Висновок

Державно-правові вчення XVI-XVTI ст. мислителів Західної Європи є власне теоретичним обтрушуванням нових раціональних ідей і концепцій стосовно розвитку й удосконалення державно-правових форм людського співжиття в умовах становлення нових буржуазних відносин.

Засновником нової світської політичної науки став Н. Макіавеллі. Він першим виступив проти теологічних уявлень про політику, державу і право, створивши глибоко емпіричну за змістом державно-правову концепцію, запровадивши до наукового обігу близьке до сучасного розуміння поняття «держава».

Не менш значний внесок у розвиток світської державно- правової теорії здійснив Жан Боден своїм вченням про суверенний характер державної влади. Підняту Жаном Боденом проблему природного права з метою з'ясування моральних засад політичної влади всебічно обґрунтували Гроцій і Локк.

Завдячуючи Гоббсівській державно-правовій концепції виникла проблема походження держави, як центральна проблема розвитку людства, суть якої розкривалась поло­женням, що укладення суспільного договору, це розумне цілеспрямоване об'єднання, де свобода кожного індивіда обмежується потребами та інтересами інших осіб, і регу­люється та регламентується умовами договору, втілених у правовому акті, приписи якого мають силу закону. Гоббс у систематизованому вигляді розвинув розроблену Жаном Боденом теорію державного суверенітету, визначивши державу як взаємини між політично підлеглими і політич­ним зверхником, обґрунтувавши необхідність дотримання законів у державі.

З іменами Гроція і Спінози пов'язане виникнення раціональної доктрини природного права і договірної теорії держави.

Заслугою Локка стало те, що сформульовані ним прин­ципи державного життя заклали фундамент буржуазної державності у всьому світі. Йдеться про ідею поділу влад, яка набула розвитку в теорії поділу влад Монтеск'є і впро­ваджена в практику державного будівництва в умовах американської дійсності (доба боротьби за незалежність США), еволюціонувавши в конституційну ідею розподілу єдиної державної влади на три гілки: законодавчу, вико­навчу і судову і яка є особливо актуальною для сучасних посттотал ітарних держав; визнання народу верховним су­вереном у державі (народ, делегуючи вищу законодавчу владу державному органу, не позбавляється суверенітету); принцип законності (всі, без винятку, включаючи і мож­новладців, мусять виконувати діючі в державі правові за­кони).