<<
>>

2.3. Вплив конкретної життєвої ситуації та віктимної поведінки потерпілих на виникнення й реалізацію умислу неповнолітнього на відкрите та насильницьке заволодіння чужим майном

Одним із важливих суб’єктивних чинників, що впливають на виникнення умислу на відкрите та насильницьке заволодіння чужим майном, є віктимна поведінка потерпілих в умовах конкретної життєвої ситуації.

У зв’язку з цим, виникає необхідність розглянути роль останніх у механізмі злочинної поведінки.

Проблеми віктимності та віктимної поведінки потерпілих, упродовж років досліджувалися у працях багатьох вітчизняних вчених, серед яких: Т В. Варчук, П. С. Дагель, О. М. Джужа, В. С. Мінська, С. С. Остроумов,

В. М. Полубінский, В. Я. Рибальська, Д. В. Рівман, В. О. Туляков, Л. В. Франк та ін. Загальновизнаними положеннями віктимології насьогодні є такі: поведінка жертви здійснює суттєвий вплив на мотивацію злочинної поведінки; вірогідність стати жертвою залежить від особливого феномену - віктимності; віктимність може бути особистою, ролевою та ситуативною; віктимність залежить від низки факторів: особистих рис та ситуаційних впливів, а також соціальних ролей, правового положення у суспільстві;

ступень віктимності - змінювана величина, процес її зростання називається віктимізація, а зниження - девіктимізація [179, с. 43-44].

Вирішення поставленого у цьому підрозділі дослідницького завдання, слід почати із осмислення фундаментальної категорії «віктимність», бо від розуміння її кримінологічної природи залежить авторський підхід до пізнання віктимної поведінки жертв грабежів і розбоїв в умовах конкретної життєвої ситуації.

Вперше на пострадянському просторі у науковий обіг термін «віктимність» був введений вітчизняним вченим Л. В. Франком. З його точки зору: «...віктимність певної особи є не що інше, як реалізована злочинним актом «схильність», вірніше, здатність ставати за певних умов жертвою злочину, або, іншими словами, нездатність уникнути небезпеки там, де це об’єктивно було можливо» [180, с. 22]. Критично оцінюючи дане визначення, Д.

В. Рівман дійшов висновку, що віктимність конкретної особи - це об’єктивно притаманна людині, але не фатальна властивість стати за певних умов жертвою злочину [181, с. 14]. На думку В. І. Полубінського, при визначенні віктимності конкретної людини, мова повинна йти не про будь-яку його підвищену властивість ставати жертвою злочину, а тільки про ту, яка безпосередньо пов’язана із індивідуальними особливостями і поведінкою самого потерпілого або з його специфічними відносинами із заподіювачем шкоди [182, с. 39]. Вказане судження повністю поділяють О. М. Джужа, Ю. В. Іванов [183, с. 16]. Своєрідну позицію займає Л. В. Іл’їна, визначаючи віктимність як властивість потерпілої від злочину особи, тобто йдеться про реалізовану злочинним актом віктимність постраждалих осіб, їх особисті риси та поведінку, взаємовідносини потерпілого з обвинуваченим у рамках конкретної життєвої ситуації [184, с. 119].

Як бачимо, існує багато точок зору щодо поняття «віктимність». Не зважаючи на певні відмінності, їхній зміст багато в чому схожий. Віктимність пов’язується із підвищеною здатністю особи стати жертвою злочину, внаслідок взаємодії її особистих якостей із зовнішніми ситуативними чинниками [182, с. 34]. Такий комбінований підхід видається найбільш обґрунтованим як з теоретичної, так із практичної точок зору. Розглядати віктимність лише як суто індивідуальну рису особи, а саме вроджену або набуту підвищену схильність ставати жертвою злочину, навряд чи правильно. Дійсно, гендерні відмінності, фізіологічні та психологічні особливості людини (тілобудова, нестандартна зовнішність, дитяча інфальтильність і надмірна довірливість, психічні розлади, фізичні вади та ін.) підвищують ризик стати жертвою злочинних посягань. Однак цього замало, щоб злочинці обрали конкретних людей у ролі жертв злочинів. Особисті риси та індивідуальні схильності мають проявлятися у віктимній поведінці, що за великим рахунком зводиться до нехтування загальновизнаними правилами особистої і майнової безпеки. І навіть цього недостатньо, бо віктимність і похідна від неї віктимна поведінка приводять у дію реалізацію злочинного умислу лише за конкретних умов простору і часу А отже, третьою необхідною умовою для вчинення злочину, має бути конкретна життєва ситуація, зміст і перебіг якої сприяв реалізації наміру і досягненню злочинного результату.

Б. М. Головкін, досліджуючи феномен корисливої насильницької злочинності, а саме роль віктимологічних та ситуаційних чинників у механізмі корисливого насильницького злочинного прояву зазначив: «...основою спричинення злочинної поведінки є корислива спрямованість насильницького прояву, а значить, віктимність і віктимна поведінка потерпілих є лише сприяючою умовою (додатковою можливістю), що полегшує реалізацію мотиву й рішення про доцільність насильницького заволодіння майном» [93, с. 276]. Ми поділяємо цю точку зору і розглядаємо віктимність та віктимну поведінку в ролі сприяючих умов для виникнення та реалізації умислу неповнолітніх на заволодіння чужим майном шляхом грабежу та розбою у громадських місцях.

Дослідження віктимної поведінки потерпілих при грабежах і розбоях, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях, необхідно здійснювати у нерозривному зв’язку із конкретною життєвою ситуацією, в умовах якої і відбуваються ці посягання. У кримінологічній літературі під конкретною життєвою ситуацією традиційно розуміють - сукупність об’єктивних обставин, які впливають на поведінку суб’єкта безпосередньо перед вчиненням злочину і супроводжують весь хід злочинного посягання до настання злочинного результату, полегшуючи або ускладнюючи цей процес. Особа та поведінка потерпілого є одним із найважливіших елементів, що входять до складу конкретної життєвої ситуації. Вчені зазначають: якщо особистість і поведінка потерпілого сприяють злочинному посяганню, то вони створюють об’єктивно сприятливі для злочину умови, що прискорюють його реалізацію. При цьому винний свідомо використовує подібну ситуацію для досягнення своїх намірів. Таке використання «зручної» ситуації фактично виступає як один із способів, який полегшує вчинення злочину [185, с. 161162]. На думку В. І. Полубінського, ймовірність стати жертвою злочину підвищується або знижується не тільки від наявності чи відсутності певних особистих якостей людини і її віктимно небезпечної або бездоганної поведінки, але і від часу, місця і становища в якому вона опинилася, від ряду інших умов які в сукупності створюють віктимогенну обстановку [182, с.

33]. З цього приводу В. М. Кудрявцев наголошував: «...у багатьох випадках безпосередня причина злочину - це взаємодія антисуспільної спрямованості особистості і ситуації, при чому в цій взаємодії вказані фактори можуть бути не завжди рівноцінними: інколи головну роль відіграє антисуспільна спрямованість особистості, а інколи - ситуація» [186, с. 6-7]. Тобто, йдеться про передкримінальну ситуацію, яка може відігравати як роль причини, так і умови, сприяючої вчиненню злочину [187, с. 94].

Довести або спростувати практичне значення викладених положень віктимології щодо ролі віктимності та віктимної поведінки у виникненні й реалізації злочинного умислу ми спробуємо за результатами авторського емпіричного дослідження. Під час вибіркового узагальнення кримінальних справ та аналізу матеріалів інтерв’ювання неповнолітніх засуджених у виховній колонії, окрема увага приділялася дослідженню особи потерпілого та її віктимної поведінки. Особа потерпілого вивчалася за ознаками статі, віку, рівня освіти, роду занять. Також досліджувалися: зв’язки між злочинцем та потерпілим, психічний стан жертви у момент посягання, критерії, за якими злочинці обирали жертву з-поміж інших людей, конкретна життєва ситуація, що в сукупності дозволило визначити вплив віктимної поведінки потерпілих на виникнення та реалізацію умислу на заволодіння чужим майном шляхом грабежу та розбою у громадських місцях.

За результатами узагальнення кримінальних справ встановлено, що жертвами грабежів і розбоїв неповнолітніх у громадських місцях, частіше стають чоловіки (60,4 %), рідше - жінки (39,6%). Скоріш за все, це пояснюється порівняно меншою увагою чоловіків до елементарних правил особистої і майнової безпеки у громадських місцях, а також частішим перебуванням у темний час доби у таких місцях. Слід враховувати також, що насильство, застосоване до чоловіків при вчиненні грабежів та розбоїв за своєю інтенсивністю і наслідками переважає насильницький вплив на тіло і психіку потерпілих жінок. У зв’язку з цим, потерпілі чоловіки порівняно частіше від жінок звертаються із відповідними заявами до органів, уповноважених розпочати кримінальне провадження, що й показало вивчення матеріалів кримінальних справ.

За віковою ознакою (у повних роках) потерпілі диференціюються наступним чином: малолітні (до 14 років) - 3,5%, 14-17 - 28,9%, 18-24 - 24,1%, 25 - 29 - 1,8%, 30 - 39 - 10,3%, 40 - 49 - 15,3%, 50 - 59 - 12,9%, 6070 - 2,8%, старші - 0,4%. Як бачимо, третина потерпілих були однолітками із неповнолітніми грабіжниками і розбійниками, на другому місці йде вікова група 18-24 роки - кожен четвертий, також вирізняються вікові групи 40-49 років і 50-59 років - кожен сьомий і восьмий потерпілий, відповідно.

За освітнім рівнем переважають особи із неповною середньою та базовою середньою освітою (54,4%), за ними йдуть потерпілі із неповною вищою та вищою освітою - 30,9%, середньо-спеціальну освіту мали 9,2%, решта - початкова освіта.

Вивчення показників трудової зайнятості і роду занять засвідчило переважання тимчасово непрацюючих (46,6%), навчалися в освітніх закладах різних рівнів акредитації - 23,1% осіб, пенсіонерів - 6,4%. Частка працюючих склала 21,3%, серед яких переважають працівники сфери торгівлі та працівники робітничих професій за наймом.

З наведеного можемо зробити деякі проміжні висновки. Певну роль у формуванні та реалізації наміру у неповнолітніх грабіжників і розбійників на насильницьке заволодіння майном у громадських місцях, відіграє вікова віктимність потерпілих. Показово, що потерпілих - однолітки неповнолітніх злочинців. Належність до однієї вікової групи вказує на умовний соціальний зв'язок між злочинцями та їхніми жертвами. Останній виражається у належності до одного соціального середовища, спільних для дітей цього віку матеріальних потребах й інтересах, а також в уявленнях про традиційні способи самоствердження через фізичну перевагу і володіння престижними речами. Стосовно інших вікових груп, яких переважна більшість, можна говорити про ситуативну віктимність, а подекуди і про випадковий збіг обставин. На користь правильності такого висновку свідчать нижченаведені результати нашого дослідження.

Вивчення дозлочинних зв’язків між потерпілим та злочинцем, а також психічного стану жертв у момент посягання показало таке.

У 84,6 % грабіжників і 91,7% розбійників не були раніше знайомими із злочинцями, а отже немає підстав констатувати передкримінальні відносини між ними. Що ж стосується віктимної поведінки потерпілих у момент посягання, то за нашими даними така мала місце у 28,8% потерпілих. Разом з тим, переважна більшість жерт поводилася правомірно. Серед проявів віктимної поведінки найчастіше зустрічаються одиноке перебування у темний час доби в малолюдних місцях (71,6%) а також перебування в стані алкогольного сп’яніння (19,7%). Іншими словами, переважна більшість потерпілих у момент злочинного посягання могла адекватно оцінювати обстановку та реагувати на потенційну небезпеку Однак легковажне ставлення до елементарних правил особистої та майнової безпеки у громадських місцях у поєднанні із обставинами місця і часу, привернуло увагу неповнолітніх злочинців і зумовило вибір саме цих осіб у ролі жертв грабежів та розбоїв.

Дослідження під час стандартизованого інтерв’ювання неповнолітніх у виховних колоніях питання щодо критерію, за яким обиралися потерпілі показало, що 28,8 % респондентів орієнтувалися на людей, які виставляли напоказ у громадських місцях мобільні телефони, ювелірні прикраси або «засвічували» гроші; 26,6 % опитаних брали до уваги слабкі фізичні дані потерпілих, 20 % - пояснили свій вибір випадковим збігом обставин; 15,5% - віддавали перевагу особам у нетверезому стані; решта - враховували похилий вік та інші дані.

Отже, при виборі окремих осіб в ролі потерпілих злочинці враховують сукупність фізіологічних ознак (вік, фізичні дані, статура), порушення правил особистої і майнової безпеки у громадських місцях (нетверезий стан, виставляння на показ цінних носильних речей і майна), перебування у малолюдних місцях у темний час доби, раптовість нападу і чисельну перевагу

Утвердження злочинного наміру й прийняття остаточного рішення про його реалізацію відбувається в умовах конкретної життєвої ситуації. Звідси, значний науковий інтерес становить вивчення питання щодо усвідомлення винними конкретної життєвої ситуації та оцінювання її змісту на предмет сприятливості чи перешкоджання реалізації злочинного наміру. За даними нашого дослідження, більшість (55,5 %) опитаних неповнолітніх грабіжників і розбійників ретроспективно оцінювали КЖС як сприятливу, 22,2 % - зазначили, що вона спочатку складалася сприятливо, а потім виникли певні складнощі, 15,5 % визнали, що ситуація не мала особливого значення і не впливала на кінцевий результат і тільки 6,6 % констатували незапланований перебіг ситуації. Такі результати цілком закономірні, адже існує тісний зв'язок між місцем і часом злочинного посягання, з одного боку, та сприятливим перебігом конкретної життєвої ситуації, з другого боку І справді, при плануванні грабежів і розбоїв неповнолітні свідомо підбирали низькоконтрольовані громадські місця та вичікували настання темного часу доби, що дозволяло більшості із них реалізувати злочинний намір в умовах неочевидності.

Щодо решти неповнолітніх, злочинна поведінка яких не вписується у вищевказану логічну схему, то їхня корислива мотивація значною мірою була спонтанною і залежна від взаємного підбурювання співучасниками. Доречно нагадати, що 62,2 % грабежів і розбоїв учинялися неповнолітніми у складі злочинної групи. Це пояснюється низкою чинників. Так, 44,4 % опитаних засуджених на питання: «Чому Ви вчиняли злочин у групі, а не одноособово?» - відповіли: тому, що всі домовились завчасно; 28,9 % - хотіли заручитися підтримкою інших співучасників; 20,0 % - розцінювали чисельну перевагу як гарантію придушення опору жертви та досягнення злочинного результату На думку Г І. Забрянського, більше половини групових злочинів неповнолітніх були ініційовані також неповнолітніми членами групи, як правило, лідерами. Останні у різні способи впливали на мотивацію та волевиявлення нерішучих одноліток і примушували їх взяти безпосередню участь у заволодінні майном потерпілих шляхом грабежу чи розбою [188, с. 38].

На відміну від формування злочинного наміру, його реалізація залежить від прийняття рішення про вчинення грабежу та розбою у громадських місцях. Встановлено, що 3/5 неповнолітніх завчасно планувати злочинне посягання, виконуючи умови попередньої домовленості. Так, на питання: «Як приймалося рішення вчинити злочин?» - 29,0 % респондентів відповіли: «була відверта розмова у вузькому колі, тому домовилися завчасно», ще 22,2 % опитаних зазначили про те, що прийняли відповідне рішення під час спільного вживання спиртних напоїв, 13,3 % - пояснили свою позицію приєднанням до рішення неформального лідера, який згодом став організатором. Решта опитаних (35,5%), вказали на спонтанність прийняття рішення, його зумовленість випадковим збігом обставин.

Характер, інтенсивність та наслідки застосування насильства при заволодінні майном потерпілих певним чином залежать від їхньої поведінки у процесі розпочатого злочинного посягання. Зі слів проінтерв’юйованих нами вихованців колонії для неповнолітніх, третина жертв (31%) чинили активний опір і не віддавали майно, 26,6 % - впадали у стан істерики, кликали на допомогу, 20% - розгубилися і не чинили опору, у 11% спостерігалася реакція ступору і безпорадності, решта - намагалися втекти з місця події.

Враховуючи ту обставину, що більша частина жертв під час вилучення майна не чинила запеклого опору, цілком закономірним виглядає застосування неповнолітніми до них психічного насильства (у 60 % випадків, із них у 18% при погрозах демонструвалися ножі та інше знаряддя, спеціально пристосоване для нанесення тілесних ушкоджень). Фізичне насильство застосовувалося у 40 % випадків, при чому зводилося до нанесення ударів руками і ногами по різним частинам тіла.

<< | >>
Источник: ПЕТРОВ ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ. КРИМIНOЛOГIЧНA ХAРAКТEРИCТИКA ТА ЗАПОБІГАННЯ ГРАБЕЖАМ І РОЗБОЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ У ГРОМАДСЬКИХ МІСЦЯХ. Диceртaцiя на здoбуття нaукoвoгo ступня кaндидaтa юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме 2.3. Вплив конкретної життєвої ситуації та віктимної поведінки потерпілих на виникнення й реалізацію умислу неповнолітнього на відкрите та насильницьке заволодіння чужим майном:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -