<<
>>

Стан наукової розробки місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності

У сучасній науці традиції та звичаї як багатогранні категорії суспільної дійсності досліджують фахівці різних суспільних наук. Зокрема, вивчення традицій та звичаїв входить у коло наукових інтересів філософів, культурологів, етнографів, педагогів, істориків.

Саме в межах вказаних наук висвітлено існування традицій і звичаїв, їх витоки та ґенеза; розроблено їх поняття та охарактеризовано зміст; виявлено спільне й відмінне традицій та звичаїв, а також їх функції й значення в регулюванні певних сфер суспільних відносин.

Водночас у пошуках нових форм і засобів впливу на формування правомірної поведінки членів суспільства та запобігання злочинності зокрема до цих явищ виявляють інтерес і правознавці.

Наше дослідження місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності в Україні буде ґрунтуватися, насамперед, на аналізі наукових праць тих вітчизняних та зарубіжних науковців, якими закладені та розвинуті теоретико-методологічні підвалини теорії запобігання злочинності, серед них: О. М. Бандурка, А. Б. Блага, Є. М. Блажівський, В. І. Борисов, В. О. Глушков, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, І. М. Даньшин, С. Ф. Денисов, А.І. Долгова, О. М. Джужа, В. М. Дрьомін, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, О. Г. Кальман, О. М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова,

О. Г. Кулик, Д.А. Курбанова, С.Я. Лебедєв, О. М. Литвак, О. М. Литвинов,

В.В. Лунєєв, О. А. Мартиненко, Є. Л. Стрельцов, В. О. Туляков,

В. П. Філонов, П. Л. Фріс, В. І. Шакун та ін.

Процес аналізу стану розробки місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності умовно можна поділити на три складових:

1) аналіз наукових праць, що безпосередньо не стосуються предмета дослідження, але тісно з ним пов’язані, оскільки висвітлюють такі сфери суспільного життя, як мораль, духовність, культура, виховання тощо;

2) аналіз наукових праць, у яких традиції та звичаї розкрито у філософському, загальнотеоретичному та правовому аспектах;

3) аналіз наукових публікацій, безпосередньо присвячених визначенню місця й ролі традицій та звичаїв на різних рівнях запобігання злочинності.

Аналіз праць видатних філософів: Протагора, Сократа, Демокріта, Платона, Арістотеля, Антисфена, Цицерона, Конфуція, Р. Декарта, Ж. Руссо, І. Канта, Ф. Гегеля, М. Вебера, Е. Фромма та інших - дає змогу говорити, що всі вони так чи інакше торкалися предмета «традицій» у межах рівня розвитку наукових знань того періоду, у який вони творили.

Так, для Конфуція традиція втілювалася в поняття «лі» Ш|, яке європейськими мовами перекладали як «обряди», «етикет», «ритуал», «правила благопристойності» [281]. Для Сократа важливими були питання етики, основна ознака якої полягала «в ототожненні моральної доблесті зі знаннями» [204, с. 66]. Він вважав, що корені злочинності варто шукати в поганому вихованні молоді та недоліках системи просвітництва [98, с. 8]. Грецький філософ Демокріт звертав увагу на душу людини, зазначаючи: «Хто з радістю у душі прагне до справ справедливих та законних, той радіє у сні та наяву, здоровий та безтурботний» [184, с. 373]. Саме невиконання душею своїх функцій приводить людину до несправедливості та недобрих вчинків (зокрема, злочинних) [204, с. 70]. Дослідники зазначають, що етика Арістотеля ставила перед собою завдання виховувати в кожній вільній людині якості громадянина держави, моральні ідеали. На переконання філософа, успіх виховання залежить від способу життя, який наслідує людина, та безпосередньо пов’язаний з ученням про найкращу форму державного устрою [194, с. 33]. Антисфен вчив, що метою життя є щастя, яке досягається через доброчинність і гармонію з природою [182, с. 103]. Згідно з Діогеном, кінцева мета людини - це розважливий вибір того, що відповідає природі [204, с. 73]. Враховуючи визначення Марком Туллієм Цицероном «людської совісті» як варіатора чеснот і вад людини, вчені відносять його до когорти античних «етичних раціоналістів» [204, с. 75]. Як бачимо, античні філософи ґрунтовно досліджували поняття людської душі, розмірковували над проблемами етики та виховання. Спираючись на їх вчення, можна говорити про важливість дотримання традицій та звичаїв як основ моралі, духовності й культури.

Серед представників доби Просвітництва вважливий внесок у розвиток кримінологічної науки зробив Ч. Беккаріа. Його праця «Про злочини та покарання» [19] є уособленням ідей гуманізму та справедливості, а його думки про причини та можливі напрями запобігання злочинності багато в чому стали відправними пунктами у формуванні цілого науково-практичного напряму - кримінології [115, с. 4].. У роботі мислитель викладає власний погляд на проблеми не лише безпосередньо злочину та покарання, а й сфери суспільних відносин, що зазнають впливу звичаєвих норм. П. Гольбах стверджував, що «відвернути людину від злочинів може тільки розумне виховання, справедливі закони, просвітництво...» [204, с. 90-91].

До початку XIX ст. термін «традиція» не мав самостійного значення, це поняття асоціювалося з міфом, фольклором, релігією, побутовими образами, тобто з архаїчними способами культурної спадщини, і відповідно сприймалося як щось таке, що протистоїть науці, філософії, творчому мисленню [60, с. 67].

Для з’ясування запобіжного значення традицій і звичаїв серед теоретиків дореволюційного періоду варто відзначити тих, які присвятили свої праці моральності, духовним, тілесним та індивідуальним потребам людей, чуттєвим сферам їх життєдіяльності. Це дає змогу проаналізувати метафізичний вплив традицій і звичаїв на особистість, її свідомість, почуття, потреби, а також з’ясувати їх вплив на мотивацію людських вчинків з погляду психології та моралі (М. М. Алексєєв [314], Л. Й. Петражицький [220] І. Л. Янишев [361, с. 13-14]). Окремої уваги потребують праці, у яких досліджено співвідношення релігії й права, гріху та злочину, а також покарання за них - як церковне, так і світське (В. В. Єсіпов [85], М. С. Суворов [316]). Аналіз цих праць підводить до витоків ідей гуманізму, справедливості, любові до ближнього, що закладені в сучасних принципах права загалом та кримінального зокрема. Такий історичний хід пояснюється дією традиції як засобу передачі досвіду від покоління до покоління.

У другій половині ХІХ ст.

звичай стає предметом вивчення криміналістів. Так, безпосередньому дослідженню народних юридичних звичаїв з кримінального права присвячені програми для їх збирання та вивчення таких відомих правознавців, як: О. Ф. Кістяківський [113], І. Я. Фойницький [338], М. В. Загоскін [87]. Програми ці були спрямовані на системне вивчення звичаєвого права, а особливо на з’ясування панівних (домінантних) уявлень, поглядів народу на певні сфери регулювання міжособистісних відносин. Окремі положення програм стали підґрунтям для вивчення суспільної думки стосовно запобіжного впливу традицій та звичаїв на злочинність. Аналіз ставлення людей (суспільної думки) до таких злочинів, як вбивства, крадіжки, зґвалтування тощо, свідчить, що всі вони одностайно в суспільному уявленні існують саме як злочини, як гріх, за який потрібно карати. Отже, спостерігається слідування в цьому питанні традиції охорони найбільш вагомих та визначальних цінностей наших пращурів: життя, воля, честь, гідність та власність, що й визначають, зрештою, складові ментальності української нації.

Дореволюційні криміналісти, досліджуючи запобіжний потенціал звичаю як соціальної норми, наголошували на можливості збереження його дії поряд із законодавчими нормами (Л. С. Бєлогриць-Котляревський [20, с. 32-33], М. С. Таганцев [320, с. 131]). Тож і на сьогодні не варто відкидати можливість використання звичаєвих норм як виховного та стримуючого засобу в регулюванні суспільних відносин, у тому числі запобіганні злочинності.

Вагомість звичаю з кримінологічного погляду простежується через усну народну творчість, на чому свого часу акцентував П. П. Чубинський [350]. Так, казки, прислів’я, приказки, відтворюючи споконвічні цінності народу, сформовані впродовж усієї історії його існування, виконують профілактичну роль у запобіганні злочинності.

Отже, праці вчених дореволюційних часів, присвячені як загальним питанням моралі та права, релігії, гріху й злочину, так і окремо звичаєвим нормам, заклали основу для їх подальшого вивчення як регулятора суспільних відносин, що відтворює ментальні цінності українського народу, формуючи таким чином правосвідомість особи та впливаючи на формування правомірної поведінки людини.

Досліджували або фрагментарно розглядали такі питання, як вплив моралі, культури на поведінку особи, вчені радянського періоду. Так, приміром, В. М. Кудрявцев [153] та Н. Ф. Кузнецова [156] наголошували на тому, що в традиціях і звичаях як регуляторах суспільних відносин у первісно-суспільному ладі втілюються норми моралі. Ю. М. Антонян також акцентував на впливі соціальної середи на формування особистості злочинця, що також тісно пов’язано зі станом культури та моральністю суспільства [7]. На сучасному етапі традиції та звичаї зазвичай трансформовані в релігійних канонах, нормах права та моральності, що необхідно враховувати в практиці запобіжної діяльності.

Серед сучасних російських учених вплив культури на злочинність та криміналізацію суспільства досліджують О. М. Бібік [23], С. М. Іншаков [99, с. 78], М. П. Клейменов [117] та ін. Автори доходять висновку про важливість впливу культури на формування потреб людини та її поведінку. Оскільки досліджувані соціальні норми втілюються в культурних зразках, то виховна роль культурних традицій та звичаїв має відтворюватися й у тих засобах запобігання злочинності, які реалізуються на загальносоціальному рівні.

Сучасні вітчизняні науковці, аналізуючи роль релігії в запобіганні злочинам, доходять висновку, що запобігання злочинності є одним з напрямів діяльності релігійних організацій [224, с. 36]. Досліджуючи релігійні традиції, професор Є. Л. Стрельцов показує специфіку України та порушує питання: якою мірою загальні правові, моральні та філософські принципи, що належать до релігійної свободи, застосовують у чинному законодавстві України [313, с. 5].

Дослідження сфери моральності, духовності, релігії та культури є важливим для вивчення традицій і звичаїв та визначення їх дійсної спроможності чинити запобіжний вплив на злочинність на різних рівнях, адже вони межують із соціально-етичними підставами позитивної відповідальності особи.

Роль та значення традицій і звичаїв досліджували також у межах педагогіки (Я.

Дзюба [75], І. Бєлецька [22], М. Клепар [118], Ю. Левченко [167], З. Нижникевич [206], С. Нікітчина [207]); філософії (О. Климова [120], О. Ткаченко [325] та ін.); історії (Н. Колосова [131], І. Нагіленко [198]); історії релігії (Г. Чернишева [346]); етнографії (В. Конопка [135]).

На окрему увагу заслуговують праці, присвячені соціально- філософському, культурологічному аналізу ролі традицій і звичаїв у житті суспільства та формуванні особистості. Так, ученими здійснено комплексний аналіз феномена етнокультурної традиції (Р. М. Абакарова [1]); на основі теоретико-методологічного аналізу духовно-моральних традицій як

соціокультурного феномена конкретизовано уявлення про місце й роль етнічних традицій та цінностей у формуванні сучасної особистості (В. В. Аленко [3]); розкрито поняття традиції та традиційності й визначено їх роль у життєдіяльності суспільства (С. К. Бондирєва та Д. В. Колесов [34]); розроблено соціально-філософські концептуальні основи існування та

відтворення духовно-моральної традиції в житті суспільства

(Ф. В. Даминдарова [62]); з’ясовано природу та сутність традицій, їх місце й роль у суспільному житті (В. Д. Плахов [223]); досліджено та обґрунтовано роль і значення естетичного виховання в логіці розвитку гуманістичного світоставлення звертає увагу на роль культурних традицій у процесі виховання (В. А. Бітаєв [26]); вивчено культурні традиції права, не лише розглянуто їх як основу сучасних цивілізацій, а й простежено їх вплив на формування світогляду різноманітних народів (Г. В. Мальцев [190]); проведено філософсько-теоретичний аналіз естетичних засад національно- культурної традиції, у репрезентації її своєрідності як естетичного феномена (Н. М. Баранова [14]). Наведене демонструє всебічне та ґрунтовне дослідження феноменів традицій і звичаїв та дає змогу взяти вироблене в межах суспільних наук поняття традиції та звичаю, особливості їх окремих різновидів для теоретичної розробки питання значення традицій та звичаїв у системі запобігання злочинності в Україні із визначенням особливостей їх прояву на різних рівнях.

У контексті нашого дослідження варто звернути окрему увагу на аналіз такого своєрідного різновиду традицій і звичаїв, як правова традиція та правовий звичай, тим більше, що правовий звичай у теорії розглядають зазвичай як джерело права [242]. Так, серед українських теоретиків права можна виділити, зокрема, праці таких учених, як: Ю. П. Лобода, С. С. Павлов, Ю. М. Оборотов. Наприклад, Ю. П. Лобода, вивчаючи природу правової традиції українського народу, зауважив, що категорія правової традиції - це своєрідна межа між позитивним і метафізичним рівнями проникнення в сутність правового [175, с. 9]. С. С. Павлов визначив загальнотеоретичну роль правових традицій України з урахуванням особливостей української правової культури та самобутності її правової спадщини в аспекті існуючих у вітчизняній науці підходів до типології правової системи України [215, с. 4]. Ю. М. Оборотов, розкриваючи специфіку правової культури України та її існування в межах євразійської правової сім’ї, зокрема процеси становлення правової спадщини в Україні й визначення перспектив її використання, досліджував традиції та новації в становленні, збереженні й розвитку правової культури євразійської цивілізації [210, с. 7]. Окрему увагу в теорії права приділяє визначенню християнської правової традиції Д. О. Вовк [44].

Для теорії права важливими є дослідження, присвячені типам правових систем світу, оскільки в різних правових сім’ях місце традицій та звичаїв і їх вплив на право визначають по-різному. Проте з позиції правових систем традиція та звичай - це джерело права, для України як країни, що належить до континентального типу правових систем, це є не настільки актуальним, як для традиційної сім’ї (країни традиційно-ідеологічної групи (Китай, Японія); звичаєво-правової групи (країни Африки, Мадагаскар)). Ми визнаємо слушність того, що «вивчення правових традицій дає можливість побачити, чому в суспільстві або групі суспільств, об’ єднаних у цивілізацію, сформувалися саме такий образ права, така правова система» [45, с. 304], втім, у межах власного дослідження місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності ми не акцентуємо на правових традиціях, а проводимо аналіз традицій і звичаїв крізь призму філософсько- культурологічного підходу, що дасть можливість визначитися з роллю традицій і звичаїв у запобіганні злочинності.

Крім аналізу правових традицій та звичаїв, актуалізувалися, особливо у пострадянський період, дослідження злочинних традицій і звичаїв у межах кримінальної субкультури. Ці традиції виконують функції, за допомогою яких до лав злочинних груп залучаються нові особі, зокрема молодіжного віку. Варто зазначити, що особливістю кримінальної субкультури є її емоційне та ігрове забарвлення, але основним привабливим для осіб з відхиленнями в поведінці, або ж навіть і тих, хто вже вчиняв злочини, відбував покарання в місцях позбавлення волі, є так звані традиції «позитивного» характеру, зокрема, ідеї братерства, взаємодопомоги тощо.

У багатьох кримінологічних дослідженнях учені розглядають значення, роль, вплив кримінальних традицій і звичаїв як детермінаційний чинник, що сприяє вчиненню злочинів. Так, С. Ю. Лукашевич зауважує, що кримінально- злодійські традиції й звичаї є фундаментом, на якому закріплюється досвід попередніх поколінь злочинців, що забезпечує його спадкоємність і сприяє стимулюванню злочинної поведінки серед осіб, які потрапляють під вплив кримінальної субкультури в місцях позбавлення волі [181, с. 189]. Також у науковій літературі наголошено, що в процесі виконання й відбування покарання засудженими відбувається вплив малих груп, які складаються з осіб, які ідентифікують себе із злочинним світом. Процес перебування таких осіб у місцях позбавлення волі межує з негативним засвоєнням норм, звичаїв та правил поведінки тюремної субкультури, що має деструктивний вплив [56, с. 114].

Професор С. Ф. Денисов, розглянувши криміногенні чинники субкультури, що стимулюють кримінальну чи криміналізовану поведінку осіб молодіжного віку, уточнив поняття субкультури та описав моделі співвідношення й взаємодії криміналізованих молодіжних субкультур із різними сегментами культурного простору, з’ясував ціннісні та поведінкові складові криміналізації молоді через субкультуру [70, с. 253; 66; 71; 68].

Аналізуючи причинність у системі детермінації злочинності,

Б. М. Головкін визнає причинами злочинності деформацію суспільної свідомості у виді антисоціальних поглядів, звичаїв, традицій, установок [51, с. 5].

Професор В. О. Туляков, досліджуючи соціально-правові основи вчення про жертву злочину, наголошує, що на рівні малих соціальних груп і співтовариств криміногенне значення віктимності вивчають через сукупність психологічних та соціально-психологічних змінних (соціальний досвід, норми, установки, звичаї, традиції, вірування) процесів, що підвищують віктимність окремих груп населення. Учений вважає, що соціальні потреби, переконання, цінності й норми формують історичні типи віктимної та злочинної поведінки, впливаючи на зміну систем соціального контролю й ставлення до жертв злочинів, а також передбачає, що кожне покоління відтворює та передає визначені типи віктимної й злочинної поведінки своїм нащадкам [329, с. 14, 16]. Приділяв увагу автор й етапам девіантної поведінки, наголошуючи, що на етапі безкарного вчинення утилітарно- ситуативних проступків відбувається активне утвердження раніше засвоєних та підкріплюваних насильницьких звичаїв і правил поведінки в повсякденній діяльності суб’єкта [328, с. 42].

Д. Л. Виговський кримінальну субкультуру вивчав у механізмі злочинності неповнолітніх. У процесі свого дослідження автор визначив поняття «кримінальної субкультури» як специфічного ставлення особи до псевдозаконів злочинного середовища, провів аналіз кримінологічних теорій і поглядів щодо особливостей виникнення, функціонування, поширення норм кримінальної субкультури, визначив соціальну природу цього явища, закономірності його генези; визначив особливості неформального поділу носіїв кримінальної субкультури на субкультурні групи (стратифікацію кримінальної субкультури); визначив найбільш характерні зовнішні й внутрішні прояви кримінальної субкультури; провів історичний аналіз суспільних явищ, що передували виникненню кримінальної субкультури в Україні в сучасному вигляді; встановив ознаки, що притаманні кримінальній субкультурі в теперішньому вигляді; провів кримінологічне дослідження впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні; визначив засоби запобігання й нейтралізації впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх; запропонував методи та засоби протидії кримінальній субкультурі [41, с. 5].

Досліджуючи головні загальносоціальні засоби запобігання злочинності в місцях позбавлення волі, Е. Г. Стоматов зазначив, що головною ідеєю активної контрпропаганди та протидії злочинній і тюремній субкультурі має бути демонстрація та роз’яснення небезпечності злочинних традицій і звичаїв [310, с. 10]. Саме тому вкрай важливим є розроблення заходів профілактики на державному рівні, які би спрямовувалися на протидію поширенню кримінальних традицій та звичаїв, зокрема через пропагування та широке впровадження в суспільне життя соціально прийнятних (позитивних) традицій і звичаїв.

Так, учені вбачають у соціальному контролі та профілактичному впливі соціально прийнятних (позитивних) традицій і звичаїв істотний додатковий резерв протидії злочинності, адже вони, на відміну від інших запобіжних заходів, діють безперервно і є найбільш гуманними засобами профілактичної діяльності, оскільки в їх основі метод переконання [10, с. 70]. Наголошуючи на перспективному значенні національних традицій та звичаїв як некарального превентивного заходу, А. М. Бабенко зауважує, що «цілісна концепція організації та запобігання регіональній злочинності базується на ідеї зменшення її реальних обсягів шляхом підвищення якості життя населення, створення охоронюваного регіонального простору за допомогою сучасних науково- технічних засобів, закріплення законослухняної поведінки в населення на рівні традицій, звичаїв, сімейно-побутових установок і застосування заходів превентивного впливу на детермінанти злочинності» [11, с. 6].

На запобіжній ролі соціально прийнятних традицій та звичаїв наголошують і зарубіжні науковці. Зокрема, Н. В. Кабакова, дослідивши природу, зміст та особливості православних традицій і звичаїв, виділила їх основні соціальні функції з позиції кримінології [105, с. 4]. Для наукових досліджень останніми роками є характерним звернення до аналізу окремих традицій та звичаїв як заходів запобігання злочинності загалом [161], так і в аспекті запобігання окремим видам злочинів [317]. Так, аналізуючи традиції та звичаї, спрямовані на боротьбу з таким злочином, як незаконна вирубка дерев та кущів, А. Л. Сулейманов робить висновок, що тут традиції та звичаї виражаються в дбайливому ставленні до природи, легендах, що присвячені деревам як святині [317, с. 104]. Значна кількість праць щодо запобіжного впливу соціально прийнятних (позитивних) традицій та звичаїв у Росії, порівняно з українськими розробками, пояснюється, на нашу думку, федеративним устроєм держави, а отже, входженням до її складу територій, на яких проживають народи та народності, які між собою є досить різними за менталітетом, релігією, культурою, традиціями тощо.

Аналіз наведених та інших праць дає змогу зробити висновок, що традиції й звичаї хоча і є предметом дослідження багатьох учених з різних галузей знань, в українській кримінології розкриті недостатньо. Зокрема, поняття, зміст, види, функції традицій та звичаїв вивчали здебільшого філософи та теоретики права. Окремі праці А. М. Бабенка, Д. Л. Виговського, Б. М. Головкіна, С. Ф. Денисова, С. Ю. Лукашевича, В. О. Тулякова та інших науковців не дають повного уявлення про вплив традицій і звичаїв на зниження рівня злочинності та стимулювання позитивної правової поведінки.

Науковці в галузі кримінального права та кримінології зазвичай розглядали й розглядають місце традицій і звичаїв у межах кримінальної субкультури, аналізуючи їх детермінаційну роль та вплив на поведінку осіб. З огляду на це, варто наголосити, що існує потреба в ґрунтовному дослідженні місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності в таких аспектах:

1) методологічне підґрунтя вивчення правових явищ для вибору сукупності пізнавальних засобів, методів та прийомів дослідження традицій і звичаїв;

2) ґенеза традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності;

3) поняття й види традицій і звичаїв;

4) характер та інтенсивність впливу традицій і звичаїв на формування криміногенних властивостей особи злочинця;

5) характеристика суб’єктів запобігання злочинам на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях;

6) особливості впливу соціально прийнятних (позитивних) традицій і

звичаїв на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та

індивідуальному рівнях запобігання злочинності.

1.1.

<< | >>
Источник: БОСАК КАТЕРИНА СЕРГІЇВНА. ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Еще по теме Стан наукової розробки місця й ролі традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -