ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й надано вирішення наукового завдання, що полягає у систематизації теоретичних уявлень про злочинність, її сутність та визначення, а також створення її інформаційної моделі.
Проведене кримінологічне дослідження явища злочинності у сучасній кримінології дозволяє зробити і обґрунтувати низку висновків, у яких містяться основні результати дослідження:
1. Досліджено еволюцію теоретичних уявлень про злочинність в
кримінології радянських часів шляхом виокремлення трьох умовних періодів у її вивченні: І період - 1921 - 1926 рр. (початок дослідження злочинності: постановка проблеми, перші уявлення про природу і сутність злочинності); ІІ період - 1926 - 1930 рр. (дискусійний період, перехід від висловлювань окремих учених до загальної наукової дискусії, яка, проте, до 30-го року не була завершена); ІІІ період - 1930 - 1960-ті роки (період занепаду кримінологічної думки); IV період - 1960 - 90-і роки (домінуюче-визначальний період: остаточно
сформульовано сумарно-статистичне визначення злочинності).
2. Встановлено, що саме через особу злочинця вчені прагнули пізнати коріння злочинності як соціальної хвороби. Це призвело до ліквідації кримінологічної думки на тридцять років. Разом із тим вважаємо, що методологічно неправильною була б цілковита відмова від антропологічного методу. Фактично вивчення злочинності підмінялося вивченням особи злочинця, поняття злочину і злочинності часто змішувалися, а визначення поняття «злочинність» наводилося в першому підручнику з кримінології лише у 1966 році.
3. Обґрунтовано, що найбільш плідною методологічною базою для пояснення джерел злочинності можуть слугувати такі принципи і закони діалектики, як закон про загальний, універсальний зв’язок предметів та явищ навколишнього світу, концепція соціального детермінізму, принцип історизму, вчення про діалектичні суперечності при дослідженні соціальних явищ та процесів.
Вважаємо, що майбутнє методологічного розвитку кримінологічної науки знаходиться у межах категорій діалектики. Такі категорії діалектики, як одиничне, особливе і загальне; частина і ціле; елемент, структура і система; форма і зміст; причина і наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; явище і сутність дозволяють досліджувати різноманітні прояви соціального життя і дають відповіді на більшість питань сучасної науки. Погоджуємось, що ці категорії вимагають сучасної інтерпретації, але методологічна основа розвитку кримінології має залишатись діалектичною.
Пошуки методологічних основ пізнання злочинності продовжуються, вони свідчать про те, що таке складне явище, як злочинність потребує інноваційних підходів до розуміння її суті.
4. Встановлено, що межі пізнання злочинності знаходяться нині на такому кримінологічному та історичному етапах, які ґрунтуються на плюралізмі наукових поглядів представників антропологічної, класичної, соціологічної, соціобіологічної концепцій злочинності. Дослідження біологічної схильності людей до девіантної поведінки, так само як і визнання соціальної природи злочинності, доводять, що не слід абсолютизувати ці погляди. Злочинність, а саме різні її прояви, мають різне співвідношення біологічного і соціального. А тому глибина її пізнання повинна бути на межі соціально-біологічної природи злочинності із пріоритетом соціальної природи. Межі пізнання злочинності дають можливість виокремити злочинність як явище і обмежити її кількісно-якісними показниками.
До проблеми визначення меж пізнання злочинності включаємо питання про місце і функції злочинності у сучасному суспільстві, розуміння злочинності як кримінальної практики людей, кримінальної обумовленості злочинів, феномену латентної злочинності, можливості боротьби із явищем злочинності.
Визначено, що межі пізнання злочинності формально встановлює Кримінальний кодекс. Він виступає кримінально-правовою моделлю розуміння меж злочинності і є ідеальними межами самої злочинності.
Встановлення чітких меж досліджуваного явища дозволяє побудувати її сучасну інформаційну модель.5. Сучасне визначення злочинності можливе лише на підставі комплексного і всебічного аналізу існуючих нині кримінологічних підходів до визначення цього явища. Пропонуємо таке визначення даного поняття: злочинність - це кримінальна практика людей, що проявляється як явище у виді множинності злочинів і осіб, котрі їх вчинили, у визначеному просторово-часовому проміжку і яка підлягає кількісно-якісному виміру.
6. Покладаючи в основу класифікації злочинних проявів такий критерій, як мотивація виокремлюємо шість груп злочинів: 1) насильницькі; 2) корисливі; 3) корисливі насильницькі; 4) анархо-індивідуалістичні злочини ( у тому числі і злочини, що мають політичне підґрунтя); 5) необережні; 6) злочини, що мають професійну спрямованість (вони складають окрему групу злочинів, можуть мати різну мотивацію, але їх об’єднує професійна спрямованість).
7. Інформаційна модель злочинності - узагальнений кількісно-якісний вимір стану злочинності, що виражений статистичними оцінками елементів і властивостей злочинності.
8. Аналіз злочинності має бути побудований на виявленні її реальних якісних і кількісних характеристик у їх діалектичному взаємозв’язку. Кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, її характер, динаміка злочинності, відомості про латентність злочинності.
9. Першим і узагальнюючим кількісним показником злочинності є її стан. Стан злочинності у звичному і спрощеному розумінні є загальною врахованою кількістю злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний період часу і на певній території. Характеристика стану злочинності вимагає професійної оцінки, що буде включати в себе не тільки зареєстровану, а й латентну злочинність, структурні параметри злочинності і сукупність правопорушників, відсотки, коефіцієнти, індекси та інші узагальнюючі і відносні показники.
10. Рівень злочинності - один із важливих кількісних показників злочинності, це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку: кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Обґрунтовано, що зазначений перелік об’єктів потребує розширення. Проаналізовано принципи сучасної системи обліку злочинів.
Динаміка злочинності - це комплексний якісно-кількісний показник. Він відображає зміну злочинності у часі. У часі змінюється як стан (рівень) злочинності (кількісний показник), так і її структура (якісний показник). Шляхом графічного зображення динаміки злочинності в Україні за 1991 - 2012 рр. встановлено, що починаючи з 2011 року спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості зареєстрованих злочинів.
11. До якісних показників злочинності належать її структура і характер. Вони характеризують злочинність з якісної сторони і у більшості випадків визначають криміногенну ситуацію у державі, вказують на найбільш криміналізовані сфери суспільного життя, а також основні тенденції злочинності у суспільстві.
Актуальним питанням є необхідність вдосконалення кримінологічної структури злочинності у напрямку її деталізації і диференціації.
Найпоширенішим видом злочину в Україні залишаються крадіжки, динаміка яких визначально впливає на динаміку зареєстрованої злочинності. Досить помітною і притому постійно зростаючою є сумарна частка наркозлочинів. Значно поширені в країні також грабежі, хуліганські прояви, шахрайство, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Характер злочинності - її особливий якісний показник, що тісно пов’язаний зі структурою злочинності, але який акцентує увагу не стільки на кількісному розподілі діянь за видами, скільки на тяжкості злочинів, основному змісті видів злочинної поведінки, домінуванні цих видів у структурі зареєстрованої і реальної злочинності, на розподілі злочинів за групами населення, соціально-економічними сферами і т.д.
Крім структури і характеру злочинність з якісного боку характеризує і географія злочинності, під якою розуміється її поширення по різних регіонах (територіях) держави. Географія злочинності як кількісно- якісний статистичний показник звичайно визначається за допомогою таких показників, як питома вага злочинності регіону у загальній кількості злочинів, вчинених у державі, а також регіональні коефіцієнти злочинності.Трендом є тенденція злочинності, яка проявляє себе за значний період часу, незважаючи на те, що за цей період злочинність могла і зростати, і знижуватися. Злочинність - відносно гнучкий феномен, приховувати показники злочинності і маніпулювати даними, що характеризують злочинність, можливо лише у певних межах.
12.Обґрунтовано, що «ціна» злочинності у кримінології є ключовим елементом характеристики самої злочинності та складовою інформаційної моделі злочинності. Під «ціною» злочинності розуміємо прямі та побічні витрати фізичного, матеріального, морального, духовного характеру, яких зазнає держава і суспільство внаслідок вчинення злочинів, спрямовані на подолання наслідків злочинних діянь, утримання всієї правоохоронної, пенітенціарної системи, та інших інститутів держави, а також сукупні активи злочинних угруповань і їх витрати на підтримку своєї злочинної діяльності.