<<
>>

Імплементація міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у право іноземних держав

Вважаємо за необхідне здійснити аналіз правового забезпечення праці рибалок у національних правових системах окремих зарубіжних країн. Особливої уваги варте законодавство морських країн-членів ЄС із розвинутим рибальським сектором.

Одразу зазначимо, що, незважаючи на наявність спільної політики у сфері рибальства ЄС, національне законодавство, галузеві та колективні угоди, правова практика цих держав з питань праці рибалок мають істотні відмінності [245].

Наприклад, станом на 2014 р. Бельгія є єдиною з усіх держав ЄС, 100% професійних рибалок якої працюють за контрактами, укладеними на підставі чинних колективних угод без будь-яких винятків. Як правило, сума винагороди визначається угодою сторін, але трудові контракти передбачають гарантований оклад залежно від кількості днів, проведених рибалкою в морі. Трудові відносини рибалок у Бельгії регламентовано спеціальним законом про працю рибалок 2003 р., який було схвалено на зміну закону 1926 р., який установив для рибалок умови праці, аналогічні умовам праці на торгівельних суднах [311].

На противагу іншим європейським державам, у Бельгії рибалки завжди розглядаються як наймані працівники, а не як самозайняті особи чи підприємці. Така позиція бельгійського законодавця дозволяє ефективно захистити трудові права рибалок, які менше залежать від ринкових обставин, таких як ціни на паливо та на рибну продукцію. Експерти ETF рекомендують саме бельгійську модель захисту прав рибалок як взірцеву для інших держав ЄС. Ключовою проблемою для бельгійських рибалок є законодавча заборона скидів у море відходів від обробки риби, які мають бути доставлені на суходіл і там утилізовані; це ускладнює роботу на борту судна та знижує корисну площу для перебування на ньому, тягне додаткові витрати [253].

У Бельгії трудові відносини рибалок є такими, що схвалюються на рибальський сезон або за строковим контрактом; іноді такий контракт охоплює лише один вихід у море та припиняє дію після висадки рибалки на берег.

Колективні договори, на яких мають ґрунтуватися зазначені контракти, як правило, укладаються на дворічний термін, але можуть бути переглянуті достроково за ініціативою уряду Бельгії [260, р. 18].

Сертифікація рибалок відбувається за підсумками не менш як 100 трудових діб, сертифікат видається об’єднаним комітетом, куди входять представники екіпажів рибальських суден, берегового персоналу, представників риботорговельних об’єднань та влади; можливість

працевлаштування рибалки без сертифікату є вкрай обмеженою та поширюється передовсім на період його практичного навчання; зараз у

Бельгії є низка законопроектів, що передбачає повну заборону праці несертифікованих рибалок (крім виробничої практики) [254, р. 12].

Колективні угоди, схвалені у Бельгії, істотно перевищують обсяг допомоги з питань охорони здоров’я та безпеки праці, порівняно із мінімумом, передбаченим у законодавстві; водночас умови підготовки рибалок та виробничої практики, передбачені у законодавстві та колективних угодах в Бельгії є практично тотожними. Максимальна тривалість робочого часу для рибалок у Бельгії дорівнює загальній та складає 38 годин на тиждень, але ця норма, як констатують експерти ETF, є суто теоретичною, адже реальний робочий час рибалок зумовлений наявністю лову [253].

За бельгійським законодавством, рибалка, який не зміг вийти в рейс, отримує компенсацію; у міжрейсовий період рибалки вважаються безробітними та отримують відповідну допомогу. Умови колективних договорів у Бельгії передбачають оплачувані вихідні, допомогу членам родин, відпустку у зв’язку з пологами та для навчання; страхування від нещасних випадків відбувається через фонд, утворений судновласниками разом із державою, який є складовою національної системи соціального страхування; саме цей фонд покриває лікарняні, втрату працездатності, безробіття та нещасні випадки на виробництві [311, р. 12]. У Бельгії органом влади, уповноваженим з питань праці рибалок, є Технічна робоча група з питань рибалок Стратегічної дорадчої ради з питань сільського господарства та рибальства [261, р.

14].

У Данії контракт рибалок, як правило, укладається на два роки, але цей термін може бути продовжено до 3-4 років за погодженням з профспілкою, якщо відповідну можливість продовження передбачено у договорі. Але, як констатують інспектори ETF, рибалки у Данії переважно є тимчасовими робітниками, що наймаються на конкретний рейс; відповідні відносини можуть бути продовженими за мовчазною згодою. Датське законодавство встановлює мінімальний склад екіпажу рибальського судна залежно від його розміру (із градацією довжини у 15 та 45 метрів відповідно), а система професійної підготовки датських рибалок встановлена з урахуванням вимог STCW-F [253, р. 16].

Умови охорони здоров’я та праці на рибацьких суднах є подібними як у датському законодавстві, так і у відповідних колективних угодах, при цьому гарантується оплата праці для стажерів, що навчаються для отримання кваліфікації рибалки. У законодавстві Данії передбачено такий засіб відповідальності як стягнення з рибалки частини його заробітної плати, але на практиці такі стягнення не застосовуються. Законодавство Данії акцентує увагу не на періодах праці, а на періодах відпочинку рибалок; так, період відпочинку не може бути меншим, ніж 10 годин на день із розподілом на два періоди; час відпочинку упродовж тижня не може становити менше 77 годин. Вихідні рибалкам не оплачуються, лікарняний забезпечується, якщо хвороба виникла під час рейсу; покрите заробітною платнею лікування не може тривати більше ніж 7 тижнів [253, р. 16].

З 1982 р. у трудових контрактах рибалок передбачаються умови пенсійного забезпечення; встановлений відсоток заробітної платні перераховується у пенсійний фонд; соціальне страхування для датських рибалок передбачає виплати за непрацездатністю (оплачує роботодавець), віком (оплачує держава), безробіттям, нещасними випадками та хворобами (виплати розподілено між роботодавцем та державою). Для отримання допомоги з безробіття від профспілки рибалка має бути включеним у її пенсійний план та відпрацювати не менше ніж рік рибалкою (1904 години); додатково існує державна допомога з безробіття, для участі в якій з заробітної платні стягується 50 євро щомісячно [255, р. 14].

Самозайняті шведські рибалки об’єднані у Шведську асоціацію рибалок (SFR), яка є не профспілкою, а галузевим громадським об’єднанням [262, р. 11].

Законодавство Франції не передбачає обліку робочого часу на борту судна; воно лише фіксує мінімальний час відпочинку, при цьому враховано приписи Конвенції МОП № 188; загальний робочий час обмежено 225 днями року із можливістю збільшення цього періоду до 250 діб. При цьому у французькому законодавстві передбачено премії рибалкам залежно від обсягу вилову у відсотках від вказаного лову; законодавство встановлює мінімальну річну компенсацію рибалкам, що працюють у відкритому морі та мінімальну щоденну оплату праці для рибалок, що працюють на місцевому лові. Відпочинок для рибалок передбачено на тижневі вихідні, 1 травня, відгули мають надаватися за сімейних обставин, для навчання, у зв’язку з вагітністю, пологами та для виконання профспілкових функцій [254, р. 21].

Законодавство Франції передбачає, що судновласник має самостійно визначати мінімальний склад та кваліфікацію екіпажу риболовного судна відповідно до вимог міжнародних угод; морська адміністрація приймає його рішення до уваги (тобто фактично дозволяється відходити від конвенційних норм). У французькому законодавстві передбачено як сертифікацію рибальського судна, так і наявність у рибалок патенту, який визначає його функції та кваліфікацію; при цьому наявна мережа шкіл підготовки рибалок без відриву від виробництва [253, р. 14; 304, р. 23].

У Франції традиційно галузевим угодам надається перевага порівняно із колективними договорами. Перші національні галузеві угоди у Франції - з питань місцевого рибальства 2001 р. та рибальства у відкритому морі 2003 р. - були сприйняті експертами як історичні досягнення. За законодавством Франції рибалки мають щоденний відпочинок та щотижневі вихідні, які можуть бути перенесені, та три оплачуваних дні для відпочинку щомісячно; водночас згадані галузеві угоди та колективні угоди, що на них ґрунтуються, можуть покращувати їх на користь рибалок і адаптувати для умов довготривалих рейсів, особливо з вилову тропічного тунця [255, р. 25].

Законодавство Франції передбачає звільнення рибалок за контрактом; спори щодо звільнення мають вирішуватися у суді із обов’язковим отриманням висновку від Морської адміністрації. Усі інші трудові спори рибалок мають вирішуватися шляхом консультацій із залученням представника державної адміністрації; невирішення спору під час таких консультацій дає можливість звернутися до суду. У Франції рибалки мають спеціальну модель соціального страхування (ENIM), із розподілом витрат між роботодавцем та рибалкою; усього наявні дев’ять моделей страхування, які покривають усі випадки, крім безробіття для рибалок малих суден; з 2016 р. очікується істотне посилення медичного страхування французьких рибалок. Франція приєдналася до конвенції МОП № 71 щодо морських пенсій та поширила її дію на рибалок [260, р. 114].

Варті уваги правові механізми, що діють у цій сфері в Італії. У цій державі відповідно до норм трудового законодавства контракт з рибалками укладається на три роки; умови праці регламентовано як законом, так і локальними та національними галузевими угодами, умови яких можуть мати невизначений строк дії, або бути короткотерміновими, або розрахованими на специфічний рибальський сезон або вид риби [254, р. 15]. Максимальна тривалість робочого дня у морі для італійських рибалок становить 11 годин, для рибалок, задіяних у океанічному рибальстві тривалість робочого часу не може перевищувати 8 годин; овертайм (надурочні роботи) італійське законодавство дозволяє для океанічного та прибережного малого рибальства. Виплати за овертайм мають здійснюватися щомісячно згідно з контрактом; вартість харчування рибалок під час рейсу розподілено між рибалками та роботодавцем. Італійське законодавство передбачає оплачувані вихідні, відпустку у зв’язку з пологами, за сімейними обставинами; водночас періоди навчання рибалкам не оплачуються [263].

Законодавчо та на рівні колективних угод зафіксовано як мінімальний склад екіпажу італійських рибальських суден, так і вимоги до професійної кваліфікації рибалок. Умови колективних угод з питань охорони праці та здоров’я рибалок є більш значущими, ніж відповідні норми національного законодавства; підготовка рибалок італійським законодавством не регламентується, хоча згадується у галузевих угодах [254, р. 13]. Державних соціальних фондів охорони здоров’я рибалок в Італії немає; відповідно до колективних та галузевих угод відрахування із заробітної платні здійснюються тільки на випадки непрацездатності та пенсії за віком; відсоток відрахувань з фонду заробітної платні та з прибутку судновласника залежить від типу судна. Утім, на великих риболовних суднах, де утворено суднові двосторонні органи, можуть утворюватися профспілкові фонди щодо компенсаційних виплат у разі хвороби та нещасних випадків [253, р. 15]. В Італії аспекти регулювання праці рибалок входять до компетенції Центральної дорадчої комісії з сектору рибальства та аквакультури Міністерства сільськогосподарської політики та лісів [262, р. 19].

Іншим цікавим прикладом є відповідні правові механізми Нідерландів. У цій державі тристоронній діалог гарантовано як на національному рівні, так і для окремих риболовних підприємств [17, с. 132]. У Нідерландах трудові контракти рибалок укладаються на три роки та дозволяють їм працювати постійно, тимчасово, сезонно або залежно від виду рибної ловлі. У колективних угодах визначено мінімальний склад екіпажу рибальського судна; законодавчо закріплено співвідношення мінімального складу екіпажу із розміром рибальського судна [311, р. 21]; закони Нідерландів визначають і систему професійної підготовки екіпажів рибальських суден, питання медичної допомоги та техніки безпеки на рибальських суднах; аналогічні стандарти встановлено й у колективних угодах, із заохоченням рибалок до підвищення кваліфікації [255, р. 29].

Згідно з колективними угодами у Нідерландах рибалки мають працювати 48 годин стандартного трудового тижня у морі із дозволом овертаймів не більше ніж 68 годин за тиждень, але не більше 12 годин на добу; трудовий тиждень у 6 робочих днів має тривати у морі не більш ніж 200 діб поспіль. Заробітна платня рибалкам у Нідерландах складається з окладу та премії; розмір премії пов’язано із обсягами вилову та поточною ціною на рибу; для рибалок - громадян третіх держав (не ЄС) голландське законодавство гарантує лише фіксований щомісячний оклад [253].

Вартість харчування для рибалок під час рейсу покладається на роботодавця. Рибалкам у Нідерландах гарантовані вихідні, відпустки та допомога для членів родин; відпустки у зв’язку з пологами та сімейними обставинами не передбачені. Соціальне страхування для голландських рибалок передбачає виплати за умов інвалідності, похилого віку (60% пенсійного фонду рибалок формується за рахунок фондів оплати праці, решта - за кошти роботодавців), хвороби (роботодавець покриває 70% витрат) та нещасних випадків на виробництві (оплачуються роботодавцем, якщо рибалка працював у нього менше трьох років, якщо його стаж був більшим - видатки покладаються на державу). Підтримка безробітних рибалок не охоплюється соціальним страхуванням та здійснюється з бюджетних коштів. Об’єднання роботодавців та профспілки не беруть участі у формуванні системи соціального тарування рибалок у Нідерландах [253; 253, р. 14].

В Іспанії 80% трудових угод рибалок не охоплено галузевими та колективними угодами, вони укладаються на строк до одного року і лише за умов наявності колективної угоди цей строк може становити до 3 років. В Іспанії існують чотири основні форми контрактів рибалок, які розподіляються на 46 видів. Іспанське трудове законодавство визначає мінімум прав трудящих у Статуті робітника, залишаючи модель його імплементації на розсуд роботодавця; питання захисту здоров’я та охорони праці рибалок залишаються в Іспанії предметом дискусії. Водночас іспанське законодавство встановлює мінімальний склад екіпажу рибальських суден - залежно від типу судна та виду рибної ловлі та встановлює вимоги до системи професійної кваліфікації рибалок у складі екіпажу суден [253].

Галузеві або колективні переговори щодо праці рибалок в Іспанії, як правило, укладаються на регіональному або локальному рівні. Максимальна тривалість робочого часу у іспанських рибалок за законом становить 8 годин на день, але гнучкі нормативні умови дозволяють довести цю цифру за рахунок овертаймів до 24 годин поспіль, залежно від умов роботи в морі та улову, та враховуючи тип судна; овертайм врегульовано як національним законодавством, так і наявними колективними угодами [254, р. 23].

Оплата праці, за колективними угодами, може залежати від витрат у рейсі (на паливо, харчування тощо) або становити фіксовану щомісячну платню; в останньому випадку оплата традиційно передбачає дві додаткові місячні оплати наприкінці робочого року. Рибалки, що працюють на суднах прибережного лову, отримують плату щотижнево; рибалки, працевлаштовані на промисловому рибальстві, отримають оплату за тарифними стандартами, але додатково можуть мати бонус у випадку великого улову. Вартість харчування рибалок (у разі щомісячної або щотижневої оплати) покладається на судновласника; багато власників надають примусову відпустку рибалкам у невигідний для рибальства сезон [253, р. 18; 248, р. 21]. В Іспанії питання захисту прав рибалок входять до компетенції такої владної інституції як Соціальний морський інститут Міністерства праці [262, р. 22].

Окремі європейські держави узагалі не мають сегмента найманої праці рибалок у рибальському секторі. Наприклад, на Кіпрі станом на 2009 р. було зареєстровано 115 рибальських підприємств, з яких 104 являли собою самозайнятих окремих рибалок, а на решті працювало не більше двох осіб. Подібна ситуація склалася на Мальті, де самозайнятість та наявність невеликих рибальських кооперативів виключає можливість найманої праці рибалок та відповідних трудових та колективних угод; самозайняті рибалки становлять основу рибальського сектора в Естонії та Литві. У Фінляндії рибалки також переважно є самозайнятими особами, але об’єднаними у загальну організацію - Лігу рибалок Фінляндії (SAKL); невелика частина промислових рибалок (116 осіб у 2009 р.) працювала відповідно до колективних угод та законодавства про працю у морському судноплавстві [253].

У Греції склалася цікава ситуація, за якою рибалки є самозайнятими й тому не претендують на колективні переговори та відповідні угоди. Водночас грецькі рибалки об’єднуються в ієрархічну систему професійних спілок, що разом утворюють Грецьку конфедерацію рибалок, котра визнана представницькою організацію рибалок у законах Греції № 1361/83 1983 р. та № 2538/97 1997 р. та водночас є профспілкою та об’єднанням рибальських підприємств [282].

Подібні механізми у Болгарії призвели до наявності об’єднань рибалок, зокрема, найманих за трудовими договорами, за відсутності організацій роботодавців, з якими можна вести переговори щодо колективних угод; в окремих інших європейських державах об’єднання рибалок розглядаються не як профспілки, а як громадські об’єднання [253].

Утім, у більшості європейських держав наявні профспілки рибалок, які беруть участь у колективних та галузевих переговорах, як на публічному рівні, так і в межах окремих компаній (такий звужений підхід характерний для профспілок рибалок в Ірландії, Іспанії, Німеччині та Польщі). При цьому з боку роботодавців часто виступають структури зі статусом «комерційних асоціацій», до яких входить лише невелика частина національних рибальських підприємств; часто такі асоціації охоплюють не лише рибалок, а й, наприклад, усіх сільськогосподарських виробників [262, р. 33].

Прикладом спеціального законодавчого регулювання у цій сфері є закон Латвії про морську адміністрацію та морську безпеку від 31 жовтня 2002 р. Цей акт у ст. 6 закріплює компетенцію Морської адміністрації Латвії щодо контролю за кваліфікацією рибалок та щодо ведення окремого Реєстру рибальських суден. У ст. 11 визначено перелік факторів, дотримання яких на суднах у порядку контролю за безпекою їх експлуатації має забезпечуватися цією адміністрацією; до таких факторів віднесено й дотримання мінімальних вимог з охорони праці та охорони здоров’я членів екіпажів та питання підготовки, дипломування та несення вахти; підготовку членів екіпажів у сфері протидії забрудненням. Водночас контроль за дотриманням нормативних актів з питань рибальства у водах та портах Латвії було покладено на Державну службу з навколишнього середовища [276].

Також варто дослідити законодавство окремих неєвропейських держав із розвинутим рибальським сектором. Передовсім необхідно розглянути профільне законодавство Південноафриканської Республіки (ПАР) з питань діяльності рибалок; це важливо тому, що ПАР приєдналася до Конвенції № 188 МОП. Водночас істотних змін у спеціальному законодавстві цієї держави після її приєднання до Конвенції № 188 не відбулося. Зокрема, досі не було істотно модифіковано Закон про морське рибальство ПАР від 14 квітня 1988 р. № 12 (із доповненнями, передбаченими законом від 4 жовтня 1995 р.) [307]. Цей акт регламентує передовсім компетенцію держави з питань охорони морського середовища та біоресурсів та відповідного контролю з боку державної влади; питання обладнання рибальських суден та умов праці на цих суднах згадуються у законі 1988 р. опосередковано [305].

Але вказаний закон засновує Консультативний комітет з морського рибальства ПАР як орган, що має у відповідній сфері управлінську компетенцію та передбачає діяльність Фонду морського рибальства (заснованого попереднім законом ПАР про морське рибальство 1973 р.). У законі міститься визначення рибалки як особи, що ловить або намагається ловити рибу на умовах повної або часткової зайнятості, якщо така риба знаходиться у морі, або на морському узбережжі, з метою продажу або спроби продажу такої риби, включаючи допоміжний персонал.

Таке визначення не прив’язує рибалок ані до складу екіпажу рибальських суден, ані до категорії найманих працівників. Водночас закон 1988 р. визначає рибальське судно як будь-яке судно, що використовується для лову риби або перевезення виловленої риби; також цей закон передбачає існування рибних портів (гаваней). Закон 1988 р. визначає капітана як особу, що командує або контролює діяльність рибальського човна або судна [305].

У ст.ст. 13-16 зазначеного закону передбачено компетенцію

профільного міністра визнати шляхом офіційного оголошення певну структуру (групу або орган) такою, що може представляти інтереси рибної галузі перед адміністрацією; при цьому не передбачено окремого існування репрезентативних профспілок рибалок; фактично презюмується робота рибалок у формі самозайнятості [307]. Така група або орган отримали право поширювати інформацію з питань діяльності рибальського сектора та надавати консультації зазначеному Консультативному комітету з будь-яких питань морського рибальства. Профільний міністр має компетенцію із затвердження складу такої групи або органу; водночас за законом 1988 р. кожен, хто має будь-який інтерес у галузі рибальства або має близьких родичів, що мають такий інтерес, може претендувати на членство в органі або на участь у його роботі на правах спостерігача [304].

Також профільний міністр у ПАР отримав за законом 1988 р. право контролювати хід будь-яких робіт у рибних портах ПАР та надавати відповідні дозволи на їх проведення. Закон 1988 р. передбачає у ПАР ліцензування рибальської діяльності, але серед умов, яким має відповідати суб’єкт ліцензування, немає вимог до обладнання рибальського судна або забезпечення трудових або соціальних прав рибалок; при цьому громадянам ПАР дозволяється експлуатувати рибальські судна під іноземним прапором. До регулятивної компетенції профільного міністерства законом ПАР 1988 р., серед іншого, було віднесено:

- можливість заборони заходу до рибних портів ПАР рибальських суден під іноземним прапором або суден під контролем нерезидентів ПАР;

- регулювання та контроль розвитку рибальського сектора та досліджень у сфері рибальства та рибних технологій;

- будь-які заходи, що можуть вплинути на користування рибними ресурсами, зокрема реєстрація осіб, задіяних у рибальському секторі, інспекція будь-якого рибальського судна або підприємства; збір відомостей про діяльність у рибальському секторі ПАР із можливістю надання її зарубіжним структурам на виконання міжнародних договорів ПАР [305].

Слід звернути увагу на законодавство Канади з питань рибальського сектора. У цій сфері наразі діє Закон про рибальство в Канаді 1985 р. із змінами та доповненнями [226]. Цей документ визначає рибальство як зону, місце або місцевість, де використовуються сітки, сіті, неводи та греблі, інше риболовне устаткування або як водний простір, звідки рибу можна вилучити із використанням такого устаткування, а також саме це устаткування.

Риболовне судно у законі 1985 р. визначається як будь-яке судно, що використовується, пристосоване або розроблене для досягнення мети вилову, оброблення та перевезення риби [13, с. 174].

Вимоги до рибальського судна та до його обладнання містяться й у ч. ІІІ постанови щодо рибальства та рибного середовища та виплат, покарань та конфіскацій на виконання закону Канади про рибальство від 4 лютого 1993 р. SOR/93-53. За постановою SOR/93-53 усі рибальські судна під юрисдикцією Канади повинні мати національну реєстрацію, що підтверджується відповідним нанесенням номерних знаків; водночас, крім вимог до маркування, відповідний акт інших умов експлуатації зареєстрованих рибальських суден не фіксує [297].

Варте уваги й законодавство Філіппін з питань контролю за здійсненням рибальства; зокрема, згідно із законом про Бюро рибальства від 20 червня 1947 р. № 177 відповідний орган, утворений у складі Департаменту сільського господарства та торгівлі Філіппін на чолі із директором, має широкі повноваження з питань організації праці у рибальському секторі. Так, за цим актом директор Бюро може:

- контролювати державні, муніципальні підприємства сфери рибальства;

- видавати відповідно до закону ліцензії та дозволи з питань рибальства;

- запроваджувати дослідження рибальської практики та методів;

- сприяти, зокрема шляхом наочної агітації, використанню рибалками новітніх технологій;

- збирати та розповсюджувати інформацію щодо адміністрування та здійснення рибальства, діяльності рибальських підприємств;

- забезпечувати подальший розвиток рибальського сектора Філіппін;

- видавати з цих питань із затвердженням вищезгаданим Департаментом стандарти, інструкції, правила та регулятивні акти відповідно до закону;

- забезпечувати затримання порушників законодавства про рибальство та конфіскацію їх уловів;

- розслідувати будь-які справи щодо усіх компаній та осіб, задіяних у рибальському секторі [227].

Окремо слід зупинитися на законі про рибальство Китайської народної республіки (КНР) від 20 січня 1986 р. в редакції від 28 серпня 2004 р. [265]. Одною з цілей вказаного закону (на противагу більшості досліджених законодавчих актів про рибальство різних держав) було визначено «захист законних прав робітників рибальської галузі»; це можна пояснити, серед іншого, соціалістичною спрямованістю законодавства КНР. Закон передбачає залучення держави до підвищення якості технологій у сфері рибальства та заохочення відповідної діяльності фізичних та юридичних осіб з боку органів влади усіх рівнів. Законом був заснований департамент управління рибальством у складі Державної ради КНР та передбачено діяльність його територіальних органів та суперінтендантів у важливих регіонах рибальства та у рибних портах, діяльність рибальських інспекторів, підпорядкованих вказаним структурам [265].

За ст.ст. 21, 22 закону КНР про рибальство держава має сприяти шляхом фінансування, кредитної та податкової політики розвиткові океанічної риболовної індустрії з одночасним встановленням квот на вилов у морських водах КНР. За ст. 23 цього закону ліцензуванню у КНР підлягає тільки рибальство, що здійснюється у регіонах Світового океану, де діють міжнародні угоди з питань організації рибальства, членом яких є КНР; при наданні ліцензій органи влади КНР мають враховувати обов’язки держави прапора з контролю за діяльністю рибальських суден.

Діяльність фізичних та юридичних осіб, що отримали таку ліцензію, має їй відповідати; на великотоннажних рибальських суднах мають бути журнали вилову. При цьому судна розбудовані, перевлаштовані, обладнані або ввезені для риболовних операцій мають бути перевіреними та схваленими спеціальною рибальською судновою інспекцією для здійснення рибальської діяльності. Розбудова рибних портів (гаваней) має відбуватися в КНР відповідно до державних програм із залученням інвестиційних коштів;

нагляд за діяльністю рибних портів покладається на органи влади КНР на рівні провінції [265].

В окремих державах з ринковою економікою вплив держави на відносини у рибальському секторі має доволі варіативний та явно неринковий характер. Слід навести розпорядження уряду Лівану від 19 серпня 2003 р. № 199/2T, яким було засновано рибальський кооператив у зоні Баабда провінції Джабаль Лобнан. Цим актом було встановлено статутний фонд вказаного кооперативу та тривалість його діяльності (99 років). Метою заснування кооперативу було визначено покращення умов життя його членів (місцевих кустарних рибалок), гарантування придбання ними рибальського обладнання за доступними цінами та облаштування для членів кооперативну рибальської гавані та рибного ринку [300].

В Індонезії працю рибалок регламентовано законом про рибальство № 31 від 6 жовтня 2004 р., низкою актів уряду та президента та наказами Міністерства з питань моря та рибальства, зокрема наказом № PER.15/MEN/2010 2010 р. про придатність рибальських суден; наказом № PER.08/MEN/2012 2012 р. про рибні гавані (порти) [296] та наказом № 3/PERMEN-KP/2013 2013 р. про повноваження капітанів рибних гаваней (портів) [271]. За цими актами рибною гаванню є територія та акваторія у встановлених межах, де розташовані місця для управлінської діяльності та комерційної рибогосподарської системи та яка використовується для розміщення або якірної стоянки рибальських суден, вивантаження риби, обладнана засобами безпеки та засобами сприяння рибальству.

За індонезійським законом 2004 р. під рибальським судном (fishing boat) розумілося судно (vessel) або човен чи інший плавучий засіб, пристосований для вилову риби, сприянню лову риби, розведення риби, перевезення риби, оброблення риби, навчання у сфері рибальства та рибальських досліджень. Рибалку цей закон визначав як особу, вилов риби для якої є засобом існування; малого рибалку (small fisherman) було визначено як особу, вилов риби для якої є засобом задоволення власних щоденних потреб [266]. На капітана індонезійської рибної гавані наказом № 3/PERMEN-KP/2013 покладалося, серед іншого, здійснення організаційних та розпорядчих заходів із безпеки рибальського судноплавства. При цьому капітан рибної гавані має компетенцію контролювати як виходи та заходи рибальських суден та облік їх улову, так і стан безпечного обладнання та комплектування екіпажем для рибальських суден; він також має повноваження перевірки договорів про працю рибалок та їх компетентності [271].

При заході рибальського судна у гавань її капітан має перевірити професійну придатність капітана та членів екіпажа відповідно до наявних документів; медичні книжки, дозволи на працевлаштування іноземців та їх імміграційні документи (якщо вони є у складі екіпажу індонезійського рибальського судна), судову роль та контракти членів екіпажу. Хоча у вказаних підзаконних актах Індонезії вимог до відповідних контрактів не міститься, їх необхідність із наведених документів випливає безумовно. Подібні процедури передбачені при оформленні відходу рибальського судна з індонезійської рибної гавані [271].

Водночас слід вказати на ст. 3 закону Індонезії про рибальство 2004 р., за якою однією з цілей держави у цій сфері є забезпечення засобів існування для рибалок та власників малих рибальських човнів пембуді. При цьому законодавство Індонезії розглядає рибальство як бізнес, що потребує ліцензування, а серед факторів сприяння рибалкам передбачає, передовсім, їх навчання та підвищення кваліфікації (ст. 57 закону 2004 р.). До спеціальних заходів сприяння т.зв. «малому», тобто кустарному, рибальству законодавство Індонезії відносить скасування необхідності отримання ліцензії (дозволу) на вилов риби у будь-яких водах, контрольованих Індонезією, та сприяння отриманню такими рибалками доступних кредитів за низькою ставкою (ст.ст. 60, 61 закону 2004 р.) [266].

Варто також оглянути законодавство Російської Федерації (РФ) з питань праці рибалок, адже сьогодні саме воно примусово поширюється державою- агресором на працю рибалок на тимчасово окупованих територіях України, зокрема й на судна під українським прапором, що оперують на цих територіях. Розглядаючи питання регулювання праці рибалок у РФ, Д. К. Бекяшев вказує, що в РФ питання, пов’язані з трудовими договорами рибалок, регулюються загальним внутрішнім трудовим законодавством [7].

Із цим можна погодитися не повною мірою, адже аспекти праці рибалок регламентовано у КТМ РФ від 30 квітня 1999 р. № 81-ФЗ [40], у Статуті служби на суднах рибопромислового флоту РФ, затвердженому наказом Державного комітету РФ з рибальства (Роскомрибальством РФ) від 30 серпня 1995 р. № 140 (далі - Статут 1995 р.) [130], у Положенні про дипломування персоналу суден рибопромислового флоту РФ, затвердженому постановою Уряду РФ від 28 липня 2000 р. № 576 (далі - Положення № 576) [125], у Положенні про особливості режиму робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників рибогосподарського комплексу, що мають особливий характер роботи, затверджене наказом Роскомрибальства РФ від 8 серпня 2003 р. № 271 (далі - Положення № 271) [128].

Галузевий Федеральний закон РФ «Про рибальство та збереження водних біологічних ресурсів» від 20 грудня 2004 р. № 166-ФЗ [113] дійсно не згадує про специфіку праці у сфері рибальства. Цей акт, утім, пропонує класифікацію рибальства (зокрема, на промислове та прибережне) та запроваджує Державний рибогосподарський реєстр, до якого, серед іншого, мають бути внесені відомості про юридичних осіб та індивідуальних підприємців, що здійснюють рибальство; про судна рибопромислового флоту, зокрема про право власності та про інші права на них, про тип (потужність) і клас таких суден.

Федеральне агентство з рибальства, утворене постановою уряду РФ від 11 червня 2008 р. № 444, має обмежену компетенцію у цій сфері. Як з цього приводу стверджує російський автор І. Б. Калінін, «моряки, зокрема, члени екіпажів риболовецького флоту, дійсно, є спеціальними суб’єктами трудового права»; водночас цей автор не погоджується із пропозиціями щодо схвалення спеціального закону, який буде регулювати трудові відносини цієї категорії працівників [37].

Усі наведені акти законодавства РФ, крім Статуту 1995 р. (де згадано STSW-F), не містять вказівок на міжнародні угоди з питань рибалок. КТМ РФ від 30 квітня 1999 р. № 81-ФЗ поширює свою дію на таку форму торговельного мореплавства, як «діяльність, пов’язану з використанням суден для рибальства (ст.ст. 1, 2); тому на екіпаж рибальських суден РФ поширено дію ст.ст. 52-58 вказаного кодексу, що встановлює вимоги до складу екіпажу, зокрема його мінімального складу, дипломування, вимог до стану здоров’я та громадянства екіпажу та його репатріації [40].

За ст. 57 КТМ 1999 р. порядок прийому на роботу членів екіпажу судна, їх права та обов’язки, умови праці та оплати праці, а також порядок і підстави їх звільнення визначаються законодавством РФ про працю, цим кодексом, статутами служби на суднах і статутами про дисципліну, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними договорами і трудовими договорами; статут служби на суднах рибопромислового флоту має затверджуватися профільним федеральним органом в галузі рибальства [40].

Крім того, за ст.ст. 52, 56 КТМ РФ профільний орган міг доповнювати норми кодексу правилами щодо фахівців, які належать до командного складу судна та щодо умов, на яких іноземні громадяни та особи без громадянства можуть входити до складу екіпажу судна рибопромислового флоту. Згідно зі ст. 60 цього кодексу, судновласник зобов’язаний забезпечити членам екіпажу судна під прапором РФ: безпечні умови праці; охорону їхнього здоров’я; наявність рятувальних засобів; безперебійне постачання продовольством і водою; наявність належних приміщень (кают, їдалень, санітарних вузлів, медичних пунктів та приміщень для відпочинку); культурно-побутове обслуговування.

На судновласника покладається обов’язок страхувати: заробітну плату та інші належні членам екіпажу судна суми, зокрема витрати на репатріацію;

життя і здоров’я членів екіпажу судна при виконанні ними трудових обов’язків [40].

Слід вказати, що Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден морського флоту, схвалене постановою Міністерства праці РФ від 20 лютого 1996 № 11, не поширює свою дію на членів екіпажів риболовних суден та суден рибної промисловості [127]. Тому головним актом у цій сфері залишається Положення № 271, схвалене на виконання постанови Уряду РФ від 10 грудня 2002 р. № 877, якою рибалки були віднесені до категорії працівників, які мають особливий характер роботи [128]. Положення № 271 поширює свою дію на плаваючий склад рибопромислового флоту, включаючи видобувні, обробні, приймально- транспортні та допоміжні судна (тобто судна промислового флоту для наукових рибогосподарських досліджень, навчання кадрів, охорони запасів об’єктів промислу, контролю за дотриманням правил рибальства і мореплавства), на які діє і Статут 1995 р.

До плаваючого складу включаються всі особи, призначені на суднові штатні посади, в т.ч. плаваючий експедиційний склад, працівники науково- дослідних, проектно-конструкторських організацій, рибоохорони,

викладацький склад навчальних закладів та інші фахівці рибогосподарського комплексу. Положення № 271 поширює дію на членів промислових бригад (артілей), зайнятих на сезонних роботах з видобутку та первинної переробки риби, при тривалому відриві від постійного місця проживання, що не мають можливості у цей сезонний період щодня перебувати в звичайних житлових умовах. Дія Положення № 271 поширюється на судна рибопромислового флоту тільки в період їх експлуатації [128].

За Положенням № 271 для плаваючого складу рибопромислових суден і членів промислових бригад (артілей) нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Водночас вказано, що у період експлуатації рибопромислових суден та роботи членів промислових бригад (артілей) всі календарні дні є робочими із підсумковим обліком робочого часу. В період експлуатації рибопромислових суден відповідно до Статуту 1995 р. вводиться несення вахтової служби тривалістю 8 годин на добу (тризмінна вахта) або двозмінна вахта при неможливості (переважно через відсутність спільних місць і рятувальних засобів) встановленого штатною чисельністю екіпажу вести роботу в три зміни. У період промислу капітаном судна можуть бути уведені підвахти (робота у вільний від несення вахти час) для недопущення псування риби та інших морепродуктів, із врахуванням овертайму [128].

Гранично допустимі строки перебування екіпажів рибопромислових суден у всіх районах Світового океану рекомендується не перевищувати: 110 діб для малих суден, 135 діб - для середніх суден, 150 діб - для великих суден і 165 діб - для крупних суден (критерії розподілу суден у Положенні не встановлено). Для відпочинку екіпажу в період безперервного перебування в морі передбачаються заходи у порт тривалістю 3 діб кожний. Положення встановлює, що працівники плавскладу, за їх згодою, у вільний від несення вахти час, як в період рейсу, так і під час міжрейсової стоянки, можуть залучатися до робіт по саморемонту суден з оплатою за нормами і розцінками, встановленими на ці роботи; також члени екіпажів суден на подібних засадах (але примусово) можуть залучатися до роботи з навантаження і вивантаження суден - якщо у місці робіт немає вантажників, та до навантаження рідкого палива, мастильних матеріалів, тари, солі, інвентарю, знарядь лову та продовольства - в усіх випадках. За Положенням № 271 понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин упродовж двох днів підряд і 120 годин на рік; цей акт також встановлює засади організації часу відпочинку екіпажів.

З питань організації роботи екіпажів риболовних суден РФ вищезгаданий Статут 1995 р. вказує, що усі члени екіпажу залежно від виконуваних функцій розподіляються по суднових службах. Суднові служби забезпечують безпечне судноводіння, технічну експлуатацію суднових технічних засобів, виробничу діяльність судна, обслуговування екіпажу та

інших осіб, які перебувають на судні. Вони поділяються на: загальносуднову, радіотехнічну, судномеханічну, видобутку, служби обробки, медико- санітарну, навчально-суднову (на навчальних суднах) та науково-технічну (за потреби), із детальним визначенням їх специфіки у Статуті 1995 р. Посадові обов’язки членів екіпажу, які не ввійшли до Статуту 1995 р., за його вимогами мають визначаються посадовими інструкціями судновласника за погодженням з капітаном судна. Керівництво службами покладається на осіб командного складу [130].

Основою організації служби на суднах Статут 1995 р. визначає суднові розклади, які визначають обов’язки всіх членів екіпажу, а також осіб, які тимчасово перебувають на судні як пасажири. На судах під прапором РФ запроваджено такі суднові розклади: штатний, щодо суднових тривог, щодо завідування, із швартовних операцій, промисловий, за розпорядком життя екіпажу, його розміщення та правил поведінки на судні. З урахуванням різних обставин, на розсуд капітана на рибальських суднах РФ можуть складатися інші суднові розклади (з бункерування судна, боротьби з обмерзанням, буксирування тощо). Статут 1995 р. також регулює питання несення суднової вахти та організації збереження людського життя на морі, забезпечення живучості судна [130].

Вищезгадане Положення про дипломування № 576 фактично надає класифікацію дипломованих посад на суднах під прапором РФ. За цим актом командному складу суден видаються такі види дипломів:

- судноводіїв: капітана; старшого помічника капітана; вахтового помічника капітана;

- суднових механіків: старшого механіка; другого механіка; вахтового механіка;

- суднових електромеханіків: першого - третього розрядів;

- суднових рефрижераторних механіків: першої - третьої категорії;

- суднових радіофахівців: оператора радіоелектронного обладнання першого класу; оператора радіоелектронного обладнання другого класу;

загального оператора Глобальної морської системи зв'язку при лиху і для забезпечення безпеки (ГМЗЛБ); обмеженого оператора ГМЗЛБ; оператора- радіотелеграфіста першого класу; оператора-радіотелеграфіста другого класу; оператора-радіотелефоніста [125].

Рядовому складу, за Положенням № 576, видаються такі види свідоцтв: кваліфікованого матроса; кваліфікованого моториста; кваліфікованого суднового токаря-моториста; кваліфікованого електрика; кваліфікованого рефрижераторного машиніста; кваліфікованого котельного машиніста. Додатково у цьому акті вказано, що персоналу суден рибопромислового флоту РФ відповідно до міжнародних конвенцій можуть видаватися спеціальні свідоцтва (спеціаліста з видобутку, переробки риби та морепродуктів та ін.), перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі рибальства. Положення № 576 регламентує й питання видачі та реєстрації дипломів, підтверджень та свідоцтв, пільгового дозволу на зайняття посади та підстави позбавлення дипломів і свідоцтв [125]. Це свідчить про певну імплементацію РФ вимог міжнародного права з питань кваліфікації рибалок, і, водночас, про специфічне бачення у цій державі механізмів регламентації праці екіпажів рибальських суден.

3.3.

<< | >>
Источник: ВИХРЕНКО Катерина Петрівна. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В РИБАЛЬСКОМУ СЕКТОРІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Імплементація міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у право іноземних держав:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Еволюція правових моделей праці у рибальському секторі
  4. Кодифікація правового регулювання праці у рибальському секторі під егідою МОП
  5. Імплементація міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у право іноземних держав
  6. Практика застосування в Україні міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі
  7. ВИСНОВКИ
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -