Характеристика особистості злочинця у сфері нотаріальної діяльності

Особистість злочинця є однією з центральних тем кримінології, але єдиного погляду на це поняття не існує. Так, на думку А.П. Закалюка, «особистість злочинця» - це сукупність соціально типових ознак, що сформувалися у процесі неблагополучного соціального розвитку особи та відрізняються своєю суспільною неприйнятністю і крайньою формою останньої - суспільною небезпечністю, обумовлюють криміногенну мотивацію і кримінальну активність особи, безпосередньо спричиняють вчинення злочину [85, 239].

Враховуючи кваліфікаційні вимоги до осіб, які виявили бажання одержати статус нотаріуса, у соціально-демографічному зрізі кримінологічна характеристика осіб, які вдаються до злочинних діянь у сфері нотаріальної діяльності, має певні особливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону про нотаріат у чинній редакції нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Сучасні кваліфікаційні вимоги до нотаріуса є значно вищими за ті, що ставились на початку становлення нового українського нотаріату. Так, у первісній редакції Закону про нотаріат передбачалось, що нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. П'ятнадцять років ці вимоги залишались незмінними, і лише у 2008 році вони дещо підвищились - до трьох років стажу у галузі права, з яких не менше одного - стажистом у нотаріуса.

Окрім вимог щодо несумісності із статусом нотаріуса, які є подібними до вимог, які ставляться до державних службовців, посада нотаріуса передбачає наявність у особи певного рівня морально-етичних та ділових якостей. В рафінованому вигляді відповідні вимоги законодавця сформульовані у Правилах професійної етики нотаріусів України, затверджених наказом Мін'юста від 04 жовтня 2013 року № 2104/5. Зокрема, діями, що підривають професійну гідність нотаріуса, визнаються настирливе і неодноразове нав'язування своїх професійних послуг; надання юридичної допомоги шляхом шахрайських або інших незаконних дій; вчинення або участь у вчиненні незаконних дій; використання для особистих цілей грошей, цінних паперів, прийнятих на зберігання або вилучених під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна померлих громадян; договори або домовленість з іншими, ніж практикуючий нотаріус, особами про розподіл або передачу коштів, одержаних за вчинення нотаріальних дій; пияцтво та наркоманія; аморальні дії по відношенню до своїх колег та представників інших юридичних професій.

Як видається, при вирішенні цієї наукової проблеми слід відштовхуватись «від зворотнього».

Зокрема, Правила виходять з того, що професійна діяльність нотаріуса ґрунтується на принципах незалежності, законності, об’єктивності і неупередженості, конфіденційності, добросовісності, чесності, поваги до професії, культури поведінки. Нотаріус при виконанні професійних обов’язків не повинен допускати порушення без поважних причин встановленого режиму роботи нотаріальної контори, вимог до приміщення і технічного оснащення нотаріальної контори; необгрунтованої відмови у виїзді до осіб, які звернулися по вчинення нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством; відсутності на робочому місці у нотаріальній конторі без поважних причин; передачі функцій зі вчинення нотаріальних дій співробітникам нотаріальної контори; передачі функцій щодо виконання технічних робіт, підготовки проектів документів, виготовлення оригіналів і копій, розмноження документів іншим особам, крім співробітників нотаріальної контори; здійснення прийому відвідувачів у нетверезому стані, паління під час прийому без згоди відвідувачів чи інших проявів зневажливого ставлення до осіб, з якими нотаріусові доводиться взаємодіяти в процесі своєї професійної діяльності.

Діями, які підривають професійну гідність, визнаються:

- настирливе і неодноразове нав'язування своїх професійних послуг;

- надання юридичної допомоги шляхом шахрайських або інших незаконних дій;

- вчинення або участь у вчиненні незаконних дій;

- використання для особистих цілей грошей, цінних паперів, прийнятих на зберігання або вилучених під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна померлих громадян;

- договори або домовленість з іншими, ніж практикуючий нотаріус, особами про розподіл або передачу коштів, одержаних за вчинення нотаріальних дій;

- пияцтво та наркоманія;

- аморальні дії по відношенню до своїх колег та представників інших юридичних професій.

Крім того, окремо нотаріусові забороняється розподіляти отримані ним кошти за вчинені нотаріальні дії між особами, за участю яких або щодо яких нотаріальні дії вчинялися, або будь-якими іншими особами, які не перебувають з нотаріусом у трудових відносинах.

Як бачимо, особа, яка бажає стати нотаріусом, заздалегідь може дізнатися, які високі вимоги до цієї професії ставляться самою нотаріальною спільнотою та державою. З наведеного випливає, що для тих нотаріусів, які вдаються до злочинних дій, характерним є зневага до вищенаведених та інших вимог та принципів нотаріальної діяльності.

Нечисленні приклади засудження нотаріусів за вчинення ними злочинів, пов’язаних із здійсненням нотаріальної діяльності, дають змогу сформувати уявлення про найбільш типові особистісні характеристики цих осіб.

Так, вироком Жовтневого районного суду м. Луганськ від 05 грудня 2013 року по справі № 435/4691/13-к [38] був засуджений, серед інших, приватний нотаріус Антрацитівського міського нотаріального округу Луганської області Х., який, вступаючи у зговір з іншими особами, неодноразово посвідчував довіреності від імені осіб, які не були присутні у цьому, а також власноруч підробив підписи довірителей на довіреності, які потім використовувались зловмисниками для незаконного набуття права власності об’єктів нерухомого майна, чим завдавалось шкоди потерпілим особам. Дії приватного нотаруса Х. були кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 358 і ч. 3 ст. 365-2 КК України (за ознакою істотної шкоди), оскільки було встановлено, що він діяв з умислом на підроблення і видачу завідомо неправдивого офіційного документа, в порушення п. п. 13, 14, 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р., зловживаючи повноваженнями приватного нотаріуса з метою отримання неправомірної вигоди для себе та інших осіб. На час постановлення вироку Х. вже позбувся статусу нотаріуса і проходив як такий, що тимчасово не працює.

В іншому випадку, вироком Снятинського районного суду Івано- Франківської області було засуджено, разом з іншими особами, приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу А., за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 368-4, ч. 1 ст. 190 КК України [40]. За обставинами справи, вона, вступивши у попередню змову з колишнім чоловіком (адвокатом за професією), якому власник певного обєкта нерухомості надав довіреність на право укладання договору дарування цього майна на користь А., достовірно знаючи про факт смерті довірителя, уклала такий договір дарування, що був посвідчений іншим нотаріусом, введеним в оману, внаслідок чого протиправно набула право власності на даний об’єкт нерухомості. Крім того, в ході реалізації злочинного умислу приватний нотаріус А., діючи в порушення ст. 43

Закону про нотаріат, якою заборонено вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. №20/5, в порушення присяги нотаріуса, у відсутності довірителя, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, внесла в спеціальний бланк нотаріального документа, який офіційно отримала, завідомо неправдиві відомості щодо місця реєстрації потерпілого, вчинила від його імені підпис та зареєструвала в реєстрі вчинюваних нотаріальних дій, намагаючись таким чином надати вказаному фіктивному документу ознак справжності. Також за оформлення фіктивної довіреності вона отримала неправомірну вигоду у розмірі 250 доларів США.

В цій справі характеризуючими даними нотаріуса як суб’єкта злочину були: жіноча стать, вища юридична освіта, раніше не судима, на обліку в наркологічних та психоневрологічних диспансерах області не перебувала, по місцю роботи характеризувалась позитивно, розлучена.

Дослідження особи нотаріуса-злочинця, як і будь-якого іншого корупціонера, показує, що від інших видів правопорушників нотаріус відрізняється передусім особливою соціально-правовою позицією - наявністю певних повноважень, без яких не можуть вчинятися злочинні діяння. Цей статус визначає реальні соціальні функції особи, обумовлені її становищем у системі суспільних відносин, і відіграє для особи нотаріуса надзвичайно важливе значення у трьох аспектах.

По-перше, без відповідного соціального статусу (без повноважень щодо виконання функцій держави, без включення у суспільні відносини щодо реалізації цих повноважень) нотаріус не може стати злочинцем - вона може зловжити повноваженнями, використати їх в особистих інтересах або інтересах третіх осіб, лише будучи офіційно наділеною ними.

По-друге, від соціально-правового статусу нотаріуса безпосередньо залежить характер відповідного правопорушення та його наслідки.

По-третє, соціально-правовий статус нотаріуса є тим фактором, який породжує проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, а саме утруднює притягнення особи до відповідальності за вчинене корупційне правопорушення. Особа, наділена певними повноваженнями, має можливість не лише зловживати ними для задоволення своїх чи потреб інших осіб, а й використовувати їх для захисту від дії закону, застосування правоохоронними органами антикорупційного законодавства щодо неї або інших осіб.

Відомо, що корупційна поведінка здебільшого може проявлятися у двох формах. Перша з них полягає у поступовому відхиленні відповідної особи у своїй службовій діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, поступового перетворення законослухняної особи на корупціонера. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати надані їй владні повноваження у власних інтересах чи інтересах інших осіб. При цьому в одних випадках відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої поведінки (якісне зростання), в результаті чого особа твердо стає на корупційний шлях, виявляючи дедалі небезпечніші корупційні прояви і визначаючи для себе корупційну поведінку сенсом перебування на посаді. В інших випадках корупційні правопорушення вчинюються внаслідок збігу певних життєвих обставин. Тобто йдеться про ситуативну корумповану поведінку (ситуативного корупціонера).

Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для наживи, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб. Тобто особа цілеспрямовано йде до влади з метою вчинення корупційних діянь.

Все вищенаведене цілком стосується й нотаріусів, з поправкою лише щодо того, що мова не йде про зайняття тих чи інших посад, а обмежується особливим соціально-правовим статусом нотаріуса.

Характерною рисою нотаріуса-злочинця є наявність у нього корисливого або іншого особистого інтересу, який, по-перше, є обов’язковим елементом для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною; по-друге, свідчить про умисний характер корупційної діяльності.

З кримінологічною метою можна здійснити певну класифікацію нотаріусів-злочинців, виділивши певні їх типи, які характеризуються єдністю однієї або кількох найбільш суттєвих ознак. Дослідження кримінальних справ про злочини у сфері нотаріальної діяльності, аналіз спеціальної літератури дозволяє виділити кілька умовних типів нотаріуса-злочинця залежно від його морально-психологічної спрямованості та характеру дій.

Перший тип - нотаріус, який одержує незаконну винагороду за вчинення або невчинення певних нотаріальних дій від випадку до випадку, спеціально не створюючи чи підшукуючи ситуації для цього (ситуативний злочинець). Такий нотаріус, як правило, рідко виходить за межі своїх повноважень або зловживає ними, отримуючи незаконну винагороду власне за виконання своїх статусних обов’язків. Вигода, яку має замовник від такого нотаріуса, полягає, наприклад, у прискоренні вирішення його питання, отриманні незначних переваг порівняно з іншими особами тощо. Здебільшого у таких випадках ініціатива давання-одержання неправомірної вигоди виходить від особи, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії. Саме вона, сумніваючись у можливості позитивного вирішення того чи іншого питання, але прагнучи вирішити його більш ефективно, пропонує нотаріусу майнову винагороду за вчинення у власних інтересах певних дій або утримання від них. При цьому зовсім не виключається давання-одержання неправомірної вигоди з ініціативи нотаріуса. Але ініціатива у таких випадках свідчить про його готовність одержати незаконну винагороду і має характер простої пропозиції, яка не впливає на добровільність поведінки замовника нотаріальної дії. Останній приймає рішення про давання неправомірної вигоди без тиску з боку нотаріуса. Взаємовідносини сторін за таких обставин утворюють угоду про специфічне співробітництво, взаємодію нотаріуса та особи, яка прагне досягти певної мети за допомогою підкупу. При цьому суб’єкти протиправної угоди виявляють взаємну зацікавленість і їх волевиявлення базується на добровільних засадах. У таких випадках давання-одержання неправомірної вигоди, як правило, не маскується під законні угоди або в інший спосіб.

Другий тип - це коли нотаріус цілеспрямовано займається «продажем» своїх повноважень, постійно вишукуючи можливості для одержання неправомірної винагороди, фактично повністю або значною мірою підпорядковуючи цій діяльності свою професійну діяльність. Тобто йдеться про злочинний промисел у вигляді одержання неправомірної вигоди. У багатьох випадках така діяльність має завуальований вигляд, давання- одержання здійснюється через посередників, що істотно ускладнює її викриття і доказування вини нотаріуса. Ініціатива давання-одержання неправомірної вигоди здебільшого належить нотаріусу і може мати форму як простої пропозиції, так і вимагання. При вимаганні нотаріус, використовуючи свої повноваження, авторитет нотаріату, здійснює психічний тиск на особу, яка звернулась до нього, висуває конкретні вимоги та умови задоволення інтересу останнього, або створює відповідну обстановку, за якої у замовника нотаріальної дії залишається єдиний спосіб вирішення питання - давання неправомірної вигоди. Така форма поведінки нотаріуса засвідчує, крім усього іншого, його послідовне намагання використати свій правовий статус для незаконного одержання матеріальних цінностей чи благ матеріального характеру, тобто стійку корисливу її спрямованість. Вимагання неправомірної вигоди свідчить про порушення паритетних засад у відносинах сторін. Нотаріус цілковито домінує над особою, яка звернулась до нього, що зрештою є підґрунтям для виникнення між ними конфлікту, відтак дає більше шансів правоохоронним органам дізнатися про факт давання-одержання неправомірної вигоди, викрити нотаріуса і притягнути його до встановленої законом відповідальності.

Третій тип - нотаріус, який перебуває, так би мовити, на матеріальному утриманні кримінальних угруповань, комерційних або політичних структур, забезпечуючи за допомогою наданих йому повноважень постійне "обслуговування" їх інтересів. Це найнебезпечніший тип нотаріуса-злочинця. Відстоюючи за незаконну матеріальну винагороду інтереси зазначених суб’єктів, він може діяти як у межах своїх повноважень, так і виходити за них. Таку винагороду нотаріус одержує здебільшого на системній основі, хоч вона може бути й разовою. Але в будь-якому випадку ця винагорода є досить значною - такою, що «виправдовує» його ризик. Її одержання ретельно вуалюється у форму подарунків, придбання нерухомості або цінного рухомого майна на підставних осіб, шляхом перерахування коштів на рахунки комерційних структур, благодійних фондів тощо, контроль над якими має нотаріус або його довірені особи. Такий нотаріус, разом з іншими «фахівцями у галузі права» та службовими особами, служить «дахом» для злочинної діяльності злочинних об’єднань, є одним з елементів функціонування злочинних структур кланового (мафіозного) типу. Притягнення його до кримінальної відповідальності для правоохоронних органів становить істотну складність через, по-перше, складнощі виявлення та документування його злочинної діяльності; по-друге, наявні у нього можливості протидіяти правоохоронній діяльності.

Судова практика дозволяє говорити достовірно про існування лише першого типу злочинної поведінки серед нотаріусів. Про існування інших довх типів можна говорити лише в якості припущення, оскільки їх викриття вкрай утруднене через наведені вище складнощі. Однак інформаційне поле заповнене повідомленнями про існування серед нотаріусів як професійних злочинців, так і тих, хто діє в составі злочинних угруповань.

Так, за словами відомого київського адвоката та громадського діяча Т. Монтян, ліцензії та офіси для деяких нотаріусів купують злочинні угрупування, після чого вимагають «відпрацьовувати» вкладені кошти (нотаріуси підключені до системи єдиної бази даних реєстрів України і можуть вносити туди різні зміни): через «чорних» нотаріусів проводяться операції незаконного захоплення приватної власності, а їх діяльність давно перетворилася на високоприбутковий бізнес під дахом окремих співробітників міліції, прокуратури, СБУ і суддів [29]. Як ілюстрацію цього Т. Монтян наводить приклади з своє практики: «Для того щоб провернути незаконну оборудку, бандити вибирають людей, яким складно за себе постояти: малозабезпечених, інвалідів, нарко- і алкозалежних, старих. Робота з ними ведеться за наступною схемою: втертися в довіру, запропонувати допомогу і турботу, підпоїти і змусити оформити генеральне доручення або просто підписатися на бланку. «Свій» нотаріус реєструє довіреність в державному реєстрі, а потім, на її підставі, будь-який інший нотаріус оформляє угоду купівлі-продажу майна пару років тому до неї звернулася клієнтка, 86- річного батька якої цигани знайшли в благодійній їдальні Леоніда Черновецького, після чого хитрістю звозили до нотаріуса в інший кінець міста і оформили на одного з циганів гендоверенность, після чого діда відвезли за місто. Батька вдалося знайти, але потрясіння той не витримав: незабаром помер у дочки на руках. А за цей час квартиру вже встигли продати одному з шахраїв, який її перепродав нічого не підозрюючи родині. Зараз учасники схеми перебувають під слідством: за тим же сценарієм житло відняли у інваліда I групи, а також у алкоголіка, якого перед угодою напоїли майже до напівсмерті. Нотаріус, який оформив довіреності у всіх трьох випадках, проходить у справі лише як свідок [29].

Свого часу одна з перших спроб правоохоронних органів притягти до кримінальної відповідальності державного нотаріуса, яка протягом 5 років брала участь у злочинних схемах щодо заволодіння чужої нерухомістю, залишилась невдало - обвинувачена повісилась у Дніпропетровському СІЗО, не дочекавшись суду.

Так чи інакше, зазвичай органам досудового розслідування вдається довести перед судом лише поодинокі епізоди злочинної діяльності нотаріусів, найчастіше - лише останній епізод, який був належним чином процесуально зафіксований. Винятки з цього правила обчислюються одиницями. Зокрема, один з випадків притягнення нотаріусів до кримінальної відповідальності у складі злочинних угруповань свого часу був фіксований у Львові [27].

Іноді високий професіоналізм дозволяє нотаріусу навіть у випадку начебто незаперечних доказів його вини уникати кримінальної відповідальності. Інтерес у цьому звязу викликає наступний приклад.

Вироком Брянківського міського суду Луганської області від 27 червня 2014 року [37] була виправдана державний нотаріус Стахановської державної нотаріальної контори Х., яка звинувачалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368-4 КК, за наступних обставин. Обвинувачена Х. підозрювалась у тому, що у грудні 2012 року, обіймаючи посаду державного нотаріуса, достовірно знаючи, що потерпілим А. оформлюється спадкове право на житловий будинок, використовуючи при цьому надані їй повноваження, запропонувала йому оформлення документів спадкового права власності на зазначений будинок за матеріальну винагороду в розмірі 8000 гривень. 30 січня 2013 року потерпілий А., усвідомлюючи те, що іншої можливості оформити та отримати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, у нього немає, усвідомлюючи те, що державний нотаріус Х. своїми діями створює умови, при яких без передачі їй неправомірної вигоди у розмірі 8000 гривень, неможливо отримати свідоцтво про право на спадщину, звернувся з заявою до правоохоронних органів, а саме до УБОЗ ГУМВС України у Луганській області. Наприкінці лютого 2013 року Х., з метою отримання незаконної матеріальної вигоди, використовуючи при цьому надані їй повноваження, повідомила потерпілому, що він повинен оформлювати спадкове право на будинок лише у неї, оскільки він раніше оформлював спадкове право на банківський вклад померлого батька саме у неї. Протягом лютого та березня 2013 року державний нотаріус Х., реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на одержання неправомірної вигоди, з використанням наданих їй повноважень, неодноразово обговорювала із потерпілим необхідність надання їй неправомірної вигоди у розмірі 8 000 гривень, за видачу свідоцтва про право на спадщину, в порушення вимог

п.16 ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», згідно якого від сплати державного мита звільняються громадяни за видачу їм свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, що належить спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця, на що потерпілий погодився. Здійснюючи свій злочинний намір, державний нотаріус Х. визначила місце передачі їй грошових коштів в її службовому кабінеті. 15 березня 2013 року приблизно о 15 годині, потерпілий, згідно попередньої домовленості з обвинуваченою, прибув до приміщення Стахановської державної нотаріальної контори, де зустрівся з останньою в її службовому кабінеті. Після чого, обвинувачена Х., знаходячись в своєму службовому кабінеті, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на одержання неправомірної вигоди, одержала від потерпілого неправомірну вигоду у сумі 7000 гривень, помічені спеціальною рідиною, що в 5 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, за оформлення документів спадкового права власності на житловий будинок.

Однак суд, дослідивши матеріали справи, визнав недоведеною вину Х. у інкримінованому їй злочині, а обвинувачення - таким, що обґрунтоване лише припущеннями. Мотивом такого висновку суду стало те, що обставини справи обвинувачена Х. пояснила тим, що гроші, які вона дійсно пропонувала передати їй, не були неправомірною вигодою, а призначались для внесенення різного роду платежів при оформленні спадщини самим нотаріусом, відповідна практика напрацьована для зручності самих спадкоємців.

Можна по-різному оцінювати обставини і доводи сторін, однак певні порушення з боку нотаріуса очевидні - він не мав права брати з рук клієнта гроші інші, ніж державне мито чи винагорода за вчинення нотаріальних дій. Нотаріус в даному випадку вміло використав недоліки законодавства і врятувався від кримінальної відповідальності, незважаючи на «мічені» гроші.

Окремої уваги, на нашу думку, заслуговує проблема особистості нотаріуса-злочинця з внутрішнього, психологічного та морально-етичного боку. Вслід за Б.М. Г оловкіним ми виходимо з того, що в основі формування особистості злочинця лежать особливості «соціально-психологічної суперечливої природи людини, в якій закладена схильність думати і здатність діяти не у відповідності із доброчинними цінностями і загальноприйнятими нормами суспільства, а наперекір, дбаючи про індивідуалістичні потреби, своєкорисливі інтереси, гедоністичні устремління, при цьому порушуючи будь-які приписи й заборони, що існують на їх шляху, включаючи кримінально-правовісоціально-психологічної суперечливої природи людини, в якій закладена схильність думати і здатність діяти не у відповідності із доброчинними цінностями і загальноприйнятими нормами суспільства, а наперекір, дбаючи про індивідуалістичні потреби, своєкорисливі інтереси, гедоністичні устремління, при цьому порушуючи будь-які приписи й заборони, що існують на їх шляху, включаючи кримінально-правові» [57, С. 133]. Дослідження особистості злочинця має вкрай важливе значення ще й тому, що функцію безпосереднього спричинення цілеспрямованої кримінальної поведінки виконують індивідуально-психологічні особливості злочинців, уроджені і набуті внаслідок соціалізації та життєвого досвіду [57, С. 133].

В теорії кримінології розповсюдженою є типологія особистості злочинця залежно характеру антисуспільної спрямованості їх діяльності, за якою виділяються декілька типів: корисливий, насильницький, корисливо- насильницький, дезорганізований та необережний [150, С. 107]. Нотаріуси, які вдаються до злочинних дій, безперечно, належать до першого типу, оскільки вся їх діяльність, як законна, так і незаконна, пов'язана з оборотом майнових благ, а тому з мотиваційної точки зору в протиправних діях нотаріуса важко побачити крім корисливого мотиву ще й якійсь інший.

Характеризуючи корупційну злочинність, М.І. Мельник виділяє дві основні складові корупційного правопорушення: 1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста заінтересованість [147; 171]. З цим не можна не погодитись, додавши, що корислива мета або інша особиста заінтересованість притаманна всім злочинам, спеціальним суб'єктом яких може бути нотаріус. Це пояснюється самою природою нотаріальної діяльності і особливостями правового статусу нотаріуса. У зв’язку з цим постає питання про те, чи можна говорити про специфічні властивості особистостя нотаріуса-злочинця у порівнянні з узагальненою характеристикою злочинця корисливого типу. Однозначної відповіді на це питання, напевно не може бути, оскільки в кримінологічній літературі воно залишається дискусійним.

У дослідженні особистісних особливостей нотаріусів, які вдаються до злочинних дій, чи не найважливішим є складання морально-етичного та психологічного портрету такої особи. Він може бути складений на підставі оцінки особистості нотаріуса-злочинця за такими критеріями, як ціннісно- нормативний, емоційно-вольовий та потрібнісно-мотиваційний.

Морально-психологічний портрет злочинця корисливої спрямованості неодноразово ставав об’єкт уваги науковців і є достатньо вивченим. За допомогою наведених вище критеріїв виявлені основні ціннісні орієнтири, притаманні людям, які вдаються до злочинів корисливої спрямованості, як насильницьких, так і ненасильницьких.

По-перше, для таких осіб характерним є несприйняття або зневажливе ставлення до непорушності права власності і недоторканості чужого майна як однієї з фундаментальних підвалин людського суспільства. Однак мусимо зазначити, що у випадку із особами, що вчиняють злочини у сфері нотаріальної діяльності, відношення до принципу недоторканості чужої власності, вочевидь, є складнішим, ніж у інших корисливих злочинців. Для останніх, як підкреслюється у літературі, характерною є стійкість їх криміногенних переконань стосовно обов’язковості кримінально-правових заборон «для інших» і вседозволеності «для себе» [247, С. 171]. З цим важко не погодитись, як важко не погодитись і з тим, що подібне ставлення до чужої власності і власника містить чи не найважливішу ваду ціннісно-нормативної сфери свідомості корисливих насильницьких злочинців, яка має першочергове детерміністичне значення у продукуванні злочинних проявів, злочинці розцінюють чужу власність і особу, якій вона належить на законних підставах, лише як засіб задоволення власних корисливих цілей, і не більше того. Все це є справедливим й для осіб, що вчиняють злочини у сфері нотаріальної діяльності, однак у випадку з нотаріусами навряд чи можна говорити про таке однобоке й зухвале ставлення до чужої власності. Як пише все той же Б.М. Г оловкін, «усвідомлювати важливість недоторканності чужого майна найкраще виходить у разі, коли маєш свою приватну власність, розумієш її значення у забезпеченні нормального облаштування особистого життя» [57, С. 139]. Насильницькі корисливі злочини, - робить висновок автор, вчиняються особами, у яких ці погляди не сформовані чи деформовані саме через відсутність у злочинців власності, нажитої власною працею. Звідси випливає висновок, що особи, які мають такий досвід, усвідомлюють важливість інституту права власності, поважають чужу власність, і тому не схильні вчиняти корисливі злочини. Але щодо нотаріусів навряд чи ця гіпотеза спрацьовує, оскільки всі вони є достатньо матеріально забезпеченими особами (особливо у порівнянні з основною масою населення), і a-priori мають порівняно високий рівень правосвідомості, формування якого обумовлене отриманням юридичної освіти та досвідом роботи за фахом. Кожного дня нотаріус вчиняє юридично значущі дії, що так чи інакше мають відношення до власності. Чужої власності, підкреслимо. Має право на високу винагороду за це. І все одно вчиняє злочини. Саме це надає злочинам, що вчиняють нотаріусами, особливо неприємний «присмак», викликає обурення й засудження з боку суспільства та держави. На нашу думку, очевидно, що зневажливе ставлення нотаріусів до чужої власності формується за рахунок чогось іншого. Знецінення чужої власності можливе й наслідок втрати відчуття реальної цінності майна, коли кількість і якість власного майна значно перевищує потрібності звичайної людини, а трудові витрати на придбання майна або відсутні, або є неспіврозмірно низькими порівняно з вартістю майна, яке набувається. Віддалено це нагадує міф про давньогрецького царя Мідаса, який, маючи велике багатство, зажадав ще більшого й вмовив бога Діоніса зробити так, що все, до чого він торкався, ставало золотом. Багатство породжує жагу ще більшого багатства. Звичайно, це стосується далеко не всіх багатих людей, і далеко не всі нотаріуси можуть назвати себе багатими, однак певна втрата реальності щодо цінності чужого майна все таки можлива.

Також необхідно зробити застереження, що наведені вище міркування стосуються нотаріусів, які систематично вчиняють злочинні дії, або навіть йдуть до нотаріату спеціально з метою незаконної наживи. У суспільстві розхожим є поняття «чорних нотаріусів», тобто тих, які за певну плату готові на будь-які порушення закону. Іноді кажуть, що такі нотаріуси можуть входити до складу організованих злочинних груп, якими вони «вербуються» чи не з студентської лави.

Однак існує й інший тип нотаріусів, які вирішують вчинити протиправні дії залежно від конкретних обставин справи, і такий вчинок для них є скоріше виключенням, ніж правилом. Можна припустити, що в таких випадках фактором, що підштовхує до злочину, є не стільки зневага до чужої власності, скільки відчуття безкарності і «легкості» вчинення злочину.

По-друге, у таких осіб, як правило, спостерігається деформація у самоцінці, які виражаються у вмінні за потреби відповідати соціальним рольовим очікуванням, нещирості, суперечливому світогляді, підвищеній схильності до самовиправдовування, пониженому порозі сумління. При цьому такі загальновизнані соціально позитивні життєві установки, як сім’я, здоров’я, друзі, свобода, ділова активність, цілком притаманні цим особам, і більш-менш спокійно «уживаються» з антисоціальними установками. Більше того, часто корисливі злочини вчиняються, внутрішньо виправдовуючись тим, що це робиться не для себе, а для підвищення матеріального добробуту близьких, «на майбутнє», і тому подібне. Абсолютно щиро такі люди вважають для себе важливим бути вихованими, життєрадісними, чесними тощо. Як правило, нотаріуси-злочинці - це сімейні люди, які щиро відстоюють сімейні цінності.

Для злочинців корисливого типу характерною є тенденція розмитості майбутнього у злочинців, невизначеності життєвих планів, зацикленості на поточних подіях, низьку осмисленість свого існування. У більшості з них смислова регуляція поведінки відбувається на рівні задоволення повсякденних вітальних потреб та примітивних життєвих інтересів. Останні фактично набувають самостійного значення індивідуальних цінностей [57, С. 151]. Однак все це по відношенню до нотаріусів знову ж таки не спрацьовує. Всі вони є соціально адаптованими, самореалізованими, затребуваними, не мають причин жити одним днем, і заінтересовані у збереженні свого правового і соціального статусу.

Важливою характерною рисою нотаріусів, що вдаються до злочинних дій, є підвищена професійна самооцінка, яка формується протягом всієї професійної кар’єри. Така самооцінка, попри те, що вона, звичайно, обумовлена, внутрішніми психологічними установками, є також наслідком набуття юридичної освіти, дійсно великого досвіду практичної роботи, правовим статусом нотаріуса, відсутністю системи ефективного контролю за повсякденної діяльністю нотаріуса. Тверда воля, самоконтроль, відповідальність, акуратність й освіченість - ось ті якості, що цінуються нотаріусами у собі. Однак внаслідок професійної деформації згадані цінності постають у свідомості нотаріуса-злочинця такими, що підносять його над іншими людьми, які стають лише джерелом наживи. Видається, що саме зверхнє ставлення до оточуючих, особливо тих, хто не здатен самостійно відстоювати свої права та законні інтереси, є тим «фоном», на якому формується готовність до використання нотаріальних можливостей у злочинних цілях.