Висновки до розділу 2
1. Традиція є більш широким поняттям, ніж звичай, її розглядають здебільшого як:
1) процес передачі від покоління до покоління певної спадщини (матеріальних та духовних цінностей, знань, звичаїв, правил, уявлень, принципів, досвіду, світогляду);
2) колективну пам’ять та родовий досвід культури, що забезпечує стійкість;
3) спосіб самоідентифікації суспільства.
Звичай у широкому розумінні є єдністю доправового звичаю (правила поведінки та настанови виконання чітких дій), правового звичаю та постправового звичаю (у результаті криміналізації певних діянь став необхідним правилом поведінки, якого потрібно дотримуватися).2. Традиції та звичаї в системі заходів запобігання злочинності - це елементи соціальної й культурної спадщини, що виступають формою передачі досвіду поколінь і міжособистісних відносин під час зберігання духовно-моральних ціннісних орієнтацій та формування правомірної поведінки, а також набуті в процесі розвитку суспільства професійні знання, ідеї й належні зразки поведінки суб’єктів запобігання злочинам.
3. На основі критерію суспільної корисності й впливу на особу в системі заходів запобігання злочинності виокремлено суспільно прийнятні (позитивні) традиції та звичаї, ті, що мають антикриміногенний вплив і сприяють правомірній поведінці (зокрема, морально-етичні, релігійні, духовно-сімейні), негативні - такі, що справляють криміногенний вплив та сприяють девіантній чи злочинній поведінці (злочинні традиції й звичаї кримінальної субкультури) та змішані - залежно від ситуації мають криміногенний чи антикриміногенний вплив (професійна “кругова порука медичних працівників”).
4. Вплив традицій та звичаїв на формування поведінки особи відбувається через виконання такими соціальними нормами функцій, а саме: регулятивної (регулює відносини між людьми шляхом узгодження їх інтересів); стимулюючої (заохочує дотримуватися традицій та звичаїв завдяки їх авторитету або під впливом суспільної думки); пропагандистської (здатність традицій та звичаїв проникати в різні сфери суспільного життя в разі підтримання їх малими соціальними групами й поширюватися на значні верстви населення, застосовуючись більшою кількістю осіб).
5. Суб’єктами запобігання злочинам, діяльність яких пов’язана з упровадженням позитивних традицій та звичаїв суспільства, є: державні органи, що формують політику запобігання злочинності (Верховна Рада України, Президент України); органи виконавчої влади, що реалізують політику запобігання злочинності (зокрема, Кабінет Міністрів України та відповідні міністерства); судові та правоохоронні органи; органи прокуратури. Важливу роль у впровадженні позитивних традицій та звичаїв відіграють суб’єкти, повноваження яких цілеспрямовано не справляють запобіжного впливу, проте вони опосередковано діють на злочинність через систему соціального контролю (зокрема, сім’я, заклади освіти, релігійні та громадські організації).