<<
>>

Кодифікація правового регулювання праці у рибальському секторі під егідою МОП

Сучасний етап міжнародно-правового забезпечення праці рибалок почався у МОП з 2002 р. коли керівним органом (Адміністративною радою)

МОП на її 283-ої сесії у березні 2002 р. було вирішено включити до порядку денного 92-ої сесії Міжнародної конференції праці (МКП) МОП на 2004 р.

питання щодо стандарту праці рибалок у форматі конвенції та рекомендації. Комітетом з рибальського сектора МКП МОП було підготовлено дві доповіді «Праця у рибальському секторі» до 92-ої сесії МКП; на цій сесії вони були розглянуті, із перенесенням питання на 93-тю сесію МКП 2005 р. На базі цих доповідей та пропозицій Тристоронньої наради експертів з рибальського сектора (13-17 грудня 2004 р.) була розроблена доповідь, що містила проект конвенції та рекомендації МОП із праці у рибальському секторі [317, р. 19].

Цікаво, що запропонований проект потім отримав назву «такого, що обговорювався найдовше у історії МОП» [278]. Дійсно, за практикою цієї організації вже запропоновані до розгляду проекти конвенцій зазвичай швидко ухвалюються представниками держав; незгода держав із проектом здебільшого виражається в ухиленні від ратифікації, а не у голосуванні проти проекту конвенції. Тому доволі незвичним був той факт, що на 93-й сесії МКП при голосуванні за проект конвенції не було набрано кворуму; значна частина делегацій держав утрималася від голосування; передовсім це були держави Південної та Східної Азії. Тому питання конвенції про працю в рибальському секторі в МОП було перенесено на 96-ту сесію МКП 2007 р. [278].

Таку ситуацію із голосуванням дослідники поясняють не «технічними причинами» (такою є офіційна позиція МОП), а побоюваннями держав через долю невеликих та субстандартних суден, які сьогодні становлять більшість у рибальському секторі, а також через «побоювання глобальних стандартів» у секторі, якій традиційно діяв поза ретельним міжнародним регулюванням [8, с.

20]. Так, індійські фахівці у 2005 р. назвали проект конвенції «занадто ретельним та важким в імплементації»; представники роботодавців у МОП назвали проект «ретельним, неефективним та негнучким» [278]. Саме тому в 2005-2007 рр. у МОП розробляли систему винятків та гнучких механізмів, які би дозволили, не змінюючи формально

вимоги конвенції, істотно лібералізувати їх застосування на національному рівні.

Водночас цікавим технічним наслідком голосування держав на сесії МКП 16 червня 2005 р. стало схвалення рекомендації МОП № 196 про працю в морському рибальстві, яка мала розвивати приписи відповідної не схваленої конвенції та навіть містила у преамбулі посилання на неї. Цією рекомендацією, зокрема, було переглянуто рекомендацію МОП № 7 1920 р., але вона не згадувала про рекомендацію МОП № 126 [295]. Характерно, що після схвалення конвенції про працю в рибальському секторі у 2007 р. рекомендацію № 196 було замінено рекомендацією № 199 про працю в рибальському секторі, яка містила майже аналогічний із рекомендацією № 196 текст (різниця була у преамбулі та двох кінцевих статтях) [296]. Окремий аналіз змісту рекомендації № 196 не є доцільним; цей акт істотно не вплинув на розвиток механізмів праці у рибальському секторі за час його чинності, але сам прецедент схвалення рекомендаційного акта до укладання відповідної угоди для МОП є унікальним.

Така ситуація сприяла схваленню на 96-й сесії МКП Конвенції МОП про працю в рибальському секторі № 188 від 14 червня 2007 р. Одразу слід вказати, що процедури приєднання, денонсації та перегляду Конвенції № 188 є аналогічними до встановлених у конвенціях МОП №№ 112, 113, 114, 125, 126; утім, відмінність полягала у порядку її вступу в силу. За ч. 2 ст. 48 Конвенції № 188 вона набуває чинності через 12 місяців після дати реєстрації Генеральним директором документів про ратифікацію від десяти держав МОП, вісім із яких є прибережними державами [82].

Надалі, як і інші конвенції МОП, ця конвенція набуватиме чинності для кожної держави МОП через 12 місяців після дати реєстрації її документа про ратифікацію.

За змістом ст.ст. 46-53 Конвенції № 188 держава може денонсувати її лише через десять років після приєднання; ця конвенція переглядає конвенції МОП №№ 112, 113, 114 та 126 [6, с. 21].

Адміністративна рада Міжнародного бюро праці отримала можливість подавати Генеральній конференції доповідь про застосування Конвенції № 188 та розглядати доцільність включення до порядку денного МКП питання про її перегляд цілком або частково [82]. Першою Конвенцію № 188 ратифікувала Боснія і Герцеговина - 4 лютого 2010 р.; потім до цього акта приєдналися Аргентина (15 вересня 2011 р.), Марокко (16 травня 2013 р.) та Південно-Африканська Республіка (20 червня 2013 р.) [281]. Усі ці держави є прибережними, три останні розповсюджують свій прапор на потужний рибальський флот та мають у власних морських виключних економічних зонах рибні запаси глобального значення.

Таке пожвавлення процесів приєднання до Конвенції МОП № 188 дозволяє оптимістично оцінювати перспективу її вступу в силу упродовж найближчих 3 -5 років та зумовлює потребу детального аналізу відповідного документа. Таке дослідження варто проводити у кількох вимірах: 1) порівняння вимог Конвенції № 188 із вимогами попередніх конвенцій МОП №№ 112, 113, 114, 126; 2) порівняння вимог Конвенції № 188 та рекомендації № 199, схваленої у її розвиток; 3) порівняння вимог та механізмів Конвенції № 188 та Конвенції МОП про працю в морському судноплавстві 2006 р. (КПМС-2006) [83].

Конвенція № 188 складається з преамбули, 54 статей, об’єднаних у дев’ять частин, та трьох додатків - «Еквівалентність вимірів», «Трудовий договір рибалки» та «Приміщення для екіпажу на борту рибальських суден». Конвенція (на противагу КПМС-2006) не містить рекомендаційних положень; порядок перегляду обов’язкових норм додатків є спрощеним, порівняно з основним текстом угоди, адже це може робити МКП за пропозицією Адміністративної ради Міжнародного бюро праці щодо поправок, розроблених тристоронньою нарадою експертів. Рішення про прийняття цих пропозицій приймається двома третинами голосів, поданих делегатами, присутніми на МКП, включаючи не менше половини держав, які ратифікували Конвенцію № 188; держави МОП можуть зупинити дію таких поправок для себе (ст. 45 конвенції № 188) [191, с. 70]. Це свідчить про те, що механізми цієї конвенції є відмінними від КПМС-2006, у якій більшість конкретних вимог, викладених у формі зобов’язуючих правил і стандартів та рекомендаційних керівних принципів, міститься у Кодексі, що став додатком до КПМС-2006 із спрощеним порядком внесення змін [82].

Конвенція № 188 має специфічні механізми дії, застосування й забезпечення дотримання. У ст.ст. 40-44 цього акта передбачено юрисдикцію держав, що приєдналися до неї, над судами, що плавають під її прапором «за допомогою створення системи забезпечення дотримання норм цієї Конвенції, включаючи, залежно від обставин, інспектування, звітність, моніторинг, процедури розгляду скарг, належні санкції й виправні заходи» та видачу для окремих категорій рибальських суден спеціального документа, що підтверджує інспектування судна. Проводити інспекційні перевірки й видавати відповідні документи, за нормами конвенції, можуть як державні установи, так і залучені організації (кваліфікаційні товариства) [270].

Водночас, на противагу конвенціям, схваленим під егідою ММО, та КПМС-2006 Конвенція № 188 не уповноважила владу держав, що

приєдналися до неї, повноцінно контролювати дотримання конвенції на іноземних суднах у власних портах та водах із правом застосування санкцій до порушників. Держава, в порт якої заходить іноземне рибальське судно у звичайному порядку своєї діяльності або через оперативні причини, може діяти з питань контролю дотримання Конвенції № 188 лише у випадку, коли вона «одержує скаргу або відомості, які свідчать про те, що це рибальське судно не відповідає нормам цієї конвенції». Така скарга «може подаватися рибалкою, професійним органом, асоціацією, профспілкою або, загалом, будь-якою особою, зацікавленою у безпеці судна» [82].

Водночас, навіть в умовах отримання скарги, держава порту «не може без вагомих на те підстав піддавати арешту або затримці це рибальське судно», вона лише «може направити уряду держави прапора судна доповідь, і копії - Генеральному директорові Міжнародного бюро праці, та вжити заходів, необхідних для поліпшення умов на борту судна, які створюють явну загрозу для безпеки та здоров’я рибалок». При цьому держава порту має повідомити найближчого представника держави прапора та, якщо можливо, забезпечує присутність такого представника. Варто додати, що Конвенція № 188, утім, не передбачає режиму найбільшого сприяння для рибальських суден під прапором держав, що до неї не приєдналися [82]; тому реагування на скарги державою порту має здійснюватися й щодо суден під прапором держав, що не приєдналися до цієї конвенції.

Сфера застосування Конвенції № 188 визначена у її ст.ст. 2-5, і саме ці норми зазнали істотних змін порівняно із проектом конвенції, який не був схвалений МКП у 2005 р. За загальним правилом, Конвенція № 188 застосовується до всіх рибалок і всіх рибальських суден, зайнятих промисловим рибальством. Під «рибалкою» конвенція визначає будь-яку особу, яка працює за наймом чи є зайнятою на будь-якій посаді або виконує роботу на борту будь-якого рибальського судна, включаючи осіб, які працюють на борту судна й оплачуються за принципом пайової участі в улові, але крім лоцманів, особового складу військово-морського флоту, інших осіб, які перебувають на постійній державній службі, берегового персоналу, що виконує роботи на борту рибальського судна, а також спостерігачів рибних промислів; «рибальське судно» визначене у Конвенції № 188 як «будь-яке судно або катер будь-якого типу, незалежно від форми».

Можна стверджувати, що визначення рибалок подібне до дефініцій, що містилися у попередніх спеціалізованих актах МОП, але більш деталізоване. Фактично визначення рибальського судна у Конвенції № 188 стає оціночним, адже «у разі виникнення сумнівів щодо того, чи дійсно судно займається промисловим рибальством», це питання має вирішуватися компетентним органом після проведення консультацій; саме «промислове рибальство» у конвенції визначено як «всі види видобутку риби, включаючи видобуток у ріках, озерах і каналах, за винятком рибальства для особистого споживання та розважального рибальства». Водночас опосередковано вказується, що таке судно має мати довжину 24 м і більше, адже для дрібніших суден держави можуть на свій розсуд «повністю або частково поширювати захист», передбачений у Конвенції № 188 [82].

Але Конвенція № 188 дозволяє державам і виключити з її вимог, повністю або частково, рибальські судна, що ведуть промисел у басейнах рік, озерах і каналах, а також «обмежені категорії рибалок або рибальських суден». Це можливо, якщо застосування Конвенції № 188 «спричиняє конкретні проблеми істотного характеру з огляду на особливі умови служби рибалок або експлуатації відповідних рибальських суден». При цьому у випадку таких виключень та «в міру практичної можливості» органи таких держав, залежно від обставин, мають вживати заходів для поступового поширення вимог конвенції на відповідні категорії рибалок і рибальських суден. Про такі виключення, їх причини та заходи щодо поступового впровадження такі держави мають повідомляти до МОП у своїй першій доповіді про застосування Конвенції № 188 та усіх наступних доповідях з цього акта [82].

Водночас до Конвенції № 188 було включено ст. 4, за якою державам- учасницям фактично дозволялося не запроваджувати приписи конвенції «одразу» «через конкретні проблеми істотного характеру, пов’язані з недостатньо розвиненою інфраструктурою чи установами». У таких випадках держава зобов’язується лише поступово реалізовувати окремі положення конвенції відповідно до плану, складеного шляхом тристоронніх консультацій. Це стосується виконання норм Конвенції № 188, передбачених у п.п. 1, 3 ст. 10 (щодо необхідності медичних свідоцтв), у ст. 15 (щодо наявності на судні суднової ролі), у ст. 20 (стосовно наявності письмового трудового договору), у ст. 33 (щодо участі представників рибалок в оцінці ризиків їх роботи) та у ст. 38 (щодо допомоги у випадку травми, професійного захворювання або смерті) [82].

Але такі послаблення можуть поширюватися лише на невеликі (менше 24 метрів у довжину), прибережні (що працюють на шельфі або у двохсотмильній прибережні зоні) судна, що не заходять у іноземні порти (адже там держава порту вправі перевіряти їх на повноцінне дотримання Конвенції № 188). У випадку надання таких послаблень малим рибальським суднам відповідна держава має вказати про це у першій та наступних доповідях МОП про виконання Конвенції № 188 із вказівкою на застосовані положення, із наданням плану поступової реалізації та фіксацією формату проведеного тристороннього діалогу [82].

Такі механізми не є властивими ані для інших спеціалізованих (технічних) конвенції МОП, ані для КПМС-2006. Поява цих механізмів стала наслідком кризи 2005 р., що мала місце під час схвалення конвенції про працю в рибальському секторі. Додатково у ст. 6 Конвенції № 188 вказується, що її виконання державами має забезпечуватися як через схвалення нормативно-правових актів, так і через колективні договори, судові рішення, арбітражні ухвали або інші заходи.

Цей фактор було відображено у преамбулі Конвенції № 188, яка констатувала необхідність перегляду конвенцій МОП №№ 112, 113, 114 та 126, «щоб привести їх у відповідність до сучасних вимог і поширити їх на більшу кількість рибалок у світі, особливо на тих, які працюють на борту малих суден». Також у преамбулі йшлося про рибальство як про доволі небезпечну порівняно з іншими професію та закріплювалася мета Конвенції № 188. Вона полягає в тому, щоб «забезпечити рибалкам гідні умови праці на борту рибальських суден з погляду дотримання мінімальних вимог у відношенні праці на борту суден; умов служби, приміщень для екіпажу й постачання; забезпечення безпеки та гігієни праці, медичного

обслуговування та соціального забезпечення» [82].

Конвенція № 188 (на противагу КПМС-2006 та більшості інших технічних «морських» конвенцій МОП) особливу увагу приділяє ролі капітана рибальського судна; цю посаду визначено як «рибалку, який здійснює командування рибальським судном». За ч.ч. 2-4 ст. 8 цієї конвенції, капітан не обмежується власником рибальського судна у прийнятті рішень, які, за професійною оцінкою капітана, необхідні для забезпечення безпеки судна, його безпечного плавання, безпечної експлуатації та безпеки рибалок на борту судна. Рибалки мають підкорятися правомірним наказам капітана й дотримуватися відповідних заходів, що стосуються безпеки й гігієни праці.

Зі свого боку, капітан відповідає за безпеку рибалок на борту судна й за безпечну експлуатацію судна, включаючи, як мінімум: контроль за виконанням рибалками своїх виробничих обов’язків у найбільш сприятливих умовах безпеки й гігієни праці; керування рибалками щодо дотримання норм безпеки й гігієни праці, зокрема у сфері попередження втомленості; сприяння навчанню й підвищенню знань норм техніки безпеки й гігієни праці на борту судна; забезпечення безпеки мореплавання, принципів несення вахти, пов’язаних з цим вимог передової морської практики [82].

Конвенція № 188 зобов’язує власника рибальського судна нести загальну відповідальність за забезпечення того, щоб капітан одержував необхідні кошти й можливості для виконання вказаних зобов’язань. Під «власником рибальського судна» ця конвенція визначає власника рибальського судна або будь-яку іншу організацію або особу, наприклад, менеджера, агента або фрахтівника судна без екіпажу, яка прийняла на себе відповідальність за експлуатацію судна від власника і яка, приймаючи на себе таку відповідальність, погодилася прийняти на себе функції і відповідальність, покладені Конвенцією № 188 на власників рибальських суден незалежно від того, чи виконує інша організація або особа певні з обов’язків або зобов’язань від імені власника судна як власності, що використовується або планується використовувати з метою промислового рибальства [82].

Низка положень Конвенції № 188 ґрунтується на нормах попередніх «рибальських» конвенцій МОП. Так, ст. 9 Конвенції № 188 розвиває норми конвенції № 112 про мінімальний вік рибалок; утім, на противагу попереднім стандартам, сьогодні мінімальний вік для прийому на роботу на борту рибальського судна встановлено у 16 років, із можливістю працевлаштування осіб віком з 15 років (з істотними обмеженнями) та із встановленням мінімального віку працевлаштування у 18 років на роботу, яка «за своїм характером або умовами, в яких вона виконується, може становити загрозу для здоров’я, безпеки або морального стану молодих працівників» та на нічну роботу (із встановленням обмежень такої заборони).

Питання медичних оглядів та медичних свідоцтв рибалок, раніше регламентовані у конвенції МОП № 113, сьогодні визначено у ст.ст. 10 -12 Конвенції № 188; ці приписи залишилися загалом аналогічними; істотною новелою є встановлення двохрічного загального терміну дії медичного свідоцтва рибалок. Конвенція № 114 про трудові договори рибалок стала підґрунтям для ст.ст. 16-20 Конвенції № 188 та для Додатку 2 до неї. Вказані положення розвивають приписи конвенції № 144 із виключенням певних архаїзмів (на кшталт консультантів неписьменного рибалки, що мали право ознайомлюватися із трудовим договором замість нього) [82].

Власники рибальських суден, які самостійно експлуатують власні судна, тепер позбавлені обов’язку укладати трудові договори самі з собою; якщо рибалки не працюють за наймом на власника рибальського судна чи не зайняті ним (а, наприклад, є дольовими співвласниками чи отримують за працю частину улову), власник судна повинен мати доказ таких договірних або аналогічних відносин. Ці особливості рибальської праці яскраво відрізняють Конвенцію № 188 від конвенцій, що регламентують працю в торгівельному мореплавстві, зокрема КПМС-2006 [83].

Серед нових, порівняно із конвенцією № 114, вимог до трудових договорів рибалок варто вказати на вимогу фіксації у договорі, крім назви, реєстраційного номеру судна (суден), на борту яких рибалка зобов’язується працювати. У договорі приписується встановити правила щодо: захисту на випадок хвороби, травми або смерті рибалки у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків; розміру оплачуваної щорічної відпустки або формули його обчислення; охоплення медичним страхуванням, соціальним забезпеченням, допомогою від роботодавця, власника або «іншою стороною або сторонами трудового договору з рибалкою»; права рибалки на репатріацію; посилання на колективний договір; мінімальних періодів відпочинку відповідно до національних стандартів [82].

Норми конвенції № 126 щодо приміщень для екіпажу рибальських суден враховано та розвинуто у ст.ст. 25, 26 та Додатку ІІІ до Конвенції № 188. Якщо положення статей Конвенції № 188 загалом повторюють вимоги конвенції № 126, то стандарти додатку є значно жорсткішими. Водночас у цьому додатку передбачено застосування нових вимог лише для «нових (палубних) рибальських суден» (із встановленням обставин, за якими судно, збудоване у державі після вступу цієї конвенції в силу, є «новим»). Також додаток передбачає можливості «відхилення» від його положень для рибальських суден, які залишаються в морі, як правило, менше 24 годин (якщо рибалки не проживають на борту судна під час його стоянки в порту) [82].

Додатком ІІІ передбачено, що умови перебування для рибалок, зайнятих на борту допоміжних суден, на яких вони відсутні, мають надаватися на борту плавбази таких суден. Крім того, вимоги додатку щодо шуму й вібрації, вентиляції, опалення, кондиціонування повітря та освітлення приміщень для екіпажу можуть поширюватися за рішенням держав на замкнуті робочі простори й простори рибальських суден для складування.

Загалом вимоги додатку поширюються на судна довжиною 24 м і більше, але вони можуть застосовуватися до суден довжиною від 15 до 24 м, «у тому випадку, якщо компетентний орган, після проведення консультацій, вирішує, що це є виправданим і практично здійсненним». Варто додати, що Конвенція № 188 приділяє питанням вимірювання довжини суден велику увагу, адже містить визначення «валової місткості», «довжини» (L) та «габаритної довжини» (LOA) таких суден і спеціальний додаток І щодо співставлення різних варіантів вимірів такої довжини [82].

У додатку ІІІ до Конвенції № 188 ретельно регламентовано питання контролю за його дотриманням в умовах, коли будується нове судно, реконструюються приміщення для екіпажу наявного судна, змінюється прапор судна тощо (ст. 9-12). Також додаток ІІІ визначає конструкцію й облаштованість приміщень для екіпажу, зокрема, їх габаритну висоту (ст. 1317), ізоляцію (ст. 18), вимоги щодо захисту від проникнення комах, щодо запасних виходів з усіх приміщень (ст. 19-20), шуму і вібрації (ст. 21-22), вентиляції (ст. 23-25), системи опалення й кондиціювання повітря (ст. 26-28) та освітлення (ст. 29-34 додатку) [82].

Додаток ІІІ встановлює спеціальні вимоги до кают, зокрема щодо їх розташування на судні (ст. 35), площі каюти (ст. 36-39) та кількості в ній осіб (ст. 40-43); спеціально вказується, що одну каюту можуть займати не більше шести чоловік, а на суднах довжиною 24 м і більше - не більше чотирьох; командному ж складу має надаватися окрема каюта (каюти). Крім того, всім членам екіпажу мають надаватися індивідуальні ліжка належних розмірів та комплект меблів, до якого, крім ліжка, входять індивідуальні шафи, що дозволяють зберігати одяг і інші особисті речі, а також зручна поверхня для писання, а на суднах довжиною 24 м і більше - стіл для писання та стілець. Спеціальну увагу норми Додатку ІІІ приділяють належному рівню недоторканості приватного життя як чоловіків, так і жінок (ст. 44-50).

Також стандарти додатку ІІІ охоплюють вимоги до їдалень (ст.ст. 5155), до приміщень для дозвілля, які можуть бути їдальнями (ст. 70), до ванн, душових, туалетів та умивальників (ст. 56-62), засобів для прання й сушіння (ст.ст. 63-65), постільних речей, кухонного та іншого приладдя (ст. 69), камбузу й устаткування для зберігання продуктів (ст.ст. 72-77), до самих продуктів харчування й питної води (ст.ст. 78, 79), до приміщень для розвішування верхнього робочого одягу й засобів індивідуального захисту (ст. 68) та для хворих і травмованих рибалок, із вимогою окремого лазарету на суднах довжиною 45 м і більше (ст.ст. 66-67), до засобів зв’язку тощо [82].

Спеціальну увагу приділено чистоті та придатності умов житлових приміщень (ст.ст. 80-82) та процедурі інспекційних перевірок цих стандартів капітаном або за його розпорядженням (ст. 83). Додатково у ст. 78 додатку дозволялося допускати відхилення від його положень «для урахування, без будь-якої дискримінації, інтересів рибалок, які дотримуються різної та особливої релігійної та соціальної практики», якщо такі відхилення узгоджено із національним органом контролю та вони не призводять до погіршення загальних умов на судні. За ст. 28 Конвенції № 188 держави, що не в змозі виконати положення Додатка III, можуть запроваджувати інші механізми, крім передбачених конвенцією аспектів забезпечення рибалок на судні питною водою та продуктами харчування безкоштовно за рахунок власника. Ці гарантії встановлено до будь-якого рибальського судна; втім, із можливістю вирахування витрат на воду та харчування, як експлуатаційних, з винагороди рибалки на основі участі на паях в улові (якщо це передбачає колективний договір) [82].

Конвенція № 188 також передбачає вимоги до укомплектованості суден «екіпажами достатньої чисельності для забезпечення безпечного плавання й безпечної експлуатації судна під керівництвом компетентного капітана», але розглядає це передовсім у контексті потреби забезпечення рибалкам «періодів відпочинку достатньої тривалості». На суднах довжиною 24 м і більше встановлений державою мінімальний рівень комплектування суден екіпажами має забезпечувати, щоб на суднах, що залишаються в морі більше трьох днів, мінімальна тривалість періодів відпочинку становила 10 годин за будь-який 24-годинний період та водночас 77 годин за будь-який семиденний період [82].

Ці положення не позбавляють капітана права вимагати від рибалок овертаймових робіт «для негайного забезпечення безпеки судна, осіб на його борту або улову чи з метою надання допомоги іншим човнам або кораблям чи особам, які бідують у морі» (ст.ст. 12-14). З цими вимогами пов’язана ст. 15 Конвенції № 188, що передбачає обов’язковість на рибальських суднах суднової ролі, копія якої надається уповноваженим особам за їх вимогами.

Конвенція № 188 передбачає умови репатріації рибалок з іноземних портів за рахунок власника рибальського судна у випадку закінчення терміну дії трудового договору, або в випадку його розірвання з поважної причини з ініціативи рибалки або власника, або у випадку неможливості виконання рибалкою своїх обов’язків за трудовим договором, або коли через певні обставини від нього не очікується їх виконання [82].

Власник звільняється від обов’язку оплатити репатріацію лише у випадках «коли було встановлено, що рибалка серйозно порушує свої обов’язки, передбачені трудовим договором». Якщо власник рибальського судна не забезпечує репатріацію (коли він має це зробити), репатріацію рибалки має організувати держава, під прапором якої плаває судно, і водночас має право стягнути із власника судна ці витрати [82]. Як бачимо, такий підхід до репатріації рибалок подібний до конвенційного механізму репатріації моряків, що діяв до вступу в силу КПМС-2006 [83], за якою обов’язок такої репатріації поширюється на державу громадянства моряка та національності судновласника.

Регламентація набору (наймання) та працевлаштування рибалок у ст. 22 Конвенції № 188 загалом відображає підхід, запроваджений іншими конвенціями МОП, зокрема КПМС-2006; до 2007 р. питання набору та працевлаштування рибалок МОП не розглядалися. Конвенція № 188 визначає «службу набору та працевлаштування» як особу, компанію, установу, агентство або іншу організацію в державному або приватному секторі, яка займається набором рибалок за дорученням власників рибальських суден або працевлаштуванням рибалок у власників рибальських суден [82].

Конвенція № 188 вимагає, щоб за умов існування державної служби наймання та працевлаштування рибалок ця служба була частиною державної служби зайнятості для всіх працівників і роботодавців або координувала свою роботу з нею. Механізм приватної служби наймання та працевлаштування рибалок конвенцією № 188 дозволяється, але не вимагається; такі служби мають діяти «відповідно до стандартної системи ліцензування або сертифікації чи іншої форми регулювання, що створюється, діє або змінюється тільки після проведення консультацій» з представниками роботодавців та рибалок. Законодавчо мають встановлюватися такі умови діяльності відповідних служб:

- заборона використання засобів, механізмів або списків, які б заважали або перешкоджали працевлаштуванню рибалок;

- повна заборона покладання на рибалок оплати гонорарів або інших зборів, пов’язаних з їх найманням і працевлаштуванням;

- встановлення порушень, за які може припинятися або відкликатися ліцензія, сертифікат або аналогічний дозвіл на діяльність служби набору [82].

На противагу стандартам МОП щодо працевлаштування моряків, Конвенція № 188 посилається на Конвенцію МОП № 181 про приватні агенції зайнятості 1997 р. як на підґрунтя встановлення відповідних механізмів. Зокрема, вказано, що власник рибальського судна несе відповідальність у випадку, якщо приватна агенція зайнятості не виконує своїх зобов’язань перед рибалкою, для якого, за Конвенцією № 181, власник судна є «підприємством-користувачем». Конвенція № 188 у ст.ст. 23-24 вказує на потребу оплати праці рибалок у формі «щомісячних або інших регулярних виплат» та «засоби для пересилання одержуваних рибалками платежів повністю або частково, включаючи аванси, своїм родинам без будь- яких витрат», але не деталізує відповідні стандарти за допомогою окремих механізмів.

Конвенція № 188 регламентує й аспекти медичного обслуговування, охорони здоров’я та охорони праці рибалок; містить вимоги щодо:

- наявності на суднах медичного обладнання, медикаментів й медичного приладдя «з огляду на кількість рибалок на його борту, район промислу й тривалість плавання» разом із відповідними інструкціями або іншою інформацією на зрозумілій рибалкам мові;

- наявності на суднах принаймні одного рибалки, який має кваліфікацію або пройшов навчання для надання першої медичної допомоги та інших форм медичного догляду та володіє необхідними знаннями;

- наявності на суднах устаткування радіо- або супутникового зв’язку для медичних консультацій «з огляду на район промислу й тривалість плавання»;

- права рибалок на лікування на березі й на своєчасне висадження на берег для лікування у випадку серйозної травми або захворювання [82].

Для рибальських суден довжиною 24 м і більше додаються вимоги перевірки відповідного медичного обладнання тощо національним компетентним органом, наявності на судні медичного довідкового посібника та ін. Крім того, Конвенція № 188 рекомендує, щоб, по змозі, медичне обслуговування рибалок на борту судна або в порту іноземної держави забезпечувалося безкоштовно. З питань безпеки та гігієни праці й попередження нещасних випадків Конвенція № 188 вимагає, щоб

національне законодавство держав встановлювало вимоги щодо:

- попередження нещасних випадків, професійних захворювань і виробничих ризиків на борту рибальських суден, включаючи оцінку та контроль, навчання та інструктаж на борту судна;

- навчання роботі з видами спорядження, якими користуються рибалки;

- заходів безпеки та гігієни праці рибалок віком до 18 років;

- системи повідомлень про нещасні випадки на борту рибальських суден та їх розслідування;

- формування паритетних комітетів або інших органів з представників роботодавців та рибалок із безпеки та гігієни праці.

Конвенція № 188 передбачає, щоб для суден довжиною більше 24 м, які, як правило, залишаються в морі більше трьох днів, а надалі - й для інших суден було б запроваджено процедури на борту судна для попередження виробничого травматизму, нещасних випадків і професійних захворювань; відповідну консультаційну допомогу, навчальні матеріали тощо. На власників вказаної категорії суден було покладено обов’язок забезпечити, щоб кожний рибалка на борту судна: одержував належний спецодяг і засоби індивідуального захисту; проходив (на судні або раніше) базову підготовку з проблем безпеки за затвердженими програмами; був достатньо ознайомлений з обладнанням судна і методами експлуатації [82].

У ст.ст. 34-36 Конвенції № 188 встановлені загальні вимоги щодо соціального забезпечення рибалок; вони стосуються, передовсім, охоплення їх системами соціального страхування нарівні з іншими категоріями працівників та укладання міждержавних угод з метою аналогічного соціального забезпечення іноземних рибалок [82].

Конвенція у ст.ст. 38, 39 передбачає різні форми соціального захисту рибалок у випадку професійного захворювання, виробничої травми або смерті при виконанні професійних обов’язків, але відповідні матеріальні зобов’язання пропонує вирішувати або через обов’язкове страхування рибалки, або через «систему відповідальності власників рибальських судів». Водночас на власника судна такі обов’язки покладаються безумовно у випадках охорони здоров’я й лікування рибалок у відкритому морі або в іноземному порту, за винятком, коли «нещасний випадок відбувся не під час виконання службових обов’язків на борту рибальського судна або якщо хвороба або нездужання були навмисне приховані під час прийому на роботу, або якщо нещасний випадок або хвороба пов’язані з навмисною неправомірною поведінкою з боку рибалки» [82].

Варто додатково розглянути рекомендацію МОП № 199 про працю в рибальському секторі від 14 червня 2007 р. (за класифікацією МОП - уточнююча рекомендація) [189], схвалену на розвиток приписів Конвенції № 188. Ця рекомендація у п’ятьох частинах охоплює умови праці та служби на борту рибальських суден, стандарти приміщень екіпажу, специфіку медичного обслуговування, охорони здоров’я й соціального забезпечення. Серед умов праці рибалок особливу увагу приділено питанням захисту молоді, медичних оглядів, кваліфікації та професійній підготовці. Так, у рекомендації № 199 містяться вимоги щодо попередньої професійної підготовки осіб віком від 16 до 18 років, тривалості їх робочого часу, що не повинна перевищувати восьми годин у день і 40 годин на тиждень, наявності для них перерви не менше однієї години для основного прийому їжі.

Рекомендація № 199 вказує, що медичне свідоцтво рибалки повинно бути підписано уповноваженим практикуючим лікарем. Дискваліфікований за медичними показниками рибалка має право на повторний огляд незалежним лікарем-експертом (експертами). Процедури огляду рибалок мають відповідати Керівним вказівкам МОП/ВООЗ із проведення попередніх, перед виходом у море, і періодичних медичних оглядів моряків. Для тих категорій рибалок, що не мають проходити медичний огляд, національні органи мають вживати заходів спостереження за станом здоров’я з метою забезпечення безпеки та гігієни праці [189].

У сфері кваліфікації та професійної підготовки рекомендація № 199 містить посилання на «загальноприйняті міжнародні норми, що стосуються професійної підготовки та кваліфікації рибалок» (тобто на відповідні конвенції ММО), але водночас приписує державам забезпечувати відсутність дискримінації щодо доступу рибалок до навчання. У сфері організації роботи рибалок рекомендація № 199 приписує ведення послужних списків (як і попередні рекомендації МОП). Також закріплено право рибалок на аванс у заробітній платі та на мінімальну оплату згідно з національними правовими актами або колективними договорами - але лише щодо суден довжиною 24 м і більше. У рекомендації спеціально відзначено, що національні органи мають вживати заходів щодо захисту умов праці рибалок, виключених зі сфери дії Конвенції № 188, зокрема через засоби врегулювання спорів.

Рекомендація № 199 приписує керуватися Кодексом ФАО/МОП/ММО з безпеки рибалок і рибальських суден та Факультативним посібником ФАО/МОП/ММО із проектування, будівництва та обладнання малих рибальських суден для забезпечення належних умов приміщень для екіпажу. Цим актом передбачено розробку й поширення навчально-просвітницьких та інформаційних матеріалів і керівних принципів на борту судна. Спеціальну увагу в рекомендації № 199 приділено належній ізоляції: відкритої верхньої палуби над приміщеннями для екіпажу; зовнішніх переділок кают і їдалень; обшивання машинного устаткування й переділок камбузів [189].

Спеціально вказується, що матеріали й фурнітура, використовувані в приміщеннях для екіпажу, повинні бути непроникними для вологи, дозволяти легко тримати їх у чистоті й не допускати накопичення в них паразитів. Також рекомендація № 199 вказує на потребу в задовільному температурному режимі в приміщеннях для екіпажу та задовільному рівні шуму в робочих і житлових приміщеннях. Особливе значення рекомендація приділяє проблемі вібрації на борту рибальських суден, котра поки що не має практичного рішення; у зв’язку з чим запропоновано:

- проводити інструктаж рибалок про небезпеку вібрації для здоров’я;

- надавати санкціоновані засоби індивідуального захисту проти вібрації;

- оцінювати ризики і поступово скорочувати вплив вібрації в приміщеннях для рибалок відповідно до Зводу практичних правил МОП «Фактори навколишнього середовища на виробництві» [189].

Рекомендація № 199 розширює вимоги конвенції № 188 щодо кают та приміщень відпочинку рибалок. За її приписами, кожне ліжко в каюті повинно забезпечуватися матрацом з м’якою або пружинною основою; ліжка рибалок не повинні розташовуватися більше ніж у два яруси. Каюти рибалок мають забезпечуватися шторами для бортових ілюмінаторів, а також дзеркалом, шафками для туалетного приладдя, книжковою полицею й достатньою кількістю гачків для верхнього одягу. По змозі, спальні місця членів екіпажу мають розподілятися так, щоб вахти були розділені й щоб жодна особа, яка працює лише вдень, не розміщалася в одній каюті з рибалками, котрі несуть вахту [189].

Також у рекомендації № 199 містяться детальні вказівки щодо санітарно- побутових приміщень та туалетів, які «повинні бути зручно розташовані, але відділені від кают і умивальних кімнат». Спеціально відзначено, що устаткування приміщення для відпочинку й дозвілля має включати, як мінімум, книжкову полицю й умови для читання, писання та, по змозі, для

ігор. Так само рекомендація № 199 пропонує виділяти для рибалок на судні безкоштовно: кімнату для паління; для перегляду телепередач, кіно- і відеофільмів і прийому радіомовлення; спортивне устаткування й спорядження; бібліотеку; можливості для рукоділля; електронну

відеоапаратуру та касетний магнітофон [189].

Також рекомендація № 199 вказує на потребу у відповідній підготовці та кваліфікації рибалок, найманих для роботи судновими кухарями. Цей акт також відзначає, що рибальські судна, що мають на борту 100 або більше рибалок, повинні мати на борту кваліфікованого лікаря; крім того усі рибалки повинні проходити підготовку з основ надання першої медичної допомоги. Рекомендація № 199 пропонує запровадити стандарт медичної карти для конфіденційного обміну інформацією про рибалок між судном і берегом у випадку захворювання або травми [189].

У сфері медицини для суден довжиною 24 м і більше рекомендація № 199 приписує потребу щорічних інспекцій медичного обладнання, медикаментів і медичного приладдя. Крім того, на таких суднах рекомендовано застосовувати стандарти Міжнародного медичного посібника для суден, розробленого МОП, ММО та ВООЗ, Посібника з надання першої медичної допомоги при нещасних випадках, пов’язаних з небезпечними речовинами ММО та Зразкового переліку основних лікарських засобів, виданого ВООЗ. Відзначається, що медична консультаційна допомога за допомогою радіо-, супутникового зв’язку має надаватися безкоштовно [189].

У рекомендації № 199 також вказано на бажані процедури утворення спільних комітетів з безпеки та гігієни праці (на березі або на рибальських суднах) та вказано на значущість Керівних принципів щодо систем управління питаннями безпеки та гігієни праці МОП-БГП 2001 р. та Розділу III Міжнародної конвенції про підготовку й дипломування персоналу рибальських суден і несення вахти ММО 1995 р. Рекомендація № 199 пропонує державам врегулювати такі аспекти:

- морехідні якості, остійність рибальських суден, їх засоби радіозв’язку;

- шум і вібрацію, температуру, вентиляцію й освітлення робочих зон;

- протипожежні й рятувальні засоби, засоби індивідуального захисту та запобігання ковзання на палубі;

- безпеку машин і устаткування, включаючи захисні пристосування;

- процеси навантаження й розвантаження судна, вантажопідйомного, якірного й швартовного обладнання, планування робочих постів, а також підйому і обробки вантажів вручну;

- устаткування й процедури для видобутку, підйому, зберігання й обробки риби та інших біоресурсів;

- проектування, будівництво й переобладнання судна, що впливають на безпеку та гігієну праці, безпечні й здорові умови в житлових приміщеннях;

- судноводіння й керування судном тощо [189].

Рекомендація № 199 приписує державам встановити перелік

захворювань, які можуть виникати в результаті впливу небезпечних речовин або умов на осіб, зайнятих у рибальському секторі. У сфері соціального забезпечення державам рекомендувалося мати актуальну інформацію про частку охоплених рибалок у відсотках, про типи охоплюваних страхових випадків та про розміри допомоги.

Головний, на нашу думку, припис цієї рекомендації міститься наприкінці цього акта (ст. 55); за яким прибережна держава-член Конвенції № 188, перш ніж видати ліцензійний дозвіл на рибальський промисел у своїй виключній економічній зоні, може зажадати, щоб рибальські судна відповідали нормам цієї конвенції. Водночас така держава, незалежно від національних процедур, має визнавати свідоцтва або інші чинні документи, які засвідчують, що на відповідному судні проведена інспекція компетентним органом або за його дорученням, і які підтверджують його відповідність положенням Конвенції № 188 [189].

Висновки до розділу 2

Порівнявши міжнародні правові моделі праці рибалок, створені під егідою спеціалізованих міжнародних організацій, можна констатувати таке:

1. Питання праці у риболовному секторі на міжнародному рівні у ХХ ст. було врегульовано низкою актів, схвалених під егідою МОП. Серед технічних конвенцій МОП значення для рибальства мали ті, що регулювали працю у морському секторі. Низка технічних «морських» конвенцій МОП не поширювалася на риболовний сектор (№№ 22, 73, 91, 92, 145, 146) або поширювалася з обмеженнями (№ 55, 71). Значна кількість технічних морських конвенцій МОП могла охоплювати риболовний сектор за умовчанням (№№ 7, 8, 53, 56, 74, 133) або за попереднім рішенням держави або/разом із організаціями роботодавців та робітників (№№ 163, 165, 166, 185) чи поширюватися на такі відносини рішенням ad hoc (№№ 68, 69, 108, 134, 180, 185).

У 50-60 роках ХХ ст. під егідою МОП було схвалено низку спеціальних, технічних «риболовних» конвенцій (№№ 112, 113, 114, 125, 126), більшість з яких, крім № 125, сьогодні вже переглянуто Конвенцією МОП про працю в рибальському секторі № 188 від 14 червня 2007 р. Ці акти МОП встановили вимоги у сфері мінімального віку, медичного огляду, трудових договорів та свідоцтв, що підтверджують кваліфікацію рибалок.

2. МОП приділяв увагу праці у рибальському секторі на рекомендаційному рівні, починаючи з 1920 р., коли було схвалено спеціальну рекомендацію № 7 з питань мінімального робочого часу рибалок. Пізніше МОП було прийнято низку спеціалізованих морських рекомендацій, що поширювалися на рибальський сектор за попереднім рішенням держави (№ 187) чи за умовчанням (№№ 9, 27, 28, 48, 49, 75, 76, 77, 78, 105, 106, 107, 108, 140, 141, 142, 173, 174, 185). Примітною є спеціалізована рекомендація МОП № 126, що мала метою корегування аспектів професійної підготовки рибалок; ця рекомендація була схвалена у розвиток конвенції № 125. Таке поєднання обов’язкових та рекомендаційних актів МОП до схвалення цих двох документів не спостерігалося, хоча окремі рекомендації МОП мали метою поширити на різні категорії працівників морської сфери (зокрема, на рибалок) вимоги конвенцій МОП, що рибалок не охоплювали (рекомендації №№ 27 та 49).

3. Правове регулювання праці у рибальському секторі також здійснювалося актами ММО та ФАО ООН. Ці організації, утворені на 30 років пізніше, ніж МОП, розглядають морське рибальство як складову власної компетенції та разом з МОП вживають, починаючи з 60-х років ХХ ст., спільних заходів щодо регламентації безпеки експлуатації риболовних суден та кваліфікації та сертифікації членів їх екіпажів. Ці аспекти тісно пов’язані із працею у рибальському секторі та тривалий час були предметом рекомендаційних актів, що містять передовсім технічні стандарти; їх яскравим прикладом слід вважати Кодекс безпеки рибальських суден та рибалок ММО та ФАО. Недостатня ефективність такого регулювання в умовах успішного досвіду конвенційного забезпечення безпеки торгівельного мореплавства в актах ММО зумовили спроби створення конвенційного механізму щодо безпеки рибальських суден.

4. Схвалення Торремоліноської конвенції з безпеки рибальських суден 1977 р., Торремоліноського протоколу до неї 1993 р. та Кейптаунської угоди про здійснення положень цього Протоколу 2012 р., що не вступили в силу, свідчить про невдачу такої спроби; її головною причиною є різноманітність риболовних суден та варіативність акваторій їх промислу. Поступове звуження суден, що підпадають під дію конвенційних вимог, та спрощення умов для вступу відповідних актів у силу поки що не привели до утворення сталого зобов’язуючого механізму з питань безпеки рибальських суден.

Більш вагомих успіхів вдалося досягти у сфері сертифікації персоналу рибальських суден шляхом схвалення під егідою ММО Міжнародної конвенції про стандарти підготовки, дипломування та несення вахти екіпажами рибальських суден (STCW-F), яка мала структуру та зміст, подібні до Конвенції ПДНВ 1974 р. Як і Торремоліноський протокол 1993 р. та Кейптаунська угода 2012 р., Конвенція STCW-F передбачає механізми контролю за її дотриманням на риболовних суднах незалежно від їх прапора в портах держав-учасниць конвенції; вона скасовує для держав-учасниць дію інших актів у цій сфері, зокрема Конвенції МОП № 125.

5. Україна як правонаступниця Української РСР сьогодні бере участь у Конвенції МОП про медичний огляд рибалок № 113 та у Конвенції МОП про приміщення для екіпажу на борту риболовних суден № 126. Загалом вимоги конвенцій МОП №№ 112, 114, 125 та рекомендацій МОП №№ 7, 126 вітчизняною організаційно-правовою практикою не порушувалися ані в радянський, ані у пострадянський період. Україна не приєдналася до Торремоліноського протоколу 1993 р. або Кейптаунської угоди 2012 р., але з 2002 р. є учасницею Конвенції STCW-F, що вступила в силу у 2012 р.

6. Схвалення конвенційних актів ММО не припинило активність МОП у сфері забезпечення праці рибалок; новий етап такого забезпечення пов’язаний із розробкою та схваленням Конвенції МОП № 188 про працю в рибальському секторі. Схвалення цього акта відбувалося за умов побоювань низки держав щодо перспектив встановлення жорстких стандартів праці рибалок; тому прийняття Конвенції № 188 в 2007 р. стало результатом компромісу, за яким значну частину приписів документа дозволялося виключити щодо усіх рибальських суден або до їх окремих категорій. Процедури контролю за дотриманням Конвенції № 188 є дещо м’якшими як порівняно із конвенціями ММО щодо морського рибальства, так і з КПМС- 2006, що сьогодні стала ключовим актом, який забезпечує трудові права моряків. Навіть в таких умовах держави повільно приєднуються до Конвенції № 188, але рівень вимог до процедури її вступу в силу дозволяє очікувати цього факту упродовж найближчих десяти років.

<< | >>
Источник: ВИХРЕНКО Катерина Петрівна. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В РИБАЛЬСКОМУ СЕКТОРІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Кодифікація правового регулювання праці у рибальському секторі під егідою МОП:

  1. ВСТУП
  2. Кодифікація правового регулювання праці у рибальському секторі під егідою МОП
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -