ВСТУП

Актуальність теми. На шляху до набуття Україною членства у Європейському Союзі та успішної інтеграції у постіндустріальну модель суспільства, необхідно забезпечити сталий розвиток економіки держави, а також виконати низку міжнародних зобов’язань.

У Спеціальних Звітах 301 (The Special 301 Report) за 2013 та 2014 рр., що розробляються Офісом торгового представника США, Україна визнана «пріоритетною зарубіжною країною» (PFC), у якій відбувається значне поширення піратства та іншого порушення права інтелектуальної власності. Констатується невиконання Україною міжнародних зобов’язань, масове використання органами державної влади неліцензійного програмного забезпечення, а також відкритий продаж контрафактних товарів у торгівельних мережах.

За оцінками Українського альянсу по боротьбі з підробками і піратством, щорічні обсяги торгівлі підробками в Україні можуть оцінюватися в 1,3 мільярда доларів. Значна частина прибутків надходить організованим злочинним групам, які в подальшому спрямовують отримані кошти на фінансування інших видів організованої злочинної діяльності та забезпечення функціонування в Україні «тіньової економіки».

Про несприятливу криміногенну ситуацію з порушенням права інтелектуальної власності свідчить статистика реєстрації злочинів. Так, за період з 2007 по 2013 рр. було зареєстровано (обліковано) 4285 злочинів (кримінальних правопорушень), спрямованих проти права інтелектуальної власності. У продовж останніх років намітилася тенденція до зростання кількості зареєстрованих злочинів цього виду, з’являються нові способи їх

вчинення.

Одиничні злочини, що вчиняються у сфері інтелектуальної власності, є проявом потужного явища відповідної злочинності, що загрожує економічній безпеці України, життю та здоров’ю громадян, підриває міжнародний авторитет держави.

Окремих аспектів протидії цьому виду злочинності у своїх працях торкалися В. І. Антипов, Л. А. Безуглий, А. М. Бойко, В. В. Василевич, А. Ф. Волобуєв, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, В. М. Дрьомін, О. М. Джужа, В. А. Журавель, А. П. Закалюк, О. Г. Кальман, О. Є. Користін, О. М. Костенко, О. Г. Кулик, О. П. Орлюк, В. В. Пивоваров, В. М. Попович, А. В. Савченко, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, С. С. Чернявський, В. І. Шакун, В. Ю. Шепітько, О. Ю. Шостко та ін. Кримінально-правовими проблемами охорони інтелектуальної власності займалися такі вчені, як П. П. Андрушко, П. С. Берзін, В. Д. Гулкевич, М. В. Карчевський, С. Я. Лихова, А. С. Нерсесян, О. Е. Радутний, В. Б. Харченко, С. О. Харламова та ін.

У 2011 р. була захищена докторська дисертація В. Б. Харченко за темою «Кримінально-правова охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні: перспективи розвитку та гармонізації з європейським законодавством», у якій комплексно розглядається механізм кримінально- правової протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності. У 2013 р. була захищена кандидатська дисертація Л. А. Безуглого за темою «Запобігання незаконному відтворенню та розповсюдженню комп’ютерних програм та баз даних», у якій автор надав кримінологічну характеристику та розробив комплекс заходів запобігання цій групі злочинів.

Разом із тим, злочинність у сфері інтелектуальної власності ще не була предметом комплексного кримінологічного дослідження в Україні. Дотепер не розроблено її поняття, не надана кримінологічна характеристика, не з’ясовані детермінанти, не вивчена особа злочинця, бракує науково обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання вказаному антисуспільному явищу. Вищенаведене і зумовило вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація пов’язана з Концепцією реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., затвердженої

розпорядженням Кабінету Міністрів України №1209-р від 30 листопада 2011 р.; узгоджується з Концепцією розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХІ століття, схваленої Координаційним бюро з проблем кримінології Національної академії правових наук України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є надання кримінологічної характеристики та розробка комплексу заходів запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення визначеної мети поставлені такі задачі:

- розробити поняття та дати визначення злочинності у сфері інтелектуальної власності, з’ясувати її місце в структурі злочинності;

- оцінити стан злочинності у сфері інтелектуальної власності та встановити сучасні тенденції її розвитку, визначати ймовірні обсяги її латентності;

- виявити основні риси та запропонувати класифікацію осіб, що вчиняють злочини у сфері інтелектуальної власності;

- дослідити соціальні наслідки злочинності у сфері інтелектуальної власності;

- визначити роль недоліків і прорахунків політики держави в умовах становлення постіндустріальної економіки в детермінації злочинності у сфері інтелектуальної власності;

- вивчити механізм функціонування кримінального ринку інтелектуальної продукції;

- установити вплив конфлікту інтересів споживачів та виробників інтелектуальної продукції на мотивацію злочинної поведінки;

- дослідити зарубіжний та міжнародний досвід запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності та можливості його упровадження в Україні;

- розробити комплекс заходів загальносоціального та спеціально- кримінологічного запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності.

Об’єктом дослідження є злочинність у сфері економіки як соціально- правове явище.

Предметом дослідження виступає кримінологічна характеристика та запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності.

Методи дослідження були визначені відповідно до мети, задач, об’єкта та предмета дослідження. Методологічну основу дослідження складають закони і категорії діалектики та вчення про соціальний детермінізм. За допомогою діалектичних методів пізнається кримінологічна природа злочинності у сфері інтелектуальної власності, з’ясовуються тенденції її розвитку, пояснюється детермінація, розробляються заходи запобігання. У процесі підготовки дисертації використовувалися такі методи. Логіко-семантичний метод застосовувався при розробці понятійного апарату дисертації, зокрема, визначень злочинності у сфері інтелектуальної власності (підрозділ 1.1), кримінального ринку інтелектуальної продукції (підрозділ 2.2), конфлікту інтересів виробників та споживачів інтелектуальної продукції (підрозділ 2.3). Статистичні методи використовувалися при вибірковому дослідженні кримінальних справ (кримінальних проваджень), обробці і аналізі його результатів, а також при здійсненні аналізу офіційної статистичної звітності правоохоронних та інших державних органів. Порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити зарубіжний та міжнародний досвід запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності та можливості його впровадження в Україні. За допомогою конкретно-соціологічних методів проведено опитування експертів щодо встановлення ймовірного рівня латентності злочинності у сфері інтелектуальної власності.

Теоретичні підвалини дисертації становлять наукові роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі філософії, цивільного права, кримінології, права інтелектуальної власності та інших галузей знань, що стосуються проблеми досліджуваного виду злочинності.

Емпіричну базу дисертації склали дослідження 179 кримінальних справ (кримінальних проваджень) за статтями 176, 177, 229, 231, 232 КК України, розглянутих з 2007 по 2013 рр. місцевими судами Харківської, Київської, Рівненської, Херсонської, Львівської, Полтавської областей, АР Крим, м. Києва та м. Севастополя, а також експертне опитування 80 фахівців у сфері інтелектуальної власності Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності, Державної служби інтелектуальної власності, Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю та Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України в Харківській області.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним кримінологічним дослідженням злочинності у сфері інтелектуальної власності. Найбільш значущими результатами, що розкривають новизну роботи, можна вважати такі положення, висновки і пропозиції:

уперше:

- сформульовано визначення злочинності у сфері інтелектуальної власності, під якою пропонується розуміти сукупність злочинних посягань на встановлений порядок володіння, користування та розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності, у результаті яких заподіюється значна шкода конкретним правовласникам;

- надана кримінологічна характеристика злочинності у сфері інтелектуальної власності в Україні за 2007-2013 рр., зокрема, встановлено, що її рівень у середньому складає 612 зареєстрованих злочинів на рік; середній коефіцієнт злочинної інтенсивності на 100 тис. населення становив 1,26; основний масив зареєстрованих злочинів проти інтелектуальної власності складають діяння, передбачені статтями 176 (75%) та 229 (21%) КК України;

- розроблено класифікацію осіб, що вчиняють злочини у сфері інтелектуальної власності, за цільовою спрямованістю злочинної поведінки. Відповідно до вказаного критерію вирізняються такі групи злочинців:

1) особи, які мають на меті уникнути певних грошових витрат на придбання об’єктів інтелектуальної власності; 2) особи, метою кримінальної діяльності яких є отримання грошових коштів для задоволення своїх побутових потреб; 3) особи, кримінальна діяльність яких спрямована на отримання грошових коштів або інших переваг у мережі Інтернет; 4) особи, мета яких отримання економічної переваги шляхом недобросовісної конкуренції; 5) особи, які організовують чи займаються збутом контрафактної продукції з метою отримання стабільних доходів у великих та особливо великих розмірах;

- встановлено вплив конфлікту інтересів виробників та споживачів інтелектуальної продукції на мотивацію злочинної поведінки. Вирізнено два різновиди такого конфлікту: 1) конфлікт інтересів між виробниками інтелектуальної продукції; 2) конфлікт інтересів між виробниками та споживачами інтелектуальної продукції;

удосконалено:

- положення про соціальні наслідки злочинності у сфері інтелектуальної власності, які були поділені на чотири взаємопов’язані блоки: соціально-економічні, науково-технічні, міжнародно-політичні та наслідки для широкого кола споживачів;

- уявлення про детермінанти злочинності у сфері інтелектуальної власності, що являють собою недоліки та прорахунки політики держави в умовах становлення постіндустріальної економіки.

- комплекс заходів запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності шляхом виокремлення стратегічних напрямів запобіжного впливу:

1) обмеження обігу контрафактної продукції; 2) посилення захисту прав суб’єктів інтелектуальної власності; 3) мінімізація наслідків вчинення злочинів проти інтелектуальної власності;

дістали подальшого розвитку:

- положення про кримінальний ринок інтелектуальної продукції, під

яким пропонується розуміти сукупність суспільних відносин, що виникають з приводу незаконного виготовлення, розподілу та збуту продукції, в якій втілені об’єкти інтелектуальної власності. Визначено специфічні ознаки цього ринку: 1) товаром виступає інтелектуальна продукція;

2) функціонування на базі легального ринку інтелектуальної власності і використання його інфраструктури; 3) інтегрованість у транснаціональні ринки контрафактної продукції. Встановлено значний вплив кримінального ринку інтелектуальної продукції на детермінацію злочинності у цій сфері;

- висновок про високолатентність злочинності у сфері інтелектуальної власності, що має як природний, так і штучний характер;

- узагальнений статистичний портрет осіб, що вчиняють злочини у сфері інтелектуальної власності. Так, за соціально-демографічною ознакою переважають дві групи осіб: 1) особи віком від 19 до 24 років, з середньою або професійно-технічною освітою, які не навчаються і не працюють; 2) особи віком від 31 до 40 років, з вищою освітою, які займаються підприємницькою діяльністю. Перша соціально-демографічна група, як правило, здійснює реалізацію контрафактних дисків для лазерних систем зчитування, а друга група займається продажем контрафактного одягу, продуктів харчування та побутової техніки;

- уявлення про міжнародний та зарубіжний досвід запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності на прикладі країн, що мають суттєві успіхи у протидії цьому антисоціальному явищу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені в дисертації положення, висновки і рекомендації спрямовані на наукове осмислення злочинності у сфері інтелектуальної власності та визначення шляхів протидії цьому негативному соціальному явищу, тому становлять як теоретичний, так і практичний інтерес.

Результати дослідження можуть бути використані: а) у науково- дослідницькій сфері - як основа для подальшого дослідження злочинності у сфері інтелектуальної власності; б) у правотворчості - для вдосконалення та розвитку законодавчого забезпечення державної політики у сфері протидії злочинності; в) у правозастосуванні - для покращення ефективності запобіжної діяльності органів загальної та спеціальної компетенції; г) у навчальному процесі - при розробці та викладанні курсу «Кримінологія», написанні науково-практичних та методичних посібників, спецкурсів тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на таких наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: «Традиции и инновации в системе современного российского права» (м. Москва, 6-7 квітня 2012 р.); «Проблеми розвитку юридичної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 5 квітня 2012 р.); «Актуальні питання інтелектуальної власності та інноваційного розвитку» (м. Харків, 15-16 листопада 2012 р.); «Правова доктрина України - основа формування правової системи держави» (м. Харків, 20-21 листопада 2013 р.), «Четверті харківські кримінально-правові читання» (м. Харків, 16-17 травня 2014 р.), «Взаємодія державних органів та громадськості у запобіганні та протидії корупції» (м. Харків, 24 квітня 2014 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 26 березня 2015 р.). Результати дисертації використовуються під час викладання навчальної дисципліни «Кримінологія» у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Результати дисертації викладені в 11 наукових працях, а саме: п’яти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових наукових виданнях України, а одна - у виданні іноземної держави, а також семи тезах доповідей на наукових конференціях.