3.2. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на спеціально- кримінологічному рівні

Як ми вже зазначали, запобігання злочинності здійснюється на трьох рівнях, одним з яких є спеціально-кримінологічний. На думку В. В. Голіни, спеціально-кримінологічне запобігання - це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

Як зазначено в академічному курсі із сучасної української кримінології А. П. Закалюка, за ознакою характеру застосовуваних засобів розрізняють кримінально-правові; кримінально-виправні (пенітенціарні) та кримінально- процесуальні засоби запобігання злочинності. Ці засоби застосовуються та чинять вплив:

1) лише після вчинення злочину для запобігання рецидиву;

2) засобами, що мають інше спеціальне призначення і лише «попутно» відіграють запобіжну роль;

3) у сфері, що регулюється нормами права;

4) у межах, які визначаються норами права [88, с. 328].

Поряд з цим, підкреслюється, про наявність заходів запобігання злочинності, що чинять вплив не тільки після вчинення злочину, але частіше до нього; у сфері, яка лише частково регулюється правом; засобами, що мають виключно цільове запобіжне призначення; інколи паралельно з переліченими вище засобами, але частіше після них. Такі заходи є спеціально-кримінологічними [88, с. 328-329].

І. В. Коруля під спеціально-кримінологічним запобіганням злочинам розуміє комплекс науково забезпечених заходів невідкладного чи тривалого характеру, спрямованих саме на недопущення в суспільстві потенційних злочинів на різних етапах їх вчинення [138, с.

А. Ф. Зелінський наголошує, що разом з правозастосовною діяльністю правосуддя та спеціально-кримінологічним попередженням кримінальне законодавство є засобом соціального контролю над злочинністю [93, с. 128]. Учений справедливо зауважує, що призначення та виконання покарання не варто розглядати як спеціально-кримінологічний запобіжний захід, адже головною метою покарання є все ж таки не запобігання вчиненню злочину, а «утвердження справедливості» [93, с. 129]. Із цього випливає, що

кримінальне покарання, яке було відоме ще за часів звичаєво-правових норм, маючи за мету відновлення справедливості, реалізує прадавню традицію українців, адже справедливість є однією з моральних цінностей нашого суспільства. Про що свідчать і результати нашого опитування громадської думки. Так, на запитання «Найважливіші для Вас моральні якості» справедливість обрали найбільше респондентів - 27% (Додаток А).

В. М. Кудрявцев, розглядаючи принципи реалізації стратегії боротьби зі злочинністю, виділяє законність; моральність; цілеспрямованість; економічна обґрунтованість; ефективність [154, с. 53-55]. Погоджуючись з такою думкою, вважаємо, що до таких принципів варто віднести принципи узгодженості з національними, культурними традиціями та звичаями. Він має схожість з принципом моральності, запропонованим В. М. Кудрявцевим. Так, учений слушно акцентує на історичній мінливості суспільної моралі й переконує в тому, що національно-культурні традиції нації зберігають духовний спадок, що передається від покоління до покоління та вміщує в собі інформацію про самоідентифікацію особою себе з корінною нацією цієї країни. При з’ясуванні громадської думки встановлено, що тільки 26% громадян вважають, що злочинець - це особа, яка потребує милосердя та співчуття, а 74%, навпаки, вважають, що злочинець не заслуговує на милосердя (Додаток А). Подібні дані свідчать, що суспільство переважно не вірить у виправлення осіб таким уже традиційним способом запобігання злочинності, як застосування покарання.

Проте, аналізуючи роль позитивних традицій та звичаїв на спеціально- кримінологічному рівні запобігання злочинності, зауважимо, що вони відіграють не таку вагому роль, як у системі загальносоціальних заходів, адже намір на вчинення злочину вже сформований і навряд чи особа раптово згадає про настанову «Не вбивай!» і вирішить не вчиняти злочин. Навіть навпаки: «убивці-маніяки, як і професіонали та замовлені виконавці, вміло приховують свої дійсні моральні риси, маскують їх ніби звичайними ознаками людей, імітують свою прихильність до загальнолюдських цінностей, релігійних норм, біблійних заповідей» [89, с. 41]. Отже, як бачимо, лицемірна поведінка насильницького злочинця свідчить про його обізнаність щодо прийнятих у суспільстві загальнолюдських норм, але сформований антисуспільний характер вже справляє підбурюючий вплив на вчинення злочину.

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинності в Україні втілюються в нормативно-правових актах держави, що декларують посилення заходів із боротьби зі злочинністю, серед яких, зокрема: ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р. № 264/94-ВР [243]; Указ Президента України «Про національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки» від 21.10.2011 р.

У системі спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинності традиції та звичаї відіграють запобіжну роль у межах діяльності суб’єктів запобігання злочинності. Адже заходи, що мусять відвернути вчинення злочину, мають узгоджуватися з нормами суспільної моралі, позитивними традиціями та звичаями. Недарма Кримінальним кодексом України встановлена кримінальна відповідальність у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Фактично ця норма гарантує дотримання традицій справедливості, яка не дає можливості вчинити самосуд над злочинцем.

Спеціально-кримінологічні заходи правового характеру ґрунтуються на затверджених у суспільстві духовно-сімейних, морально-етичних традиціях. У науковій літературі наголошено на важливості виховних заходів щодо усунення в побутовому мікросередовищі неприйнятних звичаїв, традицій, стереотипів поведінки, викорінення у виробничому колективі (що здійснює особливо сильний вплив на формування особистості) таких явищ, як нечесність, формалізм, байдуже ставлення до суспільних інтересів тощо. До подібних заходів належить робота з правового виховання, спрямованого на мобілізацію громадськості в боротьбі з правопорушеннями, а також на формування «стримувань» у поведінці нестійких членів суспільства» [323, с. 188].

Розглядаючи традиції та звичаї в системі спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинності в Україні, першочергово, їх варто досліджувати через діяльність суб’єктів, для яких запобігання злочинності є одним із головних завдань. Тут ми зупинимося на тих суб’єктах, діяльність яких пов’язана із запровадженням позитивних традицій у суспільстві та звичаї роботи яких впливають на стан злочинності в країні.

Аналіз літератури, а також дослідження впливу традицій та звичаїв на поведінку особи підтверджують той факт, що в системі спеціально- кримінологічних заходів запобігання злочинності в Україні переважають здебільшого професійні та морально-етичні традиції та звичаї саме як захід кримінологічної профілактики.

Професійні традиції та звичаї на цьому запобіжному рівні втілені у нормах права щодо застосування всього розмаїття профілактичних заходів. Професійні та морально-етичні традиції є базовими в системі спеціально- кримінологічних заходів, адже вони сприяють належному виконанню професійних обов’язків працівниками правоохоронних органів, прокуратури, суду з безпосереднього виконання запобіжних заходів. Так, у системі органів внутрішніх справ працівники міліції мають дотримуватися прав людини, тобто морально-етичні традиції, що втілюються в шляхетній поведінці працівника органу внутрішніх справ, не мусять дискредитувати діяльність зазначеного правоохоронного органу. Висока моральність працівника правоохоронного органу свідчить про його готовність здійснювати свої професійні обов’язки. Правоохоронець реалізовує свою діяльність, перш за все, не з метою заробити гроші, а для захисту громадян від протиправних посягань та інтересів держави. Якщо працівник у житті нехтує національними, духовно-сімейними та іншими позитивними традиціями й звичаями, то є ймовірність, що й у професійному полі він буде нехтувати правовими нормами та поверхово ставитися до покладених на нього обов’язків. Як зазначає К. П. Рубан, одним з найважливіших напрямів індивідуального запобігання службових злочинів серед працівників правоохоронних органів та посадовців державних органів загалом, є подолання професійної деформації шляхом виховання моральної особистості [280, с. 109].

У Проекті Стратегії розвитку органів внутрішніх справ України зазначено, що в межах пострадянської мілітаризованої моделі МВС продовжувало культивувати образ монопольного «борця зі злочинністю», успішність діяльності якого в цілому не залежала від підтримки населення, а ефективність роботи оцінювалася морально застарілою системою кількісних показників боротьби зі злочинністю.

Працівник міліції відповідно до законодавства складає присягу, текст якої затверджується КМУ. Кодекс професійної етики та поведінки працівників міліції затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 ЗУ «Про міліцію», працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не пов’язані із службовою діяльністю. Відповідно до ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про міліцію», при порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Вважаємо, що нагляд і контроль за діяльністю міліції, пов’язані з морально-етичними якостями працівників, мають пильно здійснюватися громадянами, громадськими організаціями.

З метою вдосконалення правової основи діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам у наукових колах висловлювалася думка про необхідність розробки проектів документів, пов’язаних із запобіжною діяльністю, серед яких Проект Концепції діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів [203, с. 226-227].

Професійні традиції працівників правоохоронних органів втілюються й у святкуванні професійних свят, що є проявом піднесення значення та пошани до правоохоронців. Подібні традиції були відмові ще за часів Російської імперії, зокрема «свято Окремого корпусу жандармів з 1904 р. відзначалося 6 грудня у день Св. Миколи Чудотворця, а у 1913 р. в ім’я Святителя Олексія - Митрополита Московського було встановлено загальне для поліції імперії свято, яке відзначалося 5 жовтня» [187, с. 302]. У роки Російської імперії значну увагу приділяли релігійному та морально- професійного вихованню: «Поліцейським та жандармам не дозволялося: відвідувати розважальні заклади нижчого розряду; вести бесіди щодо питань служби зі співробітниками газет та журналів, а також сторонніми особами; звертатися до начальства з проханням через своїх дружин або родичів (клопотання приймалися тільки по команді); брати у борг гроші у підлеглих або позичати гроші старшим, а також користуватися кредитом у буфетах зі спиртними напоями. Їм заборонялося хвастатися своїм значенням, обов’язками та правами, отримувати гроші, що давалися приватними особами за пошук краденого. ... Для навчання та виховання чинів поліції на традиціях поліцейської служби при різних міських поліцейських управліннях створювалися музеї» [187, с. 303, 305].

До елементів правосвідомості працівників органів внутрішніх справ традиційно відносять правовий світогляд, базисом якого, на думку Д. В. Лісного, є правові погляди, духовність, моральність і мораль, що відповідають вимогам правової культури й відображають дух часу [173, с. 90]. Вважаємо, до цього переліку варто додати морально-етичні, професійні традиції та звичаї.

Сьогодні професійні та морально-етичні традиції діяльності працівників органів внутрішніх справ втілені в Правилах поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених Наказом МВС України від 22.02.2012 р. № 155 [240]. Відповідно до п. 1.3 Правил, загальнолюдські цінності становлять основу морального духу працівника, який усвідомлює причетність до благородної справи захисту правопорядку, історії органів внутрішніх справ, надбань, досягнень, успіхів попередніх поколінь.

Серед обов’язків міліції передбачено виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень. Працівники міліції мають право вносити відповідним державним органам, громадським об’ єднанням або службовим особам, підприємствам, установам, організаціям обов’язкові до розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу в охороні правопорядку та боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Такі права працівників міліції, як затримання і тримання у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль, а також право відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, вважаємо, мають бути обов’язками міліції, адже зазначені порушення не лише дискредитують норми закону, а підтверджують нехтування морально- етичними традиціями.

Ґрунтується на професійних традиціях та звичаях і діяльність працівників прокуратури. Так, А. Б. Силін зазначає, що в основу духовної культури прокурора покладено систему цінностей, етичних принципів і моральних норм [294, с. 12].

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор періодично проходить підготовку в Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики. Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора, за порушення якої він несе відповідальність, передбачену законом, текст присяги зазначений у ст. 36 ЗУ «Про прокуратуру». Передбачена норма є схвальною, адже про необхідність навчального курсу професійної етики прокурорів неодноразово наголошували в літературі [353]. Відповідно до ч. 5 ст. 19 зазначеного закону, прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

Зважаючи на низку міжнародних нормативно-правових актів стосовно професійно-етичних вимог до прокурорів (Кодекс поведінки прокурорських працівників від 31.05.2005 р., Стандарти професійної поведінки і відповідальності прокурорів від 23.04.1999 р.), підтримуємо висловлену в науковій літературі думку про необхідність застосування міжнародного досвіду з урахуванням традицій, досвіду, особливостей суспільства, національної культури [171, с. 5].

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про прокуратуру», до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури

Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 р. та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 р. № 123 [126].

Профілактично-виховна робота в органах прокуратури полягає в цілеспрямованому та системному впливі на свідомість працівників, їх психологію з метою формування в них глибоких і стійких переконань щодо необхідності особистого дотримання законів у службовій діяльності та правомірної поведінки в побуті [140, с. 48].

Цікавою в цьому аспекті є позиція Д. Г. Чибисова, який, досліджуючи співвідношення права та звичаю на прикладі регулювання діяльності прокуратури із забезпечення законності, зазначає, що вплив звичаїв на діяльність прокуратури має синхронний та асинхронний характер, у першому випадку вплив ґрунтується на конвергенції (зближенні) звичаїв з нормами права й передбачає підтримку звичаєм правових приписів, які набувають регулятивні властивості звичаю (звичка реалізовувати закон або його охороняти). У другому випадку - внутрішня або зовнішня діяльність прокуратури, формально заснована на праві, реально здійснюється відповідно до звичаїв. Асинхронний вплив звичаю найбільш яскраво виявляється в умовах реформування прокуратури, оскільки нові правові норми, що регламентують її діяльність, не отримали належної підтримки ні у свідомості прокурорських працівників, ні у свідомості громадян [347, с. 7]. Ця тенденція є реальністю сьогоднішньої практичної діяльності більшості й вітчизняних державних органів.

Звичаї й традиції, що виробляються роками в діяльності та свідомості працівників, не узгоджуються із змінами в правовому полі, коли законодавець прагне вдосконалити систему, посилаючись на провідний іноземний досвід. Така ситуація склалася з прийняттям ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII, яким не регламентовано традиційну функцію прокуратури «загальний нагляд». Як зазначено в пояснювальній записці до проекту зазначеного Закону, такі зміни дозволяють уникнути дублювання повноважень прокуратури та інших органів, на які покладаються повноваження щодо нагляду (контролю) за додержанням законів. Такі зміни важко сприймаються більшою частиною населення, адже за звичаєм у разі порушення особистих прав, громадяни йдуть писати скаргу до прокуратури.

Дотримуватися професійних і морально-етичних традицій та звичаїв мають і працівники Служби безпеки України. Крім професійних та морально- етичних традицій, що виявляються в повазі до гідності й гуманному ставленні до людини, робота працівників СБУ ґрунтується на національних традиціях, зокрема патріотичних, адже на СБУ покладається обов’язок забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу й територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань, а також здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки (п. 5, 8 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про Службу безпеки України») [264].

Серед обов’язків СБУ передбачено здійснення досудового

розслідування слідчими органів безпеки злочинів, вказаних у ст. 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни). Отже, працівники Служби безпеки України мають обов’ язково бути обізнаними у воєнній сфері та знати звичаї війни.

Як і в попередніх випадках, норми поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби узагальнено в Кодексі етики та службової поведінки персоналу ДКВС [127]. У п. 3.3.1 Кодексу затверджено моральні принципи проходження служби, що визначають безумовні вимоги професійної та суспільної моралі до діяльності органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та навчальних закладів, що належать до сфери управління ДПтС України. Відповідно до п. 3.3.2, службова діяльність персоналу здійснюється відповідно до таких моральних принципів: гуманізм, законність, об’єктивність, справедливість, колективізм і товариство, лояльність, нейтральність, толерантність. Толерантність, зокрема, полягає у поважному, неконфліктному ставленні до людей з урахуванням соціально- історичних, релігійних, етнічних традицій і звичаїв. Вважаємо, серед наведених принципів не лише толерантність ґрунтується на традиціях та звичаях. Так, принцип гуманізму базується на морально-етичній традиції; законність - на правових традиціях; справедливість - на релігійних і національних традиціях та звичаях.

Моральні зобов’язання, зазначені в Кодексі, варто віднести до професійних традицій працівників ДПтС України. Втілюються в життя й духовні морально-етичні традиції милосердя в пенітенціарній системі, зокрема допомога родинам загиблих колег.

Працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, суду складають присягу, що є професійним та правовим звичаєм у системі правоохоронних органів, втілює морально-етичні традиції та виявляється в проведенні обряду складення присяги. Бажано б було звітувати громадськості про дотримання прокурорами присяги, адже, як свідчать опитування громадян, 56% вважають, що присяга є формальною процедурою, і не довіряють особам, які дають присягу. Лише 12 % з опитаних відповіли, що можна довіряти таким особам, адже для тих, хто складає присягу, це поняття честі (Додаток А). Отже, довіра населення до правоохоронців на дуже низькому рівні, тому відроджувати морально-етичні традиції в професійній діяльності працівників ОВС необхідно та слідкувати за їх дотриманням.

Таким чином, значення професійних, морально-етичних традицій та звичаїв у системі спеціально-кримінологічних заходів запобігання

злочинності виявляється в їх втіленні в морально-етичній поведінці працівників правоохоронних органів, функції яких спрямовані на запобігання злочинності в державі. Дотримання зазначених традицій втілюється в належному виконанні своїх обов’ язків та вмілому застосуванні запобіжних заходів.

Морально-етичні традиції та звичаї не лише втілюються в професійній діяльності працівників правоохоронних органів, а й підлягають охороні. Тому спеціально-кримінологічні заходи спрямовані й на захист матеріальних та духовних благ громадян. Серед останніх охороні підлягає суспільна мораль. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. № 1296-IV [251], суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість. Вважаємо, зміни до законодавства України про прокуратуру, а саме відсутність тепер наглядової функції прокуратури, призведуть до збільшення порушень у сфері суспільної моралі, адже новий механізм охорони зазначеної галузі ще не вироблений, а практика прокурорських перевірок минулих років свідчить про важливість контролю в цій сфері. Так, за результатами проведених перевірок прокуратурою Миколаївської області щодо додержання законодавства про суспільну мораль та культуру, виявлено факти перебування неповнолітніх у комп’ютерних клубах у нічний час та в період занять у навчальних закладах; факти розповсюдження друкованої продукції еротичного й сексуального характеру без спеціального маркування та інформування про її специфіку, в місцях доступних для неповнолітніх, чим порушуються вимоги ст. 8 ЗУ «Про захист суспільної моралі»; факти неналежного контролю за відвідуванням учнями навчальних занять з боку педагогічних працівників; факти продажу неповнолітнім продукції порнографічного характеру, а також такої, що пропагує культ насильства та жорстокості [270].

На жаль, спостерігається негативна тенденція поширення пияцтва, наркоманії та токсикоманії серед підлітків. Суспільно небезпечні діяння, вчинені малолітніми громадянами проти особистості, набувають цинічного характеру. Н. Новіцкова звертає увагу, що відсутність взаємодії між відділами кримінальної міліції у справах дітей, службою дільничних інспекторів міліції, відділом кримінально-виконавчої інспекції, службами у справах дітей виконавчих комітетів і райдержадміністрацій негативно впливає на ефективність профілактичної роботи щодо запобігання правопорушенням серед підлітків [208, с. 45].

Відповідно до п. 5.5 Інструкції з організації роботи підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, затвердженої МВС України від 19.12.2012 р. № 1176 [102], на профілактичний облік має бути поставлена дитина, яка вчинила адміністративне або кримінальне правопорушення і якій лікувальною установою встановлено діагноз «наркоманія», «токсикоманія», «алкоголізм». Підставами для поставлення дитини на такий облік має бути висновок закладу охорони здоров’я про встановлення діагнозу. Тобто за відсутності останнього діти, які вживають алкогольні напої, залишаються поза увагою органів, що здійснюють профілактику.

Морально-етичні традиції мають поширюватися й в учнівському середовищі. Із цією метою в загальноосвітніх школах позитивною тенденцією варто визнати розроблення та втілення в життя заходів щодо профілактики негативних явищ серед учнів, серед яких :

1) поповнення веб-сайту з метою інформування учнів, батьків та інших учасників навчально-виховного процесу з питань сімейного виховання, пропаганди здорового способу життя, духовних та моральних цінностей запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі;

2) залучення учнів до виготовлення соціальної реклами щодо запобігання негативним явищам у місті;

3) проведення та участь у конкурсах на кращий інформаційно- просвітницький матеріал (листівки, плакати, рубрики в шкільних газетах, малюнки, літературні твори, буклети тощо) життєствердного, антинікотинового, антинаркотичного спрямування та пропагування переваг здорового способу життя;

4) рейди «Школа - територія вільна від тютюну» за участю органів шкільного самоврядування та батьківських громад;

5) проведення заходів у межах освітніх ініціатив місяця, декад, тижнів, тематичних днів тощо.

Важливу профілактичну роль відіграє спільна робота навчальних закладів з кримінальною міліцією у справах дітей з питань запобігання правопорушенням та злочинності. Не менш важливі в школах комісії профілактики правопорушень. Такі заходи сприяють засвоєнню учнями позитивних цінностей та негативного ставлення до правопорушень, з раннього віку дитина матиме змогу увібрати в себе значення суспільної думки щодо порушників загальнолюдських норм і, особливо, правопорушень та злочинів.

У 2014 р. з метою запобігання правопорушенням управлінням- службою у справах дітей Жовтневого району м. Дніпропетровськ станом на 01.06.2014 р. у навчальних закладах району систематично проводили лекції, бесіди, виступи на засіданнях рад профілактики та батьківських зборах. Так, спеціалістами управління-служби у справах дітей взято участь в 11 лекціях, 3 батьківських всеобучах, 2 засіданнях Ради профілактики. Всього заходами охоплено 365 дітей та 574 батьки [273].

З метою запобігання правопорушенням серед дітей, вживання ними алкогольних, наркотичних, тютюнових виробів у всіх школах працює рада профілактики правопорушень, наркопост, традиційними стали рейди «Урок», «Комп’ютерний клуб», «Перерва». За цей період закладами освіти проведено 168 вищезазначених рейдів. Профілактична робота здійснюється через запровадження в закладах освіти профілактичних тижнів, місячників правового виховання, здорового способу життя, боротьби з наркоманією, палінням, алкоголізмом та СНІДом, при цьому використовують різні форми роботи, такі як бесіди, лекції, круглі столи, конференції, вечори запитань та відповідей, конкурси малюнків та плакатів. З метою організації змістовного дозвілля неповнолітніх у закладах освіти організовано роботу гуртків за інтересами. Станом на 30.06.2014 р. позакласною та позашкільною роботою охоплено 6648 дітей, які займаються в 420 гуртках, з них: в загальноосвітніх закладах працює 142 гуртки, в яких займається 3450 дітей [263].

У межах діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень заслуговує на увагу проект «Безпека для малих та дорослих» [18], розроблений працівниками органів внутрішніх справ і спрямований на виховну роботу та просвітницьку діяльність широких верств населення. Вважаємо, що подібні проекти потрібно створювати в межах діяльності різних органів державної влади, з метою подолання правового нігілізму серед населення, формування високої правосвідомості, виховання поваги до позитивних традицій та звичаїв, що відтворюють загальнолюдські цінності суспільства.

Крім морально-етичних, важливе значення в системі спеціально- кримінологічних заходів відіграють духовно-сімейні, національні, культурні традиції та звичаї.

Духовно-сімейні традиції та звичаї. Оскільки профілактичну роль у запобіганні злочинності відіграють духовно-сімейні традиції та звичаї, то вони мають втілюватися й серед заходів, спрямованих на запобігання злочинам у сімейно-побутовій сфері. Як уже наголошувалося, в Україні духовно-сімейні традиції та звичаї підлягають, крім інших, і кримінально- правовій охороні (зокрема, ст. 165, 166, 167, 168 КК України). У більшості зарубіжних держав злочин, передбачений ст. 166 КК України, виділено в окрему главу, в якій встановлено відповідальність за злочини проти сімейних відносин [8, с. 104].

Сімейно-побутовий конфлікт, як правило, є дефектом суспільного спілкування у сфері, яка меншою мірою унормована правом, перебуває під значним впливом старих традицій, звичаїв, психологічних стереотипів, у тому числі й негативного соціокультурного та морального змісту [89, с. 60]. Тому більшість злочинів у сімейній сфері на тлі впровадження сімейних традицій та звичаїв і їх використання як профілактичного засобу можуть бути реалізовані на рівні загальносоціальних запобіжних заходів. Проте деякі духовно-сімейні традиції знаходять вираження й у системі спеціально- кримінологічних заходів. Зокрема, запобігання дитячій бездоглядності здійснюють органи внутрішніх справ; періодичне анкетування дітей з метою виявлення існування криміногенних чинників у родині - навчальні заклади, вчителі тощо. Враховуючи, що втручання держави в сімейне життя відбувається виключно за ініціативою й бажанням особи, яка потребує допомоги та захисту з боку держави [28, с. 249], поряд з популяризацією духовно-сімейних традицій та звичаїв важливо використовувати соціальну рекламу про роль завчасного повідомлення компетентні органи про загрозу застосування насильства в родині.

У системі спеціально-кримінологічних заходів окреме місце посідають й релігійні й національні традиції та звичаї, особливо коли передбачувані заходи стосуються національних інтересів і релігійних переконань. Так, у Проекті Стратегії розвитку органів внутрішніх справ України [311] зазначено, що від поліції очікується високий рівень толерантності до вразливих груп населення, які потребують підвищеної уваги та додаткового захисту свої прав з боку поліції, серед яких: представники етнічних меншин, мігранти, люди з фізичними та психічними вадами, особи нетрадиційної сексуальної орієнтації, люди похилого віку, діти. Вважаємо, тут запозичення іноземного досвіду суперечить національним та релігійним традиціям, а саме в питанні толерантного ставлення поліції до ЛГБТ- спільнот. Якщо така Стратегія орієнтована на вдосконалення ОВС, то такі інновації, на наш погляд, будуть поступово впроваджуватися серед громадян, а саме толерантності до представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Відповідно до національних, релігійних традицій в українців завжди існували духовно-сімейні традиції шлюбу між чоловіком та жінкою, тому такі реформи можуть ще більш негативно позначитись на цих особах. Так, в Україні вже проводили акції на знак протесту проти гомосексуалізму та лесбійства. Хоча багато реформаторських ідей, упровадження європейського досвіду є позитивними і можуть бути схвально прийняті громадянами.

У системі спеціально-кримінологічних заходів особливе місце посідають заходи спрямовані на боротьбу з фоновими явищами, зокрема, алкоголізмом, наркоманією, проституцією, бродяжництвом тощо. Саме вказані явища визначаються як сукупність аморальних проявів, що суперечать загальноприйнятим нормам поведінки, і як органічно взаємопов’язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного й тягнуть за собою соціальну деградацію особи, а зрештою, і всього суспільства [150, с. 612]. З огляду на те, що загальноприйняті норми поведінки якраз і формуються традиціями й звичаями, використання їх для стримування наведених фонових явищ може стати в нагоді.

Деякі вчені вважають заходи з протидії алкоголізму, пияцтву, наркоманії, бродяжництву проміжними між загальносоціальними та спеціально-кримінологічними [142, с. 32]. Вважаємо, ці заходи варто все ж таки віднести до спеціально-кримінологічних, адже вони особливо згубно впливають на особу та сприяють її протиправній поведінці. На запобігання пияцтву та наркоманії спрямована діяльність не лише відповідних державних органів, а й громадськості. Так, співтовариства анонімних алкоголіків та наркоманів затверджують власні традиції, серед яких єдність усіх членів, звернення до Бога; обмін досвідом; моральні принципи товариства [63; 64].

М. С. Хоміч, провівши опитування серед осіб, які вживали наркотичні засоби щодо поширеності в молодіжному середовищі уявлень, що мають наркогенний вплив, встановив, що 80% опитаних вважають, що наркотики надають життю різноманітності й прикрашають його, 73% вказали, що, вживаючи наркотики, потрапляєш в особливий світ з незвичайними можливостями, 60% зазначили, що наркотики роблять людей вільними [343, с. 55]. Тож абсолютно погоджуємося з фахівцями, які наполягають на тому, що антинаркотична пропаганда - це один із найважливіших заходів впливу на суспільну думку, на свідомість молоді [276, с. 253].

Боротьбу з негативними алкогольними та наркотичними традиціями певною мірою здійснюють за допомогою обмежуючих заходів. Так, на боротьбу з алкогольними традиціями спрямовані заборона продажу алкогольних напоїв неповнолітнім; заборона вживання алкоголю в громадських місцях; заборона реклами алкогольних напоїв. При цьому варто зауважити, що алкогольні традиції в суспільстві часто асоціюються з культурою вживання, до якого дорослі залучають дітей з раннього віку під час святкування свят. Діти спостерігають за «культурним» святкуванням Нового року, Дня народження тощо, тим самим сприймаючи як даність необхідність вживання алкоголю під час застілля. Відомим є факт, що 90% хуліганських дій та побутових злочинів, у тому числі вбивств, вчиняють у стані алкогольного сп’яніння [274]. Тому так важливо впроваджувати традиції депопуляризації алкоголю. Позитивним віянням у цьому напрямі є Всеукраїнські акції «Відповідальність починається з мене» [103]. Зокрема, у м. Запоріжжі з’явилися білборди з гаслами: «Я не сідаю за кермо в нетверезому стані», «Я не продаю алкоголь неповнолітнім».

Розглядаючи це питання, ми не можемо оминути увагою негативні традиції та звичаї, що існують у суспільстві та сприяють протиправним проявам. До них належить, передусім, кримінальні традиції й звичаї (кримінальна субкультура), а також професійні традиції та звичаї, що виражаються як певні стереотипи діяльності практичних працівників, які негативно позначаються на їх роботі із запобігання злочинності.

Упровадження позитивних традицій та звичаїв як антикриміногенного чинника варто інтенсивно впроваджувати в тих регіонах країни, де вплив кримінальної субкультури переважає над релігійністю населення. Так, А. М. Бабенко, досліджуючи особливості здійснення запобіжної діяльності в різних регіонах України [9, с. 380], наводить цікаві статистичні дані, які свідчать, що географія розподілу показників, що відображають рівень релігійності населення України та географію розподілу кількості установ з виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі, майже прямо пропорційні. Таким чином, популяризація позитивних традицій та звичаїв у регіонах, де переважає кількість установ виконання покарань з одночасним спрямуванням зусиль для контролю над поширенням кримінальної субкультури, є вкрай важливою.

Крім кримінальної субкультури існують інші негативні соціально- правові та культурологічні явища, які стосуються певних сфер діяльності працівників правоохоронних органів, зокрема робітників ДАІ. З метою профілактики правопорушень з боку водіїв потрібно запроваджувати заходи протидії традиції, що склалася в нашій державі у сфері дорожнього руху, а саме два коротких спалахи «дальнього світла», що зазвичай означає: «Скидай швидкість, попереду ДАІ». Ця водійська практика свідчить про традиції взаємодопомоги, але не завжди вони мають позитивне значення, особливо коли справа стосується безпеки дорожнього руху, тож встановлення на українських дорогах камер відеоспостережень є гарним знаком для профілактики порушень правил дорожнього руху, невідворотності

покарання, а також запобігання проявам корупції.

Негативне забарвлення мають і деякі професійні традиції та звичаї самих працівників правоохоронних органів. Проти більшості з них і мають бути спрямовані заходи, про які йшлося вище. О. Г. Кальман зазначає, що реформування правоохоронних органів проводять із часів здобуття Україною незалежності. За цей період було розроблено декілька концепцій такого реформування, заснованих на відмові від комуністичних стереотипів, руйнуванні старих традицій, відмові від консервативних поглядів, розробці нової ідеології й філософії діяльності органів правопорядку загалом [267, с. 63].

Професійні традиції, що втілюються в професійній субкультурі працівників ОВС, особливо міліції, призводять до ігнорування головних принципів, на яких ґрунтується їхня робота, це, у свою чергу, є наслідком значного фізичного та морального навантаження, а тим самим зменшує якість роботи. Так, при опитуванні практиків щодо необхідності внесення до чинного КПК норми про необхідність органами досудового слідства виявляти причини вчинення злочинів особою більшість відповіли, що цього робити не треба (Додаток Б).

З метою усунення криміногенних факторів, важливою умовою є з’ясування причин їх існування. Кримінологічна наука вивчає причини та умови, що породжують злочинність, але з метою втілення розробок кримінологів у життя необхідне підтвердження цих доводів у юридичній практиці. Між тим в КПК України від 13.04.2012 р. № 4651-VI не містить норми, яка була задекларована у КПК 1960 р. та передбачала обов’язок органів досудового розслідування та суду встановлювати причини вчинення злочину особою (ст. 23) [145].

Поширеність кримінальної субкультури становить загрозу й для осіб, рівень освіти та професійна діяльність яких мала б, здавалося, протидіяти цьому явищу. Утім, як зазначає Т. А. Денисова, більше ніж половина співробітників правоохоронних органів під час своєї службової діяльності не тільки сприймали атрибути кримінальної субкультури, для частини з них (майже 40%) кримінальна субкультура стала способом життя, що привело їх на лави підсудних [225, с. 52].

У наукових літературних джерелах згадується про показову роботу правоохоронних органів, згідно зі статистичною звітністю [339] (П. Л. Фріс). Досліджуючи питання протизаконного насильства в органах внутрішніх справ, вчені виявили цікавий факт, що самі працівники міліції як одну з причин цієї негативної професійної традиції назвали «невисокий професійний і культурний рівень працівників міліції» (34,2%), а також систему показників і звітності, що примушує «вибивати» силою визнання провини (43,8%) [271, с. 147]. Вважаємо, прагнення показати «дієвий» результат своєї роботи правоохоронцями іноді переплітається з небажанням громадян повертатися до нормального способу життя й за певну винагороду допомогти правоохоронцям покращити статистичні показники, адже, як правило, особи, звільнені з місць позбавлення волі, не бажають іти працювати за мінімальний заробіток, воліючи повернутися в місця ув’язнення.

З метою відходження від позиції створення враження «дієвості» погоджуємося з думкою В. В. Голіни про необхідність залучення громадськості до боротьби зі злочинністю для досягнення позитивних результатів [49]. Подібний досвід існував за радянських часів. Так, дієвими запобіжними заходами були, зокрема: «створення міських (обласних) штабів народних дружин, координаційних органів товариських судів, інспекцій у справах неповнолітніх тощо» [323, с. 188].

У кримінологічній літературі зазначено, що найбільш застосовуваними формами взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю є:

1) обмін інформацією про стан громадського порядку й суспільної безпеки. Подібна інформація необхідна для визначення актуальних завдань щодо профілактики й припинення правопорушень, планування роботи, підвищення її ефективності та оцінки кінцевих результатів;

2) спільне планування та проведення заходів щодо забезпечення охорони громадського порядку й суспільної безпеки та профілактики й припинення правопорушень;

3) надання органами внутрішніх справ сприяння й підтримки громадськими формуваннями у виконанні покладених на них завдань щодо правопорядку;

4) навчання співробітниками органів внутрішніх справ членів громадських формувань методам і формам профілактики правопорушень; проведення з ними роботи у плануванні й обліку їх діяльності;

5) направлення органами внутрішніх справ матеріалів про

правопорушення у громадські формування для розгляду і здійснення відповідних заходів громадського впливу до правопорушників;

6) направлення громадськими формуваннями матеріалів про

правопорушення в органи внутрішніх справ, якщо при розгляді справи про правопорушення громадське формування буде переконане у необхідності притягнення правопорушника до кримінальної або адміністративної відповідальності;

7) співробітництво громадян з органами внутрішніх справ щодо охорони правопорядку на договірно оплачуваній основі здійснюється за рахунок коштів органів внутрішніх справ [272, с. 186-187].

Вчені наголошують на важливості взаємодії громадськості з правоохоронними органами, адже така співпраця є однією з умов успішного виконання службових обов’язків працівниками міліції [272, с. 187]. При цьому, за результатами проведеного нами опитування, 85% громадян погоджуються з необхідністю співпрацювати з правоохоронними органами з метою запобігання злочинності (Додаток А).

Позитивний досвід із залучення громадськості до боротьби зі злочинністю можна запозичувати в іноземних країнах. Зокрема, у США представники громадських організацій беруть участь у розшуку дітей, здійсненні нагляду за дорожнім рухом та дотриманням порядку у громадських місцях, розробці та впровадженні методик запобігання правопорушень та злочинів, усуненні наслідків надзвичайних подій, катастроф тощо. Багато поліцейських управлінь підтримують практику створення так званих управлінь з цивільного нагляду за поліцією. Суть діяльності таких управлінь полягає у проведенні розслідувань та слухань приводу порушень, вчинених поліцейськими щодо громадян [192, с. 192, 195].

У Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленій розпорядженням КМУ від 30.11.2011 р. № 1209-р [137], вказано на відсутність дієвого механізму участі громадськості в забезпечення правопорядку в державі. Однією з причин, на нашу думку, є відсутність мотивації українців у такій діяльності. А. О. Галай припускає декілька факторів мотивації українських громадян для включення в охорону правопорядку, серед яких адміністративний, економічний, а також варіант задіяння до охорони громадського порядку, обов’язкового інформування про відомі правопорушення для комерційних охоронних підприємств, у майбутньому також детективних агенцій. При цьому до громадських правоохоронних формувань доцільно залучати звільнених зі служби працівників правоохоронних органів [46, с. 103]. Вважаємо, дієвим фактором мотивації для такої співпраці має стати виховання на основі національних традицій. Особа має усвідомлювати, що саме вона, будучи громадянином цієї держави, мусить брати активну участь у побудові держави, де переважає антикриміногенний клімат.