<<
>>

Методологія дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності

Комплексність дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності може бути забезпечена тільки в тому разі, якщо воно буде базуватися на здобутках сучасної методології юридичної науки та кримінології зокрема.

У науковій літературі поняття методології не зводиться до простої суми окремо взятих методів. Під нею зазвичай розуміють систему методів, прийомів і засобів наукового пізнання, які являють собою єдиний історично сформований комплекс усталених раціональних шляхів, засобів і форм руху мислення від незнання до знання, від передбачуваності до істини, від одиничного до загального (і навпаки), від явища до сутності [58, с. 84]. Д. А. Керімов зазначає, що методологія - це явище інтегральне, що поєднує в собі низку компонентів. До них належать світогляд, фундаментальні загальнотеоретичні концепції, загальні філософські закони та категорії, загальні й приватно-наукові методи. Загалом методологія має свої власні закономірності, які щодо методів можуть бути представлені як діалектичне співвідношення цілого та частини [112, с. 46-48]. Зазначену позицію підтримують також А. Я. Баскаков [15], М. Т. Білуха [25], Н. О. Гуторова, М. І. Панов, Л. В. Петрова [221], Р. А. Сабітов [288], О. Ф. Скакун [297] та ін. С. Ф. Денисов зазначає, що методологія розкриває дію важливих наукових методів пізнання, за допомогою яких планують і проводять дослідження, обробляють його результати й формулюють певні висновки [69, с. 24].

Методологія та методи наукового пізнання першочергово є філософськими категоріями, за допомогою яких явища й процеси дійсності пояснюють через розкриття їх сутності та закономірностей виникнення й існування. Г. В. Гребеньков та Є. С. Назимко найважливішим завданням методології визначають вивчення закономірностей розвитку засобів і прийомів дослідження, їх взаємного впливу, диференціації та субординації, поділяючи всі методи за ступенем спільності й сферою дії на чотири групи:

1) філософські (зокрема, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний);

2) загальнонаукові (системний, порівняльний, історичний); 3) спеціально- наукові; 4) дисциплінарні [53, с.

24].

У процесі пізнання й діяльності методологія розробляє стратегію пізнавальної та практичної діяльності й виконує такі основні функції:

- направляє наукове дослідження оптимальним шляхом в інтересах набуття нових знань та уявлень;

- регулює застосування методів, засобів і прийомів у процесі пізнання та практики;

- узагальнює результати наукового пізнання в різні форми знань;

- формулює загальні принципи, методи й висновки наукового дослідження [15, с. 17].

Слушною видається висловлена в літературі думка, що специфіка кримінологічних досліджень полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вимагає від кримінолога складання власної методики, яка відповідає завданням дослідження [147, с. 132]. Так, А. П. Закалюк, розкриваючи методи наукового пізнання кримінології, зауважував, що будь-яка з теорій кримінології не лише містить комплекс концептуальних ідей щодо теоретичного розуміння того чи іншого її предмета (злочинність або її детермінація, зумовлювальний комплекс, система запобігання злочинним проявам), а й визначає тим самим методологію, методичні напрями та принципи їхнього пізнання, подальшого розвитку теоретичного й емпіричного знання про них [88, с. 110]. Тож специфіка кримінологічної методології полягає в тому, що ця наука залежно від предмета дослідження «вишукує» необхідні для цього прийоми та засоби з метою пізнання конкретних явищ і процесів для подальшого використання цих здобутків у запобіганні злочинності. Таким чином, і процес нашого дослідження зумовлений відповідною методологією, адже предмет дослідження становлять не лише кримінологічні явища, а й соціально-філософські в межах запобіжної діяльності.

На наш погляд, вдало підійшов до висвітлення методології пізнання традицій і звичаїв у кримінології С. Я. Лебедєв. Досліджуючи кримінальні традиції та звичаї як детермінанти злочинності, він виділив дві методологічні системи: загальнофілософську та кримінологічну. За його словами, через вивчення традицій і звичаїв у кримінології відбувається взаємопроникнення та взаємовплив різних методологій, який має користь для будь-якої з наук, що вивчає соціальні явища, у тому числі традиції та звичаї.

Тому результатом цього процесу є формування методології кримінологічного традицієзнавства [166, с. 61].

Власне пізнання предмета нашого дослідження ми будемо проводити, виходячи з того, що «в основі методології будь-якої науки лежить діалектика» [149, с. 12], із чим погоджуються більшість науковців [148, с. 26; 180, с. 178]. Сутність діалектичного методу полягає, по-перше, у його спрямованості на розуміння того чи іншого явища природи, суспільства, культури в єдності його протилежних характеристик; по-друге, у сприйманні будь-якого явища як процесуального-мінливого, що розвивається внаслідок його внутрішньої суперечливості [287, с. 19].

У кримінологічній літературі вчені виділяють діалектико-історичний метод, що орієнтує на розгляд злочинності та інших кримінологічних явищ у порівняльно-історичному аспекті - у розвитку й змінах, у соціальних зв’язках і зумовленостях, застерігає від суб’єктивізму й однобокого підходу до вивчення соціальних явищ, забезпечує всебічність розгляду. Зазначений метод є базою для загальнонаукових (логічний, абстрактного мислення, висування гіпотез, інтуїції, спостереження, соціального експерименту, експертних оцінок тощо) і конкретно-наукових (статистичний,

соціологічний, математичний, психологічний та ін.) методів [193, с. 23].

Проте П. М. Рабінович не обмежується суто діалектичним підходом і зазначає, що методологія юридичної науки є системою філософсько- світоглядних підходів (матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, метафізичний), методів (загальнонаукових, групових та спеціальних) і засобів науково-юридичного дослідження (емпіричні та теоретичні), а також вчення про їх використання в пізнанні право-державних закономірностей [275, с. 215].

У літературі також наголошено, що діалектичний метод плідний на завершальному етапі пізнання, коли зміст понять уже більш-менш сформований і потрібно лише показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух [191]. Із цього приводу О. Ф. Скакун, говорячи про метод матеріалістичної діалектики, зазначила, що він починає працювати тільки з уже сформованими категоріями й поняттями, тому його цінність виявляється в єдності із синергетичним підходом (методом соціальної синергетики) і системним (системного аналізу) методом [296, с.

30]. Альтернативою діалектиці є також теорія соціального натуралізму О. М. Костенка [139]. Тож слід зважати на плюралізм думок у цьому питанні науковців, які, проаналізувавши проблематику сучасної методології в межах власного дослідження, дійшли висновку, що в сучасній юридичній науці, а особливо кримінологічній, наполягати на універсальності діалектики як єдиного методу наукового пізнання варто обережно [287, с. 23].

Аналізуючи це питання, необхідно зважати на те, що поряд з категоріями методології та методу зустрічається таке поняття, як підхід [149, с. 12; 9, с. 73-74; 286, с. 14]. Так, С. К. Бостан під методологічним підходом пропонує розуміти світоглядно-змістовний метод або сукупність об’єднаних під егідою одного провідного методу інструментальних засобів, за допомогою яких здійснюється пізнання того чи іншого явища [35, с. 28-29].

На думку Е. П. Семенюка, підхід до пізнання в науці - це логіко- гносеологічне й методологічне утворення, яке гранично чітко виражає тільки спрямованість наукового дослідження, обмежуючи її, як правило, одним аспектом (принаймні кількома взаємопов’язаними напрямами), але, на відміну від методу, принципово позбавлене будь-якого обмеження й навіть чіткої фіксації тих засобів, якими здійснюється дослідження [291]. Приміром, Ю. В. Голік найбільш перспективними з новітніх методологічних підходів вважає герменевтику та феноменологію [334, с. 8], а А. М. Бабенко переконаний у тому, що в межах кримінологічних досліджень підходами вищого рівня є конкретно-кримінологічний і комплексний соціально- кримінологічний [9, с. 74].

Якщо говорити про феноменологію, то останніми роками їй приділяють усе більше уваги, можливо, через значну популярність серед філософських напрямів на Заході. Наразі, як зазначає Ю. В. Сайфуліна, у межах феноменологічного підходу його засновники намагалися відійти від суб’єктивізму (психологізму) при визначенні всіх соціальних феноменів (у тому числі й права) і наблизитися до об’єктивізму, який має трансцендентальний характер та не залежить від емпіричної дійсності [290, с.

41].

Враховуючи зазначене, варто зауважити, що на теоретичному рівні підґрунтям дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності виступив загальнонауковий діалектичний метод поряд з феноменологічним підходом розуміння традицій і звичаїв як доправового явища. Так, діалектичний метод дав змогу сформувати комплексне уявлення про традиції та звичаї як явище суспільної дійсності та їх спроможність здійснювати запобіжний вплив на злочинність, виявити зміст і форму традицій та звичаїв, розкрити їх сутність і взаємовплив.

За допомогою феноменологічного підходу традиції й звичаї розглянуто як нематеріальні категорії, дія яких підтримується суспільною думкою, переконанням та вірою в їх правильність і незаперечність, цінністю, історичним авторитетом, довготривалим застосуванням, адже досліджувані соціальні норми передують правовим нормам та знанням про право і є категоріями морально-правової реальності.

Враховуючи, що світоглядну основу роботи становлять діалектика та феноменологія, варто зупинитися на аналізі загальнонаукових і спеціальних методах дослідження. Отже, під методом (від грец. methodos - шлях дослідження, теорія, вчення) розуміють спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного засвоєння дійсності; спосіб побудови й обґрунтування системи знання [302, с. 795].

На основі узагальнення кримінологічних джерел можна дійти висновку, що арсенал суто кримінологічних методів є вужчим порівняно з використовуваними кримінологією методами інших наук. На наш погляд, це пояснюється тим, що кримінологія як соціально-правова наука часто запозичує «чужі» методи, які «свою специфіку отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень» [149, с. 13]. Так, за критерієм дисциплінарної належності основні методи кримінології поділяють на:

- статистичні (метод групування, метод відносних, середніх величин);

- соціологічні (анкетування, інтерв’ювання, аналіз документів);

- психологічні (метод близнюків, метод тестування);

- економічні (монетарний метод) [148, с.

27].

Поряд із цим, у літературі зазначено про використання в кримінологічних дослідженнях таких методів, як:

1) ті, які безпосередньо випливають із філософського діалектичного методу як загального методу пізнання, використання принципів і категорій діалектичної логіки, філософських законів розвитку та взаємозв’язку явищ, процесів;

2) загальнонаукові методи, якими користується будь-яка наука, у тому числі кримінологія (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, гіпотеза, історичний метод, статистичні методи тощо);

3) методи інших наук, що використовують для пізнання предмета кримінології (соціологічні, математичні, психологічні, економічні тощо);

4) методи, які є результатом часткового розвитку її власної теорії пізнання, використовуються для вирішення завдань кримінології (опис, спостереження, експеримент, вивчення документів) [147, с. 132-133].

У підручнику з кримінології за редакцією професора І. М. Даньшина зазначено, що для збирання й оброблення кримінологічної інформації практикується застосування різних методів, серед яких виділяються: статистичні, соціологічні (конкретно-соціологічні), психологічні та

математичні методи [146, с. 21].

Вищезазначене зумовило вибір сукупності використаних у роботі методів дослідження, зокрема таких загальнонаукових методів, як аналіз і синтез, формально-логічний, висунення та перевірки гіпотези, системний, а також метод історизму.

Так, аналіз це мислене розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмету і вивчення їх як певних елементів цілого. Зазначений метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмету. В свою чергу, синтез є зворотнім процесом, що полягає у поєднанні в єдине ціле розчленованих частин предмету [191]. Тож за допомогою аналізу вдалося виокремити традиції та звичаї, їх види й природу. Синтезуючи отримані результати, виділено традиції та звичаї в системі заходів запобігання злочинності як допоміжний масив запобіжної діяльності.

Формально-логічний метод дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності в Україні дав змогу з’ясувати природу традицій і звичаїв при аналізі норм КК України.

Під гіпотезою розуміється наукове положення, висновок, що пояснює певні явища дійсності на основі припущення [300].

У літературі зазначається, щоб висунути гіпотезу необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого [176]. Так, підґрунтям для висунення гіпотези в роботі слугували дані, які свідчать, що злочинцями здебільшого стають особи з неблагополучних сімей, в яких домінують недоброзичливі відносини, вживання алкоголю чи наркотичних засобів тощо. Натомість, особи з благополучних родин здебільшого відрізняються законослухняністю. Таким чином, постало питання, які фактори стримують особу від вчинення злочину та сприяють формуванню правомірної поведінки.

Метод висунення та перевірки гіпотези ґрунтувався на припущені, що соціально прийнятні (позитивні) традиції й звичаї (морально-етичні, релігійні, духовно-сімейні, національні та культурні, професійні) здатні вливати на формування якостей особи й відігравати роль при виборі нею правомірної чи протиправної поведінки.

Висунута в дисертаційній роботі гіпотеза була перевірена на основі точного параметричного критерію Фішера. Із цією метою обрано дві групи опитуваних:

1) особи, які вчинили злочин і відбувають покарання чи перебувають під слідством;

2) особи, які не вчиняли злочину.

Обом групам було запропоновано відповісти на однакові питання з варіантом відповіді «так» чи «ні». Зміст питань передбачав з’ясування впливу на особу досліджуваних загальноприйнятних (позитивних) традицій та звичаїв через встановлення статистичної значущості (Додаток В).

Використаний у роботі й системний метод наукового пізнання. Так, системний метод є сукупністю загальнонаукових методологічних принципів, в основі яких міститься вивчення об’єктів як систем, тобто цілісної множини елементів у єдності відносин і зв’язків між ними [335, с. 612]. Для системного методу характерним є цілісне вивчення певної сукупності об’єктів - матеріальних або ідеальних - за якого з’ясовується, що їх взаємозв’язок і взаємодія приводять до виникнення нових інтегративних властивостей системи, які відсутні в складових об’єктів [282, с. 76].

Варто зауважити, що залучення до впливу на злочинність різних заходів (у тому числі некаральних) зумовлено усвідомленням одного з найважливіших аспектів впливу на злочинність - принципу системності, відповідно до якого успіху в цій діяльності не можна домогтися окремою групою заходів, якими б жорстокими вони не були. Лише сукупність заходів, що спираються на весь відповідний потенціал суспільства, може забезпечити помітні позитивні результати [98, с. 6]. Проте, в кримінології застосування системного методу в запобіганні злочинності, як наголошують деякі вчені, є пустими деклараціями. Впливати на однорідні кластери злочинності, на їх думку, можливо у рамках конкретних підсистем суспільства [209, с. 158; 284, с. 33].

В даній роботі за допомогою системного методу традиції та звичаї в системі заходів запобігання злочинності розглядають як взаємопов’язані елементи, що цілісно (у комплексі) здатні впливати на запобігання злочинності. Так, профілактична роль духовно-сімейних традицій та звичаїв посилюється розповсюдженістю й широким застосуванням національних та культурних традицій і звичаїв. У зв’язку із цим нами запропоновано авторське розуміння традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності в їх єдності й взаємозв’язку.

Відомо, що історичні корені традицій та звичаїв сягають далекого минулого. Тому в роботі не обійшлося без історичного методу пізнання. Є. С. Назимко зауважує, що призначення історичного методу полягає у виявленні історичних фактів і на цій основі в такому уявному відтворенні історичного процесу, при якому розкривається логіка його руху [199, с. 47]. У зв’язку із цим нами використано історичний метод дослідження. А. Е. Жалінський наголошує, що історизм соціально-правового мислення вимагає врахування національних традицій та звичаїв, їх соціальної зумовленості [86, с. 100]. Історичний метод дав змогу простежити ґенезу традицій та звичаїв (як у культурологічному, так і кримінологічному аспекті), формулювання і трансформацію підходів щодо їх ролі в запобіганні вчиненню злочинів, а також ставлення суспільства до загальнолюдських цінностей на різних етапах розвитку держави і права.

Серед методів інших наук застосовували соціологічні та статистичні методи наукового пізнання. Зокрема, в кримінології соціологічні методи

застосовують при вивченні соціальних процесів (наприклад, впливу засобів масової інформації на правосвідомість населення). Статистичні методи застосовують при вивченні кримінологічних явищ, що мають масовий характер (злочинність, злочинці) [148, с. 28]. А. П. Закалюк наголошує, що соціологічні методи використовуються ще й тому, що дослідник не має змоги довгий час безпосередньо спостерігати, а тим більше у різних місцях за об’єктами пізнання. Тому застосовуються різні відомі у соціології прийоми - методи збирання інформації про об’єкт дослідження не безпосередньо, а з інших джерел, найчастіше - від інших осіб, які обізнані з ним [88, с. 106]. Так, під час дослідження було опитано практичних працівників, а саме суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів щодо визначення місця та ролі традицій і звичаїв в системі заходів запобігання злочинності. Результати опитування наведені в Додатку Б.

В процесі дослідження було проведено анкетування пересічних громадян з метою з’ ясування громадської думки щодо впливу традицій та звичаїв на поведінку особи та можливість їх використання для профілактики злочинності, а також вивчено матеріали кримінальних справ (проваджень), розглянутих судами м. Запоріжжя за статтями, що передбачають вчинення діяння через нехтування соціально прийнятними (позитивними) традиціями та звичами суспільства, а саме: ст. 115, 121, 122, 152, 165, 185-189, 296-304 КК України. Статистичний метод дозволив підтвердити гіпотезу щодо впливу окремих традицій та звичаїв на формування поведінки особи.

1.3.

<< | >>
Источник: БОСАК КАТЕРИНА СЕРГІЇВНА. ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Еще по теме Методологія дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -