<<
>>

Відображення міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у праві Європейського Союзу

Варті окремої уваги аспекти впливу права ЄС на трудові відносини у рибальському секторі. Ця проблема має неабияке значення з урахуванням зовнішньої та внутрішньої позиції ЄС як суб’єкта міжнародного права з цих питань, зокрема, в умовах європейської інтеграції України.

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст. 3-6 Договору про функціонування ЄС у чинній редакції, ЄС має виключні повноваження в таких сферах як встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку та збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства. ЄС має спільну із державами-членами компетенцію з питань рибальства (за винятком збереження морських біологічних ресурсів). Додатково ЄС має диспозитивні повноваження щодо дій з підтримки, координації, доповнення дій держав-членів з питань освіти та професійного навчання [85, с. 12-17]. Ці повноваження реалізуються шляхом схвалення нормативних актів та утворення правових прецедентів у праві ЄС, що істотно впливають на трудові відносини рибалок під юрисдикцією держав ЄС.

Рибальський сектор має важливе значення для економік держав ЄС. У 2007 р. держави ЄС давали 4,6 % світової продукції рибальства та аквакультури, що ставило ЄС на 4 місце серед її виробників. Станом на вересень 2009 р. під юрисдикцією держав ЄС знаходилося 84 909 рибальських суден [299]. За офіційними оцінками, у рибальському секторі ЄС працевлаштоване приблизно 116 000 осіб [261, р. 16]. У державах ЄС станом на 2014 р. рибалки як наймані працівники працювали на 3 500 підприємствах, при цьому 56% рибальських підприємств мали менш ніж 10

працевлаштованих рибалок (тобто фактично оперували одним судном) та 30% - мали від 11 до 50 працевлаштованих рибалок [253].

Участь суден під прапором держав ЄС у рибальстві в відкритому морі або у виключних економічних зонах третіх держав забезпечує діяльність 3000 рибальських суден (2100 у північних та 900 у південних водах) та роботу приблизно для 40 650 осіб.

Цікаво, що на початку 80-х рр. ХХ ст. океанічний рибальський флот держав Європейського економічного співтовариства (далі - ЄЕС) був таким невеликим, що увага Спільної політики у сфері рибальства була концентрована передовсім на водах, безпосередньо прилеглих до держав ЄС [257].

Спільна політика ЄС у сфері рибальства ґрунтується на нормах ст.ст. 32 та 37 Договору про функціонування ЄС. Ця політика сформувалася у ЄЕС як складова Спільної агрокультурної політики ЄС, але виокремилася після входження до ЄЕС у 1972 р. держав з великим рибним флотом та відповідними рибними запасами (Великобританії, Данії та Ірландії), що актуалізувало низку питань із регулювання рибальського сектора в умовах утворення Спільного ринку ЄС. У 1970 р. було утворено Спільну організацію ЄЕС з ринку рибної продукції. У 1983 р. Рада ЄС схвалила регламент № 170/83, яким визначила дію Спільної політики ЄС у сфері рибальства в умовах вступу в силу Конвенції ООН з морського права 1982 р. У 1992 р. регламент ЄС № 3760/92 установив засади політики ЄС у сфері морського рибальства через запровадження категорії «рибальських зусиль» та мав метою скорочення рибальського флоту в державах ЄС [256].

Законодавство ЄС приділяє увагу праці рибалок, зокрема гарантуванню її безпеки. 15 квітня 1988 р. Європейський Парламент прийняв резолюцію щодо важливості профілактичних заходів з безпеки праці на борту рибальських суден. Пізніше було схвалено директиву Ради ЄС 92/29/ЄЕС від 31 березня 1992 р. про мінімальні вимоги щодо безпеки і захисту здоров’я з метою поліпшення медичного обслуговування на суднах, яку було поширено повною мірою на риболовну галузь; також на цю галузь було розповсюджено дію директиви 89/391/ЄЕС, що встановила мінімальні вимоги щодо безпеки і захисту здоров’я [257].

Згодом було затверджено спеціальну директиву Ради ЄС 93/103/ЄС від 23 листопада 1993 р. про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я під час робіт на борту рибальських суден, яка діє й зараз із доповненнями, внесеними директивою 2007/30/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 20 червня 2007 р.

Директива 93/103/ЄС відносить заходи щодо безпеки і захисту здоров’я до спільної політики ЄС у сфері рибальства та запроваджує, без пов’язування із певними міжнародними стандартами, вимоги для рибальських суден під прапорами держав ЄС, із розподілом суден на нові та існуючі (із загальною датою відліку 23 листопада 1995 р.) [25]. У офіційному перекладі на українську ця директива визначає статус працівника - як будь- якої особи, що виконує роботу на борту рибальського судна, включаючи стажерів і учнів, за винятком портового персоналу, що виконує роботи на борту судна під час його стоянки, портових лоцманів.

Власник рибальського судна визначається у директиві 93/103/ЄС як зареєстрований власник судна, крім випадків, коли воно здане в найм, орендоване, або коли ним повністю або частково володіє фізична або юридична особа, що не є офіційним зареєстрованим власником відповідно до умов угоди про володіння; в такому випадку власником вважається особа, що орендує судно, або фізична чи юридична особа, яка володіє судном. Капітан у цій директиві охарактеризований як працівник, який відповідно до національного законодавства та/або практики командує рибальським судном або несе за нього відповідальність.

Директива 93/103/ЄС зобов’язала держави ЄС вжити заходів, щоб:

- власники забезпечували використання своїх суден без загрози для безпеки і здоров’я працівників, особливо, з урахуванням передбачуваних метеорологічних умов, без шкоди обов’язкам капітана;

- морські події, що можуть вплинути на безпеку і здоров’я працівників на борту, фіксувались у детальному звіті компетентному органу, а також у судовому журналі, або, за його відсутності, у іншому документі на борту;

- рибальські судна регулярно перевірялися на відповідність цій директиві уповноваженими національними органами, зокрема у морі [25].

Додатково директива 93/103/ЄС зобов’язала встановити на

національному рівні для рибалок («працівників») механізми необхідного навчання, «особливо у формі точних і зрозумілих інструкцій з питань безпеки праці і охорони здоров’я та запобігання нещасним випадкам», зокрема повторне навчання, якщо цього потребують зміни типів робіт на борту. Вказувалося, що «будь-яка особа, яка, можливо, буде командувати судном», повинна пройти ґрунтовну підготовку з питань, що стосуються:

- запобігання професійним захворюванням і нещасним випадкам на борту суден, а також заходів, які можуть бути вжиті при нещасних випадках;

- належної стійкості і технічного обслуговування суден при всіх передбачуваних умовах завантаження і в процесі риболовного промислу;

- радіонавігації і зв’язку, включаючи пов’язані з ними процедури.

Цікаво, що навіть у редакції 2007 р. директива 93/103/ЄС не містить

згадки про стандарти STCW-F, застосовні у цій сфері. Водночас вказана директива передбачає консультування з працівниками та/або їх представниками та їх залучення до обговорення питань, охоплених цією директивою і додатками до неї, ці консультації мають проводитись відповідно до директиви 89/391/ЄЕС [25]. Додамо, що директива 93/103/ЄС передбачає спрощений порядок перегляду технічних нормативів,

зафіксованих у чотирьох додатках до неї.

Ці додатки охопили мінімальні вимоги безпеки праці і захисту здоров’я для нових та (окремо) для існуючих рибальських суден, що вмістили вимоги з питань мореплавних характеристик і стійкості, механічного й електричного обладнання, радіоустановки, аварійних шляхів і виходів, виявлення вогню і боротьби з ним, вентиляції закритих робочих місць, температури в робочих зонах, природного і штучного освітлення робочих місць, палуб, перегородок і рубок, дверей, небезпечних зон на шляхах пересування, розміщення робочих місць, житлових та санітарно-технічних приміщень, обладнання, першої допомоги, зовнішніх сходів і містків а також шуму. У додатках до директиви 93/103/ЄС було визначено мінімальні вимоги безпеки праці і захисту здоров’я при застосуванні аварійного устаткування і аварійно- рятувального обладнання; й окремо - засобів індивідуального захисту [25].

Наступним важливим кроком для врегулювання безпеки праці рибалок у європейському праві стала директива Ради ЄС 97/70/EC від 11 грудня 1997 р., що встановила гармонізований режим безпеки для рибальських суден довжиною 24 метри і більше (із доповненнями, внесеними директивами Ради ЄС 1999/19/ЄС від 18 березня 1999 р. та 2002/35/ЄС від 25 квітня 2002 р., а також директивою 2002/84/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС від 5 листопада 2002 р.) [26]. Цей акт був схвалений через підписання вищезгаданого Торремоліноського протоколу 1993 р. до Торремоліноської конвенції з безпеки рибальських суден 1977 р. У директиві 97/70/EC визнавалося, що станом на 1997 р. держави ЄС не імплементували протокол 1993 р.; тому цей акт ЄС передбачив встановлення для рибальських суден під прапором усіх держав ЄС «спільний рівень безпеки» із метою забезпечення єдиних умов конкуренції між ними.

Крім того, протокол 1993 р. дозволив державам відступати від істотної частки встановлених конвенцією 1977 р. та цим протоколом стандартів для суден довжиною менше 45 метрів та встановив параметри й обмеження такого відступу для суден довжиною більше 24 метрів. Тому директива 97/70/EC мала своєю метою впорядкувати ситуацію для держав ЄС, щоб їх відхід від стандартів протоколу 1993 р. був синхронізованим. Крім того, вказана синхронізація стандартів дозволяла уніфікувати вимоги для суден під прапором третіх держав у водах під юрисдикцією держав ЄС. Схвалення Кейптаунської угоди 2012 р. про здійснення положень Протоколу 1993 р. не вплинуло на зміст директиви 97/70/EC та станом на 2015 р. не призвело до її перегляду [26]. У 2013 р. Раді ЄС було запропоновано Європейською комісією рекомендувати державам ЄС приєднатися до Кейптаунській угоди, але це рішення не було схвалене (документ 2013/0020 від 31 січня 2013 р. СОМ 2013(38)) [253].

Як констатувалося у директиві 97/70/EC на час її схвалення (та й досі) не існує уніфікованих (світових чи європейських) технічних стандартів на риболовні судна, щодо міцності корпуса, основного і допоміжного двигуна електричної і автоматичної систем, при цьому такі стандарти теоретично можуть бути закріплені у правилах визнаних організацій чи національних адміністрацій [25]. Директива 97/70/EC запровадила технічні стандарти для морських риболовних суден довжиною 24 метри і більше, як нових так і існуючих (із датою відліку - станом на 1 січня 1999 р.), зокрема для усіх суден під прапором держави ЄС та зареєстрованих у ЄС; для суден, що ведуть промисел у внутрішніх водах чи територіальному морі держави ЄС та для суден, що здають свій улов у порту держави ЄС, із виключенням з регулювання «рекреаційних кораблів, задіяних у некомерційному лові риби».

Спеціально вказувалося, що ця директива «не порушує положень директиви Ради 93/103/EC від 23 листопада 1993 р.», тому вимог останньої так само необхідно дотримуватися. Директива 97/70/EC встановила необхідність сертифікації суден на відповідність її вимогам та зобов’язала держави ЄС здійснювати відповідний контроль. Такий контроль має здійснюватися як на національному рівні - державою порту, так і на європейському рівні, через діяльність за спеціальними правилами процедури Комітету з безпеки морів і попередження забруднення кораблями (COSS), створеного за ст. 3 регламенту ЄС (EC) № 2099/2002 [253]. На національному рівні держави ЄС отримали право перевіряти на відповідність директиві 97/70/EC рибальські судна третіх країн у власних портах незалежно від того, чи здійснювало це судно лов чи інші господарські операції у водах чи портах держав ЄС; рибальські судна третіх країн, що здійснювали промисел у внутрішніх водах або територіальному морі держави ЄС або здавали свій улов у її портах, могли зазнати перевірки й у морі [25].

Ця директива зобов’язала держави ЄС встановити систему штрафів за її невиконання та визнала можливість освідчення судна на його відповідність організації, визнаній за ст. 4 директиви Ради ЄС 94/57/EC від 22 листопада 1994 р. про загальні правила і стандарти для організацій, які проводять інспекцію та огляд суден і для морських організацій, які задіяні у відповідних роботах. Самі технічні вимоги до рибальських суден містилися у п’яти додатках до директиви 97/70/EC, окремо щодо наявних та нових рибальських суден довжиною 24 метри і більше; окремо - щодо врахування регіональної та місцевої специфіки у північному (Північне море, Баренцове море та ін.) та південному (Середземноморський басейн) рибальстві ЄС. У додатках до директиви містилися зразки (форми) сертифікатів відповідності, сертифікатів звільнення і записів обладнання, які мали отримати рибальські судна для підтвердження їх відповідності вимогам цього документа [25].

Сьогодні ЄС проводить політику, за якою рибні запаси до 2020 р. мають повністю перейти на таке використання, який забезпечить їх максимально стале відтворення упродовж тривалих періодів (MSY). ЄС є членом двох регіональних рибальських організацій, які мають виключно консультативні повноваження: це Комісія з рибальства у Західній Центральній Атлантиці (WECAFC) та Комітет з рибальства у Східній Центральній Атлантиці (CECAF). Крім того, ЄС укладає угоди про співробітництво у сфері рибальства з третіми державами для користування ресурсами їх економічних зон суднами під прапорами держав ЄС [262, p. 15].

Європейський рибальський фонд (EFF) функціонував з січня 2007 р. як фінансовий інструмент спільної політики ЄС у сфері рибальства. Його бюджет у 2007-2013 рр. складав 4 305 000 євро, з них 75% було витрачено у регіонах держав ЄС, що відставали у власному розвитку, - допомога надавалася компаніям, органам влади або представницьким структурам рибалок. З 2014 р. цей фонд було трансформовано у Європейський морський та рибальський фонд (EMFF) з бюджетом у 5 749 000 євро на 2014-2020 рр.

Завданнями EMFF було визначено адаптацію рибальського флоту ЄС до можливостей, пов’язаних із видобуванням доступних рибних ресурсів; трансформацію рибальських суден для диверсифікації їх використання, локальні проекти у контексті сталого розвитку тощо. Пріоритетами цього фонду було встановлено опрацювання бази даних щодо рибальства та рибалок у державах ЄС та зниження навантаження від рибальства на природне середовище, запровадження «відповідального сталого рибальства» у контексті Інтегрованої морської політики ЄС [262, р. 19].

Акти вторинного права ЄС спрямовані, найперше, на захист морських біоресурсів та відповідну корекцію морського рибальства під юрисдикцією ЄС. Так, Регламент ЄС № 345/92 від 28 жовтня 1991 р. встановив максимальну довжину рибальських сіток у 2500 метрів; водночас рибалки протестували проти вказаних приписів; їх виконання фактично не контролювалося ЄС. Регламент ЄС № 894/97 від 29 квітня 1997 р. (розширений у регламентах № 1239/98 та № 809/2007) запровадив заборону спеціальних сіток (spadare) для лову меч-риби «відповідно до спільних інтересів рибалок та споживачів» [233, p. 89; 256]; ці акти містили й інші обмеження щодо рибальського спорядження суден. Це зумовило істотні зміни умов лову рибалками на суднах під юрисдикцією ЄС упродовж останніх 10 років. Регламентами ЄС № 1224/2009 та № 404/2011 було встановлено систему контролю за дотриманням відповідних вимог.

Регламент ЄС № 104/2000 від 17 грудня 1999 р. про спільну організацію ринків риби та продуктів аквакультури має значення для організації праці в рибальському секторі під юрисдикцією ЄС. Спільна організація ринку рибної продукції як складова спільної політики з рибальства була створена у ЄС в 1970 р. Регламент № 104/2000 не лише уточнює умови до маркування, зберігання та оброблення відповідної рибної продукції, а й визначає вимоги до організацій її виробників як добровільної форми асоціації рибальських та рибних господарств для запровадження заходів із оптимізації умов реалізації їх продукції; ці заходи мають охопити як цінову політику та планування виловів, так і методи заохочення сталого рибальства [247].

На держави ЄС було покладено обов’язок визнавати організації виробників, що відповідають встановленим вимогам; своєю чергою, кожна організація виробників була зобов’язана цим регламентом запропонувати операційну програму на риболовний рік та надати її своїй державі; програма має охоплювати як загальний план вилову, так і заходи щодо удосконалення якості рибальства та заходи впливу на рибальські компанії, які стають порушниками програми. Зі свого боку, держави ЄС отримали право надавати організаціям виробників компенсації на період 5 років, для стимуляції виконання ними операційних програм [247].

Процедура надання допомоги має відбуватися згідно з вимогами Регламенту ЄС № 498/2007, який встановив детальні правила діяльності Європейського рибальського фонду. Крім того, Регламент ЄС № 104/2000 передбачив завдання ЄС зі стабілізації цін на рибну продукцію та забезпечення загальної конкурентоспроможності рибальського флоту під юрисдикцією ЄС на світових ринках. Також держави ЄС були зобов’язані цим регламентом забезпечити рівні умови доступу до усіх портів, споруд та інших виробничих потужностей для рибальських суден під прапором будь- якої держави ЄС. Для виконання відповідних зобов’язань Європейська комісія отримала мандат на співпрацю з Комітетом регулювання рибної продукції ЄС, якій складається з представників держав ЄС та очолюється представником Європейської комісії [247].

Регламент ЄС № 2792/1999 від 17 грудня 1999 р. визначив детальні правила та умови надання структурної допомоги ЄС у рибальському секторі; він передбачає програмування, у розвиток регламенту ЄС № 1260/1999, відповідно до вимог спільної політики з питань рибальства, у формі багаторічних керівних програм для рибних флотів. Ці програми, відповідно до регламенту ЄС № 3760/92, мають визначати умови та заходи з реструктуризації рибальського сектора та схвалюватися Європейською Комісією для окремих держав ЄС; при цьому передбачається регулювання рибальської діяльності на всеохоплюючих та довготермінових засадах [248].

Для моніторингу виконання цих багаторічних програм держави ЄС мають надавати Європейській комісії щорічно відповідні звіти; ґрунтуючись на них, комісія має звітувати Європейському парламенту та Раді ЄС. Додатково держави ЄС мають надавати Європейській комісії вичерпну інформацію щодо фізичних характеристик рибальських суден та моніторингу риболовних зусиль національними флотами згідно з вимогами Регламентів ЄС № 2090/98 та № 2091/98 від 30 вересня 1998 р. щодо реєстру рибальських суден ЄС та розподілу рибного флоту ЄС та рибальських зусиль відповідно.

У ст. 6 Регламенту ЄС № 2792/1999 окреслено напрями відновлення рибальського флоту та модернізації рибальських суден. Держави ЄС мають звітувати Європейській комісії про динаміку оновлення флоту у такий спосіб, щоб не відбувалося загального надмірного зростання його кількості; вказана звітність має охоплювати рибальські судна довжиною більше 12 метрів, виключаючи траулери. За ч. 2 цієї статті держави ЄС можуть надати органам ЄС запит на дозвіл щодо чітко визначеного зростання потужностей рибальського флоту, що має метою забезпечення безпеки плавання, гігієни моряків та їх робочих умов та не призведе до зростання обсягів вилову. Такий запит має досліджуватися Європейською комісією та схвалюватися за процедурою, визначеною у ст. 23 Регламенту ЄС № 2792/1999 [248].

За ст. 7 цього регламенту держави ЄС можуть справедливо регулювати зусилля щодо вилову, зокрема через зупинення або обмеження риболовної активності, але ця можливість поширюється лише на судна, старіші 10 років. Це має відбутися шляхом викупу суден, їх продажу власником у треті держави або зміною призначення судна [248]. Ця норма права ЄС явно стимулює власників рибальських суден оновлювати флот та забезпечувати членам екіпажу більш комфортні, безпечні та гігієнічні умови праці.

Обмеження зусиль щодо вилову може відбуватися й шляхом встановлення державами ЄС днів або періодів, коли рибальство є дозволеним або забороненим. У ст. 8 Регламенту ЄС № 2792/1999 визначено процедуру передачі риболовних суден з юрисдикції ЄС під юрисдикцію третіх держав шляхом встановлення так званих «спільних підприємств». Така процедура, яку заохочують органи ЄС, на практиці ґрунтується на переведенні суден під прапором держав ЄС під іншу юрисдикцію для використання квот вилову інших держав у різних районах світового океану [248].

У ст. 9 вказаного регламенту визначено порядок надання публічної допомоги для оновлення флоту та модернізації рибальських суден шляхом реалізації багаторічних керівних програм; при цьому було встановлено обмежений кошторис витрат на спорудження нових суден та модернізацію наявних суден, де змінюється їх вимірюваний тоннаж. За ст. 10 цього регламенту публічна (бюджетна) допомога оновленню рибальського флоту має бути використана із дотриманням характеристик рибальських суден, встановлених у Регламенті ЄЕС № 2930/86 від 22 вересня 1986 р. та не може надаватися на конкретне судно повторно раніше, ніж за п’ять років [248].

У ст. 11 регламенту № 2792/1999 вказано на специфіку прибережного малого рибальства, яке здійснюється суднами довжиною менше 12 метрів. За ч. 3 цієї статті спеціальні гранти з покроковою виплатою можуть виділятися через спеціальний механізм - Фінансовий інструмент з керівництва рибальством ЄС (FIFG) - для груп власників суден або родин рибалок, залучених у прибережне мале рибальство для спільної реалізації інтегрованих колективних проектів. Ці проекти можуть мати розмір не більше 150 000 євро кожен (із розподілом платежів за часом та виконавцями з боку грантодавця) та повинні реалізовуватися для: безпечного обладнання на борту та удосконалення санітарних та робочих умов на рибальських суднах; технологічних інновацій (спрямованих на більш цільові та вибіркові рибальські технології); організації виробничих ланцюжків для сприяння реалізації продукції; професійної перепідготовки або навчання [248].

Основну увагу соціальним аспектам модернізації рибальського флоту приділено у ст. 12 зазначеного регламенту. Вона містить визначення рибалки як будь-якої особи, яка основним родом своїх занять має працю на борту функціонуючого морського рибальського судна. Держави ЄС зобов’язалися вживати соціально-економічних заходів підтримки рибалок відповідно до вимог Регламенту ЄС № 3760/92. Така допомога надається з боку FIFG винятково для таких потреб:

1) часткове фінансування національних схем раннього виходу рибалок на пенсію за дотриманням таких умов:

а) ранній вихід на пенсію не може бути раніше, ніж за 10 років порівняно зі загальним пенсійним віком у відповідній державі ЄС й раніше ніж 55 років;

б) одержувачі пенсії мали проробити рибалками не менш ніж 10 років;

в) кількість таких одержувачів не може перевищувати у кожній державі ЄС кількість рибалок, скорочених з рибальського флоту через вжиті на виконання Регламенту ЄС № 2792/1999 заходи з його удосконалення;

2) надання разових виплат рибалкам, які проробили останні 12 місяців та втратили роботу через скорочення флоту на виконання Регламенту ЄС № 2792/1999, в обсязі не більше ніж 10 000 євро на людину;

3) надання безповоротних індивідуальних компенсаційних платежів рибалкам, що працювали останні 5 років, для допомоги з отримання роботи поза сферою морського рибальства за індивідуальними чи колективними соціальними планами в обсязі не більш ніж 50 000 євро на людину;

4) надання індивідуальних премій рибалкам молодшим за 35 років, які працювали не менш ніж п’ять років на рибальських суднах або мають аналогічну кваліфікацію та отримують уперше частку у власності на рибальське судно, за дотримання таких умов:

- судно має бути довжиною від 7 до 24 метрів, віком від 10 до 20 років та діяти під прапором держави ЄС;

- передача прав власності не відбувається в межах однієї родини між близькими родичами [248].

Компетентний орган має визначати розмір відповідної премії рибалці, виходячи з розміру, віку судна та фінансових умов отримання власності; сума такої премії не може перевищувати 50 000 євро та водночас не може бути більшою 10% вартості тієї долі власності на судно, що отримує рибалка; критерії такого визначення мають бути публічними. На компетентні органи було покладено контроль за тим, щоб рибалки не отримували відповідну компенсацію більш ніж один раз; щоб разові виплати та компенсаційні платежі стягувалися назад до бюджету якщо рибалка, який їх отримав, знов був працевлаштований на рибальському судні у визначений термін. Отже, справжньою метою цих приписів Регламенту ЄС № 2792/1999 було не стільки захист соціальних прав рибалок, скільки сприяння захисту морських біоресурсів через зменшення їх вилову (про що прямо йшлося у ч. 6 ст. 11 цього акта) [248].

Указані механізми фінансування є типовими для Структурних фондів ЄС, одним з яких є FIFG, згідно з Регламентом ЄС № 1260/1999. Додаткові умови оптимізації рибальського флоту ЄС було викладено у Регламенті ЄС № 2371/2002 від 20 грудня 2002 р.; при цьому увагу державам ЄС було рекомендовано звернути на розвиток потужностей рибальських портів та на рибальство у внутрішніх водоймах. Також вказані акти передбачають можливість здійснювати у державах-членах спільні заходи за участю представників влади, організацій виробників, асоціацій та груп рибалок. Передбачається, що рибалки та судновласники рибальських суден можуть отримувати й тимчасові компенсації з питань рибальства у випадках непередбачуваних обставин (доведених науково), непродовження або скасування міжнародної угоди щодо рибальства, вжиття термінових природоохоронних заходів для видів, що опинилися під загрозою, та заборон певних знарядь лову [248].

Вплив права ЄС на трудові відносини у рибальському секторі відбувається не лише на рівні установчих угод або актів вторинного права ЄС. Таке регулювання здійснюється й шляхом застосування прецедентного права - рішень Європейської Комісії та Суду ЄС.

Яскравим прикладом таких актів є рішення Європейської комісії 2006/269/EC від 8 лютого 2006 р. з питання шведського законопроекту 2001 р. щодо внесення змін до національного закону про податок на прибуток (1999:1229). Законопроект передбачав податкову знижку для шведських професійних рибалок, що мають ліцензію; така знижка мала компенсувати їм витрати на організацію лову. Податкові знижки подібного характеру передбачені шведським законодавством для усіх самозайнятих осіб (майже усі шведські рибалки є самозайнятими особами без використання найманої праці), які здійснюють власну діяльність поза місцем мешкання (умовою є відсутність особи вночі вдома через обставини роботи).

Для інших категорій робітників законодавство Швеції раніше передбачало необхідність доведення доцільності роботи поза місцем мешкання; рибалки були позбавлені обов’язку доводити таку доцільність; у проекті 2001 р. для рибалок податкову знижку було передбачено узагалі без урахування умови діяльності поза місцем мешкання. На думку авторів законопроекту, це мало підтримати прибережних рибалок, що оперують на малих суднах; усього у Швеції працюють приблизно 2000 рибалок, з них близько 500 - на локальному морському лові. Європейська комісія дійшла висновку, що запропонована система надає вибіркові переваги для рибалок порівняно з іншими секторами економіки та є формою державної допомоги рибальському сектору. Було встановлено, що така допомога не відповідає вимогам до державної допомоги, встановленим у ст. 87 Договору про функціонування ЄС, через те, що вказані рибалки не мешкають у відсталому регіоні ЄС та не мають особливих потреб [243].

У аргументах на захист законопроекту представники уряду Швеції відзначали, що раніше податкову знижку мали рибалки, що працюють на віддалі від узбережжя із дотриманням правила відсутності особи вночі вдома через обставини роботи; але саме ці рибалки мають порівняно більший прибуток від власної діяльності, ніж локальні професійні рибалки; тому вказані у законопроекті заходи вони вважали стимулюванням соціальної справедливості. Водночас на вимогу Європейської комісії представники уряду Швеції не надали точних розрахунків, які би підтвердили зазначену тезу. Європейська комісія погодилася із тим, що дві групи шведських рибалок мають різні умови праці через різні умови промислу, зумовлені географічним положенням Швеції, але не визнала це аргументом на користь відповідної державної допомоги.

Також представники уряду Швеції відзначили, що запропонований проект спрощує облік сум податків, адже скасовує потребу зараховувати податкову знижку за кожну конкретну ніч поза місцем проживання під час промислу. Європейська комісія не погодилася із такою тезою, адже запропонована щорічна система підрахування має інші недоліки (особливо якщо рибалка має інші джерела доходу, крім рибальства, та буде зловживати знижкою). Відзначалося, що бази даних Єдиної рибальської політики ЄС спрощують контроль за промислом рибалок та датами їх знаходження поза місцем проживання. Європейська комісія заборонила схвалення відповідного законопроекту як такого, що суперечить нормам Договорів ЄС з питань організації державної допомоги секторам економіки [243].

Цікавим також є рішення Європейської комісії 32005D0239: 2005/239/EC від 14 липня 2004 р. у якому оцінювалися заходи, які були вжиті Францією для надання допомоги професійним рибалкам після катастрофи танкера «Ерика» у Біскайському заливі у грудні 1999 р. Комісія визнала відповідними праву ЄС соціальні заходи, вжиті щодо рибалок у регіонах, прямо пов’язаних із відповідною катастрофою (заходи полягали у наданні грошової допомоги та звільненні від податків на певний проміжок часу у 2000 р.); водночас аналогічні заходи допомоги рибалкам у інших регіонах Франції та навіть у її заморських територіях з приводу розливу нафти «Ерики» були визнані Європейською комісією порушенням принципів державної допомоги.

Франція з цього питання наводила аргумент «інформаційного впливу», за яким професійні рибалки зазнали втрат не від самого забруднення, а від упередженого ставлення споживачів у 2000 р. до французької рибної продукції через поширення інформації про таке забруднення у засобах масової інформації; такий аргумент не було визнано переконливим [242].

Водночас засоби соціального захисту, запроваджені в Італії у 2000 р. внаслідок короткотермінових обмежень на професійне рибальство на Адріатичному, Тиренському та Іонійському морях (запроваджені урядовим розпорядженням № 265 від 26 вересня 2000 р. та підтверджені законом № 343 від 23 листопада 2000 р.), були визнані такими, що відповідають праву ЄС у рішеннях Європейської комісії 32003D0087: 2003/87/EC та 32003D0088: 2003/88/EC від 13 листопада 2002 р. відповідно [240; 241].

Інші рішення Європейської комісії впливають на умови праці рибалок опосередковано. У цьому вимірі слід звернути увагу на рішення Європейської комісії 31986D0592: 86/592/EEC від 29 липня 1986 р., яким було скасовано пільгову вартість дизельного палива для професійних рибалок, запроваджену у Франції з 1982 р. У цьому комісія вбачала порушення як Договорів ЄС, так і регламенту ЄЕС № 3796/81 від 29 грудня 1981 р. про загальну організацію ринку рибної продукції. Цікаво, що Європейська комісія дізналася про відповідні пільги на паливо з преси, а Франція тривалий час саботувала розслідування відповідної справи; при цьому жодних французьких нормативних актів схвалено не було; держава схилила нафтопереробні компанії до встановлення мінімальних (за собівартістю) цін на пальне для рибалок неправовими важелями; метою вказаних заходів було визначено саме захист соціальних інтересів французьких рибалок [239].

Раніше подібну знижку на паливо для рибалок було встановлено у Бельгії королівським указом від 26 лютого 1981 р. № 81; указ було скасовано

рішенням Європейської комісії 31983D0314: 83/314/EEC від 8 лютого 1983 р. як такий, що суперечить Договорам ЄЕС [238]. Подібну знижку на паливо для рибалок, запроваджену в Італії законом № 57 від 29 лютого 1980 р., було скасовано рішенням Європейської комісії 31983D0312: 83/312/EEC,

схваленим 8 лютого 1983 р. на аналогічних підставах. Отже, як бачимо, Європейська комісія з початку 80-х рр. ХХ ст. відстежувала спроби держав ЄС ухилитися від зобов’язань щодо Спільної рибальської політики ЄС та утримання від державної допомоги рибалкам [237].

Важливу роль у регулюванні праці рибалок відіграють рекомендаційні акти Європейського парламенту. Так, Європарламент згадував про захист трудових та соціальних прав рибалок у своїх резолюціях від 15 травня 1997 р. та від 15 листопада 2000 р. з питань міжнародних угод у сфері рибальства та у резолюції від 17 січня 2002 р., якою було затверджено Зелену книгу з питань Спільної політики у сфері рибальства. Серед цих актів варта особливої уваги резолюція про рибальство в міжнародних водах у контексті зовнішньої дії спільної політики у сфері рибальства від 16 січня 2003 р. Цей акт ґрунтувався на звіті Комітету з рибальства ЄС (A5-0446/2002) [257].

У ст. 15 резолюції від 16 січня 2003 р. Європейський парламент наполягав на потребі у гарантуванні фундаментальних трудових прав для усіх рибалок: стосовно чесної оплати праці, безпеки, достатніх періодів відпочинку, представництва профспілок, механізмів соціального

забезпечення та ведення колективних переговорів щодо змісту трудових контрактів. У цій статті резолюції містився заклик до Європейської комісії щодо забезпечення соціального діалогу для утворення робочих місць високої якості та розроблення Статуту рибалок ЄС, який би визначив особливості їх діяльності [257].

Також у вказаній резолюції багато уваги приділялося соціальним аспектам здійснення рибальськими суднами (рибальським флотом) ЄС лову у виключних економічних зонах третіх держав та у відкритому морі в умовах дії Конвенції ООН з морського права 1982 р. Визначалося, що соціальні та економічні фактори зумовлюють потребу у підтримці такого океанічного та морського флоту ЄС, протидії нелегальному рибальству та використанню «зручних» прапорів. Резолюцією держави ЄС закликалися до приєднання до Кодексу поведінки з відповідального рибальства ФАО. Формами протидії нелегальному рибальству у резолюції визначалися встановлення відповідальності та її стандартизація у різних державах [257].

У Пояснюючій заяві до резолюції Європейського парламенту від 16 січня 2003 р. підкреслюється, що відповідно до європейської соціальної моделі мають поважатися усі права робітників. Цей принцип «не може розмиватися й у такому секторі як виловне рибальство, де робітники мають знаходитися у важких та небезпечних умовах». До додаткових обставин, що обтяжують захист прав рибалок, у заяві віднесено «низький рівень членства у профспілках, труднощі з інспектуванням географічно віддалених місць роботи, наявність на борту суден під прапорами держав ЄС робітників з інших держав та рибалок з держав ЄС на суднах третіх держав або таких, що належать спільним підприємствам». Тому заява до резолюції від 16 січня 2003 р. закликала ЄС запроваджувати у міжнародні угоди з питань рибальства норми соціальної спрямованості, ініціювання відповідних угод на міжнародних переговорах та сприяння соціальному діалогу з позицій забезпечення прав робітників для рибалок [257].

Примітно, що вже через місяць після схвалення зазначеної резолюції депутати Європейського парламенту стали цікавитися ходом її реалізації, про що свідчить зміст депутатського запиту E-0429/03 від 18 лютого 2003 р. У відповіді на нього від імені Європейської комісії від 21 березня 2003 р. відзначалося, що за цей час було врегульовано статус рибалок третіх держав на борту суден під прапорами держав ЄС [257]. Під час тристоронніх переговорів на європейському рівні у форматі Комітету з секторального діалогу з питань морського рибальства за участю Єврориби, COPA-COGECA та ETF було схвалено рішення охопити таких робітників системою галузевих та колективних угод ЄС [258]. Але вказане рішення було схвалено ще у грудні 2001 р. та передбачало поширення на відповідних рибалок умов праці та перебування на борту, аналогічних для рибалок з держав ЄС. Європейській комісії було запропоновано враховувати ці зміни у веденні перемовин та укладанні угод з питань рибальства з третіми державами [318].

Важливе значення для розвитку у праві ЄС інституту трудових та соціальних прав рибалок відіграють звіти Європейської комісії Європарламенту з питань рибальського сектору. Прикладами таких звітів, підготовлених з аспектів Спільної політики ЄС у сфері рибальства, є звіт A5- 0362/2002 щодо позиції комісії із розроблення Плану дій ЄС з викорінення нелегального, непідзвітного та нерегульованого рибальства; звіт A5-380/2002 щодо «Дорожньої карти» Європейської комісії з питань реформування Спільної політики у сфері рибальства [311]. Європарламент також ініціював розроблення відповідних звітів: звіту A5-0365/2000 зі Спільної політики у сфері рибальства в умовах виклику економічної глобалізації та звіту A5- 0162/2003 про План дій щодо визначення соціальних, економічних та регіональних наслідків реструктуризації рибальського сектору ЄС [312].

Дослідимо практику організації захисту трудових прав рибалок на рівні ЄС. У ЄС було запроваджено інститут регіональних дорадчих рад, що складаються з рибалок, науковців, представників секторів, пов’язаних із рибальським, регіональної та локальної влади, екологічних організацій та організацій споживачів [256]. Європейським фондом покращення умов життя та праці було здійснено дослідження репрезентативності організацій європейського соціального партнерства у секторі морського рибальства. Цей сектор, за категоріями Статистичної класифікації економічної активності ЄС, має позначення NACE (Rev. 2) 03.11 - морське рибальство [299].

Європейська комісія заснувала Комітет з секторального соціального діалогу у сфері морського рибальства (на європейському рівні) у 1999 р.; до цього у ЄС існував об’єднаний комітет з цих питань, починаючи з 1974 р. У секторальному соціальному діалозі щодо морського рибальства на європейському рівні найманих працівників представляє Європейська федерація транспортних робітників (ETF); інтереси роботодавців представляє вищезгадані Робоча група FISH Комітету професійних агрокультурних організацій та Генерального комітету сільськогосподарської кооперації ЄС (COPA-COGECA) та Асоціація національних організацій риболовних підприємств ЄС (Europeche, або Єврориба) [299].

Тому приєднання до вказаних європейських структур стає визначальним критерієм для класифікації національних асоціацій як організацій соціального партнерства у сфері морського рибальства. Водночас експерти справедливо відзначають, що наведені європейські структури мають своїм завданням організацію соціального діалогу й за іншими напрямами, крім морського рибальства. Так, ETF має головною метою захист робітників у сфері транспорту; Робоча група FISH, крім рибальських асоціацій, охоплює ще об’єднання підприємств у сфері аквакультури [259; 292].

Єврориба об’єднує 18 асоціацій риболовних підприємств з 11 держав ЄС (у Іспанії, Італії та Великобританії є декілька об’єднань, що є аффільованими до Єврориби). Робоча група FISH COPA-COGECA охоплює 15 асоціацій 11 держав ЄС (Італія представлена декількома об’єднаннями); окремі асоціації Німеччини, Італії та Нідерландів входять як до Єврориби, так і до Робочої групи FISH. Серед держав ЄС із риболовною інфраструктурою у обох асоціаціях не представлені Румунія та Португалія; окремі асоціації риболовних компаній Великобританії, Греції, Ірландії, Кіпру, Німеччини, Польщі, Словенії, Швеції беруть участь у цих об’єднаннях роботодавців ЄС, але при цьому не приймають участі у колективних переговорах, виступаючи не як організації роботодавців, а як комерційні асоціації [299; 314].

Тому лише декілька національних асоціацій у сфері морського рибальства беруть активну участь у тристоронньому діалозі на європейському рівні. На національному рівні участь у тристоронньому діалозі з питань праці у рибальському секторі беруть як асоціації, аффільовані до Єврориби та/або COPA-COGECA, так і інші асоціації [254].

Так само у відповідному тристоронньому діалозі інтереси рибалок захищають не лише профспілки ETF, а й інші об’єднання; на рівні ЄС прагнення до участі у тристоронньому діалозі щодо праці в рибальському секторі демонструє й Європейська федерація профспілок продовольчого, сільськогосподарського та туристичного секторів та пов’язаних напрямів (EFFAT). У Латвії, Румунії та Словенії інтереси рибалок у тристоронньому діалозі представляють профспілки - члени саме EFFAT, а не ETF [255; 292].

У форматі тристороннього європейського діалогу 21 травня 2012 р. після перемовин, що тривали з 2010 р., було схвалено спеціальну Угоду про перенесення умов Конвенції МОП № 188 у сферу праці в рибальському секторі. Представники ETF, Єврориба та COGECA у шведському Гетенборзі разом із Європейським комісаром з морських справ та рибальства уклали цей акт. Його метою було визначено систематизацію соціальних норм у рибальському секторі для стимулювання держав ЄС до приєднання до Конвенції № 188 та надання відповідного сигналу третім державам [259].

Після того як Конвенція № 188 вступить в силу для держав ЄС, контроль за виконанням її вимог у цих країнах, в їх портах та на суднах під їх прапором передбачається передати до Суду ЄС; планується схвалення директиви ЄС з цього приводу після вступу конвенції в силу [258]. Як з цього приводу було відзначено на офіційному веб-сайті Європейської комісії, комісія сьогодні концентрує увагу на Конвенції МОП № 188 як на підґрунті для удосконалення інтегрованої морської політики ЄС у питаннях охорони здоров’я та безпеки. Водночас Європейська комісія намагається запровадити вищезгадані доповнення до регіональних угод у сфері рибальства, забезпечити імплементацію державами ЄС конвенції STCW-F [306].

Необхідно додати, що 9 квітня 2014 р. між ETF, Єврорибою та COGECA було схвалено доповнення до регіональних угод у сфері рибальства, яке ЄС та його члени мають включати у відповідні угоди з третіми державами. Доповнення передбачає мінімальні стандарти соціального захисту та забезпечення належних умов праці для рибалок з третіх держав, що працюють на суднах під юрисдикцією держав ЄС у регіонах, охоплених відповідними угодами. Водночас доповнення посилюють гарантії ведення колективних переговорів та свободи об’єднань робітників на суднах під юрисдикцією держав ЄС. Указане доповнення переглядає аналогічне доповнення, запропоноване учасниками європейського тристороннього діалогу у 2001 р.; цей перегляд, як визнають експерти ETF, має пов’язати відповідні угоди із Конвенцією МОП № 188 як з угодою, «щодо якої ETF, Єврориба та COGECA прийшли до порозуміння про перспективу її імплементації у право ЄС» у 2012 р. [258].

Окремі акти права ЄС мають значення для врегулювання праці українських рибалок. У цьому контексті варто виокремити норми Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Євроатомом і їхніми державами-членами від 27 червня 2014 р., ратифікованої законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII [165]. Цей ключовий двосторонній договірний акт у ч. 1 глави 18 визначив засади спільної політики України - ЄС у сфері рибальства (ст.ст. 407-410). Так, у ст. 410 передбачено, що Україна, ЄС та держави ЄС будуть підтримувати ініціативи, зокрема взаємний обмін досвідом та надання підтримки, з метою забезпечення впровадження політики сталого рибальства, що ґрунтується на пріоритетних напрямах права ЄС у цій сфері, зокрема:

- в управлінні рибальськими зусиллями та технічними заходами;

- у перевірці й контролі рибальської діяльності шляхом використання необхідного обладнання для спостереження, зокрема системи моніторингу суден, а також на розбудові відповідних адміністративних та судових структур, здатних застосовувати належні заходи;

- в узгодженому зборі даних про вилов, вивантаження, флот, біологічні та економічні дані;

- в управлінні риболовними потужностями, в тому числі функціонуючим реєстром риболовного флоту;

- у вдосконаленні ефективності ринків, зокрема шляхом просування організацій виробників, надання інформації споживачам, стандартів розміщення на ринку та простежуваності;

- у розвитку структурної політики у галузі рибальства, з особливою увагою до сталого розвитку прибережних громад [212].

Крім цих норм Угоди 20014 р., варто вказати на акти ЄС щодо реагування на окупацію та анексію Криму; ці документи також містять норми із опосередкованим впливом на трудові відносини у рибальському секторі. Так, регламентом ЄС № 825/2014 від 30 липня 2014 р. було доповнено регламент ЄС 692/2014 щодо обмежень імпорту до ЄС; з цього приводу було також схвалено рішення Ради ЄС 2014/386/CFSP та 2014/507/CFSP. Ці акти, обмеживши можливість постачання на окуповані території та вивезення з цих територій торгівельних суден, зробили виключення для рибальських суден [246; 249]. Тобто ЄС де-факто розглядає риболовну діяльність резидентів окупованих територій як таку, що не є істотним міжнародним правопорушенням.

3.2.

<< | >>
Источник: ВИХРЕНКО Катерина Петрівна. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В РИБАЛЬСКОМУ СЕКТОРІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Відображення міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у праві Європейського Союзу:

  1. ЗМІСТ
  2. Відображення міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у праві Європейського Союзу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -