ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано розв’язання наукового завдання, що полягає у встановленні змісту міжнародно-правового регулювання праці в рибальському секторі, зокрема, його поняття, джерел та механізмів застосування; у визначенні розвитку відповідної міжнародно-правової регламентації; у визначенні особливостей імплементації міжнародно-правових норм у європейське право, іноземне та вітчизняне законодавство.
Теоретичні та практичні результати дослідження уможливлюють такі висновки та пропозиції:1. Головною складовою рибальської галузі, рибальського сектора (тобто
промислового рибальства) та рибогосподарського комплексу загалом є процеси видобування морських біоресурсів шляхом спеціально
організованого судноплавства. Загальною тенденцією такого судноплавства стає перенесення його з прибережних ділянок держав у відкрите море та у виключні економічні зони інших держав. Варіативність форм та видів морського рибальства, відсутність оптимальної моделі організації
відповідних процесів, поєднання комерційного інтересу та потреб продовольчої безпеки ускладнює завдання правового регулювання у цій сфері, зокрема на міжнародному рівні. Важливим стає визначення компетентного національного органу та національної цілісної системи управління у рибному господарстві, їх повноважень у сфері національного та міжнародного нормативного та організаційного забезпечення праці рибалок. Специфіка морського рибальства зумовлює особливості реалізації національної юрисдикції держави прапора щодо рибальських суден, що має істотні практичні відмінності від юрисдикції щодо торговельних суден.
2. Глобалізація морського рибальства актуалізує потребу врахування норм міжнародного права для праці в рибальському секторі. Діяльність у рибальському секторі зазвичай містила міжнародну складову - спочатку у двосторонніх договорах про торгівлю і мореплавання, а пізніше - у басейнових угодах щодо обмежень лову певних видів морських біоресурсів.
Утім, держави досі прагнуть урегулювати значну кількість питань перебування рибалок на суднах без урахування міжнародних стандартів, шляхом схвалення для екіпажу (персоналу) рибальських суден актів санітарно-медичного спрямування, актів з питань дотримання техніки безпеки та інших техніко-правових норм.3. Посилення міжнародного впливу на працю в рибальському секторі відбулося після схвалення Конвенції ООН з морського права 1982 р. та Угоди про здійснення положень Конвенції 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб і управління ними 1995 р. Ці акти запровадили права держав щодо врегулювання процесів рибальства у виключних економічних зонах та передбачили потребу більш міцного зв’язку між державою прапора та рибальським судном порівняно з попередньою морською практикою. Конвенція 1982 р. закріплює особливі права України як держави, що знаходиться в географічно несприятливому положенні.
Для реалізації власних інтересів в умовах дії Конвенції 1982 р. та Угоди 1995 р. Україною укладено низку міжурядових двосторонніх угод з питань рибальства, зокрема, з Францією (1992 р.), Болгарією (1993 р.), Єгиптом (1994 р.), Грузією (1996 р.), Мавританією (2003 р.) та Марокко (2012 р.). Ці двосторонні акти містять норми з питань забезпечення рибальських суден сторін та статусу їх екіпажів; передбачають співпрацю у сфері підготовки кадрів у риболовній промисловості. Угода щодо забезпечення виконання заходів з міжнародного збереження та управління рибальськими суднами у відкритому морі 1993 р., що мала додатково посилити контроль держави прапора за діяльністю рибальських суден, не отримала масового приєднання; її положення відображені у рекомендаційних актах ФАО, таких, як Кодекс [ведення] відповідального рибальства 1995 р.
4. Активну позицію з міжнародного правового забезпечення рибальства, зокрема, організації праці в рибальському секторі, займають ММО, МОП та
ФАО. Технічні конвенції, що регулювали працю у морському секторі, схвалені під егідою МОП, мали варіативне ставлення до праці рибалок.
Значна частка технічних «морських» конвенцій МОП не поширювалася на рибалок (конвенції №№ 22, 73, 91, 92, 145, 146) або діяла у цій сфері з обмеженнями (конвенції № 55 та № 71). Частка технічних «морських» конвенцій МОП могла охоплювати рибальський сектор за умовчанням (конвенції №№ 7, 8, 53, 56, 74, 133) або застосовувалася у відповідних відносинах за попереднім рішенням конкретної держави, схваленим разом із організаціями роботодавців та робітників або за рішенням цих організацій (конвенції №№ 163, 165, 166, 185), або могла поширюватися на рибальський сектор ad hoc (конвенції №№ 68, 69, 108, 134, 180, 185).У 50-60 роках ХХ ст. під егідою МОП було підписано спеціальні технічні «риболовні» конвенції №№ 112, 113, 114, 125, 126, більшість з яких, окрім № 125, сьогодні переглянуто Конвенцією МОП про працю в рибальському секторі № 188 2007 р. Ці акти встановили вимоги у сфері мінімального віку, медичного огляду, трудових договорів та свідоцтв, що підтверджують кваліфікацію рибалок. Україна бере участь у Конвенції МОП про медичний огляд рибалок № 113 та у Конвенції МОП про приміщення для екіпажу на борту риболовних суден № 126.
5. На рекомендаційному рівні МОП приділяв увагу праці у рибальському секторі починаючи зі спеціальної рекомендації № 7 1920 р. з питань мінімального робочого часу рибалок. МОП було схвалено спеціалізовані морські рекомендації, що могли охоплювати рибальський сектор за попереднім рішенням держави (рекомендація № 187) чи за умовчанням (рекомендації №№ 9, 27, 28, 48, 49, 75, 76, 77, 78, 105, 106, 107, 108, 140, 141, 142, 173, 174, 185). Важливою є спеціалізована рекомендація МОП № 126 щодо корегування аспектів професійної підготовки рибалок, схвалена у розвиток конвенції № 125. Окремі рекомендації МОП мали метою поширити на різні категорії працівників морської сфери, зокрема, на рибалок, вимоги конвенцій МОП, що рибалок не охоплювали (рекомендації № 27 та № 49).
6. ММО та ФАО у 60-х рр. ХХ ст. почали разом з МОП вживати спільних заходів щодо регламентації безпеки експлуатації рибальських суден, кваліфікації та сертифікації членів їх екіпажів.
Це зумовило затвердження спільних рекомендаційних актів, що містять передовсім технічні стандарти, наприклад, Кодекс безпеки рибальських суден та рибалок ММО та ФАО. Спроби утворення конвенційного механізму щодо безпеки рибальських суден завершилися підписанням Торремоліноської конвенції з безпеки рибальських суден 1977 р., Торремоліноського протоколу до неї 1993 р. та Кейптаунської угоди про здійснення положень цього Протоколу 2012 р., що послідовно не вступили в силу.Причиною такої невдачі є вкрай широка різноманітність риболовних суден та варіативність акваторій їх промислу, що розмиває зміст відповідних конвенційних вимог. Більш вдалою стала спроба регламентації сертифікації персоналу рибальських суден у Міжнародній конвенції про стандарти підготовки, дипломування та несення вахти екіпажами рибальських суден (STCW-F) 1995 р. STCW-F зняла питання дотримання рибальськими суднами Конвенції ПДНВ 1974 р. та конвенції МОП № 125, вона передбачає механізми контролю її дотримання на риболовних суднах незалежно від їх прапора у портах держав-учасниць конвенції. Україна не приєдналася до Торремоліноського протоколу 1993 р. або Кейптаунської угоди 2012 р., але з 2002 р. є учасницею STCW-F, що вступила в силу у 2012 р.
7. Новий етап міжнародно-правового забезпечення праці рибалок пов’язаний із розробкою та схваленням Конвенції МОП № 188 про працю в рибальському секторі. Позаяк багато держав побоювалися перспектив встановлення жорстких стандартів праці рибалок, прийняття цієї конвенції в 2007 р. відбулося на компромісних умовах, за якими значну частину приписів угоди її учасникам дозволялося виключити - стосовно до усіх рибальських суден або до їх окремих категорій. Процедури контролю за дотриманням Конвенції № 188 є пом’якшеними як порівняно із процедурами STCW-F, так і з механізмом КПМС-2006, що сьогодні забезпечує трудові права моряків. Але й у цих умовах приєднання держав до Конвенції № 188 є повільним, водночас низький рівень вимог до процедури її вступу в силу дозволяє очікувати цього факту найближчим часом.
8. Відображення міжнародних стандартів праці рибалок у праві ЄС є динамічним процесом, зумовленим повноваженнями ЄС у сферах правил конкуренції внутрішнього ринку, спільної політики у сфері рибальства та компетенцією ЄС щодо підтримки соціальної політики, освіти та професійного навчання. Забезпечення безпеки праці рибалок передбачено нормами чинної директиви ЄС 93/103/ЄС 1993 р. про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я під час робіт на борту рибальських суден, яка була схвалена раніше, ніж STCW-F або Конвенція № 188. Директива ЄС 97/70/EC 1997 р. встановила для рибальських суден гармонізований режим безпеки згідно з вимогами Торремоліноського протоколу 1993 р. для запровадження відповідних стандартів на рівні ЄС в умовах невтішних перспектив вступу протоколу в силу (наступне схвалення Кейптаунської угоди 2012 р. не вплинуло на зміст директиви 97/70/EC або інших актів ЄС).
Такі регламенти ЄС як № 104/2000, № 1260/1999 та № 2792/1999 визначають правила та умови надання структурної допомоги ЄС у рибальському секторі, спрямованої на модернізацію рибальських суден та обмеження зусиль щодо вилову. Вплив права ЄС на трудові відносини у рибальському секторі відбувається й шляхом застосування прецедентних рішень Європейської Комісії та Суду ЄС. У форматі тристороннього європейського діалогу Комітет з секторального соціального діалогу у сфері морського рибальства ЄС, Європейська федерація транспортних робітників (ETF); Робоча група FISH Комітету професійних агрокультурних організацій та Генерального комітету сільськогосподарської кооперації ЄС та Асоціація національних організацій риболовних підприємств ЄС 21 травня 2012 р. схвалили Угоду про перенесення умов Конвенції МОП № 188 у галузеві та колективні угоди в державах під юрисдикцією ЄС - без приєднання цих держав до конвенції.
9. Національне законодавство, галузеві та колективні угоди, правова практика держав ЄС з питань праці рибалок мають істотні відмінності, зокрема у сфері імплементації міжнародних стандартів.
Основні відмінності полягають у ставленні до рибалок як до найманих працівників або як до замозайнятих осіб чи підприємців, у статусі об’єднань рибалок, пріоритету колективних або галузевих угод, у базових умовах контрактів рибалок тощо. Водночас можна говорити про врахування європейськими державами вимог STCW-F 1995 р. та окремих приписів Конвенції МОП № 188. (насамперед у Бельгії, Данії, Іспанії, Італії та Франції).Окремі європейські держави взагалі не мають сегмента найманої праці рибалок у рибальському секторі, розглядаючи рибалок як самозайнятих осіб або підприємців (Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Фінляндія). У Греції рибалки є самозайнятими й не ведуть колективних переговорів, але об’єднані в ієрархічну систему професійних спілок; подібна ситуація склалася у Болгарії.
Аналіз неєвропейських держав із розвинутим рибальством (Індонезія, Канада, ПАР, Філіппіни, КНР) свідчить про низький рівень імплементації ними міжнародних актів у сфері захисту прав трудових та соціальних прав у рибальському секторі. Законодавство РФ з питань праці рибалок відтворює відповідну радянську модель та не враховує міжнародні стандарти регламентації праці у рибальському секторі; таке ставлення РФ до регламентації праці екіпажів рибальських суден нині поширено й на тимчасово окуповані території України та на частку рибальських суден під прапором України, фактично підконтрольних РФ.
10. Законодавство України застосовує до праці рибалок пострадянську модель правового регулювання, втілену в КТМ України 1995 р. та трудовому законодавстві. Профільний закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» 2011 р. окреслює
владні повноваження, що зараз реалізують МАПП та ДАРГ України, у сферах сертифікації персоналу риболовних суден, визначення їх безпечного укомплектування екіпажами, системи управління безпекою цих суден та системи управління охороною праці тощо. Під час реалізації цієї компетенції на рівні урядових та відомчих актів основна увага надається імплементації вимог STCW-F 1995 р., а також СОЛАС 1974 р. і МКУБ 1993 р. Ці процеси не завершені, тому приєднання України до Кейптаунської угоди 2012 р. та до Конвенції МОП № 188 або використання їх стандартів на рівні національного законодавства, галузевих та колективних угод є питанням майбутнього. Неучасть України у цих процесах відбувається через низку якість державного управління у цій сфері, формальний характер профспілок рибалок, тимчасову окупацію Криму РФ, яка істотно ускладнила експлуатацію Україною океанічних риболовних суден.
11. Міжнародно-правове регулювання праці у рибальському секторі є процесом реалізації, імплементації та виконання норм міжнародних договорів, схвалених під егідою ООН, ММО, МОП та ФАО, щодо трудових та пов’язаних з ними відносин членів екіпажів (персоналу, рибалок) на риболовних суднах, що здійснюють власну діяльність у рамках мореплавства. Реалізація, імплементація та виконання норм цих міжнародних договорів відбувається шляхом схвалення актів права ЄС, національного законодавства, положень галузевих та колективних угод, утворення організаційних механізмів підготовки, контролю, охорони праці, ведення тристороннього діалогу, розслідування інцидентів у рибальському секторі.