<<
>>

3.3. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на індивідуальному рівні

У кримінологічній літературі під індивідуальною профілактикою розуміють розробку і здійснення спеціальних заходів з виявлення та усунення детермінант злочинів, а також превентивного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки [13, с.

246]. О. Г. Кальман зазначає, що індивідуальні заходи пов’язані із запобіганням можливому вчиненню злочину з боку конкретних осіб, які характеризуються антигромадською поведінкою, запобіганням рецидиву, розшуком осіб, які ухиляються від слідства й суду, чи безвісті зниклих [267, с. 57]. При цьому індивідуальна профілактика - це вплив не тільки на осіб, схильних до вчинення злочинів, а й на обставини соціального середовища, під впливом яких негативні властивості особистості можуть проявити себе [13, с. 170].

Учені розкривають поняття ранньої профілактики як сукупність заходів, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями, для: покращення умов життя та виховання неповнолітніх у випадках, коли зовнішні обставини загрожують їх нормальному розвитку; знешкодження джерел антисуспільного впливу на них; корекції розвитку особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення в поведінці, для того, щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів [123, с. 237].

На індивідуальному рівні позитивні традиції та звичаї виконують запобіжну роль за допомогою стимулюючої функції, що заохочує дотримуватися їх під впливом суспільної думки.

Традиції та звичаї забезпечують поведінку людей відповідно до інтересів суспільства через соціальний контроль. Так, С. Коен визначив соціальний контроль як набір організованих способів, за допомогою яких суспільство впливає на поведінку людей, які визначаються як девіанти: проблематичні, загрозливі, які заподіюють неспокій, небажані в деяких відносинах [368].

У межах соціального контролю роль звичаїв учені розглядають як форми навіювання [134, с.

203-205]. У. Самнер пояснює, як традиції, манери, звички та мораль створюють основу для соціального контролю, над яким потім надбудовується формальна система законодавства [370].

На думку О. М. Кузнєцової, соціальний контроль є цілеспрямованим управлінським впливом суб’єкта соціального контролю на об’єкт з метою формування в останнього бажаних моделей поведінки, світосприйняття та моральних орієнтирів [155, с. 54]. Основна мета контролю, на думку К. Є. Ігошева, полягає, з одного боку, у стимулюванні та заохоченні суспільно корисних дій, з іншого - примушенні стриматися від суспільно небезпечної поведінки [97, с. 31].

Запобіжний вплив традицій та звичаїв на злочинність здійснюється здебільшого шляхом неформального соціального контролю, під яким розуміють діяльність недержавних органів та організацій і окремих громадян. Вплив відбувається завдяки оцінювання діяльності особи через найближче оточення (родичів, друзів, сусідів, трудовий колектив тощо).

Оскільки суб’єктом упровадження духовно-сімейних та релігійних традицій є родина, саме вона здійснює контроль за поведінкою особи, зокрема неповнолітньої. У літературі зазначено, що соціальний контроль, здійснюваний рідними та родичами, є не тільки додатковим резервом у боротьбі з правопорушеннями, а й найбільш гуманним засобом профілактичної діяльності, оскільки в основі його лежить метод переконання [160, с. 220].

В. Д. Боштан та Г. Х. Яворська зазначають, що легковажне або байдуже ставлення батьків або осіб, які їх замінюють, до поведінки дитини, відсутність належного спостереження за поведінкою і її відповідністю нормам життя суспільства часто призводять до здійснення дітьми правопорушень [360, с. 247].

В. Д. Плахов слушно зауважує, що традиції та звичаї можуть виступати і як орієнтири, і як заходи соціальних відносин, і як еталони (зразки) поведінки, і як соціальні санкції тощо [223, с. 108-109]. Зокрема, змістовна роль традицій та звичаїв знаходить свій вияв у межах внутрішнього соціального контролю через душевні переконання, мотивації, інтереси особи, що межує з самовихованням особи, яке здатне чинити опір злочинному впливу.

В. М. Кудрявцев виокремлює декілька умов самовиховання особистості, зокрема: позитивна самооцінка; цілеспрямованість; гарний самоконтроль, який не дає змогу піддаватися «спокусі», навіть при сильному емоційному напруженні; стійкість у разі життєвих неприємностей; визнання правових норм та погодження з ними [151, с. 30-31].

Сімейний контроль за поведінкою особи зумовлює своєчасне виявлення девіантної поведінки та можливості запобігти подальшому її поширенню шляхом навіювання. Це призводить до формування в свідомості особи самозаборони до вчинення аморальних дій та грубого порушення закону в майбутньому.

Л. Й. Петражицький, розкриваючи зміст відношення права та моральності до мотивів виконання дій, зазначає, що з погляду атрибутивної природи правової психіки право байдуже до мотивів виконання, хоча й наголошує, що це не стосується кримінального права, де з’ясування мотиву вчиненого злочину має значення для застосування покарання, натомість, імперативна природа моральної психіки вимагає з’ясування мотиву поведінки. Якщо вона виявляється в користі, то про моральність тут уже не може йти мова [220, с. 138]. Як бачимо, моральність під впливом традицій та звичаїв охоплює більш широку сферу контролю за поведінкою особи, ніж правові норми. Тут ми маємо змогу спостерігати мотиваційний елемент у поведінці особи. Завчасне його з’ясування дає змогу вчасно «направити» виховуваного в потрібне русло. Але в цьому випадку важливо усвідомлювати, що вкрай жорстке виховання дитини формує в її психіці протистояння вимогливим батькам, вихователям тощо.

Суб’єктом неформального соціального контролю виступають і дошкільні навчальні заклади. Вони відіграють важливу роль, адже тут діти перебувають у віці до 6 років, коли починається процес соціалізації дитини. Так, до 5-7-річного віку відбувається початковий етап соціалізації дитини. Важливим моментом у цьому контексті виступала первинна (ритуальна) соціалізація новонароджених [54, с. 75]. Тому на цьому етапі важливу роль відіграють педагогічні традиції та звичаї виховання, засновані на емоційно забарвленому, ігровому аспекті.

Безпосереднім суб’єктом тут є саме дитячий вихователь, який з позиції спостерігача за дитячим спілкуванням розкриває в окремих ситуаціях поняття про належну та неналежну поведінку. Л. І. Гриценко звертає увагу на важливість професійної компетенції педагога [55, с. 35].

Серед неспеціалізованих суб’єктів запобігання злочинності важливу роль відіграє школа. Оскільки індивідуальна профілактика передбачає роботу не лише з особою, від якої можна очікувати вчинення злочину, але з її найближчим оточенням, з погляду використання позитивних традицій та звичаїв у запобіжній діяльності, варто виокремити індивідуальну профілактику в групі (класі). Таку запобіжну роль відіграють традиційні шкільні заходи (суботники, класні вечори, конкурси тощо).

Значення школи з урахуванням освітніх, моральних традицій та звичаїв спостерігається й у можливості виявлення делінквентної поведінки підлітка

та впливу на нього засобами виховання, переконання. Так, у школах затверджуються Плани заходів щодо профілактики негативних явищ в учнівському середовищу, на основі яких школа веде обліково-профілактичну картку учня, взаємодії зі службою у справах дітей, кримінальною міліцією, органами опіки та піклування тощо, а також надає педагогічно-психологічну характеристику на учнів.

Серед державних органів, які безпосередньо мають здійснювати ранню профілактику серед неповнолітніх, важливу функцію відіграє кримінальна міліція у справах дітей. Відповідно до Інструкції з організації роботи підрозділів КМСД, затвердженої Наказом МВС України від 19.12.2012 р. № 1176, серед завдань підрозділів КМСД передбачено: організацію та здійснення заходів індивідуальної профілактики з дітьми, які вчинили адміністративні та кримінальні правопорушення, були засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, звільненими зі спеціальних виховних установ; установлення місцезнаходження дітей у разі їх безвісного зникнення; організацію надання правової та психологічної допомоги дітям, які є потерпілими в кримінальному провадженні чи стали свідками кримінального правопорушення.

На цьому рівні традиції та звичаї можуть бути використані в заходах, що передбачені п. 3.5 Інструкції з організації роботи підрозділів КМСД, а саме:

- проведення ознайомлювальних, попереджувальних та виховних бесід з дитиною за місцем проживання, навчання, роботи;

- проведення ознайомлювальних, попереджувальних бесід з батьками дитини, її законними представниками, членами сім’ї з метою усунення причин і умов, які спонукали до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення;

- складання плану заходів з індивідуальної профілактики на основі

вивчення матеріалів характеристик, індивідуально-психологічних

особливостей дитини; відповідно до компетенції організовують надання допомоги дитині у вирішенні питань, що пов’язані з працевлаштуванням, організацією дозвілля, установленням соціально корисних контактів, вибором життєвих цілей, а також залучення дитини до соціально корисних занять трудового, спортивного, творчого, самодіяльного характеру;

- відвідування за місцем проживання дитини для з’ясування умов проживання, а також чинників, які можуть негативно впливати на неї та спонукати до вчинення адміністративних і кримінальних правопорушень;

- сприяння у вирішенні соціальних проблем дитини, у тому числі конфліктних ситуацій у сім’ї, зокрема щодо батьків, законних представників, які не займаються вихованням дітей чи вчиняють стосовно них насильство в сім’ї;

- застосування заходів впливу згідно із законодавством, ініціювання перед службами у справах дітей, відділами охорони здоров’я місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування питання щодо направлення дитини до відповідного закладу для надання необхідної медичної, психологічної допомоги.

На цьому рівні втілюються морально-етичні традиції та звичаї суспільства як запорука взаємодопомоги, співчуття, участі в справах дітей. Стосовно індивідуально-профілактичного впливу працівника

правоохоронного органу у сфері сімейно-побутових правопорушень у літературі слушно зазначено про вироблення в правоохоронців достатньо стійких позитивних або хоч би стримуючих етичних начал і уявлень про стосунки в сім’ї, з оточенням, завдяки чому в перспективі можна очікувати законослухняної соціально схвалюваної поведінки [13, с.

288-289].

Індивідуальна профілактика щодо повнолітніх осіб має відмінні особливості, адже здійснюється так би мовити прицільно щодо конкретних осіб. Так, відповідно до п. 13.1 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Наказом МВС від 11.11.2010 р. № 550, дільничний (старший дільничний) інспектор міліції, крім загальної профілактичної роботи серед населення на території адміністративної дільниці, здійснює профілактичні заходи щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень, та осіб, які перебувають на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ, щодо запобігання вчиненню з їх боку злочинів та інших правопорушень з широким залученням до цієї роботи населення, громадських помічників. Безпосередньо дільничний інспектор міліції ставить на профілактичний облік та в межах своєї компетенції проводить профілактичну роботу з особами таких категорій:

1) звільненими з місць позбавлення волі, які відбували покарання за умисний злочин і в яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку;

2) засудженими за вчинення злочинів, виконання вироку щодо яких не пов’язано із позбавленням волі;

3) особами, яким було винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї;

4) особами, які страждають на тяжкі психічні розлади і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я [237].

Традиції та звичаї можуть бути реалізовані також суб’єктами соціального контролю через наявність правових підстав для контролю за громадянами, поведінка яких суперечить загальноприйнятим нормам. При цьому агентами тут виступають як державні, так і недержавні органи та громадяни.

Такими заходами зокрема є:

- обрання запобіжного заходу до особи у вигляді особистої поруки (ст. 180 КПК України) [145];

- затримання та тримання у спеціально відведених для цього місцях осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп’яніння (п. 5 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про міліцію»), такий захід виявляється вельми важливим, оскільки потужним каталізатором вивільнення проявів кримінальної субкультури з-під соціального контролю є спиртні напої [172, с. 53];

- застосування до порушника трудової дисципліни дисциплінарного стягнення (ст. 147 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII) [124];

- встановлення адміністративного нагляду щодо повнолітніх осіб, звільнених з місць позбавлення волі (ст. 3 ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р. № 264/94-ВР) [243].

Серед інструментів соціального контролю виділяють також цензуру й громадську думку. Фахівці при цьому зазначають, що цензури в ЗМІ не повинно бути, адже вона створює ажіотаж стосовно певного явища, яке стало забороненим. Більш важливим, на їх думку, є формування в школярів критичного ставлення до отриманої інформації [141, с. 133-134]. Ми загалом погоджуємося із таким поглядом, при цьому вважаємо, що цензура хоча й має право на існування, її застосування повинно бути обмеженим.

Громадська думка може бути виражена як у малих соціальних групах, зокрема трудових колективах, де профілактика правопорушень незлочинного характеру особливо дієва, адже передбачає пропаганду та роз’яснення норм законодавства й принципів соціалістичної моральності всім членам колективу та здійснення останнім контролю за поведінкою його членів [152, с. 244], так і серед пересічних громадян, наприклад, В. М. Кудрявцев розкриває профілактичну роль звичайних реакцій людей на незлочинні прояви, які негативно оцінюють неправильний вчинок. Так, у поїзді метро хлопчик не поступається місцем чоловіку похилого віку, йому можуть зробити зауваження тощо [152, с. 243].

Заходи громадського впливу особливо дієві щодо неповнолітніх осіб. Так, Є. С. Назимко, вивчаючи зарубіжний досвід кримінально-правової регламентації інституту покарання неповнолітніх, наводить позитивні приклади заходів громадського впливу на неповнолітніх в окремих зарубіжних країнах. Зокрема, відповідно до ст. 115 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія, такими заходами є: рішення про перебування в денному центрі, рішення про призначення режиму пробації (у межах отримання професійної підготовки або участі в певній діяльності), рішення про призначення режиму пробації (із посиленим наглядом), рішення про призначення режиму пробації (із наглядом за місцем проживання), призначення здійснення опіки та нагляду за дитиною з боку відповідної особи, рішення про призначення наставника (для підтримки сім’ї), рішення про обмеження в пересуванні, подвійний наказ [200, с. 235]. У лютому 2015 р. в Україні прийнятий Закон «Про пробацію» від 05.02.2015 р. № 160- VIII [259], що набуде чинності в серпні. Відповідно до ст. 4 Закону, метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності. Стаття 20 Закону регламентує волонтерську діяльність, пов’язану з пробацією, що, на нашу думку, є законними підставами для впровадження та втілення морально-етичних традицій і звичаїв суспільства, що сприяють поширенню добра та взаємодопомоги в нашому суспільстві.

Роль громадських та релігійних організацій у формуванні поведінки особи є не менш важливою, ніж сім’ї чи близького оточення, адже вони впроваджують моду на певний тип поведінки та в подальшому, у разі закріплення на рівні масової свідомості, така модель затверджується як традиція. Так, Н. Ф. Кузнєцова, аналізуючи процес формування моральності та кримінального права, зауважила, що прогресивні моральні ідеали спочатку формуються у свідомості передових верств суспільства, а після вже поступово впроваджуються у свідомість та відносини інших осіб - всього народу, класу або окремої групи [156, с. 8]. Тому важливим виявляється впровадження позитивних традицій та звичаїв у відносини людей (зокрема, популяризація волонтерських заходів, інтелектуальний стиль та здоровий, спортивний спосіб життя тощо).

У процесі формування поведінки особи важливе значення відіграють спортивні організації. Наприклад, спортивна організація пласт впроваджує спортивні традиції (скаутські), що виконують морально-виховну функцію. Так, метою пласту є сприяння всебічному патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Для досягнення виховних цілей пласт застосовує методику виховання, основні принципи якої полягають у добровільності членства в організації, вихованні й навчанні через гру та працю, поступовій програмі занять і випробувань, заохоченні ініціативи та самоврядування, пізнанні природи й житті серед природи тощо [222].

Особливого значення набуває запобігання пенітенціарній злочинності, яке першочергово має здійснюватися ДПтСУ через систему релігійних, морально-етичних та національно-культурних заходів. Так, серед заходів виховного впливу в установах виконання покарань учені виділяють:

1) розроблення тематики і графіків виступу перед засудженими працівників правоохоронних органів (суду, прокуратури, юстиції);

2) проведення різних виїзних судових засідань з питань розгляду

кримінальних справ засуджених, умовно-дострокового-звільнення,

звільнення за актом амністії тощо;

3) оформлення правових стендів і виставок юридичної літератури;

4) методичне забезпечення роботи із засудженими, які не стали на щлях виправлення, та злісними порушниками режиму;

5) заходи щодо активізації роботи самодіяльних організацій засуджених;

6) заходи щодо більш широкого залучення до роботи із засудженими релігійних конфесій і створення умов у межах установ виконання покарань для віросповідання та проведення релігійних обрядів;

7) заходи щодо налагодження й закріплення зв’язку засуджених із трудовими колективами, громадськими організаціями, шефами, родичами засуджених, благодійними організаціями в інтересах профілактики злочинів та інших правопорушень;

8) заходи щодо організації морально-естетичного виховання,

проведення культурно-масових та фізкультурно-спортивних заходів серед засуджених [272, с. 598].

Запорукою успішності такої діяльності може бути звернення до традицій та звичаїв при впливі на особу засудженого з метою недопущення вчинення ними в майбутньому повторно злочинів (не лише в місцях позбавлення волі й поза ними) шляхом переорієнтування їх на духовні цінності, трудову діяльність та віри у власні можливості задоволення матеріальних потреб законослухняним шляхом.

Особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, потребують морально-духовної підтримки. Так, 34% осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, відчувають себе самотніми, особливо це стосується засуджених до позбавлення волі жінок, тоді як для незасуджених громадян цей показник становить близько 7% (Додаток В).

Таким чином, важливим для реалізації запобіжних заходів у пенітенціарний період, а також у період ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених осіб видається залучення релігійних, громадських, освітніх та культурних організацій або окремих осіб. Ми віднесли такий захід запобігання до індивідуального рівня, посилаючись на те, що особа, яка вчинила злочин, потребує «самостійного духовного лікування», і тут традиції та звичаї, як «духовні компоненти», матимуть більш ефективний вплив. Навіть якщо засуджені колективно святкують свята, то «зцілення» відбувається в кожного окремо на власному етапі, хоча й самі заходи з упровадження позитивних традицій та звичаїв належать до спеціально- кримінологічного рівня. Як зазначено в літературі, сьогодні діє один із провідних моральних постулатів християнської етики та моралі: караючи гріх або за вчинення гріха, дбаємо за грішника, дбаємо за його порятунок із неволі, якою завжди була й є сфера порушення норм моралі, а отже, сфера порушення визначених нею норм закону [186, с. 225].

Досвід іноземних країн демонструє нам доцільність звернення й до так званих духовних практик, зокрема протягом останніх 25 років у тюрмах Індії, Ізраїлю, Монголії, Нової Зеландії, Тайваню, Таїланду, Великобританії, М’янмі та Сполучених Штатів Америки успішно застосовували медитацію Віпасана. Усі курси були 10-денної тривалості й прроходили в природному середовищі - у стінах виправних установ, у супроводі вчителів та волонтерів менеджерів курсу, які жили в тих умовах, в яких проводили курс. Так, головний наглядач в’язниці зазначив, що безліч курсів медитації Віпасана пройшло в Центральній в’язниці Бароди. Завдяки цьому відносини між ув’язненими й наглядачами значно покращилися. Бажання ув’язнених помститися кривдникам зменшилася. Ця техніка розпалила інтерес ув’язнених зрозуміти, за допомогою чого вони допустили помилку/злочин, до чого вони були схильні в минулому [42].

Позитивні кроки в цьому напрямі реалізуються і в Україні. У межах кримінально-виконавчих установ поширюється духовно-просвітницька робота, зокрема святкування релігійних свят (Великдень, Трійця, Яблуневий Спас тощо). Приміром, у святкових службах беруть участь та моляться за своїх рідних і близьких співробітники установи, а також засуджені відділення господарського обслуговування. За запровадженою керівництвом установ традицією в кожну камеру, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі, роздаються освячені плоди [359]. Сокирянську виправну колонію відділу Державної пенітенціарної служби України в Чернівецькій області (.№ 67) для проведення заходів з нагоди новорічних та різдвяних свят 04.01.2015 р. відвідали представники Об’єднання церков євангельських християн баптистів проповідники Олександр Фрізен, Якобу Вібе, Валдемар Дюк, Валдемар Геншель, Ольга Геншель, які є громадянами Німеччини. Заходи духовно-просвітницького характеру із засудженими проводили в молитовному будинку, який знаходиться на території виправної колонії.

Усього в цих заходах взяли участь близько 80 засуджених і виключно на добровільній основі [78]. Такі кроки активно запроваджують в інших кримінально-виконавчих установах. Адже саме впровадження релігійних традицій сприяє «духовному» зціленню злочинців. Ми провели опитування засуджених осіб з метою виявлення впливу традицій та звичаїв на свідомість, ставлення до базових цінностей. У результаті було виявлено, що у 65% засуджених базовими цінностями є духовні, вони позитивно ставляться до духовно-сімейних, релігійних та національно-культурних традицій і звичаїв. Втім, до таких результатів варто ставитися критично, адже попри задеклароване засудженими слідування важливим для них цінностей у певний період життя вони все ж відступили від них, вчинивши злочин (Додаток В).

Таким чином, законопроект від 02.12.2014 р. № 1154 [244], що передбачає доповнення КВК України ст. 128-1 “Організація душпастирської опіки засуджених”, є позитивним кроком на шляху до впровадження релігійних традицій у системі заходів запобігання злочинності в Україні.

<< | >>
Источник: БОСАК КАТЕРИНА СЕРГІЇВНА. ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Еще по теме 3.3. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на індивідуальному рівні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -