ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Одна із ранніх цивілізацій утворилася більше чотирьох тисяч років тому в долині річки Інд, з центрами в Хараппі та Махенджо-Даро. Археологічні розкопки виявили, що вже в Ш тис. до н.

Занепад Харрапської цивілізації зумовився глибинною внутрішньою кризою, що охопила суспільство. Крах від­працьованої державної машини харрапського періоду, зане­пад економіки, злидні та дискредитація пов'язаних зі ста­рою суспільною системою релігійно-світоглядних засад - усе це спричинило духовну кризу. Настав новий магадхо- маурійський період у розвитку Стародавньої Індії (друга половина І тис. до н. е.-1 ст. н. е.), пов'язаний з пануванням прийшлих у XVI ст. до н. е. арійських племен. Це був пері­од формування та розвитку найбільшого не тільки в Старо­давній Індії, але й на Стародавньому Сході державного утворення - імперії Маур'їв (IV ст. до н. е.- П ст. н. е.). Харак­терною особливістю суспільних відносин на той час була регламентація життя суспільства за законами каст, держава ж майже не втручалася у приватні справи людей. Особа ца- ря-людини не мала символу обожествления. Обожествлялась власне царська влада - гарант процвітання вірнопідданих.

Арійська кастова (варнова) система віднайшла ідеологіч­не обґрунтування у філософії брахманізму, а засудження ЦІЄЇ системи іиаходимо у ранньому буддизмі, який не ви­щими* «иіиритсіу Вед, а відтак і освячуваного ними суспі­льною устрою.

Ідеолої ія брахманізму практично втілилася в численних релігійно-ритуальних і правових збірниках, що створюва­лись різноманітними брахманістськими школами — дхарма- сутри і дхармаїиастри. Найбільш відома дхармашастра отримала назву «Закони Ману» (П ст. до н. е.- П ст. н. е.), якими законодавчо закріпився кастовий поділ суспільства і привілеї родової знаті. Станова належність визначалась з народженням і була пожиттєвою. Царю- людині належало шанувати брахманів, єдиних знавців Вед.

Історія вчень про державу і право розглядає брахманізм як один з варіантів теологічного уявлення про світобудову і

То.Z Г J J

суспільне життя. Його політичним ідеалом є теократична держава,^[III] в якій цар² править під керівництвом брахманів, яким належить виключне право тлумачити закони і давати поради царю та представникам інших варн.

Альтернативою брахманізму стала релігійно-філософсь­ка течія буддизм (виник у VI ст. до н. е.), засновником якої став виходець із знатної кшатрійської родини Ciooxapmxa Гаутма (Будда). Ідеологи раннього буддизму заперечували існування бога-творця, визнаючи абсолютне начало Брах­мана. Брахман в релігійних і філософських вченнях Старо­давньої Індії - це абсолютне, абстрактне, духовне начало, з якого виникає світ і все, що існує в світі. Бог Брахма мислив- ся іманентним, тобто внутрішньо притаманним Брахману.

Виходячи з уявлення про природний характер законів, які керують світобудовою в цілому і суспільством зокрема, буддисти, заперечуючи існування надприродних сил і сак- ральність варнового поділу суспільства, висунули соціальну вимогу урівняння каст. Згідно з їхнім вченням світ не створений богом, а є єдиною течією матеріальних і духовних елементів «дхарм». «Внаслідок постійної зміни «дхарм», реальність виражена як процес вічного і безперервного становлення. Мінливий перебіг буття заважає людині досягти вершин досконалості, а отже позбавляє надії на спасіння. Однак, на думку буддистів, спасіння можливе і полягає, перш за все, у стримуванні людських почуттів, бажань за умови самоспоглядання і самозаглиблення, кінцевою метою яких є вічне блаженство у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою - нірвани (тобто заспокоєння, згасання).

Отже, право на спасіння мають не тільки брахмани, а будь- хто, завдяки власним духовним зусиллям. Ця ідея втілилась у буддійському каноні (законі) «Дхаммапада» (Шлях чес­нот). У ньому викладена універсальна етична схема буддиз­му, інтегрованим висновком якої є положення про те, що моральна доля кожної людини повністю контрольована са­мою людиною, а можливості спасіння душі необмежені. Перепоною до спасіння можуть бути виключно власні гріхи і помилки.

Таким чином, буддійським вченням підривався авторитет брахманів від народження, та їхні посягання, з огляду їх належності до вищої касти брахманів, на ідейний і полі­тичний провід у суспільстві. Ранній буддизм є одним із ва­ріантів природного права.

Ідеї буддизму визнавались у суспільстві настільки акту­альними, що почали справляти неабиякий вплив на держав­ну політику і законодавство. В період об'єднання Індії за правління царя Ашоки (268-232 pp. до н. е.) біуддизм в Індії існував в якості державної релігії, набувши значного по­ширення також у країнах Південно-Східної Азії.

3.