3.1. Запобіжний вплив традицій та звичаїв на загальносоціальному рівні

Усталеним на сьогодні в кримінології є підхід, згідно з яким під загальносоціальною профілактикою злочинності розуміють комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію водночас причин та умов злочинності [146, с.

В. М. Кудрявцев визначив соціальну профілактику як сукупність заходів, спрямованих на оздоровлення суспільних відносин, ліквідацію соціальних пороків, підвищення добробуту суспільства [154]. М. В. Щедрін зауважує, що до заходів, які базуються на принципі «дозволено все, що не заборонено», належать, насамперед, заходи соціальної профілактики, які не пов’язані з примусом, зокрема заходи компенсації, покарання й безпеки, які не являють собою відчутних обмежень для особистості та регламентовані нормами гігієни, моралі, педагогіки, звичаями, традиціями, організаційними, технічними нормами [354, с. 17]. Інші вчені вважають, що заходи кримінологічної профілактики на загальносоціальному рівні реалізують антикриміногенний потенціал суспільства загалом та всіх його інститутів [142, с. 26].

О. Г. Кальман зауважує, що соціальна профілактика за своєю суттю спрямована на підтримку генофонду нації й включає в себе сукупність заходів виховання, спостереження, правового впливу та лікування [267, с. 49].

Натомість, існує думка, що усередені системи профілактики злочинів чітко проглядають відмінності між заходами неперсоніфікованого характеру, що спрямовані на усунення криміногенних факторів, і індивідуальними заходами, адресованими конкретним особам.

- загальну профілактику, що включає в себе як загальносоціальну, так і спеціально-кримінологічну профілактику злочинності;

- індивідуальну профілактику, яка поділяється на чотири рівні: рання

профілактика, безпосередня профілактика, профілактика на етапі

формування злочинної поведінки (пенітенціарна), профілактика рецидиву (постпенітенціарна) [272, с. 87-88].

З метою виявлення загальносоціального впливу традицій та звичаїв на злочинність необхідно визначитися з поняттям самої системи загальносоціальних заходів запобігання злочинам. У філософській

енциклопедії вказано, що система - це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність [337]. Оскільки система запобігання злочинності, а особливо

загальносоціальні заходи, не обмежена лише правовими заходам, а включає також заходи економічного, політичного, культурно-виховного характеру, що спрямовані на подолання кризових процесів у суспільстві, зокрема, таких як безробіття, соціальна нерівність, політичне напруження, правовий нігілізм, моральний занепад та духовна криза, то серед них використовують і неправові норми, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї. У зв’язку із цим пропонуємо під системою загальносоціальних заходів запобігання злочинам розуміти передбачену правовими та неправовими нормами цілісну сукупність видів діяльності суб’єктів запобігання злочинності, що перебувають у зв’язках один з одним, безпосередньо не спрямовані на запобігання злочинам, але відіграють провідну профілактичну роль на стадії предкримінальної поведінки, оскільки впливають на чинники, що породжують злочинність, тим самим мінімізуючи рівень останньої. Варто зауважити, що загальносоціальна профілактика має важливий кримінологічних аспект, адже вона є фундаментом, основою спеціально- кримінологічної та індивідуальної профілактики.

Вказані та інші загальносоціальні заходи мають втілювати, відтворювати позитивні традиції та звичаї суспільства.

Між тим будь-яка чи то політика, чи то діяльність має здійснюватися відповідно до конституційних приписів. Так, відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [136]. Сьогодні як законодавці, так і громадськість активно обговорюють зміни до чинної Конституції України щодо децентралізації влади. Водночас на сайті радикальної громадської організації України наголошено, що існуюча Конституція не відповідає українським історичним традиціям та духовній ментальності. Конституція має ґрунтуватися на національній ідеї, що відображає головні символи життя нації, її віковічне прагнення та боротьбу (Земля, Воля, Справедливість) і її основи: людина, особистість, як найголовніша цінність у державі; сім’я, рід, як основа особистого життя людини; громада, як основа народовладдя й контролю за владою;

громадянське суспільство на основі територіальних громадських общин [269].

Аналізуючи систему загальносоціальних заходів, варто наголосити, що одне із центральних місць у ній посідають економічні заходи. Так, Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр. в Україні спрямована на вирішення таких завдань: забезпечення збалансованості державних фінансів з реальними можливостями національної економіки; забезпечення фінансової стабільності; детінізація економіки; зниження адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва; зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність; створення умов для збільшення обсягу виробництва підприємств легкої промисловості; проведення приватизації державного майна з урахуванням принципів відкритості і прозорості, створення умов для ефективного розвитку підприємств після приватизації; будівництво, реконструкція та ремонт 7584,5 кілометра автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення, у тому числі з використанням механізму державноприватного партнерства тощо [80].

Погоджуємось з думкою Р. М. Мінченко, що сьогоднішня ідеологія чесної праці замінюється ідеологією фінансового успіху, яка призводить до деморалізації економіки. Сфера матеріального виробництва також базується на моральних засадах і професійних традиціях, отже, виховання на звичаях та традиціях професійної етики зменшить вчинення злочинів в економічній сфері [195, с. 5].

На переконання більшості громадян, головною причиною злочинності в Україні є такий економічний фактор, як бідність та неблагополуччя громадян. Хоча ще в радянській кримінологічній літературі неодноразово висловлювали думки про відсутність прямого причинно-наслідкового зв’язку між матеріальним неблагополуччям громадян та злочинністю. Між ними існує не причинний, а зумовлюючий зв’язок. Н. Ф. Кузнєцова наголошує, що причинною злочинів є антисуспільні, приватновласницькі погляди та звички, що належать до сфери соціальної психології, яка входить до громадської свідомості [156, с. 77]. Це стосується й корупційних проявів. З метою запобігання корупції в Україні створено Антикорупційне бюро, метою діяльності якого є консолідація зусиль суб’єктів, які вживають заходів щодо запобігання й протидії корупції, забезпечення системного запобігання, виявлення та припинення корупції, забезпечення системного запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень, поновлення законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення причин і наслідків вчинення корупційних діянь.

До Верховної Ради України 08.08.2014 р. було подано законопроект «Про основи запобігання та боротьби з економічними правопорушеннями» [257]. У пояснювальній записці до нього зазначено, що мета його прийняття полягає в необхідності визначення правових основ запобігання та боротьби з економічними правопорушеннями, забезпечення економічної безпеки України та створення єдиного спеціального державного органу - центрального органу виконавчої влади, що формує й реалізує державну політику у сфері запобігання та боротьби з економічними правопорушеннями, з метою усунення дублювання функцій державних органів із боротьби з економічними злочинами.

Економічні заходи стосуються й антикорупційної політики держави. Головним нормативно-правовим актом у цій сфері є Закон України «Про запобігання корупції» [249] від 14.10.2014 р. № 1700-VII, розділ VI якого передбачає правила етичної поведінки для осіб, зазначених у п. 1, підпункті «а» п. 2 частини першої ст. 3 Закону. Відповідно до ст. 38, зазначені особи під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Упродовж 2006-2011 р. в Україні був чинним Указ Президента України «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» № 742/2006 [252]. Вважаємо, сама назва Концепції має позитивне значення, адже доброчесність є проявом морально-духовних традицій суспільства, тому така назва на підсвідомому рівні виховує громадян на основі корупційної нетерпимості та сорому за вчинення подібних вчинків. У ч. 2 Концепції зазначено, що рівень та масштаби корупції, ефективність протидії корупційним процесам значною мірою залежать від доброчесності посадових осіб, які займають виборні посади, демократичності політичної системи загалом і виборчого процесу зокрема.

Економічні заходи держави спрямовані на економічний добробут, проте, як слушно зазначають науковці, самі по собі економічний добробут і ситість без духовного самовдосконалення людей не здатні призупинити зростання злочинності, про що свідчить світова кримінальна статистика [93, с. 128].

Загальносоціальні заходи в політичній сфері спрямовані на становлення та розвиток нової української державності, зміцнення демократії; зміцнення всіх галузей влади, реалізацію політичної волі в протистоянні соціально негативним явищам і процесам в умовах багатопартійності [272, с. 89]. Більше того, саме укорінення таких традиційних цінностей, як сім’я, повага до старших поряд з підвищенням рівня загальної, правової та політичної культури суспільства загалом визнають одним із необхідних загальносоціальних заходів запобігання політичній злочинності.

Дедалі більшої актуальності в Україні набуває питання, пов’язане із вчиненням злочинів на ґрунті расової, національної та релігійної нетерпимості, що є наслідком конфлікту культур, як прояв нерозуміння традицій та звичаїв інших націй. В окремих випадках громадяни на запитання журналістів, зокрема, 17-річний Олексій, який вважає себе скінхедом, відповідають: «За що я не люблю чорних? - За те, що вони торгують наркотою і продають наших дівчат у рабство». На зауваження, що для того, щоб карати за такі дії, є правоохоронні органи, він відповідає: «Їх не дочекаєшся» [202]. Можливо, така поведінка пов’язана з тим, що «національні меншини, які хочуть бути прийняті як повноправні члени, хочуть зробити це по-своєму, вносячи зміни в суспільство» [372]. Така поведінка натрапляє на споконвічну традицію скептичного ставлення до іноземців, які мають інші звичаї. У зв’язку із цим важливою є політика держави щодо виховання молодого покоління на основі поваги до чужих традицій. Не дарма Т. Г. Шевченко закликав: «I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Правові заходи на загальносоціальному рівні спрямовані на можливість захисту своїх прав громадянами. В. Я. Тацій слушно зауважує, що головними методологічними орієнтирами сучасних теоретичних досліджень стають загальнолюдські принципи: пріоритет прав особи, рівності, гуманізму, справедливості [322, с. 8].

Учені виділяють загальносоціальні гарантії, що забезпечують використання громадянами своїх прав, припускають наявність визначених можливостей у суспільстві. До них належать:

1) економічні гарантії: розмір матеріальних багатств суспільства; національний прибуток; рівень розвинення виробничих сил;

2) політичні: стан демократичних інститутів і форм; реальне використання громадянами своїх прав і свобод; суверенітет і всевладдя народу;

3) ідеологічні: культура, наука, творчість; відсутність або наявність расової, національної, релігійної ворожнечі; громадська й індивідуальна правосвідомість. Ідеологічні гарантії знаходять вираз у моральних установках громадян та ідеологічній різноманітності [239, с. 11].

Запобігання злочинності, звичайно, є одним з основних завдань кримінально-правових галузей права, але, як зазначає В. В. Лунєєв, інші галузі права, на які покладено завдання оптимального правового регулювання суспільних відносин у різних сферах, а саме в них зосереджено головні причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, міцно відмежувалися від надання будь-якої допомоги у вирішенні кримінологічних проблем. Однак те чи інше правове регулювання різних сфер суспільних відносин створює або прямі й побічні передумови для злочинності, або правові перепони до їх здійснення, запобігаючи їх вчинкам на ранніх стадіях визрівання намірів суб’єкта до вирішення своїх проблем злочинним шляхом [183, с. 111].

Як слушно зазначено в літературі, однією з ознак демократичного устрою суспільства є повага до людської гідності. Гідність людини випливає із самої суті людства, вона притаманна як немовляті, котре ще нічого не встигло зробити, так і запеклому злочинцеві. Людську гідність відрізняють від особистісної гідності, яка близька до поняття честі. Особистісну гідність ми заробляємо самі, вона зростає, якщо ми поводимо себе шляхетно, і падає, якщо ми здійснюємо підлість. Обґрунтування сутності поняття «людська гідність» дається в релігійних і філософських концепціях. Для християн людська гідність визначається тим, що людина, створена за образом і подобою Бога, носить ув собі частку гідності Творця. Визнання людської гідності як природного права людини або як даного від Бога не в змозі надати нам гарантії, що нас будуть любити, не гарантує нам ні щастя в житті, ні справедливості або хоч будь-якого добробуту. Воно лише захищає нас від принижувань і зазіхань на наші невід’ємні права з боку державних структур та їх чиновників [239, с. 22]. На цьому прикладі ми можемо простежити вплив неправових традицій та звичаїв на право як таке. Тут також необхідно зазначити, що правові заходи запобігання злочинності втілюються в кримінологічній політиці держави. П. Л. Фріс справедливо наголошує, що на ефективність державної політики у сфері протидії злочинності впливатимуть особливості політичної й правової культури різних прошарків українського суспільства, соціальних груп населення, рівень їх правової свідомості [341, с. 299].

Традиції та звичаї в системі заходів запобігання злочинності відіграють базисну роль щодо причин і умов, що породжують злочинність. Так, спираючись на класифікацію причин і умов злочинності, яку пропонує А. П. Мозоль, варто констатувати, що традиції та звичаї справляють вплив з боку суб’єктивних факторів (за природою), адже вони «охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін.» [196, с. 53]. Впливають традиції та звичаї й на причини та умови за змістом і способом дії, адже останні «пов’язані з моральним формуванням особи» [196, с. 54], а також втілюються за джерелами, оскільки зовнішні причини тісно пов’язані із соціальною політикою держави, яка формує атмосферу впливу на особистість загального стану суспільства.

У соціальній сфері реалізуються заходи, спрямовані на вирішення завдань державного регулювання у сфері соціального захисту та соціальної підтримки сімей, дітей, молоді, бездомних осіб; поліпшення якості освіти та вільного доступу до неї окремих категорій населення (діти, які проживають у сільській місцевості, діти з особливими освітніми потребами, обдарована учнівська молодь, діти мігрантів); удосконалення системи надання соціальних послуг; розроблення заходів, спрямованих на усунення значного соціального розшарування населення; зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод громадян; надання психологічної допомоги громадянам у разі потреби тощо.

Соціальна політика нашої держави характеризується ринковою моделлю, що порівняно з патерналістською моделлю часів Радянського Союзу є занадто жорсткою для сприйняттям її більшістю населенням. Раніше держава опікувалася громадянами, сьогодні вона створює умови для вільного вибору власної долі. У таких умовах не дивним є високий рівень злочинності, адже спрацьовує психологічний чинник «бажання на когось покластися». Фактично за сімдесят років панування радянської влади, а до цього й царських часів, сформувалася традиція «відстороненого спостерігання за подіями». Прикрою видається позиція громадян, що не бажають брати участі у виборах, цікавитися державними справами. Проте українцям властива історична традиція активної участі в державних справах. Народне віче є стародавнім звичаєм слов’ян. Тому важливо відроджувати активну позицію громадськості у вирішенні державних справ, у тому числі у справах, що стосуються боротьби зі злочинністю. За радянських часів був позитивний звичай діяльності громадських дружинників з охорони громадського порядку. Корисно їх відроджувати та поширювати. Перші подібні спроби з’явилися у 2014 р. як загони самооборони. М. Г. Колодяжний зазначає, що загони самооборони чи інші громадські формування добровольців з будь- якими подібними назвами є важливим поступом на шляху перебудови нашої країни, здійснення реформування органів кримінальною юстиції, якісної зміни принципів їх роботи, трансформації ментальності українців, демократизації та «європеїзації» їх світогляду, наближення до стандартів, у тому числі у сфері запобігання злочинності, до найкращих передових світових зразків [129, с. 299]. Подібні заходи має активно підтримувати більша частина суспільства, особливо молодь, оскільки саме вона є надією на формування світлого майбутнього країни. Тому поряд із соціальною політикою держави важливе місце посідає сімейна, яка шляхом підтримання молодих сімей з дітьми закладає фундамент виховання молодого покоління.

С. Ф. Денисов та П. М. Ларіна слушно зазначають, що ефективність впливу на особистість соціальної реальності суттєво залежить від стадії онтогенетичного розвитку (вікової фази) і ментальної сфери особистості (її культури, виховання, естетичного смаку, морально-психологічного та практичного досвіду), через який вона переломлюється, трансформується та взаємодіє з внутрішніми якостями [165, с. 79].

Заходи сімейної політики щодо інтересів неповнолітніх та молоді знаходять вираз у нормативно-правових актах, зокрема: ЗУ «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ [256]; ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ [212]; ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811-ХІІ [247] тощо. М. С. Лакійчук слушно зауважує, що проблема становища неповнолітніх набуває особливої соціальної значущості й залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності багатьох соціальних інститутів, що беруть участь у процесі соціалізації, виховання й навчання дітей та підлітків [164, с. 179]. Сімейна політика України втілюється також у законодавчих актах України, серед яких варто виділити Державну цільову соціальну програму підтримки сім’ї до 2016 р., затверджену постановою КМУ від 15.05.2013 р. № 341 [72], метою якої є збереження традиційних сімейних цінностей, посилення мотивації до реєстрації шлюбів, свідомого народження і виховання дітей, а також підвищення соціального захисту сімей, які опинились у складних життєвих обставинах.

Одним із нормативно-правових актів, що сприяють втіленню морально- етичних та культурних традицій, є Указ Президента України «Про деякі заходи щодо сприяння вирішенню актуальних питань молоді» від 06.01.2010 р. № 6/2010 [248]. Зазначеним указом гарант Конституції

постановляє уживати заходів щодо активізації роботи з пропаганди здорового і безпечного способу життя, забезпечення належного контролю за рекламою, кіно- та відеопродукцією з метою недопущення пропаганди в молодіжному середовищі насильства та жорстокості, національної та релігійної ворожнечі.

У культурно-виховній сфері важливе значення мають заходи, спрямовані на підвищення правосвідомості, правової культури громадян, виховання дітей у дусі любові до Батьківщини та поваги до дорослих тощо.

Тож перелічені заходи не є вичерпними, являють собою цілісну систему, що комплексно здатні впливати на мінімізацію рівня злочинності.

Зменшення числа вчинюваних злочинів залежить саме від профілактичної діяльності. Традиції та звичаї здебільшого відіграють вирішальну роль саме на етапі профілактики злочинів. Моральні й духовні основи нашого суспільства, культурні традицій, релігійні устої тощо допомагають знайти відповідні запобіжні заходи і застерегти особу від вчинення злочину. Як наголошують ЗМІ, причиною нинішньої суспільної кризи в Україні стала відірваність від духовної традиції питомої культури й імітація західної фінансової цивілізації [352, с. 11]. Тому загальносоціальна політика держави, першочергово, має будуватися на основі позитивних традицій та звичаїв суспільства і втілювати їх у життя, підтримувати.

Досліджуючи роль релігійних традицій та звичаїв у системі загальносоціальних заходів запобігання злочинам, варто наголосити, що релігія завжди відігравала важливу роль у житті українського народу. За даними релігійно-інформаційної служби України, станом на 01.01.2011 р. в Україні було зареєстровано 33 977 церков і релігійних організацій. На сьогодні більше ніж 97% зареєстрованих релігійних громад в Україні є християнськими [79].

Релігійні традиції та звичаї мають ґрунтовне значення не лише для системи заходів запобігання злочинам. Усі вони взаємопов’язані між собою та ідентифікують ментальність і культуру нації, що виражається і прийнятті чи відторгненні спроб законодавця нав’язати ті чи інші цінності, оминаючи національну ідею.

Нині в Україні домінує християнська релігія, яка відтворює християнські традиції, що виступають основою формування духовних цінностей народу. Так, станом на 2013 р. за конфесійним і церковно- конфесійним самовизначенням більшість громадян України (71%) ідентифікують себе з православ’ям, близько 6% - з греко-католицизмом, 9% опитаних вважають себе «просто християнами» [279, с. 26]. Заходи запобігання злочинам мають, насамперед, відповідати духовним цінностям та інтересам народу. Так, на події, що сталися у 2013 р. на Миколаївщині, де правоохоронців звинувачено у зґвалтуванні та намаганні приховати свій злочин, Українська православна церква Київського патріархату заявила, що це є виявом духовної кризи, та застерегла, що в разі, коли охоронець закону та порядку стає злочинцем, руйнується довіра до закону, до держави, руйнується суспільство в самих його основах [278].

Разом із цим держава повинна забезпечити дотримання інтересів усіх конфесій, підтвердженням цього є встановлення кримінальної відповідальності за злочини, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Науковці наполягають на тому, що для вирішення завдань соціальної антикримінальної профілактики найважливішого значення набуває співпраця державних органів з традиційними для України конфесіями, які характеризуються діями з підтримання офіційної влади та зниження соціальної напруженості, що мають методику виявлення деструктивних, окультних і сатанинських об’єднань [168, с. 96].

Духовно-сімейні традиції та звичаї, спираючись на релігію, запроваджують любов до батьків, близьких та оточення. На їх основі в Україні приймають законодавчі акти та втілюють у життя заходи, спрямовані на охорону дитинства й материнства, створення оптимальних умов життя, захист прав та інтересів дітей і молоді, запобігання бездоглядності тощо.

Професійні та морально-етичні традиції й звичаї знаходять прояв, зокрема, у політичній, соціальній, культурно-виховній сферах.

Враховуючи морально-етичні традиції народу, система запобіжних заходів має відповідати принципу справедливості. Наприклад, в Україні склалася морально-етична традиція засудження прагнення до надмірного багатства, при цьому засуджуються не ті особи, які чесно працюють, адже праця завжди була притаманна культурі українського народу, а незаконне збагачення. Підтвердження цієї традиції знаходимо в п’єсі І. Карпенка- Карого «Хазяїн». Заради вигоди головний герой іде на злочин, експлуатує наймитів, прагне видати заміж дочку за багатого поміщика-нелюба. Жадоба, за християнською традицією, є одним із семи гріхів [110].

КК України передбачає відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності за порушення моральних традицій, норм та звичаїв. Отже, загальносоціальні заходи, що приймаються в різних сферах життєдіяльності суспільства, мають базуватися на врахуванні принципу справедливості, щоб особа мала змогу чесно вести бізнес чи задовольняти свої життєві потреби, не зазіхаючи на відносини, за посягання на які законодавець передбачив кримінальну відповідальність.

Приміром, учені навіть пропонують до виразу «дозволено все, що не заборонено законом» зробити доповнення «та не суперечить нормам суспільної моралі», бо інакше ця норма не сприяє формуванню моральної поведінки людей. Під моральністю розуміють сукупність норм, що визначають поведінку індивідуума залежно від існуючих звичаїв, традицій, принципів людського співжиття як благопристойну [321].

Аналізуючи місце й роль традицій та звичаїв у системі загальносоціальних заходів запобігання злочинам, наголосимо, що вони мають як формальну, так і змістовну складову. Наприклад, формально морально-етична традиція може бути виражена через такий соціальний захід, як відвідування дитячих будинків волонтерами, громадськими й

благодійними організаціями. Змістовно така традиція уособлює в собі ідеї гуманності, добра та милосердя. Часто вибір поведінки особистості зумовлений попереднім досвідом, ціннісними орієнтаціями та

переконаннями.

Національні та культурні традиції и звичаї втілюються в різних нормативно-правових актах держави, а також шляхом діяльності органів виконавчої влади.

Національні традиції мають уособлюватися у вивченні історії народу та його культури. Коли особа необізнана, не цікавиться знанням, вона позиціонує себе з тими реаліями часу, у яких вона живе, відтворюючи ті установки та цінності, що панують у теперішньому суспільстві. Така ситуація, на жаль, сьогодні стосується України. На фоні моральної, політичної, економічної ситуації в багатьох громадян з’являється відчуття меншовартості й зневіри в радісне майбутнє, це призводить до виїзду багатьох громадян за кордон. Національні традиції мають пробудити в особі відчуття своєї причетності до нації та держави, виявити необхідність залучення громадян до державних справ, у тому числі до боротьби зі злочинністю.

Прояв національних традицій відбувається через патріотичне виховання молоді та населення. У липні 2014 р. соціологічна група «Рейтинг» провела опитування населення України від 18 років і старше щодо динаміки патріотичних настроїв. За результатами опитування, 86% українців вважають себе патріотами своєї країни. Більшими патріотами вважають себе мешканці Заходу, Півночі та Центру, люди з більшими доходами й вищим рівнем освіти, а також україномовні респонденти [77, с. 3].

Одним з проявів національних традицій є українська вишиванка. За даними соціологічної групи «Рейтинг», 29% українців у віці 18 і більше років мають одну або декілька вишиванок. Ще 37% - не мають, але не проти мати в майбутньому. Цікавим є те, що для людей, які мають вишиванку, але її не носять, ця річ частіше означає вірність традиціям. Для людей, які носять вишиванку, але нечасто, - вияв патріотизму та святкове вбрання, а для тих, хто носить часто, - оберіг. Наявність моди на вишиванки частіше відзначають ті респонденти, які її не мають [306, с. 3].

На основі національних традицій має виховуватися молоде покоління, особливо майбутні працівники правоохоронних органів. Цікавою виявляється практика проведення Одеським юридичним інститутом Харківського національного університету внутрішніх справ, який готує майбутніх правоохоронців, опитування на тему патріотизму. У межах дисципліни «Історія української культури» курсантам ставили запитання: «Що таке патріотизм? Кого можна вважати справжнім патріотом своєї Батьківщини». Один з курсантів відповів: «... Патріотом є якраз та людина (таких

представників нашої нації за традицією ще іноді називають націоналістами), яка по-справжньому любить свою Батьківщину, - я маю на увазі саме нашу Україну, прив’язана своїм серцем і душею до рідної землі, з повагою ставиться до історії свого народу, до його багатої і давньої культури, традицій, а вони в

нашого народу дуже давні, самобутні і прекрасні. Будучи працівником органів внутрішніх справ, я намагатимуся саме з таких позицій ставитися до своїх службових обов’язків і захищати інтереси громадян нашої країни і держави в цілому» [81, с. 227].

На сьогодні в українському суспільстві спостерігається зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства, моральна та духовна деградація суспільства, поширення засобами масової інформації культу насильства та жорстокості, а також зростання дитячої й підліткової бездоглядності, безпритульності та бродяжництва, що становить загрозу національній безпеці України. Так, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-ІУ [258], одним з пріоритетів національних інтересів України є розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, одним з об’єктів національної безпеки є суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси). Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-ІУ, одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки є викорінення злочинності. Законодавчо задекларовано уособлення національних інтересів України в духовності, моральності, фізичному здоров’ї нації.

Р. М. Мінченко наводить слова академіка М. Жулинського, «що

гуманітарний потенціал нації буде в ХХІ ст. чи не головною продуктивною силою у виборі геоекономічної і геополітичної моделі майбутнього у формуванні нової парадигми розвитку світової цивілізації. Тому збереження національної ідентичності, культурно-духовної своєрідності є істотною складовою державної політики гуманітарного розвитку суспільства. ... Наш обов’язок дбати про національні гуманітарні цінності і пріоритети, не забувати про зростання нової глобальної культури універсальної і позачасової... Ми не можемо спокійно спостерігати, як мононаціональні культури втрачають свою автономію внаслідок дій глобальних процесів щодо формування нового світопорядку, як формуються транснаціональні культурні форми без нашої участі та нашої культурної «присутності» [195, с. з, 4].

Культурна політика охоплює такі сфери, як мистецтво, кіноіндустрія, книговидання, культурна спадщина, музейна справа, а також мовну політику держави. «Однією з причин незадовільної культурної політики є низька якість підготовки рішень, оскільки органи виконавчої влади та місцевого самоврядування уникають публічних консультацій або ставляться до них формально, а отже, не отримують належної підтримки з боку інститутів громадянського суспільства» [268, с. 40]. У літературі зазначено, що зменшення відвідувань закладів культури відбувається не лише через розвиток Інтернету та інформаційних технологій, а й унаслідок відчуженості широких верств населення від культурного процесу та зниження доступності культурних благ для багатьох громадян через їх високу вартість [268, с. 42].

Культурні традиції мають стояти на заваді кримінальній субкультурі. Чим сильніший їх потенціал та вплив, тім якісніша їх протидія кримінальним віянням. О. М. Костенко називає злочинність одним з найнебезпечніших виявів безкультур’я людини [139, с. 7]. Популяризація культурних традицій відбувається, передусім, через заклади культури, якими вважаються філармонії, організації телебачення та радіомовлення, демонстратори фільмів, видавництва, музеї, бібліотеки, клубні заклади тощо.

Виховання на основі позитивних традицій та звичаїв відіграє двосторонню роль: з одного боку, особа (припустимо, майбутній правопорушник) накопичує похвальні ціннісні установки, що як самоконтроль не дозволяє вчинювати протиправних дій, з іншого - поведінка особи (потенційна жертва злочину), якій прищеплювалися духовні та моральні традиції і звичаї, не дасть змоги спровокувати злочин щодо себе. Наприклад, носіння «відвертої» одежі молодою дівчиною, що суперечить національній традиції українського вбрання. Як бачимо, популяризація позитивних культурних традицій на загальносоціальному рівні здійснює й віктимологічну профілактику. Так, у літературі зазначено, що кримінальна субкультура розкріпачує ті спонукання індивіда, які офіційна культура стримує, пригнічує й жорстко контролює [298, с. 27], хоча слушно зазначається, що при всіх культурних відмінностях базові цінності субкультури та загальної культури залишаються єдиними [76, с. 30].

Культурні традиції мають бути запроваджені в соціальній рекламі, у якій демонструвалася б популяризація спортивними, культурними, навіть політичними авторитетами здорового способу життя, адже парадоксальним видається ситуація, коли відомий на весь світ боксер задіяний у рекламі пива.

У такому напрямі позитивним кроком є Всеукраїнська інформаційно- профілактична акція «Відповідальність починається з мене», затверджена Наказом Міністерства молоді та спорту України від 21.01.2014 р. № 104 [227]. Акція проводиться щороку з метою пропаганди та утвердження здорового способу життя в молодіжному середовищі. Відповідно до ч. 3 Положення про Всеукраїнську інформаційно-профілактичну акцію

«Відповідальність починається з мене», основними завданнями акції є виявлення фактів порушень чинного законодавства щодо незаконного продажу неповнолітнім алкогольних напоїв та тютюнових виробів; обстеження вулиць обласних та районних міст і населених пунктів на предмет наявності зовнішньої реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів; здійснення інформаційно-просвітницької роботи (розповсюдження друкованої продукції: плакатів, буклетів, книг, проведення консультацій тощо); формування відповідального ставлення молоді до свого здоров’я; стимулювання активної участі місцевих громад у суспільному житті; залучення рекламодавців та засобів масової інформації до створення та розміщення соціальної реклами; розвиток партнерських відносин інститутів громадянського суспільства з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, приватними структурами, громадськими організаціями, засобами масової інформації.

Національні й культурні традиції та звичаї виявляють себе й у системі освіти, яка має втілювати останні на рівні середньої та вищої освіти. Так, головна функція школи - це навчання дітей. Учителю відведено роль наставника, який має своєю поведінкою, етикетом, справедливістю щодо учнів, моральністю показувати приклад вихованого законослухняного громадянина. Крім цього, шкільні уроки спрямовані на безпосереднє донесення до дітей національних, культурних, моральних традицій та звичаїв, закріплених освітньою політикою держави. Повчальний приклад мають моральні традиції, які запроваджувалися для учнівської молоді в радянські часи та входили до загальної системи правового виховання громадян, були частиною загального процесу соціалізації особистості. Так, з метою започаткування в учнів позиції морального світосприйняття, підвищення культурного рівня, а також виховання в дусі законослухняного громадянина та поваги до охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин у середині ХХ ст. моральні традиції втілюватися у вигляді правил для учнів загальноосвітніх шкіл, зокрема: люби свою Радянську Батьківщину, свій героїчний, працьовитий народ; завжди пам’ятай, що людина людині - друг, товариш і брат; поважай своїх учителів, скромно поводь себе в громадському й особистому житті, будь ввічливим, чесним, правдивим, чуйним до людей, прислухайся до критики, умій визнавати та виправляти свої помилки, поважай думку колективу, ціни його довіру, старанно виконуй доручення колективу, учнівської та комсомольської організацій; фізично загартовуй себе, систематично займайся спортом, борися за чистоту в школі, дома, у громадських місцях, додержуй правил особистої гігієни тощо. Зазначені правила слугували запорукою формування моральних якостей особистості, виховання в дусі цих традицій було одним із засобів профілактики вчинення злочинів.

Сьогодні частині із цих традицій не надається такого вагомого значення в школі. Унаслідок економічної, духовної кризи деякі вчителі не надають значення моральному вихованню учнів, вони сприймають роботу як суто викладення програмного матеріалу. При цьому в школах досі діє тенденція нав’язування соціальних ролей, у тому числі й негативних. Вчені справедливо наголошують, що приписувані ролі, на кшталт, «хуліган», «двієчник», «ледар» тощо, призводять до того, що підліток починає ідентифікувати себе з ними [315; 170].

З метою збільшення профілактичної ролі школи важливо запроваджувати такі традиції, як тиждень добрих справ, батьківський тиждень тощо.

Останні зміни в системі вищої освіти держави свідчать про європейський курс України, даючи свободу ВНЗ на затвердження власної навчальної політики. Вважаємо, це стає позитивним кроком з погляду відходу від радянських освітніх традицій, адже до цього часу в Україні існувала «парадоксальна ситуація: держава вже не несе відповідальності за забезпечення випускників робочими місцями, але й досі контролює зміст і організацію освіти» [74, с. 141]. Позитивним у цьому процесі видається збільшення ролі студентського самоврядування, що слугує передумовою активізації молодого покоління до громадського життя, вирішення проблемних питань, така тенденція в освіті, вважаємо, відіграє вагому роль у майбутньому в збільшенні контролюючих функцій громадській організацій, активізації громадян для вирішення державних питань.

Отже, національні та культурні традиції також відіграють важливу профілактичну роль саме на загальносоціальному рівні запобігання злочинності в Україні.

Враховуючи зазначене, слід наголосити, що більшість заходів, які держава застосовує для запобігання злочинності, будуються на певних правилах, принципах, стереотипах, традиціях та звичаях, серед таких заходів виділяються й загальносоціальні заходи запобігання злочинам. Хоча вони безпосередньо не спрямовані на протидію злочинності, все ж мають не менш важливе значення для запобіжної діяльності, адже сприяють вихованню молодого, здорового, морального покоління, а також допомагають мінімізувати вплив чинників, що детермінують злочинність. Загальносоціальні заходи стосуються різних сфер життя суспільства, зокрема, економічної, політичної, правової, культурно-виховної. Традиції та звичаї посідають базове, фундаментальне місце в системі загальносоціальних запобіжних заходів, адже на їх основі формуються ціннісні орієнтації громадян, ставлення до норм моралі та права. Вони виступають змістом передавання міжпоколінного досвіду і міжособистісних відносин, на основі яких відбувається виховання громадян, становлення культури, національного характеру народу та втілюються в життя профілактичні заходи.