Недоліки діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення охорони громадського порядку та захисту власності від грабежів і розбоїв, вчинених неповнолітніми у громадських місцях

Одним із пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів є забезпечення охорони громадського порядку, громадської безпеки, захист власності від протиправних посягань. До недоліків правоохоронної і правозастосовчої діяльності в цілому, О.

Предметні інтереси нашого дослідження вимагають підвищеної уваги до встановлення недоліків в організації діяльності правоохоронних органів у досить специфічній сфері, а саме: забезпечення охорони громадського порядку та захисту власності від грабежів і розбоїв, вчинених неповнолітніми у громадських місцях. На більш високому рівні теоретичних узагальнень, усі недоліки діяльності правоохоронних органів у зазначеній сфері можна згрупувати у два блоки: 1) недоліки, пов’язані із організацією, управлінням та здійсненням протидії грабежам і розбоям неповнолітніх у громадських місцях; 2) недоліки, пов’язані із координацією, взаємодією на наглядом за діяльністю суб’єктів запобіжної діяльності.

Державним органом, який забезпечує охорону громадського порядку на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах, в аеропортах та інших громадських місцях, є міліція [157, с. 16]. Отже, громадський порядок виступає об’єктом правоохоронної і правозастосовчої діяльності міліції. Так, відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» серед основних завдань міліції є: охорона і забезпечення громадського порядку, захист власності від злочинних посягань, у тому числі у громадських місцях та ін.

Як правоохоронні органи в цілому, так і безпосередньо міліція має досить складну за своєї організаційною та функціональною побудовою внутрішню структуру, що включає: 1) кримінальну міліцію; 2) міліцію громадської безпеки; 3) транспортну міліцію; 4) державну автомобільну інспекцію; 5) міліцію охорони; 6) спеціальну міліцію [159, с. 6]. Враховуючи такий структурний розподіл, слід звернути увагу на те, що діяльність не всіх підрозділів пов’язана з охороною громадського порядку. Перш за все, функції охорони і забезпечення громадського порядку та захисту власності від злочинних посягань, зокрема грабежів і розбоїв у громадських місцях, виконує міліція громадської безпеки. Остання об’єднує низку міліцейських служб і підрозділів: підрозділи патрульно-постової служби, Державної автомобільної інспекції, служба дільничних інспекторів міліції, ізолятори для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб та інші підрозділи, діяльність яких, спрямована на розв’язання поставлених перед ними завдань щодо охорони громадського порядку [159, с. 88]. Як пишуть Л. М. Давиденко, О. О. Бандурка, специфіка діяльності підрозділів міліції громадської безпеки полягає у тому, що у більшості випадків їх безпосередні оперативно-службові обов’язки відповідають завданням попередження злочинності [160, с. 154]. Тож, спробуємо визначити комплекс основних недоліків, пов’язаних із організацією, управлінням та здійсненням протидії грабежам і розбоям неповнолітніх у громадських місцях.

За сучасних умов, у системі ОВС можна виокремити два різновиди запобіжної діяльності із неповнолітніми. До першого належать служби і підрозділи, що здійснюють профілактичну роботу серед неповнолітніх паралельно з іншими функціями, другий представляють служби та підрозділи, які спеціально уповноважені здійснювати вказану діяльність [161, с. 238].

Серед служб і підрозділів, які паралельно з іншими функціями займаються запобіганням грабежам і розбоям неповнолітніх у громадських місцях слід назвати службу охорони громадського порядку та громадської безпеки і службу дільничних інспекторів міліції.

Служба охорони громадського порядку - це галузевий структурний підрозділ МВС України, який об’єднує ряд міліцейський формувань та апаратів управління ними. До основних завдань цієї служби входять: забезпечення правопорядку на вулицях, площах, транспортних магістралях та в інших громадських місцях; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень в громадських місцях, активна участь у розкритті злочинів та затриманні злочинців; охорона всіх видів власності; охорона прав, честі і гідності громадян від злочинних посягань та інших протиправних дій [162].

Працівники служби охорони громадського порядку, спільно з іншими державними й громадськими організаціями, ведуть боротьбу з пияцтвом, наркоманією, порушенням правил паспортної і дозвільної системи, хуліганством та іншими порушеннями громадського порядку Охорона громадського порядку здійснюється рядовим та начальницьким складом стройових частин та підрозділів органів внутрішніх справ, спеціальних навчальних закладів, підрозділів міліції швидкого реагування, міліцією державної охорони, а також інспекторським складом апаратів управління цієї служби. У виконанні завдань служби охорони громадського порядку беруть участь дільничні інспектори міліції, служби виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. При ускладненні оперативної обстановки та під час проведення масових заходів можуть залучатися працівники інших служб органів внутрішніх справ, слухачі та курсанти учбових закладів, особовий склад внутрішніх військ МВС України [162].

Ключовим підрозділом міліції громадської безпеки є патрульна служба МВС України. Її діяльність включає роботу спеціальних нарядів міліції по охороні громадського порядку і безпеки, боротьбі із правопорушеннями на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, портах, аеропортах, та інших громадських місцях, а також при проведенні масових заходів, ліквідації наслідків стихійного лиха тощо.

Серед недоліків організації діяльності патрульної служби слід назвати

такі.

1. Нераціональна розстановка сил і використання засобів підрозділів патрульної служби, а також усіх інших підрозділів міліції громадської безпеки. У першу чергу, йдеться про прорахунки планування у визначенні дислокації маршрутів патрулювання і постів на території обслуговування. Це пов’язано із неукомплектованістю патрульної служби міліції. В Указі Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» зазначено, що з метою поліпшення роботи правоохоронних та інших державних органів у галузі додержання прав і свобод людини і громадянина, підвищення рівня протидії злочинності, забезпечення громадського порядку, необхідно зміцнити підрозділи міліції, що працюють безпосередньо з населенням, насамперед дільничних інспекторів і патрульно-постової служби міліції, шляхом перерозподілу штатної чисельності та введення додаткових посад [164, с. 2]. За даними Міністерства Внутрішніх Справ України в 2008 р., задля втілення вказаного положення у життя було збільшено число патрулів до 12,5 тис. осіб. Однак навіть такий ресурс дозволив контролювати лише 7 % території населених пунктів. Щоденно до охорони громадського порядку залучається 22 тис. працівників, у тому числі 3 400 військовослужбовців внутрішніх військ [165, с. 1; 166, с. 2]. Ефективність таких кадрових змін можемо дослідити на прикладі результатів проведеного всеукраїнського соціологічного дослідження. Вивчаючи думку громадян про роботу підрозділів міліції, на питання: «На скільки безпечно ви почуваєтеся прогулюючись на самоті після настання темряви в районі, де Ви живете?» - 36 % відповіли: «швидше небезпечно», 18 % - «зовсім небезпечно» і тільки 7 % опитаних відповіли: «цілком безпечно» [167, с.

Нераціональна розстановка сил підрозділів патрульної служби також полягає в тому, що начальники територіальних відділів внутрішніх справ при визначенні дислокації маршрутів патрулювання і постів не достатньо враховують сезонні коливання грабежів і розбоїв, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях. Між тим, нами встановлено переважання цих злочинів у осінньо-зимовий період. Типовим недоліком є надмірна зосередження підрозділів і патрульних нарядів у центральних частинах міста та інших населених пунктів, де складається відносно стабільна оперативна обстановка і недостатній контроль віддалених від центру мікрорайонів і громадських місць, де зазвичай, існує складна криміногенна ситуація. При визначенні маршрутів патрулювання, не завжди враховуються освітлення території, наявність тупикових і прохідних дворів та провулків, затемнених алей, занедбаних приміщень, зелених насаджень, які використовуються неповнолітніми при плануванні грабежів і розбоїв у громадських місцях. У містах районного значення, а також інших віддалених від обласного центру населених пунктах, незавжди є ресурсна можливість підсилення патрулювання за рахунок спеціальних мобільних груп, кінних нарядів у лісопаркових зонах, пересувних пунктів міліції.

Системним недоліком діяльності нарядів патрульної служби міліції є порушення законності при виконанні службових обов’язків. Зокрема, громадські спостерігачі встановили непоодинокі випадки, коли наряди патрульної служби безпідставно здійснювали перевірку документів громадян у громадських місцях, особистий огляд та огляд речей, незаконно затримували та пред’являли не обґрунтовані звинувачення [168, с. 3].

2. Негативно впливають на діяльність служб і підрозділів у зазначеній сфері неякісний кадровий підбір, низький рівень професійної підготовки, малий стаж роботи та значні труднощі, пов’язані із недостатніми знаннями вікової психології неповнолітніх правопорушників.

Низький освітній рівень відмічається як у керівного складу підрозділів, так і безпосередньо молодшого особового складу. Якщо працівники керівної вищої і середньої ланки переважно мають профільну вищу освіту, то найчисельніший молодший начальницький склад, як правило, має лише базову середню освіту Із числа останніх, якраз і призначаються командири підрозділів патрульно-постової служби, на яких покладено професійні обов’язки по охороні громадського порядку Зокрема, командир підрозділу патрульної служби виступає безпосереднім начальником для всіх працівників підрозділу і відповідає за організацію оперативно-службової діяльності, спрямованої на забезпечення охорони громадського порядку від противних посягань [169, с. 4]. Перед тим, як заступити на службу наряди патрульної служби міліції, повинні володіти у повному обсязі оперативною обстановкою на території обслуговування. Так, наприклад, начальники підрозділів повинні знати дані: про кількість і особливості вулиць, парків, скверів, інтенсивність їх освітленості; про кількість, динаміку і структуру злочинності, правопорушень, вчинених у громадських місцях; про результати роботи патрульної служби всіх підрозділів, які беруть участь в охороні громадського порядку; про стан забезпечення особового складу зброєю, засобами зв’язку, транспортом, спеціальними засобами [170, с. 67-68]. Специфіка та умови несення служби працівниками вказаних підрозділів, пов’язані із захистом життя та здоров’я громадян, постійним професійним ризиком, нерідко необхідністю застосування фізичної сили, а інколи і вогнепальної зброї. А тому, якісне виконання своїх функціональних обов’язків поряд з вогневою, фізичною, службовою та медичною підготовкою, передбачає ще й належну психологічну підготовку. Нажаль, дотепер питанню психологічної підготовки саме працівників патрульно-постової служби приділяється недостатньо уваги, у зв’язку з чим цей напрямок професійної підготовки потребує подальшого удосконалення [171, с. 778].

3. Серед аналізованих нами недоліків слід назвати неякісну підготовку та проведення інструктажів нарядів патрульно-постової служби, які здебільшого проводяться командирами патрульно-постової служби та оперативними черговими, без участі начальницького складу територіального органу внутрішніх справ. Найчастіше, вони містять лише повідомлення про обстановку за добу, а інформація про нерозкриті злочини, розшук злочинців та інші необхідні відомості до відома нарядів не доводяться, так само як і не відпрацьовуються прийоми та методи розкриття злочинів, розшуку злочинців, дії в екстремальних ситуаціях, локальні перевірки криміногенних місць, передусім масового відпочинку молоді із залученням до такої діяльності працівників підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, з метою запобігання злочинам неповнолітніх, зокрема вчинення ними грабежів та розбоїв [172, с. 1-4].

Не менш важливу роль в забезпеченні громадського порядку, відіграє діяльність дільничних пунктів міліції та служби дільничних інспекторів міліції, зокрема. Правовою основою їх діяльності виступає Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства Внутрішніх Справ. Згідно з ним, до основних завдань працівників служби дільничних інспекторів відносяться: охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на території, що обслуговується; проведення загальної та індивідуальної профілактичної роботи з населенням та громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки, профілактика правопорушень та боротьба зі злочинністю; участь разом з іншими підрозділами органів внутрішніх справ у вивченні, попередженні, припиненні адміністративних правопорушень, а також у розкритті злочинів, учинених на території адміністративної дільниці [173, с. 5]. Окрім цього, на дільничних інспекторів покладено ряд обов’язків серед яких: постійне вивчення та аналізування оперативної обстановки на дільниці, обізнаність щодо чисельності населення та характеру його зайнятості, місця концентрації осіб схильних до вчинення правопорушень, передусім осіб звільнених з місць позбавлення волі та ін. [173, с. 19].

Проблеми працівників служби дільничних інспекторів міліції давно відомі, однак при цьому вони роками не вирішуються. Йдеться про постійне відволікання від основної профілактичної роботи з населенням на території обслуговування на виконання «разових» доручень, спільних заходів із іншими органами та службами міліції, незадовільне матеріально-технічне і транспортне забезпечення, велику плинність кадрів, низькі можливості кар’єрного зростання та підвищення у спеціальному званні тощо. Слід брати до уваги також відомчу зарегульованість роботи численними підзаконними нормативними актами, різного роду інструкціями, вказівками, усними розпорядженнями керівників структурних підрозділів територіального органу внутрішніх справ, а також велику територію обслуговування і значну чисельність осіб які там мешкають, що суттєво ускладнює виконання професійних обов’язків по охороні громадського порядку й запобіганню корисливих насильницьких злочинів у громадських місцях. У той же час, звертає на себе увагу низька ефективність роботи служби ДІМ, що знаходить відповідну оцінку у населення. Так, за даними проведеного моніторингу діяльності дільничних пунктів міліції в межах всеукраїнської компанії «Міліція під контролем-2012», 82 % опитаних громадян визнали той факт, що вони взагалі не знають своїх дільничних; 94 % зазначили, що дільничний інспектор жодного разу не відвідував їх за місцем проживання, ще 96 % повідомили, що жодного разу не були на зборах, де дільничний звітувався б про свою діяльність та проводив профілактичну й просвітницьку роботу з громадянами. Назагал, лише 26,5 % від загального числа опитаних громадян визнали задовільною роботу дільничних інспекторів міліції, тоді як 51,5 % респондентів дали категорично незадовільні оцінки, ще 22 % - взагалі не знали, як оцінити діяльність про яку нічого невідомо пересічному мешканцю адміністративно-територіальної одиниці [174, с. 3-4].

Кримінальна міліція у справах дітей (КМСД) - орган, що безпосередньо займається протидією злочинності серед неповнолітніх. Значним недоліком роботи працівників КМДС є незнання специфіки групової та індивідуальної психології неповнолітніх, що відверто визнають 70% керівників цього органу [10, с. 285]. Між тим, брак знань по віковій психології не дозволяє завчасно виявляти та проводити профілактичну роботу серед окремих членів дозвільних груп криміногенної спрямованості, неповнолітніх, схильних до порушень громадського порядку та вчинення грабежів і розбоїв у громадських місцях. Незнання специфіки вікової психології звужує арсенал заходів запобіжного впливу на свідомість і поведінку неповнолітніх злочинців, що зазвичай зводяться до встановлення обмежень, заборон та попереджання про притягнення до кримінальної відповідальності.

До прорахунків у роботі КМДС слід віднести неповний облік правопорушників, що не досягли 18 років, у тому числі звільнених із спеціальних виховних установ, а також неповне виявлення та ведення обліку дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну та іншу антигромадську діяльність. Неналежна профілактична та виховна робота серед підоблікового контингенту зазвичай полягає у невідвідуванні взагалі чи недостатньому відвідуванні неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, не проведення серед них просвітницько-роз’яснювальної та виховної роботи, а також роботи з батьками та особами, що їх замінюють. Не зажди проводяться заходи соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Нерідко залишаються без реагування з боку КМСД та інших підрозділів і служб ОВС, численні повідомлення та звернення громадян про порушення громадського порядку неповнолітніми, у тому числі хуліганські дії, а також розпиття спиртних напоїв, вживання наркотичних засобів і психотропних речовин у громадських місцях, насильницьке заволодіння майном в умовах неочевидності тощо. На неналежному рівні проводиться оперативно- розшукова робота по виявленню, припиненню та розкриттю грабежів і розбоїв, вчинених неповнолітніми або за їх участю у громадських місцях, а також по розшуку осіб, які переховуються від органів слідства та суду. Мають місце службова недбалість і формалізм при проведення досудової підготовки матеріалів про правопорушення неповнолітніх, здійсненні огляду дітей, їх речей, вилучення документів і предметів, що можуть бути речовими доказами злочину, порушення законності під час затримання і тримання у спеціально відведених для цього приміщеннях, направлення до приймальників- розподільників дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності, застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Певні складнощі існують у відносинах міліції з населенням. Зокрема, досить розповсюдженими такі факти, як нетактовна поведінка, безкультурність під час виконання службових обов’язків, зловживання владою і службовим становищем [175, с. 7-8].

Слід вказати і на деякі недоліки управлінського характеру у системі МВС України. Йдеться про недостатню упорядкованість управлінських відносин у сфері організації самої системи та структури внутрішніх справ, забезпечення необхідних умов для її функціонування (вдосконалення структури служб органів внутрішніх справ, їх апаратів, забезпечення кадрової роботи, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, прийняття управлінських рішень з питань діяльності ОВС та контролю за їх реалізацією [87, с. 211]. На неналежному рівні ведеться робота щодо аналізу та оцінки стану реагування на встановлені за результатами відомчих перевірок недоліки та упущення у роботі окремих служб, структурних підрозділів та окремих керівників. Не завжди перевіряються вжиті заходи по їх усуненню. Окрім відмічених, існують й інші недоліки управлінського характеру.

Недоліки, пов’язані із координацією, взаємодією на наглядом за діяльністю суб’єктів запобіжної діяльності.

Згідно до закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», суб’єктами соціального захисту та профілактики правопорушень серед дітей виступають ціла низка органів і служб загальної і спеціальної компетенції: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім’ї та дітей; центральний орган виконавчої влади, що реалізує цю політику; органи виконавчої влади на місцях; уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка). У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей також беруть участь у межах своєї компетенції й інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. У зв’язку із багато суб’єктністю запобіжної діяльності, виникає необхідність узгодження їхніх спільних дій, розмежуванні функцій і повноважень, а також вироблення єдиного механізму координації, відповідно до мети запобіжної діяльності.

Як відзначають О. М. Бандурка, О. М. Литвинов, головна мета координації полягає у підвищенні ефективності запобіжної діяльності шляхом узгодження дій державних органів і установ, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та громадян. Залежно від цілей, масштабів, суб’єктів і характеру здійснюваних заходів координацію запобіжної діяльності поділяють на комплексно-територіальну, відомчо- галузеву, внутрішньовідомчу та міжвідомчу [176, с. 222-223].

Відповідальність за організацію та здійснення координації у сфері протидії

злочинності неповнолітніх, покладено на управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України та відповідні структурні підрозділи прокуратур обласного рівня, міських, районних, міжрайонних прокурорів. Разом з тим, слід зазначити, що органи прокуратури незавжди використовують наявні можливості для проведення координаційних заходів з метою узгодження дій правоохоронних органів у сфері протидії корисливо- насильницькій злочинності неповнолітніх. Серед основних недоліків координаційної діяльності можна відмітити: не вироблення єдиного підходу до протидії злочинності неповнолітніх (у тому числі корисливо- насильницькій), брак інформаційно-аналітичного забезпечення координаційно-управлінської діяльності; складність узгодження спільних дій, процедур, прийняття оптимальних управлінських рішень; дублювання повноважень органів і служб з однаковою компетенцією; існування конкуренції між підрозділами і службами, що належать до різних відомств з приводу присвоєння показників оцінювання їх роботи; недостатня відомча та міжвідомча взаємодія; низька виконавча дисципліна і формальна відповідальність за виконання координаційних рішень та відповідних розпорядницьких документів. Розглянемо деякі з них докладніше.

1. Низька ефективність координаційної роботи пов’язана із формальним ставленням керівників служб та відомств до визначення пріоритетних напрямів спільної діяльності. Із року в рік, у планах роботи створених робочих груп прокуратур різного рівня, повторюються одні й ті самі пріоритетні напрями діяльності: боротьба з тяжкими і особливо тяжкими злочинами проти життя й здоров’я особи, з організованою злочинністю і корупцією, незаконним обігом наркотичних засобів, злочинами у сфері економіки, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів, профілактика злочинності серед неповнолітніх і молоді тощо. Такий підхід не враховує регіональну специфіку, стан і структуру злочинності в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць, не дозволяє гнучко реагувати на зміни та ускладнення криміногенної обстановки.

2. Неналежне інформаційно-аналітичне забезпечення координаційної діяльності полягає у необ’єктивному аналізі та оцінці інформації про стан злочинності неповнолітніх в регіоні чи іншому населеному пункті, що заважає здійснювати достовірні прогнози, розробляти на їх основі регіональні цільові програми та планувати спільні заходи дій. Інформація про стан злочинності, як правило, береться із статистичних звітів різних відомств, що завжди страждають на неузгодженість показників, неповноту обліку та необ’єктивність зведених даних. При цьому, рідко враховуються альтернативні джерела інформації (висновки незалежних експертів, повідомлення у ЗМІ, опитування населення, результати моніторингів неурядових організацій, звіти міжнародних досліджень) про реальний стан злочинності неповнолітніх, у тому числі у громадських місцях. Порівняння офіційної статистичної звітності із відомостями, отриманими із альтернативних джерел інформації зазвичай демонструють значні розбіжності, що свідчить ненакористь об’єктивності офіційних даних.

3. На координаційних нарадах, як правило, розглядаються найбільш загальні для всіх учасників координації питання, розробляються заходи, спрямовані на вирішення спільних завдань протидії злочинності, наприклад неповнолітніх. Конкретизація завдань, визначення сил і засобів їх вирішення здійснюється кожним органом чи службою самостійно, в межах окремого відомства, відповідно до його функціональним призначення [177, с. 202] Однак це не породжує зацікавленість відомств у досягненні спільного для усіх результату.

4. Серйозною прогалиною в організації міжвідомчої взаємодії різних органів і служб залишається несвоєчасний обмін інформацією про стан правопорядку у громадських місцях та протидію злочинності неповнолітніх. Йдеться як про оперативно-розшукову інформацію, так і про надходження відомостей профілактичного характеру, підсумкових звітів, аналітичних матеріалів, даних прогнозів. Крім того, правоохоронні органи усіх рівнів зобов’язані забезпечувати центральні і місцеві органи виконавчої влади достовірною інформацією про стан злочинності неповнолітніх, тенденції її розвитку у межах окремих адміністративно-територіальних одиниць, масштаби поширення грабежів і розбоїв у громадських місцях, категорії населення, що найчастіше стають жертвами цих злочинів, вжиті заходи протидії.

5. Вагомим недоліком у діяльності суб’єктів протидії корисливо- насильницькій злочинності неповнолітніх є неналежний рівень здійснення прокурорського нагляду, що виражається у несвоєчасних та неповно вжитих заходах прокурорського реагування по усуненню порушень законності, поновленню прав і свобод дітей, відшкодування заподіяної їм шкоди, притягнення винних до законної відповідальності. Прокурори, в межах законних повноважень, далеко не завжди у повному обсязі забезпечують нагляд за додержанням прав і свобод дітей органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, діяльність щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття грабежів і розбоїв, учинених неповнолітніми та за їх участю у громадських місцях, розшуку осіб, які переховуються від органів слідства та суду. Непоодинокі випадки, коли прокурори не використовують у повному обсязі свої повноваження щодо перевірок додержання прав дітей у спеціальних установах, де вони перебувають: наприклад, у приймальниках-розподільниках для дітей (щомісяця); у притулках для дітей (щоквартально); у загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної та соціально-психологічної реабілітації (не рідше одного разу на півріччя); в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених до чергових частин внутрішніх справ (щодекадно) та ін. [178].

При заслуховуванні інформації керівників різних відомств про хід та підсумки виконання затверджених на координаційних нарадах планів спільних заходів, рідко перевіряється реальний стан їх виконання та оцінюється результативність запобіжної діяльності окремих виконавців і загалом усієї системи протидії злочинності неповнолітніх. Рішення, узгоджені та прийняті на координаційних нарадах носять рекомендаційний характер. Відсутній механізм відповідальності за їх виконання.

Підсумовуючи відмічаємо, що вищенаведені недоліки діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення охорони громадського порядку та захисту власності від грабежів і розбоїв, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях, негативно впливають на рівень довіри населення до правоохоронних органів та перешкоджають результативній протидії вказаній категорії злочинів.