Практика застосування в Україні міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі

Аналіз формату та механізмів імплементації Україною міжнародних стандартів праці у рибальському секторі потребує дослідження національного законодавства у сфері рибальства. Важливим актом у цій сфері є КТМ України від 23 травня 1995 р.

За ч. 3 ст. 3 КТМ України правила експлуатації риболовних суден затверджуються профільним центральним органом виконавчої влади, яким сьогодні є Міністерство аграрної політики та продовольства (далі - МАПП) України. За ч. 2 ст. 10 КТМ України державний нагляд за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, державний контроль за функціонуванням системи моніторингу риболовних суден та її складових частин, а саме: дистанційний контроль риболовних суден, підготовку та сертифікацію їх екіпажу, технічний нагляд та нагляд за дотриманням вимог міжнародних договорів України щодо технічного стану суден рибної промисловості здійснює компетентний центральний орган виконавчої влади, яким є Державне агентство рибного господарства (далі - ДАРГ) України.

Ст. 49 КТМ України встановлює вимоги до складу екіпажу, а ст. 51 - вимоги до кваліфікації членів екіпажу. За її нормами до зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сферах морського і річкового транспорту (про компетенцію таких органів, як МАПП України та ДАРГ України не згадано).

За ст. 54 КТМ України порядок прийняття на роботу суднового екіпажу, їх права і обов’язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально- побутового обслуговування на морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, КТМ, статутами служби на риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами); на міжнародні акти, стандарти або норми вказівок немає. Водночас у ст. 57 КТМ України відзначено, що судновласник риболовного судна відповідно до правил, що затверджуються МАПП України, має забезпечити: безпечні умови і режим праці на судні; охорону здоров’я членів екіпажу і обладнання судна всіма необхідними для цього засобами і устаткуванням; постачання продовольства і води в достатній кількості і належної якості; належні суднові приміщення. При цьому спеціально вказано, що мінімальні норми, що забезпечують власники торговельних суден, не можуть бути нижчими рівня, встановленого міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Трудове законодавство України не передбачає специфічного врегулювання праці у рибальському секторі. Тому головним актом у цій сфері є профільний закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» від 8 липня 2011 р. № 3677-VI. Цей закон визначає порядок взаємовідносин між органами влади і суб’єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність як у внутрішніх водних об’єктах України, так і у внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі.

У законі № 3677-VI містяться визначення флоту рибної промисловості, рибопромислового судна (плавзасобу), морського рибного порту,

промислового рибальства (промислу), його режиму та каботажного плавання.

До компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, яким сьогодні є МАПП України (ст. 8 закону № 3677-VI), цей акт відносить низку повноважень, важливих для забезпечення праці рибалок, зокрема, участь у формуванні державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів для рибного господарства. МАПП має компетенцію щодо затвердження: положення про сертифікацію персоналу суден флоту рибної промисловості; положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден флоту рибної промисловості; положення про встановлення відповідності системи управління безпекою суден флоту рибної промисловості вимогам Міжнародного кодексу з управління безпечною експлуатацією суден і попередженням забруднення (далі - МКУБ) 1993 р; правил пожежної безпеки на суднах флоту рибної промисловості; переліку категорій посад працівників рибного господарства; системи управління охороною праці в рибному господарстві; типового табеля забезпечення постачання суден флоту рибної промисловості; порядку носіння форменого одягу та формених знаків розрізнення працівників рибного господарства [167].

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, яким сьогодні є ДАРГ України, закон № 3677-VI відносить:

- співпрацю з Комітетом рибного господарства ФАО ООН, органами іноземних держав та міжнародними організаціями щодо управління рибальством, безпеки мореплавства, запобігання забрудненню, охорони праці у рибному господарстві;

- видачу дипломів, кваліфікаційних сертифікатів та документів про відповідність компаній і суден вимогам Конвенцій STCW-F 1995 р.

- акредитацію органів сертифікації персоналу рибальських суден;

- ведення реєстру сертифікатів, дипломів, кваліфікаційних посвідчень командного складу та членів персоналу рибальського судна;

- видача свідоцтва про мінімальний склад екіпажу;

- контроль за дотриманням кваліфікаційних вимог (стандартів) щодо підготовки та сертифікації персоналу рибальських суден;

- здійснення технічного нагляду, нагляду за дотриманням вимог міжнародних договорів щодо технічного стану суден рибної промисловості;

- забезпечення підготовки, перепідготовки, дипломування та

сертифікації фахівців у галузі рибного господарства згідно з вимогами міжнародних договорів України;

- здійснення організаційного забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців у галузі рибного господарства у вищих навчальних закладах його сфери управління;

- здійснення атестації педагогічних працівників навчальних закладів I рівня акредитації його сфери управління [167].

Крім того, за ст. 14 закону № 3677-VI, до основних завдань наукового забезпечення рибного господарства було віднесено аналіз використання галузевих трудових ресурсів. Положення, які давали МАПП та ДАРГ України право запроваджувати міжнародні стандарти праці моряка у підготовку кадрів та у навчальний процес, були певною мірою девальвовані після схвалення розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 4 лютого 2015 р. № 87-р, за яким вищі та професійні навчальні заклади, що готували рибалок (Керченський державний морський технологічний університет, його Судномеханічний технікум, Херсонське морехідне училище рибної промисловості, Одеське морехідне училище рибної промисловості імені Олексія Соляника та Білгород-Дністровський морський рибопромисловий технікум вказаного університету) були передані зі сфери управління МАПП України до сфери управління Міністерства освіти і науки України [163].

Водночас у МАПП та ДАРГ України залишилася низка форм запровадження міжнародних стандартів праці рибалок, передовсім, при організації контролю за реєстрацією, сертифікацією та діяльністю рибальських суден.

Постановою КМУ від 26 вересня 1997 р. № 1069 було затверджено Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, за цим актом ДАРГ України веде Реєстр риболовних суден, який є складовою частиною Державного суднового реєстру України. Для занесення риболовного судна у реєстр до ДАРГ України слід надати копії свідоцтва про мінімальний склад екіпажу, свідоцтва про придатність судна до плавання або документи, що підтверджують проходження судном технічного нагляду, а також документально підтверджена інформація про призначення судну (траулер кормового тралення, сейнер кошелевого лову тощо) і добову потужність технологічного обладнання, фотокартки судна (вигляд з правого та лівого борту); саме ДАРГ України визначає мінімальний склад екіпажу, що забезпечує безпеку морського риболовного судна. Реєстрацію ДАРГ України риболовних суден у Судновій книзі України регламентовано постановою № 1069 узагалі без згадок про будь-які міжнародні акти [154].

Для таких риболовних суден (з головним двигуном до 55 кВт або валовою місткістю до 80 регістрових тонн) постановою КМУ від 27 серпня 1999 р. № 1583 було затверджено Порядок здійснення технічного нагляду за суднами рибного господарства, що не підлягають нагляду класифікаційного товариства. Цей порядок передбачає наявність на судні низки документів, зокрема настанови із збереження плавучості і стабільності судна, які встановлюють перелік обов’язків для капітана (шкіпера) судна, без посилання на будь-які міжнародні акти [169].

Слід додати, що розміри плати за послуги, пов’язані з реєстрацією риболовних суден, проведенням технічного нагляду за вказаними риболовними суднами, сертифікацією, підтвердженням та реєстрацією документів, що видаються персоналу риболовних суден, а також оцінкою його компетенції, передачею даних про ідентифікацію та місцезнаходження суден, затверджені у наказі Міністерства аграрної політики України від 3 лютого 2005 р. № 60, були скасовані наказом МАПП України від 18 вересня 2008 р. № 594 [139], і сьогодні це питання залишається не регламентованим. Водночас Порядок справляння збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і розмірів збору за спеціальне використання, затверджений постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 449, перекладає цей збір, що вимірюється у гривнях за тонну вилову та йде до державного бюджету, на витрати риболовного виробництва [157]. Таке оподаткування істотно посилює податкове навантаження на рибалок.

Низка вітчизняних нормативних актів з питань моніторингу риболовних суден, фактично схвалених у розвиток Конвенції STCW-F 1995 р., містить згадки про міжнародні стандарти безпеки таких суден. Передовсім це постанова КМУ від 28 липня 2004 р. № 963 «Про створення системи моніторингу риболовних суден», якою для забезпечення дотримання вимог міжнародних договорів України було запроваджено відповідну систему та визначено підготовку та сертифікацію персоналу таких суден як її складову частину. Усі контрольні повноваження щодо організації такої сертифікації за STCW-F було віднесено до компетенції ДАРГ України [168].

Більш детально ці аспекти було регламентовано Положенням про систему моніторингу риболовних суден, затвердженим наказом МАПП

України від 9 листопада 2004 р. № 407 (в редакції наказу від 21 січня 2014 р. № 26). Цей акт визначив таку систему моніторингу риболовних суден: Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства ДАРГ (Рибфлотнагляд), суб’єкти рибного господарства, органи державної реєстрації риболовних суден, навчально-тренажерні заклади, державні кваліфікаційні комісії та класифікаційні товариства. За цим Положенням оцінку компетентності персоналу риболовних суден згідно з вимогами Конвенції STCW-F 1995 р. здійснюють саме державні кваліфікаційні комісії, склад яких затверджується наказом ДАРГ України; це агентство також веде реєстр сертифікатів, дипломів, кваліфікаційних посвідчень командного складу та членів персоналу риболовного судна [150].

Також слід назвати Положення про систему дистанційного контролю риболовних суден, затверджене наказом МАПП України від 25 грудня 2003 р. № 466 на виконання вимог Угоди 1995 р. про виконання положень Конвенції ООН з морського права 1982 р. Це Положення визначає порядок повідомлення риболовних суден під прапором України та іноземних риболовних суден, що здійснюють промисел у виключній (морській) економічній зоні України, до ДАРГ України та покладає відповідні обов’язки на капітана та персонал, зокрема, щодо припинення роботи під час несправності технічного засобу контролю - засобу міжнародної супутникової системи зв’язку INMARSAT, який встановлюється на судно та через космічний сегмент забезпечує визначення географічних координат, курсу, швидкості судна, здійснює автоматичну передачу цієї інформації до берегової супутникової станції [171].

Низку вимог щодо дотримання актів міжнародного права у рибальському секторі містять і Ліцензійні умови провадження господарської діяльності, пов’язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств, затверджені наказом МАПП України від 31 травня 2013 р. № 341. Ці умови вимагають, щоб рибалки, які здійснюють промисловий вилов риби у складі виробничих підрозділів ліцензіата, мали повну або базову загальну середню освіту, без вимог до стажу роботи, а рибалки, відповідальні за здійснення промислового вилову риби виробничим підрозділом, мали повну загальну середню або професійно-технічну освіту, стаж роботи за фахом рибалки не менше 3 років, із посиланням на необхідність відповідності рибалок кваліфікаційним вимогам STCW-F.

У п. 5.2 Ліцензійних умов відзначалося, що риболовні судна повинні відповідати вимогам безпеки мореплавства згідно з чинним законодавством, включаючи міжнародні зобов’язання України, в умовах згадувався й Національний стандарт України ДСТУ 4248:2003 «Судна риболовні та знаряддя рибальства. Система маркування. Технічні вимоги та методи контролювання». У п. 5.3 Ліцензійних умов встановлено обов’язок ліцензіата забезпечити на його суднах обладнання, приміщення і умови проживання екіпажу згідно з КТМ України і міжнародними договорами [143].

Варто наголосити, що Ліцензійні умови передбачають необхідність дотримання низки підзаконних актів у сфері рибальства, але не згадують про Статут флоту рибної промисловості України, затверджений наказом Державного комітету рибного господарства (ДКРГ) України від 10 червня 1993 р. № 43 [200]. Безумовно, цей акт певною мірою застарілий, він реципований з радянського нормативного досвіду і не зовсім відповідає вимогам STCW-F 1995 р. Водночас офіційно він не скасований; МАПП України та ДАРГ України аналогічних документів після 1993 р. не схвалювали.

Статут 1993 р. у командному складі екіпажу передбачає посади капітана, помічників капітана, головного (старшого) механіка, механіків всіх спеціальностей, електромеханіків, старшого майстра видобутку, технолога, начальника радіотехнічної служби, радіооператорів, електронавігатора, інженерів, старшого майстра з обробки риби, керівника практики від навчального закладу, завідувача продовольством, суднового лікаря (фельдшера) та боцмана [200].

Суднові служби у цьому статуті розподілено на загальносуднову, судномеханічну, радіотехнічну, що очолюється начальником РТС, забезпечує зв’язок, навігацію, пошукові прилади; службу видобутку, службу обробки, навчальну службу (на навчальних суднах), очолюється помічником капітана з навчальної частини, забезпечує організацію навчального процесу та практики курсантів та студентів. Для організації служби на судні статут 1993 р. передбачає такі розклади: за завідуванням, вахтовий, за судновими тривогами, за швартовними операціями та за житловими приміщеннями.

Статут 1993 р. зобов’язує усіх членів екіпажу виконувати оголошені капітаном аварійні та авральні роботи, ніхто не має права покинути судно без дозволу безпосереднього керівника або після закінчення рейсу без дозволу капітана. Цей статут передбачає звичну для радянського флоту систему несення ходових вахт - чотири години вахти через вісім годин відпочинку. Капітану риболовного судна у статуті 1993 р. надається право встановлювати розпорядок дня екіпажу судна залежно від умов роботи, здійснювати переведення режиму судна з режиму ходової вахти в режим стоянкової вахти [200].

Також слід вказати на низку відомчих актів, що встановлюють режим контролю за риболовними суднами під час приходу і виходу в рейс (на промисел). Це, зокрема, Порядок оформлення приходу з рейсу і виходу в рейс суден флоту рибної промисловості капітанами морських рибних портів України, затверджений наказом МАПП України від 21 січня 2006 р. № 14. У цьому акті вказано, що він розроблений відповідно до конвенцій та резолюцій МОП, що стосуються риболовних суден та рибалок (це єдина така вказівка у чинній нормативній базі України з питань рибальства); також порядок посилався на Конвенцію ООН з морського права 1982 р., Конвенцію про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р. (з

поправками 1998 р.), СОЛАС 1974 р.; Міжнародну конвенцію про вантажну марку 1966 р.; Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню з суден 1973 р. із змінами 1978 р. (МАРПОЛ 73/78); Міжнародну конвенцію про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р. (STCW); Конвенцію STCW-F 1995 р., МКУБ 1993 р.; Міжнародний кодекс з охорони суден та портових засобів (МК ОСПЗ), Конвенцію про міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р. та на резолюції ММО IMO А.787 (19), IMO А.882 (21), IMO А.890 (21) та IMO А.955 (23). У Порядку 2006 р. також містилася згадка про «керівництво ФАО/ІЛО/IMO - документ про Керівництво з підготовки, сертифікації і несення вахти персоналу флоту рибної промисловості» [156].

У Порядку 2006 р. містилися визначення компанії, судна флоту рибної промисловості, малого судна, суден закордонного та каботажного плавання, міжнародного рейсу тощо; зокрема, екіпаж риболовного судна визначався як особи, зайняті виконанням будь-яких обов’язків на борту судна, пов’язаних з його призначенням. Порядком було запроваджено категорію спеціального персоналу - осіб, які не є пасажирами, членами екіпажу і перебувають на борту судна у зв’язку із виконанням спеціальних робіт, що здійснюються на борту. Велика увага у Порядку надавалася функціонуванню Глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки мореплавства (далі - ГМЗЛБ). Ніяких вимог щодо перевірки дотримання трудових та соціальних прав рибалок Порядок 2006 р. не передбачає [156].

Варто зауважити, що Порядок випуску суден флоту рибної промисловості, що не підлягають нагляду класифікаційного товариства, затверджений наказом МАПП України від 2 грудня 2011 р. № 695, не передбачає імплементації будь-яких міжнародних стандартів для вказаної категорії суден. Водночас у випадках, коли ці судна прийшли з рейсу або виходять у рейс за межі 2 морських миль, у морських районах має застосовуватися вищезгаданий Порядок 2006 р. [155]. Подібні умови передбачає й Положення про місце базування суден флоту рибної промисловості, затверджене наказом МАПП України від 21 січня 2014 р. № 27; єдиним міжнародним актом, що згадується у Положенні 2014 р., є Конвенція про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р., вимоги якої про обладнання бортовими вогнями мають виконувати риболовні судна, що здійснюють промисел у прибережних водах [147].

Певні обмеження для праці українських рибалок у морях України містяться й у Правилах промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства (ДКРГ) України від 8 грудня 1998 р. № 164 та у Тимчасових правилах промислового рибальства в басейні Азовського моря, затверджених наказом ДКРГ України від 31 грудня 1999 р. № 172 та у тимчасових актах, схвалених на їх розвиток.

Це, наприклад, Режим рибальства в басейні Азовського моря у 2015 році та Режим рибальства в басейні Чорного моря у 2015 році, затверджені наказом МАПП України від 30 грудня 2014 р. № 509. Ці акти встановлюють часові та територіальні обмеження промислу, вимоги щодо обладнання та позначень риболовних суден; посилань на вищенаведені міжнародні стандарти, зокрема, щодо організації праці рибалок, вони не містять [158].

Водночас важливим механізмом імплементації міжнародних стандартів щодо праці рибалок слід вважати національні нормативні акти з питань сертифікації персоналу риболовних суден та перевірку суден на встановлення відповідності системи управління безпекою. Постановою КМУ від 8 жовтня 1997 р. № 1122 ДКРГ України було надано право видавати дипломи, кваліфікаційні сертифікати та документи про відповідність компанії і суден згідно з вимогами конвенцій СОЛАС 1974 р., STCW 1978 р., МКУБ 1993 р. [162]. Постановою КМУ від 11 травня 2006 р. № 616 згадку про STCW 1978 р. у цьому акті було замінено згадкою про STCW-F 1995 р. [141], що відбулося більш ніж через чотири роки після приєднання України до Конвенції STCW-F законом від 17 січня 2002 р. № 2993-III.

Положення щодо встановлення відповідності системи управління безпекою компаній та суден флоту рибного господарства вимогам МКУБ 1993 р. було затверджено наказом ДКРГ України від 16 січня 2008 р. № 5 на виконання глави IX СОЛАС 1974 р. та МКУБ [152]. Це Положення було схвалено на заміну Положення щодо застосування МКУБ на підприємствах і суднах ДКРГ України, схваленого наказом цього комітету від 26 березня 1998 р. № 45 [153]. Ці акти не містили згадок про умови Торремоліноського протоколу 1993 р., зараховуючи безпеку риболовних суден на морі до предмету вимог СОЛАС 1974 р.

Положення про сертифікацію персоналу суден флоту рибної промисловості, затверджене наказом МАПП України від 12 січня 2005 р. № 7, було схвалено саме на виконання положень Конвенції STCW-F; воно враховує як вимоги цієї конвенції, так і Керівництва ФАО/МОП/ММО. Дія Положення 2005 р. поширюється на персонал суден флоту рибної промисловості, що плавають під прапором України, воно встановлює зразки відповідних сертифікатів компетентності та підтверджень до цих сертифікатів [149].

У Положенні 2005 р. надано визначення капітана, осіб командного та рядового складу, персоналу судна - як будь-яких осіб, які забезпечують керування, рух, живучість та експлуатацію судна, у тому числі особи, що обслуговують технологічне, промислове обладнання, особовий склад судна. Положення визначає зміст початкової, додаткової, спеціальної та схваленої підготовки, характеризує освітні заклади як навчальні заклади, учбово- тренажерні центри, тренажери, що здійснюють підготовку, перепідготовку та спеціальну підготовку фахівців для суден флоту рибної промисловості [149].

Згідно з положенням, на підставі STCW-F видаються сертифікати для палубної команди: капітана суден довжиною до 24 м та довжиною 24 м і більше відповідно; старшого помічника та вахтового помічника капітана обох згаданих категорій суден; судноводія; суднового лікаря; боцмана. Для машинної команди за цим Положенням видаються сертифікати: старшого механіка суден з потужністю головної рухової установки 750 кВт і більше; старшого механіка суден з потужністю головної рухової установки до 750 кВт; другого механіка та вахтового механіка для обох категорій суден. Для радіоспеціалістів передбачено видачу сертифікатів радіоелектроніка першого та другого класів а також загальний та обмежений сертифікат оператора ГМЗЛБ. Для електромеханіків та рефрижераторних механіків передбачено видачу таких сертифікатів: електромеханіка 3, 2 та 1 розряду; рефрижераторного механіка 3-ї, 2-ї та 1-ї категорії [149].

Для рядового складу Положення 2005 р. передбачає видачу сертифікатів: кваліфікованого матроса, який несе навігаційну вахту; кваліфікованого моториста, який несе вахту в машинному відділенні, що обслуговується або періодично не обслуговується; кваліфікованої особи рядового складу (кваліфікований матрос, машиніст рибоборошняної установки, слюсар технологічного обладнання, рефрижераторний машиніст, газоелектро- зварювальник, повар, буфетник, електрик) палубної команди, технологічної служби, обслуговуючого персоналу, служби добичі, машинної команди.

Кандидат на одержання сертифіката повинен бути придатним за станом здоров’я для роботи на суднах, бути не молодшим 18 років (якщо не передбачено інше), мати відповідну схвалену підготовку, початкову підготовку, стаж роботи на суднах флоту рибної промисловості та успішно пройти оцінку компетентності в Державній кваліфікаційній комісії з урахуванням стандартів компетентності, що зазначені у STCW-F та Керівництві ФАО/МОП/ММО [149].

У ст. 4.6 Положення 2005 р. додається, що кандидати на зайняття посади на суднах флоту рибної промисловості, що не представили документального підтвердження про наявність стажу роботи на цих суднах, повинні пройти спеціальну підготовку. Для судноводіїв вона включає морське право (зокрема, обов’язки, що випливають з міжнародних договорів у галузі риболовства, наприклад, Торремоліноського протоколу 1993 р.). За ст. 5.1 Положення до зайняття відповідних посад на великотоннажних суднах флоту рибної промисловості (судна місткістю 500 реєстрових тонн і більше) допускаються кандидати на командний склад (капітана, помічника капітана, суднового механіка, оператора ГМЗЛБ), які мають сертифікат компетентності, що відповідає положенням Конвенції STCW (з урахуванням стандартів STCW-F та Керівництва ФАО/МОП/ММО) [149].

Але кандидати, які мають сертифікати, видані згідно з положеннями Конвенції STCW, та не мають досвіду роботи на відповідних посадах на суднах флоту рибної промисловості (за винятком випускників галузевих учбових закладів, які отримують перший сертифікат компетентності), мають пройти спеціальну підготовку. Зазначені в сертифікатах компетентності з Конвенції STCW обмеження щодо місткості судна та потужності головної рухової установки поширюються на відповідну місткість та потужність суден флоту рибної промисловості [149].

Для сертифікатів компетентності, виданих до набуття чинності STCW-F, Положення 2005 р. установлює перехідний період відповідно до правила 8 цієї Конвенції. Цікаво, що у додатку 5 до Положення 2005 р. мітиться перелік суден флоту рибної промисловості довжиною понад 24 м з районом експлуатації в морях України (Чорне й Азовське море); за типами суден це БК (проект 498), МРТк (проект 1328), МРСТ (проект 13303), МРТР (проект 1296), ПРС (проект 697), ПТС (проект 697), ПТР (проект 01340), РС (проект 338 м), СЧС (проекти 572, 1330 та 13301 [149].

Зауважимо, що Положення про підготовку та підвищення кваліфікації стернових-мотористів маломірних суден ДКРГ України, затверджене наказом ДКРГ України від 23 вересня 1998 р. № 129, майже не містило умов щодо відповідності такої підготовки вимогам міжнародних угод. Основна увага у цьому положенні надавалася діяльності навчально-тренажерних центрів та державних кваліфікаційних комісій; при цьому відзначалося, що підготовка на курсах стернових-мотористів здійснюється відповідно до навчальних планів і програм, до яких для стернових суден прибережного плавання було віднесено основні вимоги міжнародних конвенцій МППЗС 1972 р., СОЛАС 1974, МАРПОЛ 1978 р. та STCW; після приєднання України до STCW-F відповідні зміни у Положення 1998 р. внесені не були.

Варто додати, що прибережним плаванням Положення 1998 р. вважає плавання у районах моря, які прилягають до берега й мають ширину 20 миль, до маломірних цей акт відносить усі риболовні судна довжиною менше 18 метрів, що підлягають занесенню до Суднової книги України [148]. Крім того, чинне Положення 1998 р. посилається у низці істотних питань на Типове положення про навчально-тренажерний центр ДКРГ України, затверджене наказом ДКРГ України від 3 грудня 1997 р. № 46, яке втратило чинність згідно з наказом МАПП від 10 жовтня 2013 р. № 598.

Також наказом № 598 було скасовано Положення про проведення огляду навчально-тренажерних центрів і тренажерів ДКРГ України, затверджене наказом ДКРГ України від 29 липня 1998 р. № 106, та накази ДКРГ України від 5 грудня 1997 р. № 47 «Про постійно діючі Державні кваліфікаційні комісії плавскладу морських суден Держкомрибгоспу України» та від 27 лютого 1998 р. № 29 «Щодо організації передачі повідомлень про надзвичайні події» [140]. З жовтня 2013 і досі жодних нових нормативних актів з наведених питань в Україні не схвалено; вказані аспекти підготовки та кваліфікації персоналу риболовних суден залишаються неврегульованими.

Також у контексті виконання міжнародних норм слід вказати на національні документи з питань укомплектування рибальських суден. Положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден рибного господарства, затверджене наказом ДКРГ України від 5 травня 1999 р. № 68, було спрямоване на виконання вимог конвенцій СОЛАС 1974 р., STCW 1978 р., ст. 3.6 резолюції ММО А.787 (19) від 23 листопада 1995 р. та резолюції ММО А. 772 (18), від 4 листопада 1993 р. «Фактори втоми при укомплектуванні екіпажів та забезпечення безпеки» [145]. Цей акт був скасований шляхом затвердження наказом МАПП України від 3 грудня 2012 р. № 747 Положення про безпечне укомплектування екіпажами морських суден флоту рибної промисловості яке було схвалення для реалізації «вимог Міжнародних конвенцій і Резолюцій ММО». Обидва документи надають визначення екіпажу риболовного судна як сукупності командного складу та суднової команди, на противагу наведеним вище актам, які замість категорії екіпажу та члену екіпажу пропонують використовувати термін «персонал» [146].

Важливо, що у Положенні 2012 р. визначено обмежений район плавання - як період часу, упродовж якого судно здійснює плавання, тривалість якого не перевищує 48 годин, між портами заходження або район у межах 100 морських миль від берегової смуги; надано визначення укомплектування екіпажу. У Положенні 2012 р. згадано про необхідність дотримання умов Конвенції СОЛАС 1974 р. і Регламенту радіозв’язку Міжнародної спілки електрозв’язку. Зразки Свідоцтва про мінімальний склад екіпажу, наведені у Положенні 2012 р., оформлені згідно з вимогами Резолюції ММО А.890 (21) [146].

Варто вказати й на Положення про систему управління охороною праці у рибному господарстві України, схвалене наказом МАПП України від 27 червня 2012 р. № 376 [151]. Цей відомчий нормативний акт є єдиним з національних документів такого рівня, що стосується праці у рибальському секторі, прийнятим шляхом тристороннього діалогу з головами Профспілки працівників рибного господарства України та Ради Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців «Федерація роботодавців агропромислового комплексу та продовольства України» та з представниками Спільних представницьких органів профспілок та відповідно сторони роботодавців на національному рівні.

Положення 2012 р. встановлює основні вимоги до системи управління охороною праці, до показників її ефективного функціонування, визначає функції ДАРГ, власників та служби охорони праці рибогосподарського комплексу, визначає порядок виявлення небезпек, оцінки ризиків та управління ними, процедури атестації робочих місць, обміну інформацією, контролю за станом охорони праці на виробництві тощо. Це Положення, серед іншого, у додатках містить зразки актів передрейсової перевірки стану охорони праці на судні та щоквартального (післярейсового) контролю стану охорони праці в підрозділі, зразки післярейсового звіту про стан охорони праці на судні, та плану заходів з охорони праці [151].

Водночас цей акт, як і документи, що передували йому - керівний нормативний документ «Управління охороною праці в рибному господарстві та рибній промисловості України», схвалений постановою колегії Державного Комітету України рибного господарства і рибної промисловості і Президії ЦК профспілки робітників рибного господарства від 8 грудня 1992 р., протокол № 3 та Системи управління охороною праці в рибному господарстві, затверджена наказом ДКРГ України від 11 травня 1999 р. № 69, не містили жодних згадок про міжнародні стандарти у сері праці рибалок та її охорони та відповідно механізми їх реалізації [151].

Відомчі акти у сфері охорони праці, що мають загальний характер, не виокремлюють працю рибалок у спеціальну категорію та не кореспондують із відповідною нормотворчою політикою МОП та ММО. Так, Перелік робіт з підвищеною небезпекою (НПАОП 0.00-4.12-2005), затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15, відносить до таких робіт лише окремі, що здійснюються на судні (малярні роботи у відсіках та резервуарах морських суден, а також очистка та фарбування суден у доках та на причалах, монтаж і демонтаж головних та допоміжних механізмів в машинному відділенні суден, гасіння пожеж в трюмах суден), але не весь комплекс риболовних робіт, що можуть мати дуже небезпечний характер [161]. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі (ДНАОП 0.03-8.06-94), затверджений спільним міжвідомчим наказом від 23 вересня 1994 р. № 263/121, відносить до таких роботи, пов’язані з управлінням водним транспортом, без конкретизації [144].

Також слід назвати Правила безпеки для працівників суден портового і службово-допоміжного флоту рибного господарства (НПАОП 05.0-1.01-07), затверджені наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 січня 2007 р. № 13. Ці Правила дають визначення портового і службово-допоміжного флоту рибного господарства як суден флоту, що використовуються для забезпечення виробничої та господарської діяльності порту: нафтоналивні судна; плавучі нафтові станції; портові буксири-кантувачі й морські буксири; портові бункерувальники рідким паливом і водою; судна, призначені для запобігання забрудненню моря; лоцманські судна й катери; катери для завезення швартовних кінців; пасажирські службові катери; самохідні та несамохідні малотоннажні вантажні судна, пожежні судна тощо [137].

Екіпаж такого судна визначається у Правилах як особовий склад судна, який забезпечує керування, рух, живучість і безпеку експлуатації судна. Правила 2007 р. містять перелік небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлюють вимоги до працівників (із посиланням на Статут флоту рибної промисловості України 1993 р.) та до суден і плавзасобів.

Цікаво, що вказані правила передбачають застосування на відповідних суднах низки техніко-правових актів радянського періоду, такими є ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Загальні вимоги безпеки», затверджений постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 6 червня 1983 р. № 2473, ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вібраційна безпека. Загальні вимоги», затверджений і уведений у дію постановою Державного комітету СРСР з управління якістю продукції та стандартів від 13 липня 1990 р. № 2190 та Настанови з попередження аварій та боротьби за живучість суден флоту рибної промисловості СРСР, затверджені наказом Міністерства рибного господарства СРСР від 29 вересня 1981 р. № 434. Але посилань на міжнародні стандарти у цій сфері Правила 2007 р. не містять [137].

Така сама ситуація характерна і для науково-дослідної діяльності у цій сфері. Це підтверджує документація конкурсних торгів на закупівлю послуг з виконання науково-технічних робіт у ДАРГ України, затверджена рішенням комітету конкурсних торгів від 2 червня 2011 р. № 2. Цей акт передбачав потребу в розробці Настанови з організації штурманської служби на суднах флоту рибного господарства та Настанови з попередження аварій та боротьби за життєздатність суден флоту рибного господарства. Для цього пропонувалося дослідити досі не скасовану Настанову з організації штурманської служби на суднах флоту рибного господарства СРСР, Статут флоту рибної промисловості України 1993 р. та водночас СОЛАС 1974 р., STCW 1978 р. та STCW-F 1995 р. [27].

Цим рішенням комітету передбачалася підготовка «рекомендацій стосовно удосконалення механізму імплементації міжнародних документів з безпеки риболовних суден, що мають обов’язкову силу, та доцільності прийняття Україною Торремоліноського протоколу 1973 р.». При цьому передбачалося дослідити вимоги ММО щодо забезпечення безпеки мореплавства риболовних суден, критерії остійності риболовних суден та «досвід інших держав, які ратифікували Торремоліноський протокол 1973 р.» [27]. Цаведене свідчить про поверхневе ставлення до міжнародних стандартів у сфері риболовної діяльності з боку ДАРГ України.

Варто вказати, що застосування міжнародних стандартів та норм у практиці самоорганізації українських рибалок, захисту їх прав та веденні відповідного тристороннього діалогу знаходиться на незадовільному рівні. Так, основним об’єднанням у цій сфері є Профспілка працівників рибного господарства України, що є галузевим об’єднанням, утвореним ще в радянський період. Ця профспілка є членом Федерації професійних спілок України та Міжнародної федерації транспортників (ITF). У грудні 2010 р. на V з'їзді цієї профспілки 42 делегати представляли 26 860 членів профспілки; станом на 15 грудня 2010 р. ця профспілка налічувала 145 первинних організацій, із них 86 перебували на профспілковому обліку у Центральній раді профспілки, 59 - на профспілковому обліку її Кримського республіканського комітету та 4-х обласних галузевих рад профспілки. Водночас ніяких фактів залучення цієї організації до процесів розробки та реалізації міжнародних стандартів праці рибалок у МОП та інших міжнародних структурах не виявлено. Навіть на національному рівні її активність є незадовільною; зокрема у реєстрі галузевих (міжгалузевих) угод відсутні відомості про укладення відповідних угод у сфері рибної промисловості [173]; ситуацію ускладнює відсутність контролю ДАРГ України за практикою укладання колективних договорів у цій сфері.

Крім того, в умовах тимчасової окупації АР Крим та Севастополя РФ значна кількість первинних профспілкових структур та самих рибалок залишилися на окупованих територіях, що не лише ускладнює їх участь у імплементації Україною міжнародних стандартів праці у рибальському секторі, але й узагалі порушує питання щодо реалізації їх трудових та соціальних прав - як на риболовних суднах прибережного лову, так і на суднах океанічного лову під прапором України, зареєстрованих у Севастопольському та Керченському морських рибних портах.

Висновки до розділу 3

Узагальнюючи питання імплементації міжнародних стандартів праці ЄС іноземними державами та Україною, можна дійти таких висновків.

1. Право ЄС сьогодні є складовою регулювання трудових відносин у рибальському секторі, що зумовлено повноваженнями ЄС у сферах правил конкуренції внутрішнього ринку, спільної політики у сфері рибальства та компетенцією щодо підтримки соціальної політики, освіти та професійного навчання. Законодавство ЄС надає увагу праці рибалок у контексті забезпечення її безпеки, що втілено у директиві Ради ЄС 93/103/ЄС 1993 р. про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я під час робіт на борту рибальських суден. Ця директива не містить згадки про стандарти STCW-F або конвенцій МОП, застосовних у рибальському секторі.

Директивою Ради ЄС 97/70/EC 1997 р. для рибальських суден було встановлено гармонізований режим безпеки, що відповідав вимогам Торремоліноського протоколу 1993 р. для запровадження відповідних стандартів на рівні ЄС в умовах невтішних перспектив вступу протоколу в силу. Схвалення Кейптаунської угоди 2012 р. про здійснення положень

Протоколу 1993 р. не вплинуло на зміст директиви 97/70/EC та не призвело до перегляду нормативних актів ЄС. Європейський рибальський фонд (EFF) як фінансовий інструмент спільної політики ЄС у сфері рибальства був утворений у 2007 р.; з 2014 р. цей фонд було трансформовано у Європейський морський та рибальський фонд (EMFF).

2. Низка актів вторинного права ЄС спрямована на захист морських біоресурсів та відповідну корекцію морського рибальства під юрисдикцією ЄС. Такі регламенти ЄС як № 104/2000, № 1260/1999 № 2792/1999 1999 р. визначають правила та умови надання структурної допомоги ЄС у рибальському секторі, спрямованої на модернізацію рибальських суден та обмеження зусиль щодо вилову. Вплив права ЄС на трудові відносини у рибальському секторі відбувається й шляхом застосування прецедентних рішень Європейської Комісії та Суду ЄС. Ці рішення мають метою передовсім усунення дискримінаційної допомоги держав національним риболовним підприємствам або рибалкам шляхом зниження податків або цін на сировину, надання грошової допомоги тощо (рішення 83/314/EEC 1983 р., 86/592/EEC 1986 р., 2006/269/EC 2006 р., 2005/239/EC 2004 р. та ін.)

3. Європейська комісія заснувала Комітет з секторального соціального діалогу у сфері морського рибальства у 1999 р. У такому діалозі на рівні ЄС з боку працівників бере участь Європейська федерація транспортних робітників (ETF); інтереси роботодавців представляє Робоча група FISH Комітету професійних агрокультурних організацій та Генерального комітету сільськогосподарської кооперації ЄС (COPA-COGECA) та Асоціація національних організацій риболовних підприємств ЄС (Europeche, або Єврориба). Саме у форматі тристороннього європейського діалогу 21 травня 2012 р. було схвалено Угоду про перенесення умов Конвенції МОП № 188 у галузеві та колективні угоди у державах під юрисдикцією ЄС - без приєднання цих держав до конвенції.

4. Незважаючи на наявність спільної політики у сфері рибальства ЄС, національне законодавство, галузеві та колективні угоди, правова практика держав ЄС з питань праці рибалок мають істотні відмінності, зокрема й щодо імплементації міжнародних стандартів. Так, Бельгія є єдиною з держав ЄС, усі професійні рибалки якої працюють на підставі колективних угод та розглядаються як наймані працівники, а не як самозайняті особи чи підприємці. У Данії рибалки, як правило, є тимчасовими робітниками, що наймаються на конкретний рейс, система їх професійної підготовки встановлена з урахуванням вимог STCW-F 1995 р.

Законодавство Франції не передбачає обліку робочого часу рибалок на борту судна; воно лише фіксує мінімальний час відпочинку, при цьому враховано приписи Конвенції МОП № 188. У Франції галузевим угодам віддається перевага порівняно із колективними договорами; національні галузеві угоди з питань місцевого рибальства 2001 р. та рибальства у відкритому морі 2003 р. були сприйняті як історичні досягнення. В Італії умови праці регламентовано як законом, так і локальними та національними галузевими угодами, умови яких можуть бути короткостроковими, або розрахованими на специфічний рибальський сезон або вид риби. Водночас у Іспанії більшість трудових угод рибалок є короткостроковими та не охопленими галузевими та колективними угодами.

Окремі європейські держави узагалі не регламентують найману працю рибалок у рибальському секторі, розглядаючи рибалок як самозайнятих осіб або підприємців (Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Фінляндія). У Греції рибалки є самозайнятими й не ведуть колективні переговори, але об’єднані в ієрархічну систему професійних спілок, що утворюють Грецьку конфедерацію рибалок, котра визнана представницькою організацію на законодавчому рівні; подібна ситуація склалася у Болгарії. Аналіз неєвропейських держав із розвинутим рибальством (Індонезія, Канада, ПАР, Філіппіни, КНР) свідчить про низький рівень імплементації ними міжнародних актів у сфері захисту прав трудових та соціальних прав у рибальському секторі.

5. Законодавство РФ з питань праці рибалок складається з норм КТМ

1999 р., Статуту служби на суднах рибопромислового флоту РФ 1995 р., Положення про дипломування персоналу суден рибопромислового флоту РФ

2000 р., Положення про особливості режиму робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників рибогосподарського комплексу, що мають особливий характер роботи 2003 р. У цих актах міжнародні стандарти регламентації у рибальському секторі не імплементовані; підхід РФ до регламентації праці екіпажів риболовних суден сьогодні фактично поширено й на тимчасово окуповані території України.

6. КТМ України 1995 р., запозичуючи відповідну радянську практику, відносить діяльність, пов’язану з використанням суден для рибних та інших морських промислів, до торговельного мореплавства. Цей акт встановлює вимоги до складу екіпажу риболовних суден, кваліфікації його членів, стану їх здоров’я, їх репатріації та особистого майна; КТМ 1995 р. фіксує національний режим для екіпажів риболовних суден під прапором України та не дозволяє судновласнику встановлювати для екіпажу норми нижче рівня, встановленого міжнародними договорами України.

Трудове законодавство України не передбачає специфічного врегулювання праці у рибальському секторі; профільний закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» 2011 р. окреслює владні повноваження, що зараз реалізуються МАПП та ДАРГ України, у сферах сертифікації персоналу риболовних суден, визначення їх безпечного укомплектування екіпажами, системи управління безпекою цих суден та системи управління охороною праці тощо.

Увага підзаконних актів у сфері рибальства, схвалених КМУ, МАПП та ДАРГ України, спрямована передовсім на виконання вимог Конвенцій STCW-F 1995 р. і СОЛАС 1974 р., МКУБ 1993 р. та встановлення відповідного державного контролю. Водночас імплементація в Україні STCW-F 1995 р. не є завершеною; приєднання України до Кейптаунської угоди 2012 р. та до Конвенції МОП № 188 не розглядається навіть на рівні наукового пошуку. Ситуацію ускладнюють формальний характер профспілок у сфері професійного рибальства та тимчасова окупація Криму РФ [2, c. 52], яка істотно перешкоджає експлуатації Україною океанічних риболовних суден.