ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ІПРАВО

Державність Стародавньої Греції виникла в І тис. до н. е. на початку так званої «героїчної епохи», коли історичний процес усвідомлювався залежним не тільки від богів, а й від діянь героїв, що уподібнювалися богам.

Міф із світовідчуття і способу пояснення світу поступо­во перетворився у літературний засіб. Започаткувалась тен­денція до понятійного сприйняття і пояснення світу. Однією з провідних світоглядних ідей стала ідея Космосу. Якщо зануритися у зміст розмаїтих думок і поглядів давньогре­цьких мислителів, то впадає в око, що їхньою домінантою було розуміння світу як завершеної, прекрасно упорядко­ваної цілісності - на протилежність хаосу. Всі елементи буття розташовувалися в ієрархічних структурах космосу, поєднуючись в єдиний, пронизаний життям організм, в якому панує всеохоплююча космічна справедливість, яка заперечувала будь-яке насилля і панування однієї частини над іншою. Всеохоплююча космічна справедливість мис- лилась вищим принципом людського буття. Відповідно з космічним світовідчуттям закони людського суспільства розглядались не як божественний винахід, а як існуючий звичай. Боги ж лише виконували обов'язок охоронців все- охоплюючої справедливості.

Доба античності - це класичний період полісної органі­зації суспільства, яка досягла апогею свого розвитку в V- IV ст. до н. е.- доби Афінської держави. Поліс - це місто- держава, форма соціально-економічної і політичної органі­зації суспільства в Стародавній Греції та в Стародавній Іта­лії. У площині своєї внутрішньої організації античний поліс об'єднував вільних громадян мі ста, що утворювали своєрідний союз власників економічно самостійних домо- господарств, за межами якого перебували не тільки раби, а й чужинці-іноземці, навіть вихідці з інших грецьких полі­сів. Для вільних громадян поліс був своєрідним мікрокос­мом із власними формами політичного устрою, звичаями, традиціями, правом.

34

Вищим органом влади у полісі слугували народні збори (демос), на яких обиралися особи з дорученням виконувати громадські обов'язки по управлінню життям громади. Всі обранці були, по-перше, підзвітними громаді, а, по-друге, не мали в своїх руках важелів економічної влади над іншими членами соціуму. Інакше кажучи, полісне суспільство як союз приватних власників, керуючись інтересами громади, сам контролює і створює (зрозуміло не завжди вдало, про що свідчить утвердження олігархічних і тиранічних режимів у численних містах-державах Стародавньої Греції) форми політичного устрою, які функціонують в інтересах усіх громадян-власників, які мають рівні права і обов'язки. Це є поясненням тому, що в полісному суспільстві переважали республіканські форми управління: аристократія, демократія, олігархія, плутократія тощо.

За такої системи доки поліс не буде підпорядкованим якійсь зовнішній силі або не підпаде під владу тирана (По- лікрата на Самосі, Пісістрата в Афінах, Діонісія в Сираку­зах), кожний з його громадян має найширші можливості творчої самореалізації не лише в духовній, айв економіч­ній і політичній діяльності. Перешкодою цьому може стати лише сама полісна громада - верховний власник полісної землі та розпорядник полісного життя.

Отже, характерною рисою суспільства античного полісу вирізнялося те, що над особою та її власністю стояла не монополізована бюрократичною державою верховна влада - власність (що було притаманним для країн Стародавнього Сходу), а влада-власність, репрезентована громадсько-полі­тичними органами самоврядування.

Утвердження суспільно-політичних відносин, що об'єк­тивно складалися в Стародавній Греції, супроводжувалось правотворчою діяльністю. Основною формою правотвор- чості був позитивний закон (писаний закон), позбавлений будь-якої містичної чи релігійної оболонки.

Для Стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості.

Поліс заповів людству три великі політичні ідеї, які й сьогодні не втратили актуальності, а мислителі Стародав­ньої Греції дали тлумачення сутності цих ідей. По-перше, ідея громадянського суспільства. Суть її полягає в усвідом­ленні кожним громадянином полісу своїх прав і грома­дянських обов'язків, належності до життя усієї громадянсь­кої общини. Поза полісом - формою втілення вищих прин­ципів справедливості, індивід не мислив свого існування і був зобов'язаний чинити все для спільного блага, забезпе­чуючи, у такий спосіб благо власного існування. По-друге, ідея демократії. У полісі вперше в історії цивілізації вини­кла уява про народоправство і відповідальність кожного громадянина перед суспільством (полісом). По-третє, ідея республіканізму. В полісі вперше в історії людства був запроваджений у життя принцип виборності всіх органів 35

управління. Три основні складові політичного життя полісу - виборність, колегіальність, короткотерміновість магіст­ратур інтегрувались у ідею республіки. Ця ідея віднайшла своє громадсько-політичне втілення в Стародавньому Римі періоду республіки.

Історія розвитку державно-правової думки Стародавньої Греції відобразилась в трьох періодах, які відповідають розвиткові державності Стародавньої Греції та розвитку власне грецької античної філософії.

1. Ранній період (DC-VI ст. до н. е.), період становлення •• 'тт *-* '1 ' '

давньогрецької державності. На цей час міфологічні уявлення про світ поступаються місцем раціоналізації політико- правових вчень, форму єть ся філософське розв'язання проблем держави і права з народженням теорії міста-держави

. Час розквіту політичної філософії (V - перша полови­на IV ст. до н. е.) і античного полісу, коли виникає патрі­архальна теорія держави Арістотеля.

3. Доба пізнього еллінізму (П пол. IV ст. до н. е.- П ст. н. е.) - започаткувала занепад давньогрецької державності з поступовим підпорядкуванням грецьких полісів Македонії, а згодом - могутньому Риму; діяльність римських юристів, сприяла виникненню юстиції як суспільної інституції.^[IV]

В цілому державно-правова думка за доби античності розвивалася від міфологічних уявлень (Гомер і Гесіод) до філософських поглядів («сім мудреців», Піфагор, Геракліт, Демокріт), раціоналістичної інтерпретації (софісти), логіч­но-понятійного аналізу (Сократ і Платон), емпірично-на­укового (Арістотель) та історико-політичного дослідження (Полібій) держави і права. Майже всі мислителі античності були єдиними в твердженні, що поліс (місто-держава) - досконалий засіб і необхідна умова найвищого розвитку людських здібностей, а його метою і завданням є втілення космічної всеохоплюючої справедливості в межах всієї по­лісної громади (громадянської спільноти).

2.