прикладом міжурядової форми співробітництва, тоді як інші (Комісія, Суд Європейських співтовариств, Європейський парламент, Рахункова палата) побудовані на наднаціональних засадах.

3. Сучасний стан нормативного врегулювання правової природи Європейського Союзу має суттєві недоліки. Установчі договори не лише не

містять визначення даного об’єднання і вказівки на кінцеву мету його розбудови, що призводить до висунення численних і доволі відмінних концепцій, але й не наділяють його міжнародною правосуб'єктністю, що перешкоджає його ідентифікації та віднесенню до конкретного виду міждержавних об’єднань.

4. У зарубіжній і вітчизняній юридичній науці панують три основні підходи стосовно визначення правової природи Європейського Союзу: концепції розгляду ЄС як федерації, міжнародної регіональної організації та об'єднання особливого характеру (sui generis) з автономним правопорядком. Ретельний аналіз вказаних концепцій дає підстави визнати, що хоча кожна з них містить окремі риси, які характеризують правову природу Європейського Союзу, в цілому жоден з вказаних підходів не розкриває повністю специфічний характер даного інтеграційного об’ єднання.

5. Європейський Союз - це складне й унікальне міждержавне об’єднання інтеграційного типу, яке, зберігаючи окремі риси міжнародної організації, федеративної держави та конфедерації, конституюється державами- членами ЄС як наднаціональна організація влади. Разом з тим слід зазначити, що на сучасному етапі питання про правову природу Європейського Союзу не може бути вирішене остаточно, оскільки дане інтеграційне об’ єднання перебуває в процесі розвитку.

6. Аналіз установчих договорів і законодавства ЄС у цілому дозволяє дійти висновку, що діяльність інститутів Союзу значною мірою відповідає теоретичним положенням неофункціоналізму, що передбачає більш активну роль інститутів Союзу в процесі прийняття рішень в ЄС.

7. Наднаціональна організація влади - це автономна територіальна організація політичної влади, що заснована суверенними державами заради досягнення загальнозначущих цілей, наділена з цією метою широкою компетенцією, включаючи право приймати загальнообов’язкові рішення кваліфікованою більшістю голосів держав-членів, і спирається на власне право, яке визнається верховним відносно національного права.

8. Визначальною ознакою, що допомагає ідентифікувати

Європейський Союз як наднаціональну організацію влади, виступає право ЄС, яке характеризується прямою дією і верховенством щодо національного, включаючи конституційне, права держав-членів. Право ЄС, хоча йому і властиві окремі риси як романо-германської та англо-саксонської правових систем, так і міжнародного права, у цілому є відмінним як від національних правових систем держав-членів, так і міжнародної правової системи.

Право ЄС створюється інститутами інтеграційного об’єднання, які непідконтрольні національним урядам і здатні приймати з певного кола питань, що повністю або частково (конкуруюча компетенція) вилучені з відання держав-членів, обов'язкові для останніх рішення, ігноруючи при цьому негативне ставлення до цих рішень з боку однієї або декількох держав.

9. Зміцнення наднаціональних начал в організації ЄС відбувається передусім шляхом розширення його предметної компетенції, яка еволюціонувала від вузькоспеціалізованих сфер до загальноекономічних проектів і зрештою до поширення на весь спектр суспільних відносин, якими традиційно опікується державна влада. У процесі цих перетворень перевага завжди надається подальшому розширенню завдань і повноважень у сферах, якими Союз вже опікується, тоді як до визнання за ЄС нових сфер компетенції держави-члени ставляться доволі обережно, а тому вдаються доволі рідко.

10. З утворенням міждержавних організацій наднаціонального характеру проблема забезпечення державного суверенітету набуває додаткової актуальності та значущості. Заснування Європейського Союзу не ставить перед юридичною наукою завдання щодо перегляду теорії державного суверенітету, але потребує розстановки акцентів у питанні реалізації державного суверенітету державами-членами ЄС. Членство держави в Європейському Союзі створює правові передумови для співпраці та координації дій між наднаціональними інститутами влади та урядами суверенних держав. Конструктивна співпраця держав-членів і наднаціональної організації влади означає, що в межах ЄС виникає принципово новий механізм узгодження інтересів національної та наднаціональної влади, який полягає в спрямуванні об'єднаних зусиль на досягнення спільного інтересу; надання їм необхідного рівня легітимності як з боку Європейського Союзу, так і держав-членів; запровадження практики делегування окремих суверенних прав і повноважень від національних урядів до інститутів Союзу.

11. Членство держави у наднаціональному міждержавному об’єднанні, зокрема в ЄС, не позбавляє суверенітету держави і навіть не обмежує його як такий, оскільки національні уряди самообмежують себе не в суверенітеті і навіть не в суверенних правах, а лише в праві реалізації останніх.

Відповідно Євросоюз перебирає на себе реалізацію тих суверенних прав, стосовно яких держави-члени дійшли згоди, що їх здійснення на наднаціональному рівні є більш ефективним і корисним, аніж на національному. Обсяг суверенних прав, у праві реалізації яких національні уряди обмежили себе, може змінювати як в напрямку розширення, так і звуження їх числа відповідно до волевиявлення держав-членів. У цілому слід визнати, що існування Європейського Союзу передбачає збереження суверенітету його членів, без чого поняття “наднаціональна організація влади” втрачає сенс.

12. Більш серйозні наслідки для збереження суверенітету держав- членів матиме поширення інтеграційного процесу на політичну сферу. Якщо національні уряди погодяться на проведення повноцінної спільної зовнішньої політикаи і політики безпеки, а також на більш тісне співробітництво поліцій та судових органів, фактично відбудеться добровільна відмова від монополії державної влади на легітимне застосування примусу. У цьому зв’язку слід визнати, що збереження національними урядами контролю над реалізацію таких суверенних прав, як право стягувати податки, визначати адміністративно- територіальний поділ, встановлювати режим діяльності адміністративних одиниць, мати збройні сили, оголошувати війну і укладати мир набуває вирішального значення для збереження суверенітету.

13. Подальше розширення повноважень Європейського парламенту щодо здійснення законодавчої і бюджетної функцій, реформування

Європейської комісії в напрямку наближення основних напрямків її діяльності до традиційних функцій виконавчої влади сприятиме подальшому вдосконаленню системи інститутів ЄС, створенню більш сбалансованого механізму стримувань і противаг, посиленню наднаціонального характеру Європейського Союзу.

14. Процес прийняття нормативних актів інститутами ЄС ілюструє прояв наднаціональних рис у діяльності як інститутів ЄС, так і Європейського Союзу в цілому. Найбільш послідовно і чітко наднаціональні тенденції виявляються в рамках першої (соціально-економічної) опори Європейського Союзу, тобто в рамках Співтовариств, де ступінь делегування суверенних прав від держав- членів до Європейського Союзу є найвищою, а основним методом співпраці є коммунітарний метод.

15. Існує прямий зв'язок між правовою природою міждержавного утворення та тими процедурами прийняття рішень правового характеру, які властиві для його органів. Найбільш чітко наднаціональні тенденції проявляються під час здійснення законодавчої функції у тих процедурах, де роль Європейського парламенту є найбільш помітною (процедура співробітництва, процедура сумісного прийняття рішень та процедура санкціонування).

<< | >>
Источник: ЯКИМЕНКО ХРИСТИНА СЕРГІЇВНА. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ПРАВОВА ПРИРОДА ОБ’ЄДНАННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків —2009. 2009

Еще по теме ВИСНОВКИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -