1.2 Стан і тенденції насильницької злочинності осіб жіночої статі в сучасних умовах в Україні

Жіноча злочинність є важливою криміноло­гічною проблемою. І насамперед тому, що рівень і структура цього виду злочинності значною мірою є показниками мораль­ного здоров'я суспільства, став­лення до основних людських цінностей.

Поділ злочинності осіб винних у вчиненні злочину за статевою приналежністю обумовлено біологічними і соціальними ознаками і, в цілому, загальними підходами до пояснення причин злочинної поведінки.

Відхилення в поведінці найбільш яскраво проявляються у тяжких наслідках, що відносяться безпосередньо до особистості, сім'ї, фізичному і моральному становленню підростаючого покоління, суспільства в цілому.

У міжнародних нормах та стандартах введено спеціальний термін «вразливі засуджені», тобто ті, хто через свій вік, стать, стан здоров´я внаслідок ув´язнення піддаються ризику щодо своєї безпеки та благополуччя. Жінки завжди вважалися такою категорією [142, с. 491].

Незважаючи на те, що рівень жіночої злочинності завжди зали­шається нижчим від чоловічої, чисельність жінок, які вчинили злочини, щорічно є стабі­льною. Так, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України в 2005 р. частка жінок у за­гальній злочинності складала 13,2 % , в 2006 р. - 13,1 %, в 2007 р. - 12,7%, в 2008 р. - 13,2%, в 2009 р. - 13,7%, в 2010 р. - 13,9%, в 2011 р. – 13,5%. При цьому, дані офіційної статистики показують, що кількість жінок, які вчинили злочини у 2005 році склала 31316 тис. осіб, у 2006 р. - 28 057 тис, у 2007 р. - 27 256 тис. осіб, у 2008 склала 27 219 тис. осіб, у 2009 р. - 29 065 тис. осіб, у 2010 р.-31 457 тис. осіб, у 2011 р. – 30 489 тис. осіб, а станом на 20 листопада 2012 р. - 28571 тис. осіб.

Крім того, чимала кількість злочинів вчиняється засудженими жінками у виправних колоніях, що свідчить про те, що держава та її органи неадекватно діють на злочинні прояви жінок, а тому це явище носить постійний ха­рактер.

Так, громадянку України визнана винною у тому, що вона знаходячись під вартою у Сімферопольському слідчому ізоляторі, перебуваючи в камері, 13 жовтня 2011 року, приблизно о 23 годині 40 хвилин, на ґрунті особистих неприязних стосунків до сусідки по камері, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення смерті останньої, діючи умисно та протиправно, зайшовши за спину потерпілої, яка сиділа на своєму ліжку, накинула їй на шию зашморг і повалила її на ліжко, після чого придавила її коліном, не даючи таким чином чинити опір і стягнула зашморг, не замкнувши його повністю, передавивши дихальні шляхи потерпілої, позбавивши її можливості дихати і продовжувала її утримувати, доки потерпіла не перестала чинити опір і подавати ознаки життя. Смерть настала від механічної асфіксії в результаті удушення петлею [143].

Неодноразове вчинення злочину також може свідчити про стійку антисуспільну орієнтацію особи, її відкриту спрямованість на продовження злочинної діяльності. Адже, після відбуття покарання у виді позбавлення волі багато жінок стають соціально неадаптованими. Наслідком цього є рецидив злочинів [20, с. 201].

Кримінологами виявлено такі тенденції: 1) значна кількість злочинів корисливо-насильницької спрямованості у структурі рецидивної злочинності жінок; 2) високі показники інтенсивності рецидиву; 3) наявність ознак кримінального професіоналізму у злочинах, вчинених жінками-рецидивістками [31, с. 330].

В.В. Голіна переконаний, що злочинність у місцях позбавлення волі – це стійке негативне явище [54. с. 187]. Більше того, це явище є небезпечним для всього суспільства, оскільки жінка, вчинивши злочин, за який вона відбуває покарання, не стає на шлях виправлення, а знову вчиняє новий умисний злочин.

У всіх пенітенціарних системах жінки складають незначну частину ув’язнених.

Виконання покарання у виді позбавлення волі та обмеження волі відносно засуджених жіночої статі забезпечують 15 виправних установ, одна з яких - для неповнолітніх осіб (Мелітопольська виховна колонія Запорізької області).

При двох установах - Чернігівській ВК-44 та Чорноморської ВК-74 Одеської області існують Будинки дитини.

22 березня 2013 р. спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України було затверджено Типове положення про будинок дитини при виправній колонії [221]. Головною метою діяльності персоналу будинку дитини при виправній колонії є забезпечення реалізації права дитини на дитинство, створення умов, необхідних для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини, стабільності і безперервності стосунків дитини і матері. Крім того, на персонал будинку дитини покладено специфічні обов'язки, зокрема: виховання у засуджених жінок відповідальності за свою дитину, сприяння набуттю матерями навичок самостійного життя з дитиною.

Дійсно, близькість матері в ранньому періоді після народження має першочергове значення. Проте діти, які перебувають в будинку дитини позбавляються можливості пізнавати навколишній світ за межами в'язниці, їх розумовий та емоційний розвиток сповільнюється, а це в свою чергу може призвести до певних ускладнень їх адаптації в суспільстві після звільнення матерів з місць позбавлення волі.

Велика ймовірність того, що через двадцять років діти цих жінок, які встигли народитися на волі і поза нею, стоятимуть в такому самому тюремному строю. Вони вже «заочно» втягнуті у порочне коло, із якого немає виходу: дім дитини, дитбудинок, школа-інтернат, а потім — цілковита непристосованість до нормального життя, якого ніхто з них ніколи не бачив. Сумна статистика точно знає кількість колишніх вихованців казенних будинків, які стали сиротами за живих батьків і тепер невідворотно повторюють пройдений ними шлях.

Міжнародні експерти визначають, що місця по­збавлення волі організовані у більшості з урахуванням потреб засуджених чоловіків [218, с. 65]. Це стосується архітектури колоній, що будувалися за типовими проектами, до режимної безпеки та до всіх інших питань. Загалом, картина тюремного життя засуджених жінок видається досить похмурою: невеселі бараки, вишки з вартовими, стрій ув’язнених, що належать до прекрасної половини людства.

Серед засуджених жінок досить високий рівень розповсюдження порушень психічного та фізичного здоров'я, частина має на утриманні малолітніх дітей, більш ніж у чоловіків порушені соціально-корисні зв'язки. Більшість засуджених жінок страждають посттравматичними та стресовими розладами, які обумовлені зловживанням алкоголем та психотропними речовинами. В місцях позбавлення волі високий відсоток жінок, які майже все своє життя піддавалися віктимізації, в тому числі жорстокому поводженню в дитячому віці, сексуальному насильству зі сторони вітчимів та співмешканців матерів, були позбавлені батьківської турботи і страждали від домашнього насильства [18, с. 68]. Нажаль, адекватної психіатричної, медичної, психологічної й соціальної допомоги в місцях позбавлення волі вони отримати не мають можливості.

У жіночих колоніях немає жорсткої ієрархії. Зазвичай існує багато груп, які згуртувалися навколо авторитетних «зечок» — лідерів за характером. Тон задають не кримінальні норми, а комерційні інтереси й матеріальне становище, де «твердою валютою» є сигарети, кава й інші товари.

Трагічно, що сучасна ліберальна ідеологія розглядає алкоголізм і наркоманію як суто особисту справу кожного, виносячи за дужки дітей. Внаслідок цього необмежене поповнення контингенту для спецзакладів різко знижує інтелектуальний і економічний потенціал суспільства й держави загалом.

Понад 40 відсотків кримінальних проваджень пов’язані з бомжами, людьми, що не мають не лише майна, але й даху над головою. Величезна частина злочинів скоюється безробітними, адже злидні озброєні злістю, небезпечні для суспільства не менше за спайку мафії.

Загальна чисельність засуджених жінок (без врахування мешканок СІЗО та виховної колонії) в місцях позбавлення волі за 18 років коливалась від 4510 осіб в 1994 році до 11196 жінок станом на 01.01.2000.

В цілому коливання числа засуджених жінок корелюються з коливанням загального числа ув’язнених. Разом з тим, за 2013 рік число засуджених зменшилось на 74 чол., однак кількість засуджених жінок збільшилась на 122 особи.

За даними Державної судової адміністрації України усього у 2014 році засуджено 12812 осіб жіночої статі, за 2013 рік – 15505 осіб, за 2012 рік – 20293 осіб (Додатки Б, В, Г).

Кількість засуджених жінок за насильницькі злочини складає 1563 особи у 2014 році (за злочини проти життя та здоров’я особи засуджено 1534 особи жіночої статі, за злочини проти волі, честі та гідності особи - 25 осіб; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи - 4 особи); 2012 осіб у 2013 році (за злочини проти життя та здоров’я особи засуджено 1941 особи жіночої статі, за злочини проти волі, честі та гідності особи - 63 осіб; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи - 8 особи); 1408 осіб у 2012 році (за злочини проти життя та здоров’я особи засуджено 1298 особи жіночої статі, за злочини проти волі, честі та гідності особи - 103 осіб; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи - 7 особи).

Якщо у 2012 році за умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини було засуджено 7 жінок, у 2013 році – 10 ( з них 1 неповнолітня засуджена особа жіночої статі), а у 2014 році вже 12 осіб жіночої статі ( з них 5 неповнолітніх засуджених осіб жіночої статі) (Додаток А).

На відміну від 2012-2013 рр., у 2014 році одна жінка була засуджена за злочин проти основ національної безпеки України, а саме за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Станом на 1 червня 2014 в 177 установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України утримувалося 115769 осіб, з них у 139 кримінально-виконавчих установах - 95244 засуджених.

У 2011 році за даними Верховного Суду України, за вироками, що набрали законної сили, за вчинення всіх видів злочинів засуджено 19,5 тис. жінок, що на 11,5% менше, ніж у попередньому році (2010 році – 22,1 тис.) або 12,6% (13,1%) від загальної кількості всіх засуджених. За вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів засуджено 5,1 тис. жінок, що ні 13,0% менше, або 26% (26,4%) від кількості всіх засуджених жінок; за вчинення злочинів невеликої тяжкості засуджено 4,6 тис. жінок, що на 14,0% менше, або 23,5% (24,2%).

В цілому кількість місць в жіночих колоніях відповідає числу засуджених жінок. Так, на початок 2012 року в колоніях, розрахованих на тримання 6919 засуджених, фактично перебувало 6949 жінок (100,4%). Проте ріст в останні роки числа засуджених жінок призвів до того, що хоча наповненість п’ятьох установ виконання покарань менше 100%, проте в семи вона складає від 106% до 147%.

В це число не входять засуджені неповнолітні, які тримаються в Мелітопольській виховній колонії. Згідно законодавства, по досягненню 18 років неповнолітні можуть залишатись у виховних колоніях до досягнення 22 років. То ж разом з повнолітніми дівчатами, залишеними у виховній колонії, чисельність вихованок у колонії складала приблизно 180 у 2001 році, 163 у 2005 році, у 2008 році 103, а станом на 01.06.2012 року – 93 вихованки.

Однією з найбільш вразливих груп засуджених жінок є матері з дітьми, які перебувають у місцях позбавлення волі. Станом на 01.07.2014 у виправних колоніях для засуджених жінок утримується 62 засуджені жінки, які мають при собі дітей віком до 3-х років. У слідчих ізоляторах тримається 5 жінок з дітьми та 14 вагітних.

Влаштування дітей, які виховуються у будинках дитини, після досягнення ними трьохрічного віку, проходить за безпосереднім контролем місцевих відділів опіки та піклування. У разі надання родичами дитини відповідних документів, які гарантують забезпечення дитині належних умов проживання та виховання, вирішується питання щодо передачі їм опікунських прав. В іншому випадку дитина направляється до дитячих дошкільних закладів інтернатного типу.

Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов`язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення матір`ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.

Зазвичай засуджені жінки скоюють такі дисциплінарні порушення під час відбування покарання:

- порушення Правил внутрішнього розпорядку (27%);

- порушення режимних вимог (8%);

- порушення форми одягу (6%);

- паління в недозволеному місці (6%);

- словесні суперечки (6%) та інші.

У всіх колоніях жінки працюють, проте є різним частка засуджених, охоплена роботою: від 30-40% (Галицька ВК-128, Івано-Франківська обл., Червонопартизанська ВК-68, Луганська обл.) до майже 100% у п’яти колоніях, включаючи виховну для неповнолітніх.

Середньомісячна заробітна плата жінок, за даними ДПтСУ, складала у 2010 році 317,69 грн., а в 2011 році – 356,73 грн.

Неухильно зростає число довічно ув’язнених жінок. Якщо на початку 2003 року їх було 7, то вже в 2005 – 11, в 2011 – 20, а в 2012 їх є 21. Тримаються вони в Качанівській ВК 54 (Харків). Станом на 1 липня 2013 року в Україні довічне ув’язнення відбуває 23 жінки.

Дані про чисельність жінок у СІЗО є починаючи з 2003 року. За цей період максимальна чисельність жінок в СІЗО складала 2729 осіб станом на 1.1.2004 р. та 2708 осіб станом на 1.1.2011 р., мінімальна – 1980 осіб станом на 1.1.2007.

Частина ув’язнених жінок серед всіх осіб в установах виконання покарань складало від 6,6% на 1.1.2004 р. до 5,93% станом на 1.1.2010, у липні 2012 року цей показник склав 6,11%.

За віковим складом на час вчинення злочину, жінки розподіляються наступним чином. Найбільш численною віковою групою є жінки у віці від 35 до 45 років - 2002 особи (32,2%). Наступна за чисельністю група від 25 до 35 років – 1964 особи (31,5%).

Як відомо, вік – це певний етап становлення і розвитку особистості, період життя людини з притаманними йому особливостями сприйняття навколишнього світу.

У період високої соціальної активності, вчинення насильницьких злочинів жінками зрілого віку пов´язують з чималою кількістю сімейних негараздів і конфліктів, з накопиченням переживань. У сфері сімейних відносин у даний віковий період найбільш гостро проявляються несумісність характерів, подружня зрада, п'янство, жорстокість і т. д.

Як вказують вчені, зі збільшенням віку відбуваються не тільки фізіологічні та психологічні зміни організму людини, але й зміни самої особистості: її соціальних ролей і функцій, звичок, характеру, мотивації вчинків, реакції на різні конфліктні ситуації тощо [46, с. 151].

Значною є кількість жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, у віці від 45 до 55 років - 1078 осіб (17,3%), а засуджені жінки віком понад 55 років - 5,3% (334 особи).

Вчинення насильницьких злочинів жінками старшого віку пов'язують з розширенням сфери соціальних контактів, психофізіологічними змінами в жіночому організмі, більшою гостротою реагування на невлаштованість особистого життя, сімейні негаразди, життєві проблеми, самотність, побутові або службові неприємності.

Найменшу частку з числа засуджених жінок становлять особи молодіжного віку з 18 до 25 років - 12 % ( 772 особи).

Неповнолітні особи, порівняно з особами зрілого віку, характеризуються підвищеною імпульсивністю, легше піддаються негативному впливу та залученню до протиправної поведінки, схильні до наслідування, може спостерігатись неврівноваженість характеру і темпераменту. Особливості психології неповнолітніх осіб в сукупності з впливом соціальних факторів визначають формування мотивів вчинених ними злочинів.

Із квітня 2014 року органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечується виконання гуманного акту Держави - Закону України "Про амністію в 2014 році" від 8 квітня 2014 року. Закон України "Про амністію в 2014 році" планується застосувати до 1794 жінок [220. с. 168]. Станом на 20.06.2014 з установ виконання покарань за амністією звільнено 874 жінки та скорочено термін відбування покарання 238 жінкам.

Станом на 01.04.2014 з виправних колоній від відбування покарання було звільнено умовно-достроково 298 жінок (або 45% від тих, що підпадали), заміна невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким (обмеження волі, виправні та громадські роботи) у порядку статті 82 Кримінального кодексу України застосовано до 66 засуджених (або 15,3 %).

За місцем проживання направлено 636 (95%) звільнених. Адміністраціями установ надано допомогу у влаштуванні до лікувальних закладів 5 звільненим, до центрів соціальної адаптації направлено 25 осіб.

Стосовно всіх звільнених у встановленому порядку направлена інформація до територіальних органів внутрішніх справ для реєстрації та постановки на облік. Повідомлення з органів внутрішніх справ про прибуття надійшли стосовно 440 (66%) осіб, звільнених на територію України, з яких зареєстровані за обраним місцем проживання 379 (56,9%), працевлаштовані 125 (29,5%) осіб.

У зв'язку з тим, що для процесу адаптації жінок після звільнення вагоме місце має оволодіння професією, в установах створені умови для суспільно-корисної праці та професійного навчання.

При кожній установі для засуджених до позбавлення волі жінок функціонують загальноосвітні навчальні заклади. Середню освіту в цих закладах здобувають близько 1073 засуджених жінок. У вищих навчальних закладах за заочною формою навчаються 16 осіб.

Для нормативного врегулювання питань, пов'язаних з особливостями організації загальноосвітнього навчання засуджених та ув'язнених жінок в установах виконання покарання та слідчих ізоляторах спільно з департаментом загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України підготовлено спільний наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства юстиції України від 10 червня 2014 року № 691/897/5 "Про затвердження Порядку організації навчання у загальноосвітніх навчальних закладах при виправних колоніях та слідчих ізоляторах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за№629/25406.

З метою вирішення питань, пов'язаних з організацією та проведенням зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень неповнолітніх засуджених та осіб, узятих під варту, у 2014 році укладено Угоду про співпрацю Державної пенітенціарної служби України та Українського центру оцінювання якості освіти. У 2014 році зовнішнє незалежне оцінювання пройшли близько 28 засуджених жінок, що дасть їм можливість вступати до вищих учбових закладів.

Система професійного навчання в установах для засуджених жінок враховує не лише потреби власного виробництва, а насамперед - сучасний ринок праці. Так, 716 засуджених жінок навчаються у професійно-технічних закладах при установах виконання покарань. Близько 4 тис. засуджених жінок мають професію та працевлаштовані на підприємствах та установах.

Майже не змінюється частка вперше засуджених жінок, залишаючись біля рівня у 2/3, хоча абсолютні цифри помітно зменшились: у 2001 році їх було 66%, станом на 1.01.2207 року 64,4% (5147 осіб), у 2007-2011 роках коливалось у межах 64-67%.

Варто відмітити, що цей показник щодо всіх засуджених знаходиться в останні роки у межах 47%.

Число працездатних осіб складає 94-95%, жінок-інвалідів 1.07.2011 року в колоніях було 426.

Із 490 жінок, які утримуються в Чернігівській виправній колонії № 44, 153 особи відбувають покарання за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів. З них, кожна 2-га жінка є матір'ю і, як правило, єдиною особою, яка до арешту і засудження виховувала і піклувалася про дітей. В 2013 р. з 31 жінки, які народили своїх дітей в умовах неволі, 9 вживали наркотичні та психотропні препарати, що становило 29%, а в 2014 р. з 16 жінок, які відбували покарання і народили дітей, 4 зловживали наркотиками (25%).

Непоодинокі випадки, коли засуджені жінки одночасно при медичному огляді виявляють, що вони вагітні і СНІД-інфіковані. Психологічні навантаження, які виникли із самим позбавленням волі, а також виявленням СНІД-інфекції, настільки є великими, що наслідки для жінки можуть бути руйнівними. Такі проблеми дуже рідко адекватно вирішуються в умовах перебування жінки в умовах позбавленні волі.

Громадянок іноземних держав – 1,7%. Число осіб без громадянства у 2007-2012 роках зменшилось з 90 до 42 осіб (0,6%).

Найбільшою суспільною групою засуджених жінок є працездатні особи, які ніде не навчаються та не працюють – їх частка складає 57-62%, робітниць – 13-14%, працівниць сільського господарства – 4-7%, учениць – 2-3%.

Ізоляція жінки в місцях позбавлення волі неабияк підсилює процес розриву сімейних та соціально-корисних зв'язків, при цьому цей процес відбувається більш інтенсивно, ніж серед засуджених чоловічої статі.

Так, станом на 01.04.2014 в установах виконання покарань відбувають покарання 6222 засуджені жінки. Серед них 685 осіб (11%) – втратили соціально-корисні зв'язки з рідними. Тривалі побачення не отримували 4112 (66%) засуджених жінок. 1816 засуджених (29%) взагалі не отримує посилок чи передач від рідних.

1267 (20,3%) жінок, які відбувають покарання, перебувають у громадянському шлюбі, 1172 (18,8%) жінок, які відбувають покарання, перебувають у зареєстрованому шлюбі, 1045 жінок (16,8%) - розлучені, 34% взагалі не перебували в шлюбі. Дітей віком до 6-х років мають близько 16 % засуджених жінок. 690 (11 %) засуджених позбавлені батьківських прав, у 543 жінок (8,7%) діти перебувають у будинках-інтернатах.

Географічний розподіл жіночої злочинності практично співпадає з загальним розподілом злочинності в Україні. Найбільша кількість злочинів, вчинених жінками була зареєстрована в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях та м. Києві; найменша – у Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Рівненській областях.

Жіноча злочинність являє собою частину загальної злочинності, однак має певні особ­ливості, пов'язані з соціальною роллю і функціями жінки, з її історично обумовленим місцем у системі суспільних відносин. Зі зміною соціальних умов і способу життя жінки, її соціальних ролей змінюються характер і способи її злочинної поведінки.

Рівень злочинності жінок залишається нижче рівня злочинності чоловіків. Зараз це співвідношення 1:6. І це незважаючи на те, що кількість жінок у країні більше, ніж число чоловіків.

Структура жіночої злочинності не повторює чоловічу, вона специфічна і значною мірою визначається тими видами злочинів, які найбільш притаманні жінкам. У структурі жіночої злочинності переважно переважають корисливі злочини, а в групі корисливих - такі, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Переважна більшість цих злочинів має безпосереднє відношення до тієї роботи, яку виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька діяльність тощо). Такі особливості зумовлені місцем жінки у системі суспільних відносин, типовими для них соціальними функціями та ролями, а також деякими психофізіологічними ознаками [67, с. 84].

У числі посягань на власність, одним з найпривабливіших для жінок виявилося шахрайство. Мабуть, це обумовлено великою прибутковістю такого кримінального промислу в даний час, його меншим ризиком. А такі якості жінок як артистизм і винахідливість, тільки сприяють заняттю цим бізнесом. Жінки частіше, аніж раніше, стали брати участь у квартирних крадіжках [136, с. 95].

Так, подружжя, яке приїхало з Вінниці, вирішило заробля­ти в столиці на прожиття шахрайствами і розбійними напа­дами на заможних громадян. Вивчаючи рекламні оголошення в газеті «Авізо», вони підшукували громадян, які продавали доро­гий жіночий верхній одяг (шкіряний та хутровий), розрахову­ючи, що його власниці мають значні матеріальні цінності. Під приводом покупців П. приходила до помешкання майбутньої жертви, приміряла одяг, входила в довіру, вивчала обстанов­ку в квартирі й обіцяла повернутися за покупкою з чоловіком, який має розрахуватися за товар. Співучасник Б., підготував­ши сигнальний пістолет, разом з П. наступного дня приходили до потерпілої, яка впускала їх до житла, де на неї було вчинено напад із пограбуванням. Спроба чинити опір для вагітної госпо­дарки квартири обернулася її вбивством [150].

Відзначається тенденція до зростання злочинності серед неповнолітніх жіночої статі. Цей ріст особливо помітний серед дівчат, які вчинили злочини проти власності, зокрема, крадіжки [96, с. 478]. Разом з тим, вчені відмічають погіршення якісних показників злочинності дівчат за останні роки. Так, Б.М. Головкін стверджує, що неповнолітні дівчата, вчиняючи корисливо-насильницькі злочини, часто знаходяться в стані алкогольного сп'яніння, а предметами посягань нерідко стають речі, які не мають значної матеріальної цінності. Їх більше цікавить не цінність майна, а факт, що воно їм не належить [57, с. 140].

Тобто, дівчата можуть застосовувати насильство, навіть тоді, коли цього не вимагають обставини. Так, 16-річні К. і Т., перебуваючи у стані алкогольного сп'я­ніння, в районі вокзалу зустріли жінку у нетверезому стані, на якій їм сподобалося пальто. Обманним шляхом вони відвели по­терпілу на цвинтар, роздягнули, а потім завдали кілька смер­тельних ударів у шию осколком скляної пляшки [151, 61].

Така поведінка говорить про формування специфічної моделі поведінки, коли підлітки використовують насильство як найбільш адекватний спосіб вирішення будь-якої проблеми.

Виходить так, як пишуть деякі автори: дитяча та підліткова «злочинність» формує злочинність неповнолітніх, а остання - рецидивну злочинність. Зараз ця тенденція посилюється за рахунок розвитку в країні «дитячого наркотизму» і «дитячого алкоголізму». З цим пов'язано і те, що збільшується частка осіб жіночої статі в середовищі неповнолітніх злочинців, а характерною ознакою корисливо-насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми дівчатами є їх груповий характер: 70% розбоїв неповнолітні скоюють в групі [50, с. 76]. Все це так або інакше пов'язано з груповими формами злочинної поведінки, рецидивною злочинністю і повторними вбивствами [44, с. 44].

Останнім часом у зв'язку із значним поширенням жіночої проституції на тлі загального зниження моральності збільши­лась також кількість жінок, які притягуються до відповідальності за зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією, венеричними хворобами, а також вбивство власної новонародженої дитини. Як показали дослідження, місцем вчинення вбивства дитини у 42% випадків була квартира, у 12,5% - занедбана територія (недобудовані будинки, технічні споруди тощо), у 2,5% - кладовище, у 12,5% - сарай, у 10% - подвір'я, у 7,5% - гуртожиток, у 2,5% - город, 2,5% - туалет, інші - 0,5%. Жертвами цих злочинів, як правило, є позашлюбні діти (74 %). Потерпілими зазвичай виступають немовлята жіночої статі - 61,8%, а 38,2% - чоловічої [208, с. 19].

Так, громадянку України визнано винною у тому, що вона 21.10.2013 року близько 14.00 год., знаходячись по місцю свого проживання, перебуваючи на 36-40 тижні вагітності, в стані алкогольного сп´яніння, самостійно народила доношену живу дитину (хлопчика) та, шляхом перекриття отворів носа і рота, що викликало механічну асфіксію, умисно позбавила його життя. Після чого, намагаючись приховати вчинений злочин, переконавшись, що дитина мертва, разом з іншими речами, що використовувала під час пологів, поклала у поліетиленовий пакет та сховала у приміщенні кладової літньої кухні, а 25.10.2013 року, після викриття працівниками міліції скоєного нею злочину, принесла даний пакет до Луцького РВ УМВС України у Волинській області.

Таким чином, жінка своїми умисними діями, спрямованими на умисне вбивство матір´ю своєї новонародженої дитини відразу після пологів, скоїла злочин, передбачений ст.117 КК України [144].

Серед особливостей корисливо-насильницьких злочинів осіб жіночої статі слід виділити їх роль у співучасті. Жінки, що входять до змішаних злочинних груп, зазвичай посідають у них другорядне місце. Вони виконують ролі, пов’язані з усуненням перешкод вчиненню злочину, переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочинним шляхом, можуть бути інформаторами.

Так, 23-річна Ю., розлучена, має на утриманні дитину, про­водила вільний час із коханцем Д. у кафе, вживаючи спиртні на­пої. Останній звернув увагу на молодого хлопця, який програвав значні суми на ігрових автоматах і запропонував своїй подру­зі план розбійного нападу. Ю. згідно з відведеною роллю почала нав'язливо знайомитися з юнаком і пропонувати провести її додому. Після нетривалих вагань юнак погодився, пара відійшла до умовленого місця, де співучасник наніс потерпілому кілька ударів порожньою пляшкою по голові, а Ю. в цей час допомагала перевіряти вміст його кишень [145].

Як вказують вчені, у групах відбуваються найбільш тяжкі злочини: пограбування, розбої, хуліганство, зґвалтування, вбивства [111, с. 181].

Так, 22-річна К., всту­пила до складу організованої злочинної групи із двох раніше зна­йомих громадян С. і Г. з метою вчинення розбійних на­падів, кілька з яких були поєднані з вбивствами господарів до­рогих іномарок для наступної їх реалізації. Згідно розробленого плану К. пізно ввечері прогулювалася центральними вулицями м. Дніпропетровська і своїм зовнішнім виглядом зваблювала во­діїв дорогих авто. Коли останні зупинялися для знайомства, спі­вучасники, які були поряд, вчиняли напад на господаря, заволодівали транспортним засобом, а в окремих випадках вбивали потерпілого [152].

Особливо тривожна тенденція - жіночий груповий бандитизм. Раніше, беручи участь у вчиненні цих злочинів, жінки зазвичай знаходилися на других ролях. Зараз відбувається все більше чисто жіночих злочинів, вказаного виду, в тому числі і групових. Жінки виходять на провідні ролі не лише в суспільному та економічному житті, але і в злочинній діяльності, стаючи організаторами, керівниками й активними учасниками злочинних груп як чисто жіночих, так і змішаного складу. При вчиненні злочинів жінки все частіше використовують різноманітні технічні засоби, холодну та вогнепальну зброю.

Так, двох жінок було визнано винними за те, що вони вчинили умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, а також вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Злочини ними вчинено за наступних обставин.

2011 року в м. Донецьку познайомилися з чоловіком, та запросили його до себе з метою вживання спиртних напоїв.

Діючи на виконання злочинного умислу, жінки під приводом вступу в інтимний зв'язок спонукали чоловіка зняти з себе верхній одяг, зав'язали йому очі хусткою, після чого обмотали навколо шиї чоловіка собачий повідець та стали тягнути його кожна у свою сторону і таким чином душити потерпілого протягом п'яти хвилин, що обумовило наявність загальноасфіктичних ознак, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя у момент заподіяння. Внаслідок спричинення таких тілесних ушкоджень потерпілий втратив свідомість.

Потім переконавшись у тому, що смерть ще не наступила, одна з жінок, діючи узгоджено з іншою, з метою умисного вбивства потерпілого, нанесла йому сім ударів ножем в область грудної клітки, заподіявши потерпілому три колото-різані поранення, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких наступила смерть особи. Безпосередньо після умисного спричинення смерті потерпілому жінки умисно заволоділи його майном на загальну суму 366 гривень 10 коп [146].

Необхідно зупинитися ще на одній тривожної тенденції сучасної жіночої злочинності - жіночому тероризмі. Він став новим феноменом сучасних політичних процесів, який необхідно досліджувати і пояснювати.

Питання участі жінок у терористичній діяльності висвітлювалося небагатьма дослідниками, в основному зарубіжними. Деякі автори розглядають жіночий тероризм в загальній схемі терору, інші зупиняються на окремих особистостях або конкретних прикладах.

Ю.М. Антонян, розглядаючи поняття "тероризму", звертається до тлума­чення поняття "насильства". На його думку, насильство при тероризмі має ряд певних, суттєвих саме для нього ознак, і акт насиль­ства може називатися терористичним тільки тоді, коли він вчинюється задля залякуван­ня кого-небудь. Одне й те саме діяння може бути вчинене і заради залякування, і заради ще чого-небудь (наприклад, фізичного усу­нення небажаної особи), причому зміст і ме­та не завжди усвідомлюються або усвідом­люються не в повному обсязі. Тобто теро­ризм - це насильство, що містить в собі за­грозу іншого, не менш жорсткого насильства для того, щоб викликати паніку, порушити державний і громадський порядок, виклика­ти страх, змусити супротивника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни [13, с. 10]. Так, еволюція злочинності свідчить про тенденцію до тісної взаємодії або злиття окремих терористичних та організованих злочинних структур, що спеціалізуються на наркобізнесі, торгівлі зброєю, людьми, а тероризм може бути одним з методів досягнення бажаного результату транснаціональними злочинними організаціями [49, с. 192–193].

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин під впливом процесів глобалізації тероризм набув глобального та міжнародного характеру. Так, у список найнебезпечніших терористів світу за версією ФБР вперше потрапила жінка. Нею стала Джоан Дебора Чезімард, відома також під ім'ям Ассати Шакур. Раніше вона була в екстремістському угрупованні Армія чорного звільнення. У 1970-ті роки угруповання активно грабувало банки і здійснювало напади на співробітників поліції. Чезімард була засуджена до довічного ув'язнення після вбивства в 1973 році поліцейського з Нью-Джерсі. У 1979 році вона втекла з в'язниці, а потім зникла на Кубі, влада якої надала жінці політичний притулок. Влада США внесла до списку терористів Чезімард в 40-у річницю смерті поліцейського. За відомості про місцеперебування жінки ФБР призначило нагороду в один мільйон доларів. Крім того, влада штату Нью-Джерсі готова виплатити ще мільйон тому, хто допоможе заарештувати Чезімард [250].

Про причетність жінок до терористичної діяльності повідомляють і українські ЗМІ. Так, в грудні 2014 року, під час проведення спеціальної операції із затримання бойовиків, що переховуються під виглядом мирних мешканців на територіях підконтрольних Україні, контррозвідка Служби безпеки України затримала двох терористів в Донецькій області. Ними виявилися громадяни України – чоловік і жінка.

Чоловік був завербований бандформуванням «Оплот» і вів спостереження за українськими військовими і для коригування вогню по їхніх позиціях. Затриманий коригував вогонь з «Граду» по силах антитерористичної операції в селищах Антонівка і Єлизаветівка.

Затримана терористка входила в незаконне збройне бандформування «Народне ополчення Донбасу». Жінка володіла азами ведення бою і займалася диверсійною діяльністю і розвідкою. Співробітники служби безпеки заявили, що обидва затриманих брали участь у збройних нападах на силовиків [37].

Управління зв’язків з громадськістю Міністерства внутрішніх справ України повідомляє, що до вбивств, які відбулися на вул. Грушевського у Києві причетна жінка. Також наголошується на тому, що з точки зору розвідувально-диверсійної діяльності використання жіночих загонів у густонаселених місцевостях є виправданим. До жінок традиційно менше підозр. Їм легше дістатися потрібних цілей та загубитися серед населення [70].

Так, 05.02.2015 року на станції метро «Золоті ворота» працівники патрульної служби лінійного управління метрополітену затримали 28-річну киянку, яка перевозила боєприпаси і холодну зброю. У жінки виявили та вилучили дві гранати, два сигнально-освітлювальні патрони, два набої до автомата Калашникова, п'ять порожніх магазинів до автомата Калашникова та мисливський ніж. За даними міліції, жінка відмовилася пояснити, звідки у неї боєприпаси, і з якою метою вона їх перевозила. Жодних відповідних дозволів киянка не мала. Відомості про подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочате кримінальне провадження за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від двох до п'яти років [242].

Жовтневі події 2002 р. в Москві - тому підтвердження. Серед терористів, які захопили глядачів і учасників в театральному центрі на Дубровці було 18 жінок. Одягнені в довгі чорні одягу, з закритим чадрою обличчям, з зброєю в руках і вибухівкою на поясі, вони вселяли жах не тільки заручникам. Участь жінок у подібних акціях надалі буде тільки поширюватися, тому що жінка в своєму фанатизмі перевершує чоловіка. Це не в перший раз: на Північному Кавказі, під час першої антитерористичної операції в Чечні, неодноразово ловили жінок - снайперів родом з Прибалтики та України. Це були найбільш жорстокі і нещадні вбивці. Був випадок, коли жінка таранила на замінованому автомобілі будівлю УВС в Чечні. В Індії прем'єр-міністра Раджива Ганді вбила жінка – камікадце. Не випадково Інтерпол рекомендує антитерористичним підрозділам стріляти спочатку у всіх підозрілих жінок, а вже потім – у чоловіків.

В різних терористичних структурах роль і місце жінки тривалий час обмежувалися організацією політичної підтримки, веденням розвідки, створенням схованок і т.д. Інколи вони виступали в ролі політичних представників терористичних структур. Проте, за останні десятиліття значно зросла кількість жінок, що приймають активну участь у діяльності терористичних структур. Наприклад, в перуанській організації "Світлий шлях", особи жіночої статі складають приблизно 20% від загального числа бойовиків. Майже всі терористичні організації використовують жінок під час проведення бойових акцій. Особливо багато їх у таких структурах, як "Тигри звільнення Таміл Ілама" (Шрі Ланка), ЕТА (Іспанія), "Об'єднаний Фронт звільнення Ассама" (Індія), "Маоїстська комуністична партія" (Непал), Справжня Ірландська революційна армія", "Революційні Збройні Сили Колумбії" [114].

У багатьох західноєвропейських країнах в останні десятиліття ХХ ст. жінки склали від однієї чверті до половини всього складу терористичних угруповань: у Німеччині - 47%, в Італії – 44%, у Франції – 46%, в Іспанії - 21%. Терористичні групи, що складаються виключно з жінок, були утворені непальськими маоїстами і "Робочою партією Курдистану". Особливо багато жінок налічують терористичні структури, створені в Німеччині, Латинській Америці та Палестині. Довгий час начальником штабу і фактично організаційним керівником і натхненником баскського сепаратистського угрупування ЕТА ("Батьківщина і свобода басків") була жінка. Значну роль у створенні та діяльності "Фракції Червоної армії" (Німеччина) відігравали жінки, які були не тільки ідеологами і лідерами, а й становили до 80% складу групи [40, с. 26].

У Франції найбільше терористичне угруповання під назвою «Пряма лінія» виникло в кінці 70-х - початку 80-х рр. ХХ ст. і було засноване жінкою - Наталі Менігон. Основними цілями групи були підприємства, що експлуатують робітників-емігрантів, казарми і офіси НАТО по всій Європі.

На початку 70-х було створено одну з найвідоміших, потужних і жорстоких терористичних угруповань Японії «Червона армія Японії» (КАЯ). Очолила її Фусако Сігенобу, дочка капітана поліції. Під її керівництвом бойовики КАЯ здійснили низку терактів у різних точках світу - від Парижа до Куала-Лумпура. У Палестині вони тренувалися в секретних військових таборах, в Джакарті з мінометів обстріляли посольство Японії і США, в Гаазі штурмували французьке посольство, в Бомбеї захопили літак. До мобілізації жінок-терористок в Нікарагуа, Гватемалі, Колумбії і Мексиці призвів фактор бідності. Взагалі, у всіх латиноамериканських терористичних групах брала участь велика кількість жінок [178].

Іноді жінки досягають висот саме на політичному поприщі. Як приклад можна навести успішну трансформацію з терористичної в політичну діяльність активістки народного Фронту Визволення Палестини. Викрадачка авіалайнерів в минулому, Лейла Халед стала однією з керівників Палестинської національної ради, матір'ю двох дітей і національною героїнею практично всіх арабів. При захопленні літаків вона опинилася в центрі міжнародного конфлікту. 6 вересня 1970 були захоплені відразу чотири літаки Британської, Швейцарської, Ізраїльської та Американської компаній. Основною вимогою було звільнення палестинців, що сиділи в ізраїльських і британських в'язницях [166, с. 60–73].

Таким чином, жінки не тільки брали участь у терактах, а й часто самі створювали терористичні структури і керували ними.

Однак на рубежі ХХ і ХХI ст. ситуація значно змінилася: терористичні структури стали все частіше залучати жінок-самогубців.

Перший випадок використання жінки як терористки-смертниці був зафіксований 9 квітня 1985 Хайадалі Сана - 16-річна дівчина, член Сирійської соціалістичної національної партії - направила вантажівка в ізраїльський військовий конвой. В результаті теракту загинуло 2 солдата. Хайадалі Сана - наймолодша з терористок-смертниць, членів партії. Найстаршій Шагір Карімі Махмуд на момент смерті було 37 років. Жінка проникла в лікарню і пронесла в сумці вибуховий пристрій. Жертвами вибуху стали 27 осіб, з яких 7 загинули.

В червні 1996 терористкою-смертницею стала вагітна жінка Зейнаб Кинаджі, член Курдської робочої партії. Вона проникла на військову церемонію і підірвала себе. Жертвами вибуху стали 37 осіб - 8 солдатів турецької армії вбито, 29 отримали поранення.

Перша жінка-смертниця від «Хамаса» підірвала себе 14 січня 2004 р. 22-річна дівчина під приводом отримання медичної допомоги наблизилася до ізраїльського блок-посту і підірвала 5-кілограмовий вибуховий пристрій, начинений гайками і болтами. Загинуло чотири особи, поранення отримали семеро ізраїльських солдатів. Смертниця свідомо пішла на звершення теракту. Рим аль-Рейяші стала першою смертницею, що залишила вдома 3-річного сина і однорічну дочку. За свідченням чоловіка терористки, він нічого не знав про наміри своєї покійної дружини.

Самі засновники ісламістського руху «Хамас» заявляють, що бойовики стикаються з безліччю проблем, у той час як жінки можуть швидше дістатися до мети і їх використання - крок вперед в методах ведення боротьби. Доречі, «Хамас», який виграв палестинські вибори до Законодавчої ради в січні 2006 року оголосив, що він залишає 20% від своїх місць для жінок. Дослідники тероризму зазначають, що жінці легше бути терористкою, коли на ній кілограми вибухівки, фізична сила не має значення [168, с. 175–180]. Тобто, залучення жінок до вчинення терористичних атак має тактичні переваги, створюється ефект несподіванки, їх атака непомітна.

Вчинення злочинів в останні роки найчастіше пов'язано з алкоголізацією і наркотизацією жінок. Із загального числа виявлених злочинниць приблизно 30-40% здійснюють кримінально карані діяння в стані сп'яніння. Ці злочини вчиняються жінками, які перебувають у стані наркотичного сп'яніння, або з метою збуту або придбання наркотиків і сильнодіючих лікарських препаратів. Так, у 2014 році на Львівщині затримано жінку-наркодилера. Працівники сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Червоноградського міського відділу міліції викрили 35 – річну місцеву мешканку, котра продавала опій ацетильований та таблетки субітекс та сама була наркозалежною. Жінка раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності за збут наркотиків. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження за ознаками ч.2 ст.307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) [195].

Дослідниками встановлено факт прямої залежності кримінальної активності від виду і тяжкості (стадії) наркоманії. Вона підтверджується тим, що до початку наркотизації кримінальна активність у жінок виявляється досить рідко. З початком вживання наркотиків кримінальна активність хворих різко зростає. Пік кримінальної активності у жінок, хворих на наркоманію, збігається з завершенням формування психічної, а головне, фізичної залежності від наркотиків [201, с. 22].

Варто зазначити, що у жінки, яка вживає наркотичні речовини, процес соціальної деградації більш інтенсивний, ніж у чоловіків. Вони більш схильні до деградації як особистість. Жінка легше втягується в алкоголізацію і наркоманію. Саме через це деякі жінки перестають цінувати і сім'ю, і роботу, легко їх кидають і починають вести антигромадський спосіб життя, набуваючи засоби до існування протиправним шляхом.

Слід зробити наголос на тому, що третина за­суджених жінок – наркокур'єри. Кожний випадок затримання жінки, яка пере­возить наркотики, набуває широкого розголосу в суспільстві, стає резонансним, оскільки є аморальним та несумісним з образом жінки взагалі.

Якщо говорити про осіб-перевізників, то ними є водії вантажних автомобілів на маршрутах регулярних та нерегулярних пе­ревезень – громадяни Російської Федерації, а також жителі прикордонних областей (більшу кількість яких складають саме жінки). Характерно, що жінка-перевізник у цій ситуації не має чітко визначеної вікової категорії, адже у скрутному фінансовому становищі опиняється ледь не кожна третя сім'я прикордонних регіонів. Безсумнівно, вони здогадуються, якого роду вантаж їм доведеться доставити через кордон України, але прагнення миттєвого заробітку дуже часто бере верх над здоровим глуздом та перетворює матерів, сестер, дочок на звичайних злочинців. Інколи в подібних ситуаціях жінка-наркокур'єр є споживачем наркотиків і свої послуги вимагає оплатити не в грошовому еквіваленті, а безпосередньо "товаром".

Українські жінки-контрабандисти є досить винахідливими. Виступаючи в ролі і наркоперевізників, жінки не бояться та не соромляться ховати небезпечний вантаж у "біологічні контейнери" (піхва, шлунок) або зашивати під шкіру на стегнах та сідницях [237, с. 32].

Так, в 2012 році пасажирка з Панами привезла в Іспанію 2 кілограми кокаїну всередині власних грудей. Жінку, яка підозріло себе поводила, зупинили правоохоронці в аеропорту Барселони. Під час обшуку поліція виявила на грудях жінки закривавлені пов'язки. Поліція знайшла всередині грудей громадянки Панами 2 кілограми кокаїну. Наркотики були розфасовані у пластикові пакетики і хірургічно імплантовані в організм жінки. Горе-наркокур'єра доставили в лікарню, прооперували та видалили кокаїн. Партію наркотиків, яку привезла жінка, оцінюють у 260 тисяч доларів [86].

Інша дівчина, 19-річна киянка, ховала і перевозила наркотики в інтимному місці. При проведенні огляду у мешканки Оболоні була виявлена рідина темно-коричневого кольору. За результатами експертизи встановило, що це була речовина, яку наркомани називають "ширка". Щодо молодої персони було відкрито кримінальне провадження [113].

Зазвичай контрабанду наркотиків вчиняють жінки - «одиначки», тобто ті, які віддають перевагу поодиноким «подорожам» через кордон. Подекуди така жінка може виконувати роль організатора, будучи ініціатором безпосереднього виконання злочину. Але, як правило, злочинну «схему» виношують чоловіки та керують діями жінки-наркокур'єра, яка зацікавлена виключно у фінансовому вирішенні справи. Не дивлячись на доволі суворе покарання за подібного роду злочин, жінки не замислюючись ризикують. Так, 2014 року було затримано громадянку Російської Федерації за підозрою в торгівлі наркотиками. Затримання сталося в аеропорту Балі, куди дівчина прилетіла з Гонконгу з 2-ма кілограмами наркотиків, захованого в двох сумках. Виявилось, що росіянка займалася перевезенням наркотиків по всій Азії, однак вона вперше брала участь у транспортуванні наркотиків на Балі. З огляду на те, що в Індонезії діє жорстке антинаркотичне законодавство, дівчині може загрожувати смертна кара [227].

До моменту вчинення злочинів більше половини жінок були заміжніми. Однак, у період перебування в місцях позбавлення волі, сім´я розпалася у 11,9% чоловіків, які перебували у шлюбі, а серед жінок – у 23,5%; одружилися під час відбування покарання 2,8 % чоловіків і 1,2 % жінок.

Щодо сімейних конфліктів і сімейного насильства, то ніяка статистика воєн і терористичних катастроф, коли йдеться про насильство, не зрівняється з тим, що вчиняють один з одним рідні та близькі. Список смертей очолюють історії, які відбулися в мирний час у родинній обстановці. На одного вбитого в сімейному конфлікті чоловіка за статистикою припадає сім убитих жінок. У багатьох сім'ях панує злість, ненависть, приниження та образи [1, с. 75].

Вибіркові дослідження кількості судимостей чоловіків та жінок, їх зіставлення відобразили таку тенденцію: за невеликої кількості судимостей частка чоловіків значно перевищує частку жінок, але в групах із великою кількістю судимостей їх частка вирівнюється. Так, у групі з п’ятьма судимостями чоловіків 5,1 %, жінок – 3,2%; з шістьма – 2,6 і 1,9; сімома – 1,3 і 1,2; вісьмома – 0,6 і 0,6; девятьма – 0,6 і 0,7% [139, с. 197].

Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої іншим співвідношенням корисливих і насильницьких, а також інших злочинів. Виділяються злочини, в яких відображається стереотип поведінки, що склався під впливом конкретної, характерної саме для жінок ситуації в певний період.

У дослідженнях кримінологів відмічено тенденцію до зростання насильницьких злочинів, вчинених жінками, а з огляду на статистику МВС, рівень жіночої злочинності збільшується щорічно приблизно на 5-7%. Привертає увагу агресивність жіночої частини злочинного середовища: 35% засуджених жінок покарані саме за агресивні (насильницькі) злочини. В цілому, у світі рівень насильницької злочинності зростає на 9 % [118, с. 99].

Результати проведеного анкетування показують, що 30% опитаних вважають, що цьому сприяє зростання рівня алкоголізму та наркоманії серед населення; 33,7% вказали на духовну кризу сучасного суспільства; 14,5% - на наявність конкретної життєвої ситуації; 10% - на зростання ролі жінки в усіх галузях діяльності та 11,8% - на зміну стиля мислення жінок, яке виявляється в огрубінні їх натури і поведінки.

Слід зазначити, що серед жінок відносно рідко трапляються випадки прояву серійної насильницької поведінки. В основному, виконавцями таких злочинів виступають чоловіки.

Жінки, які стають серійними вбивцями, зустрічаються відносно рідко. Через це їх історії привертають підвищену увагу. У той же час, слідству складніше виявити вбивцю.

Згідно зі статистикою ФБР, жінки вчиняють 15% насильницьких злочинів в США. Однак кількість "жіночих" злочинів збільшується - ця тенденція, судячи з усього, набула стійкого характеру. Ще одне спостереження: за даними Міністерства Юстиції США, жінки вдвічі частіше за чоловіків потрапляють у в'язницю за насильницькі дії щодо своїх родичів (чоловіків, дітей тощо), близьких знайомих або колег.

Ерік Хікі, автор книги "Серійні вбивці і їх жертви", зазначає: "Жінки тихі вбивці. Вони так само небезпечні, як маніяки-чоловіки, але не такі помітні. Тому вони отримують можливість вбивати протягом більш тривалого часу" [16].

Майкл Келегер, автор масштабного дослідження "Найбільш рідкісні вбивці", пише, що жінки найбільш успішні, обережні, точні, методичні і тихі серійні вбивці. Келегер проаналізував історії 100 маньячок, які діяли в США, Канаді та країнах Європи з 1900 року. У середньому, їм вдавалося вбивати на протязі 8-ми років - вдвічі більше, ніж середньостатистичному маньякові.

У книзі Керолс Девіс «Жінки, які вбивають» наводиться загальноприйнята типологія жінок, що вчиняють серійні вбивства. Найбільш часто подібні злочини скоюють "чорні вдови" (названо на честь самки павука "чорна вдова", яка з'їдає свого партнера після статевого акту). "Чорна вдова" зазвичай починає вбивати після 25-ти років, її жертвами стають чоловіки, коханці, члени сім'ї і взагалі будь-які люди, з якими вона встановила довірливі відносини. За 10-15 років "вдова" вбиває 6-8 осіб (нині відомий максимум - 13). Улюблене знаряддя вбивства - отрута, часто застосовуються і медичні препарати, здатні імітувати природний кінець жертви.

Найбільш продуктивною "чорною вдовою" 20-го століття стала Белла Гіннес. Гіннес була фермершою. За період з 1896-го по 1908 рік вона вбила 49 осіб: декількох чоловіків, працівників та своїх дітей. Більшість жертв були отруєні. Її історія закінчилася наступним чином - з допомогою свого коханця (також працював на її фермі) вона організувала пожежу, з допомогою якого імітувала свою смерть. Коханець закінчив свої дні у в'язниці. Гіннес так і не змогли знайти.

Друга категорія жінок-вбивць - "ангели смерті". Вони починають вбивати в 21 рік. Як правило, вони працюють в лікарнях, будинках престарілих, притулках - тобто, в місцях, де випадки смерті відбуваються постійно. "Ангели" виконують роль Бога, вибираючи тих, хто помре першим. Зазвичай вони застосовують медичні препарати та різного роду медичне обладнання. Середня продуктивність ангела - 8 жертв за 1-2 роки. "Ангели" зазвичай швидко викликають підозру, тому їх діяльність не триває занадто довго.

Так, медсестра Дженен Джонс з 1978 по 1982 рік вбила 11 дітей, за якими доглядала в клініці по догляду за невиліковно хворими. Вона давала дітям сильнодіючий препарат, який викликав проблеми з серцем. Деяких вона рятувала, інших – ні.

Третя категорія - "сексуальні хижачки". Це пані 30-ти років і старше. Вони часто міняють місця проживання, відчувають апетит до плотських насолод. Їх кримінальна кар'єра триває, в середньому, три роки - за цей час вони вбивають 6 осіб. Улюблена зброя - пістолет або револьвер.

Найбільш відома тут повія Айлін Уорнос, у 1989-1990-ті роки вбивала чоловіків на дорогах Флориди. Довгий час поліція підозрювала у скоєнні вбивств не представницю прекрасної статі, а чоловіка.

Вкрай рідко зустрічаються "месниці". Зазвичай вони починають вбивати в 22-річному віці, їх жертвами стають або члени сім'ї, або відомі особистості, або члени якихось організацій, що мають для вбивці символічне значення. У середньому, помста триває п'ять років, за цей час "месниця" встигає вбити 2-3 жертв. Ці злочинниці зазвичай вкрай обережні, вони дуже довго і обережно планують злочин.

Так, Елен Етерідж, мила 22-річна дівчина з хорошої сім'ї вийшла заміж за вдівця-мільйонера, обтяженого 8-ма дітьми. Палка любов батька до дітей її не влаштовувала. У 1912-1913-ті роки вона планомірно вбивала своїх пасинків. Для цього вона використовувала миш'як, отруївши двох дітей. Після чотирьох вбивств її заарештували і засудили.

В 18-19 століттях процвітали "корисливі вбивці". Ці дами вбивали заради грошей, їх жертвами ставали конкуренти або сторонні люди, з якими вбивці входили в контакт. Це, ймовірно, найбільш обережні і винахідливі серійні вбивці. Як правило, вони починали діяти в 25-30-річному віці і закінчували свою діяльність через 10 років, зазвичай до цього часу вони встигали нажити великі статки. В середньому, на рахунку кожної з них - 10 жертв. Способи вбивства, які вони використовували, відрізнялися різноманіттям. У багатьох випадках їм вдавалося сховатися від правосуддя.

Анна-Марія Ханн емігрувала в США з Німеччини. Вона була доглядальницею, працюючи з літніми людьми та інвалідами. За п'ять років (1932-1937) вона вбила (отруїла різними отрутами, одного задушила - імітувавши самогубство) п'ять осіб, привласнивши їх кошти. Незрозуміле збільшення кількості грошей на її рахунку привернуло увагу банківських службовців, які сповістили поліцію. Ханн стала першою жінкою, страченою на електричному стільці в штаті Огайо.

Приблизно третина серійних вбивць жіночої статі "працювали" у складі груп (сімейних, жіночих та змішаних - з участю чоловіків). Найбільш поширені тандеми, в які входять чоловік і жінка. Сімейні злочинні угруповання найчастіше створювалися в корисливих цілях.

Так, на Україні в Києві протягом 11 років сім'я Иванютіних в корисливих інтересах, а також з мотивів особистої неприязні, вчиняли численні вбивства і замахи на вбивства різних осіб шляхом їх отруєння високотоксичним розчином на основі сполук талію. Рідину купували у знайомої, яка працювала в геологічному інституті, пояснюючи їй, що отрута необхідний для знищення щурів. На початку своєї кримінальної діяльності Іванютіна отруїла свого першого чоловіка, щоб дістати його квартиру. Після його смерті Іванютіна вийшла заміж вдруге, але і в новому шлюбі отруїла свекра та свекруху і невеликими порціями отрути труїла другого чоловіка. Метою було заволодіння будинком та земельною ділянкою. У вересні 1986 року Іванютіна влаштувалася працювати посудомийкою в школу. За час роботи, крім постраждалих зазначених вище, Іванютіна отруїла шкільного парторга і вчителя хімії, які перешкоджали їй у розкраданні продуктів з їдальні, а також двох учнів першого і п'ятого класів.

Не відставали душогубки та інші члени її родини. Старша сестра Иванютіной - Ніна Мацибора, використовуючи ту ж рідину, отруїла свого чоловіка і заволоділа його київською квартирою. Численні отруєння здійснювали і батьки Иванютіной - подружжя Масленко: зокрема, за допомогою отруєнь ними були вбиті сусід по комунальній квартирі і родичка, яка зробила зауваження подружжю. Всього було доведено 40 епізодів отруєння, вчинених цим сімейством, з них 13 - зі смертельним наслідком. При цьому 9 летальних отруєнь і 20 замахів на вбивство було скоєно особисто Тамарою Иванютіной. Судово-психіатрична експертиза визнала Иванютіну осудною. Іванютіна була засуджена до смертної кари - розстрілу. Її спільники були засуджені до різних термінів позбавлення волі: сестра Ніна - до 15 років, а батько і мати - до 10 і 13 років відповідно [231].

Перші спроби виділення типів або класифікації жінок-злочинниць в аспекті кримінології було здійснено італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо. Опублікувавши на межі ХІХ-ХХ ст. книгу, присвячену жіночій злочинності, він виділив типи жінок-злочинниць за етично-психологічними якостями: природжені злочинниці; випадкові злочинниці; злочин­ниці з пристрасті; самовбивці [172, с. 53].

Кірюшина Л.Ю. поділяє жінок-злочинниць на: а) жінок, що скоюють насильниць­кі злочини; б) жінок, що скоюють корисливі злочини; в) жінок, що скоюють корисливо-насильницькі злочини; г) жінок, що скоюють посадові злочини; д) жінок, що скоюють зло­чини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів [116, с. 5].

Серед робіт присвячених проблемі вбивств, вчинених жінками, можна виділити дослідження П.Н. Тарновської [238, с. 456]. Була проаналізована злочинна поведінка 160 жінок-вбивць. І хоча вона виходила з того, що злочинність породжується біологічними факторами, проте віддала належне і вихованню, і умовам життя.

Також слід відмітити і працю Внукова В.А. «Женщины-убийцы», в якій були здійснені спроби пояснити скоєння вбивств жінками з соціальних, психіатричних та психологічних позицій. Досліджуючи проблему жіночої злочинності, встановив різницю між чоловічою і жіночою злочинністю, доводив її зростання залежно від положення, яке займає жінка в суспільстві. Наприклад, Балканські держави, де жінкам, особливо жінкам- мусульманкам, притаманний самітницький спосіб життя, характеризуються невеликим рівнем злочинності серед жінок. В Англії, де права жінок не обмежуються, навпаки, відсоток жіночої злочинності в загальній структурі злочинності був порівняно високим [41, с. 191–249].

Насильство в зв’язку з вбивствами досліджував і Адольф Кетле. На його погляд, суспільство приховує в собі зародок будь-якого вбивства, воно само підготовлює такого роду насильство над людиною [112, с. 5–10].

Вбивства вчиняють на ґрунті небажання враховувати інтереси іншої особи, через зраду або внаслідок намагання особи позбутися обтяжуючих її турбот. Джерелом для розвитку конфлікту є зло­вживання алкоголем або наркотиками. Під час вбивств типовим є невміння людини управляти своїми емоціями. Збільшилася частка насильницьких злочинів з корисливою мотивацією. Останнім часом набули поширення так звані злочини, «вчи­нені на замовлення», зокрема вбивства. Злочини даної категорії переважно вчиняють особи зрілого віку (26-50 років), частка яких у структурі сімейно-побутової насильницької злочинності становить 73,5%. При цьому найбільш криміногенною є вікова група 36- 45 років, якою вчинено дві п'ятих (39,7%) зазначених злочинів. За нею йдуть дві групи - 26-30 років і 46-50 років - по 13,2% зло­чинів. У кожному десятому випадку сімейного насильства (10,3%) злочинцям від 51 до 60 років, а в 7,4% випадків - вони ще старші. Дуже рідко (0,7%) даний злочин вчиняють неповнолітні [265, с. 14].

Дослідники США виділяють 6 поведінкових типів жінок, що вчинили вбивства:

1. «Мазохиський тип». Жінки цього типу скоювали вбивство свого чоловіка після бага­торічних образ з його боку. Вбивство найчастіше відбувалося на тлі афекту безпосередньо під час побиття жінки, спосіб скоєння злочину заздалегідь не продумувався.

2. «Відкритий ворожий насильницький тип». Такі жінки характеризуються як агресив­ні, такі, що раніше вчиняли насильницькі дії. Представниць цієї групи від­різняють низький інтелект, надмірне вживання спиртних напоїв і скоєння вбивства під впли­вом цих чинників.

3. «Прихований ворожий насильницький тип». Для таких жінок характерне скоєння доволі жорстоких злочинів. Ця група скоює найбільше вбивств дітей. Кримінальна агресія виявляється в результаті спалаху гніву, злості, роздратування.

4. «Неадекватний тип». Такі злочинниці відрізняються низьким інтелектом, діючи за наказом людини, що має на них великий вплив. До цієї групи жінок-злочинниць належать неповнолітні дівчата, які скоюють злочин у спів­участі з більш дорослими особами, найчастіше чоловіками.

5. «Психотичний тип». Представниці цієї групи, як правило, мають діагноз «параноїдальна шизофренія». Вбивства скоювалися ними під час перебування у психопатичному стані.

6. «Аморальний тип». Жінки такого типу заздалегідь продумували і планували вчинення вбивств, які нерідко здійснювалися з корисливим мотивом. Цих жінок відрізняє ви­щий рівень інтелекту порівняно з представницями інших груп названої класифікації. Жінки, які можуть бути віднесені до цього типу, як правило, заздалегідь обмірковують спосіб скоєння злочину, прагнучи приховати свою причетність до події [214, с. 134–136].

Історія знає чимало випадків, коли жінка вбивала чоловіка просто тому, що він чоловік. Так, у 2014 році, британська поліція заарештувала 31-річну серійну вбивцю Джоанну Деннехі, яка за 10 днів зарізала трьох чоловіків з Пітерборо. Крім потрійного вбивства, жінці також було пред'явлено звинувачення в нанесенні ножових поранень двом випадковим перехожим на яких вона напала переховуючись від поліції [87].

А жінки Папуа-Нової Гвінеї за взаємною згодою, протягом 10 років вбивали всіх немовлят чоловічої статі, для того щоб закінчити безкінечні війни між племенами, що тривають вже більше 20 років. Всі жінки погодилися на вбивство хлопчиків, тому що в племенах було достатньо чоловіків, які брали участь у конфліктах [88].

На нашу думку, варто доповнити типологію жінок-злочинниць і виділити такий тип жінок, які вчиняють будь-яке насильство щодо чоловіків з мотивів ґендерної нетерпимості.

Ґендерна нетерпимість – упереджене ставлення до представників іншої статі, приписування людині недоліків іншої статі, ідеї про перевагу однієї статі над іншою. Якщо не вдається домогтися неупередженого ставлення до переконань інших людей, то може проявитися агресивна поведінкова інтолерантність. При цьому можуть виправдовуватися підготовка і вчинення певних дій, спрямованих на заборону, обмеження діяльності або насильство по відношенню до об'єкта інтолерантності [199].

Крім того, вважаємо за доцільне доповнити п.14 ч.2 ст.115 КК України і викласти у такій редакції – умисне вбивство з мотивів расової, національної, релігійної чи ґендерної нетерпимості. Так, у Грузії набрали законної сили законодавчі зміни, за якими мотиви нетерпимості, в тому числі і на ґрунті ґендерної ідентичності, вважаються обтяжуючими злочин обставинами. Відповідні законодавчі поправки були затверджені парламентом і підписані президентом. Згідно із законом, обтяжуючими відповідальність обставинами може вважатися вчинення злочину: "на ґрунті нетерпимості за расовою ознакою, кольором шкіри, мови, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, віку, релігії, політичних або інших поглядів, обмежених можливостей, громадянства, національної, етнічної і соціальної приналежності, походження, майнового чи посадового становища, місця проживання або іншими дискримінуючими ознаками" [177].

Дані рекомендації надає Європейська комісія проти расизму та нетерпимості при Раді Європи. А в умовах орієнтації України на міжнародні та європейські стандарти, в тому числі і щодо ефективної організації боротьби зі злочинністю, дані положення є вкрай важливими та актуальними.

Умисне вбивство, в тому числі на замовлення, існує з ранньої історії людства і постійно його супроводжує. Можна навести деякі відомі документальні свідчення.

Наприклад, у Зводі законів царя Хаммурапі, який був створений приблизно у 1780 році до н.е., можна знайти наступне: «Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка заради іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю» [259, с. 128].

Також, одне із судових рішень в державі шумерів стосується питання умисного вбивства на замовлення. Жреця Лу Інніна було вбито на замовлення його жінки. Разом з трьома виконавцями до смертної кари засудили і вдову [74, с. 49].

Непоодинокі випадки побутових вбивств на замовлення мають місце і в наш час. Жертвою замовного вбивства може стати не тільки чоловік, а й інша жінка. Так, громадянку України було визнано винною в тому, що вона на ґрунті ревнощів організувала умисне вбивство, замовивши його виконання іншій особі, тобто скоїла вбивство на замовлення. Дізнавшись про те, що в чоловіка, з яким вона зустрічається є дружина, в жінки виник умисел на позбавлення її життя, щоб потерпіла не заважала їхнім відносинам. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя жінки, з метою готування до злочину, через мережу Інтернет, 17.03.2014 р. створила електронну скриньку, яку використовувала для електронної переписки, задля пошуку виконавця умисного вбивства. В ході переписки по електронній пошті, знайшла підходящого чоловіка, пообіцявши грошову винагороду в розмірі 22000 грн. Усвідомлюючи злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства, чоловік повідомив правоохоронні органи про злочинні наміри жінки, погодившись при цьому, імітувати роль виконавця умисного вбивства.

Після того, як жінка отримала підтвердження смерті суперниці, вона зустрілась з виконавцем злочину та передала йому гроші. Після проведення оплати за виконання вбивства жінка була затримана [147].

Такі негативні процеси відбуваються на тлі ослаблення або руйнування сім'ї, коли жінка перестає виконувати належним чином свою соціальну роль, що дозволяє їй вчиняти різні кримінально карані діяння. Як підкреслював Ігошев К.Є.: «при погіршенні стану справ у сім'ї, сімейна поведінка деформується, змінюються і ще більше загострюються відповідні відносини, з'являються протиріччя, що ведуть до конфліктів» [101, с. 26]. Так, на Львівщині жінка спланувала смерть свого колишнього чоловіка. Знайшла кілера, заплатила гроші. Подружжя не могло поділити триповерховий будинок. Смерть чоловіка могла легко розв'язати проблему розподілу майна. Олена заплатила кілерові завдаток - 2 тисячі доларів. Ще 8 обіцяла віддати, коли вбивця покаже їй фото мертвого чоловіка. Тіло Олена вимагала спалити. Втім, про замовлення убивства дізналися правоохоронці. Наразі жінка в ізоляторі тимчасового утримання. У скоєному затримана зізналась, але каяття, кажуть правоохоронці, не побачили. Жінці загрожує до 15 років позбавлення волі [91].

Таким чином, дедалі частіше спостерігається взаємозв'язок між побутовою насильницькою злочинністю жінок і низьким рівнем культури відносин між людьми. Змінюється системи ціннісних орієнтацій, що сприяє збільшенню рівня насильницької злочинності з корисливою мотивацією.