<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Незастосування сили або загрози силою визнане одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Наявність вузького кола підстав так званого законного застосування державами збройної сили, у визначених межах і під контролем світового співтовариства, підтверджує дію зазначеного принципу і є його складовою.

Історія міжнародних відносин другої половини ХХ століття засвідчує, що найпоширенішим випадком застосування сили державами є реалізація ними права на самооборону, закріпленого в загальному міжнародному праві і підтвердженого Статуту ООН. Це робить право держав на самооборону одним з фундаментальних інститутів сучасного міжнародного права, передусім – права міжнародної безпеки. Вдосконалення міжнародно-правового регулювання самооборони держав є чинником, що сприятиме зміцненню всієї системи гарантій міжнародного миру та безпеки в усьому світі.

Проблема визначення правових засобів обмеження збройного насильства в міжнародних відносинах здавна привертало увагу багатьох представників науки міжнародного права – його розробкою займалися Г. Гроцій, Ш. Монтеск'є, Е. де Ваттель, а в ХХ ст. безпосередньо праву держав на самооборону присвятили свої дослідження А. Фердросс, Г. Кельзен, Л. Оппенгейм, Д. Боуетт, Я. Броунлі, О. Шахтер, М. Шоу, М. Райсман, Л. Хенкін, Б. Сімма, А. Кассезе, П. Маланчук і багато інших. У радянській доктрині міжнародного права пік досліджень права на самооборону припав на кінець 1960-х – початок 1970-х рр. і був пов'язаний з ухваленням Генеральною Асамблеєю ООН "Визначення агресії" і розробкою Комісією міжнародного права ООН Проекту статей про відповідальність держав. В рамках галузі права міжнародної безпеки право держав на самооборону досліджував Е.І. Скакунов, а в зв'язку з відповідальністю та санкціями в міжнародному праві – В.А. Василенко; окремих питань самооборони торкалися також І.Н.

Арцибасов, С.А. Єгоров, Г.В. Ігнатенко при досліджені міжнародно-правових аспектів збройних конфліктів і гарантій міжнародної безпеки. У світлі концепції визнання миру як вищої загальнолюдської цінності В.Н. Денисов розглянув ряд проблем самооборони, пов'язаних із роззброєнням у ракетно-ядерну еру. Постала велика і цікава наукова література, але і доктрина і практика міжнародного права засвідчують, що право на самооборону залишається одним з найскладніших і найсуперечливіших міжнародно-правових інститутів. Адже держави продовжують посилатися на це право в тому числі і для виправдання власної агресивної політики, наукові школи відрізняються у визначенні змісту норм міжнародного права, які обмежують здійснення права на самооборону. Під час "холодної війни" на дослідженнях міжнародно-правового інституту права на самооборону позначалася ідеологічна боротьба. З цієї причини одним із завдань сучасної науки міжнародного права стає знайдення такої юридичної концепції права на самооборону, яка лягла б в основу універсального розуміння призначення цього права в системі колективної безпеки за Статутом ООН. Окрім цього, потребують осмислення і правової оцінки події 1990-х років: активізація діяльності Ради Безпеки ООН, нова роль НАТО в системі європейської безпеки, поширення військових методів боротьби з міжнародним тероризмом і військової відплати за терористичні акти.

Для України важливість проведення нових наукових досліджень міжнародно-правового інституту права на самооборону обумовлена необхідністю забезпечення національної безпеки, а засоби досягнення цієї загальнонаціональної мети для незалежної України відрізняються від підходів, які розроблялися вітчизняною наукою за часів Радянського Союзу. Україна є активним учасником міжнародних відносин і виступає важливим фактором стабільності в Європі. Наша держава неодноразово висловлювала підтримку універсальній системі колективної безпеки, заснованій на принципах Статуту ООН, і водночас налагодила партнерські відносини з НАТО, а влітку 2002 р.

висловила намір вступити до НАТО. Національно-правові документи, в яких визначено засоби зміцнення безпеки нашої держави, залишаються неадаптовані до нових загроз, які швидко ростуть у сучасному світі. Отже, політика нашої держави в сфері національної і міжнародної безпеки потребує серйозної розробки теоретичних підвалин на основі діючих міжнародно-правових зобов'язань, що включає необхідність визначити ставлення України до сучасної практики реалізації права на самооборону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках загальної теми "Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір" (№ 01БФ048-01), яку розробляє кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин і яка є частиною Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави" (№ 97128).

Мета дослідження полягає у висвітленні еволюційного розвитку інституту права держави на самооборону, визначенні сучасного змісту підстав та меж його здійснення, відповідно до Статуту ООН і звичаєвих норм міжнародного права на основі аналізу і узагальнення відповідної міжнародно-правової практики держав та головних органів ООН, особливо – після завершення "холодної війни". Досягнення поставленої мети обумовлене розв'язанням наступних завдань:

· розкрити становлення інституту права держави на самооборону в міжнародному праві та визначити його місце в системі сучасного міжнародного правопорядку;

· визначити структуру інституту права держав на самооборону та ті соціальні чинники, що впливали на її розвиток в другій половині ХХ ст.;

· розкрити співвідношення договірних і звичаєвих норм міжнародного права в рамках інституту права на самооборону, узагальнити міжнародно-правову практику держав та відповідних міжнародних органів, міжнародних організацій, насамперед ООН, що вплинула на його розвиток;

· показати взаємозв'язки та взаємовідношення між практикою здійснення права на самооборону в 1991-2001 рр.

та розвитком універсальної системи колективної безпеки і міжнародно-правової позиції України в перше десятиліття незалежності;

· розглянути роль права на самооборону для утворення та реформування міжнародних організацій, метою діяльності яких є зміцнення європейської безпеки;

· прогнозувати вплив відносно нових загроз для міжнародної безпеки, передусім – терористичних актів, на розвиток інституту права на самооборону в міжнародному праві.

Об'єктом дослідження є система міжнародних правовідносин, що виникають в сфері дотримання миру і безпеки у взаємних відносинах держав. Предметом дослідження є становлення і розвиток міжнародно-правового інституту права держав на самооборону в рамках загального розвитку юридичних гарантій міжнародної безпеки, передусім – у зв'язку зі становленням і розвитком принципу незастосування сили або загрози силою як одного з основних принципів міжнародного права відповідно до Статуту ООН.

Методи дослідження. У роботі зроблено спробу проаналізувати інститут права держави на самооборону з позицій трьох основних підходів сучасної міжнародно-правової до визначення місця й функції цього інституту в системі сучасного міжнародного права (обставина, що виключає протиправність міжнародно-неправомірного діяння; вид санкцій в порядку самодопомоги; виняток з принципу незастосування сили або загрози силою) та поєднати здобутки природно-правового і позитивістського методів. Генезис інституту права держав на самооборону досліджений із застосуванням діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей, що в рамках даної теми проявляється як взаємодія загального та окремого, спільного і особливого при визначенні міжнародно-правових засад законного застосування сили. Елементи природно-правового методу використовувалися при дослідженні поглядів науки міжнародного права на законність застосування сили наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. (концепція основних прав держави у порівнянні з основними правами людини; порівняння війни і дуелі).

Із застосуванням позитивістсько-правового, а також системного та аналітичного методів досліджувався зміст норм сучасного міжнародного права, які регулюють підстави та межі реалізації права на самооборону. При аналізі практики держав, діяльності Ради Ліги Націй, Ради Безпеки ООН та Міжнародного Суду ООН використовувалися формально-логічний та порівняльно-історичний методи.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці відомих вчених: Л.А. Алєксідзе, В.А. Василенка, В.Е. Грабаря, Г.М. Даниленка, Ю.А. Іванова, І.А. Ілліна, С.В. Ісаковича, Д.Н. Колесника, С.Б. Крилова, І.І. Лукашука, О.О. Мережка, Л.А. Моджорян, Р.А. Мюллерсона, В.А. Незабитовського, Е.І. Скакунова, С.В. Черніченка, М.Ю. Черкеса та інш., а також роботи західноєвропейських і американських науковців – Я. Броунлі, Д. Боуетта, Дж.Л. Брайєрлі, Ж. Басдевана, Н. Блоккера, Б. Грефрата, Р. Дженнінгса, Е. Жиро, А. Кассезе, Г. Кельзена, Л. Кондореллі, Б. Конфорті, М. Коскенніемі, М. Мак-Дугала, П. Маланчука, Ш.Л. Монтеск'є, Л. Оппенгейма, А. Пелле, У. Райсмана, Б. Сімми, Дж. Стоуна, Б. Фассбендера, Дж. Фаусетта, А. Фердросса, Г. Фройденшусса, Ч. Хайда, Л. Хенкіна, Р. Хіггінс та багатьох інших. У дисертації використані резолюції та звіти засідань Ради Безпеки ООН, документи Комісії міжнародного права ООН, рішення Міжнародного суду ООН, документи НАТО та інших міжнародних організацій, міжнародні конвенції, концепції національної безпеки, законодавчі акти та проекти законодавства України, Російської Федерації та США. Близько 14 % інформаційних джерел дисертації складають матеріали обговорення науковою громадськістю США та Європи наслідків трагічних подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсільванії, одержані за допомогою можливостей Всесвітньої мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі розкрито зміст права держави на самооборону, виходячи з сучасного міжнародного права та практики його застосування, зокрема, показано значення цього інституту для розвитку комплексу юридичних гарантій міжнародного миру та безпеки.

Наступні положення виносяться на захист:

· обгрунтований зв'язок інституту права держав на самооборону з такими основоположними міжнародно-правовими категоріями як державний суверенітет і колективна безпека;

· досліджений як в історичному, так і в юридичному аспекті міжнародно-правовий досвід Ліги Націй щодо спорів про законність застосування сили в період між двома світовими війнами, та розглянуте значення цього досвіду для подальшого розвитку інституту права на самооборону і для становлення норми jus cogens незастосування сили або загрози силою;

· дістало подальший розвиток визначення міжнародно-правових підстав самооборони, розкриття поняття "збройний напад", проаналізована дискусія щодо припустимості превентивної (запобіжної) самооборони, принципу пропорційності самооборони з урахуванням появи нових ризиків для міжнародної безпеки, нових видів озброєнь, особливо ядерної зброї, так званої "несмертельної" зброї та концепції інформаційних війн;

· узагальнено практику Ради Безпеки ООН та Міжнародного Суду ООН щодо застосування норм міжнародного права, які регулюють здійснення державами права на індивідуальну або колективну самооборону, включаючи призначення Міжнародним Судом ООН тимчасових заходів захисту прав сторін у справах стосовно законності застосування сили;

· проаналізовано міжнародно-правові підстави операції "Буря в пустелі" та розглянуто їх зв'язок зі становленням нових форм участі ООН у застосуванні примусу до порушників міжнародного миру;

· проаналізовано роль НАТО у підтримці міжнародного миру та безпеки в Європі після завершення "холодної війни", реальну політику цієї організації співвіднесено з її компетенцією щодо застосування сили за її статутом;

· узагальнено міжнародно-правові наслідки терористичних актів 11 вересня 2001 р.

в США, зокрема для визначення меж та функціонального спрямування права держав на самооборону.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування їх у вивченні процесу розвитку універсальної та регіональних систем колективної безпеки наприкінці ХХ ст., визначення засад взаємодії політики і права в сфері підтримки міжнародного миру й безпеки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виробленні рекомендацій щодо напрямків наступних досліджень в сфері права міжнародної безпеки, вдосконалення національно-правових актів України щодо безпеки і оборони, вироблення її міжнародно-правової позиції з таких питань як засоби боротьби з міжнародним тероризмом, реформа ООН і розвиток міжнародних судових установ.

Апробація та публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-теоретичних конференціях в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (засідання секції "Міжнародне право") у 1999, 2000 і 2001 роках, використовувалися при проведенні дисертантом семінарських занять з курсу "Право міжнародної безпеки" на відділенні міжнародного права цього Інституту та відображені у 7 публікаціях дисертанта. Праця дисертанта "Самооборона в сучасному міжнародному праві", яка є витягом з даного дисертаційного дослідження, удостоєна в 2000 році Грамоти Президії Національної академії наук України.

<< | >>
Источник: РЖЕВСЬКА Валентина Сергіївна. ПРАВО ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -