Недоліки й прорахунки політики держави в умовах становлення постіндустріальної економіки та їх роль у детермінації злочинності у сфері інтелектуальної власності
Детермінація злочинності є центральною та найбільш дискусійною проблемою всій галузі кримінологічних знань. Не викликає заперечень, що кримінологічна детермінація - різновид соціальної детермінації, яку можна розглядати в межах більш загальної системи - детермінації подій та явищ природи та суспільства [83, c.
7]1. Основа цієї системи - вчення про універсальний зв’язок у світі, який проявляється у діалектичних формах взаємозалежності та взаємодії [56, с. 185] . Система протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності повинна бути спрямована на явища та процеси суспільного життя, які причинно зумовлюють її функціонування та розвиток. Тільки за таких умов політика боротьби держави та суспільства зі злочинністю у сфері інтелектуальної власності буде ефективна та призведе до суттєвого зменшення проявів цього негативного явища. Таким чином, вчення про детермінацію злочинності є методологічною основою наукового обґрунтування заходів запобігання та протидії злочинності. Звідси випливає значна практична необхідність пошуку детермінант досліджуваної злочинності.На сьогодні детермінація злочинності у сфері інтелектуальної власності на вітчизняному науковому просторі комплексно не досліджувалась, а тому можна констатувати відсутність кримінологічних знань у цій галузі. [109] [110] Натомість, існує значна кількість наукових теорій, концепцій, поглядів та ідей відносно загальних питань детермінації злочинності, які можуть спрямувати дослідницьку роботу у вірному напрямку. Тож спочатку визначимо деякі основні методологічні засади дослідження детермінації злочинності у сфері інтелектуальної власності. Почнемо з того, що аналізований вид злочинності є особливим різновидом злочинності у сфері економіки, яка, в свою чергу, є складовою частиною більш загальної системи - злочинності як явища суспільного життя. Усі відомі точки зору щодо пояснення детермінації злочинності умовно можна згрупувати у два основних підходи: 1) із переваженням об’єктивних детермінант злочинності (факторний, багатофакторний, традиційний підходи); 2) із переваженням суб’єктивних детермінант злочинності (соціально-психологічний підхід). Перші відводять спричиняючу роль об’єктивним факторам суспільного життя, а зумовлюючу - свідомості осіб, що вчинили злочин, другі - причинами злочинності визнають криміногенні елементи суспільної, групової та індивідуальної свідомості [40, c. 225-227][111] [112]. Суб’єктивний підхід, на наш погляд, є більш прийнятним. Явища та процеси суспільного життя виникають та функціонують в результаті цілеспрямованої, умотивованої потребами (інтересами) діяльності та взаємодії людей як членів суспільства. Соціальна матерія в такій взаємодії виявляється в єдності об’єктивного та суб’єктивного, де зовнішні закони і фактори визначають та спрямовують розвиток соціуму через вплив на суспільну свідомість, і, як наслідок, продукують всю діяльність людей. Слід погодитися з думкою М. О. Стручкова, що безпосередні причини необхідно відшуковувати у сфері свідомості, оскільки всі обумовлювальні сили, які спричиняють дії людини, повинні пройти через її сприйняття розумом, перетворитись на порив її волі [129, c. 29]1. Жодне економічне, соціальне, політичне, правове, соціально- психологічне явище, як би воно негативно не впливало на суспільну та індивідуальну свідомість, само безпосередньо не породжує злочинні прояви, та злочинність в цілому. Процес детермінації злочинності є багатозначним та складним щодо виявлення причинно-наслідкових зв’язків і залежностей. Спричинення проявляється у двоелементній ланці (причина-наслідок), причинному ланцюзі (де стільки причин і наслідків, скільки ланок у цьому ланцюзі) і причинній мережі або «дереві» ланцюгів [56, с. 191] . Звідси виникає необхідність не тільки встановити конкретні причини та умови певної злочинної поведінки, але й виявити взаємозв’язки між сукупністю негативних явищ та процесів суспільного життя, розкрити «механізм» їх взаємодії та значимість впливу на функціонування та розвиток злочинності. Це стає можливим завдяки об’єднанню детермінант певної ланки причинного ланцюга в детермінаційні комплекси. Саме виявлення причинних комплексів є основою побудови серйозних та ефективних програм боротьби зі -з злочинністю [81, с. 266] . Підсумовуючи вищенаведене, можемо зробити висновок про необхідність комплексного дослідження детермінант злочинності у сфері інтелектуальної власності крізь призму детермінаційних комплексів, під якими будемо розуміти багатоланкову структуру соціальних чинників різного рівня та детермінуючих властивостей, що задіяні в механізмі спричинення, опосередкування й обумовлення злочинності у сфері інтелектуальної власності. У структурі детермінаційного комплексу злочинності у сфері інтелектуальної власності важливе місце займають чинники [116] [117] [118] макросередовища, що зумовлюють формування на рівні суспільної свідомості лояльного ставлення до порушення права інтелектуальної власності. Вбачаємо, що вони знаходяться у площині недоліків та прорахунків державної політики у деяких напрямках та сферах суспільного життя. Таким чином, можна виділити економічні, організаційно-управлінські політичні, соціально-психологічні детермінанти, а також ті, що пов’язані з недоліками діяльності правоохоронних та судових органів [102]1. Економічні чинники в детермінаційному комплексі злочинності у сфері інтелектуальної власності є визначальними. Вони охоплюють негативні явища в сучасному економічному житті суспільства, які створюють умови для формування антисоціальних поглядів, звичаїв і традицій, установок кримінального збагачення шляхом порушення права інтелектуальної власності. Передумовами економічних детермінант злочинності у сфері інтелектуальної власності виступають останні зміни в світовій економіці, а саме її перехід від індустріальної до постіндустріальної (інформаційної). Сучасний соціально-економічний розвиток характеризується зростанням ролі та значення факторів, пов’язаних з інтелектуалізацією та інформатизацією господарського життя суспільства. Створення, ідентифікація та капіталізація знань перетворюються на рушійну силу та визначальні чинники розвитку інтелектуальної економіки [14, с. 30-31] . Світовий досвід підтверджує успішний розвиток тих країн, у яких створені сприятливі умови для продукування, ефективного використання та охорони інтелектуальної власності [14, с. 9] . Попит на продукцію інтелектуальної власності з кожним роком збільшується, у зв’язку з цим пропорційно збільшується обсяги та структура ринку об’єктів інтелектуальної власності. Отже, сучасна постіндустріальна економіка фактично виводить матеріальне виробництво на другий план, а в своїй основі ставить як раз нематеріальне виробництво. Науково-технічне, інноваційне забезпечення допомагає збільшити обсяги матеріального виробництва, підвищити якість продукції, більш раціонально використовувати обмежені природні ресурси, і тим самим, підвищувати конкурентоздатність товарів інноваційних виробників. У зв’язку з цим, потреби виробників та споживачів на ринку об’єктів інтелектуальної власності поступово зростають. Так, покупці ліцензій отримують новітні науково-технічні досягнення, тим самим економлять час і засоби для отримання та впровадження нововведень, а продавці отримують значні кошти, що дає можливість продовжувати створення нових технологій та інших об’єктів інтелектуальної власності. Базисом для створення та розвитку ринку є надання об’єктам інтелектуальної власності трьох властивостей товару, сформованих американським доктором філософії Ричардом Познером: корисності (можливості задовольняти деякі потреби), рідкості (протилежності загальнодоступності), універсальності (можливість до обміну). Ключову роль для комерціалізації серед яких відіграє властивість рідкості - штучного закріплення монопольного права на використання певної технології за конкретною особою і заборона на використання для всіх інших осіб без дозволу правовласника. Такий юридичний монополізм дає широкі можливості правовласникам вести цінову політику та у більшості випадків завищувати ціну не лише на об’єкт інтелектуальної власності, а й на товар в якому втілено цей об’єкт. При відсутності більш дешевих і доступних альтернатив цей процес створює обмеженість в пропозиції на ринку інноваційних товарів через відсутність купівельної спроможності більшості населення, а попит на такі товари з кожним роком лише збільшується. Цей процес виступає потужним чинником спричинення та обумовлення злочинності у сфері інтелектуальної власності. Отже, конфлікт інтересів виробників та споживачів інтелектуальної продукції знаходиться в основі мотивації кримінального порушення інтелектуальної власності. Виробник намагається отримати максимальну вигоду від продажу об’єкту інтелектуальної власності чи товару в який він втілений, а споживачі намагаються зменшити витрати таких угод. Більш докладно конфлікт інтересів виробників та споживачів інтелектуальної продукції буде розглянутий в наступному підрозділі. Але вже можна зробити висновок, що детермінанти злочинності у сфері інтелектуальної власності лежать у першу чергу в протиріччях економічних відносин інтелектуальної власності. «Інтелектуальне піратство» та «торгівля контрафактом», як різновиди кримінального підприємництва, внаслідок своєї високої прибутковості і низької ризикованості залишається сприятливим економічним середовищем для формування організованих злочинних груп [5, c. 217][123] [124]. Легкість підробки, недосконалість системи охорони інтелектуальної власності дозволяє в промислових масштабах виробляти контрафактну продукцію відомих виробників, тим самим задовольняти потреби кінцевих споживачів. Це створює великий кримінальний ринок інтелектуальної продукції в Україні, функціонування якого призводить до неможливості вітчизняних виробників на конкурентних засадах комерціалізувати та продавати свої товари, що фактично призводить до занепаду всього інтелектуального сектору виробництва при відсутності ринкового стимулювання. За таких умов, Україна залишається споживачем інтелектуальної продукції на всесвітній арені, а іноземні продавці фактично пропонують безальтернативну високовартісну продукцію, що в умовах відсутності купівельної спроможності, тотальної бідності населення країни, сприяє подальшому розширенню тіньового ринку інтелектуальної власності. Економічні детермінанти дуже тісно пов’язані з організаційно - управлінськими, що включають недоліки державного управління інноваційною діяльністю та освітою в Україні. На сьогодні уряд України проявляє пасивність в інноваційній сфері. Фінансування наукових досліджень і розробок - це головний фактор державного управління у сфері науки та технологій. Від обсягів та надійності фінансування залежить результат науково-технічної діяльності. Відсутність стимулювання творчої праці, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності є негативним явищем в економіці України. Виробництво не може прогресувати без розвитку науки. Всі країни з високо розвинутою ринковою економікою вирізняються високим рівнем освіти, науки, культури [118, c. 3-4][125]. Але у зв’язку з тим, що формування інтелектуального капіталу в Україні є малоприбутковою (низькорентабельною) та вельми ризикованою справою, фактично відбувається занепад освітньої та науково-дослідної сфери. Це вступає в протиріччя з концепцією постіндустріальної економіки, де висококваліфіковані, творчі працівники є рушійною силою економічного виробництва. Ще однією з об’єктивних причин знецінення ролі наукових досліджень і технічних розробок в Україні також став занепад промислового сектору в ході однобічної реалізації політики фінансової стабілізації. Внаслідок звуження індустріальної бази було фактично підірвано функціонування наукового та технологічного комплексу України. Крім того, інвестиційна неспроможність держави до активної промислової політики не супроводжувалась альтернативною раціональною стратегією промислово- селективного вибору підприємств та галузей, які б змогли витримати тиск ринкових перетворень і зберегти свій науково-технічний рівень. Науково- технічна сфера знизила свою роль в економіці та стала фінансуватися за залишковим принципом бюджетних витрат [126, c. 89-90]1. Одним з несприятливих для розвитку наукової діяльності в Україні є нерозвиненість системи фінансово-податкового регулювання в сфері інноваційної діяльності. Рівень та структура фінансово-податкового забезпечення наукової діяльності як в Україні, так і в інших країнах СНД не відповідає потребам розвитку, що в своєю чергою, зумовлюють гальмування інноваційних процесів у економіці й технічну деградацію промислового виробництва [31, c. 208][126] [127]. Без належного стимулювання інноваційного розвитку, встановлення пільг та привілеїв для підприємств, що запроваджують у виробництво наукові розробки, не можливе покращення технологічного процесу виробництва. Вагоме місце в детермінаційному комплексі злочинності у сфері інтелектуальної власності займають політичні детермінанти. Державна політика у соціально-політичній сфері характеризується певною неоднозначністю. З одного боку, на сьогоднішній день Україна має відповідний блок законодавства спрямований на регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, які дають підстави національним та європейським фахівцям стверджувати, що рівень цього законодавства здебільшого відповідає європейським та міжнародним стандартам [112, c. 60]1. Існуюча низка нормативно-правових актів, окрема книга в Цивільному кодексі України в цілому створюють дієвий механізм правового регулювання та захисту цивільно-правовими та цивільно-процесуальними засобами відносин інтелектуальної власності. Проголошується визнання та захист прав інтелектуальної власності (ст. 41 Конституції України). А з іншого боку, можна констатувати відсутність виваженою державної політики та волі уряду у протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності, про що свідчить, визнання Міжнародним Альянсом Інтелектуальної Власності (IIPA) 7 лютого 2013 р. Україну як «Priority Foreign Country» - країною з найвищім рівнем цифрового та фізичного піратства. В докладі «IIPA Special 301» зазначається про значне погіршення захисту авторських прав, поширення онлайн-піратства, переважаюче використання неліцензійного програмного забезпечення приватними структурами та органами державної влади, а також поширену практику продажу контрафактної продукції «з рук» Л -з [154] . В 2014 р. відбулося повторне визнання «країною-піратом №1» [153] через суттєве погіршення ситуації з порушенням прав інтелектуальної власності, що потягне за собою додаткові санкції для економіки держави. Вважаємо за необхідне окреслити головні проблеми й недоліки державної політики протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності. [128] [129] [130] У галузі застосування кримінально-правових засобів існують значні практичні складнощі в кваліфікації дій осіб, що вчиняють кримінальні правопорушення проти інтелектуальної власності. Це пов’язано з проблемами встановлення розміру шкоди, що була заподіяна в результаті порушення права інтелектуальної власності. В результаті цього, кримінальне провадження може затягнутися на невизначений строк та зменшує зацікавленість працівників правоохоронних органів проводити розслідування. У зв’язку з цим, більшість кримінальних проваджень закриваються на стадії досудового розслідування. Ще однією проблемою є недостатня суворість покарання за злочини проти інтелектуальної власності та високий відсоток звільнення осіб від покарання з випробуванням. Аналіз судової практики засвідчив, що жодна особа, що була засуджена до позбавлення волі за вказані злочини не відбувала реальне покарання. Це посилює серед населення почуття безкарності за порушення прав інтелектуальної власності та незначний розмір заподіяння шкоди в результаті такого порушення. Вивчення закордонного досвіду вказує на взаємозв’язок між обсягами інтелектуального сектору економіки та тяжкістю заходів кримінальної репресії за порушення права інтелектуальної власності. Взагалі останнім часом відбуваються світові тенденції посилення кримінально- правового захисту інтелектуальної власності. Кримінально-процесуальний напрям характеризується нормативно- правовими та кадровими проблемами. Не вирішені питання взаємодії слідчих органів з інтернет-провайдерами, які часто відмовляються надавати інформацію на запити правоохоронних органів, через відсутність зобов’язуючих норм відстеження руху неліцензійної продукції в мережі Інтернет. Таким чином, існує проблема збирання доказів у випадках порушення авторського права чи суміжних прав в Інтернеті, що призводить до неможливості притягнення до відповідальності винних осіб. Також відсутні нормативно-правові акти, які б дозволили блокувати онлайн- ресурси, що містять нелегальний контент, на зразок Федерального Закону Російської Федерації від 2 липня 2013 р. № 187-ФЗ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Російської Федерації з питань захисту інтелектуальних прав в інформаційно-телекомунікаційних мережах». Суттєвою проблемою також є складність встановлення правовласників та їх участь у кримінальному провадженні, у зв’язку з тим, що переважна більшість виробників інтелектуальної продукції знаходиться за межами України та не мають офіційних представників. Політичні чинники тісно взаємодіють з детермінантами, що пов’язані з недоліками діяльності правоохоронних та судових органів. Головним недоліком державної політики у цій сфері є кадрові проблеми. Для правоохоронної системи характерний низький професійний рівень працівників спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що займаються протидією злочинності у сфері інтелектуальної власності. Фактично працівники зазначених підрозділів не мають достатнього досвіду роботи в сфері протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності, а також відповідної професійної кваліфікації. Також можна констатувати неефективність судової системи України у здійсненні правосуддя у кримінальних провадженнях по злочинам у сфері інтелектуальної власності. Дослідження архівних кримінальних справ (кримінальних проваджень) показало доволі значні строки їх судового розгляду та не ознайомленість суддів навіть з нормами цивільного законодавства у сфері інтелектуальної власності. Це свідчить про відсутність належного професійного рівня у галузі здійснення правосуддя у сфері інтелектуальної власності. Актуальним питанням також залишається взаємодія правоохоронних органів України та держав, резидентами яких є правовласники об’єктів інтелектуальної власності. Транснаціональний характер організованої злочинності у сфері інтелектуальної власності потребує повномасштабної взаємодії органів кримінального переслідування, а це не можливо без підписання міжнародних відомчих актів. На сьогодні ці питання відомчої міжнародної взаємодії, на жаль, залишаються не врегульованими, що сприяє поширенню злочинності у сфері інтелектуальної власності. В цілому дуже вдало висловився з приводу діяльності правоохоронних органів В. Б. Харченко. На його думку, випадки притягнення окремих осіб до кримінальної відповідальності за злочини у сфері інтелектуальної власності характеризуються порушенням чинного законодавства України та спрямовані на окозамилювання світовій спільноті щодо наявності в Україні ефективної системи кримінально-правової охорони особистих немайнових та (або) майнових прав інтелектуальної власності [139, c. 197]1 Зазначений вище перелік недоліків і проблем діяльності правоохоронних і судових органів з протидії злочинності у сфері інтелектуальної власності не повний. Наслідком цих недоліків є стан незахищеності прав інтелектуальної власності, що впливає на суспільну свідомість та приймає участь у формуванні криміногенних поглядів зневажливого ставлення до інституту права інтелектуальної власності, сприятливо впливає на поширення явища злочинності у сфері інтелектуальної власності. Соціально-психологічні детермінанти отримують своє наочне виявлення у правовій свідомості суспільства, соціальних груп, окремої особи стосовно відношення до інституту інтелектуальної власності. Слід погодитися з О. П. Орлюк, що невідкладним завданням держави є формування культури та поваги до права інтелектуальної власності. Адже недостатня обізнаність суспільства у питаннях охорони і захисту таких прав нерідко призводять до їх порушення, що негативно відбивається як на економічному розвитку держави, так і на її міжнародному іміджі [110, с. 5] . Результати опитування молоді у віці 18-21 років свідчать, що 94% респондентів прихильно ставляться до розповсюдження та наявності в [131] [132] Україні ринку «піратської» продукції. Неліцензійні аудіовізуальні твори та комп’ютерні програми користуються попитом майже у 97% користувачів. До незаконного використання знаку для товарів та послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару позитивно ставиться 66,7 % респондентів. До речі, 78% звинуватили державу у вимушеності порушення прав інтелектуальної власності, яка не забезпечує населенню відповідний рівень життя [138, c. 229][133]. Можемо побачити, що на рівні суспільної свідомості українців переважає зневажливе ставлення до інституту права інтелектуальної власності. Причини цього явища пов’язані з зазначеними вище детермінантами. Безконтрольність мережі Інтернет призвело до існування цілих доменів з неліцензійною продукцією (типовим прикладом є існування «ex.ua» - одного з найбільший в світі сайтів з «піратським» контентом). Це, а також відкрите поширення контрафакту на «радіоринках», негативно впливає на стан правової культури та поваги до права інтелектуальної власності. Підсумовуючи вищенаведене, можемо встановити тісний взаємозв’язок елементів детермінаційного комплексу злочинності у сфері інтелектуальної власності. В своїй сукупній дії вони виступають умовами формування криміногенних поглядів, традицій та звичаїв, установок в суспільній свідомості, пов’язаних зі зневажливим ставленням до права інтелектуальної власності, та сприяють функціонуванню та розвитку злочинності у сфері інтелектуальної власності.