Злочинність серед нотаріусів: поняття та показники

Уявлення про злочинність у сфері нотаріальної діяльності не може бути повним без оцінки статистичних даних про її основні кримінологічні показники, до яких в кримінології зазвичай відносять рівень, інтенсивність динаміку, географію злочинності.

Під рівнем злочинності ми розуміємо визначену в абсолютних числах загальну кількість злочинів та осіб, які їх вчинили, вчинених на певній території (країна, місто, район) за певний проміжок часу [85, С. 155]. З огляду на це, з’ясування рівня злочинності є відправною точкою у визначенні інших кримінологічних показників злочинності.

Як неодноразово підкреслювалось нами вище, офіційна статистична звітність правоохоронних органів, судова статистика не дають вичерпної, постійної, систематизованої інформації про кількість злочинів, вчинених нотаріусами, та кількість нотаріусів, притягнутих до кримінальної відповідальності та (або) засуджених за вчинення злочинів. Інформація з цього питання, яка подається Мін’юстом, також є нерегулярною, несистематизованою, не всебічною.

Ознайомлення із спеціальною літературою, яка стосується злочинів у сфері нотаріальної діяльності, також не дуже допомагає при дослідженні питання про показники розглядуваного виду злочинності. Так, в авторефераті І.П. Фріса «Кримінально-правове забезпечення охорони нотаріальної діяльності України» в якості емпіричної бази заявлено про понад 500 досліджених кримінальних справ і проваджень за 2008-2013 роки, які розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Однак скільки з них безпосередньо стосувались вчинення злочинів нотаріусами, а також про характер цих справ, - з автореферату дізнатися неможливо.

Коротюк О.В., досліджуючи статус нотаріуса як спеціального суб’єкта злочину, взагалі не ставила за мету з’ясування показників злочинності у сфері нотаріальної діяльності.

На думку О.І. Поповченко (між іншим, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу), «злочини скоює і до кримінальної відповідальності притягується дуже мала кількість нотаріусів.

Серед загальнодоступної інформації про злочини, вчинені нотаріусами, можна навести наступні. У 2005 р. правоохоронними органами було порушено 10 кримінальних справ відносно нотаріусів, у 2006 та у 2007 роках було порушено по 8 справ [99]. Однак за ознаками яких злочинів були порушені ті справи, відносно скількох нотаріусів, і яка подальша процесуальна доля цих справ - невідомо.

Якщо виходити з цих скудних даних та відомостей про загальну кількість кримінальних справ, порушених у 2005-2007 роках, а також якщо припустити, що всі порушені кримінальні справи були доведені до суду і по них був винесений обвинувальний вирок, то доводиться констатувати, що кількість засуджених нотаріусів у ці роки не перевищувала 10 осіб на рік.

Відомості про абсолютні кількісні показники злочинності у серед нотаріусів у 2008-2009 роках взагалі відсутні.

Починаючи з 2010 р., коли набули чинності згадувані вище зміни до КК України, пов’язані з розширенням поняття корупції, офіційна судова статистика почала відображати дані щодо кількості злочинів, передбачених відповідними статтями, та кількості осіб, засуджених за них. Згідно з даними, викладеними на офіційному сайті «Судова влада України» (court.cov.ua), у 2010 р. за статтями 365-2, 368-4, 232-1 не було засуджено жодної особи, і лише одну особу було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 163-9 Кодексу про адміністративні правопорушення України. У 2011 році за згаданими статтями було засуджено 2 особи (по одній за кожною із статей), у

2012 р. - 6 осіб, у першому півріччі 2013 р. - 3 особи, а також одну особу також було притягнуто за ст. 163-9 КпАП.

За даними Єдиного звіту про кримінальні правопорушення по державі за

2013 рік всього на обліку у правоохоронних органах знаходилось 72 кримінальних провадження за ознаками злочину, передбаченого ст.

Практично не змінились статистичні показники за цими злочинами й у

2014 році.

Так, згідно даних Єдиного звіту про кримінальні правопорушення по державі за січень-грудень 2014 року, у правоохоронних органах обліковувалось 68 кримінальних проваджень про злочин, передбачений ст. 365-2 КК. З них лише 5 кримінальних проваджень було передано до суду з обвинувальним актом.

Відносно злочину, передбаченого ст. 368-4 КК, у згаданому вище Єдиному звіті містяться дані про перебування на обліку 18 кримінальних проваджень, з яких у 13 провадженнях особам було вручено повідомлення про підозру, і лише 10 з них було передано до суду з обвинувальним актом [76].

Зазначена статистична звітність, на жаль, не відображає дані про характер та суб’єкти злочинів, за якими відкривались кримінальні провадження за статтями 365-2 та 368-4 КК, тому безпосередньо з неї неможливо встановити, скільки з переданих до суду кримінальних проваджень стосувались злочинів, вчинених нотаріусами чи щодо нотаріусів.

Зокрема, за даними офіційної судової статистики за 2014 рік, у цьому році за ч. 3 ст. 365-2 КК була засуджена 1 особа (за рештою частин ст. 365-2

КК - жодної особи), за ч. 1 ст. 368-4 КК - 1 особа, за ч. 3 ст. 368-4 КК - 3 особи, за ч. 4 ст. 368-4 КК - 5 осіб.

Єдиний реєстр судових рішень у відповідні період містить вироки за статтями 365-2 та 368-4 КК, які ухвалювались як щодо нотаріусів, так і щодо інших осіб, які здійснюють професійне незалежну діяльність у сфері надання публічних послуг - арбітражних керуючих, оцінювачів, експертів тощо. При цьому кількість нотаріусів, засуджених за згаданими статтями КК, щороку залишається невеликою - не більше 10-15 осіб.

Враховуючи те, що станом на березень 2015 року в Україні нараховується близько 7500 нотаріусів, з яких 5694 - приватні нотаріуси, - можна констатувати, що до злочинних дій, що охоплюються складами злочинів, передбачених статтями 365-2 та 368-4 КК, вдаються менше 0,2 відсотка нотаріусів.

По відношенню до загальної кількості відкритих кримінальних проваджень щодо злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, кількість кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених статтями 365-2 та 368-4 КК, також становить від 0,04 до 0,14 відсотка.

Іншою статтею, що передбачає склад злочину, суб’єктом якого є нотаріуси, є стаття 358 КК. Однак чинний порядок формування відповідної статистичної звітності знову ж таки не дозволяє сформувати уявлення про кількість нотаріусів, засуджених за цієї статтею. Так, всього за ст. 358 КК у 2011-2014 роках було засуджено 1482, 1542, 1404, 1412 осіб відповідно. Нотаріуси, як відомо, безпосередньо вказані як суб’єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК. За цей злочин у 2011-2014 роках було засуджено 256, 128, 66 та 33 особи відповідно, з них нотаріусів - в середньому 6 осіб на рік.

Як вбачається з цих даних, є тенденція до збільшення кількості осіб, що засуджуються за злочини, вчинені у сфері надання публічних послуг, пов’язаних із здійсненням незалежної професійної діяльності. Однак ця тенденція пояснюється не реальним збільшенням кількості відповідних злочинів, а удосконаленням роботи правоохоронних органів з їх викриття та розслідування, відповідними змінами у законодавстві. Що стосується саме нотаріусів, засуджених за вчинення згаданих злочинів, то шляхом співставлення даних судової статистики з даними Єдиного реєстру судових рішень можна констатувати, що їх кількість не перевищує 10-11 осіб на рік. При цьому викликає інтерес той факт, що включення до кримінального закону правових норм, що передбачають відповідальність за спеціальні склади злочинів у сфері професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг, фактично не вплинуло на показники зареєстрованої злочинності у сфері нотаріальної діяльності: рівень цієї злочинності залишається в межах 1015 злочинів на рік.

Так чи інакше, можна констатувати, що як абсолютна, так і відносна кількість офіційно зареєстрованих злочинів, що вчиняються нотаріусами у зв’язку із здійсненням незалежної професійної діяльності, є достатньо невеликою як по відношенню до загальної кількості злочинів, так і по відношенню до кількості злочинів, передбачених Розділом XVII КК, і складає не більше 0,05-0,06 відсотків.

У спеціальній літературі відзначається, що для більш точної оцінки рівня злочинності на певних територіях і з урахуванням кількості населення застосовується коефіцієнт злочинності - математичний підрахунок кількості зареєстрованих злочинів або виявлених злочинців на прийняту в науці «одиницю» населення [150, С. 57].

Якщо звернутись до обчислення коефіцієнтів злочинної інтенсивності та злочинної активності у сфері нотаріальної діяльності в цілому по Україні у 2014 році, то відповідно до загальноприйнятих формул обчислення отримаємо наступні результати: обидва коєфцієнти будуть складати не більше 0,04 злочина на 100 тисяч населення. При цьому ми виходимо з попередніх даних про кількість населення України станом на 1 лютого 2014 року, оприлюднених

Державною службою статистики України, відповідно до яких вона складала 43 млн. 57 тис. 288 осіб [173].

З точки зору адміністративно-територіального поширення злочинності у сфері нотаріальної діяльности виявити певні системні ознаки чи взаємозалежності досить важко. Так, випадки вчинення розглядуваних злочинів зафіксовані у Луганській, Вінницькій, Житомирській, Івано- Франківській, Запорізькій областях. Однак з огляду на невелику кількість цих злочинів ув’язати факти їх вчинення з кількістю нотаріусів у відповідних регіонах, з кількістю вчинюваних ними нотаріальних дій чи з іншими критеріями неможливо. Напевно, можна констатувати, що характер та показники злочинності у сфері нотаріальної діяльності не залежать від особливостей, зумовлених географічними чи адміністративно- територіальними умовами. При цьому ми свідомо не беремо до уваги криміногенну ситуацію, яка склалась в окремих регіонах Донецької та Луганської областей починаючи з березня 2014 року, оскільки ця ситуація, її причини та умови, а також криміногенні процесі в окремих сферах потребують окремого аналізу, для якого відповідні правові та суспільно-політичні умови ще не склались.

Розглядуючи структуру злочинності чи її певного видку, зазвичай звертаються до соціально-демографічних ознак осіб, що вчиняють відповідні злочини. Наявність відповідних даних свідчить про те, що злочини у сфері нотаріальної діяльності вчиняються особами у віці не молодше 25 років, а точніше - переважно у віці від 30до 50 років, на який припадає найбільша соціальна активність людини. За статевою ознакою більшість злочинів у сфері нотаріальної діяльності вчиняються чоловіками, попри те, що, як ми зазначали вище, професія нотаріуса вважається жіночою і більшість нотаріусів складають жінки. Вочевидь, це пояснюється тим, що чоловікам більше притаманні схильність до ризику, нехтування соціальними нормами, відсутність відчуття небезпеки тощо.

Як випливає з наведених вище статистичних даних, характеризувати злочинність у сфері нотаріальної діяльності у динаміці також вкрай важко. Якщо в якості базису розглядати показники злочинності за 2010 рік, коли було введено поняття злочинів у сфері професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг, то після реєстрації перших злочинів цієї групи у 2011 році у кількості 1-2, у подальшому зростання кількості цих злочинів обмежується збільшенням на 2-3 злочин на рік, і станом на час проведення цього дослідження складає 5-6 осіб на рік. Що стосується злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, то, починаючи з 2011 року кількість зареєстрованих діянь стабільно зменшується - з 256 злочинів у 2011 році до 33 у 2014 році, при цьому темпи зниження кількості цих злочинів складають 50 відсотків на рік по відношенню до кожного попереднього. Але це не дуже впливає на кількість нотаріусів, які притягаються до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 358 КК. Як було вказано вище, в якості окремої соціально-демографічної групи нотаріуси у статистичній звітності не відображаються, та, ймовірно, обліковуються у звітах як «інші особи». Кількість таких «інших осіб» щороку коливається у проміжку від 3 до 16 осіб і не залежить від загальної кількості зареєстрованих злочинів цього виду.

Актуальним та дискусійним залишається питання про те, чи відображає офіційна статистична звітність реальну картину злочинності у сфері нотаріальної діяльності. Як відомо, незважаючи на широке використання у кримінології терміну «латентна злочинність», єдиного, уніфікованого, узагальненого визначення цього поняття не існує. Найбільш просте уявлення про латентну злочинність, - це погляд на неї як на приховану злочинність.

Прихованість розуміється зазвичай як недоступність інформації про вчинені злочини до правоохоронних органів незалежно від причин. Так, І.М. Даньшин визначає латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, відомості про які в зв’язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці [152, С. 44]. На думку А.П. Закалюка, латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але зрізних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності [85, С. 177]. Для О.М. Джужи латентна злочинність - це та, що не відображена у офіційних статистичних звітах [147, С. 22]. При цьому іноді у кримінологічній літературі пропонується відрізняти сховану і приховану латентну злочинність, коли під останньою розуміється сукупність злочинів, не зареєстрованих у встановленому порядку через порушення у діяльності правоохоронних органів. На нашу думку, такий підхід є дещо застарілим у зв’язку з набуттям чинності КПК України від 13 квітня 2012 року, який не передбачає стадії порушення кримінальної справи, а зобов’язує органи дізнання та досудового слідства вносити відомості про Єдиного державного реєстру кримінальних проваджень без так званої дослідчої перевірки, або, за наявності відповідних підстав, відмовляти у внесенні таких відомостей. Така реформа цієї стадії кримінального процесу якраз і була спрямована на унеможливлення приховання інформації про злочини та усунення умов для зловживання правоохоронними органами повноваженнями щодо порушення кримінальної справи або відмови у цьому. Тому латентна злочинність має розумітись саме як частина злочинності, інформація про яку невідома правоохоронним органам через не виявлення відповідних злочинів та (або) приховання інформації про злочини з боку осіб, причетних до цього.

Як відомо, в кримінології прийнято поділяти обставини, що обумовлюють латентну злочинність, на три групи: а) обставини, безпосередньо пов’язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання, витонченість способу вчинення злочину, спеціалізація і рівень професіоналізму винного і т.ін.); б) обставини, що випливають з недоліків діяльності правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про злочин, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного делікту, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, орієнтація, що має іноді місце, вищими органами своїх підлеглих на місцях і в центрі на те, щоб «облагороджувати» статистичні дані, виходячі з певних мінливих ідеологічних і кар’єристських міркувань, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.); в) обставини, пов’язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців і керівників організаційно-господарських структур, обізнаних про вчинені злочини (особи з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини) [150, С. 57].

В контексті розглядуваних нами проблем особливої уваги заслуговують фактори, що впливають на існування латентної злочинності у сфері нотаріальної діяльності. Ми неодноразово наголошували на тому, що сфера нотаріальної діяльності, а точніше, повсякденна діяльність нотаріусів, коло їх контактів, інтересів тощо, є відносно закритою для широких верств населення. Причиною тому є сукупність об’єктивних та суб’єктивних факторів, серед яких слід згадати:

- наявність вимог закону про дотримання нотаріальної таємниці, за якими нотаріус та інші особи, які залучаються до вчинення нотаріальних дій (помічники, консультанти, свідки тощо), зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, і можуть розголошувати відповідну інформацію виключно з дозволу осіб, яких вона стосується, або на вимогу суду, прокуратури, органів оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового розслідування, а в окремих випадках - інших органів чи осіб (ст. 8 Закону про нотаріат);

- наявності у системі нотаріату ознак «цеховості» та корпоративної закритості, коли нотаріуси по-ворожому ставляться до намагань надати огласку певних негативним подіям та явищам у сфері їх діяльності з тих міркувань, що це може негативно вплинути як на ділову репутацію конкретного нотаріуса, так і на репутацію інституту нотаріату в цілому;

- формування у системі нотаріату (принаймні, у приватній його складовій) ознак клановості та спадкової наступності, коли до нотаріальної діяльності стають причетними так чи інакше всі або більше членів родини, через що всі вони не заінтересовані у розголошенні інформації про факти вчинення їх близькими чи за участю близьких протиправних діянь;

- відсутність механізмів різнобічного державного та громадського контролю за діяльністю нотаріусів, який зводиться до наглядової функції Мін’юсту та створенням органів нотаріального самоврядування. Незважаючи на діяльність цих органів, нотаріуси не позбавлені можливості приховувати протиправні вчинки у своїй діяльності, і навіть їх виявлення зовсім не означає автоматичного притягнення нотаріуса до відповідальності.

У сукупності ці обставини створюють середовище, сприятливе для приховування протиправних вчинків з боку нотаріусів.

Інший важливий фактор, що впливає на ступінь латентності розглядуваного виду злочинності, - це характер самих злочинів, де незаконна нотаріальна дія вчиняється за попередньою змовою між нотаріусом, з однієї сторони, та зацікавленою у цьому особою, - з іншої. Оскільки обидві сторони такої домовленості зацікавлені у нерозголошенні відповідної інформації, злочини залишаються невідомими третім особам, принаймні, до тих пір, коли суспільно небезпечні наслідки нотаріальної дії не почнуть безпосередньо впливати на інтереси цих осіб. Такі злочини ретельно плануються, їх приховування заздалегідь обмірковується та готується. Розголошення інформації про відповідне діяння фактично позбавляє злочин сенсу, оскільки досягнення злочинного результату можливе лише за умови обмеженого кола осіб, причетних до цього. Збереження є у таємниці інформації про вчинення злочину забезпечується тим, що його суб’єктом виступає, як правило, висококваліфікований юрист, який прекрасно обізнаний у законодавстві, знає його недоліки та вміє їх обходити на свою користь. У зв’язку цим, з огляду на відому у кримінологічній науці класифікацію латентної злочинності, у сфері нотаріальної діяльності прихованість злочинності можна вважати природною.

Ще одним фактором, який впливає на рівень латентності злочинності у сфері нотаріальної діяльності, є недостатня правова обізнаність населення щодо підстав та порядку вчинення нотаріальних дій, а також щодо права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріусів. Далеко не кожна особа, яка постраждала від незаконної нотаріальної дії, здатна адекватно оцінити характер та ступінь вчиненої нотаріусом дії, особливо з огляду на встановлену законом презумпцію законності та обґрунтованості нотаріальної дії. Разом з тим, правоохоронні органи можуть виявити злочин у сфері нотаріальної діяльності фактично лише у двох випадках: або у разі безпосереднього повідомлення про це з боку потерпілої особи, або у зв’язку з проведенням розслідування за фактом інших кримінальних правопорушень. Однак частіше все відбувається за принципом «немає повідомлення - немає кримінального провадження».

Таким чином, можна констатувати, що серед факторів, якими обумовлена латентна злочинність у сфері нотаріальної діяльності, першість за факторами першої та третьої груп.

Варто також згадати про класифікацію латентної злочинності залежно від ступеня прихованості злочинів. Зокрема, у кримінологічній літературі виділяють:

а) абсолютно приховані злочини (ті, про які відомо лише особам, причетним до їх вчинення);

б) злочини, про які відомо певним особам у зв’язку із здійсненням службової (професійної) діяльності, але вони не повідомляють про це правоохоронні органи;

в) злочини, які залишаються незареєстрованими внаслідок помилок у роботі правоохоронних органів;

г) злочини, які свідомо не реєструються правоохоронними органами.

Як випливає з охарактеризованих вище факторів існування масиву прихованих злочинів у сфері нотаріальної діяльності, більшість з них залишаються абсолютно прихованими, тобто залишаються невідомими як широкому загалу, так і правоохоронним органам, що пояснюється природою нотаріальних відносин. Крім того, слід мати на увазі, що наприклад, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК кримінальне провадження щодо злочину, передбаченого ст. 365-2 КК, може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, тобто є провадженням у формі приватного обвинувачення.

Уявляється, що така норма, на думку законодавця, була покликана перш за все захистити субєктів професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг, від тиску з боку тих чи заінтересованих осіб, оскільки в умовах, коли будь-яке повідомлення про злочин підлягає внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і тягне відкриття кримінального провадження, нотаріуси та інші потенційні суб'єкти цього злочину займались би тільки тим, що «відбивались» від кримінальних переслідувань за заявою кожного невдоволеного. Негативі наслідки цього можна уявити, згадавши розгорнуту в Україні кампанію з переслідувань суддів, які мали нещастя ухвалювати судові рішення, повязані з подіями, що відбувались в Україні у грудні 2013 року - лютому 2014 року. З цієї точки зору включення даної статті до кола кримінальних правопорушень, кримінальні правопорушення щодо яких здійснюються у формі приватного обвинувачення, виглядає виправданим. Однак такий крок має й зворотній ефект. По-перше, при зловживанні нотаріусом своїми повноваженнями потерпілий далеко не завжди відразу дізнається про вчинення щодо нього злочину, чи то в силу психічних або фізичних вад, чи то в силу тимчасової відсутності. По-друге, далеко не кожний потерпілий здатний дати подіями правильну оцінку та побачити в діях нотаріуса ознаки злочину. По-третє, потерпіла особа з тих чи інших мотивів може не звертатись з віповідною заявою про вчинення злочину, чи то через відсутність віри у правоохоронні органи, чи то через побоювання помсти з боку винної особи тощо. За таких обставин злочинні дії нотаріуса та інших осіб, причетних до вчинення злочину, взагалі залишаються не фіксованими, і не караними. Більше того, навіть за наявності у правоохоронних органів оперативної чи процесуальної інформації про вчинення нотаріусом злочину, передбаченого ст. 365-2 КК, не дає їм права відкрити кримінальне провадження. З огляду на це, варто розглянути на законодавчому рівні питання про виключення ст. 365-2 КК з кола статей кримінального закону, провадження щодо яких може здійснюватись виключно у формі приватного обвинувачення.

Завіса над злочинністю у сфері нотаріальної діяльності може бути частково відкрита за допомогою такого методу кримінологічного дослідження, як анкетування. Нами було опитано 150 осіб різних юридичних професій, серед яких 80 нотаріусів, 8 адвокатів, 10 суддів, 5 помічників нотаріуса, 10 державних службовців, 4 службовця органів місцевого самоврядування, 13 працівників прокуратури, 10 працівників органів внутрішніх справ та 20 субєктів підприємницької діяльності, які працюють в сфері надання юридичних послуг поза статусом адвоката або нотаріуса (так званих фахівців у галузі права). Результати опитування цих осіб є досить цікавими, оскільки дають змогу уявити, наскільки офіційна статистика правопорушень у сфері нотаріальної діяльності відрізняється від реальної.

Так, на питання «чи існує, на Вашу думку в Україні злочинність у сфері нотаріальної діяльності?» 111 респондентів, в тому числі 56 нотаріусів відповіли «так, існує». Десять осіб (всі - нотаріуси) обрали відповідь «ні», 29 визнали, що їм важко відповісти на це питання, а ще 14 нотаріусів вказали на варіант відповіді «так, трапляються поодинокі випадки, однак системного явища не існує». Такі результати лише підтверджують, що злочинні прояві у середовищі нотаріусів все ж таки існують. Лише третина респондентів вказали, що їм відомі факти вчинення нотаріусами протиправних дій, що містять ознаки складу злочину. При цьому жоден з респондентів, серед яких були представники більшості юридичних професій, не зміг вказати, що про такі факти йому стало відомо у зв’язку з виконанням службових (професійних обов’язків). Серед джерел інформації про злочинні прояви у сфері нотаріальної діяльності перше місце посідають засоби масової інформації та соціальні мережі, у поодиноких випадках про відповідні факти опитувані дізнавались від колег, родичів або знайомих, і лише в 9 випадках, тобто лише 6 відсотків, - безпосередньо від потерпілих.

Приблизно такою ж виглядає картина відповідей на питання про те, чи відомо опитуваним особам про факти вчинення злочинів, об’єктивна сторона яких пов’язана із вчиненням нотаріальних дій. В даному випадку мались на увазі злочини, що вчиняються не нотаріусами, але із використанням можливостей нотаріату, в тому числі шляхом введення нотаріуса в оману щодо справжніх обставин тієї чи іншої справи. Про факти вчинення таких злочинів, як виявилось, відомо 26 відсоткам опитуваних, але лише 2 респонденти змогли відповісти, що це їм стало відомо у зв’язку з виконанням службових обов’язків, а в більшості випадків подібна інформація надходила до опитуваних опосередковано.

Цікаво також те, що, за даними опитування, жодному респонденту невідомо про засудження нотаріусів, і лише 8 респондентів відповіли, що знають про факти відкриття кримінальних проваджень за ознаками злочинів у сфері нотаріальної діяльності та (або) притягнення нотаріусів до кримінальної відповідальності (в даному випадку мається на увазі оголошення про підозру).

Наведені результати анкетування, на перший погляд, свідчать про те, що кількість злочинів у сфері нотаріальної діяльності, що залишаються поза увагою правоохоронних органів, не набагато перевищує дані офіційної

статистики. Крім того, слід мати на увазі, що в переважній більшості випадків інформація про злочини у сфері нотаріальної діяльності надходила до анкетованих осіб опосередковано, що не дозволяє сприймати отримані результати як абсолютно достовірні. Як засоби масової інформації, так і соціальні мережі заповнені сумнівною з точки зору правдивості інформацією. Відомості, одержані від колег та знайомих, також часто-густо

супроводжується суб’єктивними, емоційно забарвленими оцінками, через що сприймати їх як точні було б помилкою.

Непрямо про стан дотримання нотаріусами законодавства про порядок вчинення нотаріальних дій можуть свідчити дані про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріусів. Достатньо звернутись до статистичних даних щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність нотаріусів органами юстиції. Так, наприклад, згідно Пояснювальної записки за результатами аналізу стану розгляду звернень громадян Головним управлінням юстиції у Запорізькій області з урахуванням показників роботи районних,

міськрайонних, міських управлінь юстиції за 2012 рік в порівнянні з 2011 роком [220], протягом 2012 року до відділу нотаріату Головного управління юстиції у Запорізькій області надійшло на розгляд 140 письмових звернень (за 2011 рік - 112), серед яких 55 - скарги на дії нотаріусів, 84 - заяви, 1 - пропозиція з питань вчинення нотаріальних дій та організації роботи установ нотаріату. З 55 скарг 30 стосувались оскарження дій державних нотаріусів, при чому жодна з них не була визнана обґрунтованою, а 25 скарг стосувались порушень приватних нотаріусів, з яких обґрунтованою була визнана лише одна. Зокрема, як зазначається у цій Пояснювальній записці, за результатами проведеної повторної позапланової перевірки встановлено, що приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Х. систематично порушувались вимоги ст. 9 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні таких нотаріальних дій: договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 16.08.2006 за реєстровим № Х; договору іпотеки нерухомого майна, посвідченого 12 вересня 2006 року за реєстровим № Х;

договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 травня 2007 року за реєстровим № Х; договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 20 лютого 2010 року за реєстровим № Х. Також у ході перевірки були виявлені порушення статей 5, 44, 51, 55 Закону України «Про нотаріат» та пунктів 13, 19, 22, 22-1, 23, 27, 41, 42, 44, 47, 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5. Результати позапланової повторної перевірки приватного нотаріуса Х районного нотаріального округу Запорізької області Х були розглянуті на оперативній нараді Головного управління юстиції за участю начальника управління, на якому було прийнято рішення тимчасово зупинити діяльність приватного нотаріуса Х та направити до Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Х районного нотаріального округу Запорізької області Х. Г оловним управлінням юстиції 28 квітня 2012 року направлено подання щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Х районного нотаріального округу Запорізької області Х разом із матеріалами перевірки. На засіданні Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату 14 червня 2012 року було прийнято рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Х районного нотаріального округу Запорізької області Х.

Якщо у 2011 році Головним управлінням юстиції у Запорізькій області було розглянуто вже 24, скарги, у 2012 році - 55 скарг, то у 2013 році - вже 69 скарг, з яких обґрунтованою визнано лише одну, щодо завідуючого однієї з державних нотаріальних контор області, яка припустилась порушень підчас проведення дій, пов’язаних з реєстрацією правочинів. Однак за результатами перевірки обмежились лише попередженням про неприпустимість таких порушень у майбутньому.

Отже, навіть на прикладі однієї області наочним є збільшення кількості скарг на дії нотаріусів протягом трьох останніх років практично в три рази.

Аналогічна тенденція зберігається й в інших регіонах України. Наприклад, до Головного управління юстиції у м. Києві з питань організації нотаріату у 2011 році надійшло 111 скарг, у 2012 році - 186 скарг, а у 1-му півріччі 2013 року - вже 84 скарги. Збільшення кількості скарг з питань організації діяльності нотаріату спостерігається й у Миколаївській, Київській та інших областях. Напевно, не буде помилкою стверджувати, що така картина є характерною в цілому для України.

Більшість із скарг, що подаються до органів юстиції, визнаються необгрунтованими. Однак це не означає, що у відповідних випадках не було порушень законодавства з боку нотаріусів. Оскільки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» органами юстиції не здійснюється контроль за законністю вчинення нотаріальних дій, і відповідно до статей 2-1 та 33 Закону України «Про нотаріат» органами юстиції здійснюється контроль тільки за організацією нотаріальної діяльності нотаріусів та виконанням ними правил нотаріального діловодства, то в задоволенні більшості звернень відмовляється з посиланням на зазначені статті Закону, із роз’ясненням громадянам про те, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржується виключно до суду.

Картина із оскарженнями нотаріальних дій чи відмови у вчиненні нотаріальної дії виглядає приблизно таким чином. В межах судової статистики окремого спостереження даної категорії цивільних справ не ведеться. Разом з тим пошукова система Єдиного державного реєстру судових рішень на запит «оскарження нотаріальних дій» надає інформацію про 16605 (або 0,92% від загальної кількості поданих позовних заяв) таких справ у 2010 році, 11 335 (1,16%) таких справ у 2011 році, 15 814 (1,77%) справ у 2012 році, 20516 (2,21 %) справ у 2013 році. Таким чином, можна констатувати збільшення як абсолютної, так і відносної кількості справ даної категорії. І це при поступовому зменшенні загальної кількості цивільних справ, що потрапляють на розгляд загальних судів.

Дослідження обґрунтованості оскарження тих чи інших нотаріальних дій, судової практики з цього питання, є предметом окремого дослідження. Наявність таких скарг сама по собі свідчить про те, що нотаріуси - також люди, яким властиво помилятись чи необ’єктивно ставитись до своїх обов’язків. Очевидним також є те, що в багатьох випадках, навіть якщо порушення нотаріусом правил вчинення нотаріальних дій чи взагалі порядку здійснення нотаріальної діяльності містить в собі ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, контролюючі та наглядові органи «не дають справі рух» з тих чи інших причин. Як уявляється, основна причина - це небажання надавати розголосу відомості про реальний стан речей у сфері нотаріальної діяльності.

Разом з тим, одним з важливих важелів впливу на якість нотаріальних послуг є можливість анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Підстави такого анулювання встановлені ст. 12 Закону про нотаріат, і серед них є як об’єктивні обставини (втрата нотаріусом громадянства чи його виїзд за меді України на постійне проживання, визнання його недієздатним чи оголошення померлим або безвісно відсутнім, невідповідність посаді за станом здоров’я), так і обставини, що залежать від самого нотаріуса і пов’язані з неналежним виконанням ним своїх обов’язків - від порушення професійної етики нотаріуса до набранням чинності рішення суду про порушення вимог законодавства при вчиненні нотаріальної дії або обвинувального вироку. Свідоцтво може бути також анульовано у зв’язку з неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян, або знищенням чи втратою нотаріусом чи з його вини архіву.

Звертає на себе увагу той факт, що ст. 12 Закону про нотаріат встановлює, що із зазначених підстав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України. Тобто навіть у разі наявності таких обставин Мін’юст лише має право, а не зобов’язаний анулювати свідоцтво. Диспозитивність цього важливого повноваження Мін’юста створює, у свою чергу, корупційні ризики, оскільки у відповідних випадках у винної особи залишається можливість «домовитись» на тих чи інших умовах із службовими особами органів юстиції щодо незастосування до неї такого жорсткого заходу, як анулювання свідоцтва. Зважаючи на загальну кількість нотаріальних дій, що вчиняються у державі, частка таких дій, що стають предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, є ще меншою. Однак слід пам’ятати, що за кожним оскарженням до суду нотаріальної дії або відмови у її вчиненні може приховуватись діяння нотаріуса, що містить в собі ознаки того чи іншого злочину. Часто порушення нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій від наявності складу злочину відділяє лише відсутність або неможливість доведення факту одержання нотаріусом неправомірної вигоди.

За оцінками вітчизняних кримінологів, співвідношення зареєстрованої та латентної злочинності в України складає приблизно 1:3. Разом з тим, наведене вище свідчить про те, що співвідношення зареєстрованої та латентної злочинності у сфері нотаріальної діяльності є іншим ніж, загальне співвідношення, і не на користь злочинності зареєстрованої. На нашу дімку, кількість прихованих злочинів у сфері нотаріальної діяльності перебільшує кількість зареєстрованих приблизно у 15-20 разів. З цим, до речі, погоджуються й громадські експерти у сфері боротьби з корупцією, - що не менше пяти відсотків нотаріусів систематично вдаються до протиправних дій.

2.2.