2.3. Вплив конфлікту інтересів виробників (продавців) та споживачів інтелектуальної продукції на детермінацію злочинності у сфері інтелектуальної власності
Важливу роль в функціонуванні кримінального ринку інтелектуальної продукції та, взагалі, у структурі детермінації злочинності у сфері інтелектуальної власності відіграє деформація деяких компонентів суспільної свідомості, тим чи іншим чином пов’язаних зі сферою інтелектуальної власності.
Ця деформація включає антисоціальні погляди, звичаї та традиції, установки, що суперечать панівній системі цінностей, правовим і моральним нормам, інтересам усього суспільства і за певних умов породжують злочинність [42]1. Слід погодитися з А. П. Закалюком, що саме деформація суспільної свідомості, досягаючи певного рівня суспільної небезпечності, стає підґрунтям формування криміногенної мотивації та перетворюються на мотив конкретного злочину, як його внутрішня (суб’єктивна) причина [56, с. 192] . У зв’язку з цим, виникає необхідність дослідження конкретних антисоціальних поглядів, звичаїв та традицій, установок, що панують в суспільній свідомості, стосовно сфери інтелектуальної власності та їх вплив на детермінацію злочинності у цій сфері.Наукові пошуки у зазначеному напрямку змусили одразу звернути увагу на існуючу в світі проблему зневажливого ставлення до інституту інтелектуальної власності, що останнім часом переросла в справжній соціальний конфлікт між виробниками (продавцями) та споживачами інтелектуальної продукції. Вважаємо, що розвиток та загострення цього конфлікту суттєво впливає на механізм продукування злочинності у сфері інтелектуальної власності, а тому потребує окремого кримінологічного [159] [160] аналізу. На наш погляд, саме в пізнанні природи цього конфлікту знаходиться розуміння феномену масового поширення субкультури негативного ставлення до права інтелектуальної власності та соціальної лояльності до існування кримінального ринку неліцензійної та контрафактної продукції. Термін «конфлікт» походить від латинського «conflictus», що означає буквально «зіткнення, серйозна суперечність» [95, c. -з має чіткого і більш-менш універсального визначення [44, c. 22] . Це пояснюється тим, що кожна галузь наукових знань має власне розуміння категорії «конфлікт» та його характерних особливостей. Під соціальним конфліктом розуміються такі відносини між суб’єктами соціальної взаємодії, що характеризується їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілій, ідеалів, переконань) або суджень (думок, поглядів, оцінок та ін.) [52, c. 24][161] [162] [163] [164]. Звідси, в основі будь-якого соціального конфлікту знаходиться ситуація, що включає або протилежні позиції сторін з певного питання, або протилежні цілі чи засоби їх досягнення за певних обставин, або розбіжність інтересів, бажань, потягів опонентів та ін. [33, c. 11][165] Ці об’єктивно існуючі чи уявні проблеми виступають причинами протидії та називаються предметами конфлікту [13][166]. Коли мова ведеться про конфлікт інтересів, то мається на увазі, що предметом такого конфлікту стала протилежність інтересів певних суспільних суб’єктів [59, c. 38-39]1. Інтерес - це інтелектуально- психологічне прагнення (потяг) суб’єкта до предметів, що є для нього Л цінностями (благами) [128, с. 94] . Сторони вступають в такий конфлікт через обмеженість певних цінностей чи благ, якими вони прагнуть володіти, користуватися та розпоряджатися. Ці предмети матеріальної дійсності називаються об’єктами конфлікту. Ними також можуть виступати матеріальні (ресурси), соціальні (влада) чи духовна (ідея, норма, принцип) цінність, якою прагнуть володіти опоненти у конфлікту [144, c. 101][167] [168] [169]. Що стосується сфери інтелектуальної власності, то конфлікти інтересів тут виникають через штучну створену законодавством обмеженість у володінні, користуванні та розпорядженні об’єктами права інтелектуальної власності та продукції, в якій вони втілюються. З одного боку, така практика відповідає світовій системі захисту інтелектуальної власності, а, з іншого боку, призводить до численних зловживань, як з боку виробників інтелектуальної продукції, так і з боку споживачів такої продукції. Виробники інтелектуальної продукції часто завищують ціну на свою продукцію, а споживачі - намагаються знизити свої витрати шляхом використання контрафактної продукції, що призводить до ескалації конфлікту між цими суб’єктами. Таким чином, на наш погляд, під конфліктом інтересів виробників (продавців) та споживачів інтелектуальної продукції пропонуємо розуміти протиріччя групових інтересів та поглядів зазначених суб’єктів стосовно доступності інтелектуальної продукції та окремих аспектів захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Можна виділити два самостійні різновиди конфлікту інтересів у сфері інтелектуальної власності, залежно від сторін конфлікту: конфлікти, що виникають між виробниками інтелектуальної власності, і конфлікти, що виникають між продавцями та споживачами інтелектуальної продукції. Перший різновид - конфлікт інтересів між виробниками інтелектуальної продукції виникає у сфері дії права промислової власності. Предметом конфлікту виступають корпоративні інтереси щодо володіння, користування та розпорядження такими об’єктами інтелектуальної власності як винахід, корисна модель, промисловий зразок. Причини цього конфлікту інтересів криються в важливому значенні об’єктів права промислової власності для сучасної ринкової конкурентної боротьби. Недосконалість національних та міжнародних систем патентування, недоліки правового регулювання права інтелектуальної власності на зазначені об’єкти промисловості створили не тільки реальні можливості для зловживань у цій сфері, але й потужну мотивацію для таких зловживань. Таким чином, як бачимо, штучна монополії на об’єкти промислової вартості, втім як і будь яка інша монополія, без належної системи контролю [170] [171] несе в собі багато протиріч та можливостей до зловживань. У зв’язку з цим, можемо констатувати лише необхідність подальшого удосконалення правового регулювання права промислової власності та актуальність наукових досліджень у цій сфері. Що стосується конфлікту інтересів між продавцями та споживачами інтелектуальної продукції, то в основі конфлікту також знаходиться комерціалізація сфери інтелектуальної власності як галузі суспільного виробництва. Спробуємо зрозуміти природу цього соціального конфлікту шляхом дослідження протиріч в інтересах, що існують між різними учасниками відносин у сфері авторського права. На сьогодні національні законодавства більшості країн світу у сфері інтелектуальної власності створюють потужну систему захисту прав на результати творчої діяльності. Авторам та іншим фізичним та юридичним особам, що відповідно до договору або закону набули прав на твори, надається широкий спектр особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права та суміжних прав. Так, відповідно до ст. 9 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, ст. 4-bis Всесвітньої конвенції про авторське право, ст. Особа, що наділяється такою монополією, фактично має можливість самостійно визначати розмір винагороди, яку вона отримає за продаж продукції, що втілює в собі результат творчої діяльності, або за передачу майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності. Найчастіше відбувається останнє, бо без великих інвестицій промислове виготовлення творчої продукції неможливо. Тому на ринку інтелектуальної власності переважають великі корпорації, що здійснюють масштабний викуп майнових прав, або займаються інвестуванням творчості з подальшим отриманням таких прав. У результаті ці компанії наділяються монопольними правами на виготовлення та розповсюдження певної інтелектуальної продукції та ведення власної цінової політики. Автор об’єкту інтелектуальної власності, що отримав винагороду за власну працю, лише залишає за собою особисті немайнові права та віддаляється від комерціалізації власного продукту. В подальшому результат творчості, втілившись в готову продукцію, активно рекламується та збувається на внутрішньому та міжнародному ринку товарів та послуг. Правовласники використовують всі надані законодавством можливості для захисту своєї монополії на виготовлення та збут зазначеного товару. Особливе місце в цьому процесі займає регулювання цінової політики, яка повинна враховувати різні аспекти введення певної інтелектуальної продукції в обіг та бути спрямована на отримання прибутку виробниками. В цьому напрямку правовласники аналізують вартість викупу майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності (вартість інвестицій в створення цього об’єкту), витрати на створення продукції, на маркетинг, а також інші 2006. - С. 445. трансакційні витрати, що не пов’язані з реалізацією продукції, але є необхідними для входження на певний ринок товарів та послуг. Особливістю цінової політики в сфері інтелектуальної власності є необхідність врахування збитків, пов’язаних з піратством та розповсюдженням контрафакту. У зв’язку з цим, на ціну продукції суттєво впливає вартість засобів захисту від копіювання і тиражування об’єкту інтелектуальної власності, а також можливі ризики провалу продаж у зв’язку з незатребуваністю продукту через вихід на ринок аналогічної піратської та контрафактної продукції. До речі, зазначені ризики виробників досить великі, адже жоден виробник не може бути заздалегідь певен, чи окупляться капіталовкладення в інтелектуальну продукцію чи ні [112, c. 153]1. Таким чином, враховуючи все вищенаведене, цілком зрозумілим стає відносно висока вартість інтелектуальної продукції. Характеризуючи інтереси споживачів, слід виходити з того, що це ті особи, які використовують товари та послуги для задоволення власних бажань і потреб, а не для перепродажу або виробництва інших товарів та послуг. Споживачі зацікавлені в отриманні товарів та послуг, які відповідають їх уявленню про якість продукції, що задовольнить їх споживчі потреби за відповідної ціною. Ринкова економіка змушує шукати серед різноманіття товарів ті, що максимально задовольнять потреби певних верст населення за прийнятною для них ціною. Отже, в психології споживача існує конкретна зацікавленість в зменшенні витрат на використання інтелектуальної продукції без суттєвих втрат якості. Інтелектуальна власність являє собою інформацію, тобто певне нематеріальне благо, але формою її вираження завжди є специфічний матеріальний об’єкт, який, завдяки втіленню в собі результату творчості, виступає продуктом на ринку. Вартість виготовлення самого носія інформації набагато менша, ніж затрати на створення результату творчої діяльності. З поширенням інформаційного простору та нових технологій більш дешевого виробництва з’явилися можливості для поширення злочинності у сфері інтелектуальної власності. Як зазначалося раніше, створення та існування кримінального ринку інтелектуальної продукції надає можливості купувати ідентичну оригінальній за якістю продукцію (якщо це стосується об’єктів, що захищаються авторським правом та суміжними правами), але за значно нижчою ціною. Саме значний попит населення на контрафактну та неліцензійну продукцію, що є дешевшою за оригінальну, є одною з головних причин поширення кримінального ринку інтелектуальної продукції, та, взагалі, злочинності у сфері інтелектуальної власності. Отже, серед поглядів населення на інститут інтелектуальної власності переважають ті, що вважають нормальним існування контрафактної продукції та піратства. Спробуємо розібратися в чому знаходяться причини такого явища дослідивши особливості деформації поглядів, звичаїв та традицій, установок щодо права інтелектуальної власності в Україні. Зазначені компоненти є одними з елементів суспільної свідомості як складної соціальної структури з параметрами тривалої дії. Ця структура характеризується певним консерватизмом і своїми закономірностями розвитку. Норми та відповідні стереотипи суспільної свідомості духовно впливають на індивіда, формують його світогляд, моральні установки, естетичне уявлення. Це своєрідний суспільний розум, що розвивається і функціонує за своїми законами [21, c. 322]1. Отже, існують певні історичні передумови формування поглядів в суспільній свідомості на певні соціальні відносини або поведінку окремих суб’єктів суспільства. У продовж тривалого періоду українське суспільство розвивалося під впливом комуністичної ідеології. В Радянському Союзі капіталістичні відносини визнавалися антисуспільними і ринок інтелектуальної продукції не існував, як втім, і будь-які інші ринкові інститути. Через цензуру була відсутня інтелектуальна свобода творчості, а наукові розробки характеризувалися плановістю та обмеженим напрямком тематики та методики досліджень. Створені об’єкти інтелектуальної власності на підставі законодавства одразу переходили у державну власність та ставали суспільним надбанням. Авторам забезпечувалися особисті немайнові права, але після отримання винагороди вони автоматично втрачали майнові права на результати своєї творчості. Таким чином, приватна комерціалізація інтелектуальної власності була неможлива. Після розпаду Радянського Союзу настав період переходу до ринкової економіки. У результаті приватизації, скасування монополії держави на результати науково-технічної та винахідницької діяльності, реформуванні патентно-ліцензійної справи колишній апарат управління цим процесом виявилися зруйнованими, практично було припинено бюджетне фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і винахідницької діяльності. Величезний науково-технічний потенціал країни, створений на бюджетні кошти, виявився безхазяйним [97, c. 11]1. Через недооцінку тодішнім урядом країни значення інтелектуальної власності для ринкової економіки було відсутнє законодавче регулювання переходу функціонування інституту інтелектуальної власності в умовах перехідної економіки. Приватизація державних підприємств як цілісних майнових комплексів проходила без належного врахування в оцінці промислової власності, що знаходиться на їх балансі. Зазначеному сприяла широка корупція, а також відсутність законодавчого регулювання оцінки інтелектуальної власності. Так, вперше методика оцінки майнових прав інтелектуальної власності була затверджена Кабінетом Міністрів України лише у 2007 р. [122][172] [173] Все це призводило до значних втрат державного бюджету у цій сфері та посилило нігілістичне ставлення населення до інтелектуальної власності. У цей період відбулося відкриття кордону України для зарубіжних якісних товарів та послуг. Але через їх високу вартість та низьку платоспроможність більшої частини населення, вони користувалися попитом лише у заможних верств суспільства. Володіння товарами іноземних виробників стало «брендом» та показником достатку. Це створило попит у значної частини населення на контрафактну дешеву продукцію з Китаю, Туреччини та деяких інших країн з дешевою робочою силою, яка за формальними ознаками не відрізнялася від оригінальної, але була набагато гіршою за якістю. Через поширену моду серед населення на продукцію відомих виробників та низький рівень споживчої культури, контрафакт набув своєї популярності. Держава в той період втратила контроль за ринком товарів та послуг, а у суспільній свідомості населення сформувалася антисоціальні традиції і звичаї купувати низькоякісні дешеві підроблені товари. Таким чином, невдала державна політика, відсутність механізмів впливу на ринок, тотальна корупція та інші фактори призвели до руйнування власної української промисловості і позитивно вплинули на поширення ринку контрафактної продукції в Україні. В результаті вищезазначеного, у суспільній свідомості сформувалися погляди на інтелектуальну власність, що суперечать загальнолюдській цінності творчої діяльності для соціального розвитку. Особливо це стосується продукції пов’язаної з авторським правом та суміжними правами. Споживачі не бачать процесу створення та введення в обіг результату творчої діяльності, а оцінюють лише вартість самого носія об’єкту інтелектуальної власності. Через це, ціна на таку продукцію для більшої частини населення уявляється несправедливо завищеною, а існування альтернативних можливостей отримання та користування цими об’єктами як цілком нормальним явищем. Працює принцип: «навіщо платити, якщо можна отримати аналогічний за якістю товар безкоштовно або за значно низькою ціною». Особливо загострилася проблема поширення піратства з еволюцією інформаційного простору та доступністю електронних мереж, в першу чергу, Всесвітньої мережі «Інтернет». У зв’язку з цим, питання інституту інтелектуальної власності перейшли вже на новий філософський рівень протиборства свободи слова (інформації) та захисту прав творців. В цьому контексті, слід зазначити, що останнім часом свого поширення та популярності набуває міжнародний рух піратських партій («Pirate Parties International» [162]1), що вже набули офіційної реєстрації в Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Фінляндії, Франції, Швеції. Основними засадами діяльності таких партій є забезпечення вільного розповсюдження інформації і доступу до неї будь-якого члена суспільства, реформування законодавства, пов’язаного з легалізацією вільних ліцензій, реформування системи авторських та суміжних прав згідно із інтересами авторів і суспільства, пропагування використання вільного програмного забезпечення, переведення держустанов на використання вільних та відкритих стандартів і технологій, захист недоторканості приватного життя та забезпечення інших реформ у сфері патентного права. Підсумовуючи вище наведене, слід констатувати наявність соціального конфлікту між інтересами продавців та споживачів інтелектуальної продукції. Цей конфлікт загострюється з кожним роком не тільки в Україні, але й у всьому світі. У зв’язку з цим, широкої огласки та актуальності набуває дискурс з приводу свободи інформації та права інтелектуальної власності, а також питання реформування існуючої системи захисту правовласників на результати творчої діяльності. Що стосується українського населення, то на формування антисоціальних поглядів, традицій та звичаїв, установок відносно інтелектуальної власності суттєво вплинули історичні передумови та соціально-економічні фактори. Злочинність у сфері інтелектуальної власності розглядається українським суспільством не як суспільно-небезпечне явище, а як вимушене та необхідне для забезпечення широких потреб населення. Це наводить на думку, що без державної політики впливу на соціально - психологічні чинники, боротьба з досліджуваною злочинністю буде неефективною. Важливе місце в цій діяльності повинно відводитись виробникам у сфері інтелектуальної власності, які повинні зменшувати ціну на свою продукцію для країн, що розвиваються. Це дасть змогу збільшити обсяги ліцензійної та оригінальної продукції шляхом створення певної мотивації попиту на неї у населення. Також необхідно налагодити взаємодію правовласників з правоохоронними органами, щоб удосконалити систему виявлення контрафактної та неліцензійної продукції. Висновки до другого розділу Викладене дає підстави зробити наступні висновки. 1. У структурі детермінаційного комплексу злочинності у сфері інтелектуальної власності важливе місце займають чинники макросередовища, що зумовлюють формування на рівні суспільної свідомості лояльного ставлення до порушення права інтелектуальної власності. Вирізнено економічні, організаційно-управлінські, політичні, соціально-психологічні детермінанти, а також ті, що пов’язані з недоліками діяльності правоохоронних та судових органів. Встановлено тісний взаємозв’язок елементів детермінаційного комплексу злочинності у сфері інтелектуальної власності. У своїй сукупній дії вони виступають умовами формування криміногенних поглядів, традицій та звичаїв, установок в суспільній свідомості, пов’язаних зі зневажливим ставленням до права інтелектуальної власності, та сприяють функціонуванню та розвитку злочинності у сфері інтелектуальної власності. 2. Виділені наступні характерні ознаки кримінального ринку товарів та послуг. По-перше, кримінальний ринок є частиною легального ринку товарів та послуг як базисного інституту економіки. По-друге, відносини на цьому ринку виникають з приводу незаконного обігу товарів та послуг. По-третє, кримінальний ринок стає відносно масовим системним явищем, що постійно відтворюється та адаптується до зовнішніх умов. По-четверте, це використання суб’єктами кримінального ринку контролюючих і правоохоронних органів для корупційного забезпечення організованої злочинної діяльності. По-п’яте, наявність неформальних регуляторів злочинної поведінки на кримінальному ринку, які забезпечують здійснення всіх нелегальних операцій на кримінальному ринку, встановлюють санкції за порушення укладених угод. По-шосте, широке застосування на кримінальному ринку злочинних схем і технологій незаконного збагачення. Визначено, що кримінальний ринок інтелектуальної продукції є структурним сегментом кримінального ринку товарів та послуг. Він являє собою сукупність тіньових соціально-економічних відносин, що виникають в результаті незаконного обігу продукції, що охороняється правом інтелектуальної власності. Головною особливістю та критерієм вирізнення цього кримінального ринку є його об’єкти: будь-яка продукція, реалізація якої відбувається з порушенням права інтелектуальної власності. 3. Досліджена проблема зневажливого ставлення до інституту інтелектуальної власності, що останнім часом переросла в справжній соціальний конфлікт між виробниками (продавцями) та споживачами інтелектуальної продукції. Доведено, що розвиток та загострення цього конфлікту, суттєво впливає на механізм продукування злочинності у сфері інтелектуальної власності. Зроблена спроба пізнання природи цього конфлікту задля розуміння феномену масового поширення субкультури негативного ставлення до права інтелектуальної власності та соціальної лояльності до існування кримінального ринку неліцензійної та контрафактної продукції. Конфлікти інтересів у сфери інтелектуальної власності виникають через створену штучну створену законодавством обмеженість в володінні, користуванні та розпорядженні об’єктами права інтелектуальної власності та продукції, в якій вони втілюються. Під конфліктом інтересів виробників (продавців) та споживачів інтелектуальної продукції пропонується розуміти протиріччя групових інтересів та поглядів зазначених суб’єктів щодо доступності інтелектуальної продукції та окремих аспектів захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Вирізнено два самостійні різновиди конфлікту інтересів у сфері інтелектуальної власності, залежно від сторін конфлікту: конфлікти, що виникають між виробниками інтелектуальної власності, та конфлікти, що виникають між продавцями та споживачами інтелектуальної продукції.