Криміналізація молодіжного середовища як причина становлення неповнолітніх на шлях грабежів і розбоїв у громадських місцях

Розглянувши особистість неповнолітнього грабіжника і розбійника, спробуємо дослідити природу такого явища як криміналізація молодіжного середовища, що в свою чергу є найбільш повною, так би мовити універсальною причиною становлення неповнолітніх на шлях вчинення грабежів і розбоїв.

Дослідженню цього питання приділяло увагу чимало провідних вчених, серед них: Ю. М. Антонян, І. П. Башкатов, І. Е. Бекешкіна, А. І. Долгова, К. Е. Ігошев, А. І. Кавалеров, В. Н. Кудрявцев, В. Ф. Пирожков та ін. Слід зазначити, що з семантика терміна «криміналізація» розуміється як залучення будь-кого або будь-чого до сфери впливу злочинного світу, проникнення злочинних елементів в будь-що [149]. Свого часу американський кримінолог Е. Лемерт розробив теорію криміналізації особистості, яка налічувала декілька етапів [150]. Процес криміналізації розпочинається з порушення людиною загальновизнаних правил поведінки, яке не сприймається належним чином оточуючими людьми однак негативно оцінюється. Це штовхає людину на вчинення вторинного правопорушення, викликаного почуттям образи і ворожим ставленням до оточення. Завершальними етапами криміналізації стає осуд з боку найближчого оточення, що тягне за собою стигматизацію особистості, і як наслідок, формування переконаності у правильності вибору злочинного шляху та психологічного прийняття ролі злочинця. Таким чином, послідовність проходження зазначених етапів формування особистості неповнолітнього правопорушника та становлення його на шлях вчинення загальнокримінальних злочинів, серед яких чинне місце посідають грабежі і розбої у громадських місцях, є закономірним, а тому приймається нами в якості умовної схеми наукового пошуку

Криміналізація підліткового середовища - це багатогранний і руйнівний процес проникнення кримінальної субкультури та її окремих елементів у повсякденне життя та діяльність дітей, що тягне за собою криміногенне зараження колективної свідомості й засвоєння моделі протиправної поведінки.

Неповнолітні, як соціально-демографічна група населення, одна із найбільш уразливих та сприятливих щодо негативних впливів. З одного боку, вони вирізняються остаточною несформованістю ціннісно-нормативної сфери, дитячим інфантилізмом, орієнтованістю на групові форми проведення дозвілля у громадських місцях, а з другого боку - для них характерний віковий протест проти авторитетів, правил і заборон «великого суспільства» помножені на юнацький максималізм, неперебірливість у виборі засобів досягнення поточних цілей, гіпертрофоване прагнення до самовираження із «сірої маси» одноліток неординарними вчинками, безпідставною агресією до фізично слабкіших. Ні для кого не секрет, що кримінальні структури тримають у полі зору підліткове середовище, особливо девіантну його частину. У зв’язку з цим, кримінологами давно констатовано вплив злочинного середовища на девіантне підліткове середовище, що найпомітніше прослідковується при втягненні членів неформальних груп неповнолітніх у безпосередню злочинну діяльність. Юні деліквенти з неабияким ентузіазмом засвоюють цінності і норми, опановують звичаї і традиції злочинного світу, наслідують насильницьку модель поведінки як швидкий та ефективний засіб задоволення повсякденних потреб у матеріальних благах і доведення фізичної переваги. Це свого роду добровільні помічники, найближчий «кадровий резерв» криміналітету.

Враховуючи вікові особливості психіки та поведінки неповнолітніх корисливо-насильницьких злочинців, їхню природну потребу до об’єднання у неформальні групи та конформну залежність від колективу, цілком обґрунтованою виглядає наша спроба пояснити механізм впливу криміногенного соціального середовища на формування особистості підлітка-злочинця положеннями соціального закону наслідування, сформульованого у працях Габріеля де Тарда. На думку видатного вченого, усі найголовніші акти суспільного життя вчиняються під владою наслідування прикладу. Наслідуючи поведінку оточуючих, людина стає соціальною істотою. Отже, наслідування є механізмом соціалізації.

Як пише О. М. Яковлєв, соціалізація індивіда - це процес засвоєння людиною норм і цінностей оточуючого його соціального середовища, що протікає як на раціонально-усвідомленому, так і на емоційно-рефлекторному рівнях. Роль психологічних засобів соціалізації виконують наслідування, ідентифікація, психічне зараження, переконання, дотримання моди. Агентами або провідниками соціалізації виступають батьки, сім’я, ровесники, соціальні групи. Саме в ході соціалізації індивід стає особистістю [99, с. 113-114].

Первинним джерелом криміналізації середовища неповнолітніх слід вважати кризову батьківську сім’ю, бо саме тут закладаються підвалини світогляду, формуються ідеали та цінності, уявлення про норму дозволеної поведінки. Про виховання неповнолітніх грабіжників і розбійників у соціально дисфункційних сім’ях, формування їхньої особистості у складних умовах особистого розвитку, неодноразово говорилося раніше. Зараз хочеться привернути увагу читача до такого аспекту, як криміналізація свідомості та поведінки неповнолітніх, що пов’язана із наслідуванням прикладу кримінальної поведінки від членів батьківської сім'ї.

Нагадаємо, що за результатами нашого дослідження, майже 50 % членів родини, в якій проживали неповнолітні грабіжники і розбійники, мали судимість. На наше переконання, судимість одного із членів сімї, як правило батька, відіграє значну роль у виборі життєвого шляху дітей, і в першу чергу, синів. Психологами доведено міцний емоційно-психологічний зв'язок між батьками і синами. Сини, свідомо і підсвідомо намагаються копіювати батьків у всьому: логіці мислення, манері спілкування, звичках, жестах, моделях поведінки, способі життя.

Наступним фактором криміналізації середовища неповнолітніх є вплив криміногенних дозвільних груп, за місцем проживання. Нами встановлено, що у близько 70% неповнолітніх становлення на шлях вчинення грабежів і розбоїв у громадських місцях відбувалося саме у складі таких неформальних об’єднань.

Групи неповнолітніх правопорушників розуміються, як одна із різновидів неформальних малих соціальних груп, які мають антисуспільну спрямованість [152, с. 75]. Натомість, небезпеку несе у собі не взагалі підліткове спілкування і підліткові неформальні групи, а лише ті, у яких відбувається криміналізація неповнолітніх. Спробуємо дослідити механізм виникнення, розвитку та функціонування останніх.

З точки зору І. П. Башкатова: «Групи неповнолітніх правопорушників не виникають на пустому місці. Цьому сприяють певні об’єктивні умови і причини, а також суб’єктивні передумови їх виникнення» [152, с. 75]. До об’єктивних причин виникнення таких груп, як зазначалося нами раніше, відноситься вплив найближчого побутового оточення. Як правило, переважна більшість неповнолітніх правопорушників - це вихідці з матеріально незабезпечених сімей, що проживають у занедбаних, міських районах, які характеризуються високим рівнем злочинності. Так, американський соціолог Р. Е. Парк досліджуючи вплив зовнішнього середовища на формування антисуспільної спрямованості особистості зауважив: «Вплив

безпосереднього оточення на індивіда стає найбільш очевидним, коли мова йде про внутрішні райони міста, його трущоби та гетто» [140, с. 95]. За

даними нашого дослідження, понад V опитаних неповнолітніх грабіжників і

розбійників виховувалися у кризових сім’ях і були позбавленні належного батьківського піклування. Такі несприятливі умови виховання в функціонально неспроможних сім’ях, повна або часткова ізоляція від свого шкільного або іншого навчального колективів «виштовхують» неповнолітніх на вулицю, де їхнім найближчим оточенням стає деліквентна молодь зі своєю специфічною культурою, антисоціальними поглядами і установками, які суперечать нормам моралі і приписам кримінального закону. Таким чином, перебування у криміногенному мікросередовищі накладає відбиток на особистість, деформує її і сприяє формуванню антисуспільної спрямованості у неповнолітніх.

У свою чергу, до суб’єктивних передумов відносяться особистісні якості неповнолітнього, його поведінкові та життєві орієнтації які формуються під впливом браку сімейного та соціального виховання і впливають на вибір подальшої поведінки. Як правило, спочатку підлітки збираються в групи для того, щоб заповнити дефіцит спілкування, що виникає в результаті неспроможності сприймати та засвоювати соціальні ролі та правила поведінки, визнані нормою у підлітковому віці.

виокремлює три рівні, які передують розвитку криміногенних груп: 1) асоціальні групи неповнолітніх, які мають передкримінальну

спрямованість і формуються, як правило, за місцем проживання з метою спілкування та беззмістовного проведення дозвілля; 2) виникнення нестійких криміногенних груп, що характеризуються злочинною спрямованістю, яка виражається спочатку у вчиненні дрібних правопорушень, а згодом і у вчиненні кримінально карних злочинів окремими її членами; 3) стійкі криміногенні групи підлітків, які вирізняються чіткою організаційною структурою. Остання включає в себе наявність лідера, від особистих якостей якого і буде залежати спрямованість злочинної діяльності групи [152, с. 131-135].

Серед факторів криміналізації підліткового середовища чинне місце посідає рання наркотизація та алкоголізація неповнолітніх. Нами встановлено, що майже всі члени криміногенної групи палять тютюн, вживають спиртні напої, наркотичні засоби та психотропні речовини, що значно полегшує неформальне спілкування у групі. Проблема споживання дітьми психоактивних речовин, набула масштабів масового явища, тісно пов’язаного із злочинністю неповнолітніх. Так, за даними проведеного всеукраїнського соціологічного дослідження, кожен третій 16-ти річний респондент має досвід вживання спиртних напоїв. На питання «Чи вживали Ви коли-небудь наркотики?», більше 5 % неповнолітніх у віці 16-17 років відповіли «так», ще 20 % неповнолітніх підтвердили вживання наркотиків їхніми друзями та знайомими, що свідчить про постійне розширення сфери розповсюдженості наркотиків, яка втягує в себе все нові і нові прошарки підлітків [153, с. 131-135]. Деякі вчені, які займаються проблемами наркотизації неповнолітніх наголошують, що соціально значущі зв’язки наркозалежних осіб з навколишнім оточенням поступово набувають другорядного значення. Насамперед, такі особи орієнтуються на членів групи, з якими вживають психоактивні речовини і в подальшому потрапляють в психологічну і соціальну залежність від них [154, с. 126]. У підлітків із алкогольною та наркотичною залежністю існує своя субкультура, яка отримала назву «ретритиська». З цього приводу у літературі зазначається: «..та обставина, що людина стає наркоманом, пояснюється не тільки рисами особистості та особливостями соціальної структури, які зумовлюють вживання наркотиків, а ще й новими зв’язками та впливом нових цінностей, яким він піддається, намагаючись знайти доступ до наркотиків. Чим більше людина обплутана цими зв’язками, тим більше імовірності, що вона буде і

далі вживати наркотики, оскільки вона увійшла до субкультури, що контролює її поведінку» [155, с. 348].

У кримінології вважається доведеним тісний зв'язок між алкогольною (наркотичною) залежністю неповнолітніх та їх злочинною поведінкою. У контексті нашого дослідження цей зв'язок має свої особливості, пов’язані із місцем вживання вказаних психоактивних речовин та необхідністю постійного здобування коштів для їх придбання. Щодо першого, то найчастіше це відбувається у місцях, які використовуються громадянами для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів і задоволення інших потреб. Йдеться як про громадські місця, так і місця спільного користування. Зокрема, це відкрита частина території міста чи населеного пункту, до якої є вільний доступ у будь-яку пору року та час доби, а саме: вулиці, гральні та спортивні майданчики у внутрішніх дворах багатоповерхівок і навчальних закладів, прилегла до розважальних закладів територія, ринки і торгівельні точки, пункти швидкого харчування, місця масового відпочинку громадян (парки, сквери, площі), а також під’їзди і технічні приміщення, до яких є вільний доступ з вулиць. Що характерно: вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів неповнолітніми у вказаних місцях відбувається як приховано від оточуючих, так і відкрито. Якщо прихованість від оточуючих людей у подібному роді занять - цілком природна риса поведінки неповнолітніх, то демонстративне публічне вживання психоактивних речовин є формою протесту проти вимог правопорядку і правил поведінки у громадських місцях, а також одним із засобів утвердження авторитету у колі одноліток. Вибір саме цих місць зумовлений життєвим простором, в якому традиційно відбувається діяльнісне формування особистості неповнолітнього правопорушника та становлення його на шлях вчинення грабежів і розбоїв у громадських місцях.

Іншим, не менш важливим чинником, що характеризує зв'язок між алкогольною (наркотичною) залежністю неповнолітніх та їх злочинною поведінкою є необхідність здобування коштів для задоволення потреби у психоактивних речовинах та веденні гедоністичного способу життя. Як відомо, неповнолітні порівняно рідше з іншими категоріями громадян працездатного віку мають власні доходи від трудової діяльності. Засобами до існування більшості із них були «кишенькові гроші» отримані від батьків, платня за одноразову роботу за наймом, стипендія та інші періодичні виплати, і, що немаловажно, злочинні доходи від крадіжок, грабежів та розбоїв. Якщо розпоряджатися легальними джерелами доходів підлітки в основному могли під контролем батьків та осіб, які їх замінюють, то звітувати за утаємничені доходи від злочинної діяльності, ні перед ким не потрібно. Їх неповнолітні можуть витрачати на власний розсуд, що неабияк мотивує віддавати перевагу саме незаконному збагаченню.

Важливу роль у криміналізації молодіжного середовища науковці відводять кримінальній субкультурі. Кримінальна субкультура відрізняється від звичайної молодіжної субкультури кримінальним змістом норм, що регулюють відносини і поведінку членів групи між собою та із сторонніми особами. В. Ф. Пирожков під кримінальною субкультурою розуміє сукупність духовних і матеріальних цінностей, що регламентують й упорядковують життя та злочинну діяльність кримінальних співтовариств [75, с. 110]. На його думку, кримінальна субкультура, цінності якої формуються злочинним світом із максимальним урахуванням вікових особливостей неповнолітніх, приваблива для підлітків з наступних причин: 1) наявність широкого поля можливостей для самоствердження і компенсації невдалої соціалізації; 2) пов’язування круговою порукою, необхідністю утаємничення протиправної діяльності від сторонніх осіб; 3) участь у злочинні діяльності, що передбачає ризик, азарт, екстремальні ситуації, загартовування чоловічого характеру; 4) завоювання авторитету у референтній групі через належність до криміналітету [75, с. 112]. Кримінальній субкультурі неповнолітніх притаманні наступні особливості: а) брутальне нехтування правами людини, що виражається у ворожому та агресивному ставленні до «чужаків» і приниженні фізично слабкіших осіб; б) відсутність співчуття до людей, у тому числі серед числа «своїх»; в) нечесність у стосунках із «чужаками»; г) невизнання недоторканості чужої власності; д) експлуатація одноліток із більш низьким статусом у групі, глузування над ними; є) захоплення азартними іграми «під інтерес»; ж) групове вживання психоактивних речовин; з) вуличні бійки і пограбування випадкових перехожих, вимагання коштів в учнів менших класів, а також студентів професійно-технічних навчальних закладів, осіб з фізичними вадами тощо [75, с. 111].

Для неповнолітніх грабіжників і розбійників характерна особлива вулична субкультура, яка називається субкультурою «гопників». Слово «гопник» походить від крилатого вислову «гоп-стоп» - промовистої назви вуличного пограбування, при якому неповнолітні хулігани грабували випадкових перехожих, відбираючи у них гроші або годинники [156, с. 1]. Носії субкультури «гопників» вирізняються за зовнішнім виглядом. Як правило, це коротко стрижені юнаки, вдягнені у спортивний костюм, куртку зі штучної шкіри та кепку. Своє дозвілля, здебільшого вони проводять у громадських місцях: парках, скверах, зупинках громадського транспорту, занедбаних спорудах, внутрішніх дворах і провулках, підземних переходах, розважальних закладах, біля пунктів швидкого харчування, де власне і вчиняють грабежі та розбійні напади на пересічних громадян. Їм притаманна своя специфічна атрибутика: прізвиська, татуювання, жаргон у вигляді ненормативної лексики, паролі тощо. У представників кримінальної субкультури «прізвисько» має суттєве значення, бо в ньому можуть відбиватися скорочені імена або прізвища, риси характеру, певні фізичні або психічні вади. Досить часто прізвиська визначають становище в злочинній групі, тобто виступають засобом індивідуалізації особистості. Татуювання як і прізвисько, має досить широке поширення у кримінальному середовищі і підтверджує приналежність до закритого об’єднання. Вербальне спілкування між членами групи також має важливе значення і виражається у «жаргоні», що використовується з метою конспірації, організації та приховування злочинів.

Наступним чинником криміналізації молодіжного середовища є взаємодія криміногенних груп підлітків із злочинними групами дорослих.

Ще раз повторимося: становлення неповнолітніх правопорушників на шлях вчинення грабежів і розбоїв у громадських місцях відбувається внаслідок навчання протиправній поведінці. Як відзначав Е. Сатерленд злочинної поведінки навчаються, взаємодіючи в процесі спілкування з іншими людьми. Засвоєння злочинної поведінки відбувається головним чином у групах, де відносини мають безпосередній, особистий характер. Навчання злочинній поведінці включає в себе стимулювання мотивів, прагнень й установок на протиправну діяльність, засвоєння прийомів вчинення злочинів та раціоналізацію своїх дій нібито благородними цілями [140, с. 108].

Як говорилося раніше, діяльність криміногенної групи підлітків зводиться до сумісного вживання психоактивних речовин, порушення громадського порядку, вчинення різних правопорушень та злочинів, більшість з яких залишається латентними. Подібний рід занять доволі швидко набридає найбільш зухвалим членам неформальної групи, які намагаються ствердити власний авторитет шляхом участі у злочинній діяльності дорослих. На основі особистої довіри, із складу дозвільної групи підлітків непомітно для інших вирізняється одна-дві особи, які роблять спроби налагодити зв'язок із діючими у районі проживання злочинними групами дорослих. Після успішного проходження випробувань «реальними справами», підлітки стають учасниками злочинних груп корисливо-насильницького спрямування.

Разом з цим, на підконтрольній території злочинні групи ведуть цілеспрямовану роботу по вербуванню найбільш здібних до кримінальної діяльності неповнолітніх правопорушників із наступним втягненням їх у злочинну діяльність. Втягнення, полягає у схилянні неповнолітнього до участі у вчиненні грабежів та розбоїв у громадських місцях. Воно здійснюється засобами психічного чи фізичного впливу. Психічний вплив на неповнолітнього полягає у переконанні про низький ризик викриття і покарання за вчинення корисливо-насильницьких злочинів, доведенні очевидності здолання опору жертви чисельною перевагою, безперешкодним зникненням із місця події тощо. Серед способів даного впливу на неповнолітніх також вирізняються обіцянки, тобто прийняття дорослим на себе певних зобов’язань (поділитися доходом, забезпечити покровительство і фізичний захист від посягань кривдників, навчити прийомам ведення вуличних бійок, допомогти у вирішенні особистих проблем та ін.). Сюди ж відносяться такі прийоми як штучне створення відносин залежності, затягування у боргову кабалу, пригощання спиртними напоями, наркотичними засобами і психотропними речовинами, вартість яких треба «відпрацьовувати», шантажування розповсюдженням компрометуючої інформації серед одноліток, публічна вимога довести «реальними справами» надійність та підтвердити лиху вдачу тощо.

Втягнення засобами фізичного впливу передбачає заподіяння фізичного болю, тілесних ушкоджень, катування, мордування з метою підкорення владі лідера, примушення до безпосередньої участі у силовому заволодінні майном потерпілих, залякування відступників, утримання у складі злочинної групи.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що криміналізація підліткового середовища більшою мірою відбувається під впливом розглянутих нами чинників, перелік яких можна продовжити. Для того, щоб криміналізація середовища розвитку та виховання неповнолітніх призвела до становлення неповнолітніх на шлях грабежів і розбоїв у громадських місцях - необхідно існування суб’єктивних передумов. Останні виражаються у деформаціях свідомості і волі неповнолітніх, що виливаються у корисливу спрямованість особистості, поєднану із насильством над особою.

2.2.