Воєнно-політичний, бюджетний, соціально-економічний детермінуючі комплекси у системі детермінант незаконного використання бюджетних коштів у Збройних Силах України

Дослідження детермінації явища незаконного використання бюджетних коштів у ЗС України та його злочинних проявів передбачає окреслення кола криміногенних явищ і процесів, що об’єднуються у детермінуючі комплекси і породжують та зумовлюють його існування.

Всі вони, тією чи іншою мірою, деформують колективну свідомість військових, унормовують у професійному середовищі порушення бюджетного законодавства та мотивують на вчинення злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів у ЗС України.

Насамперед слід дослідити криміногенні детермінуючі комплекси воєнно-політичного, бюджетного та соціально-економічного характеру, оскільки вони здійснюють довготривалий вплив на колективну свідомість військових командирів і начальників, мають найбільше детермінуюче значення, оскільки за словами О. М. Костенко породжують криміногенний стан свідомості й юллюзію уникнення кримінальної відповідальності. Криміногенний стан свідомості активізує колективну волю, переводить її у стан підвищеної готовності до вчинення злочинів [64, с. 73].

Якщо говорити в цілому, то слід вказати на ситемний недолік реформування і розвитку ЗС України і пов’язане з ним управління фінансовими ресурсами - це незавершеність жодної із розпочатих реформ, невиконання бюджетних програм, неефективне витрачання державних фінансів, а також формальна відповідальність розпорядників бюджетних коштів за недосягнення кінцевих цілей бюджетного фінансування ЗС України.

Воєнно-політичні чинники пов’язані із прорахунками у воєнній політиці щодо запобігання воєнним конфліктам, забезпечення обороноздатності держави. Концептуальні положення та напрями здійснення воєнної політики закріплені у Воєнній доктрині України. Загалом йдеться про порушення основоположних принципів обґрунтованості, послідовності і системності формування та здійснення воєнної політики держави. Серед недоліків воєнної політики слід назвати стратегічні прорахунки щодо оцінки воєнно-політичної обстановки у світі, недостатнього урахування воєнно- політичних викликів національним інтересам, ризиків та загроз застосування воєнної сили з боку однієї із сторін воєнно-політичних відносин.

Стратегічні прорахунки щодо оцінок тенденцій і умов розвитку поточної воєнно-політичної обстановки у світі, прогнозування її змін у коротко- та середньостроковій перспективі, насамперед, полягають у тому, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти України, визнавалася малоймовірною [152]. Помилковість указаних оцінок та недостовірність прогнозів очевидна. Анексія території АРК, збройний конфлікт у Донецькій та Луганській областях тому підтвердження.

Ще один стратегічний прорахунок стосується позаблокового статусу

України, який закріплено у Законі України «Про основи національної безпеки України» (статті 6, 8) [142] та Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (ст. 11) [128]. У пунктах 16 і 18 Воєнної доктрини України позаблоковий статус називається принципом воєнної політики України, спрямованим на запобігання виникненню воєнних конфліктів, а також важливим чинником зниження напруженості воєнно- політичної обстановки в регіоні [128]. Як виявилося, політика позаблоковості не відповідає сучасним національним інтересам щодо активного сприяння розвитку сучасних систем колективної безпеки. Зазначена політика, серед іншого, передбачає застарілу, прорадянську систему плануванню бюджетних витрат на утримання та розвиток ЗС України у мирний час та особливий період.

Свідченням непослідовності і безсистемності у формуванні та здійсненні воєнної політики є стратегічні прорахунки у реформуванні й розвитку ЗС України і пов’язане з цим невиконання державних цільових програм. Зокрема, одним із важливих завдань, передбачених Концепцією реформування і розвитку ЗС України на період до 2017 р., було формування професійної армії шляхом скорочення особового складу з 184 тис. до 120 тис. осіб та переходу виключно на контрактну форму несення військової служби. На реалізацію цієї державної програми передбачалось виділити понад 130 млрд грн [151]. Однак Міністерство фінансів України погодило фінансування цієї програми на рівні 100,3 млрд грн, тобто на 8 % менше від мінімально необхідного [24]. На практиці заходи з її виконання здійснені лише частково, а саме: ліквідовано призов на строкову військову службу, розпочато процес масового скорочення військових кадрів із відповідним матеріальним та грошовим забезпеченням військовослужбовців і т.д. На цей час виконання державної програми призупинено через несприятливу політичну та економічну ситуацію в Україні. Разом із цим відбулося згортання її фінансування, а вже витрачені мільярдні бюджетні кошти, частина з яких була розкрадена, становлять матеріальні збитки для держави.

Вагомим криміногенним чинником воєнно-політичного характеру, що сприяє поширеню досліджуваного явища, є розвідувально-підривна діяльність спецслужб РФ, спрямована на розвал ЗС України.

До недоліків воєнної політики слід віднести непослідовність кадрової політики у ЗС України. Так, упродовж 2012-2014 рр. змінилося шість керівників МО України. Лише з лютого по жовтень 2014 р. було змінено чотири міністри оборони України. На думку спеціалістів, одним із чинників, що завдав воєнній сфері найбільшої шкоди, є низький рівень професійної кваліфікації управлінського апарату і владних структур, у зв’язку з чим ЗС України залишені на самовиживання в умовах війни [18].

Не сприяє ефективному використанню бюджетних коштів визначений розпорядчими документами МО України порядок виконання структурними підрозділами бюджетних програм. Унаслідок дублювання та нечіткого визначення завдань та функцій окремих департаментів та підрозділів ГШ ЗС України у МО України склалася ситуація, коли жодний з підрозділів, визначений виконавцем або співвиконавцем бюджетної програми, не ніс відповідальності за кінцеві результати її виконання та ефективне використання бюджетних коштів [115, с. 149].

Отже, допущені упродовж багатьох років стратегічні прорахунки та помилкові управлінські рішення вищого воєнно-політичного керівництва держави створили передумови для неефективної системи фінансового забезпечення ЗС України. До загальних недоліків цієї системи слід віднести

недосконалий механізм формування та використання бюджетних коштів.

Недосконалий механізм формування бюджету включає недоліки і прорахунки бюджетного планування показників кошторису на наступний фінансовий рік, що не дозволяє забезпечити виконання ЗС України поставлених перед ними завдань. За загальним правилом бюджет ЗС України має формуватися, виходячи із забезпечення необхідного рівня обороноздатності і безпеки держави. Разом із тим за роки незалежності мало місце фінансування ЗС України, виходячи із наявних ресурсів державного бюджету, а не з реального рівня воєнних загроз [15].

Відповідно до положень Інструкцій про порядок розподілу, доведення до військ виділених асигнувань та здійснення централізованої оплати в МО України, які затверджені наказами Міністра оборони України від 26 липня 2006 р. № 462, від 2 грудня 2010 р. № 638, від 21.07.2011 р. № 426, підставою для розподілу бюджетних асигнувань є затверджений Міністром оборони України зведений кошторис на відповідний рік, сформований відповідно до наказу Міністра оборони «Про організацію складання проектів кошторисів розпорядниками коштів нижчого рівня», а також річний та помісячний розпис асигнувань Державного бюджету України.

Головною метою бюджетного планування є правильне визначення обсягу коштів, необхідних для нормального функціонування й розвитку ЗС України. Процес бюджетного планування доволі складний. Його організацією та здійсненням займається Бюджетна комісія МО України. Робота із планування охоплює: надання прогнозованого розрахунку граничного обсягу видатків на наступний рік на основі обсягів попередніх показників та переліку бюджетних програм; складання проекту кошторису доходів і видатків за загальним та спеціальним фондами; розрахунок розподілу видатків між розпорядниками бюджетних коштів; розробку планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду, планів спеціального фонду, передбачених для проведення централізованих заходів; планів використання бюджетних коштів одержувачами; надання до Департаменту фінансів МО України довідок про внесення змін до кошторисів та планів асигнувань; уточнення потреби в коштах протягом року, складання бюджетного запиту на додаткові видатки та оперативне корегування річного і помісячного розпису кошторису. В умовах збройного конфлікту корегування планування здійснюється, виходячи із розвитку оперативної обстановки у зоні АТО. Особливістю бюджетного планування є складання бюджетних запитів на основі проектів зведених кошторисів. Такі запити завчасно готуються фінансовими органами розпорядників бюджетних коштів третього і другого ступенів та надсилаються до Департаменту фінансів МО (розпорядника першого ступеня).

Проблеми бюджетного планування полягають не стільки в організації, скільки в забюрократизованому управлінні цим процесом, що пов’язане з використанням таких засобів адміністративного впливу, як перевірки, погодження, внесення змін, затвердження спланованих бюджетною комісією показників кошторису із Департаментом фінансів МО України та Головним фінансово-економічним управлінням ГШ ЗС України. Останній перевіряє повноту і правильність розрахунків, обґрунтованість поданих кошторисів, визначає загальну потребу в коштах на запланований рік [20, с. 623-629]. Типовим порушенням бюджетно-фінансової дисципліни на етапі планування виступає завищення граничного обсягу бюджетного запиту на фінансування потреб МО України.

До недоліків бюджетного планування воєнні експерти відносять неузгодженість бюджетного планування з оборонним прогнозуванням і плануванням, розроблених на основі Стратегії національної безпеки, Державної програми реформування і розвитку збройних сил, Програми розвитку озброєнь і військової техніки [27, с. 2, 3]. Низька якість бюджетного планування, з одного боку, зумовлена протиріччями між стратегічними цілями і тактичними завданнями, поставленими перед ЗС України, а з другого боку, запланованими заходами з їх виконання в межах бюджетних програм. Останні не можуть бути забезпечені коштами у повному обсязі через жорсткі бюджетні обмеження. Поряд із цим відсутня єдина методика розрахунку нормативних показників нагальних потреб національної оборони на основі прогнозування орієнтованих обсягів видатків і надходжень у звітному році. Це дозволяє здійснювати планування на бездоказово- інтуїтивній основі з орієнтиром на корпоративні інтереси керівництва ГШ ЗС і Департаменту фінансів МО України. Внаслідок такого підходу до Міністерства фінансів України подається бюджетний запит із нереалістичними показниками, які повертаються до фінансових органів розпорядників коштів для перерахунків, уточнень і повторних узгоджень граничного обсягу бюджетних асигнувань та постатейного розпису видатків.

Ефективність фінансового забезпечення ЗС України багато в чому залежить від своєчасного надходження бюджетних асигнувань на рахунки Держказначейства, своєчасного переказування коштів за помісячними розписами у розпорядження Департаменту фінансів МО України, що здійснює централізований розподіл коштів між розпорядниками нижчих рівнів та відповідальними виконавцями бюджетних програм. Відсутність автоматизованої системи централізованого розподілу бюджетних асигнувань за призначенням підміняється «ручним режимом» управління фінансовими потоками. Останній передбачає виділення бюджетних коштів головним розпорядником розпорядникам нижчих рівнів із порушенням вимог першочерговості, пріоритетності та своєчасності фінансового забезпечення об’єктів управління. Зазначене створює умови для необгрунтованого перерозподілу державних видатків за різними бюджетними програмами та між визначеними відповідальними виконавцями, сприяє службовим зловживанням і незаконному використанню бюджетних коштів на етапі їх засвоєння.

Потребує удосконалення існуючий порядок видатків і надходжень до оборонного бюджету. Як відомо, бюджет МО України складається із загального та спеціального фондів. Загальний фонд наповнюється коштами, що виділяються із Державного бюджету України. Джерелами формування спеціального фонду, серед іншого, є надходження, отримані від господарської діяльності військового відомства. На думку експертів, перехід МО України на часткову самоокупність, окрім великих корупційних ризиків, загрожує переходом під контроль комерційних структур та іноземних держав [86]. Формування спеціального фонду бюджету МО України виконується не у повному обсязі. Це створює додаткові умови для незаконного використання бюджетних коштів із загального фонду на ті напрями діяльності ЗС України, фінансування яких передбачено коштами спеціального фонду.

Заслуговують на увагу розходження між визначеними у бюджетних запитах обсягах фінансування на потреби ЗС та затвердженими бюджетними призначеннями. Так, наприклад, за розрахунками Г. Купалової, у 2009 р. бюджетний запит складений на 17 501,3 млн грн, а затверджено бюджетних призначень на суму 11 650,1 млн грн, або 66,6 % від заявленого обсягу. Відтак, асигнування по загальному фонду забезпечують лише видатки на оплату праці, харчування військовослужбовців й оплату комунальних послуг [74].

Має місце непропорційний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених на потреби ЗС України, протягом звітного року. Зокрема, у помісячних розписах асигнувань основну суму коштів Міністерство фінансів України, як правило, виділяє у IV кварталі [19, с. 234]. В результаті ускладнюється планомірне використання бюджетних видатків упродовж року. У розпорядників бюджетних коштів виникає дебіторська заборгованість перед суб’єктами господарювання в межах договірних правовідносин. Особливо гостро це питання стоїть під час проведення АТО на Сході України, коли зволікання із фінансуванням військових формувань може призвести до людських втрат та негативних геополітичних наслідків. Частина неосвоєних бюджетних коштів ЗС України повертається до Державного бюджету. Це, у свою чергу, може призвести до скорочення фінансування ЗС у наступний бюджетний рік, а також до незаконного використання залишкових на рахунках Держказначейства бюджетних коштів у кінці звітного періоду.

Підсумовуючи слід зазначити, що перелічені недоліки, у більшій чи меншій мірі, пов’язані із так званим змішаним типом управління фінансовими ресурсами. Незавершеність реформування системи управління МО України фінансовими ресурсами ЗС України призвела лише до часткового упровадження елементів програмно-цільового методу при збереженні постатейного методу складання і виконання оборонного бюджету. Це негативно впливає на його ефективність. За такого підходу бюджет ЗС залишається надмірно ресурсновитратним, а результативність витрачання коштів доволі низькою.

Соціально-економічні чинники незаконного використання бюджетних коштів ЗС України полягають у недостатньому рівні фінансового забезпечення потреб оборони, необґрунтованому розподілі бюджетних коштів за різними напрямами діяльності МО України, незадовільному грошовому забезпеченні та соціальному захисті військовослужбовців.

Як відомо, стан національної економіки виступає визначальним чинником для фінансування ЗС України [86]. Серед причин недостатнього фінансового забезпечення потреб оборони можна назвати дві основні. Перша пов’язана із загальнодержавними проблемами в господарському та фінансовому секторах економіки, викликаними спадом світової економіки, значним негативним сальдо зовнішньоторговельного балансу товарів в Україні, зниженням інвестиційної привабливості нашої країни, значною девальвацією національної валюти, зростанням рівня безробіття тощо [120, с. 23, 24]. Друга причина обмеженого фінансування ЗС України до 2014 р. криється у стратегічних прорахунках воєнної політики в частині фінансування сфери оборони за принципом мінімальної достатності. Зневажливе ставлення держави до виконання своїх функцій призвело до сталого недофінансування потреб МО України навіть за основними статтями видатків. Драматизму ситуації додає практика перегляду річного і помісячного розписів бюджетних асигнувань з метою перерозподілу видатків на користь бюджетних програм соціальної сфери. На думку науковців, постійний дефіцит Державного бюджету та перерозподіл коштів між різними статтями видатків - передумова неефективного та незаконного використання бюджетних коштів [72, с. 122-125; 175].

Для кращого усвідомлення наслідків кризи у фінансуванні ЗС України, що негативно вплинула на рівень обороноздатності держави, наведемо окремі статистичні дані.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» від 2000 р. фінансування потреб національної оборони держави здійснювалось за рахунок Державного бюджету України в обсягах, що до певного часу забезпечували належне виконання завдань оборони не менше 3 % від запланованого обсягу ВВП [139]. Наразі фінансування МО України здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік [139]. Упродовж 19922005 рр. фінансування МО України здійснювалося на рівні 1,6 % ВВП, у період з 2008 по 2012 рр. оборонний бюджет не перевищував 1 % ВВП [9]. Порівняльний аналіз бюджетних видатків різних зарубіжних держав на потреби оборони у 2013 р. свідчить про таке співвідношення: Україна 3,9 % ВВП, Румунія - 4,8 %, Туреччина - 5,0 %, Республіка Беларусь - 5,6 %, Російська Федерація - 7,5 %, Грузія - 9,1 %, Франція - 9,6 %, Федеративна Республіка Німеччина - 11 % [24].

Більш ілюстративним виглядає розмір фінансового забезпечення збройних сил держав-членів Європейського Союзу в абсолютних показниках. Так, наприклад, армія Федеративної Республіки Німеччини фінансується на рівні 5,5 млрд евро на рік. Велика Британія на оборонні видатки виділяє 37 млрд фунтів стерлінгів щороку. Найбільші за чисельністю (320 тис. осіб) ЗС Франції протягом 2009-2014 рр. профінансовані на 185 млрд евро, або близько 30,8 млрд евро на рік [86].

Станом на 2015 р. у Державному бюджеті України заплановано фінансування МО України на рівні понад 40 млрд грн, що складає 2,6 % ВВП [125]. Указана сума наближається до законодавчо закріпленого нормативу асигнувань на потреби оборони. Однак левова частка вказаних коштів буде витрачена на проведення АТО. Залишається невідомим обсяг бюджетних видатків на державне оборонне замовлення, реформування збройних сил, капіталовкладення у переозброєння та розвиток воєнної інфраструктури. У підсумку, реальний обсяг коштів, спрямованих на реформування і розвиток ЗС України, може виявитися на порядок меншим, навіть порівняно із попередніми роками.

Помітну роль у незаконному використанні бюджетних коштів відіграє необгрунтований розподіл бюджетних коштів за різними напрямами діяльності МО України. Це породжує дисбаланс видатків за бюджетними програмами МО України. Наприклад, в Україні орієнтоване співвідношення видатків за різними напрямами діяльності ЗС виглядає так: утримання ЗС - 80% від бюджетних призначень, підготовка особового складу - 5 %, розвиток озброєнь та інфраструктури - 15 %. Для порівняння: за стандартами країн НАТО розподіл видатків на оборону пропорційно співвідноситься як 50 % : 20 % : 30 %, відповідно [10, с. 8; 198]. Отже, кошти Державного бюджету України переважно виділяються на утримання органів військового управління, грошове забезпечення військовослужбовців, заробітну плату вільнонайманому персоналу, витрати на медичне обслуговування, а також утримання об’єктів, що перебувають в оперативному управлінні МО України. Іншими словами, бюджетні призначення в основному спрямовувалися на поточні видатки. Водночас фінансове забезпечення бойової підготовки особового складу, а також капіталовкладення у закупівлю та модернізацію озброєння, військової техніки, будівництво і придбання житла, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт - в рази нижчі від стандартів країн НАТО. Спрямування основного обсягу бюджетних призначень на поточні витрати, пов’язані з утриманням ЗС, замість капіталовкладень у розвиток інфраструктури та озброєння, образно кажучи, призводить до утворення «чорних дір», в яких щороку зникає щонайменше четверта частина оборонного бюджету. Якщо фінансування основних фондів МО України проконтролювати нескладно, то відстежити тисячі фінансово-бухгалтерських операцій за поточними видатками доволі проблематично. Цю обставину сповна використовують розпорядники й отримувачі бюджетних коштів для незаконного збагачення.

Важливе значення у структурі соціально-економічних чинників, що зумовлюють незаконне використання бюджетних коштів у ЗС України має незадовільне грошове забезпечення військовослужбовців та недостатній їхній соціальний захист.

Як відзначається у спеціальних дослідженнях, за показниками абсолютних витрат на утримання одного військовослужбовця, ЗС України посідають одне з останніх місць у Європі [171]. Йдеться про рівень оплати праці військовослужбовців як рядового, так і начальницького складу, їх житлове, медичне, санітарно-курортне, пенсійне та інше забезпечення.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців складається з посадових окладів, окладів за військові звання, різного роду надбавок (за особливі умови служби, кваліфікацію, виконання особливо важливих завдань, вислугу років), а також із разових преміальних винагород. Згідно із Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294 встановлюються такі розміри посадових окладів осіб офіцерського складу за основними типовими посадами: перший заступник та заступники командувачів видів ЗС, Об’єднаного оперативного командування та Сил підтримки, Національної гвардії - 2000-2250 грн, начальники територіальних управлінь - 1800-1900 грн, командири корпусів, командири повітряного командування - 2000-2140 грн, начальник головного управління (головне фінансово-економічне управління ГШ ЗС України) - 2000-2140 грн. Нагадаємо, що службові особи, які займають перелічені посади, є розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня. Посадові оклади для командирів бригад, командирів об’єднаних загонів встановлюється у розмірі 1150-1200 грн, командирів полку - 1050-1150 грн, командирів батальйону (дивізіону) - 1000-1100 грн, командирів роти - 950-1050 грн. За займаними посадами - це розпорядники бюджетних коштів третього ступеня. Розмір посадового окладу для директора департаменту становить 2000-2140 грн [162]. Службова особа, яка займає цю посаду у Департаменті фінансів МО України, має повноваження розпорядника бюджетних коштів першого ступеня.

Навіть якщо взяти до уваги, що орієнтована сума грошового забезпечення розпорядників бюджетних коштів у середньому у 2-2,5 рази може перевищувати розмір посадових окладів, то грошове забезпечення найчисельнішої групи розпорядників державних фінансів (третього ступеня) в межах 2,5-3,0 тис. грн і розпорядників другого ступеня в межах 5,0-5,6 тис грн на місяць виступає надпотужним криміногенним чинником для злочинної мотивації на вчинення протиправних дій, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів у ЗС України.

Низькому рівню грошового забезпечення осіб рядового і

начальницького складу сприяє низка зловживань при здійсненні передбачених законодавством виплат. Серед них ревізією Держфінінспекції виявлені такі:

- не проведення індексації грошового забезпечення та заробітної плати військовослужбовцям і працівникам ЗС України;

- недоплата військовослужбовцям грошової допомоги на

оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

- переплата та зайві перерахування до державних цільових фондів внаслідок безпідставного нарахування надбавок окремим військовослужбовцям;

- утримання понадштатних одиниць працівників центрального апарату МО України, що спричиняє значні додаткові витрати бюджетних коштів [83; 84].

Ще одним соціально-економічним чинником незаконного

використання бюджетних коштів є незабезпечення військовослужбовців житлом. За даними Спілки офіцерів України, із майже 180 тис. українських військових 45 тис. не мають власного житла [59]. Вирішення житлової проблеми у воєнній сфері просувається вкрай повільно, незважаючи на щорічне фінансування бюджетної програми КПКВК 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України». Основним прорахунком Департаменту будівництва МО України при здійсненні спільної інвестиційної діяльності по будівництву житла для військовослужбовців на земельних ділянках, що належать воєнному відомству, стало невикористання передбаченого законодавством права як замовника визначати свою частку в будівництві у максимальних розмірах, а саме: 50 % від житлового фонду. Фактично при укладанні договорів пайової участі у будівництві житла розмір частки МО України коливався в межах від 7 % до 40 % [113, с. 324]. У результаті втрати фінансових ресурсів за договорами інвестиційної забудови у 2007р. становили 1,3 млрд грн. За ці кошти можна було додатково придбати 6 651 квартир (площею 57 м ) та забезпечити житлом понад 13 % сімей військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов [115, с. 323].

При закупівлі житла для військовослужбовців на вторинному ринку у регіонах України на конкурсних засадах допускається збільшення очікуваної вартості предмета закупівель порівняно із нормативними розрахунками ринкової вартості одного квадратного метру житла. Маніпулювання із ціною лотів на аукціонах дозволяють привласнювати різницю в ціні на службові квартири. Це призводить до зменшення квартирного фонду для військовослужбовців та зайвого виділення (отримання) бюджетних коштів, коштів фондів унаслідок безпідставного завищення відповідних розрахунків.

В окремих випадках під приводом здійснення спільної інвестиційної діяльності із будівництва житла для військовослужбовців МО України шляхом продажу права використання під будівництво земель оборони фактично проводить приховане відчуження цих земель, а до його спеціального фонду зараховуються не передбачені законодавством доходи [115, с. 324].

Замість реального забезпечення військовослужбовців житлом, керівництво МО України намагається відзвітувати про вирішення цієї проблеми шляхом переобладнання колишніх казарм під гуртожитки, в яких планується розташовувати сім’ї військовослужбовців. Для реалізації вказаних планів робилися спроби внести відповідні зміни до ст. 127 Житлового кодексу України, відповідно до яких передбачається надати спеціально пристосованим казармам статусу гуртожитків [193]. За рахунок переобладнання передбачається увести в експлуатацію 67 об’єктів загальною ємкістю 2 700 блок-секцій (квартир) для забезпечення службовим житлом близько 11 тис. військовослужбовців [169].

Невід’ємним елементом соціального захисту військовослужбовців є санаторно-курортне забезпечення. Відповідно до інформації МО України, станом на 2013 р. на балансі цього відомства перебувало дев’ять основних санаторних закладів, а саме: Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим»; Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» санаторій; Євпаторійський центральний дитячий клінічний санаторій Міноборони України; Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних і Військово-Морських Сил ЗС України «Судак»; Державне підприємство Міноборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М. І. Пирогова»; Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Алупкінський»; Центральний військовий клінічний санаторій «Хмільник»; Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький»; Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» [179].

Як бачимо, 2/3 з них розташовані на території АРК, яка анексована РФ у березні 2014 р. Через це військовослужбовці ЗС України не зможуть у повному обсязі реалізувати свої соціальні права, гарантовані державою. До соціально-економічних криміногенних чинників відноситься і нездатність держави забезпечити інші, не менш значущі права військовослужбовців, закріплені у чинному законодавстві України. Йдеться про продовольче, речове забезпечення військовослужбовців; право на охорону здоров’я, медичну допомогу, освіту, пенсійне забезпечення; соціальні гарантії прав членів сімей військовослужбовців та ін.

Отже, криміногенні чинники соціально-економічного детермінаційного комплексу, з одного боку, безпосередньо впливають на відтворення та подальше поширення явища, що досліджується. З другого боку, незаконне використання бюджетних коштів у ЗС України сприяє суттєвому обмеженню матеріальних можливостей української армії [94]. Як наслідок, не забезпечуються у повному обсязі соціальні права військовослужбовців, у тому числі розпорядників і одержувачів бюджетних коштів. Окрім цього, зазначені чинники зумовлюють деформації свідомості службових осіб розпорядників й одержувачів бюджетних коштів, що в умовах тривалої економічної депривації формують корисливу мотивацію і підвищену готовність до незаконного використання бюджетних коштів у ЗС України.

Як стверджують психологи, економічна депривація виникає за умов, коли людина тривалий час не може задовольнити матеріальні потреби на очікуваному рівні. За словами Л. О. Шевченко, економічна депривація виявляється у неможливості задоволення матеріальних потреб, які вимагає і на які претендує людина або через свій соціальний статус, або в силу порівняння себе з іншими, більш успішними членами суспільства. Йдеться про відсутність або недостатню кількість матеріальних благ, пов’язаних із: нормальним харчуванням; придбанням одягу, у тому числі за модою; забезпеченням гідних житлових умов; упорядкуванням побуту; отриманням освіти; відпочинком, відновленням фізичного здоров’я, лікуванням; комфортним спілкуванням (комп’ютер, телевізор, смартфон) тощо. Переживання економічної депривації є вагомим чинником, який впливає на бажання людини добитися гідного соціального статусу. Тривала економічна депривація (2-7 років) може викликати фрустрацію, коли людина визначає для себе уявну перешкоду на шляху забезпечення економічних потреб. Незадоволена потреба є витоком пошукової активності: здійснюється пошук предмета, спроможного задовольнити потребу [55, с. 134-136].

Низький рівень грошового та іншого матеріального забезпечення військовослужбовців в Україні призводить до економічної депривації, яка справляє найбільший мотивуючий вплив на осіб командирського і начальницького складу. Останні є розпорядниками бюджетних коштів нижчих рівнів, а також їх одержувачами. У більшості з них завищені матеріальні потреби і пов’язані з цим споживацькі стандарти дисонують із низьким рівнем грошового забезпечення та недостатнього соціального захисту. У поєднанні із деформаціями ієрархії цінностей, потреб, інтересів, а також світоглядних переконань це породжує відповідну мотивацію та рішучість до збагачення шляхом незаконного використання бюджетних коштів, що перебувають у їхньому розпорядженні. Реалізація сформованої корисливої мотивації, серед іншого, відбувається за наявності певних умов нормативно-правового та організаційно-управлінського характеру.

2.2